Сирія. Горизонт Неоліберальної Свободи

#РевДем_Новини

Регулярно з’являються повідомлення про міжнародні інвестиції та проєкти на мільярди доларів, а виступляючи у вівторок на Арабському медіа-саміті в Дубаї, президент Сирії Ахмад аль-Шараа прогнозував, що цього року обсяг сирійської економіки становитиме близько 50 млрд доларів (приблизно 44 млрд євро), порівняно з приблизно 20 млрд доларів у 2024 році.

Однак це широко розрекламоване процвітання чомусь, здається, не досягає пересічних сирійців, понад дві третини яких, за даними Організації Об’єднаних Націй, досі живуть у відносній бідності.

— Deutsche Welle

Нещодавно в Сирії спалахнули масштабні протести — найбільші з часів революції проти диктатури Асада.

Фактичний привід — зростання цін на паливо. Однак, як зазначають аналітики, протестні настрої, незадоволення урядом вже протягом довгого часу зростають у сирійського народу.

Уряд Ахмеда аш-Шараа вже встиг неоднозначно запамʼятатися своїми перетвореннями в Сирії. Спочатку скинення режиму Асада та початку демократичних перетворень, потім переслідування релігійних меншин; одночасно закріплення конституційних прав курдів та ліквідація Рожави.

Так само неоднозначно виглядала економічна політика аш-Шараа, зростання економіки в два рази довгий час ніяк не впливало на добробут населення.

Однак, енергетична криза викрила корінні суперечності сучасного неоліберального режиму Сирії. Фактично всі інвестиції в сирійську економіку збагачували лише сирійську буржуазію та корумпованих чиновників.

За 2 роки правління, звичайне населення ні на крок не вийшло із злиднів що принесла з собою громадянська війна.

Сирійський досвід вчергове доводить нам, що національне та демократичне звільнення не може бути відокремленим від соціального.

🌟РевДем

Ансар Аллах
Партизанський Загін в самому Сердці Капіталізму

Капітал навчився продавати все.

Символи опору легко побачити на одязі,
революцію можна розіпʼяти на стіні постером,
обличчя Команданте чудово виглядає на стінах торгівельних центрів.

Система харчується власною критикою, розчиняє її в дизайні, пакує у коробку й виставляє на вітрину.

А потім із пустель Аравійського півострова здіймається білий стяг.

На ньому — слова війни, смерті й непримиренного конфлікту:

Аллах великий (الله أكبر)
Смерть Америці (الموت لأمريكا)
Смерть Ізраїлю (الموت لإسرائيل)
Прокляття юдеям (اللعنة على اليهود)
Перемога ісламу (النصر للإسلام)

Хусити не приховують конфлікт за абстрактними словами про свободу, бунт, «альтернативну культуру» чи права ідентичності. Вони прямо вказують, проти кого спрямований спротив і що саме заперечується.

Проте ми не повинні піддаватися ані сліпому захопленню, ані автоматичному повторенню імперської риторики про «цивілізацію» та «варварство».

Нас цікавить передусім те, що стоїть за самим конфліктом: протистояння зовнішньому втручанню, боротьба за збройне визволення Ємену та опір імперіалістичній конʼюнктурі, у якій сильніші держави намагаються визначати долю слабшої країни.

Народи периферії, колонії та напів колонії, в жодному разу не є лише пасивною матерією в руках сильних цього світу. Їхня політична суб’єктність не стає меншою лише тому, що їхній спосіб спротиву незручний для західного споживача.

Хусити, незалежно від їхньої внутрішньої реакційності (яку неможливо оцінити крізь нашарування імперіалістичної пропаганди), є рухом Єменського збройного спротиву від американського імперіалізму та амбіцій бильзкосхідних коронованих бензоколонок.

Хусити це рух, що зміг вижити в самому серці світового капіталізму, на перетині артерій Суецу, Ормузу, Баб-ель-Мандебу. Сьогодні ж Ансар Аллах здатні перекрити одну з цих артерій.

Поділяти погляди хуситів зовні самого руху неможливо. Хусити є рухом спротиву зовнішнім до будь-якої абстракції. Боротьба хуситів це боротьба за конкретне визволення з конкретних умов.

Тому не має сенсу засуджувати хуситів як реакціонерів, натомість слід звертати увагу на значні досягнення їхньої боротьби.

🌟Смерть Америці!
🌟Смерть Ізраїлю!
🌟Свобода Народам!
🌟Свобода Людині!

🌟РевДем

РевДем шукає саме Вас

Наш проєкт розширює свою діяльність, а отже він потребує нових кадрів.

Саме тому ми відкриваємо набір в нашу команду. Якщо Ви маєте бажання долучитися до нашої діяльності — у Вас є слушна нагода реалізувати це бажання.

• Новини

• Ідеологія

• Економічна теорія

• Дизайн

Це лише частковий перелік сфер та галузей діяльності, що нас цікавлять. Кожна кандидатура буде розглянута, кожному бажаючому ми спробуємо знайти місце.

👇 Подати заявку можна за посиланням нижче👇

ДОЛУЧИТИСЬ
ДОЛУЧИТИСЬ
ДОЛУЧИТИСЬ

🌟РевДем

Провали фіскальної політики

#РевДем_Економіка

Західні країни зараз перебувають у стані боргової кризи. Якщо у 2010–2011 роках проблема полягала у недовірі інвесторів до державних облігацій, а країни ЄС зіткнулися з неможливістю проведення необхідної монетарної політики, то зараз ми стикаємося з проблемою зовсім іншої природи.

Відчайдушні намагання врятувати фінансову систему у 2008 році дорого коштували бюджетам західних країн. Замість того щоб поставити під сумнів основні положення монетаризму уряди та банки вирішили рятувати саму систему, не дивлячись на те що його методи боротьби з кризами вичерпали себе. Раціональність таких дій і досі залишається під питанням.

Зараз країни масово стикаються з проблемами проведення соціальних реформ та підтримки соціальних проєктів. Обслуговування державного боргу зараз коштує американським платникам податків більше, ніж медична підтримка малозабезпечених та загальні витрати на освіту разом узяті.

У той час, коли малозабезпечені американці не можуть забезпечити своє базове право на життя, а молоді американці на пів життя потрапляють у боргову кабалу заради отримання освіти, утримувачі державних облігацій мають одні з найвищих прибутковостей за всю історію.

Така сама ситуація, меншою мірою, але присутня майже в усіх країнах західного світу.

На це є дві причини.

Перша — накопичення боргу внаслідок антикризових заходів у 2008 та 2020 роках. Якщо витрати 2020 року ще можна зрозуміти, то витрати, здійснені під час світової кризи 2008 року, пішли майже виключно на те, щоб урятувати великий капітал банків та інвесторів.

Друга — тенденція самого капіталістичного виробництва. Ми живемо в умовах, коли більшість товарів уже випускається в достатньому обсязі (у сенсі забезпечення платоспроможного попиту), отож ті сфери, у яких раніше було легко заробляти, вже зайняті. Сам стан економіки стимулює нас до того, щоб кардинально переглянути концепцію постійного зростання та звернути увагу на мотиви виробництва і, як наслідок, на розподіл товарів.

Однак мейнстримні економісти та уряди не готові переглядати старі поняття, тому продовжують орієнтуватися на ті показники, які могла демонструвати капіталістична економіка раніше. Для цього застосовуються також старі механізми: зниження ставок та зменшення податків. Однак, як ми бачимо, дива не виходить. Переграти старими методами об’єктивний глухий кут капіталізму не виходить.

Зараз, коли Європа та США внаслідок безграмотної кредитної політики стикаються з житловою та демографічною кризами, уряди не мають і не можуть мати коштів на те, щоб підтримати або забезпечити людей у їхніх базових потребах. Як-не-як, дедалі гостріше постає питання повного перегляду капіталістичного устрою.

🌟РевДем

Марксизм, Євроцентризм та Націоналізм

Словенський філософ Славой Жижек робить те, на що сьогодні майже ніхто з лівих не наважується: він відкрито захищає Європу.

Не західну перевагу і не колоніальну спадщину, а те, що він називає конкретним євроцентризмом. Для нього європейська традиція — Просвітництво, демократія, ідея універсальних прав, держава загального добробуту і навіть комунізм — досі містить потужний емансипаторний потенціал. Цей потенціал можна і потрібно використовувати проти сучасного глобального капіталізму, який уже давно перестав бути суто західним проєктом. Капіталізм сьогодні успішно працює в Китаї, Сінгапурі, Саудівській Аравії та багатьох інших місцях, тому відмовлятися від європейських ідей свободи і рівності лише тому, що вони «європейські», означає добровільно роззброюватися.

Жижек вважає, що після краху комунізму саме Європа опинилася затиснутою між двома моделями: американським ліберальним капіталізмом і китайським авторитарним капіталізмом. У цій ситуації європейська спадщина стає не просто культурною вподобанням, а стратегічним простором, де ще можна вести боротьбу за універсальну емансипацію. Він прямо каже, що час відкинути ліву мантру про необхідність постійної критики євроцентризму. Багато антиколоніальних критиків, на його думку, відкидають західні цінності саме в той момент, коли ці цінності — егалітаризм, права людини, соціальна держава - можуть стати зброєю проти глобального капіталу.

При цьому Жижек не ідеалізує реальну Європу. Він бачить, як після розпаду соціалістичних проєктів її простір заповнили популізм, провінціалізм і різного роду фундаменталізм. Тому його євроцентризм — не захист існуючого стану речей, а спроба зберегти і наново витягти емансипаторне ядро європейської традиції. Це ядро, на його думку, полягає в унікальному жесті демократичної політичної суб’єктивації — здатності людей колективно виходити за межі даної ідентичності і претендувати на універсальне.

Націоналізм у цій картині займає підпорядковане місце. Жижек розглядає його як реакцію на травму розпаду старого порядку, коли суспільство втрачає стійкість і шукає опору у фантазії про «своє» насолодження, яке нібито крадуть чужі. Але навіть тут можна побачити й інший, більш продуктивний сенс. Націоналізм не зобов’язаний бути лише шовінізмом. Якщо підходити до нього через ту саму конкретну універсальність, яку Жижек застосовує до Європи, то національне самовизначення виявляється необхідним конкретним простором, всередині якого тільки і може розгортатися справжня класова та емансипаторна боротьба.
Справжній інтернаціоналізм проходить не повз націоналізм, а через нього.

🌟РевДем

Підсудна Революція

#РевДем_Новини

Зеленський стикається з гострою критикою через призначення судді, якого звинувачують у переслідуванні учасників Євромайдану.

— Kyiv Independent

Віктора Кицюка мали позбавити суддівської мантії ще у 2017 році, але його врятував Верховний Суд. Тепер же Зеленський повертає Кицюка до ухвалення рішень разом з іншими суддями Майдану — Оленою Ізовітовою-Вакім, Тарасом Зайцем та Мариною Лозинською. Можна не сумніватись, що Кицюк буде таким же ручним для влади, як був за часів Януковича. 

— Фундація DEJURE

Революція, навіть цілком буржуазна та ліберальна, завжди означає подію захоплення народом суверенітету, влади над власним життям.

Однак, як і будь-яка подія, революція має властивість завершуватись, а суверенітет від народу повертається назад до еліт. Для останніх захист завоювань революції є цікавим лиш в тій мірі, в якій це зберігає їхню владу від повторної революції.

Провал кволих та буржуазних за своєю суттю та формою картонних протестів проти звільнення Михайла Федорова показав владі що бунту, майданів можна вже не боятися. Жодного серйозного тиску мирні ліберальні протести вчинити не змогли.

Вітер недоторканості надуває вітрила владної машини. Владі здається що ніщо не може стати їй на заваді. Тож не треба дивуватися поверненню до повноважень її вірних псів, що були засуджені ще в пореволюційні часи.

Ми стаємо свідками тривалої реставрації дореволюційних порядків, що не може бути зупинена буржуазно-ліберальними методами, що вкотре себе спростували.

Революція може вижити лише за умови встановлення революційного устрою — створення органів прямого самоврядування, знищення влади капіталістів та бюрократів, докорінної зміни самої владної системи.

🌟РевДем

Кім Ір Сен: Чучхе I/III

Марксизм народився як критика готових схем. Його сила в здатності розглядати суспільство через конкретні умови, матеріальні відносини та боротьбу класів. Проте в міжнародному комуністичному русі досвід уже здійснених революцій дедалі частіше перетворювався на готовий зразок для наслідування.

Для Кореї така модель мала очевидні межі.

Після японського колоніального панування країна пережила розділ, війну та масштабне руйнування економіки. КНДР залежала від допомоги СРСР і Китаю. Усередині партії зіштовхувалися різні політичні угруповання, пов’язані з радянським, китайським і корейським комуністичним досвідом. На цьому тлі Кім Ір Сен поступово концентрував політичну владу.

У 1955 році він виступив із промовою «Про усунення догматизму і формалізму та встановлення чучхе в ідеологічній роботі». Кім Ір Сен вимагав застосовувати марксизм-ленінізм відповідно до конкретних умов Кореї та відмовитися від механічного копіювання досвіду інших соціалістичних країн.

Формула звучить цілком переконливо:

вивчати чужий досвід — застосовувати його творчо — виходити з власної реальності.

Для Кім Ір Сена «самостійність», вона ж Чучхе, означала цілком практичну річ: Москва й Пекін не повинні перетворити корейську революцію на власний політичний додаток.

На цьому етапі чучхе можна розглядати як принцип революційної самостійності.

Корея мала власну історію, власну соціальну структуру та власні суперечності. Радянський чи китайський досвід не міг автоматично стати корейською політичною практикою. Теорія мала пройти через конкретну матеріальну дійсність країни.

Але самостійність має внутрішню тенденцію до абсолютизації: ставши принципом, вона прагне підпорядкувати своїй структурі все буття.

Спочатку вона стосується ідеології. Потім економіки. Далі армії, державного будівництва та міжнародної політики. Принцип, який починався як вимога не копіювати чужу революцію, поступово стає фундаментом окремої системи.

Разом із цим змінюється і політична конструкція.

Маси, партія, держава, народ і керівництво дедалі тісніше пов’язуються між собою. Самостійність революції поступово починає означати самостійність організованої політичної сили, а згодом — самостійність усієї держави.

Кім Ір Сен починав із доволі марксистської претензії: революція не повинна мислити чужими готовими формулами.

Далі ця теза почала жити власним життям.
І саме за цим перетворенням варто стежити у майбутньому розвитку суспільних відносин КНДР.

🌟РевДем

ПСИХОЛОГІЯ ФАШИЗМУ
I. Вільгельм Райх

Райх першим сказав те, що досі багатьом незручно чути: фашизм живе не в Гітлері, не в партії й не в економічній кон’юнктурі. Він живе в характері звичайної, середньої людини.

У «Психології мас і фашизму» він стверджував, що успіх будь-якої авторитарної ідеології можливий лише тоді, коли вона збігається зі структурою характеру мас. Фюрер не створює цю структуру — він лише знаходить її вже готовою й активує. А формується вона десятиліттями через патріархальну сім’ю.

Жорстке виховання, фізичні та психологічні покарання, придушення природних імпульсів дитини створюють те, що Райх назвав «бронею характеру». Людина з такою бронею боїться свободи сильніше, ніж рабства. Вона відчуває глибоку тривогу перед власною відповідальністю й охоче віддає її вождеві, партії, нації. Всередині неї живе амбівалентність: бунт проти авторитету сусідить із схилянням перед ним. Вона ненавидить у собі слабкість і тому з особливою жорстокістю обрушується на тих, кого вважає ще слабшими — на «чужих», на меншини, на всіх, хто не вписується в жорстку ієрархію.

Сексуальне придушення, на думку Райха, відіграє тут ключову роль. Поки тіло й бажання затиснуті моральними заборонами, енергія не знаходить природного виходу й перетворюється на агресію, заздрість і жагу домінування. Саме тому середній клас — дрібні чиновники, торговці, службовці — став основною соціальною базою фашизму. Ці люди жили в постійному страху скотитися вниз, у пролетаріат, і водночас мріяли піднятися вгору, ототожнюючи себе з владою й «верхами». Вони хотіли виглядати «пристойно», бути частиною великого цілого й при цьому зняти з себе тягар особистого вибору.

Райх підкреслював: фашизм не можна звести ані до економічної кризи, ані до демагогії окремих лідерів. Це масова психологія, вирощена тисячоліттями авторитарного виховання. Поки люди несуть у собі страх свободи, потребу в ієрархії й готовність проєктувати внутрішній конфлікт назовні, завжди знайдеться той, хто запропонує їм «порядок», «велич» і «ворога».

Тому, вважав Райх, перемогти фашизм одними політичними засобами неможливо. Потрібно змінювати саму структуру характеру. Він бачив вихід у тому, що називав «трудовою демократією» — спонтанному суспільстві людей, які пройшли через звільнення від патріархальних кайданів, здобули те, що він називав «генітальним характером», і здатні самі нести відповідальність за любов, працю й знання. Це не партія й не ідеологія. Це природний процес, який має вирости знизу, зі змінених людей.

🌟РевДем

«Самодєржавіє, Православіє, Народність»
Інтелектуальний Back-end Трампізму

Серед різнобарвної палітри придворних Дональда Трампа, саме Венс відповідає за звʼязки з основними лобістами реакційного повороту США.

Окрім IT-мільярдерів, найближче коло американського віце-Президента включає ряд інтелектуалів, що становлять колективний розум не лише американської, але й всієї західної реакційної тенденції.


Самодєржавіє — Кьортіс Ярвін

Мабуть, найбільш відомий теоретик сучасної реакції.

Ярвін — критик сучасної «лівої» ліберальної культурної гегемонії.

Ярвін наголошує що неоліберальні владні інститути розповсюджуються через горизонтальні інтелектуальні мережі, інститути, державні установи.

Ярвін — прихильник одночасно монархії та абсолютної влади корпорацій.

Горизонтальній гегемонії лібералів, Ярвін протиставляє відкриту безмежну владу суверена-капіталіста. Саме Ярвін надихнув пізній трампізм на політику RAGE — Retire All Government Employees.


Православіє — Род Дреєр

Що за королівський двір без духовенства?

Род Дреєр — американський православний аларміст.

Дреєр характеризує свою боротьбу за християнські цінності як боротьбу проти тоталітаризму. Секуляризація для нього це смерть «традиційної культури», яку він захищає навіть запекліше ніж саме християнство.

Релігійність трампізму звісно є вторинною по відношенню до популістичної цінності релігійного алармізму.


Народність — Йорам Хазоні

Хазоні — американо-ізраїльський політичний теоретик. Один із лідерів націонал-консервативної тенденції на Заході.

Хазоні — анти-універсаліст, традиціоналіст та реакційний націоналіст.

Реакційність такого націоналізму видно по дуже важливій різниці з прогресивним націоналізмом. НацКон тенденція наголошує на повному національному партикуляризмі, заперечує право нації на самовизначення.

Реакційний «націоналізм» є націонал-імперіалізмом та боротьбою з звільненням народів всього світу.

Трампізм в жодному разі не є інтелектуальною течією, але інтелектуали знаходять в ньому відповіді, на питання на які сучасний лібералізм відповісти не здатен.

Капітал користувався демократією поки вона була йому вигідною. Ліберали ж, не можуть зрозуміти, що демократія з капіталізмом радикально не сумісна.

🌟РевДем