Об’єктивний, реалістичний погляд на боротьбу проти сіонізму та Ізраїлю веде до критичної оцінки минулого досвіду Опору. Усе палестинське питання є питанням національного визволення і має певні виразні та глибоко вкорінені характеристики.

По-перше, конфлікт із сіоністським рухом історично пов’язаний із відносинами, що склалися між сіонізмом та імперіалізмом: британським імперіалізмом до 1948 року й американським імперіалізмом після цієї дати. Отже, боротьба за визволення Палестини є боротьбою проти сіонізму та імперіалізму.

Останній виявляє себе не лише у своїх економічних і стратегічних інтересах в арабському світі, а й у реакційних класах і режимах, пов’язаних із ним та готових охороняти ці інтереси. Ця характеристика, тобто зв’язок між сіонізмом та імперіалізмом, приводить нас до очевидного висновку: боротьба проти Ізраїлю неминуче пов’язана з боротьбою проти імперіалізму та реакційних захисників його інтересів в арабському світі.

Так само з цього випливає, що будь-яка поразка імперіалізму в арабському світі є практичним кроком до розв’язання конфлікту з Ізраїлем на користь визволення Палестини.

Але фашизм невіддільний від молекулярних осередків, які, взаємодіючи, розмножуються і перескакують від однієї точки до іншої, перш ніж почати резонувати всі разом у націонал-соціалістичній державі. Сільський фашизм і фашизм міста чи кварталу, фашизм молоді та фашизм ветеранів війни, фашизм лівих і фашизм правих, фашизм подружньої пари, сім’ї, школи чи офісу — кожен фашизм визначається чорною мікродірою, яка спочиває в собі самій і комунікує з іншими дірами, перш ніж резонувати у великій узагальненій центральній чорній дірі. Фашизм існує тоді, коли машина війни встановлюється в кожній дірі, в кожній ніші. Навіть коли буде встановлено націонал-соціалістичну державу, вона буде змушена покладатися на стійкість таких мікрофашизмів, що надають їй ні з чим незрівнянну здатність впливати на маси.

Саме мікрополітична або молекулярна сила породжує небезпечний фашизм, бо він є масовим рухом — скоріше раковим утворенням, ніж тоталітарним організмом.

Якщо національний рух наших днів не має лише знову розіграти старі сумні трагедії нашої минулої історії, він мусить показати себе здатним піднестися до вимог моменту.

Він мусить продемонструвати народові Ірландії, що наш націоналізм є не лише хворобливим ідеалізуванням минулого, а й здатний сформулювати виразну й визначену відповідь на проблеми сучасності, а також політичне й економічне кредо, здатне пристосовуватися до потреб майбутнього.

Цей конкретний політичний і соціальний ідеал, на мою думку, найкраще буде забезпечений відвертим прийняттям усіма щирими націоналістами Республіки як своєї мети.

Не Республіки, як у Франції, де капіталістична монархія з виборною головою пародіює конституційні виродки Англії і, перебуваючи у відкритому союзі з московитським деспотизмом [«московитський» згідно англійського оригіналу], безсоромно виставляє напоказ своє відступництво від традицій Революції.

Не Республіки, як у Сполучених Штатах, де влада гаманця встановила нову тиранію під формами свободи; де, через сто років після того, як ноги останнього британського червоного мундира осквернили вулиці Бостона, британські землевласники й фінансисти нав’язують американським громадянам таке рабство, порівняно з яким податок дореволюційних днів був сущою дрібницею.

Ні! Республіка, яку я хотів би, щоб наші співвітчизники поставили перед собою як ідеал, має бути такою, щоб сама згадка її імені повсякчас служила маяком для пригноблених кожної країни, повсякчас несучи обіцянку свободи й достатку як винагороди за їхні зусилля в її ім’я.

Але головна мета, якої ми прагнули, затвердити ідею демократичності Вищої Влади, колективності, а не персональності її (в опозицію призначеному німцями маленькому комедіянту-гетьманові) була досягнена, ідея державної всеукраїнської політичної акції була зафіксована: повстання проти німецької реакції, проти поневолення національного і соціяльного заявлялось акцією всіх течій української нації, а не одною якоюсь групою, чи ще більше одною якоюсь особою на зразок "гетьмана".

Якщо ви завтра приберете англійську армію й піднімете зелений прапор над Дублінським замком, але не візьметеся до організації Соціалістичної Республіки, ваші зусилля будуть марними.

Англія все одно пануватиме над вами. Вона пануватиме над вами через своїх капіталістів, через своїх землевласників, через своїх фінансистів, через увесь лад комерційних та індивідуалістичних інституцій, які вона насадила в цій країні й поливала сльозами наших матерів та кров’ю наших мучеників.

Англія все одно пануватиме над вами — на вашу погибель, навіть тоді, коли ваші вуста лицемірно віддаватимуть шану біля вівтаря тієї Свободи, справу якої ви зрадили.

Націоналізм без соціалізму — без реорганізації суспільства на основі ширшої й розвиненішої форми тієї спільної власності, що лежала в основі суспільного ладу Давньої Ейре, — є лише національною зрадою.

Нація не може бути вільною, одночасно
пригнічуючи інші націı̈.

Китайські комуністи є марксистами-інтернаціоналістами, але для того, щоб бути практично здійсненним, марксизм повинен існувати в національній формі. Такої речі, як абстрактний марксизм, не існує. Є лише конкретний марксизм. Те, що ми звемо конкретним марксизмом, є марксизм у національній формі.

Самостійність нації є конечна і природна підстава кожної модерної класової боротьби; нарід мусить бути вільним із кожного погляду, щоб пролетаріят був у змозі й хотів із цілою силою виступити проти свого соціяльного противника

Іранський режим, що складається з украй репресивних ісламських фундаменталістських деспотів, насправді викликає жах. Але — всупереч тому, що буржуазні політики з обох політичних партій панівного класу, демократів і республіканців, а також інші представники американського імперіалізму повторюють знову й знову, — іранський режим не є найжахливішою терористичною силою на Близькому Сході або в усьому світі, як це стверджував Трамп. Ця «відзнака» щодо Близького Сходу, очевидно, належить Ізраїлю — геноцидальній терористичній державі, яка вчиняла й продовжує вчиняти злочини в масштабах, що значно перевищують злочини іранського режиму. А щодо всього світу, найбільш руйнівною і, так, найбільш терористичною силою, очевидно, є Сполучені Штати Америки.

Керуючись цими принципами, комуністи всіх пригноблених народів завжди були найвідданішими передовими борцями, які очолювали антиімперіалістичні національно-визвольні рухи пригноблених народів. Наприклад, ми, китайські комуністи, є переконаними пролетарськими інтернаціоналістами і водночас революційними патріотами та революційними борцями за національне визволення, які найрішучіше виступають проти будь-якої імперіалістичної агресії проти китайської нації, захищають свободу та незалежність нашої батьківщини і виступають проти всіх зрадників.

Українству треба поважно задуматися над цією ситуацією та її тенденціями. А надто — українським соціалістам і демократам. Нищення української культури, тобто позбавлення українських робітничих мас природного, найлегшого засобу їхнього духовного розвитку, є замахом не тільки на їхню політичну та державну самодіяльність, а й на соціальне визволення. Це замах на ту зброю, якою вони повинні оперувати всередині своєї нації проти класів — однонаціональних із ними, але таких, що їх визискують.

І тому насамперед на обов’язку тих свідомих і організованих груп, які представляють інтереси робітничих класів, лежить завдання — виступити проти насильства, що чиниться над українською нацією.

Завдання надзвичайно важке: проти об’єднаного російського національного фронту, розпаленого ідеєю реваншу за приниження його почуття великодержавного панування, розлюченого можливістю відірвання економічно багатих країн, озброєного апаратами державної влади, — протиставити силу, здатну спинити наступ російського імперіалізму.

Зрозуміло, що такого завдання жодна із соціалістичних течій сама на себе взяти не може. Супроти єдиного фронту російського націоналізму повинен постати єдиний фронт української трудової демократії, тобто майже всієї української нації.

Я не вірю, що життя зміниться на краще без боротьби з владою, яка продовжує експлуатувати знедолених цієї землі. Ця віра лежить в основі концепції революційного самогубства. Тому краще протистояти силам, які штовхають мене до самогубства, ніж терпіти їх. Хоча я ризикую загинути, принаймні існує можливість, якщо не ймовірність, змінити нестерпні умови. Ця можливість важлива, бо багато чого в людському існуванні ґрунтується на надії без реального розуміння шансів. Дійсно, ми всі — і чорні, і білі — хворі однаково, смертельно хворі. Але як нам жити, перш ніж померти? Я кажу: з надією та гідністю; і якщо результатом буде передчасна смерть, ця смерть матиме значення, якого реакційне самогубство ніколи не матиме. Це ціна самоповаги.

Революційне самогубство не означає, що я та мої товариші прагнемо смерті; це означає саме протилежне. Ми маємо таке сильне бажання жити з надією та людською гідністю, що існування без них є неможливим.

Білого пролетаріату не існує.

За нинішньої системи кожне нове вдосконалення у великих галузях промисловості позбавляє певну кількість робітників роботи і тим самим прирікає певну кількість робітників на голодну смерть. Замість того, щоб збільшувати накопичення енергії на Землі, воно прискорює безоплатне розсіювання сили робітників, виключених з виробництва. За соціалістичного ладу, навпаки, кожне механічне або інше вдосконалення матиме безпосереднім наслідком зменшення кількості робочих годин всіх робітників і надасть їм час для нового виробництва або, справді, для освіти, для мистецтва тощо.

Якщо вплив майбутнього соціалістичного ладу вже цілком ясний у тому, що стосується виробництва, то він ще більш вирішальний стосовно обміну. Весь клас непрацюючих і хижацьких підприємців просто зникне.