Що ж таке новодемократичне конституційне правління? Це — диктатура союзу кількох революційних класів, спрямована проти національних зрадників і реакціонерів. Колись було сказано: «Є їжа — нехай їдять усі». Я думаю, що цими словами можна образно охарактеризувати нову демократію. Якщо правильно, що «їсти повинні всі», то й влада не повинна привласнюватися однією партією, однією групою, одним класом. Найкраще це висловив Сунь Ят-сен у Маніфесті I Всекитайського з’їзду Гоміндану. У цьому маніфесті говориться: «У наш час так зване “народовладдя” в різних країнах часто монополізується буржуазією і перетворюється на знаряддя гноблення простого народу. Наш же принцип народовладдя означає, що влада повинна бути спільним надбанням усього простого народу, а не привласнюватися купкою людей».

Коли йдеться про соціяльні цілі нашої боротьби, то ми, бандерівці, боремося за побудову безклясового суспільства. Ми є проти повороту в Україну, як поміщиків так і капіталістів. Ми є за знищення в Україні нової експлуататорської паразитарної кляси – кляси большевицьких вельмож, складеної з верховодів партії, МВД і МГБ, адміністрації, армії. Ми є за суспільну власністьна знаряддя і засоби виробництва.

Адміністрація Трампа організовує міжнародний саміт, присвячений боротьбі з лівим рухом «Антифа» та іншими угрупованнями, що підкреслює зміну пріоритетів уряду США у сфері боротьби з тероризмом за останній рік.

«Анархісти, марксисти та насильницькі екстремісти з «Антифа» вже десятиліттями ведуть терористичну кампанію в США та в усьому західному світі, здійснюючи вибухи, побиття, стрілянину та масові заворушення на службі своєї екстремістської програми», — заявив Томмі Піготт, перший заступник речника Державного департаменту.

Всі реакціонери — паперові тигри.

Зовні реакціонери виглядають загрозливо, але насправді вони не такі вже й могутні. З довгострокової точки зору,

справжню владу мають не реакціонери, а народ.

Світ належить вам, так само як і нам, але, в останньому підсумку, він належить саме вам. Ви, молодь, сповнені снаги й життєвості, перебуваєте в розквіті життя, подібно до сонця о восьмій чи дев’ятій годині ранку. Наша надія покладена на вас.

Світ належить вам!
Майбутнє Китаю належить вам!

Мета США та Ізраїлю в руйнуванні Ірану безжальними бомбардуваннями полягає не в протидії Ісламській Республіці. Рушійною силою цієї війни є спроба розв’язати кризу, з якою зіткнувся американський імперіалістичний капіталізм і яка дедалі більше прискорює його занепад. Показником цієї кризи є «надлишкове накопичення капіталу». Інакше кажучи, капітал стає «надлишковим» щодо наявних можливостей прибуткового застосування. Це структурна суперечність капіталізму.

Сьогодні маємо два, або, враховуючи ще недавнє існування гітлерівської Німеччини, три типи імперіялістичних держав: капіталістичний, фашистський та большевицький (СССР). Всі вони різняться між собою своїми суспільно-економічними устроями; хто інший є носієм імперіялізму в капіталістичній,
а хто інший в «соціялістичній» сталінського типу імперіях; але в своїй господарській, а особливо у промисловій політиці на загарбаних територіях, в своєму
намаганні перетворити загарбані території в свої колонії, експлуатувати
їх — всі імперіялізми цілковито тотожні. Всі вони змагають до того, щоб використати
колонії, як сировинні бази або, в крайньому випадку, розбудувати там промисловість низькоякісну, однобоку. Вони також нерідко використовують таку мізерну розбудову промисловости на те, щоб наслати на загарбану територію підкуплених собою робітників, службовців, техніків, інженерів, вчених, щоб сколонізувати підбиті собою терени.

Саме такі прийоми, стосовані імперіялістичними кліками на загарбаних
ними територіях, дуже добре відомі сталінським імперіялістам. Вони самі правильно розкривають всю протинародність імперіялістичної системи капіталістичного
світу, всю підпорядкованість господарського життя імперіялістичних
держав інтересам правлячих імперіялістичних клік. Діють тут, одначе, згідно української народної приказки: «Бачать чуже під лісом, а свого не помічають під носом».

Занепад держави, страждання людства та темрява суспільства досягли крайньої межі. Звісно, серед методів вдосконалення та реформування всі цілком правильні: освіта, індустріалізація, наполегливі зусилля, творення, руйнування (того, що є поганим і застарілим) та будівництво, але існує метод, більш фундаментальний за всі ці, — це великий союз народних мас.

Якщо ми вивчимо історію, то побачимо, що всі суспільні рухи, які виникали протягом історії, незалежно від їхнього типу, без винятку були результатом об’єднання великої кількості народних мас. Більший рух, природно, вимагає більшого об’єднання, а найбільший рух вимагає найбільшого об’єднання. Такі об’єднання найчастіше виникають у часи реформ та спротиву.

Те, що визначає перемогу чи поразку, — це міцність чи слабкість об’єднання та те, чи ідеологія, що слугує його основою, є новою чи старою, істинною чи хибною…

[Аристократи, капіталісти та інші впливові люди в суспільстві довели свою тиранію до межі] . . . і, як наслідок, занепад держави, страждання людства та темрява в суспільстві також досягли межі. Саме в цей момент виникають зміни та спротив, і досягається великий союз народних мас.

Комуністична революція означає вихід за межі капіталізму та заміну його такою формою суспільної організації, за якої виробництво безпосередньо підпорядковується задоволенню людських потреб, а не накопиченню прибутку. Засоби виробництва перебувають у суспільній, а не приватній власності. Виробництво здійснюється на основі раціонального планування, а не стихійно, поза суспільним контролем. Зникає розрив між «абстрактною працею» і «корисною працею», бо критерієм виміру стає вже не «суспільно необхідна праця», а потреби суспільства. У цьому сенсі праця поєднується з життям, а не відчужується від нього. Виробництво організовується так, щоб викорінити всі класові та соціальні розриви — не лише в окремому регіоні чи країні, а в усьому світі. Це і є комунізм.

Вінцем же визнання й наголошення «своєрідних національних особливостей» у теорії китайського комунізму є, на нашу думку, наступна декларативна заява Мао Цзедуна. Він каже: «Революційні три народні принципи Сунь Ятсена — націоналізм, народовладдя і народний добробут — необхідні для сучасного Китаю, і наша партія веде боротьбу за їх повне здійснення». Фактом є, що жодна комуністична партія в світі ще ніколи не визнавалася відверто до націоналізму. Мао Цзедун і КПК творять історичний прецедент!

Атомна бомба - це паперовий тигр, яким американські реакціонери лякають людей. Вона виглядає страшною, але насправді такою не є. Звичайно, атомна бомба - це зброя масового знищення, але результат війни вирішують люди, а не один чи два нових типи зброї.

У всіх великих буржуазних революціях, а також у першій пролетарській революції в економічно відсталій Росії, за періодом інтенсивного поступального руху слідував спад і часткова реакція. Марксисти називають такий період Термідором — на честь місяця під час Французької революції, коли політична реакція взяла гору, відновивши значну частину старого суспільства, але не зуміла повалити класові основи нової буржуазної держави.

У Китаї цей реакційний період був передбачений революційним керівництвом, яке закликало маси зіткнутися з ним і перемогти його за допомогою Великої пролетарської культурної революції. Культурну революцію тоді майже одностайно засуджували — насамперед світова буржуазія, яка оббріхувала її як «анархію» та «хаос», — але також і комуністичні партії, що стояли на боці радянського керівництва, і навіть ті течії, які вважали себе «лівими» щодо комуністичних партій.

Саме насильству соціалізм завдячує високими моральними доблестями, за допомогою яких він принесе порятунок сучасному світу.

Сапатизм не був марксизмом-ленінізмом, але водночас і був марксизмом-ленінізмом. Це не був університетський марксизм, це не був марксизм конкретного аналізу, це не була історія Мексики, це не була фундаменталістська та мілленіаристська філософія корінних народів, і це не був опір корінного населення. Це була суміш усього цього, коктейль, змішаний у горах і кристалізований у бойовій силі САНВ.

Щоб мати можливість рішуче протистояти партії, яка з перших годин своєї перемоги почне зраджувати робітників, робітники повинні бути озброєні й організовані.

Влада виростає з дула рушниці.

Об’єктивний, реалістичний погляд на боротьбу проти сіонізму та Ізраїлю веде до критичної оцінки минулого досвіду Опору. Усе палестинське питання є питанням національного визволення і має певні виразні та глибоко вкорінені характеристики.

По-перше, конфлікт із сіоністським рухом історично пов’язаний із відносинами, що склалися між сіонізмом та імперіалізмом: британським імперіалізмом до 1948 року й американським імперіалізмом після цієї дати. Отже, боротьба за визволення Палестини є боротьбою проти сіонізму та імперіалізму.

Останній виявляє себе не лише у своїх економічних і стратегічних інтересах в арабському світі, а й у реакційних класах і режимах, пов’язаних із ним та готових охороняти ці інтереси. Ця характеристика, тобто зв’язок між сіонізмом та імперіалізмом, приводить нас до очевидного висновку: боротьба проти Ізраїлю неминуче пов’язана з боротьбою проти імперіалізму та реакційних захисників його інтересів в арабському світі.

Так само з цього випливає, що будь-яка поразка імперіалізму в арабському світі є практичним кроком до розв’язання конфлікту з Ізраїлем на користь визволення Палестини.

Але фашизм невіддільний від молекулярних осередків, які, взаємодіючи, розмножуються і перескакують від однієї точки до іншої, перш ніж почати резонувати всі разом у націонал-соціалістичній державі. Сільський фашизм і фашизм міста чи кварталу, фашизм молоді та фашизм ветеранів війни, фашизм лівих і фашизм правих, фашизм подружньої пари, сім’ї, школи чи офісу — кожен фашизм визначається чорною мікродірою, яка спочиває в собі самій і комунікує з іншими дірами, перш ніж резонувати у великій узагальненій центральній чорній дірі. Фашизм існує тоді, коли машина війни встановлюється в кожній дірі, в кожній ніші. Навіть коли буде встановлено націонал-соціалістичну державу, вона буде змушена покладатися на стійкість таких мікрофашизмів, що надають їй ні з чим незрівнянну здатність впливати на маси.

Саме мікрополітична або молекулярна сила породжує небезпечний фашизм, бо він є масовим рухом — скоріше раковим утворенням, ніж тоталітарним організмом.