Херсон – це беззаперечний доказ того, що Україну чекають.

На адмінбудівлях можуть висіти російські ганчірки, а білборди можуть брехати, що «росія здєсь навсєгда». І все одно, рано чи пізно «навсєгда» перетвориться на «героям слава», водії будуть тиснути на клаксони, демонструючи синьо-жовтий прапор всім місцевим, що досі боялися вільно ходити вулицями рідного міста.

Херсон рік тому – це сльози радості на площі Свободи, це десятки інтервʼю про спротив окупантам, це діти, які обіймають військових, це спалені в центрі міста кляті рублі.

Херсон – це біль русні, і вони щодня доводять це, насипаючи пакети граду на голови мирним жителям.

На долю Херсона випало багато біди, але Херсон стоїть. Там, менш ніж за 20 км від позицій росіян, попри щоденні обстріли, працюють кавʼярні та ресторани, дають концерти українські митці, живуть місцеві та працюють волонтери.

Свободу не купити за фальшиві легенди про єдіную вєлікую страну. Тримайся, рідний Херсон. З річницею звільнення від російських окупантів.