По гарячих слідах напишу про Зимову орбіту, яку дочитала щойно. От буває ж іноді таке: ти нічого не очікуєш від книги хорошого, а вона тебе приємно дивує. Простенька, але доволі приємна космічна фантастика зі світобудовою "авторка читала Дюну і дуже хотіла собі таку", політичні інтриги, доволі адекватно прописані стосунки.
Трошки фанфік, трошки екшон, трошки соплежуйка, з перших сторінок зрозуміло, хто поганець, але читається жваво.

І - дякувати авторці - ніяких крінжових постільних сцен в дусі "інструкція збирання ліжка від ікеї".

Не десять з десяти, але точно тверда вісімка.

Пані та панове, а що же ви не сказали, що я заборгувала вам нормальний відгук?
Коротше! На честь дня письменника, з яким я вітаю себе і усіх причетних, я несу вам високохудожню сапфічну історію із самої високої полиці. Вітайте, Хлоя Мішель Говард вперше і, сподіваюся, востаннє, на нашому каналі із книгою «Засмага».

Знаєте, от є книги, написані спеціально з прицілом на усілякі літературні премії, високі полиці і всю оцю маячню, від якої лице скукожується в курячу жопку. Авторам таких книг ніби видають якусь інструкцію: пиши на хайпову тему, класично, високохудожньо і максимально занудно. Розраховуй на те, що кожну сторінку читач повинен долати з боєм і внутрішнім болем. Роби так, щоб від книги хотілося спати. Або їсти. Або відкрити віконце від духоти. Щоби хотілося що завгодно, аби не читати далі. Пам’ятай, авторе, в книзі повинно відбуватися абсолютне і кришталеве ніхуя, бо класичний сюжет існує для слабаків. Дія – вчорашній день, нехай твої герої ходять колами, розмірковують про природу життя, дивляться у височінь та високохудожньо зітхають. Чим більше зітхань, тим більше високохудожності. І не забудь, авторе, жоден з твоїх героїв не повинен викликати жодної симпатії. Нехай усі вони будуть огидні. Нехай від них нудить. Нехай читач взагалі не зможе з ними рілейтитись чи якось їм співчувати. Кинь читачеві в обличчя усі вади своїх героїв і тікай з божевільною посмішкою на вустах. А, і фінал обов’язково має бути відкритий. Нехай читач сам додумує, чим там усе закінчилося. Нехай увімкне голову. Що, важко вмикати голову після того, як проспав увесь твір? А кому зараз легко, кому, я тебе питаю?
Якщо ви змогли в усі пункти, вітаю, у вас вийшов новий літературний шедевр, який поставлять на найвищу полицю і читатимуть хіба що у рамках шкільної програми. І «Засмага» - це в біса саме така книга, стовідсоткове попадання, високохудожнє й нудне, як собача пісня.

Здавалося б, так мало зараз сапфічних романів, так хочеться, щоб їх писали більше й писали усяких, мені б носитися із цією «Засмагою» та співати їй дифірамби, але я не можу. Бо мені від цієї книги реально хочеться блювати.
І знову ж, здавалося б, таке шикарне тло для шикарної історії: глухе ірландське село, дочка фермера-невдахи закохується у дочку місцевої багатійки. З такими вхідними даними нуль шансів на гівняну історію, але пані Хлоя дуже старалася.

Отже, ми маємо головну героїню, старшокласницю, дочку фермера, булерку і майже ідейну селючку. Вона пліткує, булить інших дівчат, маніпулює людьми, маніпулює хлопцем, якому подобається, щоб отримати собі якийсь уявний профіт. Вона ніколи не каже того, що насправді думає, щоб не відбиватися від компанії, і взагалі не має ніяких власних думок і вподобань. Життя нічому її не вчить, вона не зростає протягом книги, ніяк не змінюється і не стає ніякою кращою людиною. Вона просто гівно на паличці, що ходить собі своїм селом і ламає людям життя з різним ступенем умисності.
І ось наше гівно закохується у дівчину. Бігає за нею, обмінюється романтичними листами, заглядає в очі – але коли в житті наступає жопа, і їх з дівчиною застає її матір, швиденько кидає ту дівчину, вішається на шию сусідському хлопцеві та удає велике кохання. Бо хуй з нею з тією дівчиною, а от шо я буду робити, якщо матуся перестане мене схвалювати?
Вона дуже страждає через розставання. Знаєте, як? Вона лежить і розмірковує, що її колишня багата, і що вона обіцяла, що разом вони зможуть поїхати і подорожувати світом, і ось вона, бідненька, втратила таку можливість, розпоряджатися чужими грошима, які та закохана дурепа на неї б витрачала.
Потім наша героїнюшка разом зі своїм хлопцем їде у «велике місто»: він вчиться, вона працює в кафе, заводить роман з колежанкою, описує її як дурепу, що віддано дивиться в їй в очі, тим часом знову починає листуватися зі своєю колишньою, їздить у неї по вухах і оце все. Але не хоче кидати свого хлопця і своє удаване нормальне життя. Але він сам її кидає, і вона повертається до колишньої, яка нібито все пробачила, кінець.

Щойно ви прочитали короткий синопсис роману «Засмага», і якось так у мене вийшло, що мій оглядацький синопсис вийшов цікавішим, ніж сама книга. Бо от уявіть те саме, але розтягнене на декількасот сторінок, де герої ходять, ходять, ходять, розмовляють, ходять, думають, ДУМАЮТЬ, РОЗМІРКОВУЮТЬ, ЗНОВУ ХОДЯТЬ… І ти, як дурень, все чекаєш якоїсь дії, а її там немає, вона могла б там бути, але вона грузне у болоті високохудожнього словоблуддя.
Я про цей роман не можу навіть сказати, що він поганий, бо він насправді не поганий. Він просто ніякий. Бо написаний він не для нас, читачів, а з розрахунком на критиків, премії та шкільну програму. Такий собі ірландський толстоєвський у найгіршому розумінні цього слова, буквально все як люблять вестерни.
І я, знову ж, не можу сказати вам категоричного «не читайте». Ви його читайте, звісно, але на свій страх і ризик. А моє діло вас попередити. Тож – попереджаю.

Вітаю, народе!🌈 Давно я нічого тут не писала, а я, тим часом, готую для вас новий відгук. Цього разу під ніж потрапить м'ясне африканське фентезі з легкою (але не дуже) фекальною ноткою та купою відсилок до маскульту.
Хто здогадався, про що йдеться, спробуйте про одне вгадати, чи буде відгук позитивним, чи я засру в цій книзі кожну сторінку.

Відгук буде вже завтра, а поки ви чекаєте, можете про одне накидати бажанок, що мені ще прочитати і на що написати відгук (в бажанки приймається тільки те, що було перекладено українською).

Уявіть собі «Володаря перснів» Толкіна в африканському культурному сетингу *закреслено*
Ні, краще не так. Уявіть собі DND-кампейн… *теж закреслено*
Коротше. Уявіть собі DND-кампейн по «Володарю перснів» в африканському сетингу, з укусьними та незаїждженими африканськими монстрами, політичними інтригами, кишками, гамном і мнєсом, аб’юзом, зґвалтуваннями, брутальними бійками та брутальним чоловічим сексом з ніжними поцілунками, а ще з дофіга складними стосунками між усіма героями. Додайте до цього роман-дорослішання та пошук власної ідентичності, приправте відсиланнями до маскульту та коміксів DC – і ви отримаєте приблизне уявлення про роман Марлона Джеймса «Чорний леопард, Рудий вовк».

Хто такий цей Марлон Джеймс (ну раптом ви про такого не чули)? Це насправді дуже крутий дядько, ямаєць африканського походження з родини ямайських поліцейських, який не тільки здобув ступінь з літератури та викладає літературу в уніку, а ще й перший з ямайців взагалі здобув собі «Букера» за роман «Коротка історія семи вбивств».

А ще Марлон Джеймс відкритий гей. І от сидів він якось, чухав собі дупу і подумав: та якого чорта, напишу фентезі-історію про геїв з усіма африканськими казками, які чув від бабусі й батьків. І написав аж дві книги, плотненько натрамбувавши туди гейщини та суто африканського трешачку. Але говоритимемо ми тільки про «Чорного леопарда», бо тільки його, на жаль, переклали українською (і я не знаю, яким накладом він вийшов з друку, але мені у паперовому виді він вже не попався).
Ага, я кажу «на жаль», бо, взагалі-то, я цю книгу дуже люблю. От зараз без жартів. Монстряки, кров, кишки, гамно – а я, коли читала її вперше, думала: як же в біса хороше 🤌 Тож тепер мій святий обов’язок розповісти вам, чому цю книгу варто читати – і кому цю книгу читати точно не варто.

Але – почнемо з простого: про що взагалі ця книга?
Я казала вже вище: це такий собі DND-кампейн, в якому різномасна банда найманців та мандрівників відправляється шукати сина поваленої королеви, що його колись викрало крилате чудовисько. Власне кампейнові передує історія про те, як вся ця банда перезнайомилася поміж собою, як вони дійшли до такого життя і які стосунки їх всіх пов’язують – а потім всі ці чуваки гучним натовпом подорожують лісами, саванами та всілякими стародавніми містами у пошуках нещасної викраденої дитини.
Власне, сам цей кампейн, як на мене, доволі лінійний: королеві начхати на власного сина, вона просто хоче повернути собі владу, учасники кампейну всі непрості чуваки з якимись старими таємницями та проблемами, а та викрадена дитина не те щоб хоче повертатися до своєї матері-королеви, бо їй непогано живеться і серед монстрів.
Набагато цікавішим є те, що саме цей кампейн оточує, а саме світ та взаємодія між усіма учасниками цього балагану.

А світ, я вам скажу, дуже класний: темний, брудний і брутальний, дуже тілесний і дуже м’ясний, з купою монстрів, крові, гною, кишок, відкушених голів – і разом з цим такий світлий, крихкий і прозорий, що у тебе іноді ламається голова, як взагалі ці речі співіснують разом. Тут добро дуже щільно переплетене із абсолютним, найтемнішим злом, і немає жодного, буквально жодного персонажа, про якого можна б було сказати, що він хороша або погана людина (або не людина).
Типу, знаєте, наш головний герой – це такий трохи типовий головний герой чоловічого фентезі, весь із себе брутальний та цинічний, але він разом із своїм мужиком опікується дітьми-потворами, яких залишають в лісі на вірну смерть.
Той самий монстр, що викрав дитину у королеви, любить цю дитину, як свою, опікується нею і захищає її ціною власного життя.
А та нещасна дитина, на яку було начхати усім, окрім монстрів, потім мститься за «вбивство» свого батька і з ноги виносить всіх, хто колись на нього полював.
І це все посеред лісів, саван, диких боліт, стародавніх міст, з нелінійною оповіддю, з купою другорядних персонажів, які вмирають раніше, ніж ти звикаєш до них звикнути.
А ще ця книга ошелешить вас відсутністю гепі енду: щойно вам здасться, що в головних героїв нарешті щось там налагодилось, як доля підкине їм такий всратий кулічик… але не буду спойлерити, краще читайте самі.

Взагалі маю вам сказати, що «Чорний леопард» - це таке брутальне, типово-чоловіче фентезі з брутальними чоловіками-найманцями, брутальними бійками, брутальними сексами і темним похмурим світом. Тільки про геїв, і це, взагалі-то, круто. Бо, знаєте, навіть якщо взяти за лапки оцю типово-жіночу клітературу, в гей-літературі вже склалися певні тропи і певні стереотипи: певні герої, образи, певний часовий проміжок, в якомусь сенсі навіть дуже усталена географія з невеликими відхиленнями – а тут нам в обличчя кидають кремезних чорних качків з пошрамованими пиками, що вбивають монстрів і десь ще встигають знайти час попідкочувати один до одного.
Плюс, це перше на моїй пам’яті таке масштабне саме африканське фентезі, написане людиною африканського походження. І це не оті ваші вихолощені «Сини Анансі» та марвелівська Ваканда, а нормальне таке і чесне «ми не боїмося сказати, що наші монстри їдять людей, а наші герої сруть та їбуться». І мені ця чесність та відсутність гламурно-вилизаної картинки от прям зайшла, як в суху землю.

Але! Я все ж маю попередити. Якщо ви читаєте гей-літературу заради кросивих хлопчиків та ніжних історій, якщо у вас складні стосунки з чужою і власною тілесністю, якщо вас тригерять детальні описи крові, кишок, випорожнень, зґвалтувань, жорстоких вбивств ет сетера, якщо ви боїтесь фільмів жахів та казок про кровожерливих монстрів – краще не читайте цю книгу взагалі. Всіх інших щиро вітаю у нашій дурці. Обіцяю, буде весело. Але і до соплів вас теж розмотає.

🏳️‍🌈Спільното-квірното!🏳️‍🌈
Діла, коротше, такі: всі нормальні люди вступають в якісь секти, а я вступила всіма кінцівками в організацію зборів. Тому сьогодні я прийшла агітувати вас донатити. Донатити взагалі — і донатити на збір для фонду "Твоє майбутнє".
Ваші донати підуть на забезпечення та навчання рятувальників - ви ж, натомість, можете отримати всякі круті призи по культовій грі The Evil Within: футболки, чашки, брелоки — а ще колекційну фігурку, створену спеціально для збору та розписану вручну.

Осьо посилання на збір з умовами розіграшу. Окремо ще даю посилання на банку.

А поки ви донатите (або активно відписуєтесь, хтозна), я піду готувати для вас відгук на епічний фанфік, в процесі написання якого не постраждає жоден персик, іф ю ноу вод ай мін.

Заради таких відгуків існує цей канал. Дякую вам, що ви в мене є🙏