Зеленський привітав Путіна з новорічними сватами...

Коли я дивився в кінотеатрі фільм Мідвей, я здивувався, що на початку титрів чітко вказано, що це амеракано-японський фільм. Тобто, стрічка показує саме продовження бойових дій між США і Японією після нападу на Пьорл Харбор. Майже через 80 років дві країни, які офіційно воювали - зняли спільний фільм, де показані обидві сторони, без тотального приниження програючої сторони. Гарний фільм, героїчний, майже документальний, бо всі імена і події справжні. Але вони ж воювали, знищували одне одного, була ціль стерти противника, а тут, скільки років мир і фільм про ті події...

Я розумію, що через 80 років, мої внуки і правнуки зможуть якось говорити з росіянами, може бути мир, якщо звісно, Росія зміниться, після поразки, як це було з Японією чи Німеччиною...

Але зараз, я згадую липень 2014 року. 5 років тому. За місяць перебування нашого батальйону під кордоном біля Свердловську я не відчув жодного обстрілу з території України. Я був очима двох батальйонів і кричав в рацію одразу «ВИХОДИ!!», коли бачив старт ГРАДів з території Росії. Нас вбивала саме Росія, а не сепари. Північні братушки, культивуючи велич русської раси, утюжили нас градами і танками.

Ще приклад про більше, ніж братушання.
Біля мене недалеко, але також під кордоном була така собі висота Браво. На ній стояли десантники 79 бригади. Вони стояли до останнього, а поранених навіть Dmitry Marchenko виводив, але висота стояла. Приймала касети градів, десантура копала ширше і глибше, приймала міномети і гради, але знову - ні одного з території України. Весь убивчий метал прилітав з Росії. Десантники забобонні, тому просто стояли за свою землю - це їхня задача, бути в центрі повної сраки, їх на це вчили. На війні як на війні - усім тяжко. Але прийшов день Х...

Мокшани зрозуміли, що нашого дєсанта якимось ГРАДом не викоріниш з своєї землі. І вони відправили танки...

Командиром висоти Браво, звісно, був Семен Браво. Його ви також могли бачити як поручителем на судах по Марченко, Почтаренко і Каморянського. Це десантне БРАТСТВО, які завжди будуть стояти друг за друга і ніколи не зможуть зрадити свого побратима. І так було не тільки в Україні. Десантне братство існувало між десантниками багатьох, і не тільки країнах постсовка.

Так от в День Х, висота Браво приймала танковий бій. З артпідготовкою і всім як книжка пише.
Семен побачив на антенах російських танків саме прапори десантні. Не сепарські, не російські, не будь які інші, а саме десантників. З блакитними небом, парашутом, зеленою землею...

Він дав команду одягнути всім свої блакитні берети, підняти прапори БРАТСТВА на техніці - показати, що ми браття, можемо і без бою обсудити. Ну не можуть браття, які будь якої національності, все таки брати по небу і по зброї - наступати на своїх же?

Одягли берети, «тєльняшки», прапори на техніці - ми браття, зупиніться!

Але на підняті прапори ВДВ група Семена отримала тільки залп з усіх російських танків. І під ці ж залпи вони перейшли кордон України. Напали на них. З завданням вбити.
Вбити не просто українців, а ще й своїх же братів, десантних братів....

З тих пір немає ніяких братів. Між українцями і росіянами, а тим паче десантниками - нема ніякого братства! Головним принципом переходу на берет кольору марун для ВДВ була не тільки історія приналежністі кольору, а саме відмінність від мокшан! Вони зрадили між собою десантників, а росіяни - українців!
Не може бути зараз ніякого миру, поки живі такі, хто пам'ятає всі ці зради і вбивства українців! Може через покоління і правильну пропаганду - лід розтане, треба буде жити і закопати сокиру війни.

Але зараз, Президент Зеленський, який нічого не втратив на війні, нікого не поховав, але поздоровляє з святами Путіна, який відповідає за смерті десятків тисяч українців - це нонсенс і малоросьтво головного мозку. А якщо він реально прийме запрошення на 9 травня до Москви на день Перемоги - то це буде останній крок в його історії як Президента України...

У Гонконзі далі вирує.
Працьовиті козаки!
Тисячі демонстрантів вийшли на вулиці Гонконгу у новорічну ніч
https://t.co/7WJthDAQjG

А цей г-н все далі показує свою відразу до Майдану. НАШОГО МАЙДАНУ!

Народ і чернь

При першому погляді на дійсність це питання не дає нам покою. Воно врізається в нашу свідомість, воно переслідує нас вдома, на вулиці, в установі, на базарі, у трамваї… На кожному кроці наших трагічних буднів у першу чергу бачимо чорним по білому писане: Хто ми? Нарід чи чернь? Нація чи маса?… Організована, свідома, вигранена збірна одиниця чи юрба без’язиких і безликих постатей? І дати на це одразу, без вагань, виразну відповідь ми тоді вагаємось.

Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що весь той людський матеріал, який заповнює будинки і вулиці наших міст, вповні і незастережно заслуговує на назву нарід. Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову, оцінюємо вчинки і з потрясаючим душу жалем стверджуємо, що величезна маса живих людиноподібних істот 1941 року по народженні Христа не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і основних елементів: людську гідність і національну свідомість. Що це таке людська гідність? Чи це щось подібне на мішок картоплі, чи на порвані чоботи? Не всім ясно. Що таке — національна свідомість і для чого її можна практично вжити? Також не кожному вміщується в голові.

При певних обставинах нам було б це абсолютно байдуже. Це явище не нове. Воно вже з прадавна існує на нашій планеті. Є людські громади, які живуть споконвіку своїм первісним життям. Є суспільність, що складається з раси кулі. Ілотів чи чорношкірих рабів. І нам, європейцям, це явище свідчить лише про те, що ні на одну хвилину ми не бажали б опинитися в стані тих виставлених на поталу випадковості людських істот. Наша душа приготовлена для сприйняття лише таких суспільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гідність.

Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках та поступованнях — ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь — значить зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це значить перекреслити своє моральне обличчя.

Большевизм багато говорив про свідомість. Але його свідомість зводилась не до людської свідомості, а, як тоді говорилося, до свідомості класової, чи соціальної. А це є далеко не те саме. Основою життя є не клас, а людина. Той чи інший поділ людей не повинен заміняти основного. Не важно, до якого класу належить порядна творча свідома людина. Важно, щоб вона такою була. Бо коли привілейований той чи інший клас складається з юрби бандитів чи людського шумовиння, то будь він тричі пролетарський чи буржуазний — він сам по собі не має найменшої вартості. Не в пролетаріаті і не в буржуазії справа. А в людині. І тільки в людині.

Подібне явище помічаємо щодо національної свідомості. Багатьом ця справа видається туманною. Що за національна свідомість? Чи це, скажемо, те саме, що мішок картоплі? І їсти того не можна, і діди наші цілком вільно жили, бувши національними туманами, то чому ж не можемо лишитись і ми такими? Не торкати національної свідомості, не відшліфовувати себе, бути національною протоплазмою — ось ідеал національно несвідомого осібняка.

Поганий, фальшивий, розрахований на самознищення ідеал. Хто цього не розуміє, той насамперед засуджує себе на небуття. Національна свідомість — це перша передумова широкої свідомої і творчої чинності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка велика творчість. Денаціоналізація — це те саме, що коли б хтось порядну з моральними основами жінку силою зводив до ролі повії. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може мати міцного морального хребта, не може бути повним характером.

І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його історія — перманентне намагання когось зробити з нас не те, чим призначила нас природа. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту. Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на нашій землі,—російська чи польська, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми — не ми, а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І тоді ніде інде, лише у наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах,

нам залазили в саму душу, плювали там на все, що є для нас святого, не давали змоги боронитися.

Останні роки панування большевизму особливо яскраво довели нам, що значить таке втручання. Навіть ті чи інші літери казали нам вимовляти так, як хочуть вони. Диктували нам наше відношення до чужого, до того, що нам вороже.
Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду являє собою не що інше, як юрбу, що не належить ні до якого народу, що не має нічого святого, що не говорить ні одною мовою. Це не є нарід. Це — чернь, це — безлика, без’язика юрба. Особливо це стосується до нашої молоді, яка з національного погляду — саме велике порожнє місце. Соромно, боляче і огидно бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вулицях Києва 1941 року!

Це — боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас в очах свідомих чужинців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої активності й енергії. Це явище — перше і основне зло, яке треба вирвати з коренем!

‼️Тому — не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно… А коли — все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь.‼️

Улас Самчук, член уряду УНР в екзилі, письменник, журналіст

1941

На ніч трохи міжнародної аналітики від Арестовича.

Турция вводит войска в Ливию для поддержки официально признанного правительства в ходе Гражданской войны.

Такое решение сегодня принял турецкий парламент в ответ на обращение ливийской стороны.

По сути, турки повторяют российскую стратегию в отношении Сирии, реализованную в октябре 2015 года.

Нюанс в том, что оппозиционного генерала Хафтара активно поддерживает РФ, включая свой любимый инструмент ЧВК «Вагнер», с которым туркам теперь предстоит воевать.

Дело имеет серьезную газовую подоплеку: Ливия и Турция договорились официально о разделе контроля над той частью акватории Средиземного моря, через которые должны пройти газопроводы от месторождений в его восточной части.

На другой стороне коалиция Израиля, США, Египта, Саудовской Аравии.

Турки в союзе с Катаром.

Эрдоган играет смело, но расчетливо, реализуя стратегию пантюркизма, паносманизма и панисламизма, снова расцветшую после почти ста лет светского кемализма и усиленного строительства вместо империи (Османского халифата) национального государства - члена НАТО.

Источники политики не умирают и, появившись единожды, определяют историю снова и снова.

Нас эта история касается в свете перспективы резкого ухудшения российско-турецких отношений, возможного военного поражения РФ на отдаленном театре и - ситуационного совпадения интересов США и РФ на отдельном участке.

Плюс ещё одна война в мире.

Отдельной строкой проходит беспомощность Европы:

- там, где должна воевать она, обеспечивая свою энергетическую безопасность, делают ход через всю доску турки.

Европа, соотвественно, попадает в очередную зависимость, теперь уже от Анкары.

Период после окончания первой волны глобализации (примерно 2017) и начала следующей (примерно 2032) - это период релаксационнных войн всех со всеми.

И только Украина прет против тренда:

- мы миримся тогда, когда все готовятся воевать и воюют со всеми.

Потому, что мы могучие.

Военная опасность нарастает с каждым днём, но когда нас такая фигня останавливала?..

Возникает вопрос о дальнейшей судьбе НАТО в этом тренде. Например, о месте в нем Турции.

Что касается ЕС, то необходимость вступать в ряды этих импотентов, способных только, в силу своей глупости и слабости, влетать в различные виды зависимости от авторитарных режимов, попутно приторговывая интересами Украины, для меня все менее очевидна с каждым новым их провалом.

Франция активно сотрудничает с РФ в той же самой Ливии, Германия в энергетической сфере.

Не пошли бы они на хер со своими советами о примирении с Россией?..

Вот вопрос.)

Там знову Трубу прорвало. Яке ж воно кончене, і зараз далі ліпе відмазки, що ДБР гарно працювало...

1️⃣9️⃣ Центренерго – поставить смотрящего Коломойского
Епізод відбувається 28 серпня 2019.
🤡Роман Труба, Максим Резніченко – начальник другого відділу Першого управління досудових розслідувань.

Резніченко звітує про зустрічі з людьми з «орбіти Коломойського» по справі Центренерго. Цих людей раніше Трубі нав’язав Смирнов.
Резніченко виявився «комунікатором», якому передають «задачі». Мегазадача – поставити на Центренерго нового 👁смотрящего. Від Коломойського.

Труба: ти ж зустрічався з людиною по Центренерго?
Резниченко: да
Труба: ти ж мені не доповідаєш нічого
Резниченко: Я ж хотел зайти.
Труба: Вот і зайшов.
Резниченко: Роман Михалыч, смотрите, у них задача стоит – есть такой человек Карпачов, который негласно курирует Центрэнерго. У них задача – поработать по этому Карпачову и его окружению. Но есть проблема. Провадження находится в первом отделе… Оно находится физически у следователя, которого я не знаю, я с ним не работал. Как вариант, если заниматься, его как минимум нужно перекинуть. Чтоб не было утечек. Что там происходит с провадженнями я не знаю. Мне перекинули справку. У меня есть информация, что пришли к людям в Центрэнерго. Сказали – у вас есть проблема с электричеством. Их там качает ктото из стороны… Они просто говорят: надо поработать по Крапачову. Я так понимаю стоит задача его от туда убрать и поставить нового смотрящего.

Резніченко робить висновок, що стоїть задача поставити нового «смотрящего» на Центренерго, потому что «там есть интересы Коломойского Игорь Валерьича. Люди, которые переживают, и мне звонят, которые дали мне эту справку, - они из орбиты Коломойского… Я человеку сказал: какие задачи? Он говорит: задачи – поработать по человеку, Крапачеву».

⬇️⬇️⬇️

Кіпр, Греція та Ізраїль підписали історичну угоду про газопровід | Економічна правда https://t.co/UVSBfuoDep

Скоро буде ПУНШ 😆

Убийство Сулеймани лишь укрепит решимость Ирана противостоять США - Рухани
https://t.co/TCNMSljG7T