Сьогодні Сергій Іконніков зібрав нас всіх на Майдані Незалежності.

Герой, лідер, громадянин.

Він загинув у бою, стримуючи наступ ворога під Вугледаром, на свій 25-й День народження...

Сергій завжди був рупором та мотором нашої «молодіжки», організатором всіх акцій протесту на захист України. 24-го лютого я побачив його о 9 ранку при формуванні 206 батальйону з одним проханням: «Дайте автомат!». У нього не було жодних сумнівів — він став на захист Києва. Коли Київська область була звільнена, він повернувся до роботи в нашій команді.

Але потім сталася ще одна трагедія. Ми втратили Гліба Бабіча. Сергій підійшов до мене і сказав, що саме в цей день він вирішив стати до лав Збройних сил. Для того, щоб помститися за Гліба. І він пішов у легендарну 72-гу бригаду «Чорних Запорожців», яка звільняла Київщину. І став там одним з найавторитетніших та наймолодшим в бригаді командиром взводу. За кілька днів до загибелі Сергія командир подав його на присвоєння офіцерського звання молодшого лейтенанта...

І ви не повірите, скільки дзвінків від його побратимів отримала наша команда з проханням увіковічити пам’ять Сергія Іконнікова. Він став ще одним з 68 наших побратимів, членів команди, членів ЄС, наших активістів, членів молодіжки, які віддали своє життя для того, щоб ми з вами забезпечили перемогу, відновлення та розквіт вільної, європейської України.

Сергій про неї мріяв.

Мені не хочеться казати, що Сергій «був». Командиром, активістом, одним з лідерів «молодіжки»… Сергій Є. І завжди залишиться з нами. Тому що ми будемо не лише пам’ятати, а й робити все можливе для того, щоб наблизити перемогу, про яку Сергій так мріяв.

Слава Сергію Іконнікову! Слава Збройним Силам! Слава Україні!