Реляційні та інтерсуб’єктивні підходи трактують заздрість не лише як внутрішню фантазію, а як динаміку між двома людьми.
Тут важливо, як обидва учасники створюють і відтворюють поле заздрості.
Приклад: у терапії пацієнт може провокувати аналітика на почуття змагальності, щоб перевірити, чи витримає він «атаку».
Тут важливо, як обидва учасники створюють і відтворюють поле заздрості.
Приклад: у терапії пацієнт може провокувати аналітика на почуття змагальності, щоб перевірити, чи витримає він «атаку».
Forwarded from English speaking psychotherapists group
🔹 Phrases for introducing trauma history
“The client has a history of early childhood trauma…”
“There are signs of complex trauma, rather than a single event trauma.”
“The trauma seems to be relational in nature, connected to attachment figures.”
“I’m trying to distinguish between traumatic stress and other clinical presentations.”
🔹 Phrases for exploring symptoms / effects
“The client presents with hypervigilance / dissociation / emotional numbing.”
“The trauma response shows up in the therapeutic relationship as…”
“I notice triggers connected to abandonment / rejection / loss.”
“The client’s coping strategies seem rooted in survival responses.”
🔹 Phrases for therapeutic process
“I’m working on creating enough safety before addressing the traumatic material.”
“The client oscillates between avoidance and re-experiencing.”
“I wonder how to pace the exploration without retraumatizing.”
“Grounding and stabilization seem necessary before deeper trauma work.”
🔹 Phrases for supervision reflections
“I feel challenged by how much trauma is present in this case.”
“I’m unsure whether I’m pushing too quickly into traumatic content.”
“I would like guidance on differentiating trauma from personality structure issues.”
“I notice my own emotional reaction to the client’s trauma narrative.”
🔹 Phrases for responding supportively to colleagues
“That sounds like a very complex trauma presentation.”
“It makes sense that you’re feeling overwhelmed — the trauma load is high.”
“I appreciate how you’re holding both safety and exploration.”
“It could be helpful to think about stabilization strategies first.”
“The client has a history of early childhood trauma…”
“There are signs of complex trauma, rather than a single event trauma.”
“The trauma seems to be relational in nature, connected to attachment figures.”
“I’m trying to distinguish between traumatic stress and other clinical presentations.”
🔹 Phrases for exploring symptoms / effects
“The client presents with hypervigilance / dissociation / emotional numbing.”
“The trauma response shows up in the therapeutic relationship as…”
“I notice triggers connected to abandonment / rejection / loss.”
“The client’s coping strategies seem rooted in survival responses.”
🔹 Phrases for therapeutic process
“I’m working on creating enough safety before addressing the traumatic material.”
“The client oscillates between avoidance and re-experiencing.”
“I wonder how to pace the exploration without retraumatizing.”
“Grounding and stabilization seem necessary before deeper trauma work.”
🔹 Phrases for supervision reflections
“I feel challenged by how much trauma is present in this case.”
“I’m unsure whether I’m pushing too quickly into traumatic content.”
“I would like guidance on differentiating trauma from personality structure issues.”
“I notice my own emotional reaction to the client’s trauma narrative.”
🔹 Phrases for responding supportively to colleagues
“That sounds like a very complex trauma presentation.”
“It makes sense that you’re feeling overwhelmed — the trauma load is high.”
“I appreciate how you’re holding both safety and exploration.”
“It could be helpful to think about stabilization strategies first.”
Адиктивні/наркотичні рішення.
Д. МакДугалл описує особливі форми поведінки, які діють подібно до наркотику: вони тимчасово знижують тривогу, послаблюють біль і створюють ілюзію внутрішньої стабільності.
☑️Важливо, що мова йде не лише про хімічні залежності (алкоголь, наркотики), але й психологічні «наркотики», напр.:
компульсивну сексуальність, ризикову поведінку, розлади харчової поведінки, надмірні заняття спортом, трудоголізм, патологічні залежності від стосунків тощо.
Такі "рішення" працюють як своєрідний бар’єр проти психічного затоплення чи колапсу: нездатність витримати напруження афектів змушує людину шукати сурогатну, «наркотичну» ілюзію стабільності та контролю.
Д. МакДуглл поділяє наркотичні рішення на три категоріі в залежності від ф-ї, яку вони повинні виконати:
1️⃣намагання подолати невротичну тривогу (конфлікти навколо дорослих прав на сексуальні та любовні стосунки, нарцисичні задоволення в роботі та соціальній взаємодіі);
2️⃣спробу приборкати стан сильної тривоги, зазвичай параноїдного походження чи депресіі (стани які супроводжуються внутрішньою мертвенносттю);
3️⃣ втечу від психотичної тривоги (такої як страх психічної чи тілесної фрагментації; жах перед зіткненням з порожнечою, в якій відчуття власної ідентичності знаходиться під небезпекою).
МакДугалл також підкреслює, що такі «рішення» є спробами: ▪️відновити зруйнований образ Я ▪️заповнити порожнечу та э
▪️спробою відновити зв’язок з батьківськими фігурами минулого➡️
➡️️☑️Це виклик материнському об’єкту, який відчувається як нездатний заспокоїти, відсутній чи непередбачуваний.
☑️️Виклик внутрішньому батьку, який не зміг виконати свої батьківські функції і тому був невільований
☑️ ️Та виклик самій смерті...
Ніна Кокойло
Д. МакДугалл описує особливі форми поведінки, які діють подібно до наркотику: вони тимчасово знижують тривогу, послаблюють біль і створюють ілюзію внутрішньої стабільності.
☑️Важливо, що мова йде не лише про хімічні залежності (алкоголь, наркотики), але й психологічні «наркотики», напр.:
компульсивну сексуальність, ризикову поведінку, розлади харчової поведінки, надмірні заняття спортом, трудоголізм, патологічні залежності від стосунків тощо.
Такі "рішення" працюють як своєрідний бар’єр проти психічного затоплення чи колапсу: нездатність витримати напруження афектів змушує людину шукати сурогатну, «наркотичну» ілюзію стабільності та контролю.
Д. МакДуглл поділяє наркотичні рішення на три категоріі в залежності від ф-ї, яку вони повинні виконати:
1️⃣намагання подолати невротичну тривогу (конфлікти навколо дорослих прав на сексуальні та любовні стосунки, нарцисичні задоволення в роботі та соціальній взаємодіі);
2️⃣спробу приборкати стан сильної тривоги, зазвичай параноїдного походження чи депресіі (стани які супроводжуються внутрішньою мертвенносттю);
3️⃣ втечу від психотичної тривоги (такої як страх психічної чи тілесної фрагментації; жах перед зіткненням з порожнечою, в якій відчуття власної ідентичності знаходиться під небезпекою).
МакДугалл також підкреслює, що такі «рішення» є спробами: ▪️відновити зруйнований образ Я ▪️заповнити порожнечу та э
▪️спробою відновити зв’язок з батьківськими фігурами минулого➡️
➡️️☑️Це виклик материнському об’єкту, який відчувається як нездатний заспокоїти, відсутній чи непередбачуваний.
☑️️Виклик внутрішньому батьку, який не зміг виконати свої батьківські функції і тому був невільований
☑️ ️Та виклик самій смерті...
Ніна Кокойло
Уривок з лекції про нарцисизм Сема Вакніна ЧАСТИНА 10
❓❓ Як жінці чи чоловіку вибудовувати стосунки з людиною, що страждає на НРО, і постійно від вас йде і повертається…
👉Усвідомити, що це не «кохання», а динаміка
Повернення нарциса жінки часто сприймають як «він все-таки мене любить, не відпускає, пам’ятає через роки». Насправді — це не кохання. Це спроба зняти внутрішній дисонанс між образом і реальністю.
📌 Головне — не плутати потребу нарциса «заспокоїти себе» зі справжнім почуттям до вас.
👉Не піддаватися на «реідеалізацію»
Він може знову говорити:
• «Ти єдина, хто мене розуміє».
• «Я весь цей час думав про тебе».
• «Ти моє спасіння, моя доля».
Це не визнання кохання, а етап реідеалізації для запуску нової спільної фантазії. А фінал у неї завжди один — знецінення та відкинення.
👉Побачити фантомність
Той «ти», з яким нарцис живе у своїй голові, — це не ти справжня. Це його внутрішня конструкція. Він не здатен зустрітися з живою людиною, бачити відмінність, приймати чужу окремість.
📌 Жінці важливо повторювати собі: «Він спілкується не зі мною, а зі своїм образом мене».
👉Стратегії поведінки для жінки
• Не входити в діалог на старих умовах. Жодних «давай спробуємо ще раз».
• Не виправдовуватися і не доводити. Для внутрішнього об’єкта все одно знайдеться сценарій.
• Тримати кордони: «Я розумію, що в тебе є спогади про мене, але в моєму житті для цього немає місця».
• Підтримувати реальність: «Ти говориш так, ніби ми розсталися вчора, але минуло 10 років, і я вже інша».
• Мінімізувати контакт. Якщо повернення до спілкування запускає тривогу і сумніви — краще максимально дистанціюватися.
👉Рекомендація в терапії
Жінці часто боляче приймати, що її «повертають» не як унікальну особистість, а як ліки від фантомного болю. Тут може допомогти терапія:
• прожити почуття «я була лише образом»,
• побачити свої справжні потреби,
• навчитися цінувати себе поза нарцисичною динамікою.
✨ Висновок:
Жінці не варто погоджуватися на «повернення». Це не про нове кохання, а про нове коло спільної фантазії.
Правильна відповідь у таких ситуаціях: не входити в гру. Зберігати дистанцію, реальність і повагу до себе.
Світлана Гаврилюк
❓❓ Як жінці чи чоловіку вибудовувати стосунки з людиною, що страждає на НРО, і постійно від вас йде і повертається…
👉Усвідомити, що це не «кохання», а динаміка
Повернення нарциса жінки часто сприймають як «він все-таки мене любить, не відпускає, пам’ятає через роки». Насправді — це не кохання. Це спроба зняти внутрішній дисонанс між образом і реальністю.
📌 Головне — не плутати потребу нарциса «заспокоїти себе» зі справжнім почуттям до вас.
👉Не піддаватися на «реідеалізацію»
Він може знову говорити:
• «Ти єдина, хто мене розуміє».
• «Я весь цей час думав про тебе».
• «Ти моє спасіння, моя доля».
Це не визнання кохання, а етап реідеалізації для запуску нової спільної фантазії. А фінал у неї завжди один — знецінення та відкинення.
👉Побачити фантомність
Той «ти», з яким нарцис живе у своїй голові, — це не ти справжня. Це його внутрішня конструкція. Він не здатен зустрітися з живою людиною, бачити відмінність, приймати чужу окремість.
📌 Жінці важливо повторювати собі: «Він спілкується не зі мною, а зі своїм образом мене».
👉Стратегії поведінки для жінки
• Не входити в діалог на старих умовах. Жодних «давай спробуємо ще раз».
• Не виправдовуватися і не доводити. Для внутрішнього об’єкта все одно знайдеться сценарій.
• Тримати кордони: «Я розумію, що в тебе є спогади про мене, але в моєму житті для цього немає місця».
• Підтримувати реальність: «Ти говориш так, ніби ми розсталися вчора, але минуло 10 років, і я вже інша».
• Мінімізувати контакт. Якщо повернення до спілкування запускає тривогу і сумніви — краще максимально дистанціюватися.
👉Рекомендація в терапії
Жінці часто боляче приймати, що її «повертають» не як унікальну особистість, а як ліки від фантомного болю. Тут може допомогти терапія:
• прожити почуття «я була лише образом»,
• побачити свої справжні потреби,
• навчитися цінувати себе поза нарцисичною динамікою.
✨ Висновок:
Жінці не варто погоджуватися на «повернення». Це не про нове кохання, а про нове коло спільної фантазії.
Правильна відповідь у таких ситуаціях: не входити в гру. Зберігати дистанцію, реальність і повагу до себе.
Світлана Гаврилюк
Основні ідеї Естер Перель у роботі з парами
1. Центральний парадокс стосунків
У кожній парі одночасно присутні дві фундаментальні потреби:
Безпека та стабільність (почуття дому, довіри, належності).
Свобода та новизна (почуття автономії, простору для себе, можливості розвитку).
Терапія працює не на усунення цієї напруги, а на пошук способів жити в ній творчо та гнучко.
2. Роль бажання і еротики
Перель підкреслює, що еротичне життя пари — дзеркало їхньої динаміки.
Дистанція, невідомість і простір між партнерами часто є умовою бажання.
Завдання терапевта — допомогти відновити допитливість одне до одного.
3. Комунікація потреб
Конфлікти часто приховують під собою не агресію, а бажання бути почутим.
Важливо вчити партнерів:
формулювати прохання замість звинувачень;
виражати вразливість як запрошення до контакту, а не як претензію.
4. Індивідуальність у парі
Для збереження живих стосунків необхідно, щоб у кожного партнера був власний простір і розвиток поза парою.
Повернення з цього простору збагачує спільність, дає енергію та нові ресурси.
5. Завдання терапевта
Створити безпечне поле, де партнери можуть:
відкрити нові значення своїх конфліктів;
вчитися витримувати різницю;
знову бачити одне одного як окремих і водночас привабливих.
Перель наголошує: робота з парою — це не тільки «вирішення проблем», а відкриття можливості для нової динаміки.
📌 Ключове послання Естер Перель:
У парі неможливо позбутися напруги між безпекою й свободою. Але можна навчитися перетворювати її на джерело росту, бажання й оновлення стосунків.
1. Центральний парадокс стосунків
У кожній парі одночасно присутні дві фундаментальні потреби:
Безпека та стабільність (почуття дому, довіри, належності).
Свобода та новизна (почуття автономії, простору для себе, можливості розвитку).
Терапія працює не на усунення цієї напруги, а на пошук способів жити в ній творчо та гнучко.
2. Роль бажання і еротики
Перель підкреслює, що еротичне життя пари — дзеркало їхньої динаміки.
Дистанція, невідомість і простір між партнерами часто є умовою бажання.
Завдання терапевта — допомогти відновити допитливість одне до одного.
3. Комунікація потреб
Конфлікти часто приховують під собою не агресію, а бажання бути почутим.
Важливо вчити партнерів:
формулювати прохання замість звинувачень;
виражати вразливість як запрошення до контакту, а не як претензію.
4. Індивідуальність у парі
Для збереження живих стосунків необхідно, щоб у кожного партнера був власний простір і розвиток поза парою.
Повернення з цього простору збагачує спільність, дає енергію та нові ресурси.
5. Завдання терапевта
Створити безпечне поле, де партнери можуть:
відкрити нові значення своїх конфліктів;
вчитися витримувати різницю;
знову бачити одне одного як окремих і водночас привабливих.
Перель наголошує: робота з парою — це не тільки «вирішення проблем», а відкриття можливості для нової динаміки.
📌 Ключове послання Естер Перель:
У парі неможливо позбутися напруги між безпекою й свободою. Але можна навчитися перетворювати її на джерело росту, бажання й оновлення стосунків.
Нагадаю про чудовий опис зрілого кохання Отто Кернбергом:
- закоханість, любовні стосунки та постійний вклад в них;
- Зацікавленість партнером та його інтересами, захоплення та натхнення їм;
- Прагнення допомогти партнеру стати щасливим;
- Сексуальне збудження, задоволення;
- Свобода вираження, розділяти та обʼєднувати сексуальні фантазії та гру;
- Ніжність, сумісні задоволення в повсякденному житті;
- Віра в добрі наміри партнера, дослідження конфліктів та їх вирішення;
- Турбота про благополуччя та майбутнє свого партнера;
- Вміння бути разом та окремо, чергувати ці позиції;
- Ревнощі та настороженість;
- Спокуса, фантазії та вірність;
- Вміння переживати труднощі та справлятись з ними; горювання, прощення та відпускання;
- Спільні системи цінностей, вибудовані сімейні кордони, моральні принципи пари;
- Сміливість бути залежним, запропонувати залежність своєму партнеру;
- Проживання хвороб та невдач, турбота один про одного;
- Визначена соціальна ніша для двох, зростання родини, поява дітей;
- Спільне прийняття рішень;
- Відсутність боротьби за владу;
- Терплячість до обмежень, цінний для двох проект сумісного життя;
- Смиріння та вдячність
- І наостанок смерть та горювання.
- закоханість, любовні стосунки та постійний вклад в них;
- Зацікавленість партнером та його інтересами, захоплення та натхнення їм;
- Прагнення допомогти партнеру стати щасливим;
- Сексуальне збудження, задоволення;
- Свобода вираження, розділяти та обʼєднувати сексуальні фантазії та гру;
- Ніжність, сумісні задоволення в повсякденному житті;
- Віра в добрі наміри партнера, дослідження конфліктів та їх вирішення;
- Турбота про благополуччя та майбутнє свого партнера;
- Вміння бути разом та окремо, чергувати ці позиції;
- Ревнощі та настороженість;
- Спокуса, фантазії та вірність;
- Вміння переживати труднощі та справлятись з ними; горювання, прощення та відпускання;
- Спільні системи цінностей, вибудовані сімейні кордони, моральні принципи пари;
- Сміливість бути залежним, запропонувати залежність своєму партнеру;
- Проживання хвороб та невдач, турбота один про одного;
- Визначена соціальна ніша для двох, зростання родини, поява дітей;
- Спільне прийняття рішень;
- Відсутність боротьби за владу;
- Терплячість до обмежень, цінний для двох проект сумісного життя;
- Смиріння та вдячність
- І наостанок смерть та горювання.
В терапевтичній практиці ми нерідко зустрічаємося з аналізантами, коли сенс досвіду неможливо «схопити» через вербальні означувальники, адже він «живе» на рівні тактильного чи ритмічного поєднання.
Це проявляється, напр., у тому, як аналізант регулює дистанцію, як «приклеюється» до голосу аналітика, його дихання, тону мови чи до ритму сесій тощо.
Цю взаємодію/досвід неможливо зрозуміти без урахування концепції аутистично-прилеглої позиції.
Томас Огден вводить аутистично-прилеглу позицію як таку, що передує та доповнює параноїдно-шизоїдну та депресивну позиціі( Кляйн, Біон).
Цей досвід ще не оперує символами, а радше фрмується/«склеюється» завдяки повторюваним тактильним і акустичним сенсорним відчуттям та
поєднанням: поверхня-поверхня, ритм-відчуття, твердість-межа.
Огден вважає, що це найперший спосіб організації психіки, що виникає від народження.
"Аутистично-прилегла позиція - це примітивна психологічна організація, що діє від самого початку і породжує найпримітивнішу форму людського досвіду.
Це сенсорно-домінований режим, при якому найзародковіше відчуття self формується на основі ритмічності відчуттів (Tustin), особливо відчуттів на поверхні шкіри (Bick).
Аутистично-прилеглий режим - це досимволічний, сенсорний режим, і тому його надзвичайно важко описати словами.
У цьому режимі ритмічність і досвід сенсорного прилегання створюють найпершу психологічну організацію.
І ритмічність, і досвід прилегання поверхонь є фундаментальними для найраніших стосунків з об’єктами: досвіду годування грудьми, досвіду, коли вас тримають на руках, колишуть, розмовляють із вами чи співають.
Цей досвід «пов’язаний з об’єктом» у дуже специфічному й дуже обмеженому сенсі цього слова.
Відношення до об’єкта в цьому режимі, звісно, не є ані стосунками між суб’єктами, як у депресивному режимі, ані взаємодією між частковими об’єктами, як у параноїдно-шизоїдному;
скоріше, це стосунок форми до відчуття огортання, биття до відчуття ритму, твердості до відчуття чіткої межі.
Послідовності, симетрії, періодичності, «притискання» шкіри до шкіри - усе це приклади прилегань, які є інгредієнтами, з яких виникають зародки рудиментарного селфу (self)."
Ніна Кокойло
Це проявляється, напр., у тому, як аналізант регулює дистанцію, як «приклеюється» до голосу аналітика, його дихання, тону мови чи до ритму сесій тощо.
Цю взаємодію/досвід неможливо зрозуміти без урахування концепції аутистично-прилеглої позиції.
Томас Огден вводить аутистично-прилеглу позицію як таку, що передує та доповнює параноїдно-шизоїдну та депресивну позиціі( Кляйн, Біон).
Цей досвід ще не оперує символами, а радше фрмується/«склеюється» завдяки повторюваним тактильним і акустичним сенсорним відчуттям та
поєднанням: поверхня-поверхня, ритм-відчуття, твердість-межа.
Огден вважає, що це найперший спосіб організації психіки, що виникає від народження.
"Аутистично-прилегла позиція - це примітивна психологічна організація, що діє від самого початку і породжує найпримітивнішу форму людського досвіду.
Це сенсорно-домінований режим, при якому найзародковіше відчуття self формується на основі ритмічності відчуттів (Tustin), особливо відчуттів на поверхні шкіри (Bick).
Аутистично-прилеглий режим - це досимволічний, сенсорний режим, і тому його надзвичайно важко описати словами.
У цьому режимі ритмічність і досвід сенсорного прилегання створюють найпершу психологічну організацію.
І ритмічність, і досвід прилегання поверхонь є фундаментальними для найраніших стосунків з об’єктами: досвіду годування грудьми, досвіду, коли вас тримають на руках, колишуть, розмовляють із вами чи співають.
Цей досвід «пов’язаний з об’єктом» у дуже специфічному й дуже обмеженому сенсі цього слова.
Відношення до об’єкта в цьому режимі, звісно, не є ані стосунками між суб’єктами, як у депресивному режимі, ані взаємодією між частковими об’єктами, як у параноїдно-шизоїдному;
скоріше, це стосунок форми до відчуття огортання, биття до відчуття ритму, твердості до відчуття чіткої межі.
Послідовності, симетрії, періодичності, «притискання» шкіри до шкіри - усе це приклади прилегань, які є інгредієнтами, з яких виникають зародки рудиментарного селфу (self)."
Ніна Кокойло
Boothby звертає увагу, що аналітик має розпізнавати не лише те, що пацієнт «говорить» (присутнє), але й структурні відсутності — те, що систематично уникалося, заглушувалося або ніколи не було символізоване. Лише так можна зрозуміти динаміку горювання, трауру чи тривоги.
Також він звертається до інтерпретацій Лакана щодо Гамлета і горювання: трансформація лаканівської думки про горювання і тривогу ілюструє, як «втрата» (відсутність) змінює структуру суб’єкта — не як просто «порожнеча», а як джерело переробки символізації.
Також обговорюються клінічні феномени, де пацієнт «показує» присутність через неповороткий симптом, а аналітик шукає, що саме відсутнє в нарації хворого: мовлення про померлого, несказані емоції, або проміжні стосунки, які ніколи не були проговорені.
Також він звертається до інтерпретацій Лакана щодо Гамлета і горювання: трансформація лаканівської думки про горювання і тривогу ілюструє, як «втрата» (відсутність) змінює структуру суб’єкта — не як просто «порожнеча», а як джерело переробки символізації.
Також обговорюються клінічні феномени, де пацієнт «показує» присутність через неповороткий симптом, а аналітик шукає, що саме відсутнє в нарації хворого: мовлення про померлого, несказані емоції, або проміжні стосунки, які ніколи не були проговорені.
Цього сезону досить амбіційно набираю дві супервізійних групи але не сама, а з чудовими колегами. Для тих хто хоче доєднатися є ще місця:
🍧 Перша — Supervision Group in English for Psychotherapists для англомовних терапевтів з Katerina Multan онлайн, старт 4 жовтня
Супервізійна група англійською 🌍 — це місце, де можна спокійно обговорювати роботу з клієнтами, набиратися впевненості та підтримки, а заодно й трохи прокачати англійську. Тут ми ділимося досвідом, практикуємо і часом сміємося з того, що в терапії зрозуміти клієнта буває легше, ніж вимовити слово “vulnerability”.
🍨 Друга — Супервізійна група “Клінічна практика” з Iryna Rubezhanska очно у Львові, починаємо 25 жовтня
Клінічна супервізійна група у Львові 🏙️ — це простір для терапевтів, які працюють з непростими випадками й хочуть професійної підтримки поруч. Ми зустрічаємось наживо, щоб розбирати клінічні ситуації, ділитися досвідом.
Для студентів НАГТУ можливий запис в заліковку.
📩 Якщо відчуваєте, що одна з груп ваша — пишіть у дірект.
🍧 Перша — Supervision Group in English for Psychotherapists для англомовних терапевтів з Katerina Multan онлайн, старт 4 жовтня
Супервізійна група англійською 🌍 — це місце, де можна спокійно обговорювати роботу з клієнтами, набиратися впевненості та підтримки, а заодно й трохи прокачати англійську. Тут ми ділимося досвідом, практикуємо і часом сміємося з того, що в терапії зрозуміти клієнта буває легше, ніж вимовити слово “vulnerability”.
🍨 Друга — Супервізійна група “Клінічна практика” з Iryna Rubezhanska очно у Львові, починаємо 25 жовтня
Клінічна супервізійна група у Львові 🏙️ — це простір для терапевтів, які працюють з непростими випадками й хочуть професійної підтримки поруч. Ми зустрічаємось наживо, щоб розбирати клінічні ситуації, ділитися досвідом.
Для студентів НАГТУ можливий запис в заліковку.
📩 Якщо відчуваєте, що одна з груп ваша — пишіть у дірект.
Отто Кернберг розглядає залежність у ширшому контексті об’єктних відносин і розвитку особистості. Кілька основних акцентів:
Залежність як частина нормального розвитку. У ранньому дитинстві залежність від батьків є необхідною для формування прив’язаності, базової довіри та інтеграції Я.
Патологічна залежність. Вона виникає тоді, коли внутрішні об’єктні відносини залишаються амбівалентними, а внутрішній світ насичений розщепленими образами «ідеалізованого» та «переслідуючого» іншого. Тоді потреба у залежності стає не підтримуючою, а деструктивною.
У нарцисичній та межовій організації особистості залежність часто проявляється як вимога до іншого без здатності інтегрувати любов і агресію. Це веде до циклів ідеалізації та знецінення партнера чи терапевта.
У клінічній роботі. Кернберг підкреслює важливість аналізу залежності від терапевта у перенесенні. Вона може проявлятися у вигляді інфантильних очікувань «всесильної допомоги» або страху покинутості. Завдання терапії — поступове опрацювання амбівалентності та інтеграція позитивних і негативних аспектів об’єкта.
Залежність як частина нормального розвитку. У ранньому дитинстві залежність від батьків є необхідною для формування прив’язаності, базової довіри та інтеграції Я.
Патологічна залежність. Вона виникає тоді, коли внутрішні об’єктні відносини залишаються амбівалентними, а внутрішній світ насичений розщепленими образами «ідеалізованого» та «переслідуючого» іншого. Тоді потреба у залежності стає не підтримуючою, а деструктивною.
У нарцисичній та межовій організації особистості залежність часто проявляється як вимога до іншого без здатності інтегрувати любов і агресію. Це веде до циклів ідеалізації та знецінення партнера чи терапевта.
У клінічній роботі. Кернберг підкреслює важливість аналізу залежності від терапевта у перенесенні. Вона може проявлятися у вигляді інфантильних очікувань «всесильної допомоги» або страху покинутості. Завдання терапії — поступове опрацювання амбівалентності та інтеграція позитивних і негативних аспектів об’єкта.
Одним з найбільших естетичних вражень цього року було відвідування Leopold Museum у Відні, де я нарешті подивився колекцію Егона Шіле, художника з унікальним стилем, здатність якого передавати найуразливіші сторони людського існування просто вражає.
Справжнім відкриттям для мене стала робота «Мертва мати», написана Шіле в 20річному віці, і яку він вважав однією з найвдаліших своїх робіт.
Полотно надзвичайно напружене. Більшу його частину займає велика фігура матері, її обличчя й тіло вже наче позбавлені крові, ніби вицвілі, а в центрі — маленька дитина, барвиста та наповнена життям, проте замкнена в мертвому тілі, як в капсулі.
Ці образи стали відзеркаленям важливих переживань художнтика. Його батько помер, коли Егону було лише 14, а стосунки з матір’ю залишалися холодними й відстороненими. У цій картині відчувається його особистий досвід втрати й болю, перекладений на мову мистецтва, сублімаційний хід проти відчуття внутрішньої порожнечі.
Робота «Мертва мати» Шіле є також влучним відзеркаленням одноїменної творчої знахідки французського психоаналітика Андре Гріна - комплексу Мертвої матері. Мертва структура, обезкровлена, позбута лібідінальних інвестицій, ригідна та важка, інкапсулює психічне життя людини, жива матерія стає недоступною для реалізації, як немовля на картині, затиснуте матірю з усих боків.
Грін пише: «Суб'єкт багатий, але він нічого не може дати, не дивлячись на свою щедрість, тому що він не володіє своїм багатством. Ніхто у нього не віднімав його афективної власності, але він нею не користується». Це живий вогонь, що жевріє в глибині тяжких надгробних плит Мертвої матері.
В середовищі психоаналітично орієнтованих терапевтів за рівнем цитування «комплекс мертвої матері» майже наздогнав «хибне Селф» Віннікотта та «контейнування» Біона.
Проте кількість не означає якість, і важливі нюанси цього надзвичайно продуманого та клінічно вивіреного концепту можуть просто випасти з поля уваги.
3 тези для початку:
1) Мертва матір - це не репрезентація реально втраченої матері, не ідентифікація з нею, не інкорпорація з неможливості горювання, як це буваю при меланхолії чи ускладненій депресії (але для більшості цей факт відомий).
2) Мертва матір за Гріном (і це вже знають не всі) - це не будь-яка емоційно відсутня, депресивна матір чи формально та відсторонена як, наприклад, у as if особистостей, які замість ідентифікації формують імітацію та не здатні до емоційного розуміння. Драма «мертвої матері» починається доволі оптимістично з емоційним контактом, повним щастя та любові, і тільки невідомі повороти материнської долі (зрада чоловіка чи викидень, наприклад) призводять до загадкової та радикальної втрати емоційного контакту та інтересу матері до своєї дитини).
3) Дитина згодом ідентифікується не стільки з самою мертвою матірʼю, стаючи її клоном, або мертвою дитиною, скільки з місцем кардинальної лібідінальнлї дезінвестиції, тобто з пустим місцем.
Sergii Ugrium
Справжнім відкриттям для мене стала робота «Мертва мати», написана Шіле в 20річному віці, і яку він вважав однією з найвдаліших своїх робіт.
Полотно надзвичайно напружене. Більшу його частину займає велика фігура матері, її обличчя й тіло вже наче позбавлені крові, ніби вицвілі, а в центрі — маленька дитина, барвиста та наповнена життям, проте замкнена в мертвому тілі, як в капсулі.
Ці образи стали відзеркаленям важливих переживань художнтика. Його батько помер, коли Егону було лише 14, а стосунки з матір’ю залишалися холодними й відстороненими. У цій картині відчувається його особистий досвід втрати й болю, перекладений на мову мистецтва, сублімаційний хід проти відчуття внутрішньої порожнечі.
Робота «Мертва мати» Шіле є також влучним відзеркаленням одноїменної творчої знахідки французського психоаналітика Андре Гріна - комплексу Мертвої матері. Мертва структура, обезкровлена, позбута лібідінальних інвестицій, ригідна та важка, інкапсулює психічне життя людини, жива матерія стає недоступною для реалізації, як немовля на картині, затиснуте матірю з усих боків.
Грін пише: «Суб'єкт багатий, але він нічого не може дати, не дивлячись на свою щедрість, тому що він не володіє своїм багатством. Ніхто у нього не віднімав його афективної власності, але він нею не користується». Це живий вогонь, що жевріє в глибині тяжких надгробних плит Мертвої матері.
В середовищі психоаналітично орієнтованих терапевтів за рівнем цитування «комплекс мертвої матері» майже наздогнав «хибне Селф» Віннікотта та «контейнування» Біона.
Проте кількість не означає якість, і важливі нюанси цього надзвичайно продуманого та клінічно вивіреного концепту можуть просто випасти з поля уваги.
3 тези для початку:
1) Мертва матір - це не репрезентація реально втраченої матері, не ідентифікація з нею, не інкорпорація з неможливості горювання, як це буваю при меланхолії чи ускладненій депресії (але для більшості цей факт відомий).
2) Мертва матір за Гріном (і це вже знають не всі) - це не будь-яка емоційно відсутня, депресивна матір чи формально та відсторонена як, наприклад, у as if особистостей, які замість ідентифікації формують імітацію та не здатні до емоційного розуміння. Драма «мертвої матері» починається доволі оптимістично з емоційним контактом, повним щастя та любові, і тільки невідомі повороти материнської долі (зрада чоловіка чи викидень, наприклад) призводять до загадкової та радикальної втрати емоційного контакту та інтересу матері до своєї дитини).
3) Дитина згодом ідентифікується не стільки з самою мертвою матірʼю, стаючи її клоном, або мертвою дитиною, скільки з місцем кардинальної лібідінальнлї дезінвестиції, тобто з пустим місцем.
Sergii Ugrium
Forwarded from English speaking psychotherapists group
🌍 English-Speaking Supervision Group 🌍
Working with international clients can be both exciting and challenging — especially when it comes to clinical language, cultural nuances, and finding the right words.
This group is a space to:
bring clinical cases for reflection, practice useful language and phrases for therapy in English, explore cultural dynamics with clients, connect with colleagues facing similar challenges.
✨ A few useful phrases we’ll practice together:
“How do you experience this in your body right now?”
“What would feel supportive for you in this moment?”
“Let’s slow this down together.”
“I notice you pause here — what happens for you inside?”
👥 For psychotherapists and advanced students ⏰ October 4 at 11am — a few spots still open! 📍 online
👉 If you’d like to join last minute, you’re welcome — just send me a message.
Working with international clients can be both exciting and challenging — especially when it comes to clinical language, cultural nuances, and finding the right words.
This group is a space to:
bring clinical cases for reflection, practice useful language and phrases for therapy in English, explore cultural dynamics with clients, connect with colleagues facing similar challenges.
✨ A few useful phrases we’ll practice together:
“How do you experience this in your body right now?”
“What would feel supportive for you in this moment?”
“Let’s slow this down together.”
“I notice you pause here — what happens for you inside?”
👥 For psychotherapists and advanced students ⏰ October 4 at 11am — a few spots still open! 📍 online
👉 If you’d like to join last minute, you’re welcome — just send me a message.
Оплакування травматичної втрати
Травма неминуче тягне за собою втрати. Навіть ті, кому пощастило уникнути серйозних фізичних ушкоджень, все одно втрачають внутрішні психологічні структури «я», пов'язані з безпечною прихильністю до інших. Ті, хто постраждав фізично, на додачу втрачають почуття тілесної недоторканності. А ті, хто втратив важливих для себе людей, стикаються з порожнечею, що утворилася у відносинах з друзями, родичами або суспільством. Травматичні втрати розривають звичайний зв'язок поколінь і заперечують звичайні соціальні домовленості про важку втрату. Таким чином, розповідь історії травми неминуче занурює тих, хто вижив, у почуття глибокої скорботи. Оскільки так багато втрат залишаються непоміченими або невизнаними суспільством, звичні ритуали оплакування приносять мало втіхи.
Перехід до оплакування - одночасно найнеобхідніше і найстрашніше завдання цього етапу відновлення. Пацієнти часто бояться, що це завдання непосильне, що варто їм дозволити собі почати сумувати - і вони ніколи не зупиняться.
Ті, хто вижив, часто чинять опір оплакуванню - не тільки зі страху, але й з гордості. Вони можуть свідомо відмовлятися сумувати, таким чином відмовляючи злочинцям, які вчинили над ними насильство, у перемозі.
У цьому випадку важливо переформулювати значення скорботи як акту мужності, а не приниження. Наскільки людина не здатна сумувати, настільки вона відірвана від частини себе і позбавлена важливого аспекту зцілення. Повернення здатності відчувати повний спектр емоцій, включаючи скорботу, має розумітися як акт опору, а не підкорення намірам злочинця. Тільки через оплакування всього, що вони втратили, пацієнти можуть виявити в собі незламне внутрішнє життя.
Джудіт Герман
Травма неминуче тягне за собою втрати. Навіть ті, кому пощастило уникнути серйозних фізичних ушкоджень, все одно втрачають внутрішні психологічні структури «я», пов'язані з безпечною прихильністю до інших. Ті, хто постраждав фізично, на додачу втрачають почуття тілесної недоторканності. А ті, хто втратив важливих для себе людей, стикаються з порожнечею, що утворилася у відносинах з друзями, родичами або суспільством. Травматичні втрати розривають звичайний зв'язок поколінь і заперечують звичайні соціальні домовленості про важку втрату. Таким чином, розповідь історії травми неминуче занурює тих, хто вижив, у почуття глибокої скорботи. Оскільки так багато втрат залишаються непоміченими або невизнаними суспільством, звичні ритуали оплакування приносять мало втіхи.
Перехід до оплакування - одночасно найнеобхідніше і найстрашніше завдання цього етапу відновлення. Пацієнти часто бояться, що це завдання непосильне, що варто їм дозволити собі почати сумувати - і вони ніколи не зупиняться.
Ті, хто вижив, часто чинять опір оплакуванню - не тільки зі страху, але й з гордості. Вони можуть свідомо відмовлятися сумувати, таким чином відмовляючи злочинцям, які вчинили над ними насильство, у перемозі.
У цьому випадку важливо переформулювати значення скорботи як акту мужності, а не приниження. Наскільки людина не здатна сумувати, настільки вона відірвана від частини себе і позбавлена важливого аспекту зцілення. Повернення здатності відчувати повний спектр емоцій, включаючи скорботу, має розумітися як акт опору, а не підкорення намірам злочинця. Тільки через оплакування всього, що вони втратили, пацієнти можуть виявити в собі незламне внутрішнє життя.
Джудіт Герман
🧭 ПОРАДНИК ОТТО КЕРНБЕРГА
(для терапевтів, що працюють із нарцисичними, межовими й амбівалентними клієнтами)
⸻
🩶 1. Про суть терапії
“Терапія — це не лише про розуміння, а про переживання стосунку, який змінює структуру особистості.”
“Глибокі зміни відбуваються не тоді, коли пацієнт щось розуміє, а коли він переживає в трансфері те, що не міг колись пережити без руйнування.”
“Мета терапії — не знищити примітивні частини особистості, а інтегрувати їх у зріле ‘Я’.”
⸻
🪞 2. Про роль терапевта
“Терапевт має бути достатньо сильним, щоб витримати любов і ненависть одночасно — без потреби відповісти тим самим.”
“Найважливіша якість терапевта — не доброта, а здатність витримувати емоційну правду клієнта.”
“Нейтральність — це не холодність. Це здатність залишатися в контакті, не потрапляючи в чиюсь битву за контроль.”
“Коли пацієнт атакує терапевта, він атакує частину себе, яку ще не може витримати.”
⸻
⚖️ 3. Про структуру ‘Я’
“Межова організація — це не відсутність структури, а структура, що побудована на страху інтеграції доброго і злого.”
“Розщеплення — це спроба вижити, коли любов і агресія здаються несумісними.”
“Інтеграція — це здатність любити когось, навіть якщо він розчаровує.”
⸻
🌪️ 4. Про трансфер
“Трансфер — це театр, у якому розігруються старі драми, але вперше є глядач, який не виходить із залу.”
“Коли пацієнт ненавидить терапевта — це момент істини. Важливо залишитися поруч і не відповісти захистом.”
“Кожен напад на терапевта — спроба перевірити, чи виживе любов.”
“Ідеалізація так само небезпечна, як знецінення, бо обидві захищають від страху реальної близькості.”
⸻
🔥 5. Про кризи і загрозу розриву
“Найбільша небезпека у роботі з межовими пацієнтами — не криза, а втеча з терапії.”
“Коли пацієнт хоче піти — це часто означає, що він наблизився до переживання, яке здається нестерпним.”
“Краще витримати конфлікт у терапії, ніж дозволити повторити стару втечу.”
“Завдання терапевта — залишатися живим у свідомості пацієнта, навіть коли він утікає.”
⸻
🌿 6. Про любов і агресію
“Любов без агресії — беззахисна; агресія без любові — руйнівна.
Лише інтеграція цих сил дає зрілість.”
“Пацієнт не може відділити любов від страху, бо колись любов була джерелом болю.”
“Терапевтична любов — це не теплі почуття, а готовність зустрічати в пацієнтові все: красу, хаос і нищення.”
⸻
🧘♀️ 7. Про терапевтичну зрілість
“Зрілість терапевта вимірюється не тим, як він пояснює, а тим, як він витримує.”
“Справжня емпатія народжується тоді, коли терапевт може побачити в нападі — прохання про контакт.”
“Терапевт — це не рятівник, а супутник у болі.”
“Іноді найважливіше, що ми можемо дати пацієнтові, — це не зникнути, коли він нас знищує у своїй уяві.”
⸻
✨ 8. Про зміну
“Зміна починається там, де пацієнт може сказати:
‘Я ненавиджу тебе, але не хочу тебе втрачати.’”
“Момент інтеграції — це коли дві ворогуючі частини ‘Я’ вперше можуть сісти поруч і не знищити одна одну.”
“Коли пацієнт починає бачити, що ‘Я’ і ‘інший’ — не вороги, а частини одного досвіду, — тоді народжується справжня свобода.”
⸻
📖 9. Для самого терапевта
“Ми не можемо врятувати пацієнта від його болю, але можемо залишатися поруч, поки він вчиться жити з ним.”
“Бути терапевтом — означає щодня втрачати і відновлювати віру в людську здатність до змін.”
“Кожна сесія — це експеримент із витримування амбівалентності. І якщо ми її витримали — це вже терапія.”
📚 Otto F. Kernberg — основні книги, лекції та статті
⸻
🧩 I. КЛАСИЧНІ ПРАЦІ (1970–1980-ті)
Фундаментальні тексти, у яких сформульовані ключові поняття: межова організація особистості, патологічний нарцисизм, розщеплення, інтеграція любові й агресії.
1. Kernberg, O. F. (1975). Borderline Conditions and Pathological Narcissism.
➤ Класика. Основна робота, що описує структуру “borderline personality organization”, природу нарцисизму, механізми розщеплення, ідеалізації та знецінення.
2. Kernberg, O. F. (1976). Object-Relations Theory and Clinical Psychoanalysis.
➤ Пояснює, як об’єктні відносини стають структурою особистості.
(для терапевтів, що працюють із нарцисичними, межовими й амбівалентними клієнтами)
⸻
🩶 1. Про суть терапії
“Терапія — це не лише про розуміння, а про переживання стосунку, який змінює структуру особистості.”
“Глибокі зміни відбуваються не тоді, коли пацієнт щось розуміє, а коли він переживає в трансфері те, що не міг колись пережити без руйнування.”
“Мета терапії — не знищити примітивні частини особистості, а інтегрувати їх у зріле ‘Я’.”
⸻
🪞 2. Про роль терапевта
“Терапевт має бути достатньо сильним, щоб витримати любов і ненависть одночасно — без потреби відповісти тим самим.”
“Найважливіша якість терапевта — не доброта, а здатність витримувати емоційну правду клієнта.”
“Нейтральність — це не холодність. Це здатність залишатися в контакті, не потрапляючи в чиюсь битву за контроль.”
“Коли пацієнт атакує терапевта, він атакує частину себе, яку ще не може витримати.”
⸻
⚖️ 3. Про структуру ‘Я’
“Межова організація — це не відсутність структури, а структура, що побудована на страху інтеграції доброго і злого.”
“Розщеплення — це спроба вижити, коли любов і агресія здаються несумісними.”
“Інтеграція — це здатність любити когось, навіть якщо він розчаровує.”
⸻
🌪️ 4. Про трансфер
“Трансфер — це театр, у якому розігруються старі драми, але вперше є глядач, який не виходить із залу.”
“Коли пацієнт ненавидить терапевта — це момент істини. Важливо залишитися поруч і не відповісти захистом.”
“Кожен напад на терапевта — спроба перевірити, чи виживе любов.”
“Ідеалізація так само небезпечна, як знецінення, бо обидві захищають від страху реальної близькості.”
⸻
🔥 5. Про кризи і загрозу розриву
“Найбільша небезпека у роботі з межовими пацієнтами — не криза, а втеча з терапії.”
“Коли пацієнт хоче піти — це часто означає, що він наблизився до переживання, яке здається нестерпним.”
“Краще витримати конфлікт у терапії, ніж дозволити повторити стару втечу.”
“Завдання терапевта — залишатися живим у свідомості пацієнта, навіть коли він утікає.”
⸻
🌿 6. Про любов і агресію
“Любов без агресії — беззахисна; агресія без любові — руйнівна.
Лише інтеграція цих сил дає зрілість.”
“Пацієнт не може відділити любов від страху, бо колись любов була джерелом болю.”
“Терапевтична любов — це не теплі почуття, а готовність зустрічати в пацієнтові все: красу, хаос і нищення.”
⸻
🧘♀️ 7. Про терапевтичну зрілість
“Зрілість терапевта вимірюється не тим, як він пояснює, а тим, як він витримує.”
“Справжня емпатія народжується тоді, коли терапевт може побачити в нападі — прохання про контакт.”
“Терапевт — це не рятівник, а супутник у болі.”
“Іноді найважливіше, що ми можемо дати пацієнтові, — це не зникнути, коли він нас знищує у своїй уяві.”
⸻
✨ 8. Про зміну
“Зміна починається там, де пацієнт може сказати:
‘Я ненавиджу тебе, але не хочу тебе втрачати.’”
“Момент інтеграції — це коли дві ворогуючі частини ‘Я’ вперше можуть сісти поруч і не знищити одна одну.”
“Коли пацієнт починає бачити, що ‘Я’ і ‘інший’ — не вороги, а частини одного досвіду, — тоді народжується справжня свобода.”
⸻
📖 9. Для самого терапевта
“Ми не можемо врятувати пацієнта від його болю, але можемо залишатися поруч, поки він вчиться жити з ним.”
“Бути терапевтом — означає щодня втрачати і відновлювати віру в людську здатність до змін.”
“Кожна сесія — це експеримент із витримування амбівалентності. І якщо ми її витримали — це вже терапія.”
📚 Otto F. Kernberg — основні книги, лекції та статті
⸻
🧩 I. КЛАСИЧНІ ПРАЦІ (1970–1980-ті)
Фундаментальні тексти, у яких сформульовані ключові поняття: межова організація особистості, патологічний нарцисизм, розщеплення, інтеграція любові й агресії.
1. Kernberg, O. F. (1975). Borderline Conditions and Pathological Narcissism.
➤ Класика. Основна робота, що описує структуру “borderline personality organization”, природу нарцисизму, механізми розщеплення, ідеалізації та знецінення.
2. Kernberg, O. F. (1976). Object-Relations Theory and Clinical Psychoanalysis.
➤ Пояснює, як об’єктні відносини стають структурою особистості.
Дає теоретичне підґрунтя для розуміння переносу й контрпереносу.
3. Kernberg, O. F. (1980). Internal World and External Reality.
➤ Про взаємодію внутрішнього світу фантазій і зовнішньої реальності. Особливо корисна для розуміння “двох рівнів” переживання у пацієнтів межового рівня.
4. Kernberg, O. F. (1984). Severe Personality Disorders: Psychotherapeutic Strategies.
➤ Практичний посібник для терапевтів. Докладно описує стратегії ведення складних пацієнтів, роботу з кризами та загрозами розриву терапії.
⸻
⚖️ II. ПРО АГРЕСІЮ, ЕРОТИЗМ І ІНТЕГРАЦІЮ (1990–2000-ті)
5. Kernberg, O. F. (1992). Aggression in Personality Disorders and Perversions.
➤ Найґлибший аналіз агресії, садизму, руйнівності й способів інтеграції агресії в любов. Ключова для розуміння “морального розвитку” пацієнтів.
6. Kernberg, O. F. (1998). Ideology, Conflict, and Leadership in Groups and Organizations.
➤ Застосування психоаналітичної теорії об’єктних стосунків до лідерства, влади й організацій. Важливо для розуміння нарцисизму в соціальних системах.
7. Kernberg, O. F. (2000). Hate, Love, and Aggression: Clinical and Theoretical Aspects of Object Relations.
➤ Збірка статей і лекцій. У ній багато роздумів про баланс між любов’ю та ненавистю у стосунках.
⸻
💬 III. ПРО ТЕРАПІЮ ТА ПРАКТИКУ (2000–2010-ті)
8. Kernberg, O. F., Clarkin, J. F., Yeomans, F. E. (2008). Psychotherapy for Borderline Personality: Focusing on Object Relations.
➤ Основний підручник із TFP — Transference-Focused Psychotherapy.
Включає чіткий опис структури сесії, контракту, інтервенцій і клінічних прикладів.
9. Yeomans, F. E., Clarkin, J. F., Kernberg, O. F. (2015). Transference-Focused Psychotherapy for Borderline Personality Disorder: A Clinical Guide.
➤ Новіший, більш систематизований посібник із сучасними клінічними алгоритмами.
10. Kernberg, O. F. (2009). The Inseparable Nature of Love and Aggression: Clinical and Theoretical Perspectives.
➤ Один із найглибших і найпоетичніших текстів Кернберга. Підсумок його теорії — як любов і агресія співіснують у зрілій особистості.
⸻
❤️ IV. ПІЗНІ РОБОТИ (2010–2020-ті)
11. Kernberg, O. F. (2016). Treatment of Severe Personality Disorders: Resolution of Aggression and Recovery of Eroticism.
➤ Пізній Кернберг: тепліший, людяніший, про інтеграцію тілесності, еротизму й духовності у процесі лікування.
12. Kernberg, O. F. (2020). What is Personality? Clinical, Biological, and Social Perspectives.
➤ Узагальнення всього його підходу в міждисциплінарному контексті. Підсумкова книга для розуміння, як психоаналіз інтегрується з нейронауками та теорією розвитку.
⸻
🎙️ V. ЛЕКЦІЇ, ІНТЕРВ’Ю ТА ВІДЕО
1. “Love and Aggression in the Therapeutic Relationship” — лекція в Menninger Clinic, 2008.
➤ Дуже живе пояснення, як терапевт може витримувати любов і ненависть клієнта одночасно.
2. “Countertransference in the Treatment of Severe Personality Disorders” — відеолекція, 2012.
➤ Про використання власних почуттів як навігаційного інструменту.
3. “Narcissism and its Discontents” — лекція в NYPSI (New York Psychoanalytic Society & Institute), 2018.
➤ Про нарцисизм сучасної культури та межі між патологічним і здоровим.
4. Інтерв’ю Otto Kernberg для The American Journal of Psychoanalysis (2019) — “The Meaning of Integration”.
➤ Про його бачення психотерапії як духовної практики прийняття цілісності людини.
⸻
✨ VI. ДОДАТКОВІ РЕСУРСИ
• TFP Manual (Transference-Focused Psychotherapy):
офіційний посібник, доступний на сайті tfpny.com
• Відеосемінари Clarkin & Yeomans: клінічні демонстрації сесій з коментарями Кернберга (YouTube, Menninger Channel).
• Kernberg, O. (Editor). Handbook of Dynamic Psychotherapy for Higher Level Personality Pathology. — для розуміння роботи з “менш тяжкими” пацієнтами.
Oksana Konnorova
3. Kernberg, O. F. (1980). Internal World and External Reality.
➤ Про взаємодію внутрішнього світу фантазій і зовнішньої реальності. Особливо корисна для розуміння “двох рівнів” переживання у пацієнтів межового рівня.
4. Kernberg, O. F. (1984). Severe Personality Disorders: Psychotherapeutic Strategies.
➤ Практичний посібник для терапевтів. Докладно описує стратегії ведення складних пацієнтів, роботу з кризами та загрозами розриву терапії.
⸻
⚖️ II. ПРО АГРЕСІЮ, ЕРОТИЗМ І ІНТЕГРАЦІЮ (1990–2000-ті)
5. Kernberg, O. F. (1992). Aggression in Personality Disorders and Perversions.
➤ Найґлибший аналіз агресії, садизму, руйнівності й способів інтеграції агресії в любов. Ключова для розуміння “морального розвитку” пацієнтів.
6. Kernberg, O. F. (1998). Ideology, Conflict, and Leadership in Groups and Organizations.
➤ Застосування психоаналітичної теорії об’єктних стосунків до лідерства, влади й організацій. Важливо для розуміння нарцисизму в соціальних системах.
7. Kernberg, O. F. (2000). Hate, Love, and Aggression: Clinical and Theoretical Aspects of Object Relations.
➤ Збірка статей і лекцій. У ній багато роздумів про баланс між любов’ю та ненавистю у стосунках.
⸻
💬 III. ПРО ТЕРАПІЮ ТА ПРАКТИКУ (2000–2010-ті)
8. Kernberg, O. F., Clarkin, J. F., Yeomans, F. E. (2008). Psychotherapy for Borderline Personality: Focusing on Object Relations.
➤ Основний підручник із TFP — Transference-Focused Psychotherapy.
Включає чіткий опис структури сесії, контракту, інтервенцій і клінічних прикладів.
9. Yeomans, F. E., Clarkin, J. F., Kernberg, O. F. (2015). Transference-Focused Psychotherapy for Borderline Personality Disorder: A Clinical Guide.
➤ Новіший, більш систематизований посібник із сучасними клінічними алгоритмами.
10. Kernberg, O. F. (2009). The Inseparable Nature of Love and Aggression: Clinical and Theoretical Perspectives.
➤ Один із найглибших і найпоетичніших текстів Кернберга. Підсумок його теорії — як любов і агресія співіснують у зрілій особистості.
⸻
❤️ IV. ПІЗНІ РОБОТИ (2010–2020-ті)
11. Kernberg, O. F. (2016). Treatment of Severe Personality Disorders: Resolution of Aggression and Recovery of Eroticism.
➤ Пізній Кернберг: тепліший, людяніший, про інтеграцію тілесності, еротизму й духовності у процесі лікування.
12. Kernberg, O. F. (2020). What is Personality? Clinical, Biological, and Social Perspectives.
➤ Узагальнення всього його підходу в міждисциплінарному контексті. Підсумкова книга для розуміння, як психоаналіз інтегрується з нейронауками та теорією розвитку.
⸻
🎙️ V. ЛЕКЦІЇ, ІНТЕРВ’Ю ТА ВІДЕО
1. “Love and Aggression in the Therapeutic Relationship” — лекція в Menninger Clinic, 2008.
➤ Дуже живе пояснення, як терапевт може витримувати любов і ненависть клієнта одночасно.
2. “Countertransference in the Treatment of Severe Personality Disorders” — відеолекція, 2012.
➤ Про використання власних почуттів як навігаційного інструменту.
3. “Narcissism and its Discontents” — лекція в NYPSI (New York Psychoanalytic Society & Institute), 2018.
➤ Про нарцисизм сучасної культури та межі між патологічним і здоровим.
4. Інтерв’ю Otto Kernberg для The American Journal of Psychoanalysis (2019) — “The Meaning of Integration”.
➤ Про його бачення психотерапії як духовної практики прийняття цілісності людини.
⸻
✨ VI. ДОДАТКОВІ РЕСУРСИ
• TFP Manual (Transference-Focused Psychotherapy):
офіційний посібник, доступний на сайті tfpny.com
• Відеосемінари Clarkin & Yeomans: клінічні демонстрації сесій з коментарями Кернберга (YouTube, Menninger Channel).
• Kernberg, O. (Editor). Handbook of Dynamic Psychotherapy for Higher Level Personality Pathology. — для розуміння роботи з “менш тяжкими” пацієнтами.
Oksana Konnorova
У професійній літературі ми частіше зустрічаємо опис еротичного переносу в контексті «клієнтка-жінка — терапевт-чоловік». Це частково пояснюється історичними обставинами: така діада була більш поширеною в минулому. Але що відбувається, коли ситуація протилежна? Невже еротичний перенос у чоловіків — рідкісне явище? Багато авторів, серед них Ґаббард, Персон, Фуерштейн, стверджують протилежне.
Автори, як-от Персон, вважають: пацієнт-чоловік, дозволяючи собі еротичні бажання до жінки-аналітика, лише підкреслює свою потребу в ній — залежність, яка є ознакою слабкості, яка суперечить традиційній маскулінній ідентичності. Щоб усунути нерівність сил, він десексуалізує аналітика, пригнічуючи сильні генітальні імпульси і дозволяючи собі відчувати лише «більш ніжні» почуття. Таким чином, відсутність еротичного потягу може бути потужним захистом від потреби та слабкості. А Фуерштейн звертає увагу на те, як соціокультурні уявлення про жіночу роль — виховну, неагресивну — можуть конфліктувати з тими аспектами терапевтичного процесу, які потребують стійкості, сили, здатності витримувати еротичну напругу.
Селенза говорить про «дисбаланс влади» в діаді «чоловік-клієнт — жінка-терапевт», який може викликати в клієнта амбівалентні почуття, а в терапевтки — тривогу або навіть відчуття загрози. І тут ми стикаємося з важливим питанням: як гендер терапевта і клієнта впливає на форму, інтенсивність і можливість пропрацювання еротичного переносу?
Лестер додає ще один вимір: страх перед могутньою доедіповою матір’ю, яка в переносі може загрожувати стабільності чоловічої ідентичності. Це може пригнічувати еротичні фантазії, а замість них активізувати динаміки домінування-підкорення, садизму-мазохізму, які ускладнюють доступ до ніжних почуттів.
Можливо, саме ці складнощі — як у клієнта, переривання терапії, так і у терапевта — сприяють тому, що випадки еротичного переносу в цій діаді рідко потрапляють до літератури. Персон припускає, що молоді терапевтки, які стикаються з такими ситуаціями, часто не мають достатньої підтримки чи досвіду, щоб витримати і осмислити ці процеси, а отже — не документують їх.
Максим Нестеренко
Автори, як-от Персон, вважають: пацієнт-чоловік, дозволяючи собі еротичні бажання до жінки-аналітика, лише підкреслює свою потребу в ній — залежність, яка є ознакою слабкості, яка суперечить традиційній маскулінній ідентичності. Щоб усунути нерівність сил, він десексуалізує аналітика, пригнічуючи сильні генітальні імпульси і дозволяючи собі відчувати лише «більш ніжні» почуття. Таким чином, відсутність еротичного потягу може бути потужним захистом від потреби та слабкості. А Фуерштейн звертає увагу на те, як соціокультурні уявлення про жіночу роль — виховну, неагресивну — можуть конфліктувати з тими аспектами терапевтичного процесу, які потребують стійкості, сили, здатності витримувати еротичну напругу.
Селенза говорить про «дисбаланс влади» в діаді «чоловік-клієнт — жінка-терапевт», який може викликати в клієнта амбівалентні почуття, а в терапевтки — тривогу або навіть відчуття загрози. І тут ми стикаємося з важливим питанням: як гендер терапевта і клієнта впливає на форму, інтенсивність і можливість пропрацювання еротичного переносу?
Лестер додає ще один вимір: страх перед могутньою доедіповою матір’ю, яка в переносі може загрожувати стабільності чоловічої ідентичності. Це може пригнічувати еротичні фантазії, а замість них активізувати динаміки домінування-підкорення, садизму-мазохізму, які ускладнюють доступ до ніжних почуттів.
Можливо, саме ці складнощі — як у клієнта, переривання терапії, так і у терапевта — сприяють тому, що випадки еротичного переносу в цій діаді рідко потрапляють до літератури. Персон припускає, що молоді терапевтки, які стикаються з такими ситуаціями, часто не мають достатньої підтримки чи досвіду, щоб витримати і осмислити ці процеси, а отже — не документують їх.
Максим Нестеренко
🧠БІПОЛЯРКА (БАР, БІПОЛЯРНИЙ АФЕКТИВНИЙ РОЗЛАД)
Вирішила трохи «поміркувати вголос» про те, як виглядає біполярний афективний розлад, бо останнім часом найпопулярніше питання (особливо у молоді): «Лікарю, в мене біполярка? Я почитав в інтернеті, це точно вона».
👀 Коли розмірковую над цією «популярною» темою, перед очима одразу постають усі «справжні» епізоди манії та депресії, що я бачила за свої 20+ років практики психіатром. І так і хочеться відповідати на оті питання так: «Перед друзями ви похвалитися цим діагнозом не зможете, вибачте за розчарування. Та чи воно вам треба? Якби ви бачили людей з цим діагнозом, вам навряд чи захотілося б собі таке» (вибачте мене за таке формулювання, усі люди з цим діагнозом, та я думаю, що і ви б саме так сказали молоді, яка прагне похизуватися перед друзями модним діагнозом).
📉 Найчастіше пацієнти з запитом на виявлення в себе БАР описують в себе зміни настрою протягом дня: то весело, то сумно. Та при біполярних афективних розладах маніакальний епізод триває принаймні 1 тиждень (гіпоманіакальний — щонайменше 4 дні поспіль), а депресивний — не менше 2-х тижнів. І це не просто гарний чи поганий настрій. Як правило, з’являються негативні соціальні наслідки, погіршується професійна діяльність (аж до повної втрати працездатності, соціальної дезадаптації та необхідності госпіталізації).
💼 Причому професійна діяльність може не просто знижуватись — вона виходить за межі можливого. Людина може приймати імпульсивні рішення, що шкодять кар’єрі (наприклад, звільнитися без причини або витратити всі кошти компанії); втратити здатність до концентрації, планування, відповідальності; ігнорувати робочі обов’язки або порушувати етичні норми; у депресивній фазі — взагалі не виходити на роботу, не відповідати на дзвінки, втратити мотивацію. Саме порушення професійної діяльності є одним із ключових критеріїв клінічної значущості фази, і часто саме це стає приводом для звернення пацієнта або його близьких до психіатра.
🧩 Також важливим діагностичним маркером є здатність людини усвідомлювативедінку, думки та емоції як відхилення від норми або як такі, що потребують корекції чи допомоги — те, що ми, психіатри, називаємо «критикою». Так от, при БАР критика до власного стану може суттєво змінюватися залежно від фази.
🚨 Втрата критики при манії — майже обов’язкова, і саме це часто призводить до соціальних, фінансових або професійних проблем. У маніакальній фазі критика знижена або повністю відсутня. Така людина не усвідомлює патологічність свого стану, а, навпаки, часто вважає себе геніальною, надзвичайно продуктивною, «на піку». Вона може заперечувати будь-які зауваження, вважати себе абсолютно здоровою, а лікарі для них це «ті, хто просто не розуміють її рівень».
🕳️ У депресивній фазі критика гіпертрофована, але викривлена. Людина усвідомлює, що з нею щось не так, але часто перебільшує власну провину, неспроможність, «нікчемність». Це не здорова самокритика, а патологічне самозвинувачення, яке може доходити до суїцидальних думок. Пацієнт може казати: «Я все зіпсував», «Я тягар для всіх», хоча об’єктивно це не відповідає дійсності.
🔄 У міжфазовому періоді (ремісії) критика частково відновлюється. Людина може усвідомлювати, що в неї є розлад, погоджуватись на лікування, аналізувати попередні фази, але іноді ідеалізує та романтизує маніакальні періоди («тоді я був справжнім собою») або недооцінює ризики депресії.
📚 Букв багато, та сподіваюся, що я вас не втомила. Наостанок зазначу, що коли хтось каже: «У мене біполярка, бо я емоційний», то корисно розуміти, що справжній БАР — це не стиль життя, а серйозний психіатричний діагноз, який потребує уважного спостереження, підтримки і лікування.
📸 А для ілюстрації теми БАР я обрала це фото, де ми з сестрою (досі не розрізняю, хто з нас де)))) як маленька мініатюра спектру настроїв. Одна з нас із усмішкою на все обличчя, ніби щойно виграла дитячий тендер на щастя, готова обіймати весь світ.
Вирішила трохи «поміркувати вголос» про те, як виглядає біполярний афективний розлад, бо останнім часом найпопулярніше питання (особливо у молоді): «Лікарю, в мене біполярка? Я почитав в інтернеті, це точно вона».
👀 Коли розмірковую над цією «популярною» темою, перед очима одразу постають усі «справжні» епізоди манії та депресії, що я бачила за свої 20+ років практики психіатром. І так і хочеться відповідати на оті питання так: «Перед друзями ви похвалитися цим діагнозом не зможете, вибачте за розчарування. Та чи воно вам треба? Якби ви бачили людей з цим діагнозом, вам навряд чи захотілося б собі таке» (вибачте мене за таке формулювання, усі люди з цим діагнозом, та я думаю, що і ви б саме так сказали молоді, яка прагне похизуватися перед друзями модним діагнозом).
📉 Найчастіше пацієнти з запитом на виявлення в себе БАР описують в себе зміни настрою протягом дня: то весело, то сумно. Та при біполярних афективних розладах маніакальний епізод триває принаймні 1 тиждень (гіпоманіакальний — щонайменше 4 дні поспіль), а депресивний — не менше 2-х тижнів. І це не просто гарний чи поганий настрій. Як правило, з’являються негативні соціальні наслідки, погіршується професійна діяльність (аж до повної втрати працездатності, соціальної дезадаптації та необхідності госпіталізації).
💼 Причому професійна діяльність може не просто знижуватись — вона виходить за межі можливого. Людина може приймати імпульсивні рішення, що шкодять кар’єрі (наприклад, звільнитися без причини або витратити всі кошти компанії); втратити здатність до концентрації, планування, відповідальності; ігнорувати робочі обов’язки або порушувати етичні норми; у депресивній фазі — взагалі не виходити на роботу, не відповідати на дзвінки, втратити мотивацію. Саме порушення професійної діяльності є одним із ключових критеріїв клінічної значущості фази, і часто саме це стає приводом для звернення пацієнта або його близьких до психіатра.
🧩 Також важливим діагностичним маркером є здатність людини усвідомлювативедінку, думки та емоції як відхилення від норми або як такі, що потребують корекції чи допомоги — те, що ми, психіатри, називаємо «критикою». Так от, при БАР критика до власного стану може суттєво змінюватися залежно від фази.
🚨 Втрата критики при манії — майже обов’язкова, і саме це часто призводить до соціальних, фінансових або професійних проблем. У маніакальній фазі критика знижена або повністю відсутня. Така людина не усвідомлює патологічність свого стану, а, навпаки, часто вважає себе геніальною, надзвичайно продуктивною, «на піку». Вона може заперечувати будь-які зауваження, вважати себе абсолютно здоровою, а лікарі для них це «ті, хто просто не розуміють її рівень».
🕳️ У депресивній фазі критика гіпертрофована, але викривлена. Людина усвідомлює, що з нею щось не так, але часто перебільшує власну провину, неспроможність, «нікчемність». Це не здорова самокритика, а патологічне самозвинувачення, яке може доходити до суїцидальних думок. Пацієнт може казати: «Я все зіпсував», «Я тягар для всіх», хоча об’єктивно це не відповідає дійсності.
🔄 У міжфазовому періоді (ремісії) критика частково відновлюється. Людина може усвідомлювати, що в неї є розлад, погоджуватись на лікування, аналізувати попередні фази, але іноді ідеалізує та романтизує маніакальні періоди («тоді я був справжнім собою») або недооцінює ризики депресії.
📚 Букв багато, та сподіваюся, що я вас не втомила. Наостанок зазначу, що коли хтось каже: «У мене біполярка, бо я емоційний», то корисно розуміти, що справжній БАР — це не стиль життя, а серйозний психіатричний діагноз, який потребує уважного спостереження, підтримки і лікування.
📸 А для ілюстрації теми БАР я обрала це фото, де ми з сестрою (досі не розрізняю, хто з нас де)))) як маленька мініатюра спектру настроїв. Одна з нас із усмішкою на все обличчя, ніби щойно виграла дитячий тендер на щастя, готова обіймати весь світ.
Друга в глибокому спогляданні життя, ніби щойно усвідомила всю складність буття, і з таким виразом обличчя, ніби запідозрила, що фотограф - не той, за кого себе видає. Отакий контраст на одній фотці))
Жанна Матвієнко
Жанна Матвієнко