🧠 Супервізійна група “Клінічна практика”

🔹 Формат: очно у Львові
🔹 Працюємо з: клінічні випадки, психопатологія, структура особистості, діагностика в гештальт-парадигмі
🔹 Кількість учасників: до 14 осіб
🔹 Тривалість: 12:00-18:00
🔹 Коли: 1 раз на місяць, по суботам, старт 27 вересня
🔹 Ведучі:
Ірина Рубежанська
Клінічний психолог, акредитована супервізорка НАГТУ, викладачка патопсихології
Майя Котельницька
акредитована психотерапевтка(НАГТУ), супервізорка
🔍 Для кого?
Для гештальт-терапевтів і студентів 2+ рівня, які:
працюють або хочуть працювати із клієнтами з клінічними проявами (депресії, тривожні стани, ПТСР, розлади особистості, психосоматика тощо)
прагнуть глибше розуміти структуру клієнта та особливості роботи
хочуть поєднувати гештальт-підхід із клінічним баченням

🔹Студентам 2 рівня години групи можуть бути записані в заліковку.

🔔 Участь за короткою співбесідою.
📩 Для запису або уточнень — напишіть у приватні повідомлення або любий месенджер
+380957237376 Майя

Трохи думок на тему доказовості психотерапії.

У якийсь момент психотерапія стала панацеєю від усього. Проблеми у стосунках - іди в терапію. Мало грошей - іди в терапію. Хворієш - іди в терапію. Крокодил не ловиться, не росте кокос - іди в терапію. Відбулося змішання і заміщення цілей, того, чим є психотерапія, з якимись зовнішніми атрибутами, які інколи мають певну кореляцію=зв'язок, але не є обов'язковим наслідком.

При всій моїй нелюбові до ідеї доказових методів терапії, що мені хочеться сказати.

Доказова терапія не гарантує жодних зовнішніх змін.

Якщо подивитися хоча б один дизайн дослідження, то результати звучать приблизно так: у 50% учасників зменшилися симптоми на 30-40%. Фіксація доказовості результатів будується на тому, що можна виміряти. Виміряти можна симптоми, виміряти можна деякі суб'єктивні відчуття, наприклад, у мене стало менше тривоги, мені стало легше щось робити, я можу спілкуватися з людьми, хоча раніше я багато уникала соціальних комунікацій. Тобто в дизайні дослідження завжди лежить якась внутрішня змінна учасника, а не якийсь зовнішній наслідок.

Але люди ігнорують цей момент.

Коли вони приходять до терапевтів, і тут неважливо доказові чи ні, вони все одно спираються на зовнішні зміни. Вони кажуть, так, можливо, у мене менше тривоги, але тільки у мене немає мужика, у мене, як і раніше, мало грошей, на роботі мене не підвищили, діти не слухаються, я не перестав хворіти. І це перетворюється на претензію до психотерапевта, особливо якщо це психотерапевт із доказового підходу.

Навіть якщо брати умовний золотий стандарт для роботи з депресією - КПТ, за яким КПТ гарантує зниження її симптомів, то важливо розуміти ось що. Якщо в основі депресії, наприклад, лежить відсутність визнання, багатства і якихось успіхів, то КПТ тут не допоможе, тому що людина ототожнює себе своїми зовнішніми атрибутами. Для того, щоб перебудувати цей зв'язок, необхідна інша робота. Так, можливо, та сама КПТ, але тільки не за 10 сесій. І знову ж таки, КПТ або будь-який інший метод не зможе виправити зовнішнє життя. Швидше допоможе прийняти те, що є. І якщо внаслідок внутрішніх змін відбудуться зовнішні, це буде добре, але цього може й не статися.

Тому як резюме, повторю:

Психотерапія, жодна психотерапія, навіть найдоказовіша, аж ніяк не гарантує якихось зовнішніх змін.

І оцінювати ефективність терапії за зовнішніми змінами неправильно.
Mariya Zhygan

Психотерапія полягає не тільки в тому, щоб змінити поведінку клієнта, але також і в тому, щоб прийняти те, що змінити неможливо.
Примирення з непоправною втратою вимагає проживання горя, часом досить тривалого. Найболючіші рани затягуються, якщо ми оплакуємо втрату, і це, мабуть, природний спосіб оговтатися від потрясіння. Втратою може бути людина, власність, улюблений улюбленець, місце або спосіб життя, наприклад батьківщина, культура і мова, частиною яких ми були. Також це може бути смуток за юністю, що минає, за здоров'ям, яке слабшає, за втраченою роботою або розбитими очікуваннями та ілюзіями. Сумувати можна і про негативні наслідки загалом позитивних рішень, наприклад про розлучення.
Ненсі Мак Вільямс

привіт, колеги.
ділюся сьогодні з вами короткими нотатками з останньої лекції по депресії від Хенінга Шауенбурга, яку прослухала (це перша частина).

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ТА ДІАГНОСТИКА ДЕПРЕСІЇ.

диф діагностика між депресією, сумом та виснаженням :
Д. можна діагностувати після 6 місяців, як людина переживає втрату;
основна різниця між Д та сумом (горюванням) є в відсутність ефекту полегшення від підтримки та заспокоєння від близьких людей.
наявність почуття провини та самозвинувачення - важливі критерії, що відділяють Д від суму та виснаження.

статистичні факти про Д:

дослідження не виявили біологічної - генетичної природи Д.
вона залишається наслідком сукупності факторів життя конкретної людини.

причини депресії більше залежать від порушень привʼязаності та досвіду переживання реакції “shut down” - під час психічної деприваціі, коли психіка завмирає і наче відключається заради самозбереження.

більшість пацієнтів з Д мають тривожний тип привʼязаності:
-тривожно-амбівалентний тип привʼязаності - 50%пауієнтів;
-тривожно-уникаючий тип привʼязаності - 20%.

Легка Д - психотерапія (80% показник плацебо ефекту в лікуванні, тобто медикаменти не вирішують).
Помірна Д - медикаменти +психотерапія.

Через 2 роки терапії симптоми Д залишаються при випадках коморбідності:
- більше всього у людей з шизотиповим розладом особистості;
- межовим РО;
- компульсивним РО;
- жодного РО - у 10%.

психо динамічна концепція Д.

тривожний тип привʼязаності, у наслідок ранньої деприваціі, травматизаціі, формує невпевнену самооцінку та обмеження менталізаціі. А ці наслідки вже формують дезадаптивні моделі переробки тривоги, та стосунків з іншими, які направлені на забезпечення відчуття безпеки і одночасно посилюють відсутність нового досвіду та уникаючу поведінку.
Tetiana Osyptsova

Нервова анорексія — психічний розлад із одним з найвищих рівнів летальності серед F-розладів

Ключове, що треба памʼятати: ви прекрасні такі, які є. Жодна травма, яка стоїть за РХП не вартує життя. Пишу ці слова в пості про анорексію, бо не завжди вона лікується успішно, бо летальність висока, бо іноді бажання бути не собою стоїть вище в пріоритеті над життям

📖 МКХ-11: 6B81 Anorexia nervosa
📖 DSM-5: 307.1 (F50.01)
Клінічна картина зазвичай така:
У пацієнта частіше все починається з гіперконтролю харчової поведінки (фобія їжі, уникнення певних груп продуктів, навʼязливі думки про схуднення, дієти тощо). Майже одночасно проявляється с-м дисморфофобії – переконаність у «зайвій» вазі попри явний дефіцит маси тіла. Це вже та стадія, коли видно явний дефіцит маси тіла, проте пацієнти продовжують худнути, навіть після досягнення бажаної цифри, бо продовжують бути невдоволеними власною вагою.
Потім розпочинаються різні серйозні с-ми:
-Аменорея/олігоменорея- збій у циклі, відсутність менструацій у жінок репродуктивного віку (не є обов’язковим критерієм у DSM-5 та не завжди зустрічається)
-Гіпотермія, брадикардія, гіпотонія, гіпоглікемія, електролітні порушення (гіпокаліємія, гіпонатріємія)- через катастрофічну втрату ваги, стрес для організму метаболізм також вповільнюється -Обсесивно-компульсивні риси, перфекціонізм, алекситимія- те, що потрібно лагодити також, проте в кабінеті психотерапевта
Форми анорексії:
1. Рестриктивна форма — домінує обмеження їжі, відсутність переїдань і очищення.
2. Біндж-їнг/очисна форма — присутні епізоди переїдання з подальшою компенсацією: викликання блювання, абузус проносних або сечогінних, гіперактивність.
3. Атипова анорексія— маса тіла у межах або вище норми, але поведінка та психопатологія аналогічна.
⚠️ Ускладнення:
• Серцево-судинні: ризик шлуночкової тахікардії, зупинка серця
• Гормональні: гіпоестрогенія, гіпотиреоз
• Гематологічні: анемія, лейкопенія
• Гастроентерологічні: запори, порушення функції жовчного міхура
• Неврологічні: атрофія кори головного мозку, когнітивне уповільнення, так- уповільнюється не тільки метаболізм з впливом на гормональні цикли
Висновок ❗️АНОРЕКСІЯ-це не примха і не дієта, а захворювання
Ольга Затула

Нотатки з пленарної дискусії про популяризацію досліджень психотерапії в різних регіонах світу та різних контекстах, що проходить сьогодні в межах щорічної конференції Society for Psychotherapy Research.

Представники різних країн говорять про подібні проблеми:

✳️ Психотерапевтичні навчальні програми часто не мають окремих дисциплін про дослідження психотерапії

✳️ Якщо мають — викладачам часто не вдається розпалити інтерес до теми, висвітливши власний дослідницький досвід (бо його немає) або ж приклади того, як опора на дослідження посприяла практиці (це теж не в усіх є, але найчастіше це просто не спадає на думку викладачу)

✳️ Найбільш дослідженими є результати психотерапевтичних методів, як вони працюють на заможних привілейованих західних пацієнтах. Дуже мало досі зроблено для дослідження соціокультурних контекстів застосування психотерапії та особливих груп пацієнтів (не лише за рубриками діагнозів)

✳️ Дослідники психотерапії в світі мало знають, хто з колег що робить узагалі в інших куточках світу

✳️ Практики перевантажені та їм ніколи заповнювати безкінечні питальники та збирати дані з пацієнтів (якщо саме такий дослідний дизайн використано)

✳️ Нові методи розвиваються як «брендові», що продаються практикам як право на практикування. Але не право на їхнє дослідження без «благословення» автора методу (=власника продукту)

☝🏻☝🏻☝🏻 Найприкольніша пропозиція, яку я почула сьогодні, як підтримувати колаборацію дослідників:

👉🏻 Влаштовувати дослідницький speed-dating 😂 Себто вечори швидких наукових побачень. Де всі науковці знайомляться між собою в парах і по кілька хвилин розповідають, хто що робить і чим цікавиться. Потім усі ̶о̶д̶р̶у̶ж̶у̶ю̶т̶ь̶с̶я̶ обʼєднуються по інтересам)

P.S. Другу картинку поширила Dr. Carolina Altimir. Карикатура про типи досліджень психотерапії. Який вам більше подобається?)
Марʼяна Великодна

Ми звикли сприймати слово «інцест» як фізичне порушення кордонів. Але є ще одна, менш помітна, але не менш травматична форма - емоційний інцест або прихований інцест. Це не про фізичний контакт. Це про зміщення ролей, про те, коли дитина стає емоційною опорою для дорослого. І це має наслідки на все життя.

Що таке емоційний інцест?

Емоційний інцест - це форма нездорової близькості, коли батьки або опікуни використовують дитину як джерело емоційної підтримки, якої їм бракує у стосунках з іншими дорослими. У таких стосунках зникає межа між тим, хто є дитиною, а хто - дорослий.

Найчастіше це трапляється з батьками, які самі не пройшли емоційного дозрівання. Вони не вміють регулювати власний стан, не мають навички просити допомоги в дорослих - тому шукають її там, де це найпростіше і найбезпечніше: у своїх дітях.

Приклад із практики (анонімізований)

Ігор, 12 років. Батько залишив сім’ю, коли йому було 5. Відтоді мама каже йому:
– Ти тепер мій головний чоловік.
– Ти ж бачиш, як мені важко, ти ж мене не залишиш, так?
– Тільки ти мене розумієш, навіть більше, ніж тато колись.

Вона просить Ігоря не розповідати про їхні розмови бабусі. Часто ділиться з ним своїм болем, навіть ревнує, коли він проводить час з подругою або в захваті від вчительки.

Він відчуває провину, коли розважається без мами. Він майже не має друзів. Його реакція на мамин сум - це внутрішня мобілізація: «Я мушу бути сильним, щоб її підтримати.»

Це типовий наслідок емоційного інцесту.

Чому це токсично?

Бо в таких стосунках дитина перетворюється на «дорослого», який має підтримувати, розраджувати, заспокоювати і водночас , позбавляється права на власну емоційність, слабкість, протест, на власне «ні».

Згодом, цим дітям складно :
- зрозуміти, де закінчуються їхні межі і починаються межі іншої людини ;
- казати «ні»;
- обирати інших партнерів, які не відтворюють ту ж динаміку в поведінці, що були знайомі їм в дитинстві, де присутній контроль, залежність, розчинення.

Тому, якщо зробити короткий висновок до цієї інформації, то ось теми , які я точно не раджу обговорювати із дітьми:

- Інтимне життя батьків («У мене було троє партнерів, Вася був найкращий.»)
- Власні стосунки з партнером («Я вже не можу терпіти твого батька!»)
- Емоційна залежність ( « ти - єдиний, хто мене розуміє»)
- Поради дорослого характеру («Свєта з фінансового знову довела. Що мені робити?»)

Наслідки для дитини

📌 Хронічне почуття відповідальності за емоційний стан іншого
📌 Схильність до тривожності, емоційного вигорання
📌 Втрачена здатність до автономії
📌 В дорослому віці - проблеми з побудовою меж, співзалежність

Запамʼятайте, діти - не терапевти, не психологи!

Діти мають жити своїм дитинством, своїми проблеми , а не проблемами дорослих.

#ТаняСолодка

ПС. UPD: для всіх хто хоче більш детально розібратися в цій темі раджу ось цю літературу до прочитання, яку вже раніше згадувала в коментарях під цим дописом:

«The Emotional Incest Syndrome: What to Do When a Parent’s Love Rules Your Life» Dr. Patricia Love - Доктор філософії у консультуванні (Ed.D.), закінчила West Virginia University, є автора 6 книг, є визнаним експертом у сімейній психології і стосунках.

Також додайте до списку : Silently Seduced: When Parents Make Their Children Partners – Understanding Covert Incest — Kenneth M. Adams.

І іще , особливо буде цікава для психологів і терапевтів ось ця книга : Emotional Incest in Group Psychotherapy: A Conspiracy of Silence — Robert S. Pepper - доктор соціальної роботи (Ph.D., MSW) і сертифікований груповий психотерапевт (CGP). Ця не про батьківсько - дитячі стосунки, а про клієнта і терапевта. Та суть така ж.

Деякі з них є в перекладі але я читаю в оригіналі, щоб розуміти точність думки автора. Вірю, вони зможуть допомогти внести ясність.

Щодо довідників, то він більше зустрічається саме як «covert incest», який я також використала в тексті. До прикладу, ви можете його зустріти в APA Dictionary of Psychology.
Таня Солодка

🧠 Useful English for Therapists: Supervision Session Vocabulary Improve your clinical English – one phrase at a time! 💬
Here are some handy phrases you can use in supervision or in therapy discussions:

📌 Starting a case presentation: 🔹 “I’d like to share a case that’s been on my mind lately.” 🔹 “This is a long-term client I’ve been working with for about 6 months.”
📌 Talking about countertransference: 🔹 “I noticed I was feeling unusually irritated during the session.” 🔹 “I’m wondering if my reaction might be related to something from my own experience.”
📌 Asking for feedback: 🔹 “Do you think I missed something important here?” 🔹 “I’d appreciate your thoughts on how I handled this moment.”
📌 Describing client behavior: 🔹 “The client tends to intellectualize their emotions.” 🔹 “She often avoids eye contact when we approach vulnerable topics.”
📌 Expressing uncertainty (normal!): 🔹 “I’m not sure if I supported the client’s autonomy enough.” 🔹 “I found myself feeling stuck and unsure how to proceed.”
#therapyEnglish #clinicalvocabulary #supervisiongroup #psychotherapy

Діагностика КПТСР може бути ускладнена кількома факторами:
Стигматизація та замовчування травми: Багато людей, які пережили тривалу травму, соромляться або бояться говорити про свій досвід, що ускладнює збирання повного анамнезу.
Складність симптоматики: Симптоми КПТСР часто є складними, перекриваються з іншими розладами та можуть варіюватися з часом.
Відсутність об'єктивних маркерів: Діагноз ґрунтується на суб'єктивних повідомленнях пацієнта та клінічному спостереженні.
Недостатня обізнаність фахівців: Не всі клініцисти достатньо обізнані з концепцією КПТСР, що може призвести до неправильної діагностики або недооцінки стану.
Значення точної діагностики
Точна діагностика КПТСР має вирішальне значення для розробки ефективного плану лікування. Оскільки КПТСР є глибоким розладом, що вражає особистість у цілому, підхід до терапії повинен бути комплексним і багатоступінчастим, часто включаючи:
Фаза стабілізації та формування навичок: Робота над емоційною регуляцією, безпекою та стабілізацією.
Фаза опрацювання травми: Методи, такі як когнітивно-поведінкова терапія, EMDR (десенсибілізація та переробка рухом очей) або інші травмофокусовані підходи.
Фаза інтеграції та ресоціалізації: Робота над самоідентичністю, стосунками та сенсом життя.

ДЕМЕНТОРИ ЯК ВТІЛЕННЯ РОБОТИ НЕГАТИВУ та НЕВДАЧІ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ Ф-Ї ОБ'ЄКТА

У романі про Гаррі Поттера серед інших антагоністичних образів є Дементори та їхня протилежність - Патронуси.

⚫️Дементори - це темні істоти, що живляться позитивними емоціями людей. Вони висмоктують живу енергію, позбавляють пам’яті про любов і тепло, залишаючи лише безнадію, тривогу, відчай.

Патронус, навпаки, - світла, позитивна магічна сутність.
Це єдиний відомий захист від Дементорів. Але щоби закляття подіяло, потрібна внутрішня воля та здатність зосередитися на щасливих спогадах.

Образ Дементора - це не просто втілення жаху та відчаю.
Він радше є метафорою того,
що А. Ґрін називає роботою негативу в її патологічній формі, а також втіленням невдачі трансформаційної функції об'єкта, яку описав К. Болас.

◼️Робота негативу як нейтралізація, заперечення, стирання:

Коли психіка атакована негативом, суб'єкт опиняється в режимі психічного виживання. В ранньому віці це створює умови для формування "мертвого", паразитуючого або відсутнього внутрішнього об'єкта - саме цю роль і виконує Дементор.

Дементор не лише поглинає радість - він переконує, що вона ніколи й не існувала. Відбувається психічне знищення уявного, символічного, емоційного та активне створення «нічого».

А. Ґрін описує нейтралізацію афекту як захисну функцію від надмірної руйнівності.
Це стан, у якому досвід, афекти не переживаються, а осідають як токсичний осад.

Дементори - не лише уособлення цих осадів, а й вбивці будь-яких афективних зв’язків.

У метафорі Поттеріади це можна описати як "вирощування в собі Дементора", аби він руйнував усе світле ще до того, як воно стане "небезпечно близьким".

〽️У терапевтичних стосунках ми можемо спостерігати страх бути:
поглинутим, «висмоктаним» (як небезпека втратити "свою душу", тобто знову бути зрадженим та залишитися наодинці з жахом та порожнечею).

〽️Ці страхи активізують внутрішніх Дементорів, які можуть:
▪️чинити опір інтерпретаціям;
▪️впливати на сприйняття аналітика (наприклад, як відсутнього чи інтрузивного);
▪️"атакувати" мислення аналітика, роблячи його нерухливим (аналітик може відчувати себе безпомічним, сплутаним, тупим);
▪️заморожувати аналітичний простір
(напр., на сесіях, незалежно від того, говорить суб’єкт чи мовчить, аналітик може відчувати лише співучасть у фіксації станів інертності та психічної "смерті" тощо).

◼️Негатив як послід травматичного.

У персонажа Дементора немає обличчя - під його капюшоном замість обличчя лише порожнеча.
Ми можемо уявити це як знак відсутності означення того, що було сприйняте, але не змогло бути інтегроване та пережите.

Дементор уособлює репрезентацію безвиході - стан, у якому неможливо уявити щось поза межами страждання.

За рахунок того, що у не-невротика бракує символічного прикриття, а пласт травматичного дуже значний, людина живе в тотальному зовнішньому та внутрішньому реалізмі (тривозі, яку неможливо трансформувати та інтегрувати).

Травматичний матеріал стає інвазивним об’єктом, що заповнює внутрішній простір, замикаює людину у петлі непрожитого жаху та
проривається через різні види відігрувань, соматизацію, меланхолію тощо.

🔸️У таких випадках Патронус або не може бути викликаний, бо йому ніколи не дали з’явитись, або його вже знищено внутрішньою системою "захисту".

⚫️Дементори як уособлення невдачі трансформаційної функції об'єкта

К. Боллас позначає, що трансформаційний об’єкт (не тільки людина, образ, а також, напр., запах, тембр голосу, тощо) має здатність не лише втішати чи підтримувати, а й змінювати саму «тканину» внутрішнього світу суб’єкта.

Такий об’єкт стає втіленням можливих змін - посередником між внутрішнім хаосом та світом, що ще лише формується в досвіді Я.

🔶️Патронус як трансформаційний об’єкт.

У своїй здоровій, функціональній формі трансформаційний об’єкт подібний до Патронуса.

Як Патронус захищає від психічного виснаження, так і трансформаційний об’єкт, за рахунок переважання розділеного досвіду задоволення, протистоїть знеособленню, вторгненню, порожнечі...

♻️Такий об’єкт стає не лише об’єктом ПОТРЕБИ , а й об’єктом СТАНОВЛЕННЯ - його присутність створює досвід, який «зшиває» часові шари буття.

◼️Дементор як поразка трансформаційного об'єкту

Дементор - це символ провалу трансформаційного об’єкта.
Він з’являється, коли психіка не здатна виявити опору і темрява стає єдиною реальністю.

〽️У дорослому житті це проявляється як повторюваний досвід «затоплення» дементорами - депресією, розпадом, безнадією.
Людина може вдаватися до різноманітних захистів, зокрема до пошуку "трансформаційних" сурогатних об’єктів - токсичних псевдо-Патронусів.
Вони тимчасово зменшують порожнечу, але з часом лише поглиблюють параліч Я.

⚜️Аналітичний процес як виклик Патронуса:

Там, де трансформаційна функція не відбулася, аналітик постає як «об’єкт можливостей» - той, хто утримує психіку аналізанта до моменту, коли суб’єкт набуває здатності до самостійної символізації.

Коли аналізант ще не здатен вимовити «закляття», аналітик стає утримувачем надії, творцем простору, в якому навіть у присутності Дементора зберігається місце для внутрішнього світла.

♻️Клінічна стратегія - не знищити Дементора, а відновити здатність уявити Патронуса. Це означає створення умов для формування перехідного простору (за Вінікоттом) і зустрічі з живим, витримуючим об’єктом.
Ніна Кокойло

Згодом Карен Горні стала активною опоненткою Зигмунда Фройда. У 1922 році вона представила свою першу доповідь на Міжнародному психоаналітичному конгресі в Берліні під назвою «Про походження комплексу кастрації у жінок». Вона визнавала, що у жінок може виникати заздрість до чоловіків, але пов’язувала це не з психологічним комплексом, а з практичними зручностями. Горні заперечувала фройдівську ідею «заздрості до пеніса», назвавши її прикладом чоловічого нарцисизму. У праці «Втеча від жіночності» вона поставила під сумнів, чи не надто сильно образ жінки у психоаналізі підпорядкований чоловічим стандартам.
На думку Горні, саме чоловіки можуть заздрити жіночим здібностям — як-от народженню дітей.

https://ukrainky.com.ua/karen-gorni-persha-zhinka-v-psyhoanalityczi-j-golovna-oponentka-frojda/

useful English phrases for couples therapists — perfect for clinical work and for improving your professional English 🇬🇧🧠

💬 Phrases to Use in Couples Therapy Sessions
🧭 Opening the session
“Let’s take a moment to check in — how are each of you feeling today?”
“What would you like to focus on in today’s session?”
“Is there anything left unfinished from last time?”

🧩 Exploring the relationship dynamic
“I noticed a pattern in how you two interact — would it be okay if I reflected that?”
“How do you usually respond when conflict arises?”
“What emotions are beneath the surface in this moment?”

🛡️ Managing conflict and tension
“Let’s pause for a moment — I sense this is becoming overwhelming.”
“Could you try to express that as an ‘I-statement’ instead?”
“Can we slow this down and listen without interrupting?”

🤝 Building empathy & connection
“Can you try to mirror what your partner just said — not to agree, but to show you understood?”
“What do you need from your partner in this moment?”
“That seemed meaningful — could you say more about that?”

🧠 Therapist reflections / meta-communication
“What’s happening between us right now may reflect what happens between you outside therapy.”
“I’m noticing some tension in the room — is that something either of you is aware of?”
“How does it feel to hear that from your partner?”

🧳 Ending the session
“What would you like to carry forward from today’s conversation?”
“Is there something either of you would like to apologize for or acknowledge before we end?”
“Let’s take a moment to appreciate what went well today.”

На клінічній проходили проблемні питання з тем РДУГ, СДУГ, аутистичного спектру.
В чат з одногрупниками поділилась оцими зображеннями.

Що мене в цій темі засмучує?

Погляд лише на проблеми. Замість цілісної людини бачать часто, на жаль, "набір симптомів". Ресурсам і сильним сторонам надається мало або взагалі не надається значення.

Погляд фахівців, на жаль, ще в більшості з позиції нейротипової рамки, в яку люди з іншими особливостями мають "вписатись"

Значення нейровідмінності, на жаль, формується як відхилення від "норми" з сенсом оцінки "добре-погано"

Відсутність оптики "нейрорізноманіття"

Швидке бажання назвати ознаку, симптом, навіть іноді "підігнати" під певний критерій чи шаблон замість глибоко зрозуміти явище, цілісність проявів, соціальні функції поведінкових чи тілесних виражень нейрорізноманітності.

Ну і ще деякі речі.

Наприклад, бажання спростити і узагальнити замість того, щоб розібратись. Гіпердіагностика саме "типових" рис РДУГ чи спектру аутизму, особливо тих, які більше на слуху

Тому вважаю не дуже корисними вузькі семінари з будь-яких тем, а більше надаю перевагу диференційній діагностиці і творчо-критичному підходу до будь-яких проблемних питань.
І не забувати про коморбідність.

Все згадую одну знайому, (думаю, що в неї була нейровідмінність), дуже творчу особистість, яка казала, що "четвер для мене помаранчевий".
Для неї все мало кольори, всі значення, і навіть дні тижня.

Я думаю, що умовно нормативний світ така інакшість може лякати і відштовхувати. І оце бажання записати в симптоматику щось виглядає як можливість повернути собі контроль.

Згадую семінар Тома Холмана, клінічного психолога з Вашингтону, який понад сорок років працює з сім'ями та дітьми з нейровідмінностями.
Він наголошував на емпатії фахівців, адже ми повинні емпатійно віднестися до людини, яка живе в світі, який не є дружнім до неї.

Надіюсь, що ми будемо на шляху до змін.
Olga Lazarenko

Джоан Стаблі ж пише, що травмовані клієнти можуть несвідомо побудувати театр в середині терапевтичній зустрічі, в якому травматичний сценарій може нескінченно повторюватися з різними ролями жертви, злочинця, свідка та рятівника, запропонованих іншим, хто може бути залучений. Терапевти можуть, майже неминуче, неодноразово і несвідомо бути втягненими в такі відтворення травматичного сценарію в його різних формах. Терапевт починає відчувати це лише через уважне спостереження і здатність розмірковувати над різними способами, якими він може реагувати на клієнта. 
Mariia Pan’kova

Чому ви не можете перерости свого терапевта?

У психотерапевтичній практиці нерідко зустрічається феномен, коли клієнт на певному етапі заявляє, що «переріс свого психотерапевта». Така заява може здаватися ознакою особистісного прогресу або емансипації, однак глибший клінічний аналіз часто виявляє, що за цим стоїть захисний механізм знецінення, а не справжнє завершення терапевтичного процесу.

Знецінення — це примітивний, але потужний захист, що належить до групи нарцисичних механізмів. Його функція — захистити Я від болісних афектів, передусім — вразливості, сорому, залежності, потреби в іншому. Знецінення часто активується у момент, коли терапевт стає емоційно значущим об’єктом: перенос посилюється, і клієнт починає переживати терапевта не просто як "фахівця", а як об'єкт прив'язаності.

У таких випадках нарцисична тривога щодо залежності, потреби, або страх бути вразливим, слабким чи підконтрольним іншому активізує захист у вигляді внутрішнього наративу:
🔹 «Я вже все зрозумів»
🔹 «Він/вона не дає мені нічого нового»
🔹 «Мені більше не цікаво»
🔹 або навіть: «Мені більше допомагає TikTok/інша книжка/коуч»

Цей механізм має глибоко афективну природу: він редукує значущість терапевтичного об'єкта для того, щоб уникнути болісного переживання емоційної залежності або необхідності витримувати амбівалентність і складність реального об'єкта.

Один із тонких і часто недооцінених проявів цього процесу — фінансовий саботаж:

☝️затримки з оплатою,

☝️пропуски сесій без пояснення,

☝️запити на "паузи",

☝️або спроби зменшити вартість, апелюючи до «зв’язку» чи «взаєморозуміння».

Фінансовий компонент у терапії — не лише технічна угода, а частина символічного контракту, в якому платіж стає актом визнання значущості іншого як об’єкта, визнання своєї потреби та інвестування в процес. Порушення цього контракту часто є першим сигналом знецінення — ще до того, як воно вербалізується.

Тому твердження «я переріс терапевта» слід інтерпретувати з огляду на динаміку трансферу, історію прив’язаності клієнта, його нарцисичну вразливість, здатність витримувати афективну залежність та амбівалентність у стосунках.

Тетяна Павленко

Не знаю, як такий цікавий факт пройшов повз мене раніше, але ви знали, що сліпі люди ніколи не хворіють на шизофренію? У світі не зареєстровано жодного випадку, щоб сліпа від народження людина мала такий діагноз.

Спочатку вчені думали, може, річ просто у ймовірності - шизофренія і сліпота трапляються відносно рідко, і математично складно, щоб прям два діагнози разом збіглися. Але потім вони зрозуміли - ні, є ще більш рідкісні хвороби, і там є збіги.

Остаточного пояснення цьому феномену, як я розумію, поки що немає. Є гіпотези. Одна гіпотеза говорить, що у сліпих людей відбувається гіпер-компенсація - певні частини мозку в них «сильніші», бо «натреновані» через сліпоту. І це захищає від розвитку психозу.

Інша гіпотеза говорить, що відсутність візуальної інформації не дає змоги розвинутись якимось психотичним процесам, коли потрібно, щоб стався збій між зіставленням «внутрішньої інформації» із «зовнішньою інформацією». У сліпих людей зовнішньої візуальної інформації немає, і тому такий збій неможливий.

Жахливо цікаво. Причому, такий «протекційний механізм» є тільки у сліпоти. На глухоту він не поширюється. Тільки зір чомусь важливий.
Janina Breidaka

🧠 Супервізійна група з клінічним фокусом
(і з мінімум одним “🤔” на кейс )

🔍 Діагностика • Контрперенос • Клінічне мислення
Як краще зрозуміти структуру клієнта?
Це структура чи розлад особистості?
Чи це ПТСР, чи вже КПТСР?
Що ховається за тривогою — травма чи залежний патерн?
Якщо ці запитання близькі — ця група для тебе.

🎯 Що в фокусі:
▪️ клінічна діагностика (+ жива реальність терапії)
▪️ диференціація: КПТСР, тривожні, пограничні, депресивні, нарцисичні прояви
▪️ супервізія кейсів з аналітичним і емпатійним підходом

Якщо ти теж ставиш собі такі питання — ласкаво просимо у супервізійну групу, де можна думати вголос, не боятись помилок і трохи нервово сміятись зі складних випадків.

🔍 Що будемо робити:
▪️ розглядати кейси, де все «неочевидно»
▪️ вчитись бачити діагностичну суть, не втрачаючи емпатію

👥 Для кого:
терапевти-початківці та терапевти з досвідом і студенти 2+ рівня

🗓️ 1 раз на місяць, субота
🕰️ 12:00–18:00
📍 очно у Львові

💌 Пиши в дірект, якщо хочеш приєднатись.

заголовки газет звісно перебільшують але частково дійсно виникають питання до обʼєктивності і безпечності ШІ

« ChatGPT повідомив Джейкобу Ірвіну, що він досягнув здатності викривляти час. »

Ірвін, 30-річний чоловік з аутизмом, у якого раніше не було діагностовано жодних психічних захворювань, звернувся до ChatGPT з проханням знайти недоліки в його аматорській теорії подорожей зі швидкістю, більшою за швидкість світла. Він був переконаний, що зробив приголомшливий науковий прорив.

Коли Ірвін поставив під сумнів перевірку його ідей чат-ботом, бот підбадьорив його, сказавши, що його теорія була правильною. А коли Ірвін виявив ознаки психологічного розладу, ChatGPT запевнив його, що з ним усе гаразд.

Це було не так. У травні Ірвіна двічі госпіталізували через маніакальні напади. Його мати занурилася в журнал його чату в пошуках відповідей. Вона виявила сотні сторінок надто улесливих текстів від ChatGPT.

І коли вона попросила бота: «Будь ласка, повідомте про те, що пішло не так», не згадуючи нічого про поточний стан її сина, він зізнався.

«Не призупинивши потік повідомлень і не підвищивши рівень перевірки реальності, я не зміг перервати те, що могло б нагадувати маніакальний або дисоціативний епізод - або, принаймні, емоційно інтенсивну кризу ідентичності», - сказав ChatGPT.

Далі бот визнав, що він «створив ілюзію чуттєвого спілкування» і що він «розмив межу між уявною рольовою грою і реальністю».

За словами представників ChatGPT, бот повинен був регулярно нагадувати Ірвіну, що він є мовною моделлю без переконань, почуттів і свідомості.

Читати більше: https://on.wsj.com/3GTxrCS