#Рецензія #Залізниця

Нещодавно відвідав прем’єру «Залізниця» у постановці Міреса Пенюшкевича. Поговоримо про враження від побаченого ?

Почну відразу з того, що це жорстка, пряма і місцями безкомпромісна розмова про нацизм, страх і те, як легко людина погоджується на зло, якщо воно оформлене, як “норма”.

Я зовсім не побачив спроб зробити нацистів “складними” чи “багатошаровими”. Це саме нацисти, в тому обличчі, якими вони були. Люди, які свідомо приймають правила гри Третього рейху і живуть у цьому комфортно. І вистава не виправдовує їх ні на секунду. Інколи ця фанатичність навіть дивувала своєю відкритістю, бо настільки в лоб показана віра у фюрера, настільки чиста відданість системі. Якщо чесно, це не перебільшення, а дуже точне дзеркало того, що ми бачимо сьогодні в росії: така ж сліпа віра, така ж покірність та готовність не думати.

Паралельно йде лінія єврейської сім’ї, і тут немає героїзації. Був страх, безсилля і спроба триматися за нормальність там, де її вже не існує. І саме на цьому контрасті вистава стала динамічною і глибокою: не через крики, а через побут, який розсипається.

Дуже сильна візуальна частина. Сценографія якісна, продумана до деталей, точніше деталі і створювали весь візуал, простір працював, як окремий персонаж. Пластика точна, інколи навіть жорстка, і це дає потрібний ритм. Є режисерські рішення, які реально чіпляють, я побачив не декоративні, а змістовні моменти, які дійсно вразили.

Окремо варто сказати про акторку, яка грала молодшу дитину в єврейській сім’ї. Вона пробиває. Без маніпуляції, без “подивіться, як мені боляче”, але саме через це і ставало максимально боляче. Це одна з найсильніших робіт у виставі.

Є відчуття, що режисер частково заходить на вже знайому територію після «Сандармоху». Деякі сцени повторюються по ритму, по паузах, по інтонації. Це не критично, але помітно. Наче ті самі інструменти, просто інший матеріал.

Фінал мене теж вразив. Дуже сильне бачення, наче щось знайоме і відкидає в історію «Титаніка», але дуже різно в той самий момент. Не розмазаний, не театрально “красивий”, а точний і холодний. Він не залишив можливості сховатися за емоціями, а просто поставив крапку. І ця крапка спірна для розуміння більшості людей і їх психології.

Але є момент, який особисто мене вибив і залишив питання. Монолог жінки з єврейської сім’ї під час поїздки, де вона говорить, що ненавидить Бога і що це він винен у всьому. Можливо, це була просто хронологія подій і не закладалося прямого причинно-наслідкового зв’язку, але суб’єктивно цей момент сприймається інакше. Тому що одразу після цього ми бачимо смерть її дитини. І в моєму сприйнятті, ці події зчитуються, як пов’язані. Наче це не просто трагедія, а відповідь. І тут виникає асоціація з біблійною історією про царя Саула, який відрікся від Бога і в результаті втратив усе: владу, підтримку і фінал був приречений. Не стверджую, що момент прямо про це, але така паралель напрошується. Хоча все ж таки, мені здається, що занадто філософськи підходжу до оцінки і бачення цієї сцени, а вплутувати релігійні мотиви, ніхто і не думав сюди, а якщо це не випадковість, а свідомий хід, то він виглядає дуже жорстким і навіть дискусійним. Бо тоді питання відповідальності знову зміщується не туди, де воно насправді має бути.

Попри це, «Залізниця» працює. Вона не комфортна, не зручна для глядача, доволі кінематографічна в історії. Вона про речі, які краще не помічати, але тут їх показують прямо. І головне, що вона дуже чітко проводить паралель: нацизм - це не щось з підручника, це механізм, який повторюється. Просто змінюються «декорації».

Це сильна робота, але не без дискусій.

20-го квітня на телеканалі ICTV відбулась довгоочікувана премʼєра нового культового телесеріалу «Справа НБР». Цей проєкт для нас особливий, адже за лаштунками та в кадрі, знаходилась частина справжньої творчої родини «Фенікса». Ми пишаємося тим, що члени нашої команди, це ті майстри, які складають творче ядро цього телесеріалу:

✨ Юлія Павлова - режисерка серіалу та кураторка кіномайстерні в цьому сезоні. Її бачення та професіоналізм наповнили цей детектив особливою глибиною.

✨ Сергій Ревуцький - оператор-постановник та викладач нашої кіномайстерні. Людина, яка створила неймовірну візуальну естетику проєкту.

Але це ще не все! У кастингу та на майданчику працювали наші викладачі та студенти, чий талант та роботу точно оцінить вся країна:

🎬 Орина Петрова - кастинг-директорка, яка вносить свій вклад в розвиток кастингу та його принципів.

🎬 Ірина Бондаренко, Тетяна Семененко, Вікторія Шаглі - наші талановиті студентки та викладачка, які отримали ролі та блискуче втілили своїх героїнь на екрані.

З 20-го серпня у кіно «Потяг «Червона рута»», а в основному касті акторів наші студенти та випускники 🎬

Стрічка продовжує відомий кіновсесвіт «Потягів» і поєднує романтичну історію з атмосферою ностальгії, музики та сучасного погляду на почуття. Події розгортаються у потязі, де кохання виникає зненацька і змінює життя героїв, а сама історія присвячена важливим символам української культури та незалежності.

У фільмі зібрано сильний акторський склад: як улюблені глядачами обличчя, так і нове покоління артистів, які додають стрічці свіжості та енергії.

Особливо приємно відзначити, що однією з яскравих персонажів, які принесли новий подих у цю кіноісторію, стала акторка Ніколь Мацкул — випускниця першого сезону та акторської майстерні Олекси Гладушевського в рамках другого сезону акторської школи «Фенікс».

Це ще одне підтвердження того, що нове покоління українських акторів вже сьогодні стає частиною великого кіно та формує його майбутнє.

Вітаємо всю команду, Ніколь та з нетерпінням чекаємо премʼєри 🎬