Ми безмежно вдячні кожному з наших глядачів за те, що Ви з нами! Ваша підтримка, Ваші аплодисменти, Ваші щирі емоції – це неймовірне джерело натхнення для нас.
Ми творимо для Вас, ми ростемо разом з Вами, ми ділимося нашими історіями і мріями. І саме завдяки Вам кожна наша премʼєра стає справжньою подією для цього міста!
Дякуємо, що обираєте нас, дякуємо за Вашу любов, що Ви з нами в кожному новому кроці і особливо за те, що разом з Вами ми маємо можливість підтримувати захисників нашої незламної та квітучої України💙💛
Ми творимо для Вас, ми ростемо разом з Вами, ми ділимося нашими історіями і мріями. І саме завдяки Вам кожна наша премʼєра стає справжньою подією для цього міста!
Дякуємо, що обираєте нас, дякуємо за Вашу любов, що Ви з нами в кожному новому кроці і особливо за те, що разом з Вами ми маємо можливість підтримувати захисників нашої незламної та квітучої України💙💛
❤4🥰4🔥2
Творчий конкурс/відбір в майстерню Олекси Гладушевського та Івана Шарана, сьогодні було призначено на 29-те червня. Завтра чекайте рекомендацій стосовно підготовки.
❤5
Підготували основні моменти та рекомендації для підготовки до вступних іспитів в акторську майстерню Олекси Гладушевського та Івана Шарана:
1️⃣ Спіч-самопрезентація (до 1 хвилини)
Говоріть щиро та з вогником. Хто ви? Чому саме акторство? Що вас драйвить? Уникайте штампів — нам важлива ваша індивідуальність;
2️⃣ Монолог (до 3 хв)
Обирайте текст, який вам близький емоційно. Важливо не просто вивчити слова, а відчути кожне слово, прожити кожну репліку . Матеріал краще підбирати заздалегідь — це може бути як класика, так і сучасна драматургія;
3️⃣ Пісня (до 1 хв)
Не обирайте занадто складних вокальних творів, якщо не впевнені у вокалі. Краще заспівати просто, але з почуттям. Можна додати емоційну інтерпретацію, щоб продемонструвати характер. В ідеальному випадку заспівати акапельно;
4️⃣ Танець
Це не має бути технічно складна хореографія. Важливо, щоб у танці відчувалась свобода тіла та емоцій. Можете показати імпровізацію під улюблену музику, бо в цьому завданні нам важливо елементарно побачити пластичність вашого тіла та відчуття ритму.
5️⃣ Будьте готові до додаткових завдань від кураторів під час вступних 🫣😄;
P.S. якщо ви не володієте вокальними чи пластичними навичками, просто попередьте про це перед творчим конкурсом 🤍.
💡 Головне:
✨ Не бійтеся бути собою.
✨ Дайте можливість майстрам побачити вашу унікальність.
✨ І пам’ятайте – ваш вогонь всередині важливіший за ідеальну техніку!
🎭 Чекаємо на вас на творчих іспитах у майстерні Олекси Гладушевського та Івана Шарана! Майстерні, яка змінить Ваше професійне життя назавжди.
Вступну комісію цього сезону представлять:
🎭 Куратори курсу: Олекса Гладушевський та Іван Шаран;
🎭 Директор-художній керівник проєкту, продюсер - Олександр Єгоров;
🎭 Кастинг-директорка - Орина Петрова;
🎭 Викладач з техніки мовлення - Ірина Бондаренко;
1️⃣ Спіч-самопрезентація (до 1 хвилини)
Говоріть щиро та з вогником. Хто ви? Чому саме акторство? Що вас драйвить? Уникайте штампів — нам важлива ваша індивідуальність;
2️⃣ Монолог (до 3 хв)
Обирайте текст, який вам близький емоційно. Важливо не просто вивчити слова, а відчути кожне слово, прожити кожну репліку . Матеріал краще підбирати заздалегідь — це може бути як класика, так і сучасна драматургія;
3️⃣ Пісня (до 1 хв)
Не обирайте занадто складних вокальних творів, якщо не впевнені у вокалі. Краще заспівати просто, але з почуттям. Можна додати емоційну інтерпретацію, щоб продемонструвати характер. В ідеальному випадку заспівати акапельно;
4️⃣ Танець
Це не має бути технічно складна хореографія. Важливо, щоб у танці відчувалась свобода тіла та емоцій. Можете показати імпровізацію під улюблену музику, бо в цьому завданні нам важливо елементарно побачити пластичність вашого тіла та відчуття ритму.
5️⃣ Будьте готові до додаткових завдань від кураторів під час вступних 🫣😄;
P.S. якщо ви не володієте вокальними чи пластичними навичками, просто попередьте про це перед творчим конкурсом 🤍.
💡 Головне:
✨ Не бійтеся бути собою.
✨ Дайте можливість майстрам побачити вашу унікальність.
✨ І пам’ятайте – ваш вогонь всередині важливіший за ідеальну техніку!
🎭 Чекаємо на вас на творчих іспитах у майстерні Олекси Гладушевського та Івана Шарана! Майстерні, яка змінить Ваше професійне життя назавжди.
Вступну комісію цього сезону представлять:
🎭 Куратори курсу: Олекса Гладушевський та Іван Шаран;
🎭 Директор-художній керівник проєкту, продюсер - Олександр Єгоров;
🎭 Кастинг-директорка - Орина Петрова;
🎭 Викладач з техніки мовлення - Ірина Бондаренко;
🔥4
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Бути собою – це гордість! 🌈
Акторська школа «Фенікс» підтримує Місяць Прайду та всіх, хто без страху висловлює свою індивідуальність. Ми віримо в рівність, повагу та любов без обмежень.Разом створюємо безпечний простір, де кожен може бути собою та віримо в світ, де кожен має право на свободу і любов.
Акторська школа «Фенікс» підтримує Місяць Прайду та всіх, хто без страху висловлює свою індивідуальність. Ми віримо в рівність, повагу та любов без обмежень.Разом створюємо безпечний простір, де кожен може бути собою та віримо в світ, де кожен має право на свободу і любов.
❤🔥6❤4🥰2
А поки ми розриваємось через величезну кількість подій, новин та змін стосовно того, що: «Фенікс» вирушає в новому сезоні представляти український театр в Європі; запуску та підготовки до етапу відбору в майстерню Гладушевського&Шарана; новин про нових партнерів, амбасадорів та навіть майбутнього співвласника проєкту, я повертаюсь з першими деталями про найприємніше - акторський воркшоп в Буковелі.
Маємо вже точні дати проведення - 21.07-24.07, а вартість участі в нашій головній події цьогорічного літнього сезону - 49 999 грн. Першим 5 учасникам буде надана знижка після першого офіційного анонсу.
Ви навіть уявити собі не можете скільки естетики, любові та натхнення чекає на майбутніх учасників нашого туру.
Маємо вже точні дати проведення - 21.07-24.07, а вартість участі в нашій головній події цьогорічного літнього сезону - 49 999 грн. Першим 5 учасникам буде надана знижка після першого офіційного анонсу.
Ви навіть уявити собі не можете скільки естетики, любові та натхнення чекає на майбутніх учасників нашого туру.
❤4👍2
#Рецензія #Метод46
«Це не театр. Це вирок».
Коли театр виривається з лещат комфорту й починає бити током по нервовій системі, народжується щось подібне до «Методу 46». Але чи це мистецтво, чи просто естетизований струс мозку? Олекса Гладушевський робить зі сцени шибеницю. «Метод 46» - це фронтальна атака на комфорт, совість і мовчання, яке смердить хлоркою театральних гримерок.
⚡ Стиль Гладушевського відомий, його не сплутати, він вражає.
Починається все звабливо. Глядач потрапляє у світ а-ля гламур, шоу-бізнесова блискуча упаковка, студентська молодість акторів. А потім приходить ВІН. Майстер. І разом з ним - справжній жах.
Далі, як у лабораторії: героїнь роздягають (і буквально, і метафорично), показують їхню вразливість, страх, безпорадність. Глядачеві ніяково. Глядачеві соромно. Але не тому, що «нецензурно», а тому що правда.
🩸🔞 На межі театру та злочину.
«Метод 46» - це не артхаусна історія про маніпуляцію. Це сцена з допиту, де кожен співучасник.
Акторки, то не просто ролі, а живі свідки, які виживають. І саме це найстрашніше: відчуття, що це не «ролі», а повторна травматизація реального болю.
Гладушевський не залишає шансів: Ви не зможете відсидітися в темряві з думкою «це просто вистава». Це фільм жахів, знятий на документальному матеріалі. І саме тим він цінний. Білоус, Демченко, Сомов, Висоцький…
💁♂️🤷♂️ Ідея проти естетики:
Єдине, що можна поставити виставі у провину - це майже демонстративна зневага до тонких форм. Тут усе нервово, на надрив. Це не театр для поціновувачів образності й підтексту. Це театр молотком по лобі. Прямолінійність настільки безжальна, що подекуди хочеться втекти не через жах, а через брак кисню (а кисню під час показу не вистачало і в прямому, і в переносному сенсі. Сцена#6 точно не дня літніх показів)
🐦🔥 Що ж скажу в результаті ?
«Метод 46» — це театр посттравми. Театр, який не лікує, а рве рану ще ширше, щоб суспільство нарешті подивилося всередину. Це не комфортне мистецтво — це арт-злочин, якому хочеться аплодувати стоячи і водночас мовчки покинути залу, не зустрічаючись ні з ким поглядом.
Це не про театр. Це про нас. Про наше мовчання, наші виправдання, наше «не моя справа». І якщо після вистави вам хочеться забути деяких людей в своєму житті, то значить, усе зроблено правильно.
«Це не театр. Це вирок».
Коли театр виривається з лещат комфорту й починає бити током по нервовій системі, народжується щось подібне до «Методу 46». Але чи це мистецтво, чи просто естетизований струс мозку? Олекса Гладушевський робить зі сцени шибеницю. «Метод 46» - це фронтальна атака на комфорт, совість і мовчання, яке смердить хлоркою театральних гримерок.
⚡ Стиль Гладушевського відомий, його не сплутати, він вражає.
Починається все звабливо. Глядач потрапляє у світ а-ля гламур, шоу-бізнесова блискуча упаковка, студентська молодість акторів. А потім приходить ВІН. Майстер. І разом з ним - справжній жах.
Далі, як у лабораторії: героїнь роздягають (і буквально, і метафорично), показують їхню вразливість, страх, безпорадність. Глядачеві ніяково. Глядачеві соромно. Але не тому, що «нецензурно», а тому що правда.
🩸🔞 На межі театру та злочину.
«Метод 46» - це не артхаусна історія про маніпуляцію. Це сцена з допиту, де кожен співучасник.
Акторки, то не просто ролі, а живі свідки, які виживають. І саме це найстрашніше: відчуття, що це не «ролі», а повторна травматизація реального болю.
Гладушевський не залишає шансів: Ви не зможете відсидітися в темряві з думкою «це просто вистава». Це фільм жахів, знятий на документальному матеріалі. І саме тим він цінний. Білоус, Демченко, Сомов, Висоцький…
💁♂️🤷♂️ Ідея проти естетики:
Єдине, що можна поставити виставі у провину - це майже демонстративна зневага до тонких форм. Тут усе нервово, на надрив. Це не театр для поціновувачів образності й підтексту. Це театр молотком по лобі. Прямолінійність настільки безжальна, що подекуди хочеться втекти не через жах, а через брак кисню (а кисню під час показу не вистачало і в прямому, і в переносному сенсі. Сцена#6 точно не дня літніх показів)
🐦🔥 Що ж скажу в результаті ?
«Метод 46» — це театр посттравми. Театр, який не лікує, а рве рану ще ширше, щоб суспільство нарешті подивилося всередину. Це не комфортне мистецтво — це арт-злочин, якому хочеться аплодувати стоячи і водночас мовчки покинути залу, не зустрічаючись ні з ким поглядом.
Це не про театр. Це про нас. Про наше мовчання, наші виправдання, наше «не моя справа». І якщо після вистави вам хочеться забути деяких людей в своєму житті, то значить, усе зроблено правильно.
❤11🔥5💔1
Ти — режисер, але ніхто ще не дав тобі сцени?
Ми дамо тобі шанс, менторів, простір і прем’єру.
Втілюй свою ідею разом з «Феніксом».
«Фенікс» оголошує відкритий конкурс-пітчинг для режисерів-початківців та незалежних авторів.
Найкраща соціально-важлива ідея буде втілена в життя спільно з нашими менторами та продюсерами.
Ми хочемо дати можливість молодим режисерам реалізувати себе, створивши новий авторський проєкт з нуля в тандемі з нашою командою та наставництвом.
Програма пройде в 3 етапи:
1. Подай ідею до 01.08.2025;
2. Фінальний пітчинг — 5 відібраних режисерів презентують свої проєкти вживу перед командою та партнерами «Фенікса».
3. Оголошення переможця — це початок етапу розробки та акторського кастингу разом із нашою командою та продюсерською підтримкою.
Що отримає переможець:
• Повна реалізація проєкту;
• Продакшн-підтримка та промо;
• Прем’єра в Києві + фестивальні та гастрольні перспективи;
• При умові успіху премʼєри, перспектива показу закордоном.
Для кого:
• Початківці, студенти, випускники, молоді режисери, театрознавці, драматурги з режисерським баченням;
• Вік: 18+;
• Досвід та освіта бажані, але необов’язкові — важлива ідея та сміливість мислення.
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeq31_cZLvFPCIVpgf4X8q2se746r97RclDVJaGEW_O7n8g2Q/viewform?usp=header
Ми дамо тобі шанс, менторів, простір і прем’єру.
Втілюй свою ідею разом з «Феніксом».
«Фенікс» оголошує відкритий конкурс-пітчинг для режисерів-початківців та незалежних авторів.
Найкраща соціально-важлива ідея буде втілена в життя спільно з нашими менторами та продюсерами.
Ми хочемо дати можливість молодим режисерам реалізувати себе, створивши новий авторський проєкт з нуля в тандемі з нашою командою та наставництвом.
Програма пройде в 3 етапи:
1. Подай ідею до 01.08.2025;
2. Фінальний пітчинг — 5 відібраних режисерів презентують свої проєкти вживу перед командою та партнерами «Фенікса».
3. Оголошення переможця — це початок етапу розробки та акторського кастингу разом із нашою командою та продюсерською підтримкою.
Що отримає переможець:
• Повна реалізація проєкту;
• Продакшн-підтримка та промо;
• Прем’єра в Києві + фестивальні та гастрольні перспективи;
• При умові успіху премʼєри, перспектива показу закордоном.
Для кого:
• Початківці, студенти, випускники, молоді режисери, театрознавці, драматурги з режисерським баченням;
• Вік: 18+;
• Досвід та освіта бажані, але необов’язкові — важлива ідея та сміливість мислення.
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeq31_cZLvFPCIVpgf4X8q2se746r97RclDVJaGEW_O7n8g2Q/viewform?usp=header
❤6
#Рецензія #Арлезіанка
Сьогодні був запрошенний на один з премʼєрних показів вистави Дмитра Богомазова - «Арлезіанка». Це складна для сценічного втілення історія з тонкою психологією та непростим філософським підтекстом. Режисер трохи відійшов від оригіналу та переніс все в наші часи. Замість півдня старої Франції ми потрапляємо в західну американську провінцію. Постановка викликала в мене неоднозначні відчуття, якими поділюсь з повагою до всіх причетних та відразу наголошую, що ділюсь виключно своїми враженнями.
Почну з головного - акторська робота. Це те, що справді вразило та тримало мою увагу до кінця. І хоча я сподівався, що сьогодні гратиме Іван Довженко в дуеті з Мариною Кошкіною, я потрапив на інший акторський склад, від якого я нічого, окрім блискучої гри і не очікував. Ажнов, Смородіна, Ярема, Стальчук, Антропова, Самінін - вразили глибоким внутрішнім проживанням ролі. Як на мій погляд, то жодного разу не зрадили емоційній правді свого персонажа. Їх потужна присутність напевно тримала мене і після фіналу.
Що стосується режисерського рішення, то мені не вистачило ясності в загальному меседжі. Стилістика «дикого Заходу» - цікава і смілива ідея, але як глядач я не до кінця погоджуюсь, що це сильно допомогло у розкритті теми. Деякі сцени залишали по собі більше візуального враження, ніж драматичної глибини. Сценографія гарна, хоч в той самий час і проста (талант Петра Богомазова ніхто не відміняв). Історія, що має потенціал розбити серце, цього разу залишилася для мене дещо недоступною. Можливо, це такий режисерський підхід - залишити простір для інтерпретації. Але мені бракувало драматургічного фокусу, особливо в першій частині вистави.
Я не завжди люблю відвідувати перші покази, бо вони не завжди бувають найкращими, якщо розумієте про що я. Виставі треба трошки «настоятись», як гарному вину. Сьогодні було враження, що режисер трохи загрався у стиль, забувши про нерв. Замість трагедії - поза. Замість серця - витриманий інтер’єр. Складається враження, що нас ведуть не через історію, а через каталог режисерських рефлексій. І коли нарешті хочеться відчути - тебе знову вкидають у чергову фразу, яку можна сприймати як цитату. Все занадто «як по нотам». В моментах здавалось, що це мистецький інстаграм: гарно, естетично, але без пульсу.
Буду відвертим, ця вистава не для молоді. Мені здається, що набагато емпатичнішим буде глядач 30-35+, який віднайде себе та свою історію в тому чи іншому герої. Я завжди вважав, що театр - це дзеркало життя, але тут побачив селфі з фільтром: красиво, але себе не впізнаєш (знову ж таки, можливо мій життєвий досвід та вік цьому причина).
Вистава, безперечно, має художню цінність. Її варто подивитися хоча б заради гри Ажнова, Антропової, Яреми, Смородіни, Стальчука - саме вони оживили сцену й наповнили її правдою. Постановка залишає поле для роздумів, як про форму, так і про зміст. І саме в цьому, можливо, її головна цінність.
І все ж - я маю сказати це прямо: Дмитро Богомазов - один із найталановитіших українських режисерів кількох десятиліть. Впевнений, що Митницький пишався таким учнем. Я теж щиро захоплююсь його роботами. Але цього разу… цього разу - ні. Не зачепило. Не вразило. Не пробило.
Але навіть великі іноді мовчать.
P.S. * З часом все ж таки піду ще раз, але виключно з метою подивитись на дует Кошкіної та Довженка в цій виставі, а також дуже хочу побачити Богдановича у цій історії.
** Все частіше ловлю себе на думці, що останнім часом, ніхто з професійних театральних режисерів так не вражає в українському театрі, як Давід Петросян.
Сьогодні був запрошенний на один з премʼєрних показів вистави Дмитра Богомазова - «Арлезіанка». Це складна для сценічного втілення історія з тонкою психологією та непростим філософським підтекстом. Режисер трохи відійшов від оригіналу та переніс все в наші часи. Замість півдня старої Франції ми потрапляємо в західну американську провінцію. Постановка викликала в мене неоднозначні відчуття, якими поділюсь з повагою до всіх причетних та відразу наголошую, що ділюсь виключно своїми враженнями.
Почну з головного - акторська робота. Це те, що справді вразило та тримало мою увагу до кінця. І хоча я сподівався, що сьогодні гратиме Іван Довженко в дуеті з Мариною Кошкіною, я потрапив на інший акторський склад, від якого я нічого, окрім блискучої гри і не очікував. Ажнов, Смородіна, Ярема, Стальчук, Антропова, Самінін - вразили глибоким внутрішнім проживанням ролі. Як на мій погляд, то жодного разу не зрадили емоційній правді свого персонажа. Їх потужна присутність напевно тримала мене і після фіналу.
Що стосується режисерського рішення, то мені не вистачило ясності в загальному меседжі. Стилістика «дикого Заходу» - цікава і смілива ідея, але як глядач я не до кінця погоджуюсь, що це сильно допомогло у розкритті теми. Деякі сцени залишали по собі більше візуального враження, ніж драматичної глибини. Сценографія гарна, хоч в той самий час і проста (талант Петра Богомазова ніхто не відміняв). Історія, що має потенціал розбити серце, цього разу залишилася для мене дещо недоступною. Можливо, це такий режисерський підхід - залишити простір для інтерпретації. Але мені бракувало драматургічного фокусу, особливо в першій частині вистави.
Я не завжди люблю відвідувати перші покази, бо вони не завжди бувають найкращими, якщо розумієте про що я. Виставі треба трошки «настоятись», як гарному вину. Сьогодні було враження, що режисер трохи загрався у стиль, забувши про нерв. Замість трагедії - поза. Замість серця - витриманий інтер’єр. Складається враження, що нас ведуть не через історію, а через каталог режисерських рефлексій. І коли нарешті хочеться відчути - тебе знову вкидають у чергову фразу, яку можна сприймати як цитату. Все занадто «як по нотам». В моментах здавалось, що це мистецький інстаграм: гарно, естетично, але без пульсу.
Буду відвертим, ця вистава не для молоді. Мені здається, що набагато емпатичнішим буде глядач 30-35+, який віднайде себе та свою історію в тому чи іншому герої. Я завжди вважав, що театр - це дзеркало життя, але тут побачив селфі з фільтром: красиво, але себе не впізнаєш (знову ж таки, можливо мій життєвий досвід та вік цьому причина).
Вистава, безперечно, має художню цінність. Її варто подивитися хоча б заради гри Ажнова, Антропової, Яреми, Смородіни, Стальчука - саме вони оживили сцену й наповнили її правдою. Постановка залишає поле для роздумів, як про форму, так і про зміст. І саме в цьому, можливо, її головна цінність.
І все ж - я маю сказати це прямо: Дмитро Богомазов - один із найталановитіших українських режисерів кількох десятиліть. Впевнений, що Митницький пишався таким учнем. Я теж щиро захоплююсь його роботами. Але цього разу… цього разу - ні. Не зачепило. Не вразило. Не пробило.
Але навіть великі іноді мовчать.
P.S. * З часом все ж таки піду ще раз, але виключно з метою подивитись на дует Кошкіної та Довженка в цій виставі, а також дуже хочу побачити Богдановича у цій історії.
** Все частіше ловлю себе на думці, що останнім часом, ніхто з професійних театральних режисерів так не вражає в українському театрі, як Давід Петросян.
❤8👏5🤔2👀2
Сьогодні, з критикою на нас вийшла одна з підписниць каналу, стосовно рецензії на «Метод 46».
Хочу наголосити ще раз, що ці рецензії — це виключно мій погляд на побачене, мої думки та враження від загального сприйняття вистав, акторської роботи, та режисерського прояву. Якщо немає бажання толерувати це, то читати ніхто не заставляє. Я пишу без всякої задньої думки. Враховую всі плюси та мінуси (на свій розсуд), а погоджуватись чи ні — це вже рішення кожного 🙌
Хочу наголосити ще раз, що ці рецензії — це виключно мій погляд на побачене, мої думки та враження від загального сприйняття вистав, акторської роботи, та режисерського прояву. Якщо немає бажання толерувати це, то читати ніхто не заставляє. Я пишу без всякої задньої думки. Враховую всі плюси та мінуси (на свій розсуд), а погоджуватись чи ні — це вже рішення кожного 🙌
❤4
Поки абітурієнти готуються до творчого конкурсу в майстерню Олекси Гладушевського та Івана Шарана, а наша команда до нового театрального сезону, щоб представити глядачеві нові театральні вистави та перформативні проєкти, ми готові анонсувати найближчі освітні події червня-липня:
21.06 з 10:00 до 14:00 — пройде чотиригодинний акторський МК з Дмитром Олійником — викладачем акторської школи «Фенікс», актором театру драми та комедії на лівому березі Дніпра та театру «Золоті Ворота», актором кіно («БожеВільні», «Будинок «Слово». Нескінченний роман», «І будуть люди», «Крути 1918».
Реєстрація в Direct або @phoenix_film_acting_school;
В період з 15.07 по 20.07 у співпраці з Національним академічним театром імені І.Франка та студією Sweet. tv пройде триденна практична лабораторія дубляжу від Вʼячеслава Хостікоєва — актора театру, кіно та дубляжу. Представника однієї з найвідоміших акторських династій України — Сумських-Хостікоєвих. Актора Національного драматичного театру імені Івана Франка («Конотопська відьма», «Кайдашева сімʼя», «Тевʼє Тевель», «Безталана», «Люкс для іноземців»)
Реєстрація в Direct або @phoenix_film_acting_school;
21.06 з 10:00 до 14:00 — пройде чотиригодинний акторський МК з Дмитром Олійником — викладачем акторської школи «Фенікс», актором театру драми та комедії на лівому березі Дніпра та театру «Золоті Ворота», актором кіно («БожеВільні», «Будинок «Слово». Нескінченний роман», «І будуть люди», «Крути 1918».
Реєстрація в Direct або @phoenix_film_acting_school;
В період з 15.07 по 20.07 у співпраці з Національним академічним театром імені І.Франка та студією Sweet. tv пройде триденна практична лабораторія дубляжу від Вʼячеслава Хостікоєва — актора театру, кіно та дубляжу. Представника однієї з найвідоміших акторських династій України — Сумських-Хостікоєвих. Актора Національного драматичного театру імені Івана Франка («Конотопська відьма», «Кайдашева сімʼя», «Тевʼє Тевель», «Безталана», «Люкс для іноземців»)
Реєстрація в Direct або @phoenix_film_acting_school;
❤2
#Рецензія #Зрада
«Зрада»
Був запрошений вчора на виставу «Зрада» за режисурою Олександри Меркулової у Молодому театрі. І знову про кохання, але це вже не та франківська історія, де я майже створював для себе чернетку з цитат героїв «Арлезіанки», а історія в якій кожному буде легше знайти себе. Для мене це одна з тих вистав, у яких простий сюжет відкривається глядачеві, як складна психологічна історія про тонкі межі вірності, любові й егоїзму. Тут немає місця гучним ефектам чи зовнішньому пафосу, а режисерка робить ставку на нюанси, ледь вловимі зміни в героях, інтонації. Блискуча робота і художника-постановника. Такий мінімалізм і такий влучний. Вода та вогонь стануть основними провідниками символізму впродовж цієї історії. Я в цьому знайшов для себе цікавий підтекст, але не купляйте квитки на перший ряд ☔️
Думаю, що «Зрада» рішуче представляє той театр, у якому важливий не сам конфлікт, а глибина переживань героїв. Кожний із персонажів існує не як символ, а як жива, вразлива людина - із внутрішньою боротьбою, страхами й виборами. Найголовніший вибір для мене в цій історії - це питання: «Зраджую коханій людині, чи собі». У цій простій, навіть аскетичній сценічній рамці особливо відчувається здатність акторів не просто втілювати написаний текст, а відкривати в ньому нові, невидимі грані. А пластичні фрагменти завдяки чудовій фізичній підготовці додали неабиякий фрагмент шарму та естетики для глядача. Елеонора Кравченко дебютувала на сцені Молодого театру в якості головної героїні цієї вистави і вважаю, що це одна з найкращих її ролей та впевнена заявка про себе на ще одній столичній сцені.
«Зрада» буде чудовим вибором для тих, хто не чекає від театру простих відповідей, а цінує тонку роботу над стосунками, простір для власних роздумів, які неминучі вже під час перегляду. А чи зараз знаходячись зі своїми коханими людьми, чи впевнені ми, що кохаємо ? Такі вистави не відпускають одразу - вони залишають у пам’яті присмак особистої причетності й усвідомлення того, як тонко й непомітно ми самі іноді переступаємо межі, навіть не помічаючи цього.
«Зрада»
Був запрошений вчора на виставу «Зрада» за режисурою Олександри Меркулової у Молодому театрі. І знову про кохання, але це вже не та франківська історія, де я майже створював для себе чернетку з цитат героїв «Арлезіанки», а історія в якій кожному буде легше знайти себе. Для мене це одна з тих вистав, у яких простий сюжет відкривається глядачеві, як складна психологічна історія про тонкі межі вірності, любові й егоїзму. Тут немає місця гучним ефектам чи зовнішньому пафосу, а режисерка робить ставку на нюанси, ледь вловимі зміни в героях, інтонації. Блискуча робота і художника-постановника. Такий мінімалізм і такий влучний. Вода та вогонь стануть основними провідниками символізму впродовж цієї історії. Я в цьому знайшов для себе цікавий підтекст, але не купляйте квитки на перший ряд ☔️
Думаю, що «Зрада» рішуче представляє той театр, у якому важливий не сам конфлікт, а глибина переживань героїв. Кожний із персонажів існує не як символ, а як жива, вразлива людина - із внутрішньою боротьбою, страхами й виборами. Найголовніший вибір для мене в цій історії - це питання: «Зраджую коханій людині, чи собі». У цій простій, навіть аскетичній сценічній рамці особливо відчувається здатність акторів не просто втілювати написаний текст, а відкривати в ньому нові, невидимі грані. А пластичні фрагменти завдяки чудовій фізичній підготовці додали неабиякий фрагмент шарму та естетики для глядача. Елеонора Кравченко дебютувала на сцені Молодого театру в якості головної героїні цієї вистави і вважаю, що це одна з найкращих її ролей та впевнена заявка про себе на ще одній столичній сцені.
«Зрада» буде чудовим вибором для тих, хто не чекає від театру простих відповідей, а цінує тонку роботу над стосунками, простір для власних роздумів, які неминучі вже під час перегляду. А чи зараз знаходячись зі своїми коханими людьми, чи впевнені ми, що кохаємо ? Такі вистави не відпускають одразу - вони залишають у пам’яті присмак особистої причетності й усвідомлення того, як тонко й непомітно ми самі іноді переступаємо межі, навіть не помічаючи цього.
❤13