Вот, оказывается, какое прямое значение локдауна

https://youtu.be/cvJx5fdB0E4 - гострі й актуальні питання, але спокійна розмова, з Костянтином Матвієнком. Приємно було поспілкуватися. Мені сподобався цей ефір і сам стиль спілкування. Дякую Костянтину за можливість.

Таймінг розмови:

1:07 - епідемія з церковної точки зору
2:20 - позиція щодо вакцинації
3:50 - священник не має права забороняти або примушувати вакцинуватися
5:28 - тема війни
5:57 - чому сталася війна з т.з. Церкви
11:30 - капеланство від УПЦ на лінії розмежування
15:00 - стан діалогу з ПЦУ
16:15 - питання Всеправославного собору
18:32 - пояснення щодо відсутності 4 церков на всеправославному соборі
22:10 - приклад вирішення розколу
26:30 - пояснення припинення спілкування з Константинополем
31:44 - щодо особистого спілкування з представниками ПЦУ
33:35 - мовне питання в церкві
34:45 - ВРЦіРО. Майданчик для відновленні спілкування
40:55 - церковні відмінності в Росії і Україні
44:38 - ситуація зі студентами в духовних школах
47:55 - відношення до анафеми Івана Мазепи
53:23 - фінансове питання в церкві
56:00 - підсумки бесіди

Люди, які читають книги - є людьми з широким розумом і серцем. І про це пише Льюіс нижче.
Читаймо книги!

Ті з нас, хто все своє життя був послідовним читачем книг, нечасто повністю усвідомлюють неймовірні широти нашого буття, якими ми завдячуємо прочитаним авторам. Ми розуміємо це, коли спілкуємося з тим, хто цурається чтива. Він може бути чудовою людиною, але світ його тісний, затхлий та блідий. Нам така задуха і тіснота нестерпні. Людина, якій вистачає самої себе, а відтак й менше заслуговує на звання особистості, живе у клітці. Мені мало моїх власних очей і я прагну дивитися на світ очима багатьох. Мені мало реальності, навіть якщо дивитися на неї очима більшості, я хочу бачити те, що інші відкрили в світі. Навіть очей всього людства недостатньо. Мені шкода, що тварини не можуть писати книг. А так би хотілося взнати, наприклад, яким бачать цей світ миші та бджоли...

Літературні враження зцілюють рану нашої індивідуальності, не залишаючи нас її переваг. Рану цю можна залікувати долученням до емоцій, що керують масами, але вони не залишають жодних переваг. Ті емоції сполучають наші обособлені "я" в єдине ціле і ми знову пірнаємо в те, що нижче індивідуальності. Але читаючи "велику" літературу, я встигаю побути в шкурі тисяч людей і все ж при цьому залишаюсь самим собою. Як нічне небо з грецької поезії, що зорить мільярдами очей, я не перестаю бути собою, зрячим. Тут, як в богослужінні, як в любові, як в моральному волевияві та в пізнанні, я підіймаюсь над собою. І в ту саму мить, я найвищою мірою стаю самим собою.

Досвід критики
#lewisdaily

Люди Церкви: старше і молоде покоління

Відійшла до Господа матушка Рафаїла, ігуменя Корецького монастиря, що в Рівненській області.

Я знав матушку особисто.
Вона належала до еліти монашества УПЦ, якщо можна так сказати. Матушка не була публічною особою, зовнішній світ її мало знав, але всередині Церкви матушка була авторитетною, її ім’я згадувалося і промовлялося як символ чогось постійного, справжнього, істинного, глибинного, мудрого і спокійного, перевіреного часом і випробуваннями. Принаймні я так її сприймав. Вибачте за відвертість, але вона чимось нагадувала мені мою бабусю.

Матінка Рафаїла належала до старшого покоління людей Церкви, яке поступово відходить. І це зрозуміло і природньо, але у зв’язку з цим в мене виникли наступні думки.

Ми всі хочемо мати мудрих архієреїв, духоносних священиків, старців, монахів, монахинь. Ми покладаємо на них свою надію і власну відповідальність як на тата чи на маму, і поки вони живуть, ми відчуваємо себе в безпеці, захищеними, як діти, за яких дбають батьки. Але наступає час і вони відходять в інший світ і на їхнє місце приходить молоде духовенство. На місце духоносних старців, духівників, мудрих ігумень приходять молоді. Ми спочатку сиротіємо, але потім стаємо дорослими.

Якось, декілька років тому, я приїхав з групою парафіян в Почаївську Лавру і під час вечірнього богослужіння хотів посповідати своїх прихожан. Запитую лаврського ієромонаха, де це можна зробити. Він повів мене по храму, шукаємо місце, де можна посповідати. Хто був в Успенському соборі Почаївської Лаври, той знає, що під стінами храму є такі підвищення, де сповідають лаврські монахи. Ми проходимо з ним: тут зайнято (монах сповідає), там зайнято, йдемо далі, і ось в одному місці, при вході в собор справа, є вільне місце.
⁃ Ось, тут можна, - каже ієромонах.

Я мало не присів. На цьому ж місці сповідав схимник! Так називали всі в Лаврі схіархімандрита Димитрія. Я був приголомшений від того, що на його місці тепер буду сидіти я - молодий зелений, сповідати людей на тому місці, де сидів духоносний старець. Я ще семінаристом дивився на білобородого схимника з благоговінням і навіть дещо побоювався його. І тепер я, пацан, на його місці сповідатиму людей? Та я ж ні в яке порівняння з ним …

І далі розумію: все, старець відійшов, і тепер наступає час твого покоління. Так, ти недостойний, ти не співмірний старцю, але в Бога сьогодні інших священиків для людей немає. Настав ваш час, до вас люди підуть, вас питатимуть порад і проситимуть молитов, ви тепер пасете Боже стадо і відповідаєте за нього. Страшнувато від відповідальності. Сидів я стоячи, коли сповідав людей на місці старця Димитрія. Ніби й сидів, бо так треба, але внутрішньо я стояв.

Господь ставить тепер нас, молодих священиків і монахів - на місця старців, які відійшли, молодих ігумень - на місця тих ігумень, які відійшли до Бога.

Тому бажаю і Корецькій обителі, щоб вони вибрали нову ігуменю, і вона була достойною продовжувачкою трудів та духовних подвигів приснопоминаємої ігумені Рафаїли. Царство Небесне дорогій нашій, мудрій, матушці Рафаїлі!

Ігуменя Рафаїла

Рекомендую прочитать полностью это письмо отца дочерям. Да и сам канал рекомендую. Содержательный, интересный

https://t.me/HuxleyMedia/1491

Dronebrella - зонт, который самостоятельно следует за своим владельцем, спасая его от дождя и оставляя руки свободными.

Голова ВЗЦЗ УПЦ відвідав українські парафії за кордоном

7 та 8 листопада 2021 року, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, Голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви митрополит Чернівецький і Буковинський Мелетій звершив богослужіння на православних парафіях в Форте-дей-Мармі та в Пізі, що в Італії.

Нагадаємо, що православні парафії в м. Піза та в м. Форте-дей-Мармі були створені Відділом зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви для пастирської опіки українцями закордоном.

Детальніше за посиланням: https://bit.ly/3c08PFE

В Киеве в Лавре началась конференция, посвящённая соборности Церкви. Конференция организована Киевской духовной академией

«Господь судил нам жить в эпоху охлаждения любви (Мф. 24:12) и оскудения чувства соборности в православном мире. Следствием этого кризиса стали и тяготы, выпавшие на долю канонической Украинской Православной Церкви.
Нелегки испытания, которые постигли православный народ Украины. По закону церковного бытия, единства и соборности, мы сопереживаем нашим братьям. Когда в недавнем прошлом сербские храмы обращались в руины и тысячи сербов становились беженцами, Украинская Православная Церковь духовно была с нами, и мы всегда ощущали молитвенную поддержку Киева».

Из приветственного слова Патриарха Сербского Порфирия в адрес конференции

«Поддержка раскольников, угрозы и насилие, захваты православных храмов и принятие дискриминационных законов, направленных против канонического Православия, не могут быть оправданы никакими государственными или национальными соображениями, ибо все это – открытая брань против Христа Спасителя, а также против Его Единой, Святой, Соборной и Апостольской Церкви.
Церковь святителя Саввы признавала и признаёт на Украине лишь одну каноническую Церковь – Украинскую Православную Церковь под омофором Вашего Блаженства».

Из приветственного слова Патриарха Сербского Порфирия в адрес конференции

http://kdais.kiev.ua/event/doklad-11112021/?fbclid=IwAR1d6eN0UuikkX6ajhk66p9reJ-ugb6YbfCJ7v9cszbazjqr45AV5Qbeugg - очень хорошее и глубокое исследование ректора КДАиС вл. Сильвестра на тему о способе принятия из раскола и признании или непризнании рукоположений, полученных в расколе.
Процедура прописана ещё Первым Вселенским Собором в 325 году. Явные параллели с нашей ситуацией. Рекомендую

Монахи роблять свою роботу або Непомітна постійність

Були ми вчора в жіночому монастирі в Онишківцях на Джерелі святої праведної Анни, що недалеко від Почаєва. Ця жіноча обитель - скит від Городоцького монастиря, Рівненської єпархії.

Що мене вразило цього разу? А таки вразило, при чому з перших хвилин перебування в обителі. Кинулося в очі, і ось що:

Приїхали ми пізнувато, вже було темно. Людей в монастирі - нікого, лише монахині і декілька священиків, один з них служить акафіст. Йде служба, лине чистий спів монашок, навколо тиша, ліс, прохолодне свіже повітря, мобільний зв’язок дуже поганий, інтернет також ледве-ледве, ну нікого окрім монахинь. Абсолютна монашеська атмосфера.

І саме це мене вразило. Що б не відбувалося у зовнішньому світі, який часто не те, що не думає про монахів, а навіть інколи й не підозрює про їхнє існування, монахи і монахині тихенько і постійно роблять свою роботу - возносять свої молитви до Бога, служать Богу, моляться й трудяться.

Я, хоч і священик, але в Києві веду шумний і суєтливий спосіб життя: велике місто, викладання, спілкування, служби, делегації, коментарі, преса, організація, реалізація, суєта…

А тут - контраст! І саме це мене вразило. Без шуму, без суєти, без піару, без фейсбуку, без інстаграму й телеграму, монахи роблять свою справу.

І це відбувається саме в той час, коли ми чи сидимо в телефонах, чи ведемо дітей до школи, чи серед дня бігаємо завантажені різними справами і турботами, а особливо ближче до ночі, коли ми втомлені доповзаємо до свого ложа, …. і саме в цей момент хтось возносить молитву за нас. Хтось робить непомітну, але дуже важливу справу.

Вразила саме ця непомітна постійність.

Сьогодні і вчора в Почаївській Лаврі зустрів групи паломників з Польської (Бєлосток), Сербської (Сремська Мітровіца, а також сербський священик зі США), Румунської (Яси, невелика група без священика) Церков, ну і звичайно був гість з Антіохійської Церкви.
Почаїв знаходиться нібито на периферії, а як багато людей з різних країн туди приїжджає. І це звичайна неділя, не якесь велике свято. Храми повні. Слава Богу!

На фото, зліва направо, священики:
Польської, Сербської, Антіохійської і Української Церков. Рання Літургія.

«Ад невозможно сделать привлекательным, поэтому диавол делает привлекательной дорогу туда».

Св. Василий Великий

Немножко высокотехнологического юмора вам в ленту. Не кисни, улыбнись 🤓