​На що витрачати гроші, щоб стати щасливішими: п‘ять порад

Рубрика #поради

Витрачайте на враження, а не на речі
Покупка речей не здатна довгий час робити щасливим навіть найбільш затятих шопоголіків. А витративши гроші, наприклад, на подорож, ви будете почуватися щасливим у передчутті події, безпосередньо під час неї і ще тривалий час після. Нематеріальні речі дають вам заряд енергії та наснагу до роботи, тому часто після повернення у робочий ритм ви швидко повернете витрачені гроші.

Не шкодуйте коштів на економію часу
За даними опитування Каліфорнійського університету щасливішими виявилися ті, хто цінує свій час більше за гроші. Тож не шкодуйте коштів на те, що звільняє ваш час для улюблених занять чи навіть роботи, якщо вона робить вас щасливим.

Не беріть у борг
Навчіться планувати свої великі витрати, накопичувати на них кошти, мати план, що приведе до омріяного смартфону чи авто. Тоді сама покупка та її післясмак принесуть вам більше задоволення.

Мінімізуйте бездумні трати
Витрати, зроблені з миттєвого імпульсу, не здатні вас ощасливити, вони лише руйнують ваш бюджет та змушують вас відчувати муки сумління. Приймайте рішення про покупку лише після тривалого обдумування. Тільки так ви зможете почуватися впевненими, що все зробили правильно.

Витрачайте гроші на інших
Експерименти дослідників показують, що люди, які витрачали гроші не на себе, почували себе краще. Тому вони прийшли до висновку, що просоціальні витрати дарують більше позитивних емоцій. Купуйте подарунки близьким, робіть добрі справи, жертвуйте кошти на благодійність — ви відчуєте себе трохи щасливішими.

Послухайте, що каже керуючий Львівською єпархією ПЦУ. Монахів в них немає, монастирі формально є, а монахів немає, молодь в священики в них йти не хоче. З УПЦ до них жоден монастир не перейшов. І вони після цього ще заявляють про те, що хочуть в нас Лаври забрати? Що вони з ними будуть робити? Ким вони їх заселять?

І це, до речі, така в них зараз ситуація на Львівщині, де люди традиційно більш релігійні, аніж в інших регіонах країни.

https://youtu.be/K8QT5QvYm8s - Гарний, позитивний і в чомусь навіть надихаючий сюжет про лікаря і священника нашої Української Православної Церкви.
Пишаємося такими священниками.

Бог точно чує молитви або про "важких" і "легких" прихожан

Є в мене прихожанка, жінка середніх літ (зараз їй близько 40). Була замужем, недовго, розлучилася. Потім довго шукала другого чоловіка, молилася, хотіла мати сім'ю, дітей. І таке бажання є нормальним і прекрасним, адже є згідним з заповідями і волею Божою.
Приходила до мене, сповідалася, ми молилися спільно, служили молебні, акафісти св. Спиридону.
Слава Богу, вийшла заміж. Господь послав хорошого чоловіка.
Потім не могла завагітніти. В якийсь момент завагітніла, але стався викидень. Плакала, впадала у відчай: "Ну, чому? Бог мене не любить", - ремствувала вона. "Любить Бог, прийде час, смиріться, прийміть, все буде добре!" - втішав її священик. Ще раз завагітніла, знову те саме.
Пройшов час.
А сьогодні дзвонить мені, і каже, що народила хлопчика!!! :)))
Скоро будуть хрестини! :)

Бачте, є "легкі" прихожани, які приходять: молитва / порада священика і питання / проблема вирішується. А є "важкі" прихожани, з якими треба священику спільно йти якийсь (інколи, тривалий) час, переживати разом з ними їхні спокуси / випробування / поневіряння. Але ці останні потім найбільш глибоко западають в серце священика, який особливо радіє їхнім радостям.

Це як з дітьми. Вони також бувають "легкими" і "важкими".

Є слухняні діти, і вчаться добре, і все їм вдається. І серце батьківське спокійне за них, і люблять їх батьки.

А є неслухняні і вредні діти. І от за них особливо переживає батьківське серце. Бо люблять їх батьки. Особливо люблять.

А є діти, які й не вредні, і слухняні, але якось важко їм в житті все дається. І цих дітей люблять батьки, за них особливо переживає батьківське серце. Особлива гаряча молитва лине з батьківських уст за таких дітей.
Але й радіють більше за таких дітей вистраждані батьківські серця.

Про подібну радість ми читаємо і в притчі про блудного сина - про "важку" дитину.
До речі, завтра в церкві читатимуть цю притчу.
В ній батько більше радів саме тим другим, блудним сином, за якого батько особливо переживав, і той потім усвідомив свій гріх, своє неправильне життя, покаявся, і повернувся. Той син наніс багато ран батьківському серцю, добре покраяв він це серце. Батько багато переживав внутрішньо із-за свого сина. Але й полюбив його більше.

Напевне, це не зовсім точне порівняння щодо історії моєї прихожанки, але я хотів цим порівнянням проілюструвати не спосіб життя людини, а радість священика / батька.

Історія моєї прихожанки - це історія віри й зневір'я, історія боротьби й надії, історія радості, свідчення того, що Бог завжди дає шанс (другий, третій, четвертий, сто четвертий), історія того, що Бог точно чує молитви ...

Не заважати Богу

Прийшла на сповідь жінка.
- Батюшка, я не стільки на сповідь, скільки хотіла з Вами порадитися.
- Добре, - кажу, - будь-ласка.

І розповідає про свою проблему. Я її вислухав і почав дещо вже їй говорити, радити. Але за трошки за богослужінням почали читати Шестопсалміє. В храмі виключили світло, погасили свічки, тишина. Кажу жіночці, що постійте, давайте помолимося, я піду вівтар, і потім вийду.

Виходжу після Шестопсалмія:
- Батюшка, я поки стояла, слухала молитви, що читалися, то зрозуміла свою проблему і як її вирішити.

І ставить абсолютно точно свій "діагноз" та розповідає що робити, щоб проблему вирішити. Цікаво, що на це її наштовхнули слова з богослужіння, з псалмів.
"Слава Тобі, Боже, - думаю, - як то добре, що Ти Сам їй все відкрив!".

Інколи нам, священикам, не треба думати, що і як сказати, не треба розказувати, розжовувати. Інколи слід направити трошки людину і залишити її, щоб вона сама постояла і послухала Бога, Який промовляє в словах богослужіння.

Але, як я помітив, це буває з тими людьми, хто приходить з вірою, зі щирим пошуком знайти й почути відповідь.

Из трудов святителя Нектария Эгинского: "По словам Иоанна Златоуста, сражённая, - Церковь остаётся победительницей, униженная, - она делается ещё более лучезарной; её расшатывают, а она не идёт ко дну; её берут приступом, а она не терпит крушения. Она не пассивная, она борется, не оказываясь побеждённной".

https://azbyka.ru/otechnik/Nektarij_Eginskij/iz-trudov-svjatitelja-nektarija-eginskogo/
2 глава "О Царствии Божием, или Церкви " 14-й абзац

Брешіть уважніше

Деякі неправдомовні (і тут в мене є ще декілька характеристик, але всі вони негативні, тому не буду) фейсбук-сторінки і сайти розповсюджують інформацію про те, що ніби-то я заявив, що ми виведемо на вулиці міст 20 мільйонів (людей) в знак протесту проти перейменування УПЦ.

Ви уважніше дивіться мої ефіри!
Про це йшла мова в ефірі на ютуб каналі "Перший Козацький".
Я говорив про Чорногорію, де при населенні 600 тисяч вийшло на вулиці близько 300 тисяч. Тобто половина населення тієї маленької країни. Відповідно, якщо дивитися на пропорції, то в нас мали б вийти 20 мільйонів, тобто половина населення країни. Але, зауважив я, що в Чорногорії люди більш церковні і організовані, аніж в нас. Тому, оскільки, за моїми підрахунками, кожної неділі в храмах УПЦ по всій країні молиться близько 2 мільйонів людей, то приблизно стільки і може вийти на захист прав Церкви. ПРИБЛИЗНО 2 мільйони, а не 20.

Ось моя пряма мова:

"Нас приятно удивила реакция православных в Черногории. Представьте себе: половина населения Черногории вышла на улицы городов и сел. Если считать, что в Черногории 600-630 тысяч населения, а у нас 40 миллионов, то нас должно было бы 20 млн. выйти на улицы городов. Они в этом плане более сплоченные, более церковные. У нас тоже много выйдет. Каждое воскресенье храмы нашей церкви посещает около 2 млн. населения как минимум, в большие праздники и больше. Думаю, что на улицы городов может выйти приблизительно такое же количество людей, если будет в этом необходимость".

Так що, "Духовний фронт України", брешіть уважніше.

Цікаво, що один тернопільський сайт також проковтнув цю брехню, але все-таки більш реально спробував порахувати всіх наших вірян, і ось що написав:

"Згідно з даними останніх соцопитувань із 41,6 млн. громадян (станом на 01.12.2020) лише 13,8% ідентифікують себе вірянами УПЦ МП, а це трохи більше 5,5 млн. людей".

Тобто навіть опоненти мимоволі вказують, що нас не мало. Скромно кажучи.

​​О «стратегии примирения» в религиозной сфере Украины

Недавно мне в руки попал сборник материалов конференции «Стратегии примирения. Роль Церквей в Украине» под редакцией преподавателя КДАиС УПЦ Сергея Бортника.

Сама конференция прошла в октябре 2018 года (то есть до предоставления томоса и последующих событий), поэтому некоторые ее интенции должны быть переосмыслены в свете произошедшего. Очевидно, что после событий 2019 года и ввиду фактов массовых нарушений прав верующих УПЦ стало намного сложнее говорить о желании трансформированного в «ПЦУ» «Киевского патриархата» налаживать отношения с самой крупной конфессией Украины. Томос, на наш взгляд, только утвердил их в правоте курса на вытеснение УПЦ, которого они держались с начала 90-х.

Впрочем, в книге также представлены статьи и выступления Сергея Бортника, которые хронологически относятся к «посттомосному» времени и содержат анализ сложившейся ситуации с учетом коллапса религиозного мира в Украине. Именно они представляют в сборнике наибольший интерес.

Сергей Бортник, являясь верующим УПЦ и сотрудником ее ОВЦС, попытался максимально нейтрально изложить общие причины и факторы нынешнего кризиса в украинской религиозной сфере и межправославных отношениях в целом.

Итак, если обобщить ряд выступлений Бортника, можно отметить следующее:

1. В Православии отсутствует общепризнанный кодекс канонического права. Как следствие, различные интерпретации канонов приводят к противостоянию на межправославном уровне и локальным столкновениям.

2. На экклезиологическое сознание Константинопольской церкви наложило отпечаток пребывание в рамках Османской империи, опыт которого Фанар теперь пытается экстраполировать на всю Православную Церковь.

3. Одной из главных причин конфликтов является вмешательство политиков в церковные дела и политизация отношений религиозных структур, обусловленная историческим опытом пребывания украинских регионов в составе разных государств. На глобальном уровне украинская религиозная сфера стала заложницей геополитического противостояния США и России.

4. Существует опасность трансформации присутствия Церкви в публичной сфере в «гражданскую религию». Когда Церковь начинает «обслуживать» интересы государства или общества, утрачивая при этом свою религиозную идентичность и эсхатологическую перспективу. Во многом это характерно именно для «ПЦУ».

Собственно, последние два пункта являются на наш взгляд, главными. И приводят к неутешительному (уже нашему) выводу о том, что религиозный конфликт в Украине – это надолго. В силу того, что идеология «ПЦУ» (а до того «Киевского патриархата») во многом заточена на одну цель – уничтожение или маргинализацию УПЦ по политическим мотивам. Кажется, их стратегия проста – нет оппонента, нет конфликта. В силу этого, говорить о «примирении» на данный момент бессмысленно. Скорее, вести речь нужно о нивеляции попыток поставить политическую целесообразность выше прав человека и гарантированного Конституцией Украины права на свободу вероисповедания.

#Алексей_Смирнов

https://www.novosti.rs/vesti/drustvo/971434/preminuo-vladika-atanasije-jevtic-umirovljeni-episkop-zahumsko-hercegovacki-izgubio-bitku-virusom-korona - скончался известный иерарх Сербской Церкви вл. Афанасий (Евтич). Упокой, Господи!

Історія на завтра
(на поминальну суботу)

Цю історію, яка сталася декілька місяців тому, розповів мені мій знайомий священик про свого прихожанина, якого я також особисто знаю.

Цей прихожанин захворів на коронавірус, попав в лікарню і пережив клінічну смерть. І ось як він розповідає про свій пережитий досвід:

«Бачу, що лежу в палаті. Розумію, що я віруюча церковна людина і хочу помолитися, але не можу згадати жодної молитви. Мене починає брати тривога. Усвідомлюю, що знаю напам'ять самі прості молитви, («Отче наш», «Богородице Діво»), але я не можу їх згадати. Мене охоплює страх. Думаю, є ж сама проста й коротка молитва («Господи помилуй!»). Не можу і її згадати. І мене охоплює паніка. Повертаю голову і бачу стоїть в палаті мій духівник - отець N., і молиться за мене. І тут я заспокоївся, мені стало легше».

Ця історія важлива тим, що вона ілюструє вчення Церкви про загробне життя. Згідно з вченням Православної Церкви, люди, що помирають, вже не можуть за себе молитися. Вони вже не можуть нічого для себе зробити, нічим собі допомогти. Тільки ми, які живемо на землі, в цьому житті можемо допомогти молитвою нашим ближнім. Завтра, 6 березня, м’ясопусна поминальна батьківська субота. Підіть в храми і помоліться за ваших близьких, які за себе помолиться вже не можуть.

P. S. Спочатку я назвав цей короткий текст "Історія на завтра", маючи на увазі завтрашній поминальний день. Але перед публікацією тексту зрозумів, що це історія на "завтра" для кожного з нас. Бо ніхто з нас не уникне свого "завтра" і того досвіду, який описаний вище. А тому, поки ми живемо ще сьогодні, і можемо зробити користь для своєї душі і душ наших померлих близьких, то давайте не будемо про це забувати.

Читаю новости о том, как патриарх Варфоломей принимал делегацию "Слуг народа" на Фанаре и что он им говорил.
Вообще, когда п. Варфоломей говорит на украинскую тематику разным аудиториям, то складывается впечатление, что на самом деле он сам себя убеждает в правильности своего ошибочного шага. Он постоянно оправдывается, постоянно доказывает прежде всего самому себе, а потом и всем остальным, что поступил правильно. А ведь на самом деле это не так. Ведь если бы это было так, то ему не надо было бы постоянно об этом говорить и оправдываться.
Наверное, где-то в глубине души он понимает что совершил огромное церковное преступление, но признать этого он не хочет. Поэтому и оправдывается. Это между строк его речей чувствуется.

Сьогодні Президент України Володимир Зеленський під час свого виступу на форумі «Україна 30. Культура. Медіа. Туризм» зазначив, що ті люди, які піднімають «питання Церкви», хочуть тимчасово «хайпонути», а наслідки цього «хайпу» спрямовані на розділення українського суспільства.

Очевидно, що такі слова глави держави є чітким меседжем для тих політиків, які сьогодні прагнуть «створити» собі ім’я не за рахунок соціальних чи економічних ініціатив, а за рахунок популізму. Це стосується і «церковного питання».
Проте таким політикам слід пам’ятати, що ініцюючи антицерковні закони та виступаючи в якості критиків Української Православної Церкви, вони отримують не тільки тимчасовий «хайп», але й торкаються релігійного життя мільйонів громадян України - віруючих УПЦ.

А православним християнам якраз і непотрібен «хайп», адже вони завжди прагнуть спокою і миру, бажають молитися і ходити в храми. Завдання ж держави, в свою чергу, задовільнити ці прагнення і забезпечити дотримання релігійних прав і свобод, чітко прописаних у Конституції України.

Варто підкреслити, що за словами глави держави, «хайп» на «питанні Церкви» дійсно розділяє суспільство. Тому, що ті люди, які вимагають від Церкви перейменування, а тим більше ті, які захоплюють силою наші храми, цькують і переслідують вірних УПЦ – працюють проти миру та добробуту в Україні.

Фізичне та моральне насильство, агресивна риторика у ЗМІ та політичній сфері по відношенню до УПЦ – все це створює постійну напругу і нівелює миротворчі зусилля як самої влади, так і окремих її представників.

Вихід із ситуації досить простий. Для того, щоб не було навіть приводу для «хайпу», потрібно просто дотримуватись Конституції України. І тоді в державі запанує мир, спокій і єдність.

Мотиваційна історія для священників. І не тільки.

Ця історія сталася зі священиком в одній з наших єпархій на Півдні України. Це було вже в нові часи, трохи більше 6 років тому.

Так ось.
Одного пізнього вечора, а було вже близько опівночі, до священника зателефонували прихожани і попросили причастити їхню бабусю, яка була у важкому стані і рідні боялися, що вона не доживе до ранку. Причастити помираючу чи важкохвору людину, в який би час дня чи ночі така потреба не виникла б, є обов'язковим для кожного священика.

Поклавши слухавку, отець швиденько одягнувся, сів у авто і поїхав у храм, щоб взяти Святі Дари для причастя.

Зайшовши у вівтар, батюшка поклав перед престолом три земних поклони, як належить, і вже почав знімати скляний ковпак з дарохранительниці, де знаходяться Святі Дари. Аж раптом, батюшка чує, що позаду нього хтось стоїть і дихає.

І далі розповідь самого священика, як мені її переказали:

"Я повільно обернувся і побачив перед собою священника у повному священницькому облаченні. Він стояв і дивився на мене.
Вигляд священника в облаченні був не таким, як ми звикли бачити людину в нашому реальному житті. Його вигляд був ніби проекторним, як силует. Я злякався.

- Хто Ви? - запитую.
- Я священник такий-то (і називає своє ім'я), - відповів силует.
- Ви не біс?
- Ні!

І тут в мене в голові промайнули слова: Вірую у Господа Ісуса Христа! І я сказав їх вголос:
- Вірую в Господа Ісуса Христа!
Силует священника теж сказав:
- І я вірую в Господа Ісуса Христа!
- Йому Єдиному служу і поклоняюся! - продовжив я.
- І я Йому Єдиному служу і поклоняюся! - повторив за мною силует священника і перехрестився.

- Так хто Ви? - знову запитую його, - і що Ви тут робите?

- Я такий-то священик, служив у цьому храмі майже 100 років назад, похоронений я за вівтарем храму.

"Дійсно! - подумав я, - є така могила в нас на території храму з ім’ям цього священника".

- Так, а чого Ви сьогодні тут? - питаю.

- Я не тільки сьогодні тут, я приходжу сюди кожної ночі для того, щоб вичитувати правило до Причастя. Під час свого земного життя я часто дозволяв собі звершувати Божественну літургію без належного приготування до неї. Я не завжди вичитував правило (молитви) до Причастя і дерзав звершувати Літургію у такому стані. Після смерті Господь помилував мене і дозволив мені бути на окраїні райських обителей, але я маю послух від Бога: кожної ночі я прихожу сюди, на місце мого священицького служіння для того, щоб вичитати правило до служіння Божественної літургії".

Сказати, що батюшка, який слухав цю розповідь, був шокований, напевне, означає не сказати нічого. А священник, що явився йому із загробного світу, на завершення додав:

- Я щоночі тут, якщо хочеш, то приходь, можемо поспілкуватися.

Після цих слів він зник.

Прийшовши до тями від побаченого й почутого, той батюшка пішов серед ночі причащати хвору бабусю ...
переосмислюючи, напевне, і своє священницьке служіння ...

Кожна людина знаходить те, що шукає. Шукає свідомо чи підсвідомо. Але знаходить. Хороше чи погане, але знаходить. Це підтверджую зі свого священицького досвіду: зі спілкування з людьми, зі сповідей, зі спостережень за їхніми долями. І якщо вам не подобається те, що у вас є, значить виніть лише самого себе. Або шукайте далі.

К Масленнице

О бренности

В преддверии Великого поста не смогли пройти мимо этой публикации. Тонко, талантливо и очень глубоко. Конечно, можно по-разному оценивать данный текст, но он так или иначе затрагивает царство "вечных вопросов".

"Надворный советник Семен Петрович Подтыкин сел за стол, покрыл свою грудь салфеткой и, сгорая нетерпением, стал ожидать того момента, когда начнут подавать блины… Перед ним, как перед полководцем, осматривающим поле битвы, расстилалась целая картина… Посреди стола, вытянувшись во фронт, стояли стройные бутылки. Тут были три сорта водок, киевская наливка, шатолароз, рейнвейн и даже пузатый сосуд с произведением отцов бенедиктинцев. Вокруг напитков в художественном беспорядке теснились сельди с горчичным соусом, кильки, сметана, зернистая икра (3 руб. 40 коп. за фунт), свежая семга и проч. Подтыкин глядел на всё это и жадно глотал слюнки… Глаза его подернулись маслом, лицо покривило сладострастьем…
— Ну, можно ли так долго? — поморщился он, обращаясь к жене. — Скорее, Катя!
Но вот, наконец, показалась кухарка с блинами… Семен Петрович, рискуя ожечь пальцы, схватил два верхних, самых горячих блина и аппетитно шлепнул их на свою тарелку. Блины были поджаристые, пористые, пухлые, как плечо купеческой дочки… Подтыкин приятно улыбнулся, икнул от восторга и облил их горячим маслом. Засим, как бы разжигая свой аппетит и наслаждаясь предвкушением, он медленно, с расстановкой обмазал их икрой. Места, на которые не попала икра, он облил сметаной… Оставалось теперь только есть, не правда ли? Но нет!.. Подтыкин взглянул на дела рук своих и не удовлетворился… Подумав немного, он положил на блины самый жирный кусок семги, кильку и сардинку, потом уж, млея и задыхаясь, свернул оба блина в трубку, с чувством выпил рюмку водки, крякнул, раскрыл рот…
Но тут его хватил апоплексический удар".

А.П. Чехов, "О бренности"

@notmythought

Начинается Великий пост и меня спрашивают, как поститься детям школьного возраста? Думаю, большую часть детей этого возраста лучше ограничить в компьютерных играх на пост. До Пасхи они не играют. Это был бы для них пост. Воспитание воли.

У зв'язку з карантинними обмеженнями, які з суботи 20 березня вводить київська мерія, Хресний хід в Києві в Неділю Торжества Православ'я переноситься

⚡️⚡️⚡️Срочная новость! Крестный ход в Киеве на день Торжества Православия ПЕРЕНОСИТСЯ. Следите за нашими новостями, чтобы узнать подробности.

Церква законослухняна, свій Хресний хід переносить, а інші на свої політичні акції навпаки закликають

Вводимые с 00:00 20 марта жесткие карантинные ограничения в Киеве ставят вопрос - что будет-то с анонсированным на 19:00 20 марта митингом сторонников Стерненко под Офисом президента?

Люди, которые ведут его соцсети, пока сам Стерненко сидит, призывают приходить под ОП. Будет ли их разгонять полиция? Или, может, от Кличко придут праворадикалы из «Муниципальной варты»?

Klymenko Time | Клуб друзей Klymenko Time