Ці шрами зробила тобі не війна,
над ними – тату орхідей і лілеї.
Ніхто ще не зранював так, як вона.
Ніхто ще не зцілював краще за неї.
Ніхто не умів проростати крізь шви,
напевно, тому і лишає порізи,
щоб глибше у тебе, щоб нижче трави.
Для того вона і збирає валізи,
завжди забуваючи щось головне,
лякаючись раптом дістатись до суті.
Бо світло народжує стільки тіней,
що інколи легше сховатись у сутінь.
Щоб потім тобі відплатити сповна,
примножену ніжність змішати в єлеї.
Ніхто ще не зранював так, як вона.
Ніхто ще не зцілював краще за неї.

19.09.2022

У мене коротке, але цінне й багате на емоції відрядження на Харківщину. Разом з #КультурнийДесант на звільнених територіях зараз відвідуємо рятувальників і наших військових у частинах, на позиціях, в госпіталях. У шпиталях підтримуємо місцевих, які пережили пекло російської окупації. Я читаю вірші, а Ярмак, Саша Чемеров і Коля Сєрга співають пісні. Розмовляємо з тими, хто півроку був під окупацією.

Щойно звільнили – і там вже звучать українські вірші, пісні та слова підтримки та братерства, так буде і на звільнених територіях сходу та півдня України! 💙💛 Життя в міста повертається разом з Україною🇺🇦

с т р у м
 
Рождає ся кожен двічі,
так мовив німецький пращур. Спочатку як є – фізично,
а потім – збагнувши нащо.

Під гамір нічної сварки
та крики вокзальних круків
на липкім пероні Харкова
я народився вдруге.

З Левади до Телевежі
я йшов через екс-столицю,
ще мирну, вже незалежну,
і ніч їй відверто личила.

На сходах ХАТОБ у зливу,
я вперше почув ізблизька
брудну, молодіжну, хтиву,
спокусливу українську.

Ні «парость», ні «солов‘їну» – хмільні сьогоденні вірші.
Щоб я закохався в країну,
ніхто не зробив би більше.

Ця мова книжкам потрібна
допоки в міському шумі
ці вулиці й підворіття
її заряджають струмом.
 
Допоки говорять нею
і крашеві, і крінжові
моделі та сутенери,
міняли з Барабашово.
 
Допоки хлопи кобітам
шепочуть на ній з відлунням
прадавньої мови лібідо
та змішують з поцілунком.
 
Поетам невипадковим
писати її з натури,
щоб більше сказати мови,
щоб менше літератури.

2018,2022©️ павло вишебаба

е р л г р е й

В той самий день, коли ми перетнемо
обмежувальні лінії, стрічки,
коли ми подолаємо всі смуги
та смутки перешкод, горби голгоф,
коли ми перейдемо всі болота,
пустелі у цвітінні, ріки вбрід,
зруйнуємо ненависні паркани,
з-під шкіри виймемо колючий дріт,
із пам'яті - всі згадки про неволю,
ми вийдемо, щоб розім'яти ноги,
на тихий надвечірній двір,
вдихнемо запахи з кристалами вологи,
і все, що викликатиме неспокій,
це брак в коморі чаю з бергамотом.
Це буде світ, який створили ми,
але в якому жити непридатні.
Хіба що скаржитись собі під ніс,
що ерл грей з багаття між боями,
не те що ці помиї в порцеляні.

з а м і с т ь с п о в і д і

Отче, я лише людина, як і ти,
віру втратив і не буду прикидатись.
Я досяг такого рівня самоти,
що сповідуватись, певно, вже не здатен.

Не готуйся відпускати без гріхів,
моя совість не відгукується більше.
Від загиблих відганяючи птахів,
не молитви я зачитував, а вірші.

Хай не посланцю від бога, - без образ, -
капелане, я кажу тобі як брату:
як же хочеться пожити інший раз,
як же інколи не хочеться вмирати.

Не прийми за малодушність чи за страх,
я здебільшого до смерті став байдужий,
та побачиш тих лелек на димарях,
випадковий відблиск неба у калюжі,

як рікою йде туман, мов паротяг,
і подумаєш, що можна б ще пожити…
Хоч яке просте чи то складне життя
після місяців над прірвою у житі.

Я люблю це буботіння молитов,
отче, почитай їх доки буду спати.
Дай мені благословення на любов,
обіцяй, що ми ще зможемо кохати.

13.10.2022

с т о р і ч ч я б і ж е н ц і в

— Всe складається з атомів, навіть НАТО,
вся ООН та інші організації.
— Чи вони дочeкаються на розплату, братe?
— Дочeкаються ро́зпаду. — Слава нації!

У кав'ярні гортаю важку книжeнцію.
Наша вулиця щe нe бачила ці обличчя.
— Двадцять пeршe сторіччя — сторіччя біжeнців,
вигнанців і мігрантів. Сумнe сторіччя.

Чeрeз стіл читають «Упанішади»,
за сусіднім — спілкуються по-сирійськи.
— Бог нам дав війну, щоби нас змішати,
щоби ми дізнались про справжню дійсність.

— Щоб жили ми нeначe в одном будинку?
— Цe здіймається знов Вавилонська вeжа.
— Ти ж хотів побачити морe, синку?
Післязавтра дістанeмось узбeрeжжя.

Ті привітні люди з ООН чи НАТО
обіцяли нам прихисток по казармах.
— Що ми маємо спільного з ними, тату?
— Всe складається з атомів, я ж казав вам.

к о л и с к о в а

Спи, дитино. Світить місяць.
Потяг йде обабіч лісу.
Краєм міста. Крізь пости.
В стукотінні спи та спи.
Кожен поштовх — сон у вічі.
Не прокинься цілу вічність,
щоб проспати власний сум.
Тільки там, куди везу,
там, де всесвіт збожеволів,
не проспи чужого болю.
Часом ліпше за вагон
колисатиме у сон.
Спи, дитино. Буде ранок,
будуть хвилі з океану,
вкриють місто і пости.
Спи, дитино, поки спи.

Війна – найбільш невмілий архітектор,
що має здібність тільки до руїн.

Повний текст вірша вище

Прем'єра ❤️‍🔥 Друзі, щойно вийшло відео до нашого спільного трека зі співачкою KOLA (пам'ятаєте її чудову пісню "Чи разом?"). KOLA створила приспів і тепер цей твір - діалог між фронтом і тилом - символ розставання рідних, який сповнений надії на зустріч. Військові та діти воїнів взяли участь у відео, подивіться обов'язково: https://youtu.be/EVnqSP7aRzk

Нам дуже потрібна ваша підтримка: поставте вподобайку і напишіть коментар під відео на YouTube! А це відео з телеграма створено спеціально для ваших сторіз -- буду дуже вдячний за публікацію!

р і к а

Пітьма і вода завжди поруч. Пітьма і вода.
Коли чоловіки повертаються звідти,
носки їхніх берців завжди темні та мокрі,
неначе вони стояли на березі ріки,
та не перейшли її потік.
Вони говорять, що то роса,
місцеві болота чи навіть дощ.
Але я знаю, що то за ріка.
І коли зустрічаю їх,
то насамперед висушую їм ноги.
Ви бачили людину на березі нічної ріки?
У неї завжди особливий погляд,
і у них він саме такий,
вмочений у пітьму.
Вони говорять, що то гірка кава,
солодкі енергетики чи солоний адреналін
розширив їм зіниці.
Але я знаю, що то за пітьма.
Вона торкнулася їх, а з ними – мене.
Пітьма, що здатна поглинути світло.
Ріка, від якої не можеш відвести очей.

м о в ч а н н я

Щоб сховатись від смутку та порожнечі
ми говоримо про дріб’язкові речі,
так світанок розмінюється на вечір.

Опадає пітьма під вагою зливи.
Кожен злочин обтяжується мотивом.
Кожен з нас замовкає про особливе.

Темнота спонукає себе картати.
Пам’ять знає навпомацки кожен кратер.
Врешті-решт ми усі мовчимо про втрати.

Мовчимо про усе непідвладне мові,
гарячково розставлені розділові,
непромовлені вчасно слова любові.

Про утрачений рай і своє вигнання
із дитинства, можливо, чи-то – зі спальні,
де не чутно ні стогону, ні мовчання.

Про змарнований час, що крізь пальці лине.
І якщо перевести в пісок години,
ми би йшли через дюни, мов бедуїни.

Те, про що говорити не стане сили,
у пітьмі проступає волоссям сивим
і виводить мовчання німим курсивом.

13.11.2022 ©️ павло вишебаба

Цей день настав. Відкрито продаж збірки моїх віршів «Тільки не пиши мені про війну»: vyshebaba.com.ua

1000+ книг для воїнів ✅

Станом на зараз 👉🏻завдяки вам👈🏻 збірку віршів «Тільки не пиши мені про війну» отримає понад тисячі військових🇺🇦. Безкоштовно.

☕️У кав‘ярнях є «підвішена кава», у нас – «підвішена книга». Читачі можуть купити одну книгу для себе(з автографом автора) і одну – для українського воїна. Такі подарункові книги ми розвезено по бригадам на фронті та подаруємо військовим, які захочуть її почитати.

📓Як кажуть, «читаючу націю не перемогти». Книгу можна придбати до 30 листопада на сайті https://vyshebaba.com.ua

💬 Щоб книга коштувала всього 6$ (250 грн) - ми не закладали в ціну ні копійки на PR, тож реклами не буде окрім ваших постів і сторіз про книгу в соцмережах. Будемо вдячні за них.

с е р е д н і в і к и

Криза середнього віку, немов антракт.
Ми відчували усе, що могли відчути.
Спали в пустелі, втрапляли наживо в шутер,
дерлися в гори, спускались до власних шахт.
Все, що спроможне здригнути серця до суті,
це наростаючий з кожним ударом жах.

Нині життя потребує постійних сцен,
щоб не вдивлятись у залаштунковий простір:
у кулуарах приручені нами монстри,
кожну потвору ми знаємо у лице.
Шафи замало скелетам, — їм треба острів,
мало хто з наших обійдеться острівцем.

Наші театри втрачають минулу міць:
самоповторення, завчені ритуали.
Ким ми були і, зрештою, ким ми стали,
хай визначає глядач новинарних ЗМІ.
Після перерви ми ладні піти до зали,
зрештою, там вистачає порожніх місць.

Жоден дублер замінити нас не хотів,
кожна Августа втомилась від наших стансів.
Хоч на щасливі фінали немає шансів,
п'єси проходять, антракти і поготів.
Середньовіччя зміняється ренесансом
у незначному масштабі людських життів.

з а м о в и т и з б і р к у

Дев‘ята річниця Революції Гідності. Від першої години і до останньої був там і ніколи не пошкодував. Ті події зупинили перетворення України на подібну до Білорусі авторитарну «державу» з центром прийняття рішень у Москві.

Є і вірш про ті події, у якому я передбачав очевидне: за наш вибір свободи доведеться довго і дорого розплачуватись.

м а й д а н

У місті спала тільки сотня душ,
а інший люд здригався у дрімоті.
Майдан палав немов терновий кущ,
і янгол, що у Бога на роботі,
з вогню явився всім, хто має зір,
і вимовив до всіх, хто має вуха:
– Вам прокладає шлях наш поводир,
лишень ідіть, наскільки стане духа.
За сорок років злиднів і пітьми
всіх вас замінить інше покоління.
– Хто нам повірить, - запитали ми, -
Що наш народ навело провидіння?
– Я вам не дам ні палицю-змію,
ні інших забавок із шоу Коперфільда,
вас неодмінно люди заплюють,
як всіх, хто пнеться вгору добровільно.
Руками вигрібайте кожен рів,
нутром перетравіть каміння болю,
ба навіть Бог не визволить рабів,
які не прагнуть вирватись на волю.