Історія, що надихає

Життя непередбачуване: ніколи не вгадаєш, що ховається за черговим поворотом. Американка Анна Мері Мозес важко працювала з раннього дитинства на фермі, пізно вийшла заміж, народила десять дітей, половина з яких померли в дитинстві, овдовіла у 67 років. Але незважаючи на таке непросте життя, вона й не думала сидіти склавши руки — втративши улюблене хобі (вишивання) через хворобу, Анна взялася за пензель у 78 і через 10 років прославилася на всю країну.

Своїми роботами місіс Мозес радувала на свята близьких, а деякі виставляла у місцевій аптеці. Одного дня милі та наївні сюжети привернули увагу нью-йоркського колекціонера Хузіка-Фоллса. Поціновувач живопису заплатив за кілька картин понад 200 доларів, щоб представити їх у своїй галереї. Не минуло й року, як малюнки талановитої бабусі здобули увагу творчої публіки.

За 20 з лишком років художниця створила понад 1600 малюнків, картин та ілюстрацій!

Незважаючи на важку життєву дорогу, Анна Мозес завжди залишалася оптимісткою і прожила 101 рік.

Більше про Бабусю Мозес читайте на vogue.ua

〰️   Муза&Селінджер

"Мемуари слухняної доньки" вийшла друком у Франції 1958 року, коли Бовуар виповнилося п'ятдесят. Книжка розпочалася з початку, з її народження в ранкові години 9 січня 1908 року над Cafe de la Rotonde на Монпарнасі. У квартирі, де вона росла, над вітражними дверима висіли червоні шовкові завіси, зі стелі звисали люстри, а мама, що по-прустівськи цілувала її на добраніч перш ніж вирушити на вечерю, зодягнена була в чорний оксамит. Улітку сім'я відвідувала маєток діда по батькові, Меріньяк, неподалік від Тюля. Там були магнолії, струмок із водяними ліліями та золотими рибками, павичі та гліцинії. Дівчинка була улюбленицею, хоч батьки хотіли хлопчика, і їхнє бажання стало тільки очевидним після народження сестри Елени, яку називали "лялечкою". Під впливом матері, двічі на тиждень вона відвідувала приватну католицьку школу Le Cours Desir, а під впливом батька понад усе любила читати.

Одного дня, витираючи посуд, який мила її мама, вона помітила, як жінки у вікні навпроти роблять те саме, і домашнє життя постало перед нею, як жаский міз-ан-абім. "Було стільки людей, які робили щось суттєве, - сказала вона собі. - Так робитиму і я". Джо з "Маленьких жінок" і Меґґі з "Млина на річці Флосс" допомогли їй з'ясувати, що саме вона збирається робити (Санд і Колетт вона відкрила для себе пізніше).

Фрагмент з книги «Власне життя. Дев'ять письменниць починають усе спочатку», Джоанна Біґґз
Тут авторка намагається знайти сміливі й подекуди контроверсійні відповіді на питання, як жінки впродовж століть виборювали власну інтелектуальну свободу і право голосу, через життя та творчість Сильвії Плат, Сімони де Бовуар, Елени Ферранте, Вірджинії Вулф.

#щопрочитати

〰️   Муза&Селінджер

"Коханці Кафе де Флор" (2006) 🎞

Історія про богемний Париж, становлення Симони де Бовуар та Жан-Поля Сартра, їхні непрості взаємини та інтелектуальне оточення.

#кінонавечір

〰️ Муза&Селінджер

Сьогодні в рубриці #графікроботи

Надія Харт - київська художниця та популяризаторка української культури, співавторка книги «Столиций Київ». Працює у техніці аналогової графіки (чорнилом на папері).

Про звичайний робочий день

Стабільно це — творчість, японська (вчу лише перший рік), силові тренування в залі, час на себе та родину.

Я з тих ноктюрних осіб, що люблять працювати вночі, але в короткі світлові години мій ранок починається приблизно о 8-й (так, мій внутрішній вампір зітхає). Влітку та весною — пізніше.

Не вмію мирити хаос творчості з чітким графіком, але вмію з повагою ставитись до дедлайнів. Тож дозволяю собі працювати у вільному темпі, але все здавати вчасно.

Окремою віхою проходять в моєму житті книги та київські музеї. Інколи їх роль на уявних вагах схиляється до робочої рутини, але частіше це про натхнення.

Про натхнення

Цим духом осяяння насправді може стати будь-що…Незвичне та красиве слово з іноземної мови, цитата з поточної книги в моїх руках (а це зазвичай укрліт), красива спідниця незнайомки, що стоїть на дві сходинки вище від мене в київському метро. Втім, найбільше я черпаю з історії. Певно, ніяка уява не зрівняється з тим, що дає нам як казав Михайло Бойчук «правда життя». Моя стара душа тяжіє до цієї старої правди, до давніх мистецтв і мертвих імен (а тут мій внутрішній вампір посміхається). Навіть кожна моя творча робота починається з історичної розвідки, бо поверхневість — ворог розвитку. Наприклад, в малюнку з поцілунком на ескалаторі я зобразила старий плафон. Такі раніше прикрашали балюстради, до того як їх замінили сітілайтами. Пам’ятаєте такі? Скажіть, було красиво? І так з усім.

〰️ Муза&Селінджер