Скотилися з гір і розіслали розсилку. Там є головне за минули тиждень і трохи про те, як ми шукаємо собі наступницю чи наступника.

Рівненські рибалки не вміють писати людською мовою. А ви?

Розсилаєте розсилку, а у відповідь — тиша? Треба щось робити :)

Інтерв’ю може вийти поганим із багатьох причин, які не залежать від автора. Але авторові треба постаратись не налажати самому. Ми склали список найтиповіших інтерв’юерських лаж на етапі підготовки, розмови й роботи над текстом.

Сьогодні ввечері у Львові — прем’єра документальної стрічки Надії Парфан «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго». Це не простий собі документальний фільм — ви це зрозумієте, якщо почитаєте, наприклад, як для нього робився звук.
Ось що Надія розповідає про себе і кіно:
— Я вчилась у НАУКМА на культурології, цікавилась антропологією. Коли поїхала вчитись до Центральноєвропейського університету в Будапешт, взяла курс «візуальна антропологія». Там пропонували замість писання текстів знімати щось на відео. Нам видали камери, штативи і я зробила це вперше. До того я була байдужою до кіно.
— Вчилася рік на режисерських курсах Анджея Вайди у Варшаві. Це допомогло мені наважитися називати себе режисеркою. Сам Марцел Лозинський називав нас «колеги»!
— Кіно дуже гуманістичне мистецтво, в його центрі стоїть людина. Це відповідь на питання, що таке людина і як вона живе своє життя. Я завжди буду знімати фільми про людей. Спостерігаю за ними в процесі зйомок, тому в мене проблеми з драматургією.
— Часто я чую відгуки «ваш фільм як художній, дуже кінематографічний». Мене це ображає. Є стереотип, що документальне кіно — це не зовсім кіно, його порівнюють із телебаченням. Насправді документальне кіно — це повноцінне кіно. Ми воліємо називати документальне кіно неігровим. Неігрове кіно працює з реальністю напряму, а не конструює її. Це не значить, що неігрове кіно справжнє, знає правду чи відображає реальну реальність. Це така сама фікція, як будь-яка мистецька робота. І може брехати, а люди обожнюють ці побрехеньки.
— Неігрове кіно витісняє ігрове, бо ігрове — старперське мистецтво. Молоді люди менше ходять у кіно, а натомість дивляться фільми вдома. Досвід перегляду кіно індивідуалізується. Кіно виникло сто років тому й розповіло всі свої історії всіма засобами. Камера вже й літала, і ходила, і плавала. Ігрове кіно вичерпане, а неігрове готове щось додати. Допомагає здешевлення технологій — поява дзеркальних і бездзеркальних камер, які дозволяють знімати зручно в будь-якому місці. Процес виробництва спростився. Люди почали заходити туди, де знімальна група ніколи не бувала.
—Документалістика має інший алгоритм виробництва, ніж ігрове кіно. Але часом буває й дорожчою. В документальному кіно є певна інтимність процесу виробництва. Саме документування — самотній містичний процес, у якому режисер, герой і якась хімія, взаємодія між ними.
А на запитання про те, що змушує її знімати документальне кіно, Надія відповіла:
— Це завжди персональна мотивація, глибокий інфантилізм, нарцисизм і дитячі травми. Здорові, нормальні люди цього не роблять.
Подивимось? :)

Просити грошей ніяково. Навіть на поїздку в Антарктиду. Але журналіст і письменник Маркіян Прохасько знайшов вихід, аби не відмовлятися від своєї мрії: він не просив, а пропонував підтримати його експедицію.

Розсилка, яку ліпше прочитати :)

Нам тут запропонували опублікувати текст про осінь. Аж сумно було відмовляти. Така гарна осінь!!!

Ще одне медіа здорової людини в нашій добірці. Аж захотілось побувати в Сумах і подивитись на пам’ятник цукру :)

Світлана Сіщук переїхала до Нью-Йорка вісім років тому. Спершу вона читала журнали, де мало тексту й багато картинок, бо погано знала англійську. Але згодом зрозуміла, що англомовні медіа — чудове джерело збагачення словникового запасу. Ми попросили Світлану розповісти, які медіа вона споживає та що цікавого бачить у журналістиці в місті, яке є найбільшим осередком медіабізнесу у світі.

Інстаграм — найпопулярніша серед молоді соцмережа, він скоро пережене фейсбук за кількістю користувачів… Але для медіа інстаграм — негостинна територія. Для нього потрібно робити спеціальний контент, він не дає прямого трафіку на сайт, а головне — тут свої авторитети, які мають більшу аудиторію, ніж більшість медійних брендів. Багато підписників удається набрати переважно центральним телеканалам або глянцевим журналам. За мільйон підписників перевалив лише інстаграм «1+1».
Ірина Коваленко переглянула багато медійних інстаграм-акаунтів і оцінила їхню ефективність, креативність та здатність адаптувати свій контент до вимог капризної мережі.

Планета крутиться, бо по ній біжить песик. Ми нічого не переплутали, подивіться самі.

Інформаційний запит — це легко й ефективно. Леся Ганжа з проєкту «Доступ до правди» розповідає, чому вам варто спробувати подавати запити, й дає найпростішу інструкцію їх складання.

Не обов’язково бути порохоботом, щоб визнати: у Петра Порошенка крутий фотограф. Його звати Михайло Палінчак і він став професійним фотографом лише після Майдану. Колись йому сказали не знімати Порошенка ззаду, але він, на щастя, не послухався.

Ви, напевно, чули, що друковані видання скоро вимруть і ніщо їм не допоможе. А також чули, що російськомовні видання в Україні можуть виходити тільки російською, бо інакше їх не будуть читати й купувати, адже публіці русского хочется. Сьогодні розповідаємо про журнал, який наочно спростовує обидві тези.

Деякі американські політики намагаються пролізти в ранкове шоу Fox News. Вони знають, що це — найкращий спосіб вплинути на Дональда Трампа, який дивиться цю програму. Точно ефективніший за особисту зустріч.
Співавтор телеграм-каналу The Old York Times Антон Процюк розповідає про зрощення американського уряду з найпопулярнішим новинним каналом країни, яке посилює поляризацію суспільства. І може допомогти Трампові залишитись президентом.

Знайомтесь: нова головна редакторка MediaLab Анастасія Холявка. Вона знається на філософії, має гарний художній смак і гуманно ставиться до авторських текстів. Ось Настина історія.

Після питання «Чим ми взагалі тут займаємось?» Джозеф Уайт вирішив піти із теленовин.

Його історія близька всім, чий ентузіазм стикався з байдужістю, чиє бажання говорити про важливе придушувалося сюжетами про цуценят.

Водночас його історія надихає відстоювати свої цінності та професійну гідність.

А ви раптом не приймаєте у чомусь участь?

Якщо ж приймаєте, то на MediaLab є стаття літературної редакторки Катріни Розкаладай про типові мовні помилки журналістів «Застав себе прийняти участь. Як найчастіше помиляються журналісти».

А ось тест для всіх, хто плекає або прагне плекати мову. Правильні відповіді та більше корисної інформації можна знайти в тексті Катріни. http://bit.ly/33Lw7cz

До комунальної тематики можна підходити з гумором.

Для того, щоб писати про проблеми з дощовою каналізацією у дворі, про комарів, які їдять жителів багатоповерхівки, чи проводити конкурс на найвищу купу сміття, потрібно розуміти здатність журналістики привертати увагу до побутових проблем і сприяти їх вирішенню. І підвищувати якість життя містян.

До комунальної тематики потрібно підходити відповідально. http://bit.ly/3583whE

Журналісти знають, що найліпший шлях — не показувати героєві текст до друку, та трапляються ситуації, коли погодження не уникнути. Ілона Буц-Мироненко більше двох років працює в редакції газети «Магістраль» акціонерного товариства «Укрзалізниця». Вже за кілька днів після початку нової роботи, редактор наголосив: «Ми — корпоративне медіа, тому всі тексти потрібно погоджувати». Колеги підказали, що найдовше погоджували текст впродовж восьми місяців. Для того, щоб уникнути такої затримки і зробити спілкування з героєм комфортним, вона вивела кілька основних правил, якими ділиться з читачами MediaLab. http://bit.ly/2CRcBj3