Вирушаємо до Луцька. Чекатимемо усіх знайомих і незнайомих увечері на зустрічі :)

Чи ходять журналісти до психотерапевта?
Хтось ходить, але не зізнається, бо всі знатимуть, що з ним щось негаразд. Що він не вивозить і не вигрібає свою роботу, яку мав би виконувати спокійно й радісно, бо «тижежурналіст». Серед журналістів не заведено говорити про свої слабкості.
Хтось не ходить, бо боїться зізнатись самому собі в тому, що потребує допомоги. А те, що журналістам часто потрібна психологічна допомога, не дивно. Наша професія — одна з найбільш стресових, і травмувати вона може не лише тих, хто знімає репортажі під кулями.
Почитайте й подумайте: можливо, вам або комусь із ваших знайомих не вистачає маленького поштовху, аби взятись за розв’язання своїх психологічних проблем.

"Наприклад, третина (32%) людей у світі взагалі не споживає новинний медіаконтент. «Здається, дедалі більше людей ховає голову в пісок», — пише керівниця Інституту медіаінновацій Брауна в Стенфордському університеті Енн Ґраймс."

Ні, люди не ховають голову в пісок. Чому ж люди більше не хочуть читати новини? Причин кілька.

1. Те, що медіа вважають новинами, не є новинами для публіки. Останнім часом медіа заливають аудиторію замовним політичним і державним контентом, традиційно визнаючи його "суспільно значущим". Насправді, люди давно не переймаються тим, що відбувається в політиці і у державного начальства. Завдяки хорошій поінформованості люди починаюь розуміти, що політики переслідують свої власні цілі і більше не довіряють їм.
2. Люди самі отримують необхідні їм новини - із практики, власних спостережень, від інших людей, напряму від учасників подій тощо.
3. Для того, щоб підтримувати рівень життя, людям доводиться більше працювати, а тому на новини у них не вистачає часу. Головні споживачі новин - це офісні працівники державних установ, які можуть днями "сидіти" на сайтах.
4. Змінилося ставлення до новин. Людей цікавить не "що відбувається", а "чи не відбувається чогось". Тобто, публіку не цікавить новинний потік, а тільки оермі різкі "спалахи" в ньому. Спалахи - це такі події, які можуть нести пряму чи опосередковану небезпеку. Стежити за ними немає сенсу - ця інформація сама знайде людину завдяки масовості каналів поширення новин. Зрештою, цю інформацію перекажуть в соцмережах ті, хто дізнався першими.
5. Інтеграція медіа і політики та державної пропаганди веде до втрати довіри до медіа. "Вони все брешуть" - типова реакція споживача новин.
6. Перехід журналістів в політику це ще одне явище, яке позбавляє медіа довіри. Професію журналіста розглядають, як "школу молодого політика".
7. Молодий вік журналістів, а це масове явище у медіа останніх років, не викликає довіри у людей, які мають життєвий досвід. Вони просто не вважають за необхідне "слухати дітей".

https://medialab.online/news/nonewsplease/

Зараз ніхто з журналістів не може зарікатись від того, що його медіа (навіть якщо це районна газета оголошень) купить Медведчук. Ну, або який-небудь інший негідник, який експлуатує журналістів для просування своїх токсичних ідей. Наш новий тест допомагає перевірити, чи готові ви боротись із цензром і вчасно сказати «стоп», перш ніж він почне вас юзати.

Дбати про себе — непрофесійний егоїзм? Наша відповдь — ніт. Про це та решту важливого за тиждень на Медіалаб у свіженькій розсилці.

Автор цього тексту несподівано з’ясував, що Google замість того, щоб давати багато різних відповідей на наші запитання, перепрофілювався на одну-єдину «правильну» відповідь. Цю відповідь він бере в сайтів — і не дає їм трафіку взамін. На видання, залежні від пошукового трафіку, чекають скрутні часи та зміни.

Два головні продукти польського медіапроекту Outriders — великі мультимедійні історії, які люди дивляться іноді за кілька підходів, та щотижнева розсилка про найважливіші події у світі, яку можна читати або слухати. Подружжя Ґурніцьких має амбіцію відродити міжнародну журналістику, яку роблять очевидці та мандрівники. Розповідаємо, як це працює.

Сьогодні пропонуємо вам почитати КТКРПА. Не знаєте, що це значить? Все просто: крутий текст Катріни Розкладай про абревіатури. Іноді абревіатури полегшують життя і навіть допомагають нам примиритись із реальністю, але є випадки, коли вони ускладнюють сприйняття тексту або можуть заплутати читача. У тексті все детально, логічно і з прикладами.

«Ця історія призвела до ринкової війни між Польщею, Чехією і Словаччиною. Польська м’ясна індустрія втратила півтораста мільйонів євро. Кожна бійня з тисяч, які працюють у Польщі, була перевірена. Матеріали про наше розслідування опублікували The Guardian, BBC та багато інших іноземних медій».

Розповідаємо, як польський журналіст Патрик Щепаняк на три тижні перевтілився в різника, щоб викрити підприємтво, де на м'ясо відправляють хвору худобу.

Цей перелік англомовних аналітичних подкастів склали співавтори телеграм-каналу The Old York Times, чим додали нам багаааато роботи на вихідні: будемо слухати подкасти, обирати, які з них нам найбільше до душі, і водночас тренувати англійську. Ділимося цією нагодою з вами :)

Суботня розсилка чим хороша: вона не псується й навіть у понеділок залишається актуальною.

«Надіслати текст електронкою, щоб редактор його нашвидкоруч підрихтував і опублікував — не дуже дієвий варіант. Коли є час, я обираю спілкуватися наживо: обговорювати з авторами їхні тексти, пояснювати, чому редагую саме так, а не інакше. Для такого підходу потрібен час: коли його досить, авторові можна повернути текст на доопрацювання, коли замало — доводиться редагувати і публікувати швидко. Іноді автори ображаються на правки, особливо якщо не очевидно, що після редагування текст поліпшився». Про своє бачення редакторської роботи розповідає головред Liga.net Борис Давиденко.

Якщо зібрати докупи колонки, опубліковані The New York Times, вийде цілісна збірка есеїв — вони подібні за стилістикою і структурою. Натомість розділи колонок українських видань більше схожі на дайджест фейсбук-стрічки, часто доволі неакуратний та не редагований. Чого бракує українській колумністиці? Євгенія Кузнєцова має відповідь.

Влад Недогибченко і Марія Ридван пішли з журналістики. Але недалеко. Вони створили контентне бюро inka, яке займається комерційними текстами (і не лише). Нам стало цікаво, як працює такий бізнес і що в нього спільного з медійною редакцією. Виявляється — багато. Особливо нам сподобалась думка про те, що редактор — дуже потрібна людина в маркетинговій команді.

Новий тест на актуальну тему — про політику і медійників, які в неї йдуть. А потім зазвичай не вертаються. Спробуйте пройти — можливо, журналістське минуле декого з відомих українських політиків вас здивує.

Розсилочка.

Олексій Кушнір створив подкаст із красивою назвою «Підкаст», який за чотири місяці завоював стабільну, хоч і порівняно не дуже велику, аудиторію. У своєму тексті він покроково розписав, що робити подкастеру-початківцю в українських умовах, аби досягнути щонайменше таких самих результатів.

Це видання пише про Крим попри те, що редакція перебуває поза півостровом, автори відмовляються братися за матеріали, герої — говорити, а тамтешні чиновники — коментувати.

Цілий тиждень ми спостерігали за своїм виданням із гірських вершин і хребтів, майже не втручаючись. Воно сумлінно працювало і розповіло за цей час про:

🏔 те, як Олексій Кушнір створив подкаст і за чотири місяці зібрав стабільну аудиторію;

🏔 виклики, які стоять перед агентством «QHA media» — виданням про життя Криму, яке працює на материку;

🏔 фундаментальні зміни у медіях, які прогнозує російсько-американський дослідник Василь Ґатов;

🏔 способи убезпечення від кіберзагроз, які рекомендує експерт із цифрової безпеки Камеран Ашраф;

🏔 дивосвіт регіональної журналістики в історіях Тетяни Гонченко, яка три роки очолювала онлайн-видання в Запоріжжі;

Усе це + пара фоточок — у нашій розсилці, писаній у наметі та розісланій з-під хмар :)

Пожертви читачів — один із найперспективніших джерел доходу для незалежних медій у часи, коли з реклами більше не проживеш. Але просто взяти й попросити своїх читачів скидати тобі гроші на картку — не варіант. Потрібно пояснити їм, чому і за що вони будуть платити. Ми зібрали все важливе, що треба знати про пожертви для медій, та узагальнили досвід hromadske.ua, «Платформи», Skrypin.ua, bihus.info, slidstvo.info, Ukraїner та інших проєктів. Як вдалий, так і не дуже.

Пам'ятаєте привітання із днем народження та іншими життєвими подіями на сторінках паперових газет? Учорашній день, еге ж? Скажіть це Кірстен Харі, яка працює у флоридському виданні і поміж іншого пише й публікує некрологи в інстаграмі свого видання. Кірстен каже, що вони важливі для аудиторії. Крім того, жінка досліджує трансформації локальних видань і вважає, що виживуть ті медіа, які оберуть кооперацію, а не конкуренцію.