🇺🇦 ПОДКАСТ З МАРШАЛОМ Ф-1
У мене для вас новий випуск F1Podcast і він особливий. Це розмова з людиною, яка знає Формулу-1 з середини!
Гість подкасту: Олександр Калініченко - маршал та скрутинер на гонках Формули-1.
Поговорили про його роботу, про те, як потрапити до паддоку Ф-1, не маючи зв'язків, а ще ви почуєте дивовижні сторії з Ле-Ману та багато іншого.
Підписуйтеся на телеграм-канал Олександра, там багато цікавого: https://t.me/marshalf1
Якщо хочете взяти участь у розіграші подарунків, залишайте коментарі під цією публікацією. Тільки напишіть, на що саме претендуєте із того, що було озвучено Олександром під час розмови.
https://www.patreon.com/posts/32140604
У мене для вас новий випуск F1Podcast і він особливий. Це розмова з людиною, яка знає Формулу-1 з середини!
Гість подкасту: Олександр Калініченко - маршал та скрутинер на гонках Формули-1.
Поговорили про його роботу, про те, як потрапити до паддоку Ф-1, не маючи зв'язків, а ще ви почуєте дивовижні сторії з Ле-Ману та багато іншого.
Підписуйтеся на телеграм-канал Олександра, там багато цікавого: https://t.me/marshalf1
Якщо хочете взяти участь у розіграші подарунків, залишайте коментарі під цією публікацією. Тільки напишіть, на що саме претендуєте із того, що було озвучено Олександром під час розмови.
https://www.patreon.com/posts/32140604
#99 - DIE HERRSCHAFT
Нинішні успіхи команди Mercedes вражають. Після повернення до Ф-1 в 2010-му, команда здобула шість “золотих дублів”, вигравши купу поулів та гонок. Якщо взяти до уваги лише найуспішніший період з 2014 по 2019, на рахунку Mercedes 89 перемог в 121 Гран Прі - за шість років вони виграли неймовірні 73.5% гонок!
Але для німців це звична історія. В короткий період в середині 50-х команда Альфреда Нойбауера та Хуана-Мануеля Фанхіо була не меншою домінантою Формули-1, аніж нинішня стайня Тото Вольффа, Льюїса Хемілтона та інших причетних.
Після дебютного дублю в Реймсі, в сезонах 1954-1955 років гонщики Mercedes ще п’ять разів повторили цей результат, загалом вигравши 9 із 12 Гран Прі, в яких брали участь - 75%!
Маючи в своїх руках прекрасну німецьку техніку, Хуан-Мануель Фанхіо здобув свій другий та третій титули, відібравши у Альберто Аскарі звання найтитулованішого гонщика Ф-1 того періоду. Окрім того, у 1955-му, виступаючи за Mercedes, про себе заявив Стірлінг Мосс - майбутній “чемпіон без титулу”.
На жаль, в цей період Формула-1 почала усвідомлювати, яку небезпеку несуть в собі перегони такого рівня. В 1954-му на Нюрбургринзі в смертельну аварію потрапив аргентинець Онофре Марімон - перший гонщик, що загинув під час Гран Прі. А 11 червня 1955-го в Ле-Мані стався “Чорний день в історії автоспорту”, після якого в Mercedes прийняли рішення закрити гоночну програму…
Нинішні успіхи команди Mercedes вражають. Після повернення до Ф-1 в 2010-му, команда здобула шість “золотих дублів”, вигравши купу поулів та гонок. Якщо взяти до уваги лише найуспішніший період з 2014 по 2019, на рахунку Mercedes 89 перемог в 121 Гран Прі - за шість років вони виграли неймовірні 73.5% гонок!
Але для німців це звична історія. В короткий період в середині 50-х команда Альфреда Нойбауера та Хуана-Мануеля Фанхіо була не меншою домінантою Формули-1, аніж нинішня стайня Тото Вольффа, Льюїса Хемілтона та інших причетних.
Після дебютного дублю в Реймсі, в сезонах 1954-1955 років гонщики Mercedes ще п’ять разів повторили цей результат, загалом вигравши 9 із 12 Гран Прі, в яких брали участь - 75%!
Маючи в своїх руках прекрасну німецьку техніку, Хуан-Мануель Фанхіо здобув свій другий та третій титули, відібравши у Альберто Аскарі звання найтитулованішого гонщика Ф-1 того періоду. Окрім того, у 1955-му, виступаючи за Mercedes, про себе заявив Стірлінг Мосс - майбутній “чемпіон без титулу”.
На жаль, в цей період Формула-1 почала усвідомлювати, яку небезпеку несуть в собі перегони такого рівня. В 1954-му на Нюрбургринзі в смертельну аварію потрапив аргентинець Онофре Марімон - перший гонщик, що загинув під час Гран Прі. А 11 червня 1955-го в Ле-Мані стався “Чорний день в історії автоспорту”, після якого в Mercedes прийняли рішення закрити гоночну програму…
#98 - ЧОРНИЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ АВТОСПОРТУ
П’єр Левег був шостим зайвим в складі гонщиків Merceses на Ле-Ман 1955 року. Він увійде в історію як найбезславніший гонщик, що коли-небудь виходив на старт цієї гонки.
Підкоривши Формулу-1 в рік дебюту, гоночна команда Mercedes зосередила свої сили на найважливішій гонці того періоду. Автомобіль 300SLR базувався на “формульному" боліді W196 і його вважали досконалим творінням інженерної думки: 3-літрова рядна “вісімка” із передовою технологією впорскування пального видавала 300 к.с., а задля зниження ваги корпус було вироблено із магнієвого сплаву. Стірлінг Мосс виграв на цьому авто Mille Miglia 1955 року з рекордною швидкістю. Тепер настала черга перевірити техніку в Ле-Мані.
Менеджер команди, Альфред Нойбауер, розумів, що за 10 років після Другої світової війни рани ще не зажили, і на франуцзську гонку зібрав інтернаціональний склад: аргентинець Хуан-Мануель Фанхіо та британець Стірлінг Мосс були парою-фаворитами, в другому автомобілі мали також виступати гонщики Гран Прі німець Карл Клінг та француз Андре Сімон, а третім екіпажем виставили американсько-французьску пару - Джон Фітч та 49-річний П'єр Левег.
Левег із 17 років марив перемогою в Ле-Мані. З 1938-го він регулярно намагався досягти успіху в марафоні і одного разу був до нього дуже близький. У гонці 1952-го француз вийшов на старт на авто Talbot-Lago власної підготовки та самостійно проїхав майже 23 годин гонки. Приблизно за годину до фінішу, лідируючи із 20-хвилинною перевагою, він помилився із перемиканням передач і, не маючи даних по обертах через зламаний тахометр, критично перекрутив двигун. Перемога дісталася екіпажу на Mercedes…
Ле-Ман 1955-го був для Левега останнім шансом. І його найкращою нагодою. Автомобіль Mercedes був надійним та швидким. Можливо, аж занадто швидким для майже 50-річного гонщика. Левег був найповільнішим серед пілотів німецької команди і Нойбауер почав сумніватися у своєму виборі.
Француз також не був впевненим у своїх силах. Перед стартом гонки він говорив команді про те, що не почуває себе у безпеці, коли проїжджає повз вузьку пряму, яка була водночас стартовою прямою та місцем для обслуговування авто. Такого поняття як “піт-лейн” тоді не існувало.
Журналіст Жак Ікс (батько майбутнього шестикратного переможця Ле-Ману Жакі Ікса) у звіті про гонку писав: “Почуття гідності та величезна впертість не давали йому визнати, що цей автомобіль не для нього, що він має відмовитися від участі в гонці. В Mercedes вважали, що він сам попросить не виходити на старт, вони не хотіли просити його про це. Команда чекала на рішення, яке він так і не наважився прийняти”.
На годиннику була 18:24, йшла третя година перегонів. На прямій повз автомобіль Левега щойно промчав Jaguar Майка Хоторна. Француз йшов 6-м, але був найповільнішим гонщиком на Mercedes і щойно став коловим. Можливо, саме в цей момент його мрія про перемогу в Ле-Мані померла. За мить не стане і Левега…
Виходячи на пряму з боксами, Хоторн на коло випередив Austin Healey Ленса Макліна, підняв руку, сигналізуючи про піт-стоп, та загальмував, щоб звернути до механіків. Цей маневр застав Макліна зненацька. Дискові гальма на Jaguar були значно ефективнішими за барабанні на Austin Healey і Ленсу довелося з усієї сили вдарити по гальмах, щоб не врізатися в лідера. Автомобіль британського гонщика винесло на центр траси. Левег, на Mercedes 300SLR, також із барабанними гальмами, не був готовий до такого повороту подій.
Про те, що було далі, ви можете побачити на цих документальних кадрах бібліотеки British Pathé. Авто Левега злетіло у повітря та на величезній швидкості прошило трибуну з вболівальниками…
Пасків безпеки тоді ще не вигадали, але навряд чи вони б врятували життя П’єру Левегу. Та я і не впевнений, що він хотів би жити після того, як дізнався б про 83 жертви аварії та близько 170 травмованих.
П’єр Левег був шостим зайвим в складі гонщиків Merceses на Ле-Ман 1955 року. Він увійде в історію як найбезславніший гонщик, що коли-небудь виходив на старт цієї гонки.
Підкоривши Формулу-1 в рік дебюту, гоночна команда Mercedes зосередила свої сили на найважливішій гонці того періоду. Автомобіль 300SLR базувався на “формульному" боліді W196 і його вважали досконалим творінням інженерної думки: 3-літрова рядна “вісімка” із передовою технологією впорскування пального видавала 300 к.с., а задля зниження ваги корпус було вироблено із магнієвого сплаву. Стірлінг Мосс виграв на цьому авто Mille Miglia 1955 року з рекордною швидкістю. Тепер настала черга перевірити техніку в Ле-Мані.
Менеджер команди, Альфред Нойбауер, розумів, що за 10 років після Другої світової війни рани ще не зажили, і на франуцзську гонку зібрав інтернаціональний склад: аргентинець Хуан-Мануель Фанхіо та британець Стірлінг Мосс були парою-фаворитами, в другому автомобілі мали також виступати гонщики Гран Прі німець Карл Клінг та француз Андре Сімон, а третім екіпажем виставили американсько-французьску пару - Джон Фітч та 49-річний П'єр Левег.
Левег із 17 років марив перемогою в Ле-Мані. З 1938-го він регулярно намагався досягти успіху в марафоні і одного разу був до нього дуже близький. У гонці 1952-го француз вийшов на старт на авто Talbot-Lago власної підготовки та самостійно проїхав майже 23 годин гонки. Приблизно за годину до фінішу, лідируючи із 20-хвилинною перевагою, він помилився із перемиканням передач і, не маючи даних по обертах через зламаний тахометр, критично перекрутив двигун. Перемога дісталася екіпажу на Mercedes…
Ле-Ман 1955-го був для Левега останнім шансом. І його найкращою нагодою. Автомобіль Mercedes був надійним та швидким. Можливо, аж занадто швидким для майже 50-річного гонщика. Левег був найповільнішим серед пілотів німецької команди і Нойбауер почав сумніватися у своєму виборі.
Француз також не був впевненим у своїх силах. Перед стартом гонки він говорив команді про те, що не почуває себе у безпеці, коли проїжджає повз вузьку пряму, яка була водночас стартовою прямою та місцем для обслуговування авто. Такого поняття як “піт-лейн” тоді не існувало.
Журналіст Жак Ікс (батько майбутнього шестикратного переможця Ле-Ману Жакі Ікса) у звіті про гонку писав: “Почуття гідності та величезна впертість не давали йому визнати, що цей автомобіль не для нього, що він має відмовитися від участі в гонці. В Mercedes вважали, що він сам попросить не виходити на старт, вони не хотіли просити його про це. Команда чекала на рішення, яке він так і не наважився прийняти”.
На годиннику була 18:24, йшла третя година перегонів. На прямій повз автомобіль Левега щойно промчав Jaguar Майка Хоторна. Француз йшов 6-м, але був найповільнішим гонщиком на Mercedes і щойно став коловим. Можливо, саме в цей момент його мрія про перемогу в Ле-Мані померла. За мить не стане і Левега…
Виходячи на пряму з боксами, Хоторн на коло випередив Austin Healey Ленса Макліна, підняв руку, сигналізуючи про піт-стоп, та загальмував, щоб звернути до механіків. Цей маневр застав Макліна зненацька. Дискові гальма на Jaguar були значно ефективнішими за барабанні на Austin Healey і Ленсу довелося з усієї сили вдарити по гальмах, щоб не врізатися в лідера. Автомобіль британського гонщика винесло на центр траси. Левег, на Mercedes 300SLR, також із барабанними гальмами, не був готовий до такого повороту подій.
Про те, що було далі, ви можете побачити на цих документальних кадрах бібліотеки British Pathé. Авто Левега злетіло у повітря та на величезній швидкості прошило трибуну з вболівальниками…
Пасків безпеки тоді ще не вигадали, але навряд чи вони б врятували життя П’єру Левегу. Та я і не впевнений, що він хотів би жити після того, як дізнався б про 83 жертви аварії та близько 170 травмованих.
Ближче до опівночі команда Mercedes прийняла рішення знати свої автомобілі з перегонів, які не зупинили навіть після такої жахливої трагедії (організатори пояснювали це тим, що боялися паніки серед 250,000 глядачів, які ще й могли перекрити під’їздні шляхи для автомобілів швидкої допомоги). Екіпаж Фанхіо та Мосса лідирував, але Mercedes вже не мали шансів тріумфувати в Ле-Мані. Декілька годин тому їхній автомобіль забрав життя у майже сотні людей, більшість з яких - французи. Як написав Ей Джей Байме, “Нойбауер не хотів розпочати Третю світову”. У Mercedes не було вибору.
Жахливі кадри з Ле-Ману швидко облетіли світ. Організатори гонок у Франції, Німеччині, Іспанії та Швейцарії скасували свої національні Гран Прі (Швейцарія взагалі законодавчо заборонила перегони на своїй території). Це означало, що сезон складатиметься лише із шести гонок. І другого місця на п’ятому етапі (Гран Прі Британії) було достатньо, щоб Хуан-Мануель Фанхіо втретє став чемпіоном - і вдруге поспіль за Mercedes.
Але німцям було вже досить. Наприкінці сезону команда Mercedes залишила чемпіонат майже на чотири десятиліття. Лише в 1994-му, разом із командою Sauber, вони повернуться у гонки Гран Прі у якості мотористів.
І тільки у 2010-му заводська команда Mercedes знову вийде на старт сезону Формули-1.
———
Про трагедію в Ле-Мані та рішення Mercedes знятися з гонки зняли дуже сильний анімований мініфільм. Знайдіть 15 хвилин на його перегляд.
https://www.youtube.com/watch?v=22I7yJiOu0s
Жахливі кадри з Ле-Ману швидко облетіли світ. Організатори гонок у Франції, Німеччині, Іспанії та Швейцарії скасували свої національні Гран Прі (Швейцарія взагалі законодавчо заборонила перегони на своїй території). Це означало, що сезон складатиметься лише із шести гонок. І другого місця на п’ятому етапі (Гран Прі Британії) було достатньо, щоб Хуан-Мануель Фанхіо втретє став чемпіоном - і вдруге поспіль за Mercedes.
Але німцям було вже досить. Наприкінці сезону команда Mercedes залишила чемпіонат майже на чотири десятиліття. Лише в 1994-му, разом із командою Sauber, вони повернуться у гонки Гран Прі у якості мотористів.
І тільки у 2010-му заводська команда Mercedes знову вийде на старт сезону Формули-1.
———
Про трагедію в Ле-Мані та рішення Mercedes знятися з гонки зняли дуже сильний анімований мініфільм. Знайдіть 15 хвилин на його перегляд.
https://www.youtube.com/watch?v=22I7yJiOu0s
YouTube
LE MANS 1955 - Court métrage d'animation de Q. Baillieux
24 Heures du Mans, 1955. La course est grandiose. Il y a trois cent mille spectateurs. Les Flèches d’argent de Mercedes sont les favorites pour la victoire. Il est dix-huit heures quand la voiture de Pierre Levegh explose dans les gradins projetant comme…
#97 - НА ПОЧАТКУ НОВОЇ ЕРИ
Залишавшись наприкінці сезону-1955 без Mercedes та Lancia (що збанкрутіла), боротьба у Формула-1 розгорнулася між двома італійськими командами - Ferrari та Maserati.
Чемпіон світу Хуан-Мануель Фанхіо, несподівано для балатьох, приєднався до Ferrari. Після успіхів з Аскарі в період дії регламенту Формули-2 1952-1953 років, Скудерія виступала все гірше і гірше і станом на кінець 1955-го її боліди поступалися у швидкості не лише Mercedes, але й Maserati та Lancia.
Фанхіо переконали дві речі: хороші фінансові умови, запропоновані Енцо Феррарі, та той факт, що Ferrari придбала боліди збанкрутівшої команди Lancia, водночас призначивши на посаду головного конструктора їхнього творця - Вітторіо Яно.
Легендарний інженер ще в середині 1920-х будував успішні гоночні автомобілі для Alfa Romeo, на яких змагалася команда Ferrari, а потім приєднався до Lancia. В 1956-му він став засновником успіхів Ferrari на найближчі 10 років, особливо в Ле-Мані.
Але на початку року про це ще ніхто не здогадувався. Яно взявся за роботу та покращив Lancia D50 - так на світ народився болід Ferrari D50. Завдяки сильному складу пілотів (Фанхіо, Кастелотті, Муссо та Коллінз), команда Енцо Феррарі здобула за сезон 5 перемог в 7 гонках (Інді-500 не рахуємо). Дві інші гонки виграв Стірлінг Мосс, але титул наприкінці сезону розігравали гонщики Ferrari (Фанхіо та Коллінз) та Жан Бера на Maserati.
Перед фінальним Гран Прі, в Монці, Фанхіо мав на 8 очок більше за обох конкурентів, але після старту гонки ситуація докорінно змінилася. Аргентинець зійшов через зламаний важіть рульового механізму, а у Бери відмовив електрогенератор. Пітер Коллінз отримав шанс стати першим британським чемпіоном Ф-1.
За регламентом тієї пори, в залік йшли п'ять найкращих результатів за сезон, тому для перемоги Коллінзу потрібно було не просто перемагати, але й брати найшвидше коло (за яке давали 1 очко).
В Ferrari, щоб дати Фанхіо шанс, наказали своєму гонщику Луїджі Муссо віддати болід напарнику (що він вже робив на першому етапі сезону, тим самим розділивши перемогу з аргентинцем). Але італієць відмовився. І тоді на допомогу фавориту прийшов... Коллінз!
На 35-му колі (з 50-ти) британець заїхав на плановий піт-стоп і передав болід лідеру команди. Фанхіо потім згадував про той момент наступне: “Я був до сліз зворушений його жестом. Пітер був одним із найвидатніших джентльменів, з якими я коли-небудь змагався на трасі протягом кар'єри”.
Чинний чемпіон повернувся на трасу та фінішував другим, завоювавши свій четвертий титул. Перемогу здобув Мосс, ще й з найкращим колом, тому Коллінз завершив сезон тільки 3-м у особистому заліку. Передаючи болід Фанхіо, Пітер вважав, що у нього ще буде шанс здобути титул, але цей результат залишиться його найкращим досягненням в Ф-1. Коллінз загине в аварії під час Гран Прі Німеччини 1958.
Сезон 1956-го був тріумфом італійських гоночних автомобілів, проте британські Connaught, Vanwall та BRM демонстрували ознаки прогресу. А в трійці найкращих на фінальному Гран Прі, окрім Фанхіо, були троє англійців - Мосс, Коллінз та Флокхарт.
Наближалася нова ера - ера британських “гаражистів”.
Протягом наступних 50-років, з 1957-го року і до 2006-го, кожного сезону у Формулі-1 обов’язково перемагала британська команда. І навіть у чемпіонаті 2006-го, коли перемоги дісталися Ferrari, Renault та Honda, дві останні базувалися у Британії.
Залишавшись наприкінці сезону-1955 без Mercedes та Lancia (що збанкрутіла), боротьба у Формула-1 розгорнулася між двома італійськими командами - Ferrari та Maserati.
Чемпіон світу Хуан-Мануель Фанхіо, несподівано для балатьох, приєднався до Ferrari. Після успіхів з Аскарі в період дії регламенту Формули-2 1952-1953 років, Скудерія виступала все гірше і гірше і станом на кінець 1955-го її боліди поступалися у швидкості не лише Mercedes, але й Maserati та Lancia.
Фанхіо переконали дві речі: хороші фінансові умови, запропоновані Енцо Феррарі, та той факт, що Ferrari придбала боліди збанкрутівшої команди Lancia, водночас призначивши на посаду головного конструктора їхнього творця - Вітторіо Яно.
Легендарний інженер ще в середині 1920-х будував успішні гоночні автомобілі для Alfa Romeo, на яких змагалася команда Ferrari, а потім приєднався до Lancia. В 1956-му він став засновником успіхів Ferrari на найближчі 10 років, особливо в Ле-Мані.
Але на початку року про це ще ніхто не здогадувався. Яно взявся за роботу та покращив Lancia D50 - так на світ народився болід Ferrari D50. Завдяки сильному складу пілотів (Фанхіо, Кастелотті, Муссо та Коллінз), команда Енцо Феррарі здобула за сезон 5 перемог в 7 гонках (Інді-500 не рахуємо). Дві інші гонки виграв Стірлінг Мосс, але титул наприкінці сезону розігравали гонщики Ferrari (Фанхіо та Коллінз) та Жан Бера на Maserati.
Перед фінальним Гран Прі, в Монці, Фанхіо мав на 8 очок більше за обох конкурентів, але після старту гонки ситуація докорінно змінилася. Аргентинець зійшов через зламаний важіть рульового механізму, а у Бери відмовив електрогенератор. Пітер Коллінз отримав шанс стати першим британським чемпіоном Ф-1.
За регламентом тієї пори, в залік йшли п'ять найкращих результатів за сезон, тому для перемоги Коллінзу потрібно було не просто перемагати, але й брати найшвидше коло (за яке давали 1 очко).
В Ferrari, щоб дати Фанхіо шанс, наказали своєму гонщику Луїджі Муссо віддати болід напарнику (що він вже робив на першому етапі сезону, тим самим розділивши перемогу з аргентинцем). Але італієць відмовився. І тоді на допомогу фавориту прийшов... Коллінз!
На 35-му колі (з 50-ти) британець заїхав на плановий піт-стоп і передав болід лідеру команди. Фанхіо потім згадував про той момент наступне: “Я був до сліз зворушений його жестом. Пітер був одним із найвидатніших джентльменів, з якими я коли-небудь змагався на трасі протягом кар'єри”.
Чинний чемпіон повернувся на трасу та фінішував другим, завоювавши свій четвертий титул. Перемогу здобув Мосс, ще й з найкращим колом, тому Коллінз завершив сезон тільки 3-м у особистому заліку. Передаючи болід Фанхіо, Пітер вважав, що у нього ще буде шанс здобути титул, але цей результат залишиться його найкращим досягненням в Ф-1. Коллінз загине в аварії під час Гран Прі Німеччини 1958.
Сезон 1956-го був тріумфом італійських гоночних автомобілів, проте британські Connaught, Vanwall та BRM демонстрували ознаки прогресу. А в трійці найкращих на фінальному Гран Прі, окрім Фанхіо, були троє англійців - Мосс, Коллінз та Флокхарт.
Наближалася нова ера - ера британських “гаражистів”.
Протягом наступних 50-років, з 1957-го року і до 2006-го, кожного сезону у Формулі-1 обов’язково перемагала британська команда. І навіть у чемпіонаті 2006-го, коли перемоги дісталися Ferrari, Renault та Honda, дві останні базувалися у Британії.
#96 - БРИТАНІЯ НАСТУПАЄ
У сезоні-1957 року стало очевидно: Формула-1 перетворюється зі спорту європейских (читай “італійських”) автовиробників у змагання команд, в першу чергу британських. Але почалася ця хвиля не з команд, а з гонщиків.
Монца-1956 не була випадковістю. В середині 50-х в чемпіонат прийшло покоління молодих та талановитих гонщиків з Великобританії. Спорт переживав глобальні зміни і вже не був змаганням зрілих пілотів, часто за 40.
Так, перед стартом сезону-1957 чинному чемпіону Хуану-Мануелю Фанхіо (який тепер виступав за Maserati) було вже 45, а його суперниками виступали гонщики, що годилися аргентинцю в сини: Пітеру Коллінзу було 25, Майку Хоторну - 27, Стірлінгу Моссу - 27, Тоні Бруксу - 25, Стюарту Льюїсу-Евансу - 26.
Останніх трьох об’єднала під своїм крилом команда Vanwall Тоні Вандервела. Британський ентузіаст перегонів з початку 50-х виставляв в незалікові гонки модифіковані боліди Ferrari, а на сезон-1954 вперше підготував шасі власної розробки. Перед стартом сезону-1957 британська команда була готова до боротьби з фаворитами.
Зібравши сильних пілотів, британці вже у першій для себе гонці чемпіонату (Аргентину вони, традиційно, пропускали - летіти туди було дорого!) завоювали “срібло” - другим в Монако фінішував Тоні Брукс.
Першої перемоги довго чекати не довелося. В Ейнтрі, на п’ятому етапі сезону, Стірлінг Мосс та Тоні Брукс на двох поділили перемогу на Гран Прі Великобританії (це був третій та останній випадок, коли перемога діставалася одразу двом пілотам). До кінця сезону залишатиметься три етапи і Мосс виграє для Vanwall ще дві гонки.
Але титул, п’ятий та останній, за дві гонки до кінця чемпіонату, дістанеться Фанхіо. Для цього Маестро відіграє хвилину відставання (через позаплановий піт-стоп) та на останньому колі випередить Коллінза та Хоторна, здобувши на Нюрбургринзі одну з найвидатніших перемог в історії Ф-1.
Цей успіх буде 24-м та останнім для аргентинця, який в 1958-му проведе в Ф-1 лише дві гонки і в обох фінішує четвертим. На початку 1958-го, через фінансові проблеми, Maserati буде змушена закрити свою гоночну команду.
Ferrari залишиться наодинці проти британських команд, які в 1958-му планували боротися за чемпіонські титули. Вперше в історії спорту їх було два: титул в осоюбистому заліку, для пілота, та новинка - Кубок Конструкторів для найкращої команди.
У Vanwall були всі причини вважати себе фаворитами у боротьбі за обидва трофеї. Але у Ferrari був свій козир, з британським паспортом…
У сезоні-1957 року стало очевидно: Формула-1 перетворюється зі спорту європейских (читай “італійських”) автовиробників у змагання команд, в першу чергу британських. Але почалася ця хвиля не з команд, а з гонщиків.
Монца-1956 не була випадковістю. В середині 50-х в чемпіонат прийшло покоління молодих та талановитих гонщиків з Великобританії. Спорт переживав глобальні зміни і вже не був змаганням зрілих пілотів, часто за 40.
Так, перед стартом сезону-1957 чинному чемпіону Хуану-Мануелю Фанхіо (який тепер виступав за Maserati) було вже 45, а його суперниками виступали гонщики, що годилися аргентинцю в сини: Пітеру Коллінзу було 25, Майку Хоторну - 27, Стірлінгу Моссу - 27, Тоні Бруксу - 25, Стюарту Льюїсу-Евансу - 26.
Останніх трьох об’єднала під своїм крилом команда Vanwall Тоні Вандервела. Британський ентузіаст перегонів з початку 50-х виставляв в незалікові гонки модифіковані боліди Ferrari, а на сезон-1954 вперше підготував шасі власної розробки. Перед стартом сезону-1957 британська команда була готова до боротьби з фаворитами.
Зібравши сильних пілотів, британці вже у першій для себе гонці чемпіонату (Аргентину вони, традиційно, пропускали - летіти туди було дорого!) завоювали “срібло” - другим в Монако фінішував Тоні Брукс.
Першої перемоги довго чекати не довелося. В Ейнтрі, на п’ятому етапі сезону, Стірлінг Мосс та Тоні Брукс на двох поділили перемогу на Гран Прі Великобританії (це був третій та останній випадок, коли перемога діставалася одразу двом пілотам). До кінця сезону залишатиметься три етапи і Мосс виграє для Vanwall ще дві гонки.
Але титул, п’ятий та останній, за дві гонки до кінця чемпіонату, дістанеться Фанхіо. Для цього Маестро відіграє хвилину відставання (через позаплановий піт-стоп) та на останньому колі випередить Коллінза та Хоторна, здобувши на Нюрбургринзі одну з найвидатніших перемог в історії Ф-1.
Цей успіх буде 24-м та останнім для аргентинця, який в 1958-му проведе в Ф-1 лише дві гонки і в обох фінішує четвертим. На початку 1958-го, через фінансові проблеми, Maserati буде змушена закрити свою гоночну команду.
Ferrari залишиться наодинці проти британських команд, які в 1958-му планували боротися за чемпіонські титули. Вперше в історії спорту їх було два: титул в осоюбистому заліку, для пілота, та новинка - Кубок Конструкторів для найкращої команди.
У Vanwall були всі причини вважати себе фаворитами у боротьбі за обидва трофеї. Але у Ferrari був свій козир, з британським паспортом…
🔝 ДЕСЯТКА НАЙКРАЩИХ 2019
Моя суб’єктивна версія топ-10 гонщиків сезону-2019.
Позиція, ім’я та декілька слів аргументації. Більше про підсумки сезону та мою особисту десятку найкращих слухайте в найближчому випуску F1Podcast.
Отже, ось вони - мої герої 70-го сезону Формули-1!
1. ЛЬЮЇС ХЕМІЛТОН
На мою думку, Льюїс провів найсильніший сезон у своїй кар’єрі. Рівний, без спадів, практично без помилок. Він фінішував в очках в усіх Гран Прі сезону, виграв рекордну кількість гонок не з поулу за чемпіонат, підкорив нову порцію ALL-TIME-рекордів. Помилки? Знайшов лише дві: в Німеччині (в дощ) та Бразилії (коли Льюїс вже міг собі це дозволити).
2. МАКС ФЕРСТАППЕН
Це був сезон становлення Макса як лідера команди і претендента на титул. Так, до трофею він близько не підібрався, на що у команди були свої причини, але як гонщик Ферстаппен провів свій найкращий сезон. Далі буде.
3. ШАРЛЬ ЛЕКЛЕР
Дуже важко було обрати 3-го та 4-го пілота в цьому рейтингу і мій вибір зупинився на Шарлі лише тому, що протягом сезону йому протистояли такі гонщики, як Хемілтон, Ферстаппен та Феттель. І Леклер перемагав кожного з них. А ще він топ-3 тому, що у дебютному за Ferrari сезоні практично затвердився у статусі лідера команди.
4. КАРЛОС САЙНС
Для багатьох з вас Карлос був третім найкращим цього сезону. І я прекрасно розумію, чому: іспанець самостійно набрав більше очок, ніж команда Renault, що і дозволило McLaren легко виграти боротьбу у Формулі-1.5. Це була робота… smooooooth operatoooooor! Але через те, що суперниками Карлоса були гонщики Toro Rosso, Renault та Чеко Перес, він на одну позицію нижче за Леклера.
5. ВАЛТТЕРІ БОТТАС
Я не схильний вважати, що Валттері провалив цей сезон. І у мене є багато аргументів на користь фіна (будуть в подкасті). Тут просто скажу, що Боттас, статистично, провів свій найкращий сезон, в якому він програв лише Льюїсу Хемілтону - одному з GOAT. Інша справа, що очікування у нас були дещо завищеними і в цьому Боттас сам винний. “To whom it may concern…” і далі за текстом 🙂
6. АЛЕКС АЛБОН
Алекс вперше сів за кермо боліда Ф-1 на зимових тестах в лютому, в своїй третій гонці, стартуючи з піт-лейн, приїхав 10-м, а в 11-й, вперше пілотуючи формульний болід в дощ, фінішував 6-м. А потім перейшов у головну команду Red Bull і за декілька гонок переконав керівництво залишити його в команді. Непогано, як для новачка!
7. ЛАНДО НОРРІС
Серед усіх дебютантів сезону, Ландо видається мені найбільш природньо обдарованим гонщиком. Багато речей даються йому легко, деякі кваліфікаційні кола були просто дивовижними, як для новачка. А чого тільки вартий обгін Гаслі в Бахрейні? Так, Ландо ще потрібно вчитися, але цього року він заклав дуже міцний фундамент для майбутніх успіхів. Міцна топ-7! І це я навіть не згадав про мемчики.
8. СЕРХІО ПЕРЕС
Чеко весь сезон тягнув на собі команду Racing Point, особливо в другій його частині. І ледь не витягнув на 5-те місце в Кубку Конструкторів! У мене склалося враження, що гонки, на яких Перес не претендував на очки, можна перелічити на пальцях однієї руки. Лідер команди.
9. ДЖОРДЖ РАССЕЛ
Так, формально найгірший гонщик чемпіонату (єдиний з нулем очок) у моїй топ-10! І я вважаю, що Рассел цілком напрацював на цей результат. 21-0 в кваліфікаціях проти іменитого напарника, майже безпомилковий пілотаж в дебютному сезоні на найгіршому боліді, та дуже хороші перспективи на подальшу кар’єру. Хайлайт сезону - кваліфікація в Угорщині. Це було щось!
10. П’ЄР ГАСЛІ
Після перших 12 гонок П’єр у цьому рейтингу був би 18 або 19-му. Проте за наступні 9 гонок, вже у складі Toro Rosso, він нам нагадав, за що його минулого року взяли в Red Bull. Якби у Гаслі не було цієї жахливої першої частини чемпіонату, він цілком міг би розраховувати на місце в топ-5 цього рейтингу.
Моя суб’єктивна версія топ-10 гонщиків сезону-2019.
Позиція, ім’я та декілька слів аргументації. Більше про підсумки сезону та мою особисту десятку найкращих слухайте в найближчому випуску F1Podcast.
Отже, ось вони - мої герої 70-го сезону Формули-1!
1. ЛЬЮЇС ХЕМІЛТОН
На мою думку, Льюїс провів найсильніший сезон у своїй кар’єрі. Рівний, без спадів, практично без помилок. Він фінішував в очках в усіх Гран Прі сезону, виграв рекордну кількість гонок не з поулу за чемпіонат, підкорив нову порцію ALL-TIME-рекордів. Помилки? Знайшов лише дві: в Німеччині (в дощ) та Бразилії (коли Льюїс вже міг собі це дозволити).
2. МАКС ФЕРСТАППЕН
Це був сезон становлення Макса як лідера команди і претендента на титул. Так, до трофею він близько не підібрався, на що у команди були свої причини, але як гонщик Ферстаппен провів свій найкращий сезон. Далі буде.
3. ШАРЛЬ ЛЕКЛЕР
Дуже важко було обрати 3-го та 4-го пілота в цьому рейтингу і мій вибір зупинився на Шарлі лише тому, що протягом сезону йому протистояли такі гонщики, як Хемілтон, Ферстаппен та Феттель. І Леклер перемагав кожного з них. А ще він топ-3 тому, що у дебютному за Ferrari сезоні практично затвердився у статусі лідера команди.
4. КАРЛОС САЙНС
Для багатьох з вас Карлос був третім найкращим цього сезону. І я прекрасно розумію, чому: іспанець самостійно набрав більше очок, ніж команда Renault, що і дозволило McLaren легко виграти боротьбу у Формулі-1.5. Це була робота… smooooooth operatoooooor! Але через те, що суперниками Карлоса були гонщики Toro Rosso, Renault та Чеко Перес, він на одну позицію нижче за Леклера.
5. ВАЛТТЕРІ БОТТАС
Я не схильний вважати, що Валттері провалив цей сезон. І у мене є багато аргументів на користь фіна (будуть в подкасті). Тут просто скажу, що Боттас, статистично, провів свій найкращий сезон, в якому він програв лише Льюїсу Хемілтону - одному з GOAT. Інша справа, що очікування у нас були дещо завищеними і в цьому Боттас сам винний. “To whom it may concern…” і далі за текстом 🙂
6. АЛЕКС АЛБОН
Алекс вперше сів за кермо боліда Ф-1 на зимових тестах в лютому, в своїй третій гонці, стартуючи з піт-лейн, приїхав 10-м, а в 11-й, вперше пілотуючи формульний болід в дощ, фінішував 6-м. А потім перейшов у головну команду Red Bull і за декілька гонок переконав керівництво залишити його в команді. Непогано, як для новачка!
7. ЛАНДО НОРРІС
Серед усіх дебютантів сезону, Ландо видається мені найбільш природньо обдарованим гонщиком. Багато речей даються йому легко, деякі кваліфікаційні кола були просто дивовижними, як для новачка. А чого тільки вартий обгін Гаслі в Бахрейні? Так, Ландо ще потрібно вчитися, але цього року він заклав дуже міцний фундамент для майбутніх успіхів. Міцна топ-7! І це я навіть не згадав про мемчики.
8. СЕРХІО ПЕРЕС
Чеко весь сезон тягнув на собі команду Racing Point, особливо в другій його частині. І ледь не витягнув на 5-те місце в Кубку Конструкторів! У мене склалося враження, що гонки, на яких Перес не претендував на очки, можна перелічити на пальцях однієї руки. Лідер команди.
9. ДЖОРДЖ РАССЕЛ
Так, формально найгірший гонщик чемпіонату (єдиний з нулем очок) у моїй топ-10! І я вважаю, що Рассел цілком напрацював на цей результат. 21-0 в кваліфікаціях проти іменитого напарника, майже безпомилковий пілотаж в дебютному сезоні на найгіршому боліді, та дуже хороші перспективи на подальшу кар’єру. Хайлайт сезону - кваліфікація в Угорщині. Це було щось!
10. П’ЄР ГАСЛІ
Після перших 12 гонок П’єр у цьому рейтингу був би 18 або 19-му. Проте за наступні 9 гонок, вже у складі Toro Rosso, він нам нагадав, за що його минулого року взяли в Red Bull. Якби у Гаслі не було цієї жахливої першої частини чемпіонату, він цілком міг би розраховувати на місце в топ-5 цього рейтингу.
#95 - ГОНОЧНИЙ КОЛІР - ЗЕЛЕНИЙ
З моменту офіційного старту чемпіонату в 1950-му, автомобіль Формули-1 асоціювався лише з одним кольором. Alfa Romeo, Maserati, Ferrari та Lancia створювали монотонну палітру гоночного пелотону. За винятком короткого сріблястого спалаху в 1954-55 роках, в гонках Гран Прі як правило перемагали червоні автомобілі. Червоний був не просто національним кольором італійських команд. В 50-ті він став кольором швидкості.
Так тривало до середини 1957-го. Спершу в Ейнтрі Мосс та Брукс здобули для Vanwall першу перемогу. А на фінальному Гран Прі в Монці вже весь перший стартовий ряд (за регламентом тієї пори - із трьох болідів) був окупований “британським гоночним зеленим”.
В Монці!
Тіфозі не вірили своїм очам. Організатори гонки не могли допустити такої картини на старті гонки, тому переформатували решітку з формації 3-4-3… на 4-3-4… - лише для того, щоб в першому ряду опинилася червона Maserati Фанхіо.
По завершенні 87 кіл гонки, п’ятикратний чемпіон приїхав на 41 секунду пізніше за Стірлінга Мосса. Британія святкувала в Італії. Команда Тоні Вандервел виграла третю з останніх чотирьох гонок і мета боса команди Vanwall - “To beat those bloody red cars” - була досягнута. Наступним кроком мав стати перший британський титул.
Але Vanwall не були єдиними британцями в пелотоні. Боліди Cooper також претендувала на славу, ще й радикально відрізнялись від конкурентів розташуванням мотору - він знаходився за гонщиком, а не попереду. Саме болід Copper-Climax обрав для старту сезону Стірлінг Мосс, щоб вийти на старт Гран Прі Аргентини. Поки в Vanwall готували новий мотор, Мосс здобув для задньомоторного боліду першу перемогу в Гран Прі.
На другому етапі Мосс повернувся в команду Vanwall, але маленький Cooper краще підходив під вузьку звивисту трасу вулицями Монте-Карло і перемога дісталася французц Морісу Трентіньяну. Решту гонок сезону виграли британці.
Після того, як Хуан-Мануель Фанхіо фактично оголосив про завершення кар’єри, фаворитом чемпіонату став Стірлінг Мосс. Але ніхто не скидав з рахунків Тоні Брукса, Пітера Коллінза та Майка Хоторна. Лише останній із цього списку виступав на червоному автомобілі - на Ferrari.
Зрештою, все традиційно звелося до надійності та стабільності. Боротьба між Vanwall та Ferrari була надзвичайно напруженою. Британці були швидкими, проте ламалися. Брукс виграв три гонки, але це були його єдині очки за сезон. Мосс переміг в чотирьох Гран Прі та одного разу фінішуівав другим - в інших зійшов. А Майк Хоторн переміг тільки раз, проте ще п’ять разів був другим і за весь сезон всього двічі не побачив картатого прапору.
Доля титулу вирішувалася на фінальному Гран Прі, в Марокко. Претенденти - британські гонщики, що виступали за різні команди. Мосс на Vanwall та Хоторн на Ferrari. Хоторн взяв поул, але Мосс здобув перемогу, показавши найшвидше коло. Доля титулу була в його руках, але завдячуючи щедрості нового напарника, Філа Хілла, Хоторн успадкував в гонці друге місце, якого було досить для того, щоб виграти сезон із перевагою лише в одне очко.
Британія нарешті отримала свого чемпіона, нехай і на Ferrari. Четвертий рік поспіль Мосс завершував сезон другим. А в топ-5 за підсумками сезону були виключно підлеглі Королеви.
Більше того, перший в історії Ф-1 Кубок Конструкторів також дастався британським ентузіастам перегонів - Тоні Вандервелу та його команді Vanwall.
Формула-1 остаточно змінилася і увійшла в еру “британських гаражистів”. До кінця 60-х на рахунку британських команд буде 8 Кубків Конструкторів, у європейських - лише три.
З моменту офіційного старту чемпіонату в 1950-му, автомобіль Формули-1 асоціювався лише з одним кольором. Alfa Romeo, Maserati, Ferrari та Lancia створювали монотонну палітру гоночного пелотону. За винятком короткого сріблястого спалаху в 1954-55 роках, в гонках Гран Прі як правило перемагали червоні автомобілі. Червоний був не просто національним кольором італійських команд. В 50-ті він став кольором швидкості.
Так тривало до середини 1957-го. Спершу в Ейнтрі Мосс та Брукс здобули для Vanwall першу перемогу. А на фінальному Гран Прі в Монці вже весь перший стартовий ряд (за регламентом тієї пори - із трьох болідів) був окупований “британським гоночним зеленим”.
В Монці!
Тіфозі не вірили своїм очам. Організатори гонки не могли допустити такої картини на старті гонки, тому переформатували решітку з формації 3-4-3… на 4-3-4… - лише для того, щоб в першому ряду опинилася червона Maserati Фанхіо.
По завершенні 87 кіл гонки, п’ятикратний чемпіон приїхав на 41 секунду пізніше за Стірлінга Мосса. Британія святкувала в Італії. Команда Тоні Вандервел виграла третю з останніх чотирьох гонок і мета боса команди Vanwall - “To beat those bloody red cars” - була досягнута. Наступним кроком мав стати перший британський титул.
Але Vanwall не були єдиними британцями в пелотоні. Боліди Cooper також претендувала на славу, ще й радикально відрізнялись від конкурентів розташуванням мотору - він знаходився за гонщиком, а не попереду. Саме болід Copper-Climax обрав для старту сезону Стірлінг Мосс, щоб вийти на старт Гран Прі Аргентини. Поки в Vanwall готували новий мотор, Мосс здобув для задньомоторного боліду першу перемогу в Гран Прі.
На другому етапі Мосс повернувся в команду Vanwall, але маленький Cooper краще підходив під вузьку звивисту трасу вулицями Монте-Карло і перемога дісталася французц Морісу Трентіньяну. Решту гонок сезону виграли британці.
Після того, як Хуан-Мануель Фанхіо фактично оголосив про завершення кар’єри, фаворитом чемпіонату став Стірлінг Мосс. Але ніхто не скидав з рахунків Тоні Брукса, Пітера Коллінза та Майка Хоторна. Лише останній із цього списку виступав на червоному автомобілі - на Ferrari.
Зрештою, все традиційно звелося до надійності та стабільності. Боротьба між Vanwall та Ferrari була надзвичайно напруженою. Британці були швидкими, проте ламалися. Брукс виграв три гонки, але це були його єдині очки за сезон. Мосс переміг в чотирьох Гран Прі та одного разу фінішуівав другим - в інших зійшов. А Майк Хоторн переміг тільки раз, проте ще п’ять разів був другим і за весь сезон всього двічі не побачив картатого прапору.
Доля титулу вирішувалася на фінальному Гран Прі, в Марокко. Претенденти - британські гонщики, що виступали за різні команди. Мосс на Vanwall та Хоторн на Ferrari. Хоторн взяв поул, але Мосс здобув перемогу, показавши найшвидше коло. Доля титулу була в його руках, але завдячуючи щедрості нового напарника, Філа Хілла, Хоторн успадкував в гонці друге місце, якого було досить для того, щоб виграти сезон із перевагою лише в одне очко.
Британія нарешті отримала свого чемпіона, нехай і на Ferrari. Четвертий рік поспіль Мосс завершував сезон другим. А в топ-5 за підсумками сезону були виключно підлеглі Королеви.
Більше того, перший в історії Ф-1 Кубок Конструкторів також дастався британським ентузіастам перегонів - Тоні Вандервелу та його команді Vanwall.
Формула-1 остаточно змінилася і увійшла в еру “британських гаражистів”. До кінця 60-х на рахунку британських команд буде 8 Кубків Конструкторів, у європейських - лише три.
#94 - ДЖОН, ДЖЕК ТА БРЮС
Сезон 1958 року був для Формули-1 не лише революційним, але й дуже виснажливим - емоційно та психологічно.
Це був один із найтрагічніших сезонів в історії автоспорту. Протягом року не стало трьох провідних гонщиків: заводський пілот Ferrari Луїджі Муссо загинув під час Гран Прі Франції в Реймсі; напарник Муссо, британець Пітер Коллінз, розбився під час Гран Прі Німеччини на Нюрбургринзі; а на фінальному Гран Прі в Марокко в тяжку аварію потрапив ще один молодий герой чемпіонату, Стюарт Льюїс-Еванс (менеджером якого був лондонський підприємець на ім’я Бернард Екклстоун). За шість днів британець помре у шпиталі від отриманих травм.
Не уник трагічної участі і чинний чемпіон Майк Хоторн. Завершивши кар’єру одразу після виграного титулу, британець розбився на початку 1959-го в дорожній аварії.
Одним із наслідків цих трагічних подій стало те, що команда Vanwall, яка щойно виграла Кубок Конструкторів, фактично припинила існування. Здоров’я почало підводити її засновника Тоні Вандервела і він зав'язав з Ф-1. Кажуть, значну роль в погіршенні стану боса Vanwall зіграла загибель його гонщика Льюїса-Еванса.
Вперше з 1950 року на старт сезону Формули-1 не вийшло жодного чемпіона світу. А відмова Vanwall брати участь в чемпіонаті залишила Ferrari єдиною командою із досвідом перемог.
Чемпіонат мав отриимати нового короля. І він прибув із далекої Австралії, прихопивши із собою підмогу.
В технічному плані революційні середньомоторні боліди Cooper стали новими законодавцями моди. І хоча більшість пелотону все ще складали передньомоторні гоночні автомобілі, чемпіонат 1959 року фактично став для них останнім балом. Світовий автоспорт усвідомив переваги середньомоторного компонування, яке дозволяло отримати краще зчеплення коліс з дорогою, зробити болід легшим та прудкішим, знизити навантаження на гальма та дати гонщику більше контролю над авто за рахунок кращого розміщення кокпіту.
Навіть такий традиціоналіст, як Енцо Феррарі, почав усвідомлювати, що епоха передньомоторних авто закінчилася. Проте у Ferrari не було готової робочої концепції подібного боліда аж до 1961-го…
Але в 1959-му такий болід вже був у Джона Купера та його команди Cooper Car Company. В руках австралійця Джека Бребема, Стірлінга Мосса та новачка чемпіонату Брюса МакЛарена, цей автомобіль став справжньою силою - у восьми гонках боліди Cooper здобули п’ять перемог.
Незважаючи на таку впевнену статистику, боротьба в чемпіонаті йшла до останньої гонки і на титул, окрім гощиків на Cooper (Бребема та Мосса), претендував ще й Тоні Брукс на Ferrari.
У фіналі сезону в Себрінгу Мосс взяв поул, але зійшов вже на 5-му колі, віддавши лідерство Бребему. Та на останньому колі гонки на боліді австралійця закінчилося пальне, що несподівано дало шанс Бруксу - проте запізно. Для титулу британець повинен був перемагати і показувати найшвидше коло, але він знаходився лише на третій позиції, в трьох хвилинах позаду лідера. Дива не сталося.
Незважаючи на те, що будь-який результат нижче третього не йшов Бребему в залік (туди зараховували п’ять найкращих фінішів за сезон), австралієць доштовхав болід до фінішу 4-м - вже у статусі нового чемпіона Формули-1.
Сталося це за п’ять хвилин після того, як фінішу смугу перетнув гонщик, якого Бребем на початку року покликав виступати в Європі разом із собою - новозеландець Брюс МакЛарен. Йому було лише 22 і щойно він став наймолодшим переможем в історії Ф-1 (рекорд протримається більше 40 років!).
В ту мить мало хто підозрював, яку роль у становленні Формули-1 зіграють ці двоє - новий чемпіон та новий переможець. Джек Бребем встигне виграти ще два титули, один з яких за кермом боліду власної конструкції. А Брюс МакЛарен започаткує команду, яка кине виклик Ferrari і стане однією з найуспішніших команд в історії спорту.
P.S. Про Брюса МакЛарена цього місяця у мене буде F1Podcast Patreon Special. Долучайтеся до нашого клубу, щоб не пропустити!
Сезон 1958 року був для Формули-1 не лише революційним, але й дуже виснажливим - емоційно та психологічно.
Це був один із найтрагічніших сезонів в історії автоспорту. Протягом року не стало трьох провідних гонщиків: заводський пілот Ferrari Луїджі Муссо загинув під час Гран Прі Франції в Реймсі; напарник Муссо, британець Пітер Коллінз, розбився під час Гран Прі Німеччини на Нюрбургринзі; а на фінальному Гран Прі в Марокко в тяжку аварію потрапив ще один молодий герой чемпіонату, Стюарт Льюїс-Еванс (менеджером якого був лондонський підприємець на ім’я Бернард Екклстоун). За шість днів британець помре у шпиталі від отриманих травм.
Не уник трагічної участі і чинний чемпіон Майк Хоторн. Завершивши кар’єру одразу після виграного титулу, британець розбився на початку 1959-го в дорожній аварії.
Одним із наслідків цих трагічних подій стало те, що команда Vanwall, яка щойно виграла Кубок Конструкторів, фактично припинила існування. Здоров’я почало підводити її засновника Тоні Вандервела і він зав'язав з Ф-1. Кажуть, значну роль в погіршенні стану боса Vanwall зіграла загибель його гонщика Льюїса-Еванса.
Вперше з 1950 року на старт сезону Формули-1 не вийшло жодного чемпіона світу. А відмова Vanwall брати участь в чемпіонаті залишила Ferrari єдиною командою із досвідом перемог.
Чемпіонат мав отриимати нового короля. І він прибув із далекої Австралії, прихопивши із собою підмогу.
В технічному плані революційні середньомоторні боліди Cooper стали новими законодавцями моди. І хоча більшість пелотону все ще складали передньомоторні гоночні автомобілі, чемпіонат 1959 року фактично став для них останнім балом. Світовий автоспорт усвідомив переваги середньомоторного компонування, яке дозволяло отримати краще зчеплення коліс з дорогою, зробити болід легшим та прудкішим, знизити навантаження на гальма та дати гонщику більше контролю над авто за рахунок кращого розміщення кокпіту.
Навіть такий традиціоналіст, як Енцо Феррарі, почав усвідомлювати, що епоха передньомоторних авто закінчилася. Проте у Ferrari не було готової робочої концепції подібного боліда аж до 1961-го…
Але в 1959-му такий болід вже був у Джона Купера та його команди Cooper Car Company. В руках австралійця Джека Бребема, Стірлінга Мосса та новачка чемпіонату Брюса МакЛарена, цей автомобіль став справжньою силою - у восьми гонках боліди Cooper здобули п’ять перемог.
Незважаючи на таку впевнену статистику, боротьба в чемпіонаті йшла до останньої гонки і на титул, окрім гощиків на Cooper (Бребема та Мосса), претендував ще й Тоні Брукс на Ferrari.
У фіналі сезону в Себрінгу Мосс взяв поул, але зійшов вже на 5-му колі, віддавши лідерство Бребему. Та на останньому колі гонки на боліді австралійця закінчилося пальне, що несподівано дало шанс Бруксу - проте запізно. Для титулу британець повинен був перемагати і показувати найшвидше коло, але він знаходився лише на третій позиції, в трьох хвилинах позаду лідера. Дива не сталося.
Незважаючи на те, що будь-який результат нижче третього не йшов Бребему в залік (туди зараховували п’ять найкращих фінішів за сезон), австралієць доштовхав болід до фінішу 4-м - вже у статусі нового чемпіона Формули-1.
Сталося це за п’ять хвилин після того, як фінішу смугу перетнув гонщик, якого Бребем на початку року покликав виступати в Європі разом із собою - новозеландець Брюс МакЛарен. Йому було лише 22 і щойно він став наймолодшим переможем в історії Ф-1 (рекорд протримається більше 40 років!).
В ту мить мало хто підозрював, яку роль у становленні Формули-1 зіграють ці двоє - новий чемпіон та новий переможець. Джек Бребем встигне виграти ще два титули, один з яких за кермом боліду власної конструкції. А Брюс МакЛарен започаткує команду, яка кине виклик Ferrari і стане однією з найуспішніших команд в історії спорту.
P.S. Про Брюса МакЛарена цього місяця у мене буде F1Podcast Patreon Special. Долучайтеся до нашого клубу, щоб не пропустити!
🎙ПІДСУМКИ СЕЗОНУ 2019!
А ось і довгоочікуваний огляд сезону-2019 разом із моїм улюбленим гостем подкасту - Борисом Захаровим, автором телеграм-каналу "НЕПОПОВ F1".
Поговорили про очікування від тестів та прогнози перед стартом сезону, про п'ять дублів Mercedes (та вісім поспіль перемог!) на початку чемпіонату, про Леклера та Феттеля, Ферстаппена, Red Bull та про причини заміни Гаслі на Албона (і чи став Алекс переконливою заміною). Також оцінили сезон Хемілтона та Боттаса, а ще торкнулися теми безпеки та штрафів.
Наприкінці розмови погралися в рейтинги та назвали свої топ-5 найкращих гонщиків сезону та п'ятірку розчарувань. А ще визначили для себе "Персону року" - і я переконаний, що обидва варіанти вас здивують!
Приємного прослуховування!
https://www.patreon.com/posts/32299503
А ось і довгоочікуваний огляд сезону-2019 разом із моїм улюбленим гостем подкасту - Борисом Захаровим, автором телеграм-каналу "НЕПОПОВ F1".
Поговорили про очікування від тестів та прогнози перед стартом сезону, про п'ять дублів Mercedes (та вісім поспіль перемог!) на початку чемпіонату, про Леклера та Феттеля, Ферстаппена, Red Bull та про причини заміни Гаслі на Албона (і чи став Алекс переконливою заміною). Також оцінили сезон Хемілтона та Боттаса, а ще торкнулися теми безпеки та штрафів.
Наприкінці розмови погралися в рейтинги та назвали свої топ-5 найкращих гонщиків сезону та п'ятірку розчарувань. А ще визначили для себе "Персону року" - і я переконаний, що обидва варіанти вас здивують!
Приємного прослуховування!
https://www.patreon.com/posts/32299503
Зранку згадував про сезон 1959 року, але прогледів таку дату: сьогодні ж рівно 60 років з дня першої перемоги МакЛарена в Ф-1!
Ось як це було: https://youtu.be/Jj5FHNspUi8
Ось як це було: https://youtu.be/Jj5FHNspUi8
#93 - ПЕРШИЙ ЧОРНИЙ ВІКЕНД
Протягом другої половини 50-х боліди їхали все швидше, ставали все легшими, але їхній рівень безпеки, як і рівень безпеки гоночних трас, залишався практично незмінно низьким. Після трагічних подій 1958-го, гонщики все частіше почали акцентувати увагу на підвищенні стандартів безпеки і FIA не могла ігнорувати їхні вимоги.
Проте 1959 рік пройшов відносно спокійно і на наступний сезон правила залишилися незмінними. А даремно.
Під час гоночного вікенду в Спа, на другій за швидкістю та першій за рівнем небезпеки трасі в чемпіонаті, Формула-1 попрощалася одразу з двома гонщиками, а один із фаворитів сезону потрапив у важку аварію і зламав обидві ноги, що фактично поставило хрест на інтризі в чемпіонаті.
З перших гонок сезону стало зрозуміло, що чинні чемпіони, Джек Бребем боліди Cooper, й досі мають перевагу над суперниками. Але у них з'явився гідний суперник - дуже вдале шасі Lotus 18, на яке перейшла команда Walker Racing. Стірлінг Мосс виграв на цьому боліді гонку в Монако (другий етап сезону), а на наступном, в Голландії, фінішував 4-м.
Тож після трьох гонок сезону (за винятком Інді-500) по одній перемозі було у Бребема, Мосса та МакЛарена - останній і лідирував у чемпіонаті.
Все йшло до класичної зав'язки між трьома претендетами на титул та з інтригою до останньої гонки сезону. В Бельгії чемпіонат перевернувся з ніг на голову.
Все почалося в п’ятницю з двох аварій. Від отриманих травм дебютант Майк Тейлор більше не повернеться в перегони, а Стірлінг Мосс зламає обидві ноги та вибуде із чемпіонської гонки - він повернеться в чемпіонат лише за два місяці.
В неділю Формула-1 назавжди втратить двох гонщиків.
На 20 колі гонки Кріс Брістоу у боротьбі за 6-ту позицію втратив контроль над болідом в повороті “Malmedy” та влетить у метровий захисний насип. Від удару його жбурнуло в огорожу із колючого дроту. Тіло гонщика знайшли без голови.
За п'ять кіл в обличчя Алану Стейсі на великій швидкості врізалася пташка. Перескочивши триметровий паркан, болід вилетів в поле. Стейсі опинився у пастці під перекинутим авто (на фото), яке охопило полум’я. Гонщик згорів.
Це був перший випадок в історії Ф-1, коли під час гоночного вікенду загинуло одразу два гонщика. Другий станеться в Імолі-1994…
Гонку в Бельгії виграв Джек Бребем, випередивши Брюса МакЛарена та Грема Хілла. Для чинного чемпіона це буде друга поспіль перемога, яка виведе його на друге місце в особистому заліку. Три наступні Гран Прі також виграє Бребем і в Португалії, за дві гонки до завершення сезону, достроково стане дворазовим чемпіоном Ф-1.
По завершенні сезону Формула-1 перейде на 1.5-літрові атмосферні мотори, будуть внесені зміни у конструкцію паливного баку, а стандартні кріплення пасків безпеки та захисний каркас стануть обов'язковими складовими конструкції гоночного боліду. Також обов'язковими для гонщика стануть захисний гоночний шолом та комбінезон. Починаючи з сезону-1961 FIA візьме на себе відповідальність за перевірку рівня безпеки трас (до 1960-го цим займалися місцеві організатори гонки).
P.S. Сезон-1960 року запам’ятається ще однією подією, яка матиме значний вплив на Формулу-1 60-х. Заради участі в іншому змаганні, етап в Голландії пропускав гонщик Lotus Джон Сьортіз. Англієць продовжував змагатися на двох фронтах: в мотогонках та у Формулі-1. І на двох колесах у нього все ще виходило краще.
Колін Чепмен знайшов заміну у особі молодого шотландського фермера, практично без досвіду виступів у перегонах такого рівня. Це був його дебют в Гран Прі Формули-1.
Свою першу гонку він закінчить достроково через поломку трансмісії, але залишиться виступати до кінця сезону і вже в п’ятому Гран Прі здобуте свій перший подіум.
Невдовзі про шотландця говоритиме весь світ, а нащадки називатимуть його одним із найвеличніших гонщиків усіх часів.
Думаю, ви здогадалися - цим гонщиком був Джим Кларк.
Протягом другої половини 50-х боліди їхали все швидше, ставали все легшими, але їхній рівень безпеки, як і рівень безпеки гоночних трас, залишався практично незмінно низьким. Після трагічних подій 1958-го, гонщики все частіше почали акцентувати увагу на підвищенні стандартів безпеки і FIA не могла ігнорувати їхні вимоги.
Проте 1959 рік пройшов відносно спокійно і на наступний сезон правила залишилися незмінними. А даремно.
Під час гоночного вікенду в Спа, на другій за швидкістю та першій за рівнем небезпеки трасі в чемпіонаті, Формула-1 попрощалася одразу з двома гонщиками, а один із фаворитів сезону потрапив у важку аварію і зламав обидві ноги, що фактично поставило хрест на інтризі в чемпіонаті.
З перших гонок сезону стало зрозуміло, що чинні чемпіони, Джек Бребем боліди Cooper, й досі мають перевагу над суперниками. Але у них з'явився гідний суперник - дуже вдале шасі Lotus 18, на яке перейшла команда Walker Racing. Стірлінг Мосс виграв на цьому боліді гонку в Монако (другий етап сезону), а на наступном, в Голландії, фінішував 4-м.
Тож після трьох гонок сезону (за винятком Інді-500) по одній перемозі було у Бребема, Мосса та МакЛарена - останній і лідирував у чемпіонаті.
Все йшло до класичної зав'язки між трьома претендетами на титул та з інтригою до останньої гонки сезону. В Бельгії чемпіонат перевернувся з ніг на голову.
Все почалося в п’ятницю з двох аварій. Від отриманих травм дебютант Майк Тейлор більше не повернеться в перегони, а Стірлінг Мосс зламає обидві ноги та вибуде із чемпіонської гонки - він повернеться в чемпіонат лише за два місяці.
В неділю Формула-1 назавжди втратить двох гонщиків.
На 20 колі гонки Кріс Брістоу у боротьбі за 6-ту позицію втратив контроль над болідом в повороті “Malmedy” та влетить у метровий захисний насип. Від удару його жбурнуло в огорожу із колючого дроту. Тіло гонщика знайшли без голови.
За п'ять кіл в обличчя Алану Стейсі на великій швидкості врізалася пташка. Перескочивши триметровий паркан, болід вилетів в поле. Стейсі опинився у пастці під перекинутим авто (на фото), яке охопило полум’я. Гонщик згорів.
Це був перший випадок в історії Ф-1, коли під час гоночного вікенду загинуло одразу два гонщика. Другий станеться в Імолі-1994…
Гонку в Бельгії виграв Джек Бребем, випередивши Брюса МакЛарена та Грема Хілла. Для чинного чемпіона це буде друга поспіль перемога, яка виведе його на друге місце в особистому заліку. Три наступні Гран Прі також виграє Бребем і в Португалії, за дві гонки до завершення сезону, достроково стане дворазовим чемпіоном Ф-1.
По завершенні сезону Формула-1 перейде на 1.5-літрові атмосферні мотори, будуть внесені зміни у конструкцію паливного баку, а стандартні кріплення пасків безпеки та захисний каркас стануть обов'язковими складовими конструкції гоночного боліду. Також обов'язковими для гонщика стануть захисний гоночний шолом та комбінезон. Починаючи з сезону-1961 FIA візьме на себе відповідальність за перевірку рівня безпеки трас (до 1960-го цим займалися місцеві організатори гонки).
P.S. Сезон-1960 року запам’ятається ще однією подією, яка матиме значний вплив на Формулу-1 60-х. Заради участі в іншому змаганні, етап в Голландії пропускав гонщик Lotus Джон Сьортіз. Англієць продовжував змагатися на двох фронтах: в мотогонках та у Формулі-1. І на двох колесах у нього все ще виходило краще.
Колін Чепмен знайшов заміну у особі молодого шотландського фермера, практично без досвіду виступів у перегонах такого рівня. Це був його дебют в Гран Прі Формули-1.
Свою першу гонку він закінчить достроково через поломку трансмісії, але залишиться виступати до кінця сезону і вже в п’ятому Гран Прі здобуте свій перший подіум.
Невдовзі про шотландця говоритиме весь світ, а нащадки називатимуть його одним із найвеличніших гонщиків усіх часів.
Думаю, ви здогадалися - цим гонщиком був Джим Кларк.
F1 with Maks Podzigun 🇺🇦 pinned «ГОЛОВНЕ ОПИТУВАННЯ РОКУ! https://forms.gle/XRNTFLucmsPWq4Pd7»
Формула-1 виклала свою десятку найкращих обгонів сезону.
https://www.youtube.com/watch?v=KkByptvhE-k
Так, я теж не побачив там НАЙКРАЩИЙ ОБГІН 2019 - Норріс проти Гаслі в Бахрейні!
https://www.youtube.com/watch?v=Ri7zIjZIEOY
https://www.youtube.com/watch?v=KkByptvhE-k
Так, я теж не побачив там НАЙКРАЩИЙ ОБГІН 2019 - Норріс проти Гаслі в Бахрейні!
https://www.youtube.com/watch?v=Ri7zIjZIEOY
YouTube
Top 10 Best F1 Overtakes of 2019
Pure overtaking, real racing. It's what we're all here for! Here are ten of the best from the season just gone by.
For more F1® videos, visit http://www.Formula1.com
Like F1® on Facebook: https://www.facebook.com/Formula1/
Follow F1® on Twitter: http:…
For more F1® videos, visit http://www.Formula1.com
Like F1® on Facebook: https://www.facebook.com/Formula1/
Follow F1® on Twitter: http:…
Кращий обгін в 2019 році - це…
Anonymous Poll
1%
Квят проти Сайнса в Канаді
3%
Перес проти Норріса в Абу Дабі
2%
Квят проти Райкконена в Іспанії
18%
Ферстаппен проти Леклера в Австрії
6%
Райкконен проти Магнуссена в Німеччині
4%
Албон проти Переса в Бельгії
12%
Хемілтон проти Боттаса в Британії
9%
Сайнс проти Переса в Бразилії
23%
Леклер проти Грожана в Монако
21%
Ферстаппен проти Хемілтона в Бразилії
#92 - ПОВЕРНЕННЯ FERRARI ТА НОВА ТРАГЕДІЯ
Ще в 1959 році FIA оголосила про зміни регламенту з 1961 року: відмова від турбомоторів, менші за об’ємом атмосферні двигуни, ряд покращень конструкції боліду з точки зору безпеки. Приблизно тоді ж Енцо Феррарі почав успідомлювати, що передньомоторні боліди стають анахронізмом.
Сезон-1960 підтвердив побоювання Комендаторе. На трасах домінували середньомоторні Cooper, а команда Ferrari ризикувала вперше з 1957 року залишитися без перемог. Допомогли їй організатори Гран Прі Італії. Розуміючи, що єдиний шанс червних болідів нав’язати боротьбу суперникам - це зробити ставку на швидкість на прямих, вони вирішили провести Гран Прі на довгій конфігурації Монци - з двома профільованими поворотами.
Конфігурація з “бенкінгом” вже три роки не використовувалася і дорога була у жахливому стані. Британці не були у захваті від ідеї, прекрасно усвідомлюючи, звідки ростуть ноги такого рішення. Окрім того, чемпіонське питання вже було вирішене на користь Чепмена, тож команди Cooper, Lotus, BRM та Walker Racing просто відмовилися від поїздки в Італію.
Щоб створити хоч якусь видимість боротьби, на старт гонки допустили боліди Формули-2 та купу приватних учасників сумнівного рівня. Як наслідок, в кваліфікації першого та останнього гонщика розділили більше 30 секунд, а гонку без проблем виграв Філ Хілл на Ferrari, ставши першим американцем, якому вдалося перемогти в Гран Прі.
(Коротше кажучи, Гран Прі США-2005 вже одного разу відбулося - в Монці.)
Здобувши свою перемогу, Ferrari не поїхала на фінал чемпіонату в Штати. Команда Енцо Феррарі вирішила кинути усі сили на підготовку до сезону-1961. Завдяки новому регламенту всі команди починали практично з чистого аркушу паперу, а Ferrari це вже проходила перед сезонами 1952-1953, коли Формула-1 перейшла на регламент Формули-2.
Щось подібне відбулося і цього разу, адже 1.5-літрові мотори в той час якраз і використовувалися в гонках Формули-2. За основу нового боліду в Маранелло взяли експериментальний болід 246P, який протягом сезону-1960 обкатували у гонках Ф-2. В Монці за кермом цього боліду із півторалітровим мотором німець Вольфганг фон Тріпс здобув п’ятий результат.
Вже з першої гонки сезону-1961 болід продемонстрував неабиякий потенціал. В Монако Річі Гінтер фінішував другим, програвши лише 3,6 секунди Стірлінгу Моссу на Lotus. Третя та четверта позиція також дісталася гонщикам Ferrari - Філу Хіллу та Вольфгангу фон Тріпсу. Вони і розіграють між собою титул-1961 року.
Починаючи з другого етапу, боліди Ferrari виграють п'ять із шести гонок. По дві перемоги для Хілла та фон Тріпса і одна у Джанкарло Багетті.
(Італієць увійде в історію Ф-1 як лише другий і донині останній гонщик (після Ніно Фаріни у Сільверстоуні-1950), який виграє свою дебютні гонку Ф-1. Та перемога залишиться для нього єдиною в кар’єрі.)
Ім'я чемпіона світу було визначене на передостанньому етапі, в Монці. Однак та гонка запам’ятається далеко не там фактом, що вперше чемпіоном Формули-1 стане американець, а команда Ferrari здобуде свій перший Кубок Конструкторів. В аварії, яка забрали життя 14 глядачів, загинув напарник та головний суперник Хілла - Вольфганг фон Тріпс.
(Моторошний факт: за шість днів після загибелі німецького гонщика, над Ірландією розбився літак, який летів з Дюссельдорфа в США. Екіпаж літака та усі пасажири загинули. Пізніше з’ясується, що одне місце на літаку було пустим. Квиток, яким не скористалися, було придбано для Вольфганга фон Тріпса…)
Переживаючи наслідки трагедії, команда Ferrari другий рік поспіль пропускала фінальну гонку в Америці. Філ Хілл полетів на етап в Уоткінс-Глені, але лише для того, щоб на цивільному авто здійснити коло пошани та привітати рідних вболівальників у статусі нового чемпіона.
За відсутності Ferrari, останню гонку виграв Іннес Айрленд на Lotus. А Скудерія загрузне у внутрішніх чварах. Восени в Маранелло відбудеться легендарна “Чистка”, а команда забуде про призове шампанське аж до 1963 року.
Ще в 1959 році FIA оголосила про зміни регламенту з 1961 року: відмова від турбомоторів, менші за об’ємом атмосферні двигуни, ряд покращень конструкції боліду з точки зору безпеки. Приблизно тоді ж Енцо Феррарі почав успідомлювати, що передньомоторні боліди стають анахронізмом.
Сезон-1960 підтвердив побоювання Комендаторе. На трасах домінували середньомоторні Cooper, а команда Ferrari ризикувала вперше з 1957 року залишитися без перемог. Допомогли їй організатори Гран Прі Італії. Розуміючи, що єдиний шанс червних болідів нав’язати боротьбу суперникам - це зробити ставку на швидкість на прямих, вони вирішили провести Гран Прі на довгій конфігурації Монци - з двома профільованими поворотами.
Конфігурація з “бенкінгом” вже три роки не використовувалася і дорога була у жахливому стані. Британці не були у захваті від ідеї, прекрасно усвідомлюючи, звідки ростуть ноги такого рішення. Окрім того, чемпіонське питання вже було вирішене на користь Чепмена, тож команди Cooper, Lotus, BRM та Walker Racing просто відмовилися від поїздки в Італію.
Щоб створити хоч якусь видимість боротьби, на старт гонки допустили боліди Формули-2 та купу приватних учасників сумнівного рівня. Як наслідок, в кваліфікації першого та останнього гонщика розділили більше 30 секунд, а гонку без проблем виграв Філ Хілл на Ferrari, ставши першим американцем, якому вдалося перемогти в Гран Прі.
(Коротше кажучи, Гран Прі США-2005 вже одного разу відбулося - в Монці.)
Здобувши свою перемогу, Ferrari не поїхала на фінал чемпіонату в Штати. Команда Енцо Феррарі вирішила кинути усі сили на підготовку до сезону-1961. Завдяки новому регламенту всі команди починали практично з чистого аркушу паперу, а Ferrari це вже проходила перед сезонами 1952-1953, коли Формула-1 перейшла на регламент Формули-2.
Щось подібне відбулося і цього разу, адже 1.5-літрові мотори в той час якраз і використовувалися в гонках Формули-2. За основу нового боліду в Маранелло взяли експериментальний болід 246P, який протягом сезону-1960 обкатували у гонках Ф-2. В Монці за кермом цього боліду із півторалітровим мотором німець Вольфганг фон Тріпс здобув п’ятий результат.
Вже з першої гонки сезону-1961 болід продемонстрував неабиякий потенціал. В Монако Річі Гінтер фінішував другим, програвши лише 3,6 секунди Стірлінгу Моссу на Lotus. Третя та четверта позиція також дісталася гонщикам Ferrari - Філу Хіллу та Вольфгангу фон Тріпсу. Вони і розіграють між собою титул-1961 року.
Починаючи з другого етапу, боліди Ferrari виграють п'ять із шести гонок. По дві перемоги для Хілла та фон Тріпса і одна у Джанкарло Багетті.
(Італієць увійде в історію Ф-1 як лише другий і донині останній гонщик (після Ніно Фаріни у Сільверстоуні-1950), який виграє свою дебютні гонку Ф-1. Та перемога залишиться для нього єдиною в кар’єрі.)
Ім'я чемпіона світу було визначене на передостанньому етапі, в Монці. Однак та гонка запам’ятається далеко не там фактом, що вперше чемпіоном Формули-1 стане американець, а команда Ferrari здобуде свій перший Кубок Конструкторів. В аварії, яка забрали життя 14 глядачів, загинув напарник та головний суперник Хілла - Вольфганг фон Тріпс.
(Моторошний факт: за шість днів після загибелі німецького гонщика, над Ірландією розбився літак, який летів з Дюссельдорфа в США. Екіпаж літака та усі пасажири загинули. Пізніше з’ясується, що одне місце на літаку було пустим. Квиток, яким не скористалися, було придбано для Вольфганга фон Тріпса…)
Переживаючи наслідки трагедії, команда Ferrari другий рік поспіль пропускала фінальну гонку в Америці. Філ Хілл полетів на етап в Уоткінс-Глені, але лише для того, щоб на цивільному авто здійснити коло пошани та привітати рідних вболівальників у статусі нового чемпіона.
За відсутності Ferrari, останню гонку виграв Іннес Айрленд на Lotus. А Скудерія загрузне у внутрішніх чварах. Восени в Маранелло відбудеться легендарна “Чистка”, а команда забуде про призове шампанське аж до 1963 року.
#91 - МОНОКОК
Наприкінці тріумфального для команди сезону-1961, із Ferrari пішли вісім ключових співробітників, серед яких технічний директор, головний конструктор та фінансист. Серед персоналу давно визрівало незадоволення методами управління командою, а коли дружина Енцо Феррарі, Лаура, почала втручатися в життя Скудерії та вказувати іншим, що робити, у багатьох увірвався терпець.
Ця історія відома під різними назвами: “Палацовий переворот”, "Чистка” або “Вихід” (ви можете послухати про неї в цьому подкасті). Енцо Феррарі не став нікого благати повернутися. Натомість він зібрав всіх, хто лишився, і сказав: “Ми позбулися генералів. Тепер, капрали, керувати доведеться вам”.
І сезон 1962 року капрали провалили. Філ Хілл намагався тягнути на собі команду, здобувши три подіуми в перших трьох гонках, але на більше команди не вистачило. Через страйк робітників металургічної промисловості в Італії, Скудерія пропустила гонку у Франції. А на останні дві гонки чемпіонату просто не поїхала. Команда завершила сезон з поки що найгіршим для себе результатом - шостим місцем у Кубку Конструкторів.
Не останню роль у низьких результатах Ferrari зіграв і той факт, що перед стартом чемпіонату у важку аварію потрапив Стірлінг Мосс - в сезоні-1962 британець мав виступати за Скудерію. Мосс місяць провів у комі, а лівий бік його тіла було паралізовано протягом шести місяців після аварії. Це поставило хрест на професійній кар’єрі британця, який з 1955 по 1961 рік ніколи не завершував сезон нижче третьої позиції.
Слабкістю Ferrari миттєво скористалися британські команди. А в лідери вирвалися Грем Хілл на BRM та Джим Кларк на Lotus (на фото під час гонки в Монако). І якщо в руках Хілла була надійна та перевірена техніка, то Кларк отримав революційний болід, який змінить обличчя Формули-1 - Lotus 25.
Це був перший болід, побудований навколо монококу, що дозволило зробити його конструкцію втричі жорсткішою за боліди з традиційною рамою. Також він був меншим за габаритами та легшим, а гонщик в ньому знаходився фактично у лежачому положенні - для зниження лобового опору.
Проте в сезоні-1962 Lotus 25 ще не був готовий до боротьби за титул. В руках Кларка болід був феноменально швидним, але все ще ненадійним. Шотландець виграв три гонки, проте назбирав ще чотири сходи, в тому числі і на останньому етапі, лідируючи в гонці. Перемога в цій гонці, а також титул чемпіона, дісталися Грему Хіллу та BRM
(Попри те, що в залік сезону йшли лише п’ять найкращих результатів, Хілл завершив усі Гран Прі.)
Цей сезон також запам'ятався єдиною перемогою боліда Porsche в Ф-1, завдяки успіху Дена Гьорні у Франції. А ще дебютом команди Brabham Racing Organisation, за яку виступав її засновник - дворазовий чемпіон Джек Бребем. Що важливіше, починаючи з Гран Прі Німеччини, шостого етапі сезону, Бребем виходив на старт за кермом боліду власної конструкції - на шасі Brabham BT3.
Наприкінці тріумфального для команди сезону-1961, із Ferrari пішли вісім ключових співробітників, серед яких технічний директор, головний конструктор та фінансист. Серед персоналу давно визрівало незадоволення методами управління командою, а коли дружина Енцо Феррарі, Лаура, почала втручатися в життя Скудерії та вказувати іншим, що робити, у багатьох увірвався терпець.
Ця історія відома під різними назвами: “Палацовий переворот”, "Чистка” або “Вихід” (ви можете послухати про неї в цьому подкасті). Енцо Феррарі не став нікого благати повернутися. Натомість він зібрав всіх, хто лишився, і сказав: “Ми позбулися генералів. Тепер, капрали, керувати доведеться вам”.
І сезон 1962 року капрали провалили. Філ Хілл намагався тягнути на собі команду, здобувши три подіуми в перших трьох гонках, але на більше команди не вистачило. Через страйк робітників металургічної промисловості в Італії, Скудерія пропустила гонку у Франції. А на останні дві гонки чемпіонату просто не поїхала. Команда завершила сезон з поки що найгіршим для себе результатом - шостим місцем у Кубку Конструкторів.
Не останню роль у низьких результатах Ferrari зіграв і той факт, що перед стартом чемпіонату у важку аварію потрапив Стірлінг Мосс - в сезоні-1962 британець мав виступати за Скудерію. Мосс місяць провів у комі, а лівий бік його тіла було паралізовано протягом шести місяців після аварії. Це поставило хрест на професійній кар’єрі британця, який з 1955 по 1961 рік ніколи не завершував сезон нижче третьої позиції.
Слабкістю Ferrari миттєво скористалися британські команди. А в лідери вирвалися Грем Хілл на BRM та Джим Кларк на Lotus (на фото під час гонки в Монако). І якщо в руках Хілла була надійна та перевірена техніка, то Кларк отримав революційний болід, який змінить обличчя Формули-1 - Lotus 25.
Це був перший болід, побудований навколо монококу, що дозволило зробити його конструкцію втричі жорсткішою за боліди з традиційною рамою. Також він був меншим за габаритами та легшим, а гонщик в ньому знаходився фактично у лежачому положенні - для зниження лобового опору.
Проте в сезоні-1962 Lotus 25 ще не був готовий до боротьби за титул. В руках Кларка болід був феноменально швидним, але все ще ненадійним. Шотландець виграв три гонки, проте назбирав ще чотири сходи, в тому числі і на останньому етапі, лідируючи в гонці. Перемога в цій гонці, а також титул чемпіона, дісталися Грему Хіллу та BRM
(Попри те, що в залік сезону йшли лише п’ять найкращих результатів, Хілл завершив усі Гран Прі.)
Цей сезон також запам'ятався єдиною перемогою боліда Porsche в Ф-1, завдяки успіху Дена Гьорні у Франції. А ще дебютом команди Brabham Racing Organisation, за яку виступав її засновник - дворазовий чемпіон Джек Бребем. Що важливіше, починаючи з Гран Прі Німеччини, шостого етапі сезону, Бребем виходив на старт за кермом боліду власної конструкції - на шасі Brabham BT3.
🚨ОСТАННІЙ ШАНС!
Сьогодні останній день, щоб взяти участь в опитуванні за підсумками сезону. Ввечері почнемо аналізувати результати!
https://forms.gle/XRNTFLucmsPWq4Pd7
Сьогодні останній день, щоб взяти участь в опитуванні за підсумками сезону. Ввечері почнемо аналізувати результати!
https://forms.gle/XRNTFLucmsPWq4Pd7