Визнаю, це - база

https://t.me/kytochok_pis/125

Треба буде якось пошукати вітчизняні роботи по Місімі

Порівну. Боротьба триває

Тут теж

Чомусь вирішив, що вам треба вночі побачити оце оригінальне видання Музіля

Згоден з автором

Так у спогадах і написав

Поясніть, що за циферблат і куди поділися творчі

Яку останню книгу прочитали?

мені подобається ідея дуалістичної монархії, де порівну влади у парламенту і монарха

таким чином умовний монарх-візіонер зможе реалізувати свої задуми у межах розумного, аля карл габсбурґ з його пан'європою

Через 30-40 років політичне життя в Україні стане справжньою палатою з психами

Окремо зазначу, що не бачу в цьому нічого поганого

2032 рік, українське суспільство з новим Гетьманом потроху оговтується після Мюнхенської змови 2025 року, приниження, знецінення смертей, втрати територій та розграбунок корисних копалин «союзниками» за «допомогу».

Ці дописи, до речі, між собою не пов'язані

Чи не більш імовірно, що щастя є ілюзорним, золотою матерією, витканою феями з вчорашніх місячних променів і видимою, як Чумацький Шлях, лише тоді, коли більш кричущі та помітні речі витісняються з поля зору? Мить спогадів, уривок пісні, каденція ритму, погляд на синю емпірею, гра сонця з листям зелених дерев, випадковий акт доброзичливості — всі ці речі іноді приносять те, що ми, некультурні варвари, із задоволенням називаємо щастям. Чи повинні ми бути остаточно і безповоротно засуджені, якщо виявиться, що таке щастя не має жодної причини, окрім фізіологічних реакцій чи психологічних стимулів? Це, безумовно, вдячне позбавлення від болю життя, а чого ще ми можемо бажати? Хіба пахощі не є пахощами, незалежно від того, чи вони походять від лісової фіалки, чи від величного кедра? Якщо ці прості задоволення є лише наркотиками, які допомагають нам забути реальність, то приймімо забуття, яке вони пропонують. Природа створила їх, щоб полегшити тягар нашого існування, і ми повинні прийняти цей дар із вдячністю, а не відкидати його з презирством. На насолодах уяви ґрунтується весь могутній каркас мистецтва, поезії та пісні. Сувора, зріла реальність веде до склепу самогубців...

...«Консерватор» залишатиметься у своєму «ігровому світі», насолоджуючись принадами уяви, викликаючи за бажанням відтінки свого улюбленого ХѴІІІ століття і залишаючись дитиною настільки, наскільки йому заманеться, доки його не наздожене друге дитинство. Він може посивіти з роками, але не погодиться на сіру «зрілість», хіба що якийсь пацифіст, англофоб чи простак-правописець спровокує його на зайве і змусить час від часу зазирнути в похмурі краї немислимої дійсності! Ми всі надто серйозні і занадто не схильні до того, щоб сприяти суспільному комфорту. Один ковток освіжного зефіру природності чи то у схожій на буквар і позбавленій гумору формі «Полліанни», чи то у витонченій формі «Симфонії» - для нашого втомленого духу вартує більше, ніж сотня кропітких есеїв про мистецтво правильного мислення чи про науку бути мудро нещасним. Тому, хоча Розум може підштовхувати нас до суворіших пошуків Істини, не відкидаймо щастя, що розквітає на узбіччі, і не відкидаймо бездумно захисну життєрадісність «симфонічного» Ідеалу.

Говард Філіпс Лавкрафт "Симфонічний ідеал"

Як вельмишановні підписники ставляться до Лавкрафта?

ЗІ спогадів Андрія Жука

Коли Липинський доказував, що без держави нема нації і що українці так довго не стануть нацією, як довго не здобудуть власної держави, Юркевич порівняв се з сіонізмом. В нотесі у мене записана така його репліка: «Ж идівська нація бачить своє відродження в Сіоні, українська нація може відродитися в самостійній Україні – се сіонізм!»