​​День дванадцять

На ранок після Тахтали відчувався в ногах як добрий день. Ще будучи ввечері в кемпінгу в замку, ми думали що робити далі, тому що підйом на вершину трохи так відтягнув нас від маршруту, і повертатись на нього з логістичної точки складно. Тому, було вирішено скоротити похід на день, і не хитрим маневром автівкою, скоротити 20км.
Так от, ранок ходовий розпочався пізніше на годину, але тим що він був останнім на лікійці, додавав трохи енергії. (11 днів постійного ходу трохи вимотують)
В загальному, трек йшов гарними місцями, якщо не зважати на момент, де треба було спускатись в висохле русло річки, де побудована дамба, і перебиратись через нього. Без поняття, як його проходити коли там вода.
Частина маршруту, яка ближче до Анталії, складніша, більше наборів більше перепадів, в обідню пору коли сонце найвище, йти складнувато.
По дорозі зустріли милу пару в похилому віці, які йдуть всю лікійку як і ми, честь та повага якби, мені б так в їх роки. Казали єдиний мінус походу, що в їх роки, ніяк без обіднього сну)
На фініш заходили вже затемна. Це трохи розчарувало, саме місце круте, це скелелазний район для любителів того діла, але, тут 0 згадок що тут закінчується чи починається маршрут, якось сумно трохи, краще звичайно ніж в Рахові (хто ходив ЗТШ знає), але хотілось хоча б місяця де можна сфотографуватись.
Якось так неочікувано швидко закінчився маршрут, нас чекає один день відпочинку, і далі маршрут святого Павла.
П.с. так виглядають кросівки на фініші.
#лікійка2021