Вимоги до оформлення цифрової інформації чи проведеної відеофіксації у вигляді додатків до протоколів огляду, обшуку
Долучений до матеріалів провадження як речовий доказ CD-диск з відеозаписом слідчої дії був виготовлений у зв`язку з необхідністю надання інформації, яка має значення у кримінальному провадженні, та є самостійним джерелом доказу, похідним від інформації, що зберігається на комп`ютері в електронному вигляді у виді файлів. Записаний на оптичний диск (носій інформації) електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображення) електронного документа, тому не може вважатися недопустимим доказом.
📄 Постанова, 16/11/2022, 526/2314/19, Умисне вбивство, Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Долучений до матеріалів провадження як речовий доказ CD-диск з відеозаписом слідчої дії був виготовлений у зв`язку з необхідністю надання інформації, яка має значення у кримінальному провадженні, та є самостійним джерелом доказу, похідним від інформації, що зберігається на комп`ютері в електронному вигляді у виді файлів. Записаний на оптичний диск (носій інформації) електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображення) електронного документа, тому не може вважатися недопустимим доказом.
📄 Постанова, 16/11/2022, 526/2314/19, Умисне вбивство, Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍3❤2
Кваліфікація!!! Відмежувапння кримінально караної крадіжки (ст. 185 КК) від дрібного викрадення чужого майна (ст. 51 КУпАП)
09.08.2024 набув чинності Закон України 18.07.2024 № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від (далі – Закон № 3886-IX), яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).
Аналіз ст. 51 КУпАП у новій редакції свідчить про те, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати перевищує розмір, установлений ст. 51 КУпАП, а саме 2 НМДГ.
Згідно з ч. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.
Станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2684 грн, а 50% від його розміру становили 1342 грн.
Таким чином, з огляду на зміст положень Податкового кодексу України та Закону № 3886-IX, на момент вчинення обвинуваченим злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, розмір вартості викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК, становив 2684 грн (1342×2=2684).
Ураховуючи те, що вартість таємно викраденого засудженим майна (за епізодом від 28.01.2023) становила 270,93 грн, тобто ця сума була меншою за розмір, з якого відповідно до Закону № 3886-IX та положень Податкового кодексу України настає кримінальна відповідальність, а саме 2684 грн, то колегія суддів ККС ВС вважає, що, з огляду на передбачений ст. 58 Конституції України і ст. 5 КК принцип зворотної дії закону в часі та відповідно до приписів ч. 2 ст. 433 КПК, посилання в судових рішеннях судів попередніх інстанцій на скоєння обвинуваченим 28.01.2023 повторного таємного викрадення майна, вчиненого в умовах воєнного стану, підлягає виключенню як таке, що з урахуванням вищенаведеного, не підпадає під кримінально каране діяння, передбачене Особливою частиною КК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
09.08.2024 набув чинності Закон України 18.07.2024 № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від (далі – Закон № 3886-IX), яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).
Аналіз ст. 51 КУпАП у новій редакції свідчить про те, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати перевищує розмір, установлений ст. 51 КУпАП, а саме 2 НМДГ.
Згідно з ч. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.
Станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2684 грн, а 50% від його розміру становили 1342 грн.
Таким чином, з огляду на зміст положень Податкового кодексу України та Закону № 3886-IX, на момент вчинення обвинуваченим злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, розмір вартості викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК, становив 2684 грн (1342×2=2684).
Ураховуючи те, що вартість таємно викраденого засудженим майна (за епізодом від 28.01.2023) становила 270,93 грн, тобто ця сума була меншою за розмір, з якого відповідно до Закону № 3886-IX та положень Податкового кодексу України настає кримінальна відповідальність, а саме 2684 грн, то колегія суддів ККС ВС вважає, що, з огляду на передбачений ст. 58 Конституції України і ст. 5 КК принцип зворотної дії закону в часі та відповідно до приписів ч. 2 ст. 433 КПК, посилання в судових рішеннях судів попередніх інстанцій на скоєння обвинуваченим 28.01.2023 повторного таємного викрадення майна, вчиненого в умовах воєнного стану, підлягає виключенню як таке, що з урахуванням вищенаведеного, не підпадає під кримінально каране діяння, передбачене Особливою частиною КК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍7❤2
Щодо перекваліфікації крадіжки з проникненням (ст. 185 КК) на порушення недоторканності житла (ст. 162 КК)
Кримінальна відповідальність за відповідною частиною ст. 185 КК настає під час вчинення таємного викрадення чужого майна (крадіжка) у тому разі, якщо крадіжка майна не є дрібною. Отже, діяння, вчинені як таємне викрадення чужого майна, якщо вартість цього майна не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент їх вчинення, є дрібною крадіжкою і не є кримінально караними, що виключає кримінальну відповідальність, передбачену ст. 185 КК.
Унесення змін до законодавства України про адміністративну відповідальність безпосередньо впливає на закон України про кримінальну відповідальність, адже ці зміни визначають розмежування між діями, які необхідно кваліфікувати як дрібну крадіжку, наслідком чого є притягнення особи до адміністративної відповідальності, і таємним викраденням чужого майна (крадіжка), за що передбачена кримінальна відповідальність.
Фактична декриміналізація викрадення майна, вартість якого не перевищує 2 НМДГ, має зворотну дію в часі, оскільки поліпшує становище особи.
Для кваліфікації правопорушення як адміністративного чи кримінального, необхідно виходити з того, що прожитковий мінімум станом на 01.01.2023 становив 2684 грн, у зв’язку з чим нижня межа кримінальної караності крадіжки, вчиненої у 2023 році, настає, якщо вартість предмета становить 2 НМДГ, тобто 2684 грн.
З урахуванням положень ст. 5 КК, а також тієї обставини, що вартість викраденого майна на час вчинення кримінального правопорушення не перевищувала 2 НМДГ, обвинувачений вчинив дрібну крадіжку, за що передбачено відповідальність ст. 51 КУпАП.
Між тим, зважаючи на спосіб вчинення крадіжки, а саме скоєння її з проникненням у житло, дії обвинуваченого підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 162 КК.
Об’єктивна сторона ст. 162 КК полягає, зокрема, в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи. Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи, потрібно розуміти будь-яке вторгнення, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням у встановленому законом порядку.
Таким чином, ККС ВС уважає за необхідне перекваліфікувати дії обвинуваченого з ч. 4 ст. 185 на ч. 1 ст. 162 КК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Кримінальна відповідальність за відповідною частиною ст. 185 КК настає під час вчинення таємного викрадення чужого майна (крадіжка) у тому разі, якщо крадіжка майна не є дрібною. Отже, діяння, вчинені як таємне викрадення чужого майна, якщо вартість цього майна не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент їх вчинення, є дрібною крадіжкою і не є кримінально караними, що виключає кримінальну відповідальність, передбачену ст. 185 КК.
Унесення змін до законодавства України про адміністративну відповідальність безпосередньо впливає на закон України про кримінальну відповідальність, адже ці зміни визначають розмежування між діями, які необхідно кваліфікувати як дрібну крадіжку, наслідком чого є притягнення особи до адміністративної відповідальності, і таємним викраденням чужого майна (крадіжка), за що передбачена кримінальна відповідальність.
Фактична декриміналізація викрадення майна, вартість якого не перевищує 2 НМДГ, має зворотну дію в часі, оскільки поліпшує становище особи.
Для кваліфікації правопорушення як адміністративного чи кримінального, необхідно виходити з того, що прожитковий мінімум станом на 01.01.2023 становив 2684 грн, у зв’язку з чим нижня межа кримінальної караності крадіжки, вчиненої у 2023 році, настає, якщо вартість предмета становить 2 НМДГ, тобто 2684 грн.
З урахуванням положень ст. 5 КК, а також тієї обставини, що вартість викраденого майна на час вчинення кримінального правопорушення не перевищувала 2 НМДГ, обвинувачений вчинив дрібну крадіжку, за що передбачено відповідальність ст. 51 КУпАП.
Між тим, зважаючи на спосіб вчинення крадіжки, а саме скоєння її з проникненням у житло, дії обвинуваченого підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 162 КК.
Об’єктивна сторона ст. 162 КК полягає, зокрема, в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи. Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи, потрібно розуміти будь-яке вторгнення, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням у встановленому законом порядку.
Таким чином, ККС ВС уважає за необхідне перекваліфікувати дії обвинуваченого з ч. 4 ст. 185 на ч. 1 ст. 162 КК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍8
Щодо складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК
Склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК, утворюють об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК, є прямий умисел, поєднаний з метою збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів: особа усвідомлює, що незаконно придбала та зберігає з метою збуту алкогольні напої. Об'єктивною стороною є незаконне придбання, зберігання незаконно виготовлених підакцизних товарів (алкогольних напоїв). Відсутність хоча б одного зі складових елементів складу злочину, у тому числі об'єктивної та суб'єктивної сторони, означає, що дії особи, поведінка якої оцінюється, не є злочином.
Кількість придбаних алкогольних напоїв за заниженою ціною сама собою не може свідчити про мету збуту, однак вона беззаперечно враховується у сукупності з іншими доказами.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК, утворюють об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК, є прямий умисел, поєднаний з метою збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів: особа усвідомлює, що незаконно придбала та зберігає з метою збуту алкогольні напої. Об'єктивною стороною є незаконне придбання, зберігання незаконно виготовлених підакцизних товарів (алкогольних напоїв). Відсутність хоча б одного зі складових елементів складу злочину, у тому числі об'єктивної та суб'єктивної сторони, означає, що дії особи, поведінка якої оцінюється, не є злочином.
Кількість придбаних алкогольних напоїв за заниженою ціною сама собою не може свідчити про мету збуту, однак вона беззаперечно враховується у сукупності з іншими доказами.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍2❤1
Щодо насильства як ознаки об’єктивної сторони розбою (ст. 187 КК)
Під насильством, як ознакою об’єктивної сторони розбою, слід розуміти заподіяння особі легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження. Під таким насильством слід розуміти також вчинення інших насильницьких дій, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх заподіяння, тобто в момент застосування створювали реальну загрозу для життя потерпілого. До такого насильства слід відносити, зокрема, і здавлення шиї тощо.
За обставин цієї справи захоплення засудженим потерпілої за шию та придушення було небезпечним для її життя і сприймалося потерпілою в ситуації, що склалася (темна пора доби, відсутність людей, нездатність протистояти насильству через вік та стать) як реальна загроза життю. За таких обставин дії засудженого отримали правильну кримінально правову кваліфікацію за ч. 2 ст. 187 КК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Під насильством, як ознакою об’єктивної сторони розбою, слід розуміти заподіяння особі легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження. Під таким насильством слід розуміти також вчинення інших насильницьких дій, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх заподіяння, тобто в момент застосування створювали реальну загрозу для життя потерпілого. До такого насильства слід відносити, зокрема, і здавлення шиї тощо.
За обставин цієї справи захоплення засудженим потерпілої за шию та придушення було небезпечним для її життя і сприймалося потерпілою в ситуації, що склалася (темна пора доби, відсутність людей, нездатність протистояти насильству через вік та стать) як реальна загроза життю. За таких обставин дії засудженого отримали правильну кримінально правову кваліфікацію за ч. 2 ст. 187 КК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍3
Висновок про застосування норми права, передбаченої ч. 2 ст. 309 КК, у взаємозв’язку із приписами статей 32, 34, 35 КК
Передбачена ч. 2 ст. 309 КК кваліфікуюча ознака – «ті самі дії, вчиненні протягом року після засудження за цією статтею», за своїм кримінально-правовим змістом і суттю уособлює ознаки таких видів множинності кримінальних правопорушень (вичерпний перелік яких визначений в Розділі VII Загальної частини КК), як спеціальна повторність, пов’язана із попереднім засудженням особи (ст. 32 КК), так і спеціальний рецидив кримінальних правопорушень (ст. 34 КК). Їх юридичні ознаки як видів множинності кримінальних правопорушень та правові наслідки, визначені в ст. 35 КК, є однаковими.
При цьому, повторність відсутня, якщо за раніше вчинене кримінальне правопорушення особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, установлених законом, або якщо судимість за це кримінальне правопорушення було погашено або знято, а також після відбуття покарання за вчинення кримінального проступку (ч. 4 ст. 32 КК).
Відповідно, за приписами ст. 34 КК рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.
Висновок: кваліфікуюча ознака, передбачена ч. 2 ст. 309 КК, – «ті самі дії, вчиненні протягом року після засудження за цією статтею», уособлює собою як ознаки спеціальної повторності, пов’язаної із попереднім засудженням особи, так і спеціального рецидиву кримінальних правопорушень.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 32 та ст. 34 КК погашення попередньої судимості за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 КК, вказує на відсутність зазначеної кваліфікуючої ознаки.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Передбачена ч. 2 ст. 309 КК кваліфікуюча ознака – «ті самі дії, вчиненні протягом року після засудження за цією статтею», за своїм кримінально-правовим змістом і суттю уособлює ознаки таких видів множинності кримінальних правопорушень (вичерпний перелік яких визначений в Розділі VII Загальної частини КК), як спеціальна повторність, пов’язана із попереднім засудженням особи (ст. 32 КК), так і спеціальний рецидив кримінальних правопорушень (ст. 34 КК). Їх юридичні ознаки як видів множинності кримінальних правопорушень та правові наслідки, визначені в ст. 35 КК, є однаковими.
При цьому, повторність відсутня, якщо за раніше вчинене кримінальне правопорушення особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, установлених законом, або якщо судимість за це кримінальне правопорушення було погашено або знято, а також після відбуття покарання за вчинення кримінального проступку (ч. 4 ст. 32 КК).
Відповідно, за приписами ст. 34 КК рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.
Висновок: кваліфікуюча ознака, передбачена ч. 2 ст. 309 КК, – «ті самі дії, вчиненні протягом року після засудження за цією статтею», уособлює собою як ознаки спеціальної повторності, пов’язаної із попереднім засудженням особи, так і спеціального рецидиву кримінальних правопорушень.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 32 та ст. 34 КК погашення попередньої судимості за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 КК, вказує на відсутність зазначеної кваліфікуючої ознаки.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍1
Щодо оцінки судами попередніх інстанцій наявності у діях головного архітектора міста ознак службової недбалості (ст. 367 КК)
З аналізу матеріалів цього кримінального провадження убачається, що виправданому як головному архітектору міста було відомо про невідповідність відведеної у приватну власність земельної ділянки містобудівній документації. Адже під час опрацювання проєкту рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки архітектор висловив щодо нього свої зауваження. Проте надалі його висновок про погодження проєкту землеустрою щодо відведення тієї ж земельної ділянки був позитивним.
Суду належить з’ясувати, що спричинило зміну позиції головного архітектора міста з негативного висновку на позитивний з урахуванням того, що будь-яке рішення сесії міської ради не має наперед визначеного впливу на висновки структурних підрозділів ради чи окремих посадових осіб, які вони надають в межах своєї компетенції. Навпаки, обов’язком кожної посадової особи є надання висновку, який враховує норми чинного законодавства чи місцеві локальні акти з тією метою, щоб вказати депутатам, які будуть ухвалювати певні рішення, на відповідність чи невідповідність певного документа (чи його проєкту), який погоджується, законодавству України.
Цілком очевидним є той факт, що якщо посадова особа наділена обов’язком перевіряти, погоджувати у встановленому законом порядку певну документацію, то її висновок може бути як позитивним, так і негативним. І жодне рішення колегіальних органів, в тому числі міської ради, не є наперед визначеною вказівкою чи імперативом для тієї посадової особи, яка погоджуючи документи, діє в межах своєї компетенції. У протилежному випадку взагалі відпала б потреба у будь-якому погодженні і такий висновок посадовця не мав би юридичного значення, що вочевидь є помилковим.
У цьому провадженні архітектор, діючи в межах своєї компетенції, міг як погодити (за наявності для цього підстав), так і відмовити (у разі невідповідності законодавству, містобудівній документації тощо) у погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі ч. 6 ст. 186-1 ЗК, однак цим не скористався.
Виправданий погодив проєкт землеустрою, тобто вчинив юридично-значиму дію, внаслідок чого відбулася державна реєстрація у Державному земельному кадастрі, а земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер і вона набула статусу об’єкта цивільних прав.
Тобто погодження головним архітектором міста проєкту землеустрою було однією із обов’язкових законодавчих передумов для державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, що потягнуло присвоєння їй кадастрового номера.
Судам належить з’ясувати факт розуміння виправданим відповідності висновку про відведення земельної ділянки містобудівній документації з урахуванням того, що ним було власноручно підписане та скріплене печаткою Управління викопіювання з плану зонування території міста.
Аргументи апеляційного суду про те, що сторона обвинувачення не оскаржила в судовому порядку рішень про виділення земельної ділянки у приватну власність жодним чином не впливають на кримінально-правову оцінку дій особи.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
З аналізу матеріалів цього кримінального провадження убачається, що виправданому як головному архітектору міста було відомо про невідповідність відведеної у приватну власність земельної ділянки містобудівній документації. Адже під час опрацювання проєкту рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки архітектор висловив щодо нього свої зауваження. Проте надалі його висновок про погодження проєкту землеустрою щодо відведення тієї ж земельної ділянки був позитивним.
Суду належить з’ясувати, що спричинило зміну позиції головного архітектора міста з негативного висновку на позитивний з урахуванням того, що будь-яке рішення сесії міської ради не має наперед визначеного впливу на висновки структурних підрозділів ради чи окремих посадових осіб, які вони надають в межах своєї компетенції. Навпаки, обов’язком кожної посадової особи є надання висновку, який враховує норми чинного законодавства чи місцеві локальні акти з тією метою, щоб вказати депутатам, які будуть ухвалювати певні рішення, на відповідність чи невідповідність певного документа (чи його проєкту), який погоджується, законодавству України.
Цілком очевидним є той факт, що якщо посадова особа наділена обов’язком перевіряти, погоджувати у встановленому законом порядку певну документацію, то її висновок може бути як позитивним, так і негативним. І жодне рішення колегіальних органів, в тому числі міської ради, не є наперед визначеною вказівкою чи імперативом для тієї посадової особи, яка погоджуючи документи, діє в межах своєї компетенції. У протилежному випадку взагалі відпала б потреба у будь-якому погодженні і такий висновок посадовця не мав би юридичного значення, що вочевидь є помилковим.
У цьому провадженні архітектор, діючи в межах своєї компетенції, міг як погодити (за наявності для цього підстав), так і відмовити (у разі невідповідності законодавству, містобудівній документації тощо) у погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі ч. 6 ст. 186-1 ЗК, однак цим не скористався.
Виправданий погодив проєкт землеустрою, тобто вчинив юридично-значиму дію, внаслідок чого відбулася державна реєстрація у Державному земельному кадастрі, а земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер і вона набула статусу об’єкта цивільних прав.
Тобто погодження головним архітектором міста проєкту землеустрою було однією із обов’язкових законодавчих передумов для державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, що потягнуло присвоєння їй кадастрового номера.
Судам належить з’ясувати факт розуміння виправданим відповідності висновку про відведення земельної ділянки містобудівній документації з урахуванням того, що ним було власноручно підписане та скріплене печаткою Управління викопіювання з плану зонування території міста.
Аргументи апеляційного суду про те, що сторона обвинувачення не оскаржила в судовому порядку рішень про виділення земельної ділянки у приватну власність жодним чином не впливають на кримінально-правову оцінку дій особи.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
❤1👍1
Щодо відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, вчиненим особою у стані неосудності
Під час вирішення питання про стягнення шкоди з батьків особи, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, обов'язковому установленню судом підлягають обставини, які достовірно указують на те, чи знали батьки такої особи про її психічний розлад та чи вжили заходів щодо запобігання шкоди.
У цьому проваженні суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення в частині вирішення цивільних позовів, послався на показання експертів, які ствердили про те, що засуджений протягом тривалого часу хворів на психічну хворобу, та його поведінка не могла не викликати підозр у його адекватності та відповідності такої звичній для нього обстановці у його рідних, як на обставину про обізнаність матері про психічний розлад сина.
Проте, із змісту ухвали суду першої інстанції убачається, що жоден допитаний судом експерт не надавав показань про те, що поведінка засудженого не могла не викликати підозр у його адекватності та відповідності звичній для нього обстановці у його рідних.
Апеляційний суд також належним чином не спростував доводів апеляційної скарги проте, що у 2014 році засуджений вчинив злочин, за який притягувався до кримінальної відповідальності на загальних підставах, тобто як осудна особа, та у період з 2014 по 2017 рік не вчинив жодних дій на порушення закону та дій, які б указували на наявність у нього психічного розладу, а також те, що із матеріалів кримінального провадження убачається, що відсутні будь-які дані щодо незадовільного психічного стану засудженого за період щонайменше останніх 10-ти років, за місцем проживання він не проявляв по відношенню до інших осіб, у тому числі близьких родичів, будь-яких дій негативного характеру.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Під час вирішення питання про стягнення шкоди з батьків особи, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, обов'язковому установленню судом підлягають обставини, які достовірно указують на те, чи знали батьки такої особи про її психічний розлад та чи вжили заходів щодо запобігання шкоди.
У цьому проваженні суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення в частині вирішення цивільних позовів, послався на показання експертів, які ствердили про те, що засуджений протягом тривалого часу хворів на психічну хворобу, та його поведінка не могла не викликати підозр у його адекватності та відповідності такої звичній для нього обстановці у його рідних, як на обставину про обізнаність матері про психічний розлад сина.
Проте, із змісту ухвали суду першої інстанції убачається, що жоден допитаний судом експерт не надавав показань про те, що поведінка засудженого не могла не викликати підозр у його адекватності та відповідності звичній для нього обстановці у його рідних.
Апеляційний суд також належним чином не спростував доводів апеляційної скарги проте, що у 2014 році засуджений вчинив злочин, за який притягувався до кримінальної відповідальності на загальних підставах, тобто як осудна особа, та у період з 2014 по 2017 рік не вчинив жодних дій на порушення закону та дій, які б указували на наявність у нього психічного розладу, а також те, що із матеріалів кримінального провадження убачається, що відсутні будь-які дані щодо незадовільного психічного стану засудженого за період щонайменше останніх 10-ти років, за місцем проживання він не проявляв по відношенню до інших осіб, у тому числі близьких родичів, будь-яких дій негативного характеру.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍2
Щодо збільшення розміру позовних вимог, розподілу процесуальних витрат (стягнення витрат на провову допомогу)
У разі, якщо цивільний позов подано до початку судового рогляду, КПК не забороняє збільшувати позовні вимоги до закінчення судового розгляду з урахуванням встановлених фактичних обставин.
Розмір відшкодування збитків є предметом позовних вимог у межах заявленого цивільного позову, доводиться цивільним позивачем (потерпілим) самостійно за правилами цивільного судочинства з дотриманням приписів ч. 5 ст. 128 КПК і не охоплюється межами обвинувачення, яке висувається прокурором в обвинувальному акті або постанові про зміну обвинувачення в суді і обов’язок доказування якого покладається на державного обвинувача.
Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений з адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо).
Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов’язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на таку допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК).
У цій справі суди в порушення вимог ст. 94, 370 КПК належним чином не дали оцінки доводам сторони захисту про завищення стягнутих із засудженого процесуальних витрат.
Також не дали оцінки обгрунтованості фактичних даних, викладених у розрахунку виконаних робіт, де правничу допомогу адвокат надавав у одному кримінальному провадженні трьом особам, справа стосується здебільшого одних і тих фактичних обставин, при цьому в зазначеному розрахунку відображено по 5 годин первинної консультації й по 5 годин вторинної щодо кожної потерпілої та цивільного позивача. Не дана оцінка й іншим фактичним обставинам, які відображені у розрахунку виконаних робіт.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
У разі, якщо цивільний позов подано до початку судового рогляду, КПК не забороняє збільшувати позовні вимоги до закінчення судового розгляду з урахуванням встановлених фактичних обставин.
Розмір відшкодування збитків є предметом позовних вимог у межах заявленого цивільного позову, доводиться цивільним позивачем (потерпілим) самостійно за правилами цивільного судочинства з дотриманням приписів ч. 5 ст. 128 КПК і не охоплюється межами обвинувачення, яке висувається прокурором в обвинувальному акті або постанові про зміну обвинувачення в суді і обов’язок доказування якого покладається на державного обвинувача.
Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений з адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо).
Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов’язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на таку допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК).
У цій справі суди в порушення вимог ст. 94, 370 КПК належним чином не дали оцінки доводам сторони захисту про завищення стягнутих із засудженого процесуальних витрат.
Також не дали оцінки обгрунтованості фактичних даних, викладених у розрахунку виконаних робіт, де правничу допомогу адвокат надавав у одному кримінальному провадженні трьом особам, справа стосується здебільшого одних і тих фактичних обставин, при цьому в зазначеному розрахунку відображено по 5 годин первинної консультації й по 5 годин вторинної щодо кожної потерпілої та цивільного позивача. Не дана оцінка й іншим фактичним обставинам, які відображені у розрахунку виконаних робіт.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍4
Щодо неможливості закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення у зв’язку з відмовою потерпілої від обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК), якщо злочин пов’язаний з домашнім насильством
Обов’язковою умовою визнання судом злочину пов’язаним із домашнім насильством є відображення зазначеного у формулюванні обвинувачення (у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті) із встановленням органами досудового розслідування відповідних фактичних обставин (ступінь родинних відносин або спорідненості між потерпілим та винуватцем, характер насильства тощо).
Відповідно до обвинувального акту винний обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, а саме в нанесенні умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я його співмешканці та, зокрема, було визнано обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення злочину щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.
За таких обставин відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження не можна було закрити у зв’язку з відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Обов’язковою умовою визнання судом злочину пов’язаним із домашнім насильством є відображення зазначеного у формулюванні обвинувачення (у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті) із встановленням органами досудового розслідування відповідних фактичних обставин (ступінь родинних відносин або спорідненості між потерпілим та винуватцем, характер насильства тощо).
Відповідно до обвинувального акту винний обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, а саме в нанесенні умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я його співмешканці та, зокрема, було визнано обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення злочину щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.
За таких обставин відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження не можна було закрити у зв’язку з відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍5
Щодо істотної шкоди грабежу (ст. 186 КК) в аспекті застосування положень ст. 11 КК
Характер і ступінь суспільної небезпечності є основними критеріями розмежування кримінальних правопорушень від будь-яких інших правопорушень та від діянь, які не містять ознак протиправності. Характер і ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення завжди визначають ознаки такого діяння, яке заподіяло, або здатне заподіяти істотну шкоду об’єкту кримінально-правової охорони. Якщо характер суспільної небезпечності кримінального правопорушення здебільшого визначається об’єктом посягання, то на її ступінь впливають інші як об’єктивні, так і суб’єктивні ознаки діяння, встановлені судом.
Поняття істотної шкоди у аспекті реалізації приписів ч. 2 ст. 11 КК має оціночний характер і його зміст визначається за оцінкою всіх конкретних обставин справи. Водночас, якщо істотна шкода знаходить своє чітке відображення у визначенні ознак того чи іншого складу кримінального правопорушення, її істотність не може оцінюватись правозастосувачем на власний розсуд, отже використання кримінально-правової норми про малозначність діяння виключається.
Головною умовою криміналізації діяння, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК, є спосіб вчинення цього злочину, де наслідки відіграють здебільшого субсидіарне значення, про що свідчить законодавче визначення дрібного викрадення в ст. 51 КУпАП, де не йдеться про те, що воно може відбутися у формі грабежу.
Скоєному навіть без застосування насильства грабежу (відкрите викрадення чужого майна), як вчинюваному в умовах очевидності діянню відкритого характеру, і бажання винуватої особи саме в такий спосіб протиправно вилучити чуже майно із корисливих спонукань, зважаючи на таку форму його вчинення, притаманна істотна суспільна небезпечність, як ознака кримінального правопорушення.
Вартісна ознака предмету злочину та розмір заподіяних матеріальних збитків мають оцінюватись у взаємопоєднанні з іншими встановленими обставинами, серед яких, зовнішнє виявлення способу викрадення у конкретній обстановці, супутні умови вчинення діяння, адже вирішуючи питання про можливість застосування ч. 2 ст. 11 КК суд має зважати на приписи ст. 1 цього Кодексу.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Характер і ступінь суспільної небезпечності є основними критеріями розмежування кримінальних правопорушень від будь-яких інших правопорушень та від діянь, які не містять ознак протиправності. Характер і ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення завжди визначають ознаки такого діяння, яке заподіяло, або здатне заподіяти істотну шкоду об’єкту кримінально-правової охорони. Якщо характер суспільної небезпечності кримінального правопорушення здебільшого визначається об’єктом посягання, то на її ступінь впливають інші як об’єктивні, так і суб’єктивні ознаки діяння, встановлені судом.
Поняття істотної шкоди у аспекті реалізації приписів ч. 2 ст. 11 КК має оціночний характер і його зміст визначається за оцінкою всіх конкретних обставин справи. Водночас, якщо істотна шкода знаходить своє чітке відображення у визначенні ознак того чи іншого складу кримінального правопорушення, її істотність не може оцінюватись правозастосувачем на власний розсуд, отже використання кримінально-правової норми про малозначність діяння виключається.
Головною умовою криміналізації діяння, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК, є спосіб вчинення цього злочину, де наслідки відіграють здебільшого субсидіарне значення, про що свідчить законодавче визначення дрібного викрадення в ст. 51 КУпАП, де не йдеться про те, що воно може відбутися у формі грабежу.
Скоєному навіть без застосування насильства грабежу (відкрите викрадення чужого майна), як вчинюваному в умовах очевидності діянню відкритого характеру, і бажання винуватої особи саме в такий спосіб протиправно вилучити чуже майно із корисливих спонукань, зважаючи на таку форму його вчинення, притаманна істотна суспільна небезпечність, як ознака кримінального правопорушення.
Вартісна ознака предмету злочину та розмір заподіяних матеріальних збитків мають оцінюватись у взаємопоєднанні з іншими встановленими обставинами, серед яких, зовнішнє виявлення способу викрадення у конкретній обстановці, супутні умови вчинення діяння, адже вирішуючи питання про можливість застосування ч. 2 ст. 11 КК суд має зважати на приписи ст. 1 цього Кодексу.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍4
Щодо ексцесу виконавця при розбої. Щодо розгляду провадження за касаційною скаргою засудженого, який помер
Відповідальність за розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, має місце лише у тому випадку, коли учасники кримінального правопорушення домовились вчинити саме розбій та діяли узгоджено.
Водночас ексцес виконавця (вихід за межі задуманого) має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні діяння, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників. При ексцесі виконавця співучасник, учиняючи злочин, виходить за межі угоди на вчинення конкретного злочину, а інші співучасники не бажають і свідомо не допускають учинення виконавцем цих злочинних діянь.
У випадку смерті засудженого відкрите за його скаргою касаційне провадження підлягає закриттю, крім випадків, якщо воно з урахуванням меж перегляду судом касаційної інстанції, визначених ст. 433 КПК, є необхідним для реабілітації померлого або з метою захисту прав, свобод чи інтересів інших осіб.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Відповідальність за розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, має місце лише у тому випадку, коли учасники кримінального правопорушення домовились вчинити саме розбій та діяли узгоджено.
Водночас ексцес виконавця (вихід за межі задуманого) має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні діяння, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників. При ексцесі виконавця співучасник, учиняючи злочин, виходить за межі угоди на вчинення конкретного злочину, а інші співучасники не бажають і свідомо не допускають учинення виконавцем цих злочинних діянь.
У випадку смерті засудженого відкрите за його скаргою касаційне провадження підлягає закриттю, крім випадків, якщо воно з урахуванням меж перегляду судом касаційної інстанції, визначених ст. 433 КПК, є необхідним для реабілітації померлого або з метою захисту прав, свобод чи інтересів інших осіб.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
❤2👍1
Щодо звільнення військовослужбовця від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК)
Звільнення військовослужбовця від відбування покарання з іспитовим строком не є безумовною підставою для його звільнення з військової служби. Навіть допускаючи можливість майбутнього звільнення військовослужбовця зі служби, воно не може бути підставою для незастосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. В разі встановлення порушення особою, звільненою від відбування покарання, покладених на неї обов’язків такі питання можливо вирішити в порядку виконання вироку.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Звільнення військовослужбовця від відбування покарання з іспитовим строком не є безумовною підставою для його звільнення з військової служби. Навіть допускаючи можливість майбутнього звільнення військовослужбовця зі служби, воно не може бути підставою для незастосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. В разі встановлення порушення особою, звільненою від відбування покарання, покладених на неї обов’язків такі питання можливо вирішити в порядку виконання вироку.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍3
Щодо безпідставного звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) особи засудженої за ч. 2 ст. 332 та ч. 1 ст. 366 КК. Щодо особливостей оскарження судового рішення, яке було ухвалено у скороченому порядку (ст. 349 КПК)
ККС погодився з висновками, зазначеними в мотивувальній частині вироку суду апеляційної інстанції, про відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК до засудженого, який, будучи службовою особою, шляхом підроблення документів не тільки сприяв незаконному переправленню осіб через державний кордон, учинивши 23 епізоди злочинів, передбачених ч. 2 ст. 332 та ч. 1 ст. 366 КК, а й з корисливих мотивів, діючи з прямим умислом на незаконне збагачення, свідомо погодився отримати обіцяну неправомірну вигоду в сумі 1000 доларів США для себе за сприяння в наданні дозволу на виїзд за кордон і внесення персональних даних останнього до інформаційної системи «Шлях», учинивши таким чином злочин, передбачений ч. 3 ст. 368-3 КК.
Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що кількість епізодів злочинної діяльності та обставини, за яких засуджений вчинив злочини, передбачені ч. 2 ст. 332, ч. 1 ст. 366 КК, свідчать про підвищену суспільну небезпеку як злочинів, так і особи обвинуваченого, особливо з огляду на запроваджений в Україні воєнний стан та необхідність забезпечення встановленого порядку перетину державного кордону України й обороноздатності держави.
Системний аналіз ч. 3 ст. 349 КПК свідчить про те, що в разі, якщо обвинувачений погоджується з викладеними в обвинувальному акті обставинами вчинення кримінального правопорушення, то суд має право не досліджувати докази щодо цих обставин та ухвалити вирок на підставі показань обвинуваченого та дослідження доказів, які характеризують його особу.
Як визначено ч. 2 ст. 394 КПК, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 цього Кодексу.
Ураховуючи вищенаведене, а також з огляду на передбачені КПК особливості порядку оскарження судового рішення, яке було ухвалено у скороченому порядку, а саме неможливість оскарження вироку, зокрема, і щодо встановлених фактичних обставин та доведеності вини, ККС вважає, що сторона захисту позбавлена можливості оскаржувати судові рішення в цій частині.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
ККС погодився з висновками, зазначеними в мотивувальній частині вироку суду апеляційної інстанції, про відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК до засудженого, який, будучи службовою особою, шляхом підроблення документів не тільки сприяв незаконному переправленню осіб через державний кордон, учинивши 23 епізоди злочинів, передбачених ч. 2 ст. 332 та ч. 1 ст. 366 КК, а й з корисливих мотивів, діючи з прямим умислом на незаконне збагачення, свідомо погодився отримати обіцяну неправомірну вигоду в сумі 1000 доларів США для себе за сприяння в наданні дозволу на виїзд за кордон і внесення персональних даних останнього до інформаційної системи «Шлях», учинивши таким чином злочин, передбачений ч. 3 ст. 368-3 КК.
Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що кількість епізодів злочинної діяльності та обставини, за яких засуджений вчинив злочини, передбачені ч. 2 ст. 332, ч. 1 ст. 366 КК, свідчать про підвищену суспільну небезпеку як злочинів, так і особи обвинуваченого, особливо з огляду на запроваджений в Україні воєнний стан та необхідність забезпечення встановленого порядку перетину державного кордону України й обороноздатності держави.
Системний аналіз ч. 3 ст. 349 КПК свідчить про те, що в разі, якщо обвинувачений погоджується з викладеними в обвинувальному акті обставинами вчинення кримінального правопорушення, то суд має право не досліджувати докази щодо цих обставин та ухвалити вирок на підставі показань обвинуваченого та дослідження доказів, які характеризують його особу.
Як визначено ч. 2 ст. 394 КПК, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 цього Кодексу.
Ураховуючи вищенаведене, а також з огляду на передбачені КПК особливості порядку оскарження судового рішення, яке було ухвалено у скороченому порядку, а саме неможливість оскарження вироку, зокрема, і щодо встановлених фактичних обставин та доведеності вини, ККС вважає, що сторона захисту позбавлена можливості оскаржувати судові рішення в цій частині.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍5
Щодо ознайомлення з матеріалами кримінального провадження під час перегляду кримінального провадження за нововиявленими обставинами (гл. 34 КПК)
Положеннями ч. 4 ст. 395 КПК передбачено, що протягом строку апеляційного оскарження матеріали кримінального провадження ніким не можуть бути витребувані із суду. У цей строк суд зобов’язаний надати учасникам судового провадження за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження.
Системний аналіз п. 15 ч. 3, п. 5 ч. 4 ст. 42, ч. 3 ст. 43, ч. 5 ст. 107, ч. 3 ст. 376, ч. 4 ст. 395 КПК свідчить про те, що під час судового провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, в ході якого розглядається заява засудженого, подана в порядку глави 34 КПК, останній, будучи безпосереднім учасником судового провадження, має право на ознайомлення з матеріалами такого провадження, журналами судових засідань і технічними записами судових засідань, а суди, у свою чергу, зобов’язані забезпечити виконання такого права.
Невмотивована відмова суду апеляційної інстанції в задоволенні клопотання засудженого про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження призвела до порушення реалізації його права на захист.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Положеннями ч. 4 ст. 395 КПК передбачено, що протягом строку апеляційного оскарження матеріали кримінального провадження ніким не можуть бути витребувані із суду. У цей строк суд зобов’язаний надати учасникам судового провадження за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження.
Системний аналіз п. 15 ч. 3, п. 5 ч. 4 ст. 42, ч. 3 ст. 43, ч. 5 ст. 107, ч. 3 ст. 376, ч. 4 ст. 395 КПК свідчить про те, що під час судового провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, в ході якого розглядається заява засудженого, подана в порядку глави 34 КПК, останній, будучи безпосереднім учасником судового провадження, має право на ознайомлення з матеріалами такого провадження, журналами судових засідань і технічними записами судових засідань, а суди, у свою чергу, зобов’язані забезпечити виконання такого права.
Невмотивована відмова суду апеляційної інстанції в задоволенні клопотання засудженого про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження призвела до порушення реалізації його права на захист.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍3❤1
Кваліфікація! Дії власника собак, укусами яких потерпілій заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження кваліфікуються за ст. 128 КК
ККС погодився з кваліфікацією дій власника собак за ст. 128 КК, тобто за нанесення необережних середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілій.
Власник собак повинен нести відповідальність за заподіяну шкоду собаками, дві з яких належать йому на праві власності, і які були у його віданні, як власника відповідного центру розплідника, де всі три собаки були зареєстровані. На час події собаки дійсно перебували за межами домоволодіння, де вони утримувались, однак ці собаки не мали статусу безпритульних, з огляду на те, що вони мали господарів та місце утримання, яке було залишено ними не з волі таких господарів.
Суд не встановив, що потерпілою здійснювались якісь агресивні дії, які б свідчили про її попередній напад на собак. На підтвердження цієї версії, стороною захисту доказів не надано.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
ККС погодився з кваліфікацією дій власника собак за ст. 128 КК, тобто за нанесення необережних середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілій.
Власник собак повинен нести відповідальність за заподіяну шкоду собаками, дві з яких належать йому на праві власності, і які були у його віданні, як власника відповідного центру розплідника, де всі три собаки були зареєстровані. На час події собаки дійсно перебували за межами домоволодіння, де вони утримувались, однак ці собаки не мали статусу безпритульних, з огляду на те, що вони мали господарів та місце утримання, яке було залишено ними не з волі таких господарів.
Суд не встановив, що потерпілою здійснювались якісь агресивні дії, які б свідчили про її попередній напад на собак. На підтвердження цієї версії, стороною захисту доказів не надано.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍5❤2
Суд в ході судового розгляду не позбавлений права визнати висунуте особі обвинувачення підтвердженим у певній частині у разі одначасного інкримінування їй двох альтернативних способів вчинення шахрайства
В складі шахрайства заволодіння чужим майном або придбання права на майно є альтернативними формами виявлення його об’єктивної сторони, а обман чи зловживання довірою є самостійними (альтернативними) способами вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на це, зважаючи на альтернативність зазначених способів вчинення указаного кримінального правопорушення, їх одночасне інкримінування, хоча і вказує на недостатню конкретизованість висунутого особі обвинувачення, однак саме по собі не може бути підставою для виправдання такої особи за наявності в її діях необхідних ознак складу вказаного злочину, адже суд в ході судового розгляду не позбавлений права визнати висунуте особі обвинувачення підтвердженим у певній частині, зокрема й щодо конкретного способу його вчинення.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
В складі шахрайства заволодіння чужим майном або придбання права на майно є альтернативними формами виявлення його об’єктивної сторони, а обман чи зловживання довірою є самостійними (альтернативними) способами вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на це, зважаючи на альтернативність зазначених способів вчинення указаного кримінального правопорушення, їх одночасне інкримінування, хоча і вказує на недостатню конкретизованість висунутого особі обвинувачення, однак саме по собі не може бути підставою для виправдання такої особи за наявності в її діях необхідних ознак складу вказаного злочину, адже суд в ході судового розгляду не позбавлений права визнати висунуте особі обвинувачення підтвердженим у певній частині, зокрема й щодо конкретного способу його вчинення.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍4🤣1
Щодо об'єктивної та суб'єктивної сторін складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 194 КК та змісту словосполучення «те саме діяння», яке використовується в диспозиції ч. 2 цієї статті
Частиною 1 ст. 194 КК встановлено відповідальність за умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах. Юридичний аналіз даної норми свідчить про те, що законодавець указав тут на дві ознаки об’єктивної сторони складу цього злочину: суспільно небезпечне діяння - «знищення або пошкодження чужого майна» та суспільно небезпечні наслідки - «шкода у великих розмірах». За конструкцією об’єктивної сторони склад злочину, передбачений у ч. 1 ст. 194 КК, є матеріальним, оскільки передбачає наслідки як обов‘язковий елемент його об‘єктивної сторони (причинний зв‘язок між діяннями та наслідками).
Водночас кваліфікований склад, визначений ч. 2 ст. 194 КК, передбачає відповідальність за «те саме діяння» та містить кілька альтернативних (окремих) кваліфікуючих ознак: 1) вчинення шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або 2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, або 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків. При цьому обґрунтовано кожній із них надано цілком самостійне значення.
Нормативний зміст складу даного злочину пов’язаний з особливим варіантом його утворення – заміщення обов’язкової характеристики основного складу – «що заподіяло шкоду у великих розмірах» (ч. 1 ст. 194 КК) обтяжуючими обставинами «вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом; заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах; спричинило загибель людей; спричинило інші тяжкі наслідки» (ч. 2 ст. 194 КК).
Отже, під словами «те саме діяння» законодавець має на увазі лише «суспільно небезпечне діяння», як ознаку об’єктивної сторони складу аналізованого злочину.
Диференціюючи кримінальну відповідальність за умисне знищення або пошкодження чужого майна, у випадку вчинення відповідного злочину шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, обов’язковою характеристикою є не наслідки, а «загальнонебезпечний спосіб знищення або пошкодження», оскільки основним аргументом на його користь є більш вагома соціальна значущість (суспільна небезпека) способу знищення або пошкодження чужого майна порівняно з «шкодою у великих розмірах». Криміналізація такого посягання на майно переслідує за мету захистити не лише відповідні аспекти відносин власності, але і таке правове благо, як громадська безпека.
Таким чином, словосполучення «те саме діяння», яке використовується в диспозиції ч. 2 ст. 194 КК, указує на те, що до діяння в цій статті слід відносити тільки знищення (пошкодження) майна, а шкода не є необхідною для кваліфікації за ч. 2 цієї статті при кваліфікації випадків умисного знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим чи непрямим умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється шкода. У разі знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом винний передбачає або може і повинен передбачити те, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити або пошкодити майно, при цьому, не лише те, на яке вчиняється посягання. У такому випадку умисел особи спрямований саме на знищення чи пошкодження конкретного майна загальнонебезпечним способом, стосовно ж інших тяжких наслідків, психічне ставлення особи характеризується необережною формою вини.
За змістом положення ст. 194 КК мотив і мета не є обов’язковими ознаками цього злочину. Їх встановлення є важливим лише у разі необхідності відмежування цього складу злочину від інших, вчинення яких супроводжується знищенням чи пошкодженням чужого майна.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Частиною 1 ст. 194 КК встановлено відповідальність за умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах. Юридичний аналіз даної норми свідчить про те, що законодавець указав тут на дві ознаки об’єктивної сторони складу цього злочину: суспільно небезпечне діяння - «знищення або пошкодження чужого майна» та суспільно небезпечні наслідки - «шкода у великих розмірах». За конструкцією об’єктивної сторони склад злочину, передбачений у ч. 1 ст. 194 КК, є матеріальним, оскільки передбачає наслідки як обов‘язковий елемент його об‘єктивної сторони (причинний зв‘язок між діяннями та наслідками).
Водночас кваліфікований склад, визначений ч. 2 ст. 194 КК, передбачає відповідальність за «те саме діяння» та містить кілька альтернативних (окремих) кваліфікуючих ознак: 1) вчинення шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або 2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, або 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків. При цьому обґрунтовано кожній із них надано цілком самостійне значення.
Нормативний зміст складу даного злочину пов’язаний з особливим варіантом його утворення – заміщення обов’язкової характеристики основного складу – «що заподіяло шкоду у великих розмірах» (ч. 1 ст. 194 КК) обтяжуючими обставинами «вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом; заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах; спричинило загибель людей; спричинило інші тяжкі наслідки» (ч. 2 ст. 194 КК).
Отже, під словами «те саме діяння» законодавець має на увазі лише «суспільно небезпечне діяння», як ознаку об’єктивної сторони складу аналізованого злочину.
Диференціюючи кримінальну відповідальність за умисне знищення або пошкодження чужого майна, у випадку вчинення відповідного злочину шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, обов’язковою характеристикою є не наслідки, а «загальнонебезпечний спосіб знищення або пошкодження», оскільки основним аргументом на його користь є більш вагома соціальна значущість (суспільна небезпека) способу знищення або пошкодження чужого майна порівняно з «шкодою у великих розмірах». Криміналізація такого посягання на майно переслідує за мету захистити не лише відповідні аспекти відносин власності, але і таке правове благо, як громадська безпека.
Таким чином, словосполучення «те саме діяння», яке використовується в диспозиції ч. 2 ст. 194 КК, указує на те, що до діяння в цій статті слід відносити тільки знищення (пошкодження) майна, а шкода не є необхідною для кваліфікації за ч. 2 цієї статті при кваліфікації випадків умисного знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим чи непрямим умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється шкода. У разі знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом винний передбачає або може і повинен передбачити те, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити або пошкодити майно, при цьому, не лише те, на яке вчиняється посягання. У такому випадку умисел особи спрямований саме на знищення чи пошкодження конкретного майна загальнонебезпечним способом, стосовно ж інших тяжких наслідків, психічне ставлення особи характеризується необережною формою вини.
За змістом положення ст. 194 КК мотив і мета не є обов’язковими ознаками цього злочину. Їх встановлення є важливим лише у разі необхідності відмежування цього складу злочину від інших, вчинення яких супроводжується знищенням чи пошкодженням чужого майна.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍4🔥2
Щодо обставин, які вказують на відсутність підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності відповідно до положень ч. 3 ст. 263 КК
Згідно з ч. 3 ст. 263 КК звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої. Добровільна видача означає, що особа має реальну можливість та усвідомлює, що і надалі безперешкодно може зберігати предмети цього злочину, проте за власним бажанням (незалежно від причин та мотивів) здає їх органу влади.
Дії засудженого в частині надання співробітникам поліції інформації про зберігання заборонених предметів самі по собі не були активними та добровільними, оскільки останній до його зупинки на блокпосту не звертався до правоохоронних органів з метою добровільної здачі зброї, а лише після неодноразового запитання співробітників поліції повідомив, що має при собі пістолет, водночас будь-якої підготовленої заяви про його здачу не подав, а лише після приїзду слідчо-оперативної групи, надав для огляду пістолет і патрони, про що написав відповідну заяву.
Отже, як свідчать установлені судами обставини, засуджений повідомив орган досудового розслідування про факт зберігання зброї і боєприпасів за умов, коли усвідомив неможливість і надалі безперешкодно зберігати предмети злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, оскільки вони неминуче будуть виявлені під час слідчої дії. За таких умов видача предметів злочину не містить підстав для застосування ч. 3 ст. 263 КК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Згідно з ч. 3 ст. 263 КК звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої. Добровільна видача означає, що особа має реальну можливість та усвідомлює, що і надалі безперешкодно може зберігати предмети цього злочину, проте за власним бажанням (незалежно від причин та мотивів) здає їх органу влади.
Дії засудженого в частині надання співробітникам поліції інформації про зберігання заборонених предметів самі по собі не були активними та добровільними, оскільки останній до його зупинки на блокпосту не звертався до правоохоронних органів з метою добровільної здачі зброї, а лише після неодноразового запитання співробітників поліції повідомив, що має при собі пістолет, водночас будь-якої підготовленої заяви про його здачу не подав, а лише після приїзду слідчо-оперативної групи, надав для огляду пістолет і патрони, про що написав відповідну заяву.
Отже, як свідчать установлені судами обставини, засуджений повідомив орган досудового розслідування про факт зберігання зброї і боєприпасів за умов, коли усвідомив неможливість і надалі безперешкодно зберігати предмети злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, оскільки вони неминуче будуть виявлені під час слідчої дії. За таких умов видача предметів злочину не містить підстав для застосування ч. 3 ст. 263 КК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍8❤4
Про істотне порушення будівельних норм і правил
Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.
📄 Касаційний адміністративний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.
📄 Касаційний адміністративний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍3
Про відмінність понять «комплексна схема розміщення тимчасової споруди» та «схема розміщення тимчасової споруди»
Схема розміщення тимчасової споруди (ТС) (пункт 2.6 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21 жовтня 2011 року), що надається у складі документів для отримання паспорту прив`язки - є конкретною схемою розміщення на конкретному місці конкретної тимчасової споруди. Водночас жодних нормативних вимог щодо порядку її складання не встановлено (пункт 2.11 Порядку № 244 містить лише вказівку про виконання схеми на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500).
Законодавець у Порядку № 244 не ототожнює комплексну схему розміщення ТС та архітип, що передбачені пунктом 1.6 Порядку № 244, із схемою розміщення ТС, що визначена пунктом 2.6 цього нормативного документа.
Комплексна схема та схема розміщення ТС - це різні документи, отже відсутність комплексної схеми не ототожнюється з недостовірними відомостями у документах, зазначеними у пункті 2.6 Порядку № 244, що визначено як підставу для анулювання паспорту прив`язки ТС (пункт 2.27).
📄 Касаційний адміністративний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Схема розміщення тимчасової споруди (ТС) (пункт 2.6 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21 жовтня 2011 року), що надається у складі документів для отримання паспорту прив`язки - є конкретною схемою розміщення на конкретному місці конкретної тимчасової споруди. Водночас жодних нормативних вимог щодо порядку її складання не встановлено (пункт 2.11 Порядку № 244 містить лише вказівку про виконання схеми на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500).
Законодавець у Порядку № 244 не ототожнює комплексну схему розміщення ТС та архітип, що передбачені пунктом 1.6 Порядку № 244, із схемою розміщення ТС, що визначена пунктом 2.6 цього нормативного документа.
Комплексна схема та схема розміщення ТС - це різні документи, отже відсутність комплексної схеми не ототожнюється з недостовірними відомостями у документах, зазначеними у пункті 2.6 Порядку № 244, що визначено як підставу для анулювання паспорту прив`язки ТС (пункт 2.27).
📄 Касаційний адміністративний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
❤4👍3