Про наявність в діях виправданого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК
На обґрунтування своїх апеляційних вимог щодо безпідставного виправдання особи, прокурор наводив конкретні доводи, які мали бути ретельно перевірені апеляційним судом. Зокрема, щодо непослідовних показань обвинуваченого про обставини ДТП, наявності даних про перевищення швидкості останнім, порушення ним вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху щодо належного реагування на виникнення небезпеки для руху, неповноти у частині встановлення місця наїзду на потерпілого, безпідставного відхилення висновків автотехнічної і додаткової експертиз, а також суперечливості даних у висновках автотехнічної, транспортно-трасологічної та комплексної експертиз, взятих до уваги судом.
Ухваливши залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, апеляційний суд виходив із того, що у заданій дорожній ситуації водій, керуючи повністю справним транспортним засобом, рухаючись у лівій смузі проїзної частини з допустимою швидкістю, за 100 м від автомобіля побачив пішохода, який стояв на роздільній смузі руху та не створював будь-якої перешкоди для руху його автомобілю. На відстані близько 30 м до автомобіля пішохід почав різко в темпі швидкої ходи переходити ліву смугу руху, створивши, таким чином, перешкоду для руху автомобіля. У свою чергу водій, намагаючись уникнути зіткнення з пішоходом шляхом об’їзду, в силу п. 2.14 (е) ПДР виїхав частково на зустрічну смугу руху, однак правою передньою частиною автомобіля допустив наїзд на пішохода, який перебував у крайній лівій смузі руху біля подвійної суцільної лінії, та якому було завдано тілесне ушкодження середньої тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров’я, та тяжке тілесне ушкодження.
Апеляційний суд не перевірив із достатньою повнотою викладені в апеляційній скарзі прокурора доводи і дав на них відповіді без аналізу та оцінки доказів у контексті доводів апеляційної скарги, по суті формально підтримавши висновки суду першої інстанції. Водночас аргументованих відповідей на доводи апеляції прокурора не надав, мотивів їх відхилення не навів і свого рішення про залишення апеляційної скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін в ухвалі належним чином не вмотивував
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
На обґрунтування своїх апеляційних вимог щодо безпідставного виправдання особи, прокурор наводив конкретні доводи, які мали бути ретельно перевірені апеляційним судом. Зокрема, щодо непослідовних показань обвинуваченого про обставини ДТП, наявності даних про перевищення швидкості останнім, порушення ним вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху щодо належного реагування на виникнення небезпеки для руху, неповноти у частині встановлення місця наїзду на потерпілого, безпідставного відхилення висновків автотехнічної і додаткової експертиз, а також суперечливості даних у висновках автотехнічної, транспортно-трасологічної та комплексної експертиз, взятих до уваги судом.
Ухваливши залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, апеляційний суд виходив із того, що у заданій дорожній ситуації водій, керуючи повністю справним транспортним засобом, рухаючись у лівій смузі проїзної частини з допустимою швидкістю, за 100 м від автомобіля побачив пішохода, який стояв на роздільній смузі руху та не створював будь-якої перешкоди для руху його автомобілю. На відстані близько 30 м до автомобіля пішохід почав різко в темпі швидкої ходи переходити ліву смугу руху, створивши, таким чином, перешкоду для руху автомобіля. У свою чергу водій, намагаючись уникнути зіткнення з пішоходом шляхом об’їзду, в силу п. 2.14 (е) ПДР виїхав частково на зустрічну смугу руху, однак правою передньою частиною автомобіля допустив наїзд на пішохода, який перебував у крайній лівій смузі руху біля подвійної суцільної лінії, та якому було завдано тілесне ушкодження середньої тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров’я, та тяжке тілесне ушкодження.
Апеляційний суд не перевірив із достатньою повнотою викладені в апеляційній скарзі прокурора доводи і дав на них відповіді без аналізу та оцінки доказів у контексті доводів апеляційної скарги, по суті формально підтримавши висновки суду першої інстанції. Водночас аргументованих відповідей на доводи апеляції прокурора не надав, мотивів їх відхилення не навів і свого рішення про залишення апеляційної скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін в ухвалі належним чином не вмотивував
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍4❤1🤯1
Про кваліфікацію дій засудженого за ч. 4 ст. 296 КК
Кримінально каране хуліганство полягає в посяганні на громадський порядок, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється в людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищенням чи пошкодженням майна, або тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації чи громадського транспорту тощо. Мотивом хуліганства є явна неповага до суспільства, бажання протиставити себе оточуючим, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Протиправні діяння зазвичай спрямовані на випадкові об'єкти і вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу. Нормативне визначення в диспозиції ст. 296 КК вказує на умисну форму вини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року, справа № 288/1158/16-к, провадження № 13-28кс19).
З фактичних обставин кримінального провадження, із застосування особою знаряддя, не спорядженого боєприпасом до вогнепальної зброї і призначеного також для відстрілу патронів з гумовими метальними снарядами несмертельної дії, суд правильно кваліфікував вчинене діяння за ч. 4 ст. 296 КК. Дії засудженого були зумовлені саме бажанням протиставити себе суспільству, продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки, і це супроводжувалося особливою зухвалістю у вигляді погроз людині й фізичного насильства шляхом застосування спеціального травматичного знаряддя
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Кримінально каране хуліганство полягає в посяганні на громадський порядок, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється в людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищенням чи пошкодженням майна, або тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації чи громадського транспорту тощо. Мотивом хуліганства є явна неповага до суспільства, бажання протиставити себе оточуючим, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Протиправні діяння зазвичай спрямовані на випадкові об'єкти і вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу. Нормативне визначення в диспозиції ст. 296 КК вказує на умисну форму вини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року, справа № 288/1158/16-к, провадження № 13-28кс19).
З фактичних обставин кримінального провадження, із застосування особою знаряддя, не спорядженого боєприпасом до вогнепальної зброї і призначеного також для відстрілу патронів з гумовими метальними снарядами несмертельної дії, суд правильно кваліфікував вчинене діяння за ч. 4 ст. 296 КК. Дії засудженого були зумовлені саме бажанням протиставити себе суспільству, продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки, і це супроводжувалося особливою зухвалістю у вигляді погроз людині й фізичного насильства шляхом застосування спеціального травматичного знаряддя
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍3❤2🤔1
Про вирішення питання щодо наявності чи відсутності мети збуту при кваліфікації злочину, пов’язаного з незаконним придбанням та зберіганням наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів
Саме у наявності чи відсутності мети збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, і полягає відмінність між складами кримінальних правопорушень, передбачених статтями 307 та 309 КК.
Для вирішення питання щодо кваліфікації злочину, пов’язаного з незаконним придбанням та зберіганням наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, зокрема щодо відсутності чи наявності умислу на збут, суд у кожному конкретному випадку має оцінити обставини справи, які характеризують мотиви, наміри особи під час здійсненні нею такого придбання та зберігання.
Так, про умисел на збут наркотичних засобів та психотропних речовин може свідчити великий або особливо великий їх розмір, спосіб упакування й розфасування, а також інші обставини, зокрема, поведінка суб’єкта злочину, те, що сама особа наркотичних засобів або психотропних речовин не вживає, але виготовляє та зберігає їх.
Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 307 КК, зауважив, що загальна маса вилученої в нього психотропної речовини, яку він особисто розфасував у 43 полімерні пакети майже однаковою масою, приблизно по 0,2 г, становить 4,9589 г, що є великим розміром. Крім того, на момент вчинення інкримінованого злочину засуджений на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебував, систематично психотропні речовини не вживав. Отже, така кількість психотропної речовини є очевидно занадто надмірною для вживання однією особою.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Саме у наявності чи відсутності мети збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, і полягає відмінність між складами кримінальних правопорушень, передбачених статтями 307 та 309 КК.
Для вирішення питання щодо кваліфікації злочину, пов’язаного з незаконним придбанням та зберіганням наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, зокрема щодо відсутності чи наявності умислу на збут, суд у кожному конкретному випадку має оцінити обставини справи, які характеризують мотиви, наміри особи під час здійсненні нею такого придбання та зберігання.
Так, про умисел на збут наркотичних засобів та психотропних речовин може свідчити великий або особливо великий їх розмір, спосіб упакування й розфасування, а також інші обставини, зокрема, поведінка суб’єкта злочину, те, що сама особа наркотичних засобів або психотропних речовин не вживає, але виготовляє та зберігає їх.
Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 307 КК, зауважив, що загальна маса вилученої в нього психотропної речовини, яку він особисто розфасував у 43 полімерні пакети майже однаковою масою, приблизно по 0,2 г, становить 4,9589 г, що є великим розміром. Крім того, на момент вчинення інкримінованого злочину засуджений на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебував, систематично психотропні речовини не вживав. Отже, така кількість психотропної речовини є очевидно занадто надмірною для вживання однією особою.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍5❤2🤔2
Про достатність встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою. Стандарт доведення поза розумним сумнівом
Вирішуючи питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 і 4 ст. 17 КПК, що передбачають:
– ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом,
̶ усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як із тих, що утворюють об’єктивну сторону діяння, так і з тих, що визначають його суб’єктивну сторону. Зокрема, у справах, у яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішенні має пояснити, яким чином установлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, що є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу. Обов’язок всебічного й неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість існування іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Вирішуючи питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 і 4 ст. 17 КПК, що передбачають:
– ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом,
̶ усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як із тих, що утворюють об’єктивну сторону діяння, так і з тих, що визначають його суб’єктивну сторону. Зокрема, у справах, у яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішенні має пояснити, яким чином установлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, що є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу. Обов’язок всебічного й неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість існування іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
❤7
Про порушення права на захист через незабезпечення особі права на перекладача у кримінальному провадженні
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджений
є уродженцем рф та громадянином Республіки Азербайджан, українською мовою не володіє. На досудовому слідстві була отримана заява від засудженого про відмову від послуг перекладача на азербайджанську мову, оскільки він розуміє російську мову. З технічних носіїв інформації, на яких зафіксовано судові засідання в місцевому суді вбачається, що засуджений не розуміє українську мову та дає показання виключно російською мовою.
Зазначення головуючим по справі, що в разі нерозуміння особою обставин справи переклад буде виконаний суддею, є порушенням права на захист, що виразилось у незабезпеченні обвинуваченому права на перекладача.
ККС наголосив, що суд та інші органи не мають права перебирати на себе обов'язки перекладача, користуватися його правами та нести відповідальність.
З наведеного слідує, що в місцевому суді засуджений не був забезпечений перекладачем відповідно до положень ст. 29 КПК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджений
є уродженцем рф та громадянином Республіки Азербайджан, українською мовою не володіє. На досудовому слідстві була отримана заява від засудженого про відмову від послуг перекладача на азербайджанську мову, оскільки він розуміє російську мову. З технічних носіїв інформації, на яких зафіксовано судові засідання в місцевому суді вбачається, що засуджений не розуміє українську мову та дає показання виключно російською мовою.
Зазначення головуючим по справі, що в разі нерозуміння особою обставин справи переклад буде виконаний суддею, є порушенням права на захист, що виразилось у незабезпеченні обвинуваченому права на перекладача.
ККС наголосив, що суд та інші органи не мають права перебирати на себе обов'язки перекладача, користуватися його правами та нести відповідальність.
З наведеного слідує, що в місцевому суді засуджений не був забезпечений перекладачем відповідно до положень ст. 29 КПК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
❤7👍1
Щодо встановлення наявності прямого умислу на незаконну порубку лісу (ст. 246 КК)
Суб’єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 КК характеризується прямим умислом. Це означає, що особа, яка скоює кримінальне правопорушення, усвідомлює незаконний характер вчинюваної нею порубки, відповідний статус об’єкта, де та відбувається, і бажає її вчинити.
За усталеною судовою практикою застосування положень ст. 94 КПК, доказування суб’єктивної сторони кримінального правопорушення досить часто ґрунтується на аналізі не одного чи кількох прямих доказів, а саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування), зокрема, такої ознаки суб’єктивної сторони кримінального правопорушення, як прямий умисел.
Ознаки суб’єктивної сторони вчиненого кримінального правопорушення та особливості психічного ставлення винного до скоєного діяння і його наслідків суди встановлюють на підставі характеру цього діяння та об’єктивно-предметних умов його вчинення, а також установлених судом фактичних обставин вчиненого злочину, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Суб’єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 КК характеризується прямим умислом. Це означає, що особа, яка скоює кримінальне правопорушення, усвідомлює незаконний характер вчинюваної нею порубки, відповідний статус об’єкта, де та відбувається, і бажає її вчинити.
За усталеною судовою практикою застосування положень ст. 94 КПК, доказування суб’єктивної сторони кримінального правопорушення досить часто ґрунтується на аналізі не одного чи кількох прямих доказів, а саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування), зокрема, такої ознаки суб’єктивної сторони кримінального правопорушення, як прямий умисел.
Ознаки суб’єктивної сторони вчиненого кримінального правопорушення та особливості психічного ставлення винного до скоєного діяння і його наслідків суди встановлюють на підставі характеру цього діяння та об’єктивно-предметних умов його вчинення, а також установлених судом фактичних обставин вчиненого злочину, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
❤2👍1
Про наявність умислу на втручання в діяльність судді (ст. 376 КК) та погроз вбивством судді (ст. 377 КК). Щодо обов’язкової участі обвинуваченого під час апеляційного перегляду кримінального провадження
Місцевий суд урахував заяву судді у поліцію та повідомлення Вищій раді правосуддя про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя про те, що під час судового розгляду справи за скаргою засудженого останнім був заявлений відвід судді. Під час вирішення зазначеного питання засуджений неодноразово заходив до кабінету судді, образливо висловлювався, погрожував фізичною розправою, в тому числі застосувати бойову гранату в приміщенні суду.
Надавши оцінку наявним у справі доказам в сукупності та взаємозв’язку відповідно до приписів ст. 94 КПК, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що засуджений усвідомлював, що висловлює погрози фізичною розправою на адресу судді у зв’язку з її діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя у справі (вирішення заявленого засудженим відводу), втручаючись в діяльність цієї судді з метою перешкодити виконанню нею службових обов’язків щодо всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи та постановлення законного й обґрунтованого судового рішення.
За правилами, передбаченими ч. 4 ст. 405 КПК, неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов’язковою, апеляційний розгляд відкладається.
Участь обвинуваченого в апеляційному розгляді є обов’язковою, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища, або якщо суд визнає обов’язковою його участь, або обвинувачений, який утримається під вартою, заявив клопотання про участь в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, обвинувачений на час апеляційного розгляду під вартою не утримувався, клопотання про розгляд апеляційної скарги за його участю не подавав і апеляційний суд не приймав рішення про обов’язкову участь обвинуваченого в судовому засіданні.
Натомість обвинуваченого було належним чином повідомлено про дату, час і місце апеляційного розгляду його скарги, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення – копії ухвали апеляційного суду про призначення справи до розгляду. Проте останній в судове засідання суду апеляційної інстанції не з’явився, про поважні причини свого неприбуття не повідомив.
За таких обставин, здійснення апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченого узгоджується з приписами ч. 4 ст. 405 КПК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Місцевий суд урахував заяву судді у поліцію та повідомлення Вищій раді правосуддя про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя про те, що під час судового розгляду справи за скаргою засудженого останнім був заявлений відвід судді. Під час вирішення зазначеного питання засуджений неодноразово заходив до кабінету судді, образливо висловлювався, погрожував фізичною розправою, в тому числі застосувати бойову гранату в приміщенні суду.
Надавши оцінку наявним у справі доказам в сукупності та взаємозв’язку відповідно до приписів ст. 94 КПК, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що засуджений усвідомлював, що висловлює погрози фізичною розправою на адресу судді у зв’язку з її діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя у справі (вирішення заявленого засудженим відводу), втручаючись в діяльність цієї судді з метою перешкодити виконанню нею службових обов’язків щодо всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи та постановлення законного й обґрунтованого судового рішення.
За правилами, передбаченими ч. 4 ст. 405 КПК, неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов’язковою, апеляційний розгляд відкладається.
Участь обвинуваченого в апеляційному розгляді є обов’язковою, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища, або якщо суд визнає обов’язковою його участь, або обвинувачений, який утримається під вартою, заявив клопотання про участь в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, обвинувачений на час апеляційного розгляду під вартою не утримувався, клопотання про розгляд апеляційної скарги за його участю не подавав і апеляційний суд не приймав рішення про обов’язкову участь обвинуваченого в судовому засіданні.
Натомість обвинуваченого було належним чином повідомлено про дату, час і місце апеляційного розгляду його скарги, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення – копії ухвали апеляційного суду про призначення справи до розгляду. Проте останній в судове засідання суду апеляційної інстанції не з’явився, про поважні причини свого неприбуття не повідомив.
За таких обставин, здійснення апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченого узгоджується з приписами ч. 4 ст. 405 КПК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍3
Щодо процесуальної форми рішення про призначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування. 7. Щодо суб’єкта зміни та/або доповнення апеляційної скарги
За приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов’язково приймається у формі, що повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані не уповноваженою на те особою.
Однак, якщо в суді першої інстанції в учасників судового провадження не виникало сумнівів щодо достовірності доказів через призму неналежного суб’єкта доказування, а це питання виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.
Оскільки процесуальне рішення про призначення чи зміну слідчих (групи слідчих) не є самостійним доказом у розумінні ст. 84 КПК, так як не містить зафіксованих та зібраних відповідними суб’єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб, питання щодо наявності чи відсутності в матеріалах кримінального провадження таких постанов відповідно до приписів статей 404 і 433 КПК може бути предметом перевірки апеляційного та касаційного суду.
Виключно особа, яка подала апеляційну скаргу, наділена правом змінити та/або доповнити апеляційну скаргу, яке може бути реалізовано лише до початку апеляційного розгляду. У такому разі суд апеляційної інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь в апеляційному розгляді, надає їм час, необхідний для вивчення зміненої апеляційної скарги і подання заперечень на неї (ч. 3 ст. 403 КПК).
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
За приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов’язково приймається у формі, що повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані не уповноваженою на те особою.
Однак, якщо в суді першої інстанції в учасників судового провадження не виникало сумнівів щодо достовірності доказів через призму неналежного суб’єкта доказування, а це питання виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.
Оскільки процесуальне рішення про призначення чи зміну слідчих (групи слідчих) не є самостійним доказом у розумінні ст. 84 КПК, так як не містить зафіксованих та зібраних відповідними суб’єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб, питання щодо наявності чи відсутності в матеріалах кримінального провадження таких постанов відповідно до приписів статей 404 і 433 КПК може бути предметом перевірки апеляційного та касаційного суду.
Виключно особа, яка подала апеляційну скаргу, наділена правом змінити та/або доповнити апеляційну скаргу, яке може бути реалізовано лише до початку апеляційного розгляду. У такому разі суд апеляційної інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь в апеляційному розгляді, надає їм час, необхідний для вивчення зміненої апеляційної скарги і подання заперечень на неї (ч. 3 ст. 403 КПК).
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍3❤1
Щодо повноважень прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні
Прокурор здійснює свої повноваження у кримінальному провадженні з початку до його завершення. Те саме стосується й прокурорів, які включені до складу групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а тому, за загальним правилом, характер діяльності прокурорів, які входять до складу групи, містить ознаку постійності.
Повноваження прокурора (в тому числі того, який входить у групу прокурорів) в межах конкретного кримінального провадження не припиняються і жодною нормою кримінального процесуального закону України не звужуються. Це випливає з самого визначення державного обвинувачення, яке міститься у п. 3 ч. 1 ст. 3 КПК України і полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Прокурори, які включені до складу групи прокурорів, і в такий спосіб знаходяться в єдиному організаційно-процесуальному утворенні, спрямовані на досягнення єдиної мети, виконують загальні завдання. Крім того, всі прокурори, які входять до складу групи прокурорів, мають однакові процесуальні права і обов`язки, а отже, однаковий процесуальний статус.
Ще однією ознакою групи прокурорів виступає єдність процесуального статусу. Так, група прокурорів у кримінальному провадженні діє як єдиний процесуальний суб’єкт – прокурор. Процесуальні дії, що вчиняють прокурори, які входять до групи, мають характер взаємодоповнюваності та взаємозамінності й спрямовані на реалізацію прав та обов’язків прокурора відповідно до норм КПК. При цьому прокурори, визначені у групі прокурорів для здійснення процесуального керівництва, є взаємозамінні та рівнозначні між собою в межах визначеного кримінального провадження. Протилежне розуміння нівелювало б саму мету створення такої групи прокурорів у кримінальному провадженні.
На підставі викладеного розуміння сутності групи прокурорів можна зробити висновок, що прокурор – член групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні володіє всім обсягом прав прокурора (оскільки він визначений керівником органу прокуратури для здійснення таких повноважень у цьому провадженні) незалежно від того, чи брав він участь у ньому на попередніх етапах, а тому скарга, подана на судові рішення в установленому законом порядку одним з прокурорів, які входять до групи, може бути доповнена чи змінена іншим прокурором із числа зазначених і вважається єдиним процесуальним документом.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Прокурор здійснює свої повноваження у кримінальному провадженні з початку до його завершення. Те саме стосується й прокурорів, які включені до складу групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а тому, за загальним правилом, характер діяльності прокурорів, які входять до складу групи, містить ознаку постійності.
Повноваження прокурора (в тому числі того, який входить у групу прокурорів) в межах конкретного кримінального провадження не припиняються і жодною нормою кримінального процесуального закону України не звужуються. Це випливає з самого визначення державного обвинувачення, яке міститься у п. 3 ч. 1 ст. 3 КПК України і полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Прокурори, які включені до складу групи прокурорів, і в такий спосіб знаходяться в єдиному організаційно-процесуальному утворенні, спрямовані на досягнення єдиної мети, виконують загальні завдання. Крім того, всі прокурори, які входять до складу групи прокурорів, мають однакові процесуальні права і обов`язки, а отже, однаковий процесуальний статус.
Ще однією ознакою групи прокурорів виступає єдність процесуального статусу. Так, група прокурорів у кримінальному провадженні діє як єдиний процесуальний суб’єкт – прокурор. Процесуальні дії, що вчиняють прокурори, які входять до групи, мають характер взаємодоповнюваності та взаємозамінності й спрямовані на реалізацію прав та обов’язків прокурора відповідно до норм КПК. При цьому прокурори, визначені у групі прокурорів для здійснення процесуального керівництва, є взаємозамінні та рівнозначні між собою в межах визначеного кримінального провадження. Протилежне розуміння нівелювало б саму мету створення такої групи прокурорів у кримінальному провадженні.
На підставі викладеного розуміння сутності групи прокурорів можна зробити висновок, що прокурор – член групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні володіє всім обсягом прав прокурора (оскільки він визначений керівником органу прокуратури для здійснення таких повноважень у цьому провадженні) незалежно від того, чи брав він участь у ньому на попередніх етапах, а тому скарга, подана на судові рішення в установленому законом порядку одним з прокурорів, які входять до групи, може бути доповнена чи змінена іншим прокурором із числа зазначених і вважається єдиним процесуальним документом.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍5
Обов’язкова участь захисника у кримінальному провадженні за КПК не передбачає обов’язкової участі цього захисника в усіх без винятку слідчих діях
Статтею 52 КПК передбачено, що участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.
Водночас навіть обов’язкова участь захисника у кримінальному провадженні за КПК не передбачає обов’язкової участі цього захисника в усіх без винятку слідчих діях
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Статтею 52 КПК передбачено, що участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.
Водночас навіть обов’язкова участь захисника у кримінальному провадженні за КПК не передбачає обов’язкової участі цього захисника в усіх без винятку слідчих діях
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍4🌚4
Щодо відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням
Відповідно до ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
Так, вирішуючи питання про розмір моральної шкоди на користь потерпілої, врахувавши положення статей 23, 1167, 1168 ЦК, а також те, що внаслідок протиправного заподіяння тілесних ушкоджень потерпілий, яке відбувалося у школі, де вона є членом батьківського комітету та де навчається її дитина, в присутності інших батьків школярів, потерпіла, вочевидь, зазнала суттєвих фізичних та душевних страждань; через вказану подію зазнала вимушених змін у ритмі та способі життя, оскільки змушена була звертатися до лікаря, приймати участь у проведенні слідчих та процесуальних дій у даному кримінальному провадженні; врахувавши також майновий стан обвинуваченої, виходячи з вимог розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, належним чином умотивувавши своє рішення.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Відповідно до ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
Так, вирішуючи питання про розмір моральної шкоди на користь потерпілої, врахувавши положення статей 23, 1167, 1168 ЦК, а також те, що внаслідок протиправного заподіяння тілесних ушкоджень потерпілий, яке відбувалося у школі, де вона є членом батьківського комітету та де навчається її дитина, в присутності інших батьків школярів, потерпіла, вочевидь, зазнала суттєвих фізичних та душевних страждань; через вказану подію зазнала вимушених змін у ритмі та способі життя, оскільки змушена була звертатися до лікаря, приймати участь у проведенні слідчих та процесуальних дій у даному кримінальному провадженні; врахувавши також майновий стан обвинуваченої, виходячи з вимог розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, належним чином умотивувавши своє рішення.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍5❤1
Закриття кримінального провадження підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК можливе на будь-якій стадії процесу до виходу суду в нарадчу кімнату
Кримінальне процесуальне законодавство не містить обмежень щодо закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК на будь-якій стадії процесу до виходу суду в нарадчу кімнату для постановлення рішення по суті
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Кримінальне процесуальне законодавство не містить обмежень щодо закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК на будь-якій стадії процесу до виходу суду в нарадчу кімнату для постановлення рішення по суті
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍6
Щодо суб’єктів права на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна
Кримінальним процесуальним законом не встановлено вичерпного переліку осіб – суб’єктів права на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна, зокрема, в абзаці 7 ч. 7 ст. 173 КПК передбачається, що, крім підозрюваного, обвинуваченого, ще й треті особи мають право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.
Незалежно від використаної законодавчої техніки («третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт») право на апеляційне оскарження, як конституційно гарантована засада судочинства, забезпечує право на звернення до суду вищої інстанції не лише підозрюваному, обвинуваченому, а категорія «інші особи» у розумінні п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК охоплює й тих учасників кримінального провадження, прав, свобод чи інтересів яких стосується судове рішення. При цьому за умови, що судове рішення стосується прав, свобод та інтересів особи, остання вправі звернутися до суду вищої інстанції з його оскарженням незалежно від своєї участі у судовому розгляді.
НБУ, будучи іпотекодержателем усього арештованого майна та маючи легітимне очікування на виконання рішення господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки такого майна, може бути тією особою, яка, з огляду на положення, передбачені ч. 2 ст. 24, ч. 7 ст. 173, п. 9 ч. 1 ст. 309, п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК має право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна, оскільки таке рішення слідчого судді стосується інтересів НБУ.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Кримінальним процесуальним законом не встановлено вичерпного переліку осіб – суб’єктів права на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна, зокрема, в абзаці 7 ч. 7 ст. 173 КПК передбачається, що, крім підозрюваного, обвинуваченого, ще й треті особи мають право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.
Незалежно від використаної законодавчої техніки («третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт») право на апеляційне оскарження, як конституційно гарантована засада судочинства, забезпечує право на звернення до суду вищої інстанції не лише підозрюваному, обвинуваченому, а категорія «інші особи» у розумінні п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК охоплює й тих учасників кримінального провадження, прав, свобод чи інтересів яких стосується судове рішення. При цьому за умови, що судове рішення стосується прав, свобод та інтересів особи, остання вправі звернутися до суду вищої інстанції з його оскарженням незалежно від своєї участі у судовому розгляді.
НБУ, будучи іпотекодержателем усього арештованого майна та маючи легітимне очікування на виконання рішення господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки такого майна, може бути тією особою, яка, з огляду на положення, передбачені ч. 2 ст. 24, ч. 7 ст. 173, п. 9 ч. 1 ст. 309, п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК має право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна, оскільки таке рішення слідчого судді стосується інтересів НБУ.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍5❤2
👍1
Щодо тривалості повноважень судді на здійснення правосуддя. Щодо невручення обвинуваченому копії обвинувального акта
1. Згідно з ч. 4 ст. ст. 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку (частина 5 статті 116 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Вищої ради правосуддя, її органів ухвалюється на засіданні Вищої ради правосуддя, її органів, якщо інше не визначено цим Законом.
Статтею 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.
Відповідно до п. 10.1 глави 10 Регламенту Вищої ради правосуддя розгляд справи (питання порядку денного) закінчується ухваленням рішення (постановленням ухвали). Рішення Ради, її органів ухвалюється на засіданні Ради, її органів, якщо інше не встановлено Законом (п. 10.4 вказаного Регламенту).
В розумінні ст. 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закон недвозначно встановлює момент припинення повноважень судді здійснення правосуддя – ухвалення відповідного рішення ВРП.
Якщо розгляд кримінального провадження, ухвалення судових рішень та їх проголошення відбулося у цей же день, але до розгляду питання ВРП про звільнення судді, то доводи касаційної скарги про незаконний склад суду та відсутність повноважень судді на здійснення правосуддя не знайшли свого підтвердження.
2. Формальне недотримання вимоги ст. 293 КПК стосовно обвинуваченого не вказує на порушення його прав, яке б йому перешкодило у підготовці до захисту, якщо питання вручення обвинувального акта з’ясовувалось у підготовчому судовому засіданні, а сторона захисту не заявляла про невручення прокурором копії обвинувального акта та протягом розгляду кримінального провадження у суді неодноразово знайомилась з матеріалами справи.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
1. Згідно з ч. 4 ст. ст. 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку (частина 5 статті 116 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Вищої ради правосуддя, її органів ухвалюється на засіданні Вищої ради правосуддя, її органів, якщо інше не визначено цим Законом.
Статтею 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.
Відповідно до п. 10.1 глави 10 Регламенту Вищої ради правосуддя розгляд справи (питання порядку денного) закінчується ухваленням рішення (постановленням ухвали). Рішення Ради, її органів ухвалюється на засіданні Ради, її органів, якщо інше не встановлено Законом (п. 10.4 вказаного Регламенту).
В розумінні ст. 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закон недвозначно встановлює момент припинення повноважень судді здійснення правосуддя – ухвалення відповідного рішення ВРП.
Якщо розгляд кримінального провадження, ухвалення судових рішень та їх проголошення відбулося у цей же день, але до розгляду питання ВРП про звільнення судді, то доводи касаційної скарги про незаконний склад суду та відсутність повноважень судді на здійснення правосуддя не знайшли свого підтвердження.
2. Формальне недотримання вимоги ст. 293 КПК стосовно обвинуваченого не вказує на порушення його прав, яке б йому перешкодило у підготовці до захисту, якщо питання вручення обвинувального акта з’ясовувалось у підготовчому судовому засіданні, а сторона захисту не заявляла про невручення прокурором копії обвинувального акта та протягом розгляду кримінального провадження у суді неодноразово знайомилась з матеріалами справи.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
❤3👍3
Щодо поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження
Під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які об’єктивно є непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов’язані з істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
Про поважність причин для поновлення строку апеляційного оскарження може свідчити наявність конкретних обставин, які об’єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду зі скаргою протягом установленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду, виникли раптово, мали несподіваний характер і не могли бути контрольовані особою, яка звернулася з апеляційною скаргою.
Отже, під час вирішення питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі строку на апеляційне оскарження, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об’єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінка особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) й інші доречні обставини.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які об’єктивно є непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов’язані з істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
Про поважність причин для поновлення строку апеляційного оскарження може свідчити наявність конкретних обставин, які об’єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду зі скаргою протягом установленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду, виникли раптово, мали несподіваний характер і не могли бути контрольовані особою, яка звернулася з апеляційною скаргою.
Отже, під час вирішення питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі строку на апеляційне оскарження, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об’єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінка особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) й інші доречні обставини.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍6❤2
Щодо оскарження ухвали слідчого судді про залишення без задоволення клопотання про скасування арешту майна
Ухвали слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна (ухвали про відмову в задоволенні клопотань про скасування арешту майна), постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають.
Якщо після відкриття апеляційного провадження (у випадку оскарження ухвали слідчого судді – після призначення судового засідання) буде встановлено, що апеляційний розгляд здійснюється за апеляційною скаргою на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Ухвали слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна (ухвали про відмову в задоволенні клопотань про скасування арешту майна), постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають.
Якщо після відкриття апеляційного провадження (у випадку оскарження ухвали слідчого судді – після призначення судового засідання) буде встановлено, що апеляційний розгляд здійснюється за апеляційною скаргою на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍3❤2
Про оскарження ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції
Частиною 5 ст. 331 КПК передбачено, що ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Пунктом 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК визначено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути подана протягом п’яти днів з дня її оголошення. Частиною 3 цієї статті передбачено, що для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Частиною 5 ст. 331 КПК передбачено, що ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Пунктом 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК визначено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути подана протягом п’яти днів з дня її оголошення. Частиною 3 цієї статті передбачено, що для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍4
Щодо підстав оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості
Положеннями п. 1 ч. 4 ст. 394 КПК встановлено виключний перелік підстав для оскарження вироку суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості, обмежено коло суб’єктів, які можуть звернутися з апеляційною скаргою на такий вирок, та підстав для такого оскарження. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі, нероз’яснення йому наслідків укладення угоди.
Частинами 4, 6, 7 ст. 474 КПК передбачено, що перед затвердженням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання повинен з’ясувати у обвинуваченого чи цілком він розуміє обсяг своїх прав в межах такого судового провадження; наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу; характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим; вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом (ч. 4); зобов’язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді (ч. 6); перевірити угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону (ч. 7).
Подальше звернення прокурора з позовом про стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в інтересах держави після затвердження судом угоди про визнання винуватості не є порушенням КПК, оскільки визначені КПК умови угоди про визнання винуватості не обмежують стягнення шкоди на підставах, визначених відповідними нормами ЦК, зокрема ст. 1166 ЦК.
Звернення прокурора з позовом після затвердження судом угоди про визнання винуватості у розумінні ч. 4 ст. 474 КПК не є наслідком її укладення та затвердження, а реалізацією прокурором своїх повноважень в інтересах держави в порядку певного судочинства, яке гарантоване чинним законодавством.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Положеннями п. 1 ч. 4 ст. 394 КПК встановлено виключний перелік підстав для оскарження вироку суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості, обмежено коло суб’єктів, які можуть звернутися з апеляційною скаргою на такий вирок, та підстав для такого оскарження. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі, нероз’яснення йому наслідків укладення угоди.
Частинами 4, 6, 7 ст. 474 КПК передбачено, що перед затвердженням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання повинен з’ясувати у обвинуваченого чи цілком він розуміє обсяг своїх прав в межах такого судового провадження; наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу; характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим; вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом (ч. 4); зобов’язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді (ч. 6); перевірити угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону (ч. 7).
Подальше звернення прокурора з позовом про стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в інтересах держави після затвердження судом угоди про визнання винуватості не є порушенням КПК, оскільки визначені КПК умови угоди про визнання винуватості не обмежують стягнення шкоди на підставах, визначених відповідними нормами ЦК, зокрема ст. 1166 ЦК.
Звернення прокурора з позовом після затвердження судом угоди про визнання винуватості у розумінні ч. 4 ст. 474 КПК не є наслідком її укладення та затвердження, а реалізацією прокурором своїх повноважень в інтересах держави в порядку певного судочинства, яке гарантоване чинним законодавством.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍5❤1
Щодо повернення апеляційної скарги, якщо вона подана після закінчення строку апеляційного оскарження
Для прийняття процесуального рішення про повернення апеляційної скарги, якщо вона подана після закінчення строку апеляційного оскарження, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення, апеляційному суду необхідно в кожному випадку детально та ретельно з’ясовувати, по-перше, чи рішення місцевого суду ухвалено з викликом особи, чи без такого, по-друге, спосіб звернення особи з апеляційною скаргою (за допомогою поштового зв’язку чи особисто) та дату звернення з апеляційною скаргою.
Лише встановлена сукупність цих відомостей може слугувати процесуальним приводом для повернення апеляційної скарги, поданої на ухвалу місцевого суду на підставі п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
Для прийняття процесуального рішення про повернення апеляційної скарги, якщо вона подана після закінчення строку апеляційного оскарження, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення, апеляційному суду необхідно в кожному випадку детально та ретельно з’ясовувати, по-перше, чи рішення місцевого суду ухвалено з викликом особи, чи без такого, по-друге, спосіб звернення особи з апеляційною скаргою (за допомогою поштового зв’язку чи особисто) та дату звернення з апеляційною скаргою.
Лише встановлена сукупність цих відомостей може слугувати процесуальним приводом для повернення апеляційної скарги, поданої на ухвалу місцевого суду на підставі п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍7
Щодо кримінальної відповідальності за умисне вбивство (ст. 115 КК) особи, яка безпосередньо не заподіяла смерть
За злочин, передбачений ч. 2 ст. 115 КК, несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчиняли дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об’єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
За злочин, передбачений ч. 2 ст. 115 КК, несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчиняли дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об’єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.
📄 Касаційний кримінальний суд
Правові позиції ВС:
📲 на iPhone | 📲 на Android
👍5🔥1