Щодо відмежування грабежу (ст. 186 КК) від шахрайства (ст. 190 КК)

Положеннями ст. 186 КК визначено, що грабіж - це відкрите викрадення чужого майна. При цьому викрадення вважається відкритим, якщо воно вчинюється у присутності потерпілого (власника майна або особи, у віданні чи під охороною якої перебуває майно) та\або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що ці особи помітили і розуміють сутність її злочинних дій, спрямованих на відкрите заволодіння чужим майном. Таким чином, основною ознакою об`єктивної сторони грабежу є відкрите викрадення майна. Грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном і таким моментом є поява у винного реальної початкової можливості розпоряджатися вилученим майном.
Відповідно до ст. 190 КК шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. При цьому обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.
Як установив місцевий суд, засуджений вихопив у потерпілого з рук повербанк, після чого потерпілий висловив вимогу заплатити за товар, однак засуджений, розуміючи сутність своїх злочинних дій, спрямованих на відкрите викрадення чужого майна, з місця злочину втік. Хоча засуджений й сказав потерпілому, що йде за грошима, проте для потерпілого з моменту вилучення у нього повербанка був очевидним протиправний характер дій засудженого, саме тому він вимагав відразу сплатити кошти, кричав услід зупинитись і повернутися. Вказані обставини свідчать про те, що потерпілий добровільно не передавав повербанк засудженому, що є обов`язковою ознакою шахрайства. Фактично засуджений, вилучаючи у потерпілого його майно, з самого початку діяв проти волі останнього, а отже добровільної передачі майна не було.

📄 Касаційний кримінальний суд

Про застосування до особи, засудженої за ч. 2 ст. 125 КК, примусових заходів медичного характеру

З матеріалів провадження вбачається, що під час проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні слідчим не було встановлено даних, які би вказували на розлад психічної діяльності у обвинуваченої або наявність у неї психічного захворювання. Крім того, відповідно до довідки обласної психоневрологічної лікарні від 15.09.2022 остання не зверталась за медичною допомогою до психіатра.
При розгляді справи в суді першої інстанції у судовому засіданні 16.10.2022 суд звернув увагу на неадекватну поведінку обвинуваченої і відклав розгляд справи, а в наступному судовому засіданні 02.11.2022 задовольнив клопотання прокурора та призначив у справі амбулаторну судово-психіатричну експертизу щодо визначення її психічного стану. Згідно з висновком судової психіатричної експертизи від 29.12.2022, при експертному обстеженні у обвинуваченої було виявлено ознаки параноїдної шизофренії, унаслідок якої вона не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У період інкримінованих дій остання також була позбавлена здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. Через свій психічний стан потребує поміщення до спеціального лікувального закладу з метою лікування та запобігання вчинення нею суспільно-небезпечних діянь.
При вирішенні питання про застосування до особи, засудженої за ч. 2 ст. 125 КК, примусових заходів медичного характеру суд першої інстанції урахував характер вчиненого нею суспільно-небезпечного діяння, дані про її особу, стан здоров’я, вік та думку учасників судового розгляду, і керувався приписами ст. 94 КК при обранні виду примусових заходів

📄 Касаційний кримінальний суд

Про правильну кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК (відмежування від ст. 123 КК)

Засуджений у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому факту, що він скоїв кримінальне правопорушення у стані сильного душевного хвилювання, яке викликане протиправною поведінкою потерпілого, а тому його дії необхідно кваліфікувати за ст. 123 КК.
ККС ВС зазначив, що кваліфікація дій винного як вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання можлива лише у разі, якщо стан сильного душевного хвилювання раптово виник внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Установлення фактичних даних, які б свідчили про наявність таких обставин, які могли б викликати у винного стан сильного душевного хвилювання, є компетенцією суду. Стан сильного душевного хвилювання є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні.
Суд апеляційної інстанції встановив, що відомостей з приводу наявності у засудженого в момент вчинення злочину емоційного стану, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, матеріали провадження не містять. На підтвердження вказаних доводів стороною захисту жодних доказів не надано, не наведено їх і в апеляційній та касаційній скаргах. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посилання обвинуваченого на його емоційний стан в момент завдання тілесних ушкоджень потерпілому не виправдовує його дій та не спростовує висунутого обвинувачення. Отже, за встановлених судом першої інстанції обставин дії засудженого за ч. 2 ст. 121 КК кваліфіковано правильно, оскільки він умисно завдав потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого.

📄 Касаційний кримінальний суд

Про наявність в діях виправданого складу кримінального правопорушення, пердабченого ч.1 ст. 367 КК

ККС ВС звернув увагу на те, що будівництво – це галузь, діяльність якої усталено регулюється законами, підзаконними актами, будівельними нормами та нормативними документами (стандартами), які чітко регламентують порядок проведення проектних та будівельних робіт, тому їх дотримання є обов’язковим. Виконання усіх видів будівельних робіт (в тому числі й за державні кошти) безумовно повинно здійснюватися у відповідності до проектно-кошторисної документації із неухильним дотриманням будівельних норм та стандартів. Механізм здійснення технічного нагляду під час капітального ремонту будівель і споруд визначений Порядком здійснення технічного нагляду під час будівництва об'єкта архітектури, що затверджений постановою Кабміну № 903 від 11.07.2007. Пунктом 7 Порядку визначено, що у разі виявлення відхилень від проектних рішень, допущених під час будівництва об'єкта, особа, що здійснює технічний нагляд, повідомляє про це замовнику (забудовнику) і відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю для вжиття заходів відповідно до законодавства.
Сторона захисту, обстоюючи свою позицію, вказувала, що її підзахисний, обіймаючи посаду директора ТОВ «Проект-студія», безпосередньо не здійснював обов’язки інженера з технічного нагляду на об’єкті, а лише підписав акти виконаних робіт як директор товариства, тим самим виконав представницьку функцію.
Водночас, відповідно до договору на надання послуг з технічного нагляду за об’єктом - капітальний ремонт спортивного залу ДЮСШ «Атлант», саме виправданий є Виконавцем, який приймає на себе доручені Замовником зобов’язання щодо надання послуг з технічного нагляду за об’єктом, в тому числі, проводить перевірку відповідності обсягів та якості виконаних будівельно-монтажних робіт та візує їх своїм підписом та штампом в актах виконаних робіт. Таким чином, виправданий своїм підписом та печаткою підприємства як Виконавець послуг з технічного нагляду на об’єкті засвідчив зміст та достовірність інформації відображеної у актах форми КБ-2в, а саме підтвердив зазначений у актах обсяг виконаних робіт на об’єкті. Отже, виходячи з наведеного, апеляційному суду необхідно перевірити висновки суду першої інстанції про наявність чи відсутність в діях випраданого складу інкримінованого йому кримінального правопорушення

📄 Касаційний кримінальний суд

Про недопустимість як доказів фактичних даних протоколу слідчого експерименту

З фактичних даних протоколу слідчого експерименту за участю адвоката слідчий обвинуваченому роз’яснив, що його викликано для проведення слідчого експерименту та йому було роз’яснено вимоги ст. 63 Конституції, статей 18, 104-107, 223, 240 КПК. Понятим також було роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 223 КПК. Цей факт зафіксовано відеозаписом слідчого експерименту, збереженим на дисках. На одному з дисків зафіксовано сам перебіг слідчого експерименту. Однак з наявного в матеріалах протоколу слідчого експерименту убачається, що до нього долучено лише один оптичний диск. Збереженим на ньому відеозаписом зафіксовано початок слідчої дії о 15:55 та її закінчення о 16:00, водночас на записі відсутня фіксація роз’яснення прав, зокрема не свідчити проти себе.
Крім того, поза увагою суду залишилися доводи сторони захисту про те, що сам слідчий експеримент не відповідає критеріям цієї слідчої дії, оскільки, як видно з його перебігу, обвинувачений фактично давав показання, а не відтворював події. Суд не розмежував показання та відтворення подій під час слідчого експерименту з урахуванням активності слідчого при з’ясуванні обставин вчинення злочину, що виразилось в численних запитаннях, уточненнях до відтворення підозрюваним подій.
ККС ВС звертає увагу, що у цьому кримінальному провадженні значною мірою висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ґрунтуються на фактичних даних слідчого експерименту, на підставі якого також було проведено судово-медичну експертизу потерпілого та дано оцінку доводам про надання неналежної правової допомоги захисником (адвокатом) під час слідчого експерименту. Перевіряючи дотримання апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів ККС ВС дійшла висновку, що цей суд не дав належної правової оцінки протоколу слідчого експерименту за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК. Крім того, він безпосередньо не дослідив відеозапису або відеозаписів цієї слідчої дії, які є невід’ємною частиною протоколу, хоча сторона захисту наполягала на неповноті його дослідження судом першої інстанції, що у свою чергу свідчить про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК

📄 Касаційний кримінальний суд

Про неприйняття місцевим судом до розгляду заперечень на ухвали слідчого судді

Неприйняття судом першої інстанції до розгляду під час підготовчого судового засідання висловлених учасником кримінального провадження заперечень на ухвалу слідчого судді про скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування та ненадання відповідей на доводи такого заперечення не лише не ґрунтуються на положеннях чинного кримінального процесуального закону, але й суперечать положенням ч. 3 ст. 309 КПК

📄 Касаційний кримінальний суд

Про безпідставне закриття у підготовчому судовому засіданні кримінального провадження щодо обвинуваченого у зв’язку із закінченням строку досудового розслідування

Норми чинного КПК не надають суду повноважень до ухвалення вироку оцінювати рішення слідчого, прокурора, слідчого судді, оскільки з’ясування таких обставин виходить за межі компетенції суду на стадії підготовчого судового засідання, а також, суд не наділений правом досліджувати докази, що стосуються цих рішень, так як такі обставини можуть бути досліджені судом під час судового розгляду

Неналежне ведення ЄРДР, невідображення в ньому прийнятого під час досудового розслідування процесуального рішення, яким у провадженні, що переглядається касаційним судом, є постанова прокурора про зупинення досудового розслідування, не може свідчити про його об'єктивну відсутність в цілому, оскільки такий реєстр становить собою відповідну інформаційну базу.
Наявні в ЄРДР відомості є похідними від процесуальних рішень прокурора, вони не можуть бути використані для встановлення або спростування факту винесення або не винесення прокурором певного процесуального рішення у кримінальному провадженні

📄 Касаційний кримінальний суд

Про розгляд провадження за відсутності обвинуваченого як істотного порушення вимог КПК

Розглянувши клопотання захисника про відкладення апеляційного розгляду, суд ухвалив продовжити розгляд кримінального провадження без участі обвинуваченого та його захисника з підстав того, що провадження перебуває на розгляді у суді апеляційної інстанції близько трьох років, вже неодноразово відкладалося цим судом саме за клопотанням захисника, обвинувачений апеляційну скаргу не подавав і його участь у судовому засіданні є необов’язковою, що підтверджується журналом судового засідання та технічним носієм інформації на якому воно зафіксоване.
ККС ВС звернув увагу, що посилання апеляційного суду на тривалість судового розгляду в суді апеляційної інстанції хоча й є слушним, однак з матеріалів провадження вбачається, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції тривав близько трьох років, за цей час з різних підстав він відкладався близько десяти разів на строк від трьох до шести місяців, у томі числі й за клопотанням захисника, проте, не можна однозначно стверджувати, що сторона захисту затягувала судовий розгляд.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 412 КПК передбачено, що судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 323 чи ст. 381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою. ККС ВС вважає, що під час апеляційного розгляду порушено загальні засади кримінального провадження. Розгляд провадження без участі обвинуваченого та його захисника, коли є обґрунтоване клопотання сторони захисту про його відкладення у зв’язку з хворобою обвинуваченоо, з огляду на положення п. 3 ч. 2 ст. 412 КПК, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції

📄 Касаційний кримінальний суд

Про застосування ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК

За приписами частин 2, 3 ст. 285 КПК обвинуваченому, який може бути звільненим від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено право та підстави такого звільнення, право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо обвинувачений заперечує проти звільнення від кримінальної відповідальності, судове провадження здійснюється в повному обсязі в загальному порядку. Тоді така особа за вироком суду може бути звільнена від покарання на підставі, передбаченій ст. 49 КК, у порядку, визначеному ч. 5 ст. 74 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, з дня вчинення обвинуваченим кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, минув строк давності, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК. Згідно з технічним записом судового засідання суду апеляційної інстанції суд роз`яснив обвинуваченому можливість та наслідки застосування ст. 49 КК, з`ясував його думку стосовно цього, проте останній заперечував і наполягав на продовженні апеляційного розгляду за апеляційною скаргою його захисника. Водночас апеляційний суд повинен був застосувати норму, передбачену ч. 5 ст. 74 КК, та звільнити обвинуваченого від покарання, однак цього не зробив.

📄 Касаційний кримінальний суд

Умови призначення більш м’якого покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин (ст. 69 КК)

В частині правильності застосування ст. 69 КК, Суд зазначає, що частина 1 цього положення надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м’яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину». Таке формулювання призводить до висновку, що застосування ст. 69 КК можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом’якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК, і (2) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Хоча в статті 69 КК закон передбачає, що можуть існувати й інші обставини чи сукупність обставин, за яких призначення покарання в межах санкції статті кримінального закону може бути явно несправедливим, однак, виходячи з системного тлумачення кримінального закону, обставини чи сукупність обставин, які відповідно до статті 69 КК надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають бути такого ж характеру і сили, які зумовили створення привілейованих складів злочинів.

📄 Касаційний кримінальний суд

Щодо порядку ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. Щодо критеріїв перебігу процесуального строку

Ознайомлення з матеріалами розслідування є правом сторони захисту, яке вона використовує на власний розсуд. Якщо сторона підтверджує, що ознайомилася з матеріалами, відкритими іншою стороною, або що вона відмовляється від ознайомлення з такими матеріалами, цього достатньо, щоб приписи частин 1 – 3 та ч. 6 ст. 290 КПК були виконані.
Сторона, яка відкрила матеріали, не має повноважень контролювати, в якому обсязі і як детально інша сторона ознайомилася з такими матеріалами. Якщо обвинувачена особа вважає для себе достатнім ознайомитися з копіями матеріалів, наданими їй захисником, і підтверджує це іншій стороні, вона тим самим засвідчує, що вимоги ст. 290 КПК іншою стороною виконані.
Закон не визначає певної форми документа, яким підтверджується надання доступу до матеріалів провадження, але встановлює, що це має бути письмово підтверджено учасником кримінального провадження, якому надано доступ. У ККС ВС немає підстав ставити під сумнів висновки судів попередніх інстанцій, що повідомлення підозрюваної на ім`я процесуального керівника у кримінальному провадженні, засвідчене електронним цифровим підписом, відповідає вимогам ч. 9 ст. 290 КПК.

Перебіг процесуального строку не може залежати від того, як здійснюється документообіг в організації, яку учасник процесу зазначає як адресу для листування з судом. Закінчення стороною захисту ознайомлення з матеріалами досудового розслідування не має визначатися датою, коли його повідомлення потрапило безпосередньо до процесуального керівника у провадженні

Закінчення строку ознайомлення відповідно до ухвали слідчого судді визначається у разі, коли сторона, якій відкриті матеріали, не надала підтвердження про ознайомлення з ними. Однак якщо таке підтвердження існує, то датою закінчення ознайомлення з матеріалами є дата, коли сторона завершила знайомитися з відповідними матеріалами

📄 Касаційний кримінальний суд

Про незаконне позбавлення права на участь у кримінальному провадженні як потерпілої матері загиблого

У касаційній скарзі адвокат стверджує, що матір загиблого незаконно була позбавлена права на участь у кримінальному провадженні як потерпіла, її не було залучено до провадження ні слідчим, ні судом, а в якості потерпілої було залучено особу, яка не являється ні родичем, ні дружиною загиблого.
ККС вказав, що адвокат в інтересах матері загиблого подала апеляційну скаргу на вирок місцевого суду, у якій зазначала, що матері загиблого даним кримінальним правопорушенням заподіяно шкоду. На підтвердження своїх доводів до апеляційної скарги було додано копії свідоцтва про народження загиблого, копію паспорта, копію свідоцтва про смерть, а також копію свідоцтва про поховання, видане матері про те, що вона здійснила поховання померлого сина.
Таким чином, скаржник обґрунтовував право матері померлого в результаті вчинення кримінального правопорушення на оскарження вироку суду першої інстанції як особи, чиїх інтересів указаний вирок стосується

📄 Касаційний кримінальний суд

Відсутність підстав для апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про скасування арешту майна, постановленої за правилами ст. 174 КПК

Ухвала слідчого судді про скасування арешту майна, постановлена за правилами ст. 174 КПК, не підлягає апеляційному оскарженню. Рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження та про повернення скарги в разі оскарження ухвали слідчого судді можуть бути ухвалені під час вирішення питання про призначення судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги.

📄 Касаційний кримінальний суд

Ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають

Висновок щодо правозастосування положень п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК у взаємозв’язку зі статтями 170, 173, 174 КПК:
Ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають.

📄 Касаційний кримінальний суд

Про неможливість апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна

Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування, визначено частинами 1 та 2 ст. 309 КПК. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК до цього переліку входять ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову в ньому. Ухвал слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна, постановлених у порядку, передбаченому ст. 174 КПК, у цьому списку немає. Водночас відмова у скасуванні арешту майна не позбавляє особу права звернутися до суду з повторним клопотанням про скасування арешту майна в порядку, передбаченому ст. 174 КПК, як на досудовому розслідуванні, так і під час судового провадження.
Установлення законодавцем такого обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має легітимну мету, не порушує принципу пропорційності між гарантованими правами особи у ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та суспільною необхідністю, а також відповідає принципу правової визначеності.
Вказане кореспондує з висновком, який сформульовано в постанові ОП ККС ВС від 20.05.2024 в справі № 712/191/23 (провадження № 51-3208кмо23), відповідно до якого ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку, передбаченому ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають.
З урахуванням наведеного вище ухвала слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна, згідно з положенням п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК у взаємозв’язку зі статтями 170, 173, 174 цього Кодексу апеляційному оскарженню не підлягає.
Отже, апеляційний суд, установивши, що адвокат подав апеляційну скаргу на судове рішення слідчого судді, яке відповідно до вимог КПК не підлягає апеляційному оскарженню, керуючись положеннями ч. 4 ст. 399 КПК, правомірно відмовив у відкритті апеляційного провадження.

📄 Касаційний кримінальний суд

Про оскарження бездіяльності уповноважених осіб державного органу, що виразилася в неповерненні тимчасово вилученого майна

За ухвалою слідчого судді надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання особи з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вилучення, а також вилучення майна, яке зазначено у протоколі обшуку.
Слідчий суддя задовольнив скаргу адвоката в інтересах особи та зобов'язав уповноважених осіб ГСУ ДБР у кримінальному провадженні повернути особі майно, вилучене в ході проведеного невідкладного обшуку. Своє рішення обґрунтував посиланням на Конституцію України і загальні засади КПК та зазначив, що оскільки стороною обвинувачення не підтверджено подальшої необхідності утримання вилученого під час обшуку майна, скарга представника власника майна є обґрунтованою.
Прокурор подав апеляційну скаргу, однак апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, посилаючись на те, що ухвала слідчого судді, якою за результатами розгляду задоволено скаргу на бездіяльність уповноважених осіб державного правоохоронного органу, що полягає в неповерненні тимчасово вилученого майна, та зобов'язанні уповноважених осіб повернути таке майно, до встановленого законом переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування, не входить.
ККС визначив, що згідно ухвали апеляційного суду вона не містить відповіді на твердження прокурора про те, що слідчий суддя прийняв рішення, яке не передбачене КПК. З огляду на наведене ухвалу апеляційного суду, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на вищевказану ухвалу слідчого судді, не можна визнати законною і обґрунтованою.

📄 Касаційний кримінальний суд

Про не поширення положень глави 37 КПК на особу, право якої на заняття адвокатською діяльністю припинено або зупинено

Законодавство передбачає функціональні гарантії для адвоката, що призначені для забезпечення як прав осіб, яких він представляє, так і можливості безперешкодно і ефективно здійснювати адвокатську діяльність.
Вступивши на державну службу або займаючись іншою діяльністю, яка є несумісною з адвокатською, особа зобов`язана зупинити адвокатську діяльність та не може розраховувати на збереження гарантій, притаманних адвокатській діяльності, оскільки погоджується підкорятися зовсім іншим правилам, які в багатьох аспектах несумісні з діяльністю адвоката. Саме для запобігання конфлікту відповідальності передбачено зупинення права на здійснення адвокатської діяльності.
Висновок:
На особу, право якої на заняття адвокатською діяльністю припинено або зупинено відповідно до Закону про адвокатуру, не поширюються положення глави 37 КПК щодо особливого порядку кримінального провадження.

📄 Касаційний кримінальний суд

Подальша заміна захисника не є підставою повторного дослідження доказів

Захисник в апеляційній скарзі просив повторно дослідити всі письмові докази з тих підстав, що він особисто не брав участі в суді першої інстанції та не мав можливості під час дослідження доказів заперечувати щодо їх допустимості.
Суд апеляційної інстанції зобов’язаний повторно дослідити докази лише за наявності підстав, чітко зазначених у ч. 3 ст. 404 КПК. Подальша заміна захисника не входить у перелік цих підстав та не тягне за собою повторне дослідження доказів. За таких обставин апеляційний суд не мав передбачених законом підстав для здійснення повторного дослідження всіх письмових доказів, як про це просив захисник.

📄 Касаційний кримінальний суд

В оновленій версії мобільного додатка Правові позиції ВС:
- додано виділення знайдених ключових слів під час пошуку правових позицій
- додано розділ з групуванням правових позицій по категоріям справ
- додано кнопку позначення нових правових позицій переглянутими

Оновлення в:
📲 App Store
📲 Google play

Про призначення покарання із застосуванням положень ст. 69-1 КК

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідно до приписів ст. 69 1 КК покарання засудженому у виді позбавлення волі не може перевищувати двох третин максимального розміру покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 436 1 КК, що становить 3 роки 4 місяці.
Натомість в ухвалі апеляційний суд зазначив, що в разі відсутності однієї з обставин, передбачених пунктами 1, 2 ч.1 ст. 66 КК, застосування щодо особи положень ст. 69 1 КК є неможливим. Тож з огляду на те, що в цьому кримінальному провадженні не завдано майнової шкоди, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутність пом'якшуючої покарання обставини «добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди» є перешкодою для їх застосування.
Однак такий висновок апеляційного суду є помилковим і не узгоджується зі сталою судовою практикою, відповідно до якої під час призначення покарання із застосуванням ст. 69 1 КК добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується (відсутність цієї ознаки не є перешкодою для застосування спеціальних правил призначення покарання) тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно

📄 Касаційний кримінальний суд

📲 Правові позиції в App Store | Google play

Щодо неможливості врахування при призначенні покарання обставин, які є кваліфікуючими ознаками злочинів та самостійними елементами об’єктивної сторони

Сторона обвинувачення, основним аргументом своєї незгоди із застосуванням норм ст. 75 КК щодо засуджених, вказує те, що останні вчинили нетяжкий і тяжкий злочини за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вимагали передати майно і вдалися до реального застосування насильства. Також прокурор зазначає, що засуджені офіційно не працевлаштовані, а законні джерела заробітку у них відсутні.
ККС ВС звертає увагу, що місцевий суд визнав доведеним обвинувачення, яке інкримінувалося засудженим органом досудового розслідування, та засудив їх за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК. Таким чином, вказані обставини, на які посилається прокурор, є кваліфікуючою ознакою злочинів та самостійними елементами його об’єктивної сторони. Вони прямо закріплені законодавцем у диспозиції статті й наявні в юридичному формулюванні обвинувачення та були враховані судом при кваліфікації дій засуджених. Отже, вони не можуть бути повторно враховані при призначенні покарання, як про те безпідставно йдеться у касаційній скарзі прокурора.
ККС ВС погоджується із висновками апеляційного суду про те, що відсутність офіційних видів заробітку у засуджених не обов’язково свідчить про їх підвищену суспільну небезпечність

📄 Касаційний кримінальний суд

📲 Правові позиції в App Store | Google play