Про нерозповсюдження гарантій збережнення місця роботи за заступником голови обласної ради у разі укладання ним контракту добровольця територіальної оборони

Чинним законодавством визначено, що депутат обласної ради, обраний заступником голови цієї ради, не може виконувати державні або громадські обов`язки, в тому числі за укладеним контрактом добровольця, у робочий час.
Відповідно на нього не можуть поширюватися гарантії збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку, встановлені частиною першою статті 119 КЗпП України.
Укладення позивачем контракту добровольця територіальної оборони у розглядуваному випадку не впливає на правову природу гарантій, встановлених частиною першою статті 119 КЗпП України.

📄 Касаційний адміністративний суд

Щодо призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна за ч. 1 ст. 111 КК

Додаткове покарання у виді конфіскації майна згідно ч. 1 ст. 111 КК редакцією Закону України № 1183-VII від 08.04.2014 не передбачено

📄 Касаційний кримінальний суд

Щодо зарахування строку попереднього ув'язнення при призначенні покарання за сукупністю вироків

Строк перебування особи у слідчому ізоляторі чи іншому місці попереднього ув’язнення може бути зараховано лише в межах того самого кримінального провадження, у якому до особи було застосовано попереднє ув’язнення

📄 Касаційний кримінальний суд

Щодо визначення строків обмежувальних заходів для кривдників за вчинення домашнього насильства

Строки обмежувальних заходів у виді проходження програми для кривдників за вчинення домашнього насильства визначаються Кримінальним кодексом України, що узгоджується з нормами Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»

📄 Касаційний кримінальний суд

Неможливість одночасного нарахування судом відсотків та пені до моменту виконання рішення суду

Ухвалюючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд має право відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України) зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення. Не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

📄 Велика Палата Верховного Суду

Право на відшкодування судових витрат, понесених особою під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат

Особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини третьої статті 2 ГПК України

📄 Велика Палата Верховного Суду

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини

ВП ВС КОНКРЕТИЗУВАЛА ВИСНОВОК ВСУ, викладений в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, щодо необізнаності спадкоємця про наявність заповіту як поважної причини пропуску строку для прийняття спадщини, визначивши, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини за обставин, коли заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини.
Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування)

📄 Велика Палата Верховного Суду

Нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Пеня, передбачена ч. 5 ст. 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», за порушення строків розрахунків за експортно-імпортними операціями, у період карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню COVID-19, нараховується на загальних підставах, без застосування положень абз. 11 п. 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

📄 Касаційний адміністративний суд

Про відсутність підстав для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Умови застосування ст. 69 КК

Частина 1 ст. 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК, і (2) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні злочину, її поведінкою під час та після вчинення злочину, а також іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця.
Отже призначення більш м’якого покарання, ніж визначене санкцією кримінального закону, можливе лише у випадку, коли встановлені у справі обставини в своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Обираючи розмір покарання, місцевий суд виходив із того, що засуджений, будучи військовослужбовцем, вчинив тяжкий злочин (ч. 4 ст. 402 КК) в період воєнного стану, посередньо характеризується за місцем військової служби, а під час судового розгляду не виявив ознак засудження своєї поведінки. Водночас суд не залишив поза увагою, що засуджений вперше притягується до кримінальної відповідальності. За відсутності обтяжуючих покарання обставин суд визнав пом’якшуючою обставиною участь засудженого у бойових діях. Проте суд не встановив зв’язку цих обставин з вчиненим злочином і їх вплив на його тяжкість, а отже і підстав для застосування положень ст. 69 КК. Разом із тим, оцінивши наведені обставини, суд вважав за можливе призначити засудженому мінімальне покарання, передбачене санкцією закону.

📄 Касаційний кримінальний суд

Про відсутність правових підстав для застосування до особи, засудженої за ч. 1 ст. 152 КК, інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням

За змістом ст. 75 КК прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд вправі лише тоді, коли з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, у тому числі наслідків, що настали, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного йому покарання. Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував указаних вимог закону, у зв`язку з чим безпідставно звільнив обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Без належної уваги місцевого суду залишилось те, що обвинувачений вчинив злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості потерпілої, яка є його сусідкою, а також те, що з метою доведення свого умислу до кінця його навіть не зупинила присутність сторонніх осіб, які є також мешканцями будинку, у якому проживають останні.
Водночас суд попередньої інстанції взяв до відома позицію потерпілої, яка відмовилась отримувати грошову компенсацію та категорично наполягала на призначенні покарання обвинуваченому з реальним строком його відбуття

📄 Касаційний кримінальний суд

Про наявність між особами попередньої змови та умислу на вбивство з особливою жорстокістю (п. 4, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК)

Учиненим за попередньою змовою групою осіб умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві й більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.
За цей злочин відповідають і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об`єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.
Домовленістю групи осіб про спільне вчинення кримінального правопорушення є узгодження об`єкта, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися в будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.
Як установили суди попередніх інстанцій, про наявність між особами попередньої змови та умислу на вбивство з особливою жорстокістю свідчить те, що вони діяли узгоджено як до та під час вчинення кримінальних правопорушень, так і після. Засуджені вночі, перебуваючи в домоволодінні вбитого, під час сварки на ґрунті неприязних стосунків спільно, використовуючи два ножі й палицю, а також кулаками завдали особі численних тілесних ушкоджень, зокрема в життєво важливі органи, далі підпалили на ньому подушку, що в кінцевому рахунку призвело до настання його смерті через незначний проміжок часу після закінчення злочину. Позбавивши протиправно особу життя, засуджені, продовжуючи діяти спільно, викрали його речі та покинули місце події на належному особі автомобілі, яким заволоділи незаконно. Далі засуджені приїхали до себе додому, змінили одяг, змили сліди крові і на тому ж викраденому автомобілі вдвох намагалися зникнути із місцевості, де скоїли інкриміновані їм злочини.
Зважаючи на встановлені судами фактичні обставини вчинення умисного вбивства потерпілого, подальшого незаконного заволодіння його майном і транспортним засобом, спосіб вчинення злочинів і їх характер, єдність та узгодженість дій засуджених до посягання і під час заподіяння тілесних ушкоджень як окремо, так і спільними діями, що були спрямовані саме на заподіяння смерті потерпілому, наслідки скоєного, намагання їх приховати, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність кваліфікуючої ознаки - вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб.

📄 Касаційний кримінальний суд

Щодо відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від убивства через необережність

Для відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від убивства через необережність суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного.
Так, вбивство через необережність (ст. 119 КК) за суб`єктивною стороною проявляється в необережній формі вини у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості (ст. 25 КК). Зокрема, необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Водночас суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, характеризується умислом щодо заподіяння тяжкого тілесного ушкодження та необережністю щодо настання смерті потерпілого. Попри те, що психічне ставлення до заподіяної смерті виявляється у формі необережності, інкримінований за ч. 2 ст. 121 КК злочин у цілому вважається вчиненим умисно.
Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, може бути вчинено з прямим умислом, коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає її настання, або може бути з непрямим умислом - коли винний хоча і не бажає настання смерті іншої людини, але свідомо припускає її настання.
Судами попередніх інстанцій, зокрема, встановлено, що засуджений та потерпіла спільно вживали спиртні напої, на ґрунті чого між ними виник конфлікт, в ході якого потерпіла отримала тілесні ушкодження. Внаслідок двох ударів кулаком у голову потерпілої їй заподіяні умисні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, тобто такі, що в момент завдання чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, в цьому кримінальному провадженні перебуває з ним у прямому причинно-наслідковому зв`язку, що і обумовило похідне настання смерті потерпілої.

📄 Касаційний кримінальний суд

Щодо часу з якого грабіж (ст. 186 КК) вважається закінченим. Вартість викраденого майна не має значення для кваліфікації дій особи.

Грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом та вважається закінченим, коли майно вилучено і винний має реальну (навіть початкову) можливість розпорядитися ним (використати, винести, передати, викинути). При цьому для кваліфікації дій особи за ст. 186 КК розмір викраденого майна значення не має.

📄 Касаційний кримінальний суд

Щодо відмежування грабежу (ст. 186 КК) від шахрайства (ст. 190 КК)

Положеннями ст. 186 КК визначено, що грабіж - це відкрите викрадення чужого майна. При цьому викрадення вважається відкритим, якщо воно вчинюється у присутності потерпілого (власника майна або особи, у віданні чи під охороною якої перебуває майно) та\або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що ці особи помітили і розуміють сутність її злочинних дій, спрямованих на відкрите заволодіння чужим майном. Таким чином, основною ознакою об`єктивної сторони грабежу є відкрите викрадення майна. Грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном і таким моментом є поява у винного реальної початкової можливості розпоряджатися вилученим майном.
Відповідно до ст. 190 КК шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. При цьому обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.
Як установив місцевий суд, засуджений вихопив у потерпілого з рук повербанк, після чого потерпілий висловив вимогу заплатити за товар, однак засуджений, розуміючи сутність своїх злочинних дій, спрямованих на відкрите викрадення чужого майна, з місця злочину втік. Хоча засуджений й сказав потерпілому, що йде за грошима, проте для потерпілого з моменту вилучення у нього повербанка був очевидним протиправний характер дій засудженого, саме тому він вимагав відразу сплатити кошти, кричав услід зупинитись і повернутися. Вказані обставини свідчать про те, що потерпілий добровільно не передавав повербанк засудженому, що є обов`язковою ознакою шахрайства. Фактично засуджений, вилучаючи у потерпілого його майно, з самого початку діяв проти волі останнього, а отже добровільної передачі майна не було.

📄 Касаційний кримінальний суд

Про застосування до особи, засудженої за ч. 2 ст. 125 КК, примусових заходів медичного характеру

З матеріалів провадження вбачається, що під час проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні слідчим не було встановлено даних, які би вказували на розлад психічної діяльності у обвинуваченої або наявність у неї психічного захворювання. Крім того, відповідно до довідки обласної психоневрологічної лікарні від 15.09.2022 остання не зверталась за медичною допомогою до психіатра.
При розгляді справи в суді першої інстанції у судовому засіданні 16.10.2022 суд звернув увагу на неадекватну поведінку обвинуваченої і відклав розгляд справи, а в наступному судовому засіданні 02.11.2022 задовольнив клопотання прокурора та призначив у справі амбулаторну судово-психіатричну експертизу щодо визначення її психічного стану. Згідно з висновком судової психіатричної експертизи від 29.12.2022, при експертному обстеженні у обвинуваченої було виявлено ознаки параноїдної шизофренії, унаслідок якої вона не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У період інкримінованих дій остання також була позбавлена здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. Через свій психічний стан потребує поміщення до спеціального лікувального закладу з метою лікування та запобігання вчинення нею суспільно-небезпечних діянь.
При вирішенні питання про застосування до особи, засудженої за ч. 2 ст. 125 КК, примусових заходів медичного характеру суд першої інстанції урахував характер вчиненого нею суспільно-небезпечного діяння, дані про її особу, стан здоров’я, вік та думку учасників судового розгляду, і керувався приписами ст. 94 КК при обранні виду примусових заходів

📄 Касаційний кримінальний суд

Про правильну кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК (відмежування від ст. 123 КК)

Засуджений у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому факту, що він скоїв кримінальне правопорушення у стані сильного душевного хвилювання, яке викликане протиправною поведінкою потерпілого, а тому його дії необхідно кваліфікувати за ст. 123 КК.
ККС ВС зазначив, що кваліфікація дій винного як вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання можлива лише у разі, якщо стан сильного душевного хвилювання раптово виник внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Установлення фактичних даних, які б свідчили про наявність таких обставин, які могли б викликати у винного стан сильного душевного хвилювання, є компетенцією суду. Стан сильного душевного хвилювання є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні.
Суд апеляційної інстанції встановив, що відомостей з приводу наявності у засудженого в момент вчинення злочину емоційного стану, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, матеріали провадження не містять. На підтвердження вказаних доводів стороною захисту жодних доказів не надано, не наведено їх і в апеляційній та касаційній скаргах. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посилання обвинуваченого на його емоційний стан в момент завдання тілесних ушкоджень потерпілому не виправдовує його дій та не спростовує висунутого обвинувачення. Отже, за встановлених судом першої інстанції обставин дії засудженого за ч. 2 ст. 121 КК кваліфіковано правильно, оскільки він умисно завдав потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого.

📄 Касаційний кримінальний суд

Про наявність в діях виправданого складу кримінального правопорушення, пердабченого ч.1 ст. 367 КК

ККС ВС звернув увагу на те, що будівництво – це галузь, діяльність якої усталено регулюється законами, підзаконними актами, будівельними нормами та нормативними документами (стандартами), які чітко регламентують порядок проведення проектних та будівельних робіт, тому їх дотримання є обов’язковим. Виконання усіх видів будівельних робіт (в тому числі й за державні кошти) безумовно повинно здійснюватися у відповідності до проектно-кошторисної документації із неухильним дотриманням будівельних норм та стандартів. Механізм здійснення технічного нагляду під час капітального ремонту будівель і споруд визначений Порядком здійснення технічного нагляду під час будівництва об'єкта архітектури, що затверджений постановою Кабміну № 903 від 11.07.2007. Пунктом 7 Порядку визначено, що у разі виявлення відхилень від проектних рішень, допущених під час будівництва об'єкта, особа, що здійснює технічний нагляд, повідомляє про це замовнику (забудовнику) і відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю для вжиття заходів відповідно до законодавства.
Сторона захисту, обстоюючи свою позицію, вказувала, що її підзахисний, обіймаючи посаду директора ТОВ «Проект-студія», безпосередньо не здійснював обов’язки інженера з технічного нагляду на об’єкті, а лише підписав акти виконаних робіт як директор товариства, тим самим виконав представницьку функцію.
Водночас, відповідно до договору на надання послуг з технічного нагляду за об’єктом - капітальний ремонт спортивного залу ДЮСШ «Атлант», саме виправданий є Виконавцем, який приймає на себе доручені Замовником зобов’язання щодо надання послуг з технічного нагляду за об’єктом, в тому числі, проводить перевірку відповідності обсягів та якості виконаних будівельно-монтажних робіт та візує їх своїм підписом та штампом в актах виконаних робіт. Таким чином, виправданий своїм підписом та печаткою підприємства як Виконавець послуг з технічного нагляду на об’єкті засвідчив зміст та достовірність інформації відображеної у актах форми КБ-2в, а саме підтвердив зазначений у актах обсяг виконаних робіт на об’єкті. Отже, виходячи з наведеного, апеляційному суду необхідно перевірити висновки суду першої інстанції про наявність чи відсутність в діях випраданого складу інкримінованого йому кримінального правопорушення

📄 Касаційний кримінальний суд

Про недопустимість як доказів фактичних даних протоколу слідчого експерименту

З фактичних даних протоколу слідчого експерименту за участю адвоката слідчий обвинуваченому роз’яснив, що його викликано для проведення слідчого експерименту та йому було роз’яснено вимоги ст. 63 Конституції, статей 18, 104-107, 223, 240 КПК. Понятим також було роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 223 КПК. Цей факт зафіксовано відеозаписом слідчого експерименту, збереженим на дисках. На одному з дисків зафіксовано сам перебіг слідчого експерименту. Однак з наявного в матеріалах протоколу слідчого експерименту убачається, що до нього долучено лише один оптичний диск. Збереженим на ньому відеозаписом зафіксовано початок слідчої дії о 15:55 та її закінчення о 16:00, водночас на записі відсутня фіксація роз’яснення прав, зокрема не свідчити проти себе.
Крім того, поза увагою суду залишилися доводи сторони захисту про те, що сам слідчий експеримент не відповідає критеріям цієї слідчої дії, оскільки, як видно з його перебігу, обвинувачений фактично давав показання, а не відтворював події. Суд не розмежував показання та відтворення подій під час слідчого експерименту з урахуванням активності слідчого при з’ясуванні обставин вчинення злочину, що виразилось в численних запитаннях, уточненнях до відтворення підозрюваним подій.
ККС ВС звертає увагу, що у цьому кримінальному провадженні значною мірою висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ґрунтуються на фактичних даних слідчого експерименту, на підставі якого також було проведено судово-медичну експертизу потерпілого та дано оцінку доводам про надання неналежної правової допомоги захисником (адвокатом) під час слідчого експерименту. Перевіряючи дотримання апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів ККС ВС дійшла висновку, що цей суд не дав належної правової оцінки протоколу слідчого експерименту за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК. Крім того, він безпосередньо не дослідив відеозапису або відеозаписів цієї слідчої дії, які є невід’ємною частиною протоколу, хоча сторона захисту наполягала на неповноті його дослідження судом першої інстанції, що у свою чергу свідчить про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК

📄 Касаційний кримінальний суд

Про неприйняття місцевим судом до розгляду заперечень на ухвали слідчого судді

Неприйняття судом першої інстанції до розгляду під час підготовчого судового засідання висловлених учасником кримінального провадження заперечень на ухвалу слідчого судді про скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування та ненадання відповідей на доводи такого заперечення не лише не ґрунтуються на положеннях чинного кримінального процесуального закону, але й суперечать положенням ч. 3 ст. 309 КПК

📄 Касаційний кримінальний суд

Про безпідставне закриття у підготовчому судовому засіданні кримінального провадження щодо обвинуваченого у зв’язку із закінченням строку досудового розслідування

Норми чинного КПК не надають суду повноважень до ухвалення вироку оцінювати рішення слідчого, прокурора, слідчого судді, оскільки з’ясування таких обставин виходить за межі компетенції суду на стадії підготовчого судового засідання, а також, суд не наділений правом досліджувати докази, що стосуються цих рішень, так як такі обставини можуть бути досліджені судом під час судового розгляду

Неналежне ведення ЄРДР, невідображення в ньому прийнятого під час досудового розслідування процесуального рішення, яким у провадженні, що переглядається касаційним судом, є постанова прокурора про зупинення досудового розслідування, не може свідчити про його об'єктивну відсутність в цілому, оскільки такий реєстр становить собою відповідну інформаційну базу.
Наявні в ЄРДР відомості є похідними від процесуальних рішень прокурора, вони не можуть бути використані для встановлення або спростування факту винесення або не винесення прокурором певного процесуального рішення у кримінальному провадженні

📄 Касаційний кримінальний суд

Про розгляд провадження за відсутності обвинуваченого як істотного порушення вимог КПК

Розглянувши клопотання захисника про відкладення апеляційного розгляду, суд ухвалив продовжити розгляд кримінального провадження без участі обвинуваченого та його захисника з підстав того, що провадження перебуває на розгляді у суді апеляційної інстанції близько трьох років, вже неодноразово відкладалося цим судом саме за клопотанням захисника, обвинувачений апеляційну скаргу не подавав і його участь у судовому засіданні є необов’язковою, що підтверджується журналом судового засідання та технічним носієм інформації на якому воно зафіксоване.
ККС ВС звернув увагу, що посилання апеляційного суду на тривалість судового розгляду в суді апеляційної інстанції хоча й є слушним, однак з матеріалів провадження вбачається, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції тривав близько трьох років, за цей час з різних підстав він відкладався близько десяти разів на строк від трьох до шести місяців, у томі числі й за клопотанням захисника, проте, не можна однозначно стверджувати, що сторона захисту затягувала судовий розгляд.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 412 КПК передбачено, що судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 323 чи ст. 381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою. ККС ВС вважає, що під час апеляційного розгляду порушено загальні засади кримінального провадження. Розгляд провадження без участі обвинуваченого та його захисника, коли є обґрунтоване клопотання сторони захисту про його відкладення у зв’язку з хворобою обвинуваченоо, з огляду на положення п. 3 ч. 2 ст. 412 КПК, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції

📄 Касаційний кримінальний суд