"[Поляки і росіяни] не соціялісти!"

(...) шукати союзників серед московської чи польської демократії - се даремна робота. Вони всі однаково імперіялісти, чи мають охоту творити червону, чи білу ґвардію"

Напевно поки досить. Цим я хотів проілюструвати світ і події, контекст і світосприйняття, що відбувались у листопаді-лютому (з проголошення ЗУНР) 1918-1919. Таким чином, щоб не просто вичитувати "Нове життя" для своїх справ, а і поділитися тут цікавим.

Вересень 1917, за ініціативи Центральної Ради відкривається Зʼїзд поневолених народів Росії

На з’їзд прибули представники грузинів, латишів, литовців, татар, євреїв, білорусів, естонців, молдован, донських козаків, союзу козацьких військ та бурятів.

Були присутні поляки і фіни без права голосу (вони вже на той момент були поза російським контекстом). Так само був присутній представник тимчасового уряду.

Народи, що не змогли відвідати конгрес, відправили привітання і слова підтримки.

Крім федеративних вимог (перебудови Росії на засадах, схожих на ЄС), на конгресі порушувались питання єврейської держави у Палестині, поза зʼїздом обговорювались кримськотатарські і українські відносини, а козаки виступали як окрема національність (чи національності), що виділялись так за великою кількістю унікальних культурних ознак (за таким поглядом, якщо ми приймаємо козаків як окрему культуру, то Росія під час громадянської війни зчинили геноцид і повне винищення народу чи декількох народньостей)

З Винниченка, людини що доклала безліч сил на створення української державності, так і мала непересічний список талантів для цього, наразі прийнято робити тупу карикатуру

Проти цього пан Віталій Носачов публікує отаку витримку з промови Винниченка на сесії УЦР (виділення його)

Ще до цього:

Національний гніт від більшовиків зрозумілий. Що цікавіше: Винниченко, людина, дуже близька до комуністичних ідеалів, бачить «багато злого» в більшовицькому режимі і крім цього. Коли ще була двопартійна система (лівоесери і більшовики) і не було воєнного комунізму. Тобто тоді, коли більшовизм ще навіть не мав повноту влади, і далеко до того, як більшовицькі лідери мали повні можливості щодо реалізації як репресій так і своїх планів. Вже в таких умовах, більшовицький режим зарекомендував себе за таке зло, що воно вартує запросити німецьку, реакційну, силу, щоб захиститись від нього.

Це також відрізняє його від дурного соціального популіста, яким його часто хочуть показати.

У ЗУНР вибори у Трудовий Конгрес не проходили. Натомість, ЗУНР заявила що на це недостатньо часу (повідомлена про вибори ЗУНР була 13-го січня, 19-го січня Трудовий Конгрес повинен був відбутися у Києві), та що ЗУНР не погоджується з класово-куріальною системою, бо вона не відповідає принципу загального, рівного, таємного, прямого голосування.

Натомість, ЗУНР відправила своє представництво, делегацію у складі 36 осіб, замість квоти на 65.

«Український Народе!
В сотвореній Тобою державі не буде поневолення націй нацією і не сміє бути панування багатших та економічно сильніщих над бідними й економічно слабшими (…) Хлібороб і робітник будуть основою і керманичами держави…»

— Заява УНРади (Західна Україна), 5 листопада 1918 р.

Щиро ціную національну демократію України початку ХХ ст. Це була сила, здатна на компроміс і співпрацю, і вона довела, що може керувати країною. Це був тип центристської політики, яка прислухалася до інших партій. Хоч звичайно, є і моя персональна прихильність, що лежить до соціалістичної Української Радикальної партії, варто зазначити, політичний Центр УНДП був провідником ідей партій навколо нього, так само як і своїх ідей. Це зробило ЗУНР країною консолідованого поміркованого соціалізму.

Народний з’їзд вирішив “перетворити національно-демократичну (народну) партію в Українську Народню Трудову партію”. Програма УНТП будувалась на засадах “повної державної незалежносте і самостійности Української Народної Республіки”. УНТП мала за мету “згуртувати до спільної праці в інтересі української державносте всі трудові сили українського населення” на зразок Британської партії праці (Лейбористської партії).

Історія Української Націонал-демократії (1918-1929). Том 1 Микола Кугутяк

Як я дочитаю Історію Української Націонал-демократії, перейду до історії Радикальної\Радикально-Соціалістичної Партії і буду багато публікувати на цю тему. Також, щоб трохи розбавити сильний перехил в історичний контент, я опублікую декілька сучасних досліджень, цікавих праць та теоретичних робіт, концепцій. Маленькі пояснювальні пости щодо ідеалів соціал-демократії, демократичного, ліберального соціалізму, республіканства. Я продовжу публікувати той формат, де я публікую один день короткі витримки з декількох місяців однієї газети. Я буду читати Громадський голос і Жіночій Голос (якщо знайду), Діло, Народ, Робітник, Републіка (обидві), Вперед, Народна Воля та може ще що. Мені треба задля моєї наукової праці переглянути більше тисячі сторінок преси, і я цим займаюсь.

Перша українська партія – Радикальна – моя улюблена в історії України. Унікальна, і на відміну від більшості інших партій соціалізму, вона повністю прийняла ідеї ринкового підходу до економіки, кооперативізму і парламентської системи, вона не ставила робітника вище за селянина і мала сильну національну програму.

“Заміна капіталізму соціалізмом є національною справою, найбільше глибоко заступає українську справу той політичний напрямок, котрий змагає до повної переміни сучасного суспільного ладу”

Українська Радикальна Партія

Так само УРП агітувала не протиставляти соціалізм націоналізму (як зараз дехто любить) і заявляла дві тези: найбільший націоналіст то завжди соціаліст; соціаліст в свою чергу не може бути шовіністом, а виступає за рівні права націй.

“Ідім вперед до національної волі, соціальної справедливості та свобідного самоозначення кожної людини! Не протиставляймо націоналізм соціалістичному рухові мас!”

Великі підприємства, фабрики, копальні, ліси мали перейти у власність держави (або кооперативну власність). Отже, передбачалося проведення соціалізації промисловості, яка, однак, мала проводитись “на підставі господарської демократії, тобто, щоби робітники і службовці мали запевнену участь в правліннях та контроль підприємства через свої ради”

“УСРП, – як заявляв К. Коберський, – в своїй практичній програмі комбінує вимоги федерального соціялізму (вільне спілчанство і добровільне союзництво для ведення продукції, обміну і т.д.) з деякими засадами европейської соціял-демократії (головно вимоги так званої господарської демократії) ”, а тому вона, відповідно, й погоджується на “удержавнення (етатизацію) тільки у виїмкових випадках”

“Необхідно поширювати в нас кооперативні майстерні і фабрики, тоді сотні тисячів нашого народу з сіл найде працю”

Українська радикальна партія –
Українська соціалістично-радикальна партія:
ідеологія, організація, політика (1918 – 1939 рр.), Міщук Мар’яна Богданівна

Соціалісти-Радикали, свобода і більшовизм

​​Поки в нас в українському сучасному лівому русі багато хто продовжував виправдовувати Леніна, або чимбільш, був прихильником Леніна-Троцького, та ті ліві, що через кон'юнктуру "не могли визначитися" чи Голодомор є геноцидом, ті ліві, що бояться декомунізації, Радикальна партія розставила всі крапки ще наприкінці двадцятих років.

«Владу встановлену більшовиками на Україні члени УРП-УСРП називали “совітським тоталізмом”, якому були притаманні (на думку членів УРП-УСРП) наступні ознаки: азійський деспотизм та сваволя, рабська покора, фізичне і моральне винищення інакомислячих, провокації, дія принципу “мета виправдовує засоби” 109, c. 2; 122, c. 2; 339, c. 2. Вони були твердо переконані в тому, що московський більшовизм не має нічого спільного з соціалізмом, адже комуністи відреклися “основної правди соціалізму: державна влада мала бути народною, обраною народом і контрольована ним”»

«Саме тому радикали всіляко намагалися донести до широких кіл українства той факт, що насправді “московська совітська державність на Україні” перетворила “Україну в колонію, український народ повертає у невільника, якому відбирає усі здобутки його праці, а для повного його згноблення залякує його засланням, масовим виселенням, тюрмами, карними експедиціями, побоями, розстрілами та винищує його пляново зорганізованим голодом”»

«Все це змушувало діячів УРП-УСРП послідовно виступати проти комуністичної деморалізації, навіть тоді коли радянофільські ідеї знаходили підтримку у середовищі націонал-демократів. Члени партії різко заперечували можливість утворення будь-якого “спільного фронту” більшовиками та закликали до безкомпромісної боротьби з ними»

«Найкращим устроєм держави, що
допускає селянські маси до голосу в правління державою, вважаємо республіканський устрій держави з виборним президентом республики на чолі і парламентом... В розвязці цих переважних завдань будемо шукати взірців в демократичнім устрою Заходу, а рішучо будемо поборювати більшовицькі взірці Росії, котрі руйнують основи теперішньої держави і демократизму»


Українська радикальна партія –
Українська соціалістично-радикальна партія:
ідеологія, організація, політика (1918 – 1939 рр.), Міщук Мар’яна Богданівна