Комуністична партія Франції і національний захист. Як комуністи зрадили антифашизм

Взято з праці Le Parti communiste français
et la défense nationale (septembre 1937-septembre 1939) Жоржа Відаля.

Після Мюнхенської конференції Моріс Торез
проголосив перед центральним комітетом Комуністичної Партії Франції необхідність значного зміцнення збройних сил: «Настав час (...) усвідомити необхідність загального озброєння народу, проведення глибоких реформ що забезпечить десятикратне збільшення військово-технічних ресурсів країни. (...) Загальна політика, яка відповідає волі народу забезпечити армію Республіки значними матеріально-технічними ресурсами». Менше ніж через рік, 4 жовтня 1939 р., на початку війни, солдат французької армії пан Моріс Торез дезертував з армії, поїхав до Бельгії, а потім направився до Москви.

Дуже ініціативна і патріотична декларація комуністичного лідера, виголошена в останні місяці мирного часу, і його вражаюча втеча після оголошення війни, резюмує траєкторію, якою слідувала Комуністична партія того періоду. Карикатурний поворот генсека партії
фактично грубо ілюструє «зраду» французьких комуністів, який після того, як роками захищав найбільшу твердість перед гітлерівською Німеччиною, засудив у вересні 1939 р
сам принцип війни проти німецького експансіонізму.

​​Михайло Драгоманов. Частина 1

Цього дня 1841 р. народився Михайло Драгоманов — видатний український діяч, "батько" українського соціалізму. Своєю працею, він направив розвиток соціалізму в Україні у руслі децентралізації, етичності і лібералізму.

Теоретичний нащадок Драгоманова прийнято називати етичним соціалізмом — соціалізм, що базується не на інтересах жодного класу, а на моральних установах, демократичних правах і конституціоналізмі. На відміну від марксизму, що виводив соціальний прогрес з розвитку робітничого класу і історії, що лише рухається за рахунок класових битв, Драгоманов мислив ширше: його погляди базувались на широкому демократизмі, а кожну ситуацію він аналізував з багатьох факторів, ніколи не зводячи нічого лише до боротьби класів.

У своїх працях Драгоманов обстоював необхідність співпраці з поступовими і демократичними несоціалістичними рухами, пріоритезував об'єднання з такими рухами ніж з "казарменими соціалістами". Головне Драгоманов підтримував еволюційний поступ, тобто зміни, які відразу б покращили життя і свободи людей, замість неосяжного бажання термінової перебудови суспільства.

“Я сказав …думку, котра завше була єретичною для многих моїх приятелів-соціалістів, а власне, що в теперішньому соціальному руху, навіть робітницькому, справа власне комунізму [тобто майбутнього колективного економічного ладу] займа не дуже багато місця, а що той рух висував на перший план такі справи, як час робочого дня, норма плати робітникам, забезпечення робітників і т.п., котрі мають свою вагу помимо справи комунізму. До того є рухи аграрні, досить радикальні і навіть революційні, як напр. ірландський, котрі зовсім не мають в собі комунізму”.

"Я б Вам радив звернути увагу найбільше на Ірландію та на Бельгію. Перша цікава для нас по своїм аграрним справам і по зручности організації селян, а друга по зв’язку соціальної агітації з політичною та по тому, як валони і фламанці спільно йдуть в агітації серед робітників, а нарешті по тому, як соціалістична агітація іде там поряд з практичною кооперацією… Раджу слідити за всім робітницько-крестьянським рухом, а не за самим тілько патентовано-соціалістичним, колективістичним.

Тепер особливо соціалістична справа має практичний характер соціальної політики, і такі речі, як 8-годинна робота далеко важніші, ніж спори про форми… колективізму (державний чи громадський) і навіть сам колективізм. Окрім того, важні політичні й культурні грунти для соціалістичної політики, як загальне виборче право, технічне виховання й т.і. Треба привчатись дивитись на соціалістичний рух не з сектярського (чи революційного, чи консервативного) погляду, а з громадсько-еволюційного…”.

Драгоманов виступав міцно на позиціях прогресу, замість політики жорстокої революції. На думку Драгоманова, лише вбивства тиранів у країнах, де існує беззаконня, "можна пробачити політичне вбивство", але "ставити його за приклад і систему не можна"

У своїх працях, на відміну від майбутніх російських революціонерів на кшталт Леніна, неосвічений робітник і селянин не є базою для соціалістичного розвитку. Виходячи з просвітницьких ідеалів, Драгоманов підкреслює всенародну освіту як основну потребу соціалізму. Такі просвітницькі мотиви згодом масово проявились у поневолених народів під час революції 1917-го року.

​​Михайло Драгоманов. Частина 2.

"Соціально-революційна теорія за суттю своєю набагато ближча до теорії абсолютизму, як і будь-якої іншої диктатури, ніж до лібералізму"

Писав Драгоманов, обговорюючи марксистський ідеал "диктатури пролетаріату" і народницький терор. Доктрина соціалістична без лібералізму, демократизму, конституціоналізму та етики для Драгоманова є доктрина абсолютистська.

Проте, на цьому його критика марксизму не закінчується. Вказуючи на вузький спосіб мислення марксистських доктринерів, Драгоманов пише:

"Ви знаєте, я не згоджуюся з філософією історії і полеміки виключно економічною, бо вважаю її за свого роду метафізику, а життя людське занадто складне, щоб його поясняти лишень одним елементом. Але я нічого не маю проти й однобічної доктрини, коли вона веде до досліду нових фактів. На лихо, марксисти, або ліпше енгельсісти рідко коли досліджують що, а просто а рriori чертять історичні і політичні фігури, часто зовсім фантастичні".

Виступав як теоретик національного питання. Приймав участь в дебатах з "космополітичними" соціалістами:

"Ці дивні інтернаціоналісти не хочуть помічати, що замість людства, та ще й соціалістичного, вони підсувають нам державу аристократичну, буржуазну і бюрократичну, і при цьому неминуче національну, і що їх псевдо-космополітична проповідь проти "націоналізму" …спрямована не на тих, що тиснуть чужі національності, а на тих, що відбиваються від тиску, і що підміна замість міжнародності винародовлення підтримує тільки монополію привілейованих"

Гарно він описував і суть російського соціалізму:

"А тим часом простеживши генеалогію всіх цих претензій на збереження у Великоросії основ найзручніших для торжества демократії, антикапіталізму, соціалізму, правдошукання і т.і., ви знайдете в корені родословного дерева ні що інше, як старомосковський китаїзм і вчення про те, що "Москва - третій Рим, а четвертого не буде".

"Російські революціонери зовсім не розхитують ідеї державно-централістичного самодержавства, а тільки переносять його в інші руки"

Часто некритично Драгоманова називають "прудоністом" (і сам він так себе називав) проте, на відміну від французького анархіста, що залишив по собі величезну і позитивну і негативну спадщину, Драгоманов все ж значно відрізнявся від нього. Пише Панас Феденко:

Не потрібно доводити, що політичні погляди Драгоманова склалися під значим впливом французького соціяліста Прудона (1809-1863). Цього не заперечував і сам Драгоманів, який нерідко називав себе «останнім Прудонівцем». А проте цих слів Драгоманова не можна приймати без застережень. Драгоманів не був безкритичним учнем, а зрілою людиною, і вмів із досить хаотичної Прудонової системи вибрати для себе те, що відповідало його власним переконанням і суспільному розвиткові доби, коли він жив і був молодший від Прудона більш, ніж на ціле покоління.

Що Драгоманів ішов у своїх поглядах иншим шляхом, незалежно від Прудона, можна побачити хоча б на такому прикладі: як відомо, Прудон ставився до парляментаризму негативно. Зате Драгоманів високо цінив роль парляментів і так званої формальної демократії для поступу й розвитку суспільства, зокрема для політичного дозрівання нижчих шарів суспільства.

Драгоманов був прихильником федерації. Проте трактування федерації відрізнялось від такого у російських соціалістів. Існування федерації (що часто не бачили критики Драгоманова) для Драгоманова передбачає попереднє існування міцних незалежних країн, що інакше федерація буде або нікому непотрібна, або використовуватися для цілей панування одних над іншими

Знову ж, на відміну від думки деяких експертів, таких як антиукраїнський псевдоісторик Роман Коваль, та інших наших "національних міфотворців", Драгоманов стояв на позиціях Незалежної України і самостійності. Ні про яку залежність від Росії і русофільство річ не йшла.

"Пора нашому земляцтву вирватися з російської тюрми; пора скинути з себе гидке рабство російської державної льояльности; пора нагадати собі, що предки його були козаки українські; пора стати політиками - борцями за незалежність України від Россії, тай шукати собі при тім нових союзників чи протекторів у великих сьвітових держав, котрі могли би справити ся з Россією й самі"

Ідейна проповідь Драгоманова виповняла головну, велику прогалину в ряді елементів, з яких складалася у нас політична мисль: він був довгі роки одиноким дійсним репрезентантом широкого конституціоналізму та повного розуміня демократії. Він же являв ся одним із небогатьох оборонців здійсненя тих великих прінціпів дорогами сьвідомої, плянової постепенности („еволюціонізму"), але не раз-у-раз приспособляючоїся або вічно відступачої, а все твердо завойовувуючої крок за кроком ясно зазначені позиції, не- примиримої при вводженю в житє політичного переконаня.

Пише російський редактор І. Гревс. Трохи про те, як українські мислителі впливали на російську думку, і були чи не єдиною репрезентатою справді демократичних ідеалів в Російській Імперії (поряд з достойним російським соціалістичним теоретиком Герценом)

​​Коротка програма українських громадівців-безначальників


1. В справах політичних ми бажаємо: 1) Рівного права для всякої особи, як чолові ків і парубків, так і жінок і дівчат усякої породи (раси); 2) невідмінної волі слова, печати й науки, зборів і товариств; 3) безперешкодної самовправи (автономії) для кождої громади в її справах; 4) повної самостійности для вільної спілки (федерації) громад на всій Україні.

2. В справах господарських (економічних) ми бажаємо: 5) щоб усі сили природи й струменти, потрібні для здобутку користних людїм річей, се б то: земля, вода з усім, що в них є, машини й фабрики й т. и. були просто в руках товариств і громад хліборобських і робітницьких і щоб люди не мусили продавати свою працю в найми панам і богатирям, а робили просто на себе

,,Ми думаємо, що спільна або гуртова власність і спільна, гуртова праця доконче користніща для людей, ніж осібна, але-ж заразом думаємо, що те, яким способом перемінити осібну власність (собину, батьківщину) на гуртову, а далі як упорядкувати спільну працю і як ділити вжиток від неї, це мусить залежати від доброї волі кожного товариства й кожної громади. Певно, що розвага й проба (практика) над потребами господарськими навчать осібні громади не тілько спільности праці (кооперації) та розумного поділу вжитку від неї посеред самих громад, але й проміж громадами цілих країн і на цілому сьвітї.

3. В справах осьвітних (культурних) ми
бажаємо: 6) зросту випробованої (позітівної) науки про речи природні й громадські, тай умілостів з тою наукою звязаних. Ми думаємо, що така наука й у- мілости (словесні, театер, малярство, різьба, музика) замінять зовсім теперішні віри, через котрі люде стілько ворогували й ворогують проміж себе. Поки ж це настане через вільну науку й проповідь, ми думаємо, що кожній людинї й товариству треба залишити волю держати ся такої віри, якої вони хотять, з тим тілько, щоб прихильні до кожної віри (христіяне, жиди, магометанції й т. и.) та до кожного братства (штунди, шалопути й инші) вдержували свої церкви й попів на свій кошт, щоб навіть на це не було й громадських податків, ані громадської праці, а кождий давав би на це від себе, коли сам забажає.

Повна програма за посиланням, ст. 49

Концепція анархістської держави Драгоманова і її конституційний ідеал

Політичний Драгоманівський ідеал - се прудонівський анархізм, або по нашому безначальство, наконечна ціль якого: повна Воля особи. Нічого й казати, що тут воля зовсім не те що сваволя (остатного добра аж надто серед наших земляків, заражених від давної польської шляхти та російської бюрократії!) а те, що відносини між людьми мають опирати ся не на примусї, виконуванім начальством, але на заснованих на глубокім особистім переконаню добровільних умовах, які, розуміє ся треба сповнити найсовістніще.

Ролю певного примусу на особи грали би в безначальній громаді матеріяльні інтереси, як і тепер, та публична опінія, яка тоді стала би ще далеко більшою моральною силою, ніж тепер, хоть і тодї, розуміється, не обійдеться без оснівних, писаних законів, які однако мусіли би бути ухвалювані, контрольовані тай пильновані всіми горожанами держави, серед яких почуттє справедливої, загально-користної законности мусіло би бути вкорінене дуже широко й глибоко.

Таким чином анархізм, се зовсім не розбите людської суспільности на дрібні гуртки й атоми (як думає більшість), а навпаки, дуже тісне, хоть і лехко розривне, звязане людей у менчі й більші вільні спілки та спілки спілок, від місцевих аж до всесвітних. (Не треба й казати, що такий анархізм не має нічого спільного з т. зв. давніщими нігілістами та теперішними "анархістами", яких діяльність обмежує ся майже виключно простим убиванем та руйнованем усякої позитивної праці й організації; Драгоманів чув огиду до таких людей).

Анархізм нашого Драгоманова, се найвища ступінь не лише державности, а вседержавности, се б то всесьвітного державного ладу.

Оснівна соціялістична одиниця у Драгоманова. се вільна й гаразд упорядкована громада, але зовсім не окрема від инчих таких же громад, а навпаки, звязана з ними найтісніще в спілку вільних громад. Ось через що він назвав соціялізм громадівство, що значило: вільна й гаразд упорядкована суспільність.

Уже з сего виходить, що Драгоманівський анархізм не виключає більших політичних одиниць-держав (однонаціональних чи ріжнонаціональних). Навпаки: Драгоманів зазначує виразно, що бажав би перемінити теперішні невільні, централістичні держави, в яких живе наш нарід (Драгоманів був великий противник усякого централізму, в тім числі й соціяльно-демократичного!) на держави анархістичні, вільні, федеральні, які держали би ся лише доброю волею тай інтересами самих народів, а не примусом

Значить, оба сі напрями: державність і крайній Драгоманівський децентралізм-автономізм доповняють себе, а через те й повинні розвиватися від тепер рівночасно, аби нація наша не гибла далі, як гибла доси, під потрійним проклятем: хиткости своєї зверхної політичної поведінки, нерішучости в задержуваню загальної волї й рівности серед себе, та неспосібности до господарки, або, все одно: державности на ширшу скалю від громадської аж до всенаціональної, на всему просторі рідної України.

Розуміє ся, людність ніколи не досягне вповнї вільних, а значить і вповні щастєдійних порядків у своїм житю, так що громадсько-суспільно-державні змаганя, подібні Драгоманівським, будуть вічним ідеалом, який лише підбиватиме людність до вічного поступу в тім напрямі"

М. Павлик

От український анархістський колектив «Чорнозем» теж написав свій матеріал про Драгоманова, про необхідність «низового», народного конституціоналізму, а не волі лише в кулуарах парламентських дебатів. Вкрай цікаво, рекомендую до ознайомлення.

До матеріалу прикріплена стаття Михайла Драгоманова «Конституція та народ», його роздуми на тему.

18 вересня 1841 року народився Михайло Драгоманов 🧔🏻

◾️Передовсім він відомий як історик, філософ, літературознавець, фольклорист, громадський діяч. Водночас не всі знають, що Драгоманов також був засновником українського соціалізму й прихильником анархістських поглядів.

◾️Видатний діяч виступав за максимальну децентралізацію та самоврядування громад й областей, а в далекій перспективі йому імпонували ідеї П’єр-Жозефа Прудона.

📚Також Драгоманов є унікальним та непересічним українським мислителем, оскільки сфера його інтересів досить обширна. Водночас в цьому й його скадність. Щоб повною мірою зрозуміти ідеї видатного діяча, доведеться прочитати не одну працю.

◾️Окрім цього, складність Драгоманова полягає в тому, щоб скласти його ідеї та погляди в одну систему, їх доведеться збирати по частинах серед всього наукового доробку.

📕Однак серед тонн робіт Драгоманова є й невеликі статті, які окреслюють його суспільно-політичні погляди. Серед них, зокрема, — «Конституція і народ».

◾️У ній він пише про важливість розбудови громад та общин. Мислитель зазначає, що зазвичай прихильники конституції зайняті думками про «верхівки конституційної будівлі» — парламенти, міністрів, президентів тощо, але при цьому залишають поза увагою «нижні поверхи конституційної будівлі», які найближчі до простого народу.

◾️Він, як і Іван Франко, наголошує на важливій ролі інтелігенції в «просвітлені» народу та усвідомленні останнім необхідності самоврядування.

◾️Михайло Драгоманов переконаний, що справжнє народне самоврядування може настати тоді, коли інтелігенція відкине централістично-бюрократичну метафізику, знайде з народом спільну мову і допоможе йому усвідомити необхідність розширення самоврядних спільнот.

Детальніше читайте тут.

З усіх партій, що були представлені у ЗУНР (УНП, Українська прогресивна партія Буковини, Християнсько-суспільна, Радикальна, Націонал-демократична і Соціал-демократична), лише соціал-демократична не порозумілась з урядом.

Цікаво, що причиною цього непорозуміння стала соціал-демократична позиція об'єднання з Українською Державою, а потім з УНР.

Через незрозуміле політичне становище, Націонал-демократична партія тяжіла до оголошення напряму на зближення і декларації самого об'єднання, але відкласти це питання до кращого часу. Тоді як Радикальна і Соціал-демократична партії виступили з вимогою найшвидшого об'єднання. Хоч позиція Радикалів тяжіла до соціал-демократів, вони в свою чергу погодились на компромісний підхід.

Вимогою ж Соціал-демократів стала термінова злука УНР і ЗУНР і упроводження у життя всіх соціалістичних реформ УНР. Важливо зазначити, що це не була позиція соціального популізму: Соціал-демократія була готова і на об'єднання з Українською Державою П. Скоропадського, хоч засуджувала її.

Хроніки польсько-української війни.

Збірка статтей, оформлена і видана українськими анархістами-симпатиками теорій і думок Драгоманова, про які я вчора писав.

З поваги до такої праці, публікую на ознайомлення

Такі буденні газетні нотатки.

«Львів-Замок-Роман. Я здорова. Що з тобою дієся. Від Дизя була відомість

Маня, Стрий»

Західна Україна розділена фронтом з Польщею, Румунією і Угорщиною. Близькі люди, що залишались по різні боки фронту і не знали що один з іншим коється. Такі записки стали регулярною дійсністю: «де ти?»; «я жива і здорова», «шукаю…» — мали своє постійне місце в польських і українських газетах 1918-1920х років

Часто люди спеціально витлумачують погроми під час Української революції скоєні нами як інтенцію Українського уряду. Нібито той був антисемітським або хоч мінімум, толерантним до антисемітизму.

На приклад протилежного знайшов таку записку в Зх. Укр. газеті: Соціалістичний Бунд і Об'єднана єврейська соцпартія висловлюють повну підтримку Директорії УНР і планують відправити зібрані 10,000 карбованців її уряду.

"увільнений від розбишак та большевиків"