У 1919 р. Українська Націонал-демократична партія, партія лівоцентристського спрямування, була перейменована на Українську Трудову партію

Традиція української націонал-демократії була неймовірно пов‘язана з лівим рухом. Починаючи з програмою радикального соціалізму, партія схилилася в бік лівоцентризму (через що з неї вийшов Франко і назад приєднався до Радикальної партії)

У 1919, партія знову прийняла свою ліву ідентичність. Надихнувшись досвідом британської Трудової партії (Labour party), націонал-демократи вирішили прийняти лейбористську програму і стратегію.

Лідуюча партія в українському суспільстві задекларувала і реалізовувала принципи соціалізації великої власності і розвитку кооперативної економіки. Партія виступала за робітничий контроль і «всекласовий соціалізм», підкреслюючи необхідність національної єдності, а не класової війни.

Українська Трудова Партія пропонувала ввести у ЗУНР універсальний базовий дохід. Якби ЗУНР вистояла, Україна б стала першою у світі країною щоб імплементувати базовий дохід.

Після розвалу ЗУНР, партія фактично померла через фракційні битви. Основу організації українства, створення живої сили, активних громадян і найбільших селянських рухів зайняла тепер Радикальна парітя. Радикали перехопили ініціятиву щодо організації громад і назавжди стали найбільшою і проактивною партією в регіоні

Соціалісти з Радикальної партії однак програвали відновленій націонал-демократичній партії на виборах, займаючи завжди друге місце.

Українська націонал-демократія була важлмвою частиною українського лівого руху і націє- державотворення. Приклад Української Трудової Партії заворожуючий. Партія змогла організувати українсьво на прогресивні реформи і створити разом з іншими партіями і рухами ЗУНР.

Ліво-демократичний, прогресивний проєкт націонал-демократичної Української Трудової (Labour) партії був однією з амбітніших спроб створення соціальної держави з робітничим контролем, сильним кооперативним рухом і універсальним базовим доходом.

Інші партії, набагато лівіші, от як Радикальна партія і Соціал-демократична партія в таких умовах рухали б еволюцію республіки у посткапіталістичну кооперативну державу

Ось такий в нас нащадок великої революційної республіки, республіки смілих героїв і політиків, ЗУНР.

1\2 «Всі мусульмани – брати, всі татари – рідні». Мусульманство нас поєднує Кораном – релігією, а татарство – по расі й крови. Так що у нас не може бути класів».

У 1917, натхненна Центральною Радою, в Криму почалася кримськотатарська національна революція. Лідуючою силою стала Татарська соціалістична партія (іноді називають Міллій Фірка або Національна партія)

«Партія вимагає створення в Криму дійсно народної республіки в широкому смислі свободи дій всіх націй, які населяють Крим, як в національному, так і в культурному відношеннях»

Як заявляв муфтій кримських татар, соціаліст і лідер кримськотатарського національного руху Номан Челебіджіхан:

Татари й сьогодні… з повагою ставляться щодо інших націй, щиро поважають їхні права, відчувають стосовно них велику пошану. Бажають, щоб інші нації, трударі інших народів, працювали разом з ними, спільно з ними трудилися, були рівними з ними. Татари, разом з іншими мешканцями, поширюватимуть у Криму світло й сяйво, спільно з ними житимуть прекрасним життям в умовах загальної рівності. У Криму досить багато квітів, різних барв та ароматів. Ці квіти – це нації, котрі проживають в Криму: кримські татари, росіяни, євреї, греки, німці та інші. Завдання Курултаю – згуртувати всіх і, зробивши з них один чудовий букет, перетворити Крим на справжню культурну Швейцарію.

Програма партія базувалася на демократично-соціалістичних засадах і була компромісом між помірковано правим, лівоцентриськими і ліворадикальним крилами партій:

Перший варіант програми партії, оприлюднений на шпальтах газети «Міллет» окремою листівкою, проголошував суверенітет народу, рівність громадян перед законом, демократичні вибори до державних установ, політичні свободи, ліквідацію станових
відмінностей, паспортів, недоторканість особи, житла та листування.

В економічному блоці програми декларувалася соціалізація фабрик і заводів: «...У робітничому питанні татарська партія, – зазначалося в програмі, – цілком солідарна з вимогами соціал-демократів».

У програмі передбачалося ліквідувати вакуфне землеволодіння: 87614 десятин землі перейшло у фактичне ведення партії і здавалося в оренду найбіднішому селянству. Отримані кошти йшли на утримання партії, національних збройних сил, культурно-освітні заходи. «Вся земля належить общинам» (джэмаатам), проголошувала програма партії.
Висувався принцип кожному землевласнику стільки землі, скільки він має «здатність її оброблювати» без застосування найманої праці. Казенні, удільні, кабінетські, а також поміщицькі землі, зазначалося у 22 параграфі програми, підлягають безплатному відчуженню

Постійно підкреслювалась багатокультурність і мирні наміри кримських татар, хоч деякі члени партії таємно мріяли про кримське ханство — тобто національну республіку кримських татар у Криму, а не федерацію народів, проте це була меншість, і здебільшого представляла ліворадикальне крило партії.

«Кримські татари звикли жити вільним життям, завжди тікали від пригнічення і мають повне право на вільне й самостійне будівництво власного життя на власній землі… Якщо наші хани укладали союзи з українцями, поляками, росіянами та ін. народностями для скорення та пригнічення інших народностей, то ми, вільні сини віднині вільного татарського народу, простягаємо вам руку з гаслом демократичної федеративної республіки для щасливого, дружнього спільного життя в майбутньому».

Разом з тим, що партія складалася лише з мусульман (це була вимога на вступ до партії), її ідеологія була секулярна. Роль "мусульманської партії" була лише роллю репрезентації мусульман і кримських татар, а не моделлю, що буде нав'язана на суспільство. Разом з тим, муфтій Криму сповідував феміністичні погляди і часто підкреслював, що неповага, обмеження свободи і нерівність до жінок виходять з невірної інтерпретації Корану.

В першому кримськотатарському парламенті, Курултаї, були представлені жіночі депутати, неймовірно активним був...

2\2 ...мусульманський феміністичний рух, що виводив десятки тисяч жінок на вулицю за боротьбу за свої права. Феміністичний рух став однією з причин, чому кримськотатарська революція взагалі сталася.

Кримська революція намагалася реалізувати всі демократичні, соціалістичні і національні пориви свого народу, проте була знищена силами більшовиків, які почали загарбницьку війну проти кримських татар і їх держави та встановили тут диктатуру.

Варто відмітити, що серед більшовицьких сил також були талановиті, щирі і вмілі кримсько-татарські комуністи-самостійники.

Більшовики планували зробити з Криму «Ізраїль», а саме — масове переселення єврейського населенния для формування там єврейської республіки/автономії, щоб приборкати і кримський і єврейсько-сіоністський визвольні рухи, перехопити ініціативу, проте як територіалісти і сіоністи, так і кримські татари були абсолютно проти такого рішення. Ця політика провалилася і більшовики перейшли до більш стандартних методів побудови диктатури і провокування національних конфліктів.

До кримськотатарських націонал-комуністів належали Фірдевс, Меметов, Ідрісов, Дерен-Айєрли, Булушев, Ногаєв, Кіпчацький, Одабаш, Ісхакова, Айвазов, Сеттаров, Муслюмов, Ягьєв, Озенбашли, Чобан-Заде, Хаттатов, брати Боданінські та інші. Їхні політичні погляди можна визначити як «комунізм з кримсько-татарським обличчям». У так званому «Листі 16-ти» вони переконували московських лідерів: у Криму через національну специфіку не можна проводити розкуркулення та колективізацію, а заплановане переселення туди євреїв призведе до катастрофи. Таку позицію у Кремлі кваліфікували як «випинання національних інтересів на шкоду класовим». У лютому 1928 року 17 керівників Криму на чолі з Велі Ібраїмовим були заарештовані у Сімферополі за звинуваченням у шпигунстві на користь Туреччини і 9 травня розстріляні. Упродовж наступних трьох років за «процесом 63-х» та у справі партії «Міллі фірка» було розстріляно та ув’язнено три з половиною тисячі кримськотатарських інтеліґентів. — пише Сергій Грабовський

Окупація Криму була одним з величезного списку злочинів більшовизму періоду Леніна, включаючи диктатуру, масові репресії, знищення робітницького і селянського руху та практика так званого "переселенського колоніалізму" в Криму та Центральній Азії, разом з політиками голоду і провокування національних конфліктів. Всі ці практики, започатковані Леніном як керівником РКП(б) були успадковані і значно розвинуті Сталіном, що остаточно винищив будь-який "націонал-комунізм" у Криму так само як був запеклим ворогом мусульманського соціалістичного і комуністичного руху.

Для тих, хто бажає ознайомитися детальніше, рекомендую книги Андрія Іванця «Перший Курултай: від кримськотатарських установчих зборів до національного парламенту (1917-1918 рр.)», «Кримська проблема в діяльності УНР періоду Директорії», "Кримський вектор політики Української Центральної Ради", Історія Криму та кримськотатарського народу, Кримськотатарський національний рух у 1917–1920 рр. за архівами комуністичних спецслужб та Участь у вересні 1917 року кримськотатарської делегації у київському З’їзді народів-федералістів та його вплив на розгортання кримськотатарського національного руху (так, я дуже поважаю Андрія Іванця, сподіваюсь я правильно відмінюю його фамілію. Це дуже достойний автор, тому приводжу такий список. Зараз вивчення історії Криму майже неможливо - бо всі архіви окуповані.)

Крім цього, є неймовірна книга нині покійного Юнуса Кандима "Не заросте травою поле бою", про першого голову уряду Криму, лідера національного руху, переконаного соціаліста, муфтія, та навіть часткого младотюркського революціонера в один період його життя, Ч. Челебієва (Н. Челебіджіхана). На жаль, книжку дуже складно знайти в онлайні чи офлайні, тому заходьте в гості на читацький гурток)

Саме на честь муфтія, революціонера соціяліста та першого голови уряду Криму Номана Челебіджіхана названий кримсько-татарський батальон у ЗСУ.

Разом з тим, Н. Челебіджіхан був окрім революціонера, ще талановитим поетом. Один з його віршів став гімном короткоїснуючої Кримської Народної Республіки

Я поклявся кров обмити з ран твоїх, народе мій,

бо чому повинні гнити братчики мої в ярмі?

І якщо в житті спокійнім не терпітиму за них,

кров гаряча до краплини висохне нехай в мені!



Я поклявся світло правди в темний край принести мій,

бо чому не може брата брат побачити в пітьмі?

І якщо від цього горя не болітиме мені,

то нехай наплачу море я кривавими слізьми!



Я поклявся, давши слово за народ померти мій,

втішити його в недолі, сльози витерти рясні.

Бо якщо я навіть ханом буду жити сотні літ,

все одно пора настане в землю полягти мені!

​​By Arash Azizi "Омана однієї держави: Ігнорування національних прагнень палестинців та ізраїльтян не вирішить їхній конфлікт."

Проте, якою б жахливою не була націоналістична історія, національні ідентичності неможливо звести лише до виключення (ізоляції) і кровопролиття. Ці ідентичності вистояли саме тому, що вони продемонстрували силу об’єднати мільйони людей у значущі спільноти. Історик Бенедикт Андерсон відомий своїми критичне ставлення до націоналізму. Але він також оцінив його інтегративні якості і зазначив, що «незалежно від фактичної нерівності та експлуатації, які можуть переважаючи в кожній, нація завжди мислиться як , глибоке, значуще, горизонтальне товариство». І ізраїльтяни, і палестинці виявили глибоку прихильність не лише до своєї спільної батьківщини, але для своїх власних націй, саме в цій формі «Горизонтального товариства».

Едвард Саїд, який залишився відданим своїй палестинській ідентичності через довгі роки вигнання, сьогодні відомий своєю прихільністю рішенню "однією держави". Часто втрачають те, що він вірив у двонаціональний варіант такої держави, яка б визнавала національні права [та мала національну-територіальну автономію] обох громад в Ізраїлі/Палестині: ізраїльських євреїв та палестинських арабів. Він також визнав необхідність розпочинати з імплементації рішення "двох держав", щоб в майбутньому така державна єдність могла утворитися

Сильні почуття національної приналежності пояснюють чому ідея "об'єднаної демократичної держави" зазвичай [без значної уваги до національного питання] не знаходить підтримку серед ізраїльтян або палестинців. Жодна значна політична сила ні в Ізраїлі, ні в Палестині не підтримує такий варіант.

Ні ізраїльтяни, ні палестинці нікуди не підуть і не здадуть свою національну ідентичність. Тих, хто справді хоче миру та справедливості на Святій Землі повинні почати з визнання цієї реальності. До Ізраїлю можна і потрібно ставитися критично і вимагати припинити окупацію і обструкцію палестинського суверенітету. Але ні Ізраїль, ні Палестину ніхто не змусить зробити етно-національний суїцид.

У 1946 р. Петро Полтава, референт пропаганди ОУН, писав:

Вживається в нас також часом такого окреслення як «червоні окупанти», «червоні» кати, тощо. Так як большевики не мають нічого спільного з комунізмом ані соціалізмом, так не мають нічого спільного і з червоним прапором, який символізує справедливу, по суті, боротьбу робітничої кляси за своє визволення. Ця боротьба під тим самим прапором ведеться в світі ще й сьогодні, і ми оцінюємо її як справедливу боротьбу, як прогресивне явище

В своїх працях, які тоді виражали публічну лінію ОУН після ІІІ збору, він неодноразово підкреслював важливість поваги до всіх народностей, необхідність агітації російською мовою серед росіян і російськомовних українців (категорії українців, в існуванні якої зараз відмовляє Фаріон та деякі інші політики, що вважають що "російськомовні українці" і "україномовні українці", так і іншомовні українці це якісь окремі національні групи), багатопартійної системи, антифашизму і демократизації і соціалізації економіки

Такі думки виражали багато реформаторів з ОУН, як от такі українські герої Євген Стахів, есер Стасюк, дисидент Данило Шумук, націонал-комуніст Михайло Степаняк, головнокомандувач Василь Кук, двійкарі Лев і Дарія Ребети і багато інших. Реформаторська течія в ОУН з 1943 р. перехопила ініціативу, хоч ніколи і не була повністю домінуючою.

Багато з реформаторських думок також поділяла ранішня "ліва" група ОУН на чолі з Іваном Мітринґою та Тарасом Бульбою-Боровцем, що задекларувала гасло "Воля народам, воля людині" і створила Українську Революційну Партію Робітників і Селян, проте, відомо що вони поділяли антисемітські погляди.
Загалом, серед руху спротиву фашизму та національно-визвольним рухам і той час антисемітизм був вкрай розповсюдженим явищем, і українці нічим не кращі від західних або східних європейців, як би деякі історики не намагалися це показати. Невідомо, наскільки ці погляди впливали на дії групи Мітринґи під час Другої Світової війни, і невідомо, чи Мітринґа від цих поглядів відмовився. Відомо, що Бульба-Боровець ні

Один з найважливіших моментів у змінах в ОУН після ІІІ надзвичайного збору, який проголосив програму ОУН на основах мультикультурності, багатопартійності і демократичного керування економікою, було створення націонал-комуністичними, лівими і націонал-демократичними активістами ОУН Народно-Визвольної Революційної організації, що позиціонувалася як розрив з тоталітарною ідеологією.

Разом з тим, як це часто підкреслює Іван-Павло Хімка, рішення ІІІ збору необов'язково виконувалися у реальність, і скоріше для багатьох були декларативними. І хоч сила реформаторів була значна, ультраправі тенденції упівців також нікуди не зникали. Часто, окрім позитивних персонажів реформаторів і негативних — відвертих прихильників гітлеризму і донцовщини, що співіснували в одній організації, є величезна кількість людей, які доклали неймовірних зусиль і геройств для визволення Україні і одночасно приймали участь у злочинах, в тому числі і масових вбивствах, включаючи дітей і жінок, за національністю.

На жаль, зараз дослідження теми ОУН, УПА і демократичної опозиції в ній вкрай політизоване і скоріше схоже на політичну дискусію, а не на серйозний історичній підхід. Замість засобів компаративного аналізу, порівняння з іншими схожими рухами різних ідеологічних спрямувань і країн, як от французьким спротивом, В'єтконгом, Армією Крайовою, усташами, тощо та об'єктивної оцінки за загальними критеріям внеску національно-визвольній боротьбі УПА, Радянській армії, Західних армій, в дискурсі домінує непропорційність і непослідовність у оцінках.

Сьогодні у 1920 р., більшовицькі війська зазнали остаточної поразки проти латвійських солдат, революційних робітників і селян та всіх громадян нової республіки.

Згодом були проведені Установчі збори, що утвердили Латвію як демократичну, багатопартійну республіку.

Найбільшою партією Установчих зборів стала марксистська Латвійська соціал-демократична робітнича партія. Соціал-демократи грали вирішальну роль у здобутті і захисті Незалежності Латвії і демократії від російського імперіалізму.

Байден, найбільш прогресивний президент США за останні 50 років, відомий своєю підтримкою профспілок і робітництва. Йому також належить відповідь, що стала популярною в інтернеті: «платіть їм більше» на питання «що робити, коли американці більше не хочуть працювати?»

Разом з тим, реакція США щодо нового витоку Палестинсько-Ізраїльського конфлікту хоч і була незадовільною, проте зараз ми знаємо про перемовини США для досягнення перемир‘я і позасценового давління на уряд Нетаньягу задля зменшення жертв від вторгнення у Газу

Вчора було анонсовано, що США готові заборонити видачу віз ізраїльським екстремістам, які нападають на палестинців на Заході та оселюються на Західному березі річки Йордан.

Дії американського уряду недостатні, проте через наявність прогресистів при владі, є найбільш пропалестинськими за всю історію США. До того ж, помагає прихильність Байдена до «рішення двох держав» та конфлікт з Нетаньягу, якому вже не один десяток літ (включаючи заклик Нетаньягу американцям голосувати за Трампа, який він зробив у порушення протоколу під час минулих виборів)

Офіційний тік-ток соціалістів і демократів:

https://www.tiktok.com/@socialistsanddemocrats/video/7302152538357271841

16 листопада Білий Дім опублікував "Меморандум щодо розширення можливостей працівників, прав і високих стандартів праці в усьому світі". Хоч і практичної сили він не має, це декларативна заява, що описує цілі адміністрації США щодо внутрішньої і зовнішньої політики.

В Україні, США роками просувала кращі стандарти праці за рахунок діяльності USAID та інших пов'язаних організацій і фондів. Так само, макроекономічна допомога України, яка відбувається за рахунок США, як одну зі своїх умов включає залучення організованого робітництва до прийняття рішень. Зараз, прогресивна адміністрація Демократичної партії, що знаходиться при владі, ще більше зосереджується на необхідності справедливої праці.

🔺Трудові права є ключовими для нашої національної та економічної безпеки та ефективної зовнішньої політики. Відповідно, моя адміністрація прагне забезпечити високі трудові стандарти, залучити голоси працівників до столу прийняття рішень і забезпечити дотримання правил проти несправедливої ​​трудової практики, включаючи примусову працю та відмову в праві на організацію. Ці зусилля сприятимуть нашій меті зміцнення справедливої ​​та відкритої міжнародної економічної системи, яка дозволяє нашим компаніям залишатися конкурентоспроможними, а також захищає наші робочі родини

🔺Сприяти інклюзивним ринкам праці та правам усіх працівників, у тому числі тимчасових працівників, працівників платформ, працівників із нестандартними формами зайнятості та працівників неформальної економіки, яка не регулюється державою та залишає працівників поза охопленням законодавства про працю та соціальної політики

🔺Враховувати потреби жінок; осіб з обмеженими можливостями; лесбіянок, геїв, бісексуалів, трансгендерів, квір та інтерсексуальних осіб; інших спільнот, які не отримують належного визнання; та інших осіб, які історично недостатньо представлені або вразливі до трудових зловживань

🏛Агенції, які працюють за кордоном, повинні розглянути заходи щодо сприяння, в тому числі в приватному секторі, високим стандартам праці; перспективним інвестиціям, які ведуть до добре оплачуваної, безпечної, здорової та гідної роботи з повагою до трудових прав; та інноваційним практикам ініціатив залучення робітників до спільного керівництва з дотримання трудових прав

​​Багато людей знають економічну теорію "загальної рівноваги" щодо попиту і пропозиції. Це та теорія, яку зазвичай, дуже спрощено викладають в українських закладах, де здобувається економічна освіта. Часто, корисні теорії, що взяті в абсолют, стають своїми протилежностями і відживають свою корисність в їх примітивізації.

💹 Проте, мало хто знає, що теорія "загальної рівноваги" попиту і пропозиції, Леон Вальрас, її автор та один із засновників загалом так званої "неокласичної" школи економіки розробляв не як теорію капіталізму, а як теорію соціалізму.

"Мене точно звинуватять у перебільшенні та соціалізмі, якщо я зараз прийму позбавити пролетаріат рабства і неволі. Але я прийму звинувачення. Я називаю себе демократичним соціалістом, тому що бачу в рабстві, підневільності і в пролетаріаті три емпіричні фази одного і того самого питання, а саме питання власності та оподаткування, або розподілу суспільного багатства між людьми в суспільстві"

🔺 У заохоченні робітників ставати власниками поєднується економічний прогрес із соціальним, оскільки вони «виконують свою велику економічну роль, яка полягає не в тому, щоб позбутися капіталу, але зробити кожного капіталістом, а також не менш важливу моральна роль, яка полягає в тому, щоб запровадити демократію в механізм виробництва та зробити бізнес справжньою школою активної політики» (Walras 1898: 261). "За кооперативною асоціацією останнє слово, найвищий успіх та остаточний розквіт індивідуальної ініціативи" (Walras 1896: 21).

🔺Створена у кінці 19 ст., ця теорія попиту і пропозиції позиціонувалася як теорія майбутнього соціалістичного ладу і його справедливого розподілу. Кооперативізм також вважався механізмом для послаблення тенденції до монополізації і таким чином ствердження конкурентного ринку. Хоч зараз теорія багато в чому застаріла (хоч все ще і використовується в університетах як біблійна істина), вона мала за свій старт соціалістичне суспільство, бо вважалося, негативні тенденції капіталізму не давали б можливості розвиватися конкуруючому ринку, так само як сам капіталізм був аморальним, бо був недемократичним і антисоціальним.

✅Разом з тим, Вальрас у 19 ст. підкреслював, що ринкова конкуренція також повинна бути підкріплена системою соціального забезпечення і розподілу. Зокрема, пропонував державне володіння землею і єдиний земельний податок як один з інструментів фінансування соціальних програм, тоді як кооперативна власність надавала б можливість подолання нерівності.

🌾 Великі агрохолдинги, орієнтовані на експорт сільськогосподарської продукції, були практично повністю паралізовані після повномасштабного вторгнення. Хто ж тоді забезпечує наявність продовольства на ринку й і фактично «годує» Україну, попри небезпеки й руйнування, викликані війною?

Відповідно до великого звіту про українську сільськогосподарську політику у воєнний час, саме сімейні фермерські господарства і дрібні землевласники сьогодні забезпечують їжею значну частину населення.

Попри це українська влада продовжує ігнорувати інтереси малих виробників і в рамках програм по відновленню України робить ставку на розвиток великого промислового виробництва. Чому такий вектор є не найкращим рішенням для досягнення продовольчого суверенітету та соціальної і екологічної стійкості, — читайте у звіті.

Вчора офіційний акаунт Українського посольства в Індії лайкнув мій минулорічний пост на річницю проголошення Української Народної Республіки ІІІ Універсалом Центральної Ради

"Високі збори! Грізний момент кривавої боротьби в Росії і на Україні, коли нема центральної власті, коли повстала і все шириться громадянська війна, що переходить уже і на Україну, вимагає від українських партій рішучих кроків, щоб зміцнити власть, зробити Україну базою революції і відси боронити здобу­ток революції в цілій Росії" — Грушевський

Третій універсал започаткував новий період української державності, як і українського соціалізму. УНР стала однією з найбільш прогресивних республік 20-го сторіччя, і майже відразу зазнала більшовицької агресії.

Сьогодні у 2013 р. невелика група молодих активістів своїми діями розпочала найбільш важливу за часів Незалежної України революцію.

Протест, що налякав злочинців при владі і вбивць в Кремлі, скоро охопив всю Україну, став прикладом величезної самоорганізації, національного і демократичного самовизначення.

Слава Героям.

Соціальна Європа: нереалізований шлях

Серед "батьків засновників" Європейського Союзу демократичні соціалісти посідають особливе місце. Ліві активісти стали найпершими провідниками ідеї "Єдиної Європи" як запоруки кооперації між народами та для будівництва підвалин миру без війни.

🔺Такі фундатори об'єднаної Європи, як бельгійський соціаліст Поль-Анрі Спаак (також співзасновник НАТО і подальший його генеральний секретар), італійський антифашист і демократичний соціаліст Альтьєро Спінеллі, засновник "Руху за федеральну Європу" і автор антифашистського і соціалістичного маніфесту за об'єднану Європу без війн, написаного із італійської в'язниці у 1941 р., зробили значний внесок у ідейний і фактичний вигляд майбутнього ЄС.

До цього, ідея об'єднаної Європи мала значний вплив серед італійських республіканських лівих націоналістів (в першу чергу Мадзіні) та соціал-демократів Австрії і Німеччини (Каутський)

Після Другої Світової, Соціалістичні партії були значною частиною дебатів щодо розвитку Європейського Союзу.

🔺Архітектор Європейської сільськогосподарської політики, Сіко Мансголт, радикальний соціаліст і президент Європейської Комісії, закликав до "пориву з капіталізмом", часто посилався на філософа і активіста німецької соціал-демократії Герберта Маркузе, підкреслював необхідність екологічних політик

📚У доповіді членів Європарламенту від соціалістів 1975 року, система, що була б схожа на "югославську модель робітничого самоврядування" згадувалася як модель переходу до «безкласового суспільства».

Загалом, соціалісти внесли великі зусилля для реалізації Європейського проєкту і ключових реформ, що стали базисом для Європейського Союзу. Проте, у 1970-і, "часи змін", все ж, прихильники соціальних, прогресивних і соціалістичних моделей ЄС програли прихильникам так званих "неоліберальних" або "ордоліберальних" реформ, які зокрема базувалися на обмеженні соціальних гарантій.

🏛Згодом, коли прихильники альтернативних моделей програли боротьбу ідей, ідея "Соціальної Європи" була найбільш представлена у відомій Європейській Соціальній Хартії, що виступає за взаємний з робітництвом контроль над капіталом, політику повної зайнятості та значних гарантій для прав працівників