Галичина і більшовизм

Кажуть, найкраща похвала — це похвала від опонента. «Правда, серед західньо-українських політичних організацій єдина Українська Соціалістично-Радикальна Партія займала весь час негативне становище до большевицького режиму в Україні, так само, як і до польського»

З реалій брутальної польської окупації, майже всі політичні сили Галичини так чи інакше мали значну советофільську течію. Серед націоналістів з УВО виділилась фракція з орієнтацію на Совітську Україну, такі ж фракції домінували націонал-демократичну, соціал-демократичну і християнсько-суспільну партію.

Багато населення і політичних діячів були обмануті більшовицькою ідеологією. Через опресію Польського режиму і асоціацію більшовиків з «європейськими лівими», орієнтація на леніністський режим була значною. У своїх споминах Антін Чернецький, соціал-демократ, перераховує друзів і партійних товаришів, які під впливом більшовицької пропаганди, стали на їх сторону, і як наслідок, були використані і замордовані ЧК і НКВС.

Після другої світової війни на Заході опинилося чимало наддніпрянців, які об'єдналися навколо письменника та політика Івана Багряного, який очолював Українську революційно-демократичну партію. А ще він намагався схилити еміграцію на підтримку свого кіна - "Один вдалий кінофільм український вартий в сто раз більше, аніж вся наша еміґраційна політична мишача метушня!". Про це більше тут - https://www.istpravda.com.ua/articles/2023/06/7/162640/

​​Іванна Блажкевич, справжня героїня української боротьби.

Іванна Блажкевич народилась в с. Денисові, під Тернополем у 1886 р. за роки свого життя зробила значний внесок в український, соціалістичний, кооперативний і феміністичний рухи.

У Тернополі стала однією з провідних лідерок кооперативного і соціалістичного руху. Зокрема, відкрила секцію кооперативи «Сільський Господар» та заснувала Тернопільське товариство «Власна Поміч» — читальні та комітету допомоги.

Революційну пору застала у Львові. Була однією з перших, хто присягнувся Українській державі на Західній Україні, активно приймала участь у перебранні влади українцями у містах нинішньої Івано-Франківської області. За революційну діяльність, розшукувалась польським військом і була змушена жити місяцями у лісі, щоб не бути вбитими поляками.

За окупаційної влади, продовжила роботу у Соціалістично-радикальній партії. 1928 р. Подалась від партії у вибори у Сойм. За це, місцеві поляки вбили її двох дітей і пригрозили подальшими нападами.

У 1938 р. у ході «пацифікаційних акцій» польська поліція за політичну діяльність у соціалістично-радикальній партії переломали їй руки.

З розпуском Соціалістично-Радикальної партії і Радянської окупації відходить від політичного життя. Відома кооператорка і соціалістка прожила до 1977 р. Займалась письмом, працювала директоркою школи. За деякими данними, переховувала в себе бувшу партизанку УПА, присвятила себе літературній діяльності.

«Студент хімії Юськевич заявив, що коли Бог є проти України, то він такого Бога не визнає і визнавати не буде (…) дорікав церкві, що вона не має емблеми тризуба (…) Аж прийшлось мені, соціялістові, зʼясувати молодим бандерівцям, що з Богом не можна поводитися «запанібрат», (…) та що емблемою християнства є таки хрест»

Партії Європейських лівих розкололась, щоб створити нову групу разом із партіями Центральної та Східної Європи, зосереджену на міцній проукраїнській, феміністичній платформі

https://www.euronews.com/my-europe/2024/09/09/european-left-party-splits-as-new-group-eyes-new-central-and-eastern-countries

​​Але революція (хоч не така велика) французького пролетаріату не передала історії ні одного імені професіонального ката і ні одного такого «майстра» не назвала «робітником» і «товаришем». Бо вона вже була вища етично (з погляду релігії поступу), вона не виклинала ні білого, ні червоного жаху, вона не будувала алтаря святій діві гільйотині, не танцювала навколо неї канібальських танців і не вибирала їй великих жерців, не справляла кривавої оргії, не мала, правда, такої великої одваги незаконності, але й не грала робила комедії трибуналів, не кинула нікому під ноги ні королівської, ні інших людських голов і не встановила революційного «3-го отделения», не видала ніякого «указу об усилении охраны» і не мала сили відбитись від своїх ворогів і трагічно полягла в нерівному бою, але певне серед її «громади» (commune) справді не було ні шахраїв, ні трусів, бо після недовгої та повної влади комуни голодних паризьких пролетарів ні один шеляг не пропав з державної скарбниці – це мусили сконстатувати і вороги (директорія знайшла державну скарбницю порожньою після «великих років» і великих мужів високої цноти), ні один комунар не забагатів на продажі зброї ворогам або хліба голодним і ні про одного комунара нема навіть легенди, щоб він затремтів перед розстрілом, або щоб просив помилування. (...)

Гріхи її можна судити, але про неї з більшим правом можна сказати: вона «багато любила». (...)

Після комуни не лишилось нової форми гільйотини, нової версії цього буржуазного вдосконалення Брутового меча, ні нового видання закону про підозрілих, цього буржуазного варіанту промови Ціцерона проти Катіліни (з фіналом caveant consules, бо паризькі комунари були нащадками Спартака, а не Брута і Ціцерона і не вірили в спасенну силу цезаревбивства і шпіонсько-катівської процедури, вони вірили в повстання, одважну і одкриту війну, але без класичних і середньовічних варварств.

Вони полягли, як і Спартак, але дух Спартака не поліг вкупі з ними, а знайшов собі нову форму. Вони, хоч не заборонили виступати наперед «буржуям», виступали сами, без опіки буржуїв і показали ділом, що психологія новітнього свідомого пролетаріату, його революційна практика, його етика пішла за поступом, а не навспак, тимчасом, як спосіб боротьби Кавеньяка, Меттерніха, Муравйова в той самий час і навіть пізніше показали, що представники інших класів власне пішли навспак від ідеала, або принаймні не доросли до рівня сучасної прогресивної етики. Можна не вважати святою пам’ять Комуни, але поважати її логічно і натурально для еволюціоніста і поступовця наших часів.

Леся Українка, Ціна Поступу

З нагоди Дня спортовця і пам‘яті Василя Кука – генерала Української Повстанської Армії в м.Буську, за підтримки керівництва Буськоі ОТГ та Красненськоі ОТГ голова Золочівської районної організації Народного Руху України Сергій Бондаренко організував щорічний захід – велопробіг.

Читати

Більше інформації👨‍💻:
www.rukh.team
http://t.me/rukhteam
https://www.instagram.com/nru.ua/

«Мені здається непрактичною гадка двоязичного видання. Російської літератури і так виходить незмірно більше, ніж української, і грошей з української території пішло на те вже стільки, що пора нам „вертати своє”. Я вважаю слушним, щоб скоріш, наприклад, „Революционная Россия” видавала в свій кошт переклади своїх видань на українську мову, ніж щоб молоді убогі українські організації видавали російські праці, бо для кого вони мають служити? Коли для Великоросїі, то ми заубогі на такі дарунки „старшим братам” – ми і вже й так дали їм більше, ніж самі взяли, навіть „податків крови” для терористичного руху, – коли ж ті російські видання призначаються для України, то се не наше діло служити „обрусению”, хоч би й революційному» … «Я була б рішуче проти такої трати тяжко зібраних фондів українських» (Леся Українка, «Хронологія», стор. 667).