1 вересня 2018 р. помер український лівий дисидент, людина, чиє серце тяжіло до прав людини, автор "Право жити: Україна в складі СРСР, людина в системі тоталітарного соціалізму" та "Програма української партії демократичного соціалізму і державної незалежності

Я написав три статті у пам'ять Юрія Бадзя. Найбільш повна праця була опублікована на Інституті Мазепи: "Дисидентський соціалізм Юрія Бадзя"

Не сумніваючись, що після обшуку (лютий 1979 р.) і вилучення рукопису (незакінченого) дисидентського трактату-монографії „Право жити” арешт неминучий, ми з дружиною пізно ввечері гуляли вулицями поблизу дому й обговорювали ситуацію. Що передати у світ, як сформулювати твою позицію, запитала дружина. Формула в мене була готова: гуманізм, патріотизм, демократія, соціалізм. Саме в такій послідовності, це суттєво, наголосив я.

Харківські соціалісти-революціонери вимагають державну незалежність України, ще до існування УНР.

Дякую Віталію Носачову за його цікаві пости в фейсбуці.

«Це вплинуло навіть на Дашинського, лідера ППСД (Польська Соціал-демократична партія Галичини). Коли до нього, до Кракова, приїхав член екзекутиви ППСД Іван Жовнір і заявив йому, що він виходить з ППС (Польська Соціалістична Партія) і переходить до УСДП (Українська соціал-демократична партія), зворушений Дашинський обняв Жовніра і сказав: «так, ти маєш рацію, іди до своєї української партії, до УСДП»

1911 р.

Контекст: Український соціал-демократичний рух був підпорядкований польському і цензурувався у рамках польського шовінізму і під приводом «боротьби з сепаратизмом». Тоді, молоді українські соціал-демократи виступили з ініціативою унезалежнення українського соціал-демократичного руху від польського.

Товариство українських робітників «Поступ» — обʼєднувало в собі марксистів і немарксистських українських соціалістів України, існувало закордоном, організовувало культурні події, сприяло міжпартійній комунікації, міжнародній і військовій роботі. Існувало в роки першої світової війни

Також, повʼязаний, але не тотожний, раніше виходив журнал «Поступ», від обʼєднання соціалістичної молоді і студенства на західній Україні «Молода Україна»

Галичина і більшовизм

Кажуть, найкраща похвала — це похвала від опонента. «Правда, серед західньо-українських політичних організацій єдина Українська Соціалістично-Радикальна Партія займала весь час негативне становище до большевицького режиму в Україні, так само, як і до польського»

З реалій брутальної польської окупації, майже всі політичні сили Галичини так чи інакше мали значну советофільську течію. Серед націоналістів з УВО виділилась фракція з орієнтацію на Совітську Україну, такі ж фракції домінували націонал-демократичну, соціал-демократичну і християнсько-суспільну партію.

Багато населення і політичних діячів були обмануті більшовицькою ідеологією. Через опресію Польського режиму і асоціацію більшовиків з «європейськими лівими», орієнтація на леніністський режим була значною. У своїх споминах Антін Чернецький, соціал-демократ, перераховує друзів і партійних товаришів, які під впливом більшовицької пропаганди, стали на їх сторону, і як наслідок, були використані і замордовані ЧК і НКВС.

Після другої світової війни на Заході опинилося чимало наддніпрянців, які об'єдналися навколо письменника та політика Івана Багряного, який очолював Українську революційно-демократичну партію. А ще він намагався схилити еміграцію на підтримку свого кіна - "Один вдалий кінофільм український вартий в сто раз більше, аніж вся наша еміґраційна політична мишача метушня!". Про це більше тут - https://www.istpravda.com.ua/articles/2023/06/7/162640/

​​Іванна Блажкевич, справжня героїня української боротьби.

Іванна Блажкевич народилась в с. Денисові, під Тернополем у 1886 р. за роки свого життя зробила значний внесок в український, соціалістичний, кооперативний і феміністичний рухи.

У Тернополі стала однією з провідних лідерок кооперативного і соціалістичного руху. Зокрема, відкрила секцію кооперативи «Сільський Господар» та заснувала Тернопільське товариство «Власна Поміч» — читальні та комітету допомоги.

Революційну пору застала у Львові. Була однією з перших, хто присягнувся Українській державі на Західній Україні, активно приймала участь у перебранні влади українцями у містах нинішньої Івано-Франківської області. За революційну діяльність, розшукувалась польським військом і була змушена жити місяцями у лісі, щоб не бути вбитими поляками.

За окупаційної влади, продовжила роботу у Соціалістично-радикальній партії. 1928 р. Подалась від партії у вибори у Сойм. За це, місцеві поляки вбили її двох дітей і пригрозили подальшими нападами.

У 1938 р. у ході «пацифікаційних акцій» польська поліція за політичну діяльність у соціалістично-радикальній партії переломали їй руки.

З розпуском Соціалістично-Радикальної партії і Радянської окупації відходить від політичного життя. Відома кооператорка і соціалістка прожила до 1977 р. Займалась письмом, працювала директоркою школи. За деякими данними, переховувала в себе бувшу партизанку УПА, присвятила себе літературній діяльності.