Сьогодні я дізнався, що відомий "Pledge of Allegiance" (Клятва вірності прапору США) написав соціаліст, глибоко релігійний баптистський лідер секулярних поглядів. Ще одна цікава сторінка історії США і соціалізму.

Франціс Белламі (не плутати з Едвардом Белламі — класиком американського соціалізму 19 ст. — Едвард кузен Франціса) був християнським соціалістом, який «захищав «права трудящих і рівний розподіл економічних ресурсів, що, на його думку, було невід’ємним ученням Ісуса». У 1891 році Белламі був змушений піти з бостонської кафедри за проповідування «проти зла капіталізму», і зрештою взагалі припинив відвідувати церкву після переїзду до Флориди, як повідомляється, через расизм, свідком якого він там був. Кар'єра Франциска як проповідника закінчилася через його схильність описувати Ісуса як соціаліста

«Нове християнство» французького філософа Анрі де Сен-Сімона, яке наголошувало на використанні науки для подолання бідності, вплинуло на Белламі та багатьох «нових сен-симонян». Вони бачили націоналізацію (деприватизацію) та державну освіту як рішення проблеми.

У 1889 р. Белламі був віце-президентом-засновником і написав кілька статей для Товариства християнських соціалістів, масової організації, заснованої в Бостоні. Газетою Dawn керували його двоюрідний брат Едвард і Френсіс Віллард. Френсіс Белламі писав про золоте правило і цитував уривки з Біблії, які засуджували жадібність і жагу до грошей. Він також був головою освітнього комітету.

Белламі пропонував уроки громадської освіти з такими темами, як «Ісус соціаліст», «Що таке християнський соціалізм?» і «Соціалізм проти анархії». Важливо відзначити, що Франціс Белламі також тримався расистських поглядів щодо іміграції, вважаючи що імігранти можуть погрожувати "расовим характеристикам" США

https://bigthink.com/culture-religion/the-socialist-roots-of-the-pledge-of-allegiance/

Що це означає для нас? Коли ми тримаємо руку на серці під час виконання гімну, можна згадати звідки цей, вже важливий і тепер повний нашого, свого символізму, ритуал, пішов

​​Доволі відомими є гіганти української кооперації 20-го століття, молочарний «Маслосоюз», швейний жіночий кооператив «Труд». В умовах польської окупації, ці оорганізовані працівниками підприємства випускали більш якісний і конкурентний товар, ніж аналогічні польські приватні і кооперативні підприємства. Все це при організації виробництва повністю на демократичних і соціальних засадах.

Проте, такі успіхи були б неможливі без талановитих кооператорів і кооператоррк. Одна з найбільш формативних людей кооперативного руху Галичини, Ольга Бачинська, директорка Маслосоюзу з 1924 р., засновниця кооперативу «Труд», докладала дні і ночі для розвитку української кооперації.

Праця Бачинської дуже швидко стала відомою не лише в її рідному місті Стрию, а й по всій Галичині. «Маслосоюз» і «Труд» розростались, а численні інші організації завдяки її роботі змогли знайти і отримати початковий капітал (за її вміння знаходити фінансування і кропітливу роботу бухгалтерки вона отримала псевдонім «залізний касієр»)

Стрімкий розвиток кооперації Бачинська завжди поєднувала з розвитком місцевих спільнот. Зокрема, на гроші кооперації було побудовано Народний дім у Стрию, організовано безліч феміністичних і жіночих подій. Сама Ольга Бачинська, поза кооперативною діяльністю, відіграла ключове значення у зародженні українського феміністичного руху у Стрию. Вона приймала участь у створенні Союзу Українок та Товариства опіки над слугами і домашніми помічницями, що займалось допомогою і захистом прав прислуги та працівницями догляду.

В українській історії запамʼяталась не лише як талановита кооператорка і передова активістка тоді зароджуючогося феміністичного руху, але є дослідниця і колекціонерка української вишиванки.

http://www.zerno.org.ua/articles/coop/403-жіночі-обличчя-кооперації-xx-століття

Жіноче обличчя української кооперації і вишиваних орнаментів

https://localhistory.org.ua/texts/statti/olga-bachinska-kolektsionerka-vishivanikh-ornamentiv/

Про Маслосоюз. Багато матеріалів присвячені на каналі кооперативній економіці і економічній демократії. На думку автора, кооперативна власність повинна замінити авторитарні і антисоціальні форми власності. Проте, це не є новою ідеєю для України. Протягом історії, кооперація була синонімічна з українським національним рухом, а приватна і експлуатативна економіка вважалось чимось навʼязаним. Для ознайомлення, я публікую матеріали з кооперативної історії України

Маслосоюз — забута сторінка української кооперації

💹У 1938 році Маслосоюз мав 12 відділів, 26 оптових і 57 роздрібних магазинів. Його базу становили 136 районних молокозаводів. У Маслосоюз входило 205 тисяч фермерських господарств, що постачали молоко.

🥛Протягом усього міжвоєнного періоду українське молочне виробництво продовжувало зростати і стало поважною частиною економічного сектора. У 1937 році провідна польська газета Ilustrowany Kurier Codzienny писала: «Продукція Маслосоюзу добре відома в країні, а сама корпорація контролює всі молочні ринки колишньої Східної Галичини».

✅«Маслосоюз» став феноменальним успіхом в історії українського кооперативного руху. Зорганізований на демократичних і низових засадах, за принципом розподілу прибутку та виборності керівництва і системі «1 людина — 1 голос», кооперативний союз не тільки об‘єднував сотні тисяч людей в умовах окупації — а ще й зумів перебороти підтримане державою польське виробництво.

⚙️Українська кооперація в 20 ст. становила одну з опор українського життя, приймала участь у національно-визвольній боротьбі і організовувала український народ для соціальної «самооборони» — як проти експлуатації, так і проти пригнічення. Кооперативи активно фінансували культуру і освіту, а також створювали місцеву систему добробуту — яка захищала бідних під час злиднів і економічної нестабільності.

🇺🇦У розбудову кооперативного руху докладалися всі частини українського суспільства. У Західній Україні особливу, провідну роль в цьому процесі становили соціалістичні активісти Української Радикальної партії, заснованої І. Франко і М. Павликом та ліво-ліберальної Української націонал-демократичної партії

"Доба визиску селянської праці і зарібків робітника та трудової інтеліґенції буде тягтися так довго, поки селянство не візьме до своїх власних рук збуту всіх своїх продуктів через відповідні кооперативні організації"

Карло Коберський, доповідь "Господарська політика", з'їзд Української соціалістично-радикальної партії

Хоч зараз часто популярне анархістське бачення держави як чогось апріорі поганого, я не погоджуюсь з таким підходом. Держава має фундаментальну роль у активному захисті людей проти безправ'я і підтримування верховенства права; сама держава є фактично найвищим рівнем людської самоорганізації для виконання задач, які неможливі без держави, наприклад, загальної системи охорони здоров'я.

Розглядаючи кооперативну економіку, переконаний, що розвиток кооперації в майбутньому повинен йти паралельно впровадженню інструментів державного планування, регуляцій, формування ринків, побудови mission-based економіки. Тобто, економіки, яка функціонує не в хаосі конкуренції, а свідомо направлена на реалізацію загального добробуту, не лише втручанням у ринки і регуляцією, а і самим формуванням ринків і видозміни їх для досягнення певних задач.

Вважаю, що надання державі певної ролі в економіці дозволить не лише значно посилити розвиток і реалізувати соціальні задачі, але і значно демократизувати економіку, поставити її під владу народу, а не великих економічних акторів.

Балансування між централізацією і децентралізацією, індивідуальною автономією і загальним добробутом має можливість відкрити дорогу до абсолютно нових, соціальних і демократичних економік.

​​У кожній мудрій боротьбі за покращення людського життя одна з головних цілей, а часто й єдиною метою було досягти значною мірою рівності можливостей. У боротьбі за цю велику мету, нації піднімаються від варварства до цивілізації, і через це люди тиснуть вперед від однієї стадії просвітлення до іншої. Один із головних факторів прогресу є знищення особливих привілеїв. Суть будь-якої боротьби за здорову свободу завжди була і завжди має бути боротьба супроти особливих прав в однієї людини чи класу людей користуватися владою, чи багатством, чи становищем, чи імунітетом, які не були зароблені їхньою службою і досягненнями

На багатьох етапах розвитку людства цей конфлікт між людьми, які володіють більшим, ніж вони заробили, і людьми, які заробили більше, ніж вони мають центральна умова прогресу. У наш час це виглядає як боротьба вільних людей за свій повноправний інтерес і право на самоврядування проти особливих інтересів, які знищують будь-яке народовладдя. На кожній стадії, і за будь-яких обставин, суть боротьби полягає в тому, щоб зрівняти можливості, знищити привілеї та надати життю та громадянству кожної особи найвищу цінність як для себе, так і для суспільства

Практична рівність можливостей для всіх громадян, коли ми її досягнемо, матиме два великі результати. По-перше, кожна людина матиме справедливий шанс зробити з себе все, що в ній лежить; досягти найвищої точки, до якої досягли його здібності, без допомоги особливих власних привілеїв, не обмежена особливими привілеями інших. По-друге, рівність можливостей означає що ми отримаємо від кожного громадянина найвищу службу, до якої він здатний. Жодна людина, яка несе тягар особливих привілеїв іншого, не може дати суспільству ту службу, на яку вона справедливо має право.

— Американський прогресист Теодор Рузвельт, промова "Новий націоналізм", 1910

​​"Поза тими речами, які свідомо є витворами мистецтва, взяти не лише живопис і скульптуру та архітектуру, але форми та кольори всіх предметів домашнього вжитку, більше того, навіть облаштування полів для обробки землі та пасовищ, управління містами та наших доріг усіх видів; одним словом, поширюватися на зовнішній аспект нашого життя"

«Мистецтво», згідно з поглядом, який Морріс успадкував від Раскіна, «є вираженням людиною своєї радості від праці. З цього визначення випливає, що немистецьке суспільство — це суспільство, в якому праця була позбавлена ​​своїх радісних і мистецьких якостей: «Тепер головне звинувачення, яке я маю висунути сучасному стану суспільства, полягає в тому, що воно засноване на відсутності мистецтва: нещасливій праці більшої частини людей».

Що стало причиною такого захворюванння? Скажете, машинна праця? Що ж, я бачив процитований уривок з одного з давніх сицилійських поетів, який радів створенню водяного млина і насолоджувався працею, звільненою від необхідності ручної роботи; і це, безсумнівно, було б типовою природною надією людини, коли вона передбачала винайдення працезберігаючої машини". Не технології, а система господарства, що створює нещасливу працю.

З великим захопленням для себе, і часто з пошукам певного натхнення, я перериваюсь від моєї історичної роботи і від прочитання сучасних нових теорій і досліджень, перериваюсь на письменників, поетів, художників, утопістів і реалістів ранішніх прогресивних рухів.

Мені здається це все ще важливо. До того ж, скільки насправді ми можемо там знайти. На відміну від стереотипів, автори 19 ст. спокійно підіймали теми сексуальної свободи і толерантності до ЛГБТ, екологічної свідомості, важливості мистецтва, демократії і багатьох інших тем, що в нас здебільшого асоціюються з сучасністю пізнього 20 і 21 століть.

Разом з тим, це завжди можливість збагачувати своє бачення чимось, що в сучасному контексті і дискусіях може бути втраченим, але все ще залишатися актуальним.

Я завжди підтримував робітників, часто підтримував соціалізм, але рідко підтримував марксизм

"Соціальне питання — це не лише питання робітників... це питання кожного...воно повинно бути вирішене в повному обсязі і позитивно... соціальне питання - це питання моралі-аморальності, це питання насильства та ефективної гуманності"

— Т. Масарик, перший голова Чехословацької держави