Мало існує чогось більш шкідливого для ідеї соціальної справедливості та поступу, ніж сентимент до Радянського Союзу. Особливо у постсовку, але і глобально у світі. Суто через політичну реальність. Симпатики радянського минулого апелюють до порядку, сильної руки, традиційних цінностей, імперії, патерналізму. Це право-консервативні цінності. Але історично в нашому регіоні воно загорнуто у червоний прапор.

Уінстон Черчель казав, що консерватори майбутнього називатимуть себе комуністами ггг

Схожу тенденцію я бачу і з режимом Венесуели.

​​“Найвизначніший і незвичайно характерний український соціяльний демократ, що був ним з переконання і посвяти”

31 липня 1931 р. помер засновник Української Соціал-демократичної партії, журналіст, профспілковий діяч та та організатор робітничого руху в Галичині, Миколи Ганкевич

Ганкевич став глашатаєм марксизму у Західній Україні, розповсюджуючи нові матеріали, проводячи лекції і публікуючи матеріали на теми марксизму, фемінізму і української боротьби.

Співзасновник Радикальної партії і засновник Соціал-демократичної партії, Ганкевич, він став одним з найбільших впливових політичних діячів Західної України

Фемініст, був відомий своєю палкою прихильністю до жіночої справи. Входив в дискусії з більш консервативними представниками українського руху, іноді публікуючи матеріали, що майже повністю складаються з нецензурної лайки.

Був одним з тих, хто захищали УСДП від повороту на комуністичну платформу після початку польської окупації, був виключений з партії, коли її перебрали комуністи. У гнітючій атмосфері подавленої революції за збручем, він вступає в ППС, і намагається впливати на її українську політику. У відновлену некомуністичну УСДП він вже не вступає.

​​Іноді забувається наскільки важливою була Українська Народна Республіка. У світі не було подібних амбітних проєктів. Наша державність була побудована, виборена в неймовірно складних обставинах, і все ж, на умовах загальної кооперації, інтимного поєднання державного апарату і народу, народної економіки, соціального і інклюзивного патріотизму і глибокого демократизму.

Проблема, що нащадок УНР фактично забутий. В Україні майже винищенна республіканська ідентичність. Та ідентичність, до якої закликав Макрон у боротьбі з ультраправими (Республіка в небезпеці!), ідентичність, на якій була побудована Ірландія, тощо.

Продовження проєкту такої республіки, яка поєднує соціальну, демократичну, національну боротьбу, як на мене, повинно бути ціллю лівих та національно-демократичних сил. Та мрія, що запропонувала УНР, все ще є актуальною, і фактично недослідженою в сучасному політичному просторі.

Геннадій Єфіменко. Пост з фейсбуку

Про прилучення Суджанського повіту до Харківської губернії.

106 років тому, саме у серпні 1918 р., було адміністративно оформлено приєднання до України низки повітів насамперед Курської губернії.

Коротко про те, як загалом змінювався кордон у 1918 р. - у моїй статті.
Єфіменко Геннадій. Як вирішувалося питання про кордони між УНР/Українською Державою та РСФСР у 1918 р.? // За Ідентичність і Незалежність. Війна Росії проти України: історичні передумови, геополітичні паралелі. У 2-х кн. ‒ Кн. 1. К.: Кліо, 2022. -С.706-711.

Її переглянути можна тут: https://www.academia.edu/102227140/

Революційна пісня Івана Багряного, цікава частина лівої історії.


ВСТАВАЙ, НАРОДЕ..." Марш трудового народу (слова Іван Багряний, музика Григорія Китастого)

Вставай, вставай, Народе, з руїн вставай.
Вставай, вставай, Народе, з руїн,— вставай з руїн і пожарищ.
За кров дітей і за свій розіп’ятий Край
Вставай! Вставай! Вставай!
З глибоких шахт, з в’язниць і галер в морях,
Сини звитяг, Ми ідем в громах, ідем до судного бою.—
Ми діти Правди й бійці найстрашніших гроз —
Селянин. І шахтар. І матрос.
Громи гримлять, в загравах дрижить земля.
Громи гримлять. Вітчизна зове,— зове до помсти і кари.
З тобою нас не щадив меч ворожих зграй.
Суди ж! Карай! Карай!
З глибоких шахт, з понурих підземель —
З підземель.—
З степів і шахт Ми, як грізний господар земель —
Своїх земель.—
Ідем до бою за щастя і труд.— 3 вогнем. З мечем.
Вперед!

https://www.youtube.com/watch?v=qcYrNsMdPUA

Це була поезія, що супроводжувала збройні
національні змагання українського народу проти нацизму й радянської влади під керівництвом ОУН і УПА. Творцями цього українського культурного феномену стали М. Боєслав, М. Кушнір, П. Волош-Василенко та ін., часто безіменні учасники руху Опору [654]. До їхнього числа можна зарахувати й члена ОУН (Б) І. Багряного, який у воєнні роки працював обласним референтом пропаганди у Головному осередку пропаганди ОУН. Разом зі своїм товаришем і членом ОУН Й. Позичанюком І. Багряний написав для партизанських відділів декілька пісень («Ой над Дніпром, над Дніпром» та ін.) [ 193, c. 3]. Також поет створив чимало співомовок та коломийок, які виконували українські повстанці; малював агітаційні плакати [91, c. 71]. Плідною була співпраця І. Багряного у воєнні роки з композитором Г. Китастим. (див. розділ 2, параграф 2). Уже в еміграції твори Г. Китастого та І. Багряного «Марш Україна», «Марш поляглим», «Пісня про Тютюнника», «Вставай народе!», у виконанні різних мистецьких колективів у 1950 – 1980-ті роки прикрашали різноманітні концерти, зібрання із вшанування пам’яті С.
Петлюри, Світові конгреси вільних українців тощо

Пише Подобєд Олена Андріївна. Зауважу, що історія щодо ОУН(б) і Багряного мало досліджена. Складно сказати, чи він був насправді членом, чи був симпатиком, і який був його вплив.

Цікаво послухати В. Скальського. Всім рекомендую його книжку "160 днів Української Народної Республіки". Чудова, цікава і доступна праця

https://www.youtube.com/watch?v=F_86PLUwrFg

Білоруська соціал-демократична громада Чернігівщини

Історія білорусько-українських відносин революційного періоду малодосліджена; наявна інформація ж підтверджує міцну взаємодію між білоруськими і українськими революційними силами.

Зокрема, на Чернігівщині існувала ціла білоруська фракція Революційної Української партії. Цікаво, що білоруси долучились до української партії, а не до РСДРП.

Олександр Ільїн у своїй невеликій розвідці пише, що чернігівська білоруська фракція РУП видала більше нелегальної літератури, ніж то білоруські партії у Петербурзі і на теренах самої Білорусі. Таким чином, діяльність і підтримка з боку РУП посилила білоруську партійну справу.

Посылаем листок «Белорусской соц. дем. Громады Р.У.П. на Черниговщине», орга- низации, возникшей в самое последнее время. Соц.[иал]-дем.[ократическая] агитация среди белорусск.[их] рабочих и раньше велась нашей Партией, но эта агитация носила случайный и поэтому крайне непрочный характер. Таким образом, возникшая органи- зация поставит своей задачей агитацию и организацию белорусск.[ого] пролетариата уже более прочно.

(1905 р.)

Зовнішня політика і взаємодія УНР і БНР

На жаль, політика УНР до Білоруської держави була пасивною. Представники БНР лоббіювали щодо України ідею білорусько-української федерації та визнання незалежності Білорусі.

УНР в свою чергу визначалась поміркованою позицією, аргументуючи це умовами Брест-Литовського договіру. Конфліктною стала і позиція щодо кордонів. УНР не визнавала повністю етнографічний принцип щодо білоруських кордонів, ураховуючи стратегічне розположення залізниці Гомель-Пінськ, контроль над якою бажала мати. Питання кордону було відкладено і жодного остаточного рішення прийнято не було.

З державним переворотом і утворенням Гетьманської влади, дипломати БНР намагались співпрацювати з Українською державою у векторі пронімецької політики, через Україну ведучи перемовини з німцями щодо утворення білоруських збройних сил.

Продовжувались перемовини щодо федерації з незначною зацікавленістю з боку УД

З Директорією УНР білорусько-українські відносинии йшли у напрямку військового союзу і можливої федерації. Проте, цьому завадив пропольський курс Симона Петлюри. Варшавський договір 1920 р. виключав можливість будь-якого спільного фронту з білорусами.

Соціалізм романтичної епохи був чимось. Соціалізм Гюго, Морріса, Вальраса, Белламі, раннього Маркса і Каутського, лівий республіканізм Мадзіні і Гарібальді. Безліч інших мислителів, у тому числі феміністок, які сформували ранній республіканський соціалізм. І ті, хто на цьому виріс

Я думаю, що в романтизмі, революційному республіканізмі, радикальному лібералізмі, сміливих рухах за права людини приховані перлини, великі відкриття для лівих. Забуті дискурси емпатії, громадянства, гуманізму, які ми, ліві, втратили у вражаючій, але недосконалій спадщині марксистської доктрини

Українську Центральну Раду формувала трудова інтелігенція з широким залученням всього населення (представників до УЦР надсилали всі верстви населення з усіх куточків України, з усеможливих сіл, професій, виробництв, тощо). Серед представників УЦР не було жодної людини з багатих класів.

Проте інша частина теж цікава. Це "трудове" в трудовій інтелігенції, а що щодо інтелігенції? З усіх цих представників, важливо зазначити, була величезна кількість всебічно розвинутих, часто новаторських людей.

В УЦР налічувалась просто феноменальна кількість поетів, філософів, письменників, художників, музикантів, талановитих істориків, юристів. Була і технічна інтелігенція, і майже половина УЦР так чи інакше мала досвід кооперативної праці, де навчились адміністративним навичкам (зараз ми би назвали це "менеджерами")

Це щось втрачене з нинішнім брендом популістської політики. Особливо творчі професії. Коли ще талановитий письменник лідував уряд? У міністерствах теж було багато талановитих творчих людей. Абсолютно нормальною історією було, коли працівник міністерства у вільний час складав пісні і потім їх зачитував для своїх співпрацівників, а також для загалу, і пісні ставали народними.

УЦР змогла зібрати той ідеальний баланс, той зріз між усім, що було в суспільстві. Однією з моїх цілей є майбутнє України, де уряд так само буде складатися з всебічного складу населення, і де на депутатських посадах цілком легко можна буде побачити талановитих, новаторських (!) творців, народних музикантів (Не Вакарчука!), людей найрізних спеціальностей що мають свої, справді особисті, бачення, ідеї, тощо в такому ж масштабі і різноманітті.

Сьогодні я дізнався, що відомий "Pledge of Allegiance" (Клятва вірності прапору США) написав соціаліст, глибоко релігійний баптистський лідер секулярних поглядів. Ще одна цікава сторінка історії США і соціалізму.

Франціс Белламі (не плутати з Едвардом Белламі — класиком американського соціалізму 19 ст. — Едвард кузен Франціса) був християнським соціалістом, який «захищав «права трудящих і рівний розподіл економічних ресурсів, що, на його думку, було невід’ємним ученням Ісуса». У 1891 році Белламі був змушений піти з бостонської кафедри за проповідування «проти зла капіталізму», і зрештою взагалі припинив відвідувати церкву після переїзду до Флориди, як повідомляється, через расизм, свідком якого він там був. Кар'єра Франциска як проповідника закінчилася через його схильність описувати Ісуса як соціаліста

«Нове християнство» французького філософа Анрі де Сен-Сімона, яке наголошувало на використанні науки для подолання бідності, вплинуло на Белламі та багатьох «нових сен-симонян». Вони бачили націоналізацію (деприватизацію) та державну освіту як рішення проблеми.

У 1889 р. Белламі був віце-президентом-засновником і написав кілька статей для Товариства християнських соціалістів, масової організації, заснованої в Бостоні. Газетою Dawn керували його двоюрідний брат Едвард і Френсіс Віллард. Френсіс Белламі писав про золоте правило і цитував уривки з Біблії, які засуджували жадібність і жагу до грошей. Він також був головою освітнього комітету.

Белламі пропонував уроки громадської освіти з такими темами, як «Ісус соціаліст», «Що таке християнський соціалізм?» і «Соціалізм проти анархії». Важливо відзначити, що Франціс Белламі також тримався расистських поглядів щодо іміграції, вважаючи що імігранти можуть погрожувати "расовим характеристикам" США

https://bigthink.com/culture-religion/the-socialist-roots-of-the-pledge-of-allegiance/

Що це означає для нас? Коли ми тримаємо руку на серці під час виконання гімну, можна згадати звідки цей, вже важливий і тепер повний нашого, свого символізму, ритуал, пішов

​​Доволі відомими є гіганти української кооперації 20-го століття, молочарний «Маслосоюз», швейний жіночий кооператив «Труд». В умовах польської окупації, ці оорганізовані працівниками підприємства випускали більш якісний і конкурентний товар, ніж аналогічні польські приватні і кооперативні підприємства. Все це при організації виробництва повністю на демократичних і соціальних засадах.

Проте, такі успіхи були б неможливі без талановитих кооператорів і кооператоррк. Одна з найбільш формативних людей кооперативного руху Галичини, Ольга Бачинська, директорка Маслосоюзу з 1924 р., засновниця кооперативу «Труд», докладала дні і ночі для розвитку української кооперації.

Праця Бачинської дуже швидко стала відомою не лише в її рідному місті Стрию, а й по всій Галичині. «Маслосоюз» і «Труд» розростались, а численні інші організації завдяки її роботі змогли знайти і отримати початковий капітал (за її вміння знаходити фінансування і кропітливу роботу бухгалтерки вона отримала псевдонім «залізний касієр»)

Стрімкий розвиток кооперації Бачинська завжди поєднувала з розвитком місцевих спільнот. Зокрема, на гроші кооперації було побудовано Народний дім у Стрию, організовано безліч феміністичних і жіночих подій. Сама Ольга Бачинська, поза кооперативною діяльністю, відіграла ключове значення у зародженні українського феміністичного руху у Стрию. Вона приймала участь у створенні Союзу Українок та Товариства опіки над слугами і домашніми помічницями, що займалось допомогою і захистом прав прислуги та працівницями догляду.

В українській історії запамʼяталась не лише як талановита кооператорка і передова активістка тоді зароджуючогося феміністичного руху, але є дослідниця і колекціонерка української вишиванки.

http://www.zerno.org.ua/articles/coop/403-жіночі-обличчя-кооперації-xx-століття