Письмо Сенатора Байдена до Ханни Арендт

З часу цього рішення можемо (ще невпевнено, до перших опитувань поки складно визначити точно) сказати, що основні можливі негативні наслідки для президентської кампанії не справдилися. З часом буде зрозуміло, чи будуть позитивні.

Все більш вірогідним виглядає моє припущення, що замість соціал-демократичних змін і руху США вліво, який відбувся за Байдена, і ще більш лівої передвиборчої кампанії яку ми бачили в останні тижні, партія буде рухатися до більш центристських політик.

Сьогодні Сенатор Б. Сандерс, який все ще не підтримав символічне висунення К. Харріс натякнув на її відхід від більш прогресивних політик на користь центризму.

В свою чергу, більш праві політики Демократичної партії реорганізувались і збираються змагатися за місце віце-президента. Так само і ліві.

Найбільше зараз мене в Україні турбує три проблеми.

Соціальна нерівність

Відсутність контролю громадян за політикою

І абсолютна відсутність українізації

Прості реформи можуть це дуже легко вирішити. Підвищення податків і надання працівникам чесної частки їх підприємства, розділяючи його прибутки, і таким чином, інтимно вивчаючи потреби підприємства, спільноти, і бути залученим в його розвиток.

Формування громадських комітетів. Зараз абсолютно необхідний орган низової демократії. Громадський комітет, який буде складатися з усіх бажаючих, і найвпливовіших НДО, який б мав право надзору, цензури та відміни рішень міської ради. Також, повинні повернутися вибори в міськраду, за якою зараз у громади абсолютно нуль контролю.

Українізація помирає. Нам необхідні величезні внески і праця, щоб не просто всі «перейшли на українську», а щоб запалити «українство» в усій його красі і культурному різноманітті. Це підтримка художників і інших митців, музичних гуртів, архівістів, поетів. Змінення простору міст в процесі дерусифікації і декомунізації. Нові тренінги для вчителів і чистки в школах. Нові фільми. Комісії для перекладу всіх знаків і написів у місті українською, масові доступні уроки українською і багато, багато іншого. Це не робиться зовсім. Люди ростуть атомізовано і відірвано від своєї землі, її сили і історії, відірвано від величезної колективної пам‘яті і скарбу як рідна мова.

Думки вголос

У Венесуелі зберігається диктаторський режим Мадуро. Це один із багатьох прикладів авторитарних лівих режимів у всьому світі. Вибори, які відбуваються за кілька днів, мають силу зорганізувати людей проти диктатора.

Висловлюю солідарності всьому венесуельському народу у боротьбі з диктатурою.

Мало існує чогось більш шкідливого для ідеї соціальної справедливості та поступу, ніж сентимент до Радянського Союзу. Особливо у постсовку, але і глобально у світі. Суто через політичну реальність. Симпатики радянського минулого апелюють до порядку, сильної руки, традиційних цінностей, імперії, патерналізму. Це право-консервативні цінності. Але історично в нашому регіоні воно загорнуто у червоний прапор.

Уінстон Черчель казав, що консерватори майбутнього називатимуть себе комуністами ггг

Схожу тенденцію я бачу і з режимом Венесуели.

​​“Найвизначніший і незвичайно характерний український соціяльний демократ, що був ним з переконання і посвяти”

31 липня 1931 р. помер засновник Української Соціал-демократичної партії, журналіст, профспілковий діяч та та організатор робітничого руху в Галичині, Миколи Ганкевич

Ганкевич став глашатаєм марксизму у Західній Україні, розповсюджуючи нові матеріали, проводячи лекції і публікуючи матеріали на теми марксизму, фемінізму і української боротьби.

Співзасновник Радикальної партії і засновник Соціал-демократичної партії, Ганкевич, він став одним з найбільших впливових політичних діячів Західної України

Фемініст, був відомий своєю палкою прихильністю до жіночої справи. Входив в дискусії з більш консервативними представниками українського руху, іноді публікуючи матеріали, що майже повністю складаються з нецензурної лайки.

Був одним з тих, хто захищали УСДП від повороту на комуністичну платформу після початку польської окупації, був виключений з партії, коли її перебрали комуністи. У гнітючій атмосфері подавленої революції за збручем, він вступає в ППС, і намагається впливати на її українську політику. У відновлену некомуністичну УСДП він вже не вступає.

​​Іноді забувається наскільки важливою була Українська Народна Республіка. У світі не було подібних амбітних проєктів. Наша державність була побудована, виборена в неймовірно складних обставинах, і все ж, на умовах загальної кооперації, інтимного поєднання державного апарату і народу, народної економіки, соціального і інклюзивного патріотизму і глибокого демократизму.

Проблема, що нащадок УНР фактично забутий. В Україні майже винищенна республіканська ідентичність. Та ідентичність, до якої закликав Макрон у боротьбі з ультраправими (Республіка в небезпеці!), ідентичність, на якій була побудована Ірландія, тощо.

Продовження проєкту такої республіки, яка поєднує соціальну, демократичну, національну боротьбу, як на мене, повинно бути ціллю лівих та національно-демократичних сил. Та мрія, що запропонувала УНР, все ще є актуальною, і фактично недослідженою в сучасному політичному просторі.

Геннадій Єфіменко. Пост з фейсбуку

Про прилучення Суджанського повіту до Харківської губернії.

106 років тому, саме у серпні 1918 р., було адміністративно оформлено приєднання до України низки повітів насамперед Курської губернії.

Коротко про те, як загалом змінювався кордон у 1918 р. - у моїй статті.
Єфіменко Геннадій. Як вирішувалося питання про кордони між УНР/Українською Державою та РСФСР у 1918 р.? // За Ідентичність і Незалежність. Війна Росії проти України: історичні передумови, геополітичні паралелі. У 2-х кн. ‒ Кн. 1. К.: Кліо, 2022. -С.706-711.

Її переглянути можна тут: https://www.academia.edu/102227140/

Революційна пісня Івана Багряного, цікава частина лівої історії.


ВСТАВАЙ, НАРОДЕ..." Марш трудового народу (слова Іван Багряний, музика Григорія Китастого)

Вставай, вставай, Народе, з руїн вставай.
Вставай, вставай, Народе, з руїн,— вставай з руїн і пожарищ.
За кров дітей і за свій розіп’ятий Край
Вставай! Вставай! Вставай!
З глибоких шахт, з в’язниць і галер в морях,
Сини звитяг, Ми ідем в громах, ідем до судного бою.—
Ми діти Правди й бійці найстрашніших гроз —
Селянин. І шахтар. І матрос.
Громи гримлять, в загравах дрижить земля.
Громи гримлять. Вітчизна зове,— зове до помсти і кари.
З тобою нас не щадив меч ворожих зграй.
Суди ж! Карай! Карай!
З глибоких шахт, з понурих підземель —
З підземель.—
З степів і шахт Ми, як грізний господар земель —
Своїх земель.—
Ідем до бою за щастя і труд.— 3 вогнем. З мечем.
Вперед!

https://www.youtube.com/watch?v=qcYrNsMdPUA

Це була поезія, що супроводжувала збройні
національні змагання українського народу проти нацизму й радянської влади під керівництвом ОУН і УПА. Творцями цього українського культурного феномену стали М. Боєслав, М. Кушнір, П. Волош-Василенко та ін., часто безіменні учасники руху Опору [654]. До їхнього числа можна зарахувати й члена ОУН (Б) І. Багряного, який у воєнні роки працював обласним референтом пропаганди у Головному осередку пропаганди ОУН. Разом зі своїм товаришем і членом ОУН Й. Позичанюком І. Багряний написав для партизанських відділів декілька пісень («Ой над Дніпром, над Дніпром» та ін.) [ 193, c. 3]. Також поет створив чимало співомовок та коломийок, які виконували українські повстанці; малював агітаційні плакати [91, c. 71]. Плідною була співпраця І. Багряного у воєнні роки з композитором Г. Китастим. (див. розділ 2, параграф 2). Уже в еміграції твори Г. Китастого та І. Багряного «Марш Україна», «Марш поляглим», «Пісня про Тютюнника», «Вставай народе!», у виконанні різних мистецьких колективів у 1950 – 1980-ті роки прикрашали різноманітні концерти, зібрання із вшанування пам’яті С.
Петлюри, Світові конгреси вільних українців тощо

Пише Подобєд Олена Андріївна. Зауважу, що історія щодо ОУН(б) і Багряного мало досліджена. Складно сказати, чи він був насправді членом, чи був симпатиком, і який був його вплив.

Цікаво послухати В. Скальського. Всім рекомендую його книжку "160 днів Української Народної Республіки". Чудова, цікава і доступна праця

https://www.youtube.com/watch?v=F_86PLUwrFg

Білоруська соціал-демократична громада Чернігівщини

Історія білорусько-українських відносин революційного періоду малодосліджена; наявна інформація ж підтверджує міцну взаємодію між білоруськими і українськими революційними силами.

Зокрема, на Чернігівщині існувала ціла білоруська фракція Революційної Української партії. Цікаво, що білоруси долучились до української партії, а не до РСДРП.

Олександр Ільїн у своїй невеликій розвідці пише, що чернігівська білоруська фракція РУП видала більше нелегальної літератури, ніж то білоруські партії у Петербурзі і на теренах самої Білорусі. Таким чином, діяльність і підтримка з боку РУП посилила білоруську партійну справу.

Посылаем листок «Белорусской соц. дем. Громады Р.У.П. на Черниговщине», орга- низации, возникшей в самое последнее время. Соц.[иал]-дем.[ократическая] агитация среди белорусск.[их] рабочих и раньше велась нашей Партией, но эта агитация носила случайный и поэтому крайне непрочный характер. Таким образом, возникшая органи- зация поставит своей задачей агитацию и организацию белорусск.[ого] пролетариата уже более прочно.

(1905 р.)

Зовнішня політика і взаємодія УНР і БНР

На жаль, політика УНР до Білоруської держави була пасивною. Представники БНР лоббіювали щодо України ідею білорусько-української федерації та визнання незалежності Білорусі.

УНР в свою чергу визначалась поміркованою позицією, аргументуючи це умовами Брест-Литовського договіру. Конфліктною стала і позиція щодо кордонів. УНР не визнавала повністю етнографічний принцип щодо білоруських кордонів, ураховуючи стратегічне розположення залізниці Гомель-Пінськ, контроль над якою бажала мати. Питання кордону було відкладено і жодного остаточного рішення прийнято не було.

З державним переворотом і утворенням Гетьманської влади, дипломати БНР намагались співпрацювати з Українською державою у векторі пронімецької політики, через Україну ведучи перемовини з німцями щодо утворення білоруських збройних сил.

Продовжувались перемовини щодо федерації з незначною зацікавленістю з боку УД

З Директорією УНР білорусько-українські відносинии йшли у напрямку військового союзу і можливої федерації. Проте, цьому завадив пропольський курс Симона Петлюри. Варшавський договір 1920 р. виключав можливість будь-якого спільного фронту з білорусами.