Вбивство Фаріон. Як реагувати?

Реакції в Україні на політичне вбивство зараз справді достойна. Навіть морально погану людину ми оцінюємо пропорційно, за гуманістичними і громадськими принципами, а не розділені політичними упередженнями які виходять за межі гуманізму\справедливості і радіємо що "політичного опоненту" нема.

Фаріон була жахливою людиною, її дії погіршували добробут спільноти і зменшували сили ідеї українізації.

Через дії Фаріон, сміливий патріотично налаштований кримчанин потрапив до ФСБ.

Фаріон розповсюджувала расистські і ксенофобні теорії про "генетику" націй, про генетичний код який нібито визначає розвиток народу. Це не єдина конспірологічна псевдонаукова теорія, яка була розповсюджена.

Деякі вважають Фаріон патріоткою, проте вона не може такою бути. Вона розповсюджувала ненависть до українців і виправдовувала знищення великих міст нібито тим, що війна почалась через недостатній рівень розвитку української мови.

Хоч розвиток української мови дуже важливий, і в нас його практично нема, крім самосвідомих громадян, що мають відчуття гордості і відповідальності, Фаріон атакувала військових за розмову не українською, не розуміючи, що це не допомагає українізації.

Зміна мови в умовах таких обставин набагато складніша, і насильно це не зміниш. Хоч можна підкреслити, що Нацкорпус в своїй ідеології проповідував недбале ставлення до мови, це не означає, що ці претензії можна розповсюджувати на смілих вояк Азову.

Заяви про "комуністку" Фаріон я сприймаю погано. Поважні люди, які не вступили в комуністичну партію. Але ті, хто вступили в умовах тоталітарного режиму, точно не є ворогами. Ми повинні розуміти контекст життя в нелюдяному режимі, а не намагатися просто знаходити низькі аргументи. Проте, це не означає що діяльність Фаріон в той період була проукраїнською, або не підлягає засудженню.

Мене дивують нібито прогресивні, ліберальні люди, що роблять з Фаріон мученицю, українку-патріотку, справжню українізаторку. Я проти ідеалізування людей після їх смерті. Фаріон була однозначно недостойною людиною, яка потребує всіх можливих засуджень за свої дії і своє життя.

Одночасно, радіти чи писати токсичні повідомлення і заяви на смерть Фаріон — це низький рівень громадської свідомості. Лише диктатори, і ті, хто мають намір і умови їм стати заслуговують на політичне вбивство. Виправдане вбивство — це самозахист. Самозахист від ворожих військ або від тих, хто хоче відібрати вашу свободу. Це не інструмент проти людей, які не подобаються.

Найбільш свідоме рішення, це побажати сил і наснаги друзям і родичам Фаріон. Висловити жаль за таку варварську подію. Розуміти, що політичне вбивство громадянина не має виправдання. Вбивство Фаріон не є пропорційним злочином її діям, і є найбільшим свавіллям.

В коментарях ви можете дописати негативні риси Фаріон і ваші причини її не любити. Це лише доповнить обговорення. Проте робити це з розумінням свавільства такого вбивства.

​​Байден вийшов з президентської гонки.

Я завжди вважав, що це погана ідея, і що кампанія Демократичної партії проти Байдена була найбільшою помилкою, що вони могли зробити. Матеріали від членів Демократичної партії щодо дебатів, щодо того, наскільки «все пропало» після замаху на Трампа; вплив багатих донорів і абсолютна відсутність єдності демократичних конгресменів значно понизили ймовірність перемоги цієї партії на виборах.

Саме Демократична партія і її неадекватне і недисципліноване становище призвело до такої скандальної реакції до дебатів.

Після цього, питання зміни кандидата в президенти стояло так: показати Демократичною партію як невпевнену в собі і фракційну, але використати цей період змін кандидата для того, щоб виправити всі минулі помилки

Показати єдність партії і її силу, але відмовитися від ризикованої можливості виправитись, заново запустити кампанію і сподіватися на краще шляхом продовження минулого курсу.

Ті, хто хотіли зміни Кандидата в Президенти, я сподіваюсь що ви були праві. Я ставлюсь до цього вкрай скептично.

Для лівих це погана або неоднозначна новина. Найважливіше зараз перемогти Трампа — і якщо ця опція призведе до перемоги — значить вона правильна. Але в той самий час США втратила свого найбільш проробітничого Президента за останні майже півстоліття. Байден зробив міцний союз з прогресивною і соціалістичною фракціями Демократичної Партії і посилив їх в рази. Наступний термін обіцяв бути трансформативним соціал-демократичним періодом Демократичної Партії.

Це одна з причин, чому найбільш відомі соціалісти у США — Берні Сандерс і Олександра-Оказіо Кортез підтримали Байдена і закликали проти його заміни. Вони показали себе як найбільш свідома частина Демократів. Проте тепер, цілком імовірно, що Камала Харріс може відмовитися чи буде амбівалентною щодо міцного альянсу з лівим крилом партії.

З цією зміною, очікувати трансформаційне президенство у бік загального добробуту і підтримки профспілок, як було за терміну Байдена, та навіть радикальніше, як очікувалось від другого терміну, тепер малоімовірніше (але це не означає що це не станеться. Це цілком один з можливих варіантів розвитку подій. Лише тепер це не єдиний варіант)

Письмо Сенатора Байдена до Ханни Арендт

З часу цього рішення можемо (ще невпевнено, до перших опитувань поки складно визначити точно) сказати, що основні можливі негативні наслідки для президентської кампанії не справдилися. З часом буде зрозуміло, чи будуть позитивні.

Все більш вірогідним виглядає моє припущення, що замість соціал-демократичних змін і руху США вліво, який відбувся за Байдена, і ще більш лівої передвиборчої кампанії яку ми бачили в останні тижні, партія буде рухатися до більш центристських політик.

Сьогодні Сенатор Б. Сандерс, який все ще не підтримав символічне висунення К. Харріс натякнув на її відхід від більш прогресивних політик на користь центризму.

В свою чергу, більш праві політики Демократичної партії реорганізувались і збираються змагатися за місце віце-президента. Так само і ліві.

Найбільше зараз мене в Україні турбує три проблеми.

Соціальна нерівність

Відсутність контролю громадян за політикою

І абсолютна відсутність українізації

Прості реформи можуть це дуже легко вирішити. Підвищення податків і надання працівникам чесної частки їх підприємства, розділяючи його прибутки, і таким чином, інтимно вивчаючи потреби підприємства, спільноти, і бути залученим в його розвиток.

Формування громадських комітетів. Зараз абсолютно необхідний орган низової демократії. Громадський комітет, який буде складатися з усіх бажаючих, і найвпливовіших НДО, який б мав право надзору, цензури та відміни рішень міської ради. Також, повинні повернутися вибори в міськраду, за якою зараз у громади абсолютно нуль контролю.

Українізація помирає. Нам необхідні величезні внески і праця, щоб не просто всі «перейшли на українську», а щоб запалити «українство» в усій його красі і культурному різноманітті. Це підтримка художників і інших митців, музичних гуртів, архівістів, поетів. Змінення простору міст в процесі дерусифікації і декомунізації. Нові тренінги для вчителів і чистки в школах. Нові фільми. Комісії для перекладу всіх знаків і написів у місті українською, масові доступні уроки українською і багато, багато іншого. Це не робиться зовсім. Люди ростуть атомізовано і відірвано від своєї землі, її сили і історії, відірвано від величезної колективної пам‘яті і скарбу як рідна мова.

Думки вголос

У Венесуелі зберігається диктаторський режим Мадуро. Це один із багатьох прикладів авторитарних лівих режимів у всьому світі. Вибори, які відбуваються за кілька днів, мають силу зорганізувати людей проти диктатора.

Висловлюю солідарності всьому венесуельському народу у боротьбі з диктатурою.

Мало існує чогось більш шкідливого для ідеї соціальної справедливості та поступу, ніж сентимент до Радянського Союзу. Особливо у постсовку, але і глобально у світі. Суто через політичну реальність. Симпатики радянського минулого апелюють до порядку, сильної руки, традиційних цінностей, імперії, патерналізму. Це право-консервативні цінності. Але історично в нашому регіоні воно загорнуто у червоний прапор.

Уінстон Черчель казав, що консерватори майбутнього називатимуть себе комуністами ггг

Схожу тенденцію я бачу і з режимом Венесуели.

​​“Найвизначніший і незвичайно характерний український соціяльний демократ, що був ним з переконання і посвяти”

31 липня 1931 р. помер засновник Української Соціал-демократичної партії, журналіст, профспілковий діяч та та організатор робітничого руху в Галичині, Миколи Ганкевич

Ганкевич став глашатаєм марксизму у Західній Україні, розповсюджуючи нові матеріали, проводячи лекції і публікуючи матеріали на теми марксизму, фемінізму і української боротьби.

Співзасновник Радикальної партії і засновник Соціал-демократичної партії, Ганкевич, він став одним з найбільших впливових політичних діячів Західної України

Фемініст, був відомий своєю палкою прихильністю до жіночої справи. Входив в дискусії з більш консервативними представниками українського руху, іноді публікуючи матеріали, що майже повністю складаються з нецензурної лайки.

Був одним з тих, хто захищали УСДП від повороту на комуністичну платформу після початку польської окупації, був виключений з партії, коли її перебрали комуністи. У гнітючій атмосфері подавленої революції за збручем, він вступає в ППС, і намагається впливати на її українську політику. У відновлену некомуністичну УСДП він вже не вступає.

​​Іноді забувається наскільки важливою була Українська Народна Республіка. У світі не було подібних амбітних проєктів. Наша державність була побудована, виборена в неймовірно складних обставинах, і все ж, на умовах загальної кооперації, інтимного поєднання державного апарату і народу, народної економіки, соціального і інклюзивного патріотизму і глибокого демократизму.

Проблема, що нащадок УНР фактично забутий. В Україні майже винищенна республіканська ідентичність. Та ідентичність, до якої закликав Макрон у боротьбі з ультраправими (Республіка в небезпеці!), ідентичність, на якій була побудована Ірландія, тощо.

Продовження проєкту такої республіки, яка поєднує соціальну, демократичну, національну боротьбу, як на мене, повинно бути ціллю лівих та національно-демократичних сил. Та мрія, що запропонувала УНР, все ще є актуальною, і фактично недослідженою в сучасному політичному просторі.

Геннадій Єфіменко. Пост з фейсбуку

Про прилучення Суджанського повіту до Харківської губернії.

106 років тому, саме у серпні 1918 р., було адміністративно оформлено приєднання до України низки повітів насамперед Курської губернії.

Коротко про те, як загалом змінювався кордон у 1918 р. - у моїй статті.
Єфіменко Геннадій. Як вирішувалося питання про кордони між УНР/Українською Державою та РСФСР у 1918 р.? // За Ідентичність і Незалежність. Війна Росії проти України: історичні передумови, геополітичні паралелі. У 2-х кн. ‒ Кн. 1. К.: Кліо, 2022. -С.706-711.

Її переглянути можна тут: https://www.academia.edu/102227140/

Революційна пісня Івана Багряного, цікава частина лівої історії.


ВСТАВАЙ, НАРОДЕ..." Марш трудового народу (слова Іван Багряний, музика Григорія Китастого)

Вставай, вставай, Народе, з руїн вставай.
Вставай, вставай, Народе, з руїн,— вставай з руїн і пожарищ.
За кров дітей і за свій розіп’ятий Край
Вставай! Вставай! Вставай!
З глибоких шахт, з в’язниць і галер в морях,
Сини звитяг, Ми ідем в громах, ідем до судного бою.—
Ми діти Правди й бійці найстрашніших гроз —
Селянин. І шахтар. І матрос.
Громи гримлять, в загравах дрижить земля.
Громи гримлять. Вітчизна зове,— зове до помсти і кари.
З тобою нас не щадив меч ворожих зграй.
Суди ж! Карай! Карай!
З глибоких шахт, з понурих підземель —
З підземель.—
З степів і шахт Ми, як грізний господар земель —
Своїх земель.—
Ідем до бою за щастя і труд.— 3 вогнем. З мечем.
Вперед!

https://www.youtube.com/watch?v=qcYrNsMdPUA

Це була поезія, що супроводжувала збройні
національні змагання українського народу проти нацизму й радянської влади під керівництвом ОУН і УПА. Творцями цього українського культурного феномену стали М. Боєслав, М. Кушнір, П. Волош-Василенко та ін., часто безіменні учасники руху Опору [654]. До їхнього числа можна зарахувати й члена ОУН (Б) І. Багряного, який у воєнні роки працював обласним референтом пропаганди у Головному осередку пропаганди ОУН. Разом зі своїм товаришем і членом ОУН Й. Позичанюком І. Багряний написав для партизанських відділів декілька пісень («Ой над Дніпром, над Дніпром» та ін.) [ 193, c. 3]. Також поет створив чимало співомовок та коломийок, які виконували українські повстанці; малював агітаційні плакати [91, c. 71]. Плідною була співпраця І. Багряного у воєнні роки з композитором Г. Китастим. (див. розділ 2, параграф 2). Уже в еміграції твори Г. Китастого та І. Багряного «Марш Україна», «Марш поляглим», «Пісня про Тютюнника», «Вставай народе!», у виконанні різних мистецьких колективів у 1950 – 1980-ті роки прикрашали різноманітні концерти, зібрання із вшанування пам’яті С.
Петлюри, Світові конгреси вільних українців тощо

Пише Подобєд Олена Андріївна. Зауважу, що історія щодо ОУН(б) і Багряного мало досліджена. Складно сказати, чи він був насправді членом, чи був симпатиком, і який був його вплив.