"Трагедія нашого народу і його рухів полягає в тому, що один рух узяв собі на озброєння все, що було найгіршого на Заході, а другий від Сходу також перейняв те, що було найгіршого. Одні через своє почуття меншовартості наслідували німців у їхніх найгірших вчинках, а другі через таке саме почуття меншовартості також переймають від росіян найгірші їхні сторони. Одні орієнтувалися на Берлін, а інші на Москву"

"Як комуністичний (КПЗУ – сільроб), так і націоналістичний (УВО – ОУН) рухи на західних землях України були рухами нашого народу. І загалом рівень тих рухів був таким, як і рівень народу, іншим він і бути не міг. Як комуністи, так і націоналісти вважають себе кристалічно чистими і святими. Але на справді серед тих і других діяли чорні сили і своєю чорною роботою клали пляму ганьби на ті рухи і народ, який породив тих виродків."

"Муніципальний соціалізм — власність і керування комунальними підприємствами місцевими громадами". Ілюстрація американського журналіста статті про риси муніципально-соціалістичних проєктів, 1902 р.

Цікаво наскільки сильно відрізняється ліва естетика часів романтизму і модернізму, і як потім естетика тоталітаризму вплинула на ліву естетику

​​22 травня 1879 р. народився український революціонер, журналіст, публіцист і Головнокомандуючий військ УНР, Симон Петлюра.

Молодий революціонер був кинутий у вир подій з Українською революцією, де за свій революційний досвід і вміннях, був обраний представником від фронту на першому українському військовому з'їзді, а далі у Генеральний Військовий Комітет і Центральну Раду. Далі, Петлюра був обраний Генеральним Секретарем військових справ республіки. З тих пір він мав на собі непосильну задачу організації українського війська

Петлюра, до кінця поміркований соціаліст, знаходився в постійному конфлікті з більш радикальними соціалістами, зокрема з Винниченко. Деякі представники Ради бачили у Петлюрі загрозу перевороту. Вони були неправі: дії Петлюри до кінця відповідали республіканським принципам. Були подавлені протиреспубліканські виступи амбітних генералів: Оскілко і Болбочана. Першому вдалося втекти, інший отримав свою заслужену кару. Хоч протягом становлення Петлюри у влади, він проводив певну централізацію, ніколи не відходив від демократичних принципів.

Особа Петлюри часто критикується з боку відповідальності за погроми. Проте ця критика перебільшена і замість реального розгляду причин погромів, намагається нав'язати негативний образ Петлюри. Насправді, існує багато історичних робіт що оцінюють діяльність Петлюри щодо погромів як позитивну, нейтральну або пасивну. Але як консенсус зазначається, що Петлюра може бути винним в недостатніх діях для зупинення погромів, і точно не в їх заохоченні чи антисемітизмі.

Петлюра взяв владу у Директорії, коли інші, через здавалось би безвихідну ситуацію, відсторонилися від влади. Винниченко, минулий голова Директорії, чия сильна позиція була потрібна найбільше, емігрував в найвідповідальніший час, і його місце зайняв Петлюра. Дії Петлюри допомогли стабілізувати ситуацію, проте фатальним рішенням стала співпраця з Польським імперіалізмом.

Віддавши частину України польській експансивній державі, урядовці і громадяни були шоковані, а мораль впала. Фактична зрада частини України задля тривкого альянсу з Польщею обернулася трагічно, Польща ж стала однією з перших держав, що визнала російське захоплення легітимним, як і визнала новий більшовицький режим.

Загалом, оцінка діяльності Петлюри неоднозначна: він був і героєм, і видатним організатором, і контраверсійною персоною, щодо якої завжди існували підозри, і в кінці, став людиною, що зрадила надії всього українства на західних землях республіки.

Сьогодні буду тут

До річниці народження С. Петлюри (145-річчя) дослідниця культурницької спадщини Петлюри Олена Некора збирає подію про публіцистичну і епістолярну спадщину Головного Отамана військ УНР.

«Чи потрібно читати статті Петлюри про літературу і театр щоб зрозуміти його політичні погляди?» — питається у анонсі події

22 травня у Києві, бібліотеці «Почайна» о 17:00. Адреса: просп. Оболонський 16
Вхід вільний

Пише Геннадій Єфіменко у фейсбуці про антипетлюрівські кліше:

145 років від дня Народження Симона Петлюри.
До цього часу в Україні активно побутує низка антипетлюрівських кліше - як совісткього, так і формально проукраїнського походження.

Попри те, що саме завдяки його звитяжній боротьбі була збережена українська державність - як радянський сурогат, так і УНР в екзилі, по ньому "проходилися" і "проходяться" з усіх боків. І коли то роблять проросійські діячі - то ще можна зрозуміти - він відвертий їхній ворог. Але коли про нього розповідають якісь вигадки з українофільських мотивів - що з цим робити?
Зокрема, його відозву до "Українці вояки козаки!", якою він повідомляв, що з наказу Директорії УНР стає на чолі війська, його опоненти слідом за Винниченком та Христюком до цього часу називають "Універсалом", яким, мовляв, він протиставляв себе Директорії. І навіть у цьогорічних публікаціях "во славу" гетьмана Скоропадського винниченківська вигадка про "Універсал" знову повторювалася.
Як свідчення такого протиставлення слідом за Винниченком наводять поширену у народі назву "петлюрівці" - мовляв, це сам Петлюра через самозакоханість. Тоді як сам Петлюра був навіть наказ видавав, яким заперечував таку назву, підкреслюючи, що він очолює армії УНР, а не "петлюрівців".
Детальніше про ці сюжети пропоную прочитати про це у статті.
"Петлюровці», «петлюрці», «петлюрівці», «петлюрівщина» у часі та просторі // Історична правда: [Електронний ресурс]. – 2022. – 3 жовтня
Пдф - тут: https://www.academia.edu/87788122/

Христюк так званий "Універсал" наводить а)за перекладом з російських "Известий"; б) з вигаданою Винниченком назвою, яка не зустрічається навіть у російськомовному варіанті.

Термін петлюрівці зараз стоїть у ряду термінів про «поганих українців»: мазепинців, петлюрівців, бандерівців… Проте, як і всі вони, термін був нав‘язаний російською владою. Так само, у широкому вжитку було «винниченківці», яке було популярним протягом років української боротьби під знаменом УНР, але потім не прижилося. Як пише Єфіменко:


Генерал Олександр Греков у своїх спогадах писав: "Престиж его был колоссален. Имя Петлюры знали все и верили в него", "благодаря тому, что в начале его карьеры его имя узнала вся масса украинцев, которая была на фронте и затем при развале его разошлась по всем уголкам Украины, Петлюра имел уже на Украине имя".
На початок 1918 року Симон Петлюра був відомим, популярним і впізнаваним в Україні. Одним із очільників України його бачили не лише українці, а й вороги. Саме вони і запровадили термін "петлюровці/петлюрівці", зробили його символом.

Важливість Петлюри для УНР визнавав, зокрема, ленінський Раднарком. Навіть після того, як Симон Петлюра пішов у відставку з посади Генерального секретаря військових справ. Радянський уряд і далі його вважав ледь не головним в Україні.

Утім, з популярністю Симона Петлюри "змагалася" популярність Володимира Винниченка, першого керівника уряду автономної України, який станом на 13 лютого, тобто на час згаданого повідомлення в "Известиях", уже майже два тижні був у відставці.

Але при згадці про керівництво УНР більшовики вказали саме його. А не діючого голову Ради народних міністрів Всеволода Голубовича чи голову Центральної Ради Михайла Грушевського

"В повідомленнях ворога про хід військових операцій проти прислужників самозванця-гетьмана противник називає війська Директорії УНР "Петлюровцями", "військами Петлюри" і т.д і т.инш.

Таке перекручування фактів ворогом є зовсім зрозуміле – він хоче затемнити величезний факт повстання цілого Українського Народу під проводом Директорії УНР [...] і представити цей факт, яко повстання однієї людини і її прихильників, вводячи цим самим блуд в думи громадянства і сіючи непевність в орієнтації що до подій.

За прислужниками гетьмана і преса повторює ці відомості, вносячи в народ непевність і деморалізацію.

[...] Це військо є військом Директорії УНР. [...] Я, яко член Директорії УНР, поставлений на чолі Республіканського війська, перевожу в життя те, що мені верховний урядовий орган Українського народу – Директорія – наказує".