От посилання, власне:

https://www.cia.gov/readingroom/docs/CIA-RDP83-00415R010100150006-6.pdf

Щоб перемогти олігархію, Україні потрібен сильний захист праці. Як трудові реформи вплинули на Україну і як американські профспілки і прогресисти можуть допомогти?


https://internationalpolicy.org/publications/to-defeat-oligarchy-ukraine-needs-strong-labor-protections-the-us-can-help/

Коли ми кажемо, як треба «вчитися у США», то краще вчитися на помилках — а саме помилках їх неоліберального курсу. От та риторика (на скріншоті), яка повинна домінувати в українському дискурсі, якщо ми хочемо справедливу і сильну країну. Всі ці олігархічно-лібертарні настанови і непропорційний наступ на трудові права разом зі зменшенням оподаткування частини бізнесу (одночасно не надаючи достойної і рівної підтримки малому бізнесу) — вже роками роблять Україну слабшими. То може брати приклад в США не в їхніх найбільших помилках?

Лідери ліволіберального крила Української революції (українська партія соціалістів-федералістів, радикальні демократи) відзначають захоплення українськими марксистами, зокрема Винниченком

Взято звідси. Джерело в коментарях

Перша з чотирьох статей на тему прогресивної спадщини Української Народної Республіки (німецькою, але добре читається з гугл перекладачем)

В першій частині я коротко розписую хронологію Української революції на Центрально-Східних землях, основні діючі фракції та умови, в яких опинилася революція.

https://www.fes.de/feshistory/blog/das-fortschrittliche-erbe-der-ukrainischen-volksrepublik-1917-1921

Сьогодні відзначається річниця загибелі трьох товаришів-інтернаціоналістів, які зробили останній постріл за свободу 19 квітня 2023 року під Бахмутом. Дмитро “Лєший” Петров, Фінбар “Чіа” Кафферкі та Купер “Гарріс” Ендрюс поклали своє життя заради захисту свободи українського народу проти російського імперіалізму.

Сьогодні товариші і товаришки з різних країн зберуться разом, щоб провести вечір пам’яті Лєшего, Купера й Чіа. Анархістські меми теж доєдналися і разом з товаришами намалювали невеличкий мурал на честь полеглих воїнів-інтернаціоналістів.

💔🏴🕯️

​​Сьогодні у 1891 р. народився Генерал-Хорунжий УНР та Червоний отаман Юрко Тютюнник

Походячи з сім'ї революціонерів-есерів, Тютюнник майже не бачився з сім'єю. Арешти царської влади розлучили їх, тоді ж як брат був застрелений при спробі втечі з тюрми.

Був одним з перших, хто приступив до українізації армії під час Української революції, командував в найбільш успішних боях проти Муравйова. З поваленням УНР, виступав проти Гетьмана, приймав участь у повстанні Григор'єва.

Служив разом з більшовицькими частинами, проте переконавшись в більшовицьких мотивах, доєднався до військ Директорії з гаслом "Влада радам народу України без комуністів".

Тютюнник став однією з головних фігур двох Зимових походів, і був найбільш відомою після Петлюри фігури спротиву російській окупації.

Проте згодом ГПУ піймала Тютюнника і розпочала значну кампанію з дискредитації повстанців. Тютюнника намагались показати людиною, що добровільно перейшла на радянську сторону і кооперувала із владою. Проте на правді, зараз ми можемо сказати що перехід до більшовиків був не добровільний, а ненависть до радянської окупації він провів через все життя, порівнюючи більшовицький режим з царським.

Іван Багряний натхненний досвідом та героїзмом Юрка Тютюнника написав пісню про нього. Націонал-комуністичні позиції Тютюнника були близькі Багряному

https://www.youtube.com/watch?v=LgqnDeamtVs

Цікаво про Чикаленка, одного з діячів Української революції

Чикаленко про ідеї більшовизму та консерватизму.
В нас дуже люблять цитувати його слова про те, що Україну треба любити до глибини власної кишені. А от його про його ставлення до консерватизму та більшовизму не люблять згадувати.
Євген Чикаленко. Щоденник. 8 квітня 1920 року.

​​Як могла б виглядати Прогресивна Республіка?

— Республіка, де влада належить народу, і існують інститути для політичної участі, протесту і контролю за обранцями і елітами.

—Де репрезентативна демократія не означає свавілля парламентарів, а джерелом суверенітету є народ.

— Де самоуправління є однією з найвищих політичних цінностей. Де муніципалітети мають значну автономію, а всі можливі локальні проблеми вирішуються локальними методами. Де взаємодопомога, самоорганізація, недержавні організації є легітимними, є заохочуваними практиками, замість підпорядкування всієї діяльності державі.

— Де економіка, як і політика, підпорядкована народу. Де підприємства керуються кооперативно, з урахуванням соціальних потреб спільноти, частиною якої вони є. Де індивідуальна, кооперативна, гібридна і державна власність поєднуються для виконання своєї ролі у соціальному ринку, можливо, навіть з прямими інструментами громадян для впливу на напрямок розвитку економіки, як через невідчужуваний пакет інвестицій.

— Де національні меншини мають персональну і територіальну автономію і спонсорування культури, компенсуючи ті зусилля, які потрібні, щоб зберігти свою культуру від асиміляції. Де культурний розвиток і захист культури є одним з обов'язків спільноти.

— Де влада децентралізована, і протест чи рішення однакової кількості людей в сільській місцевості будуть мати такий самий чи більший вплив, ніж в містах

— Де верховенство права є закріпленим принципом. Проте, де до демократичних прав підходять не лише формально, а враховуючи розстановку сил в суспільстві, структуру суспільства і існуючі умови і дискримінації

— Де держава виконує свої регуляторні функції у постійному зв’язку з народом і виходячи з загального блага (буквально - res publica)

— Де справедливо нагороджуються новатори і працівники, але жодна людина не має занадто багато грошей, щоб мати непропорційний вплив на політику і інших, і не має занадто мало, щоб змушувати продавати частину себе для виживання.

— Де окрім навчання наукам, громадяни будуть мати змогу отримати освіту, що применшує нерівність і можливості дискримінації (наприклад: багаті мають більше навичків фінансової грамотності. що зазвичай ще і передається з покоління у покоління. Тоді як бідні таких навичок не мають, тому навіть в умовах формальній рівності, можливості двох груп нерівні)

— Де існують міри проти популізму, домінації одної чи двох партій, закріплення певної еліти при владі та інших ситуацій, що в формальних умовах демократії, фактично створюють олігархію.

— Де соціальні мережі, інтернет і технології регулюються згідно демократичних принципів та для підтримки ментального здоров’я, розвитку і захисту спільності, на якій лише і можуть базуватися демократичні держави

— Де контроль за медіа суворо демократичний і підзвітний.

— Республіка, що забезпечує людську автономію і плюралізм, захищає і підтримує різні види і способи життя, різні цілі і бажання людей.

— Де кожен громадянин має справедливий і рівний вплив на свою спільноту, рівні можливості та рівні обов’язки, зокрема, обов’язок до захисту.

Грушевський, Винниченко та інші колядують. Карикатура, 1918 р.

Завтра буде 88 річниця з народження видатного українського соціалістичного дисидента з Закарпаття — Юрія Бадзьо. Бадзьо автор трактату "Право жити", він пройшов табори заради всебічного звільнення: політичного, національного і соціального.

В умовах, коли Перебудова загрожувала ще більшому укріпленню консервативно-реакційних, імперських поглядів, Бадзьо написав докладну програму Української партії демократичного соціалізму і державної незалежності. Партії, яка на жаль, ніколи не постала. Ця програма (хоч сайт пише про 80 хвилин для прочитання, насправді набагато менше) є найбільш детальним описом його поглядів.

У Прибалтиці великодержавний егоїзм некорінного населення, що організувалося у так звані "інтерфронти", дійшов до погроз Республіканській владі і до територіальних претензій на користь Росії.

В Україні російським націоналізм і великодержавний шовінізм завжди відзначалися особливою агресивністю. Перебудова, якій уже чотири роки, це також підтвердила.

У Росії великодержавним голос звучить виразко і з офіційних уст і з середовища інтелігенції, і зі стихії загалу

На такому історичному ґрунті, у відповідь на такі нагальні історичні потреби часу виникає Українська партія демократичного соціалізму і державної незалежності (УПДСДН)

Кооперативний часопис на Західній Україні. 1928 р.

Читаю зараз книжку: «Свобода, закон і республіка». Фрагмент про небезпеку відсутності держави (горизонтальної несвободи) або сильної непідзвітної держави (вертикальної несвободи) та про важливість верховенства права

Текст вибивається від того, що я зазвичай публікую, але він простий і цікавий:

«За відсутності публічної влади кожна людина живе на милості інших і тому невільна (найчистіший стан горизонтальної несвободи).

Ця несвобода виправдовує інститут публічної влади, але якщо він існує безмежно, тоді нові, вертикальні відносини, які були започатковані, є відносинами несвободи; обмін свободи на безпеку виявляється обміном горизонтальної несвободи на вертикальну несвободу.

Тут ми бачимо індивіда: у пастці між загрозами, створеними тими, з ким він ділить світ – та тими, що утворюються механізмами, існування яких виправдане необхідністю захистити його від першого.

Вирішення цієї дилеми слід знайти в правовому порядку, який гарантує, що існування публічної влади не робить тих, хто живе під нею, невільними.

Республіканці традиційно називали цей проект будівництвом імперії [справедливих] законів»

Маловідома пісня українського лівого поета Івана Багряного, музика Г. Китастого

https://www.youtube.com/watch?v=qcYrNsMdPUA

І. Багряний, 1948

Ми за демократію в найглибшому її розумінні (...)

Ми за ту демократію, при якій господарем в Україні мав би бути тільки сучасний український, реальний нарід — нарід українських робітників, селян та трудової інтелігенції

Ми боремося (...) За Українську Народну Республіку. Тому ми:

антитоталітаристична
антикомуністична
антифашистівська й
антимонархічна партія

(...) Поряд з цим до нашої ідеології (...) належать ще такі конкретні речі:

а) Боротьба за соціяльну впорядкованість, проти визиску людини людиною, тобто — ідея соціяльної справедливости

І. Багряний, Наша Ідеологія

​​Плющу — 85 років

Цього дня 1939 р. народився один з багатьох представників величезної традиції українського соціалістичного дисидентства— Леонід Плющ

"Відокремлення України від Росії дало б поштовх до боротьби за справжню демократію і соціалізм в Україні"

Математик, українець з Киргизстану, Леонід Плющ пройшов довгий шлях. Перші роки його життя проходили в культурі російського шовінізму — Росія використовувала українців для колонізації азійських республік, українців асимільовували, і вони добре вживались у роль нових колонізаторів під російською політикою. Проте споглядаючи все насильство і расизм росіян, Плющ почав виробляти симпатію і розуміння до поневолених Росією народів, а одночасно, і вибудовував розуміння себе як українця.

В системі радянської влади він всюди бачив бідність і несвободу, що призводить до прийняття Плющем єврокомуністичних позицій та позицій етичного соціалізму.

"Велике значення для мого духовного розвитку мала думка Шулубіна: «Саме для Росії, з нашими розкаяннями, сповідями й бунтами, з Достоєвським, Толстим і Кропоткіним, один лише правильний є соціалізм: моральний•. (Пізніше про есерівський етичний соціалізм я дізнався від К. Олицької.) (...) Одна з причин поразки Жовтня - моральна. Нехтування загальнолюдськими цінностями, що випливало з абсолютизації класовості, відносності моралі, призвело до етичного релятивізму в теорії і нелюдяності на практиці."

Згодом, зі спілкування зі старими есерами, людьми, що пережили революцію, з іншими дисидентами, розчаровується і в Леніні:

"Я вирішив не робити з листа ніяких висновків. Поставив знак питання. Не було гарантій, що лист достовірний. Але якби вони були, то я поставив би на Ленінові хрест: це вже нечаєвщина, макіавелізм, а не марксизм чи соціалізм, це бісівщина. Якщо погодитись із тим, що лист щирий, то можна провести пряму лінію від Нечаєва через Леніна до Сталіна."

Був тісно пов'язаний з російською інтелігенцією, але висловлював скептицизм до неї:

Московська демократична опозиція у патріотів під підозрою. Всі пам'ятають позицію кадетів, есерів, меншовиків, більшовиків. Тільки більшовики більше чи менше, але підтримали сепаратистів. Проте на практиці вони там, де могли, повернули республіки, що відокремились, у лоно Святої Русі. А гарних слів усі сказали чимало

Проти Плюща (і Григоренка - націонал-комуніста, який доклав чималих зусиль для відродження політичного кримськотатарського руху) завжди велося багато анти-кампаній здебільшого правою діаспорою. Бандерівці закордоном, загалом ворожі до шістдесятництва як до чогось "комуністичного", атакували дисидентів за їх відхід від "правильної" концепції Незалежної України. Зокрема, найбільшим "противником" Плюща був правий дисидент В. Мороз

Натомість, Українська Революційна-Демократична Партія відповіла на це статтею, де описує Плюща: "походить із глибин народної маси підрадянського формування, що дійшов до ідеї самостійності на ґрунті глибоких протирічь між обіцяними доктринами і реальною дійсністю. Відштовхнувшись від інтернаціоналізму радянського, стає на позиції гуманістично-українського інтернаціоналізму (...) Як виразник прагнень інтелектуальної еліти України до гуманності і справедливості, його вплив і значення тепер і в майбутньому розвитку подій може виявитися неоціненним"

Помер Плющ у 2015, як яскравий представник українського дисидентства, спротиву СРСР і лівої думки.