Технології, інформація і лівиця

Демократичні ліві виступають за народну, демократичну економіку і політику у спільних інтересах.

Проте, значна частина економічного і політичного життя людини 21-го століття майже не теоретизована. А саме: інтернет-технології, ментальна ціна, різні види нав‘язливих соціальних практик, пов‘язаних з новими технологіями і соціальною етикою (fast fashion, online dating, social media addiction etc), і зокрема існування економіки уваги

Нові технології відкрили двері до небачітного рівня популізму і дезінформації. Контроль над інформацією, що попадає в публічне обговорення, абсолютно не відповідає жодним демократичним стандартам.

Відсутність регуляції інтернету, зокрема соцмереж, призводить до цілої плеяди неймовірно шкідливих практик, значних ментальних захворювань, залежностей, зниження ефективності і можливості отримувати задоволення від життя, уваги, руйнування соціальних функцій і відчуття спільності, відповідальності і колективу.

Хоч тема і слабодосліджена лівими, що рефлекторно опираються на підходи 20-го століття, новаторські підходи все ж існують. Сучасні автори часто пропонують виділення права на увагу, на основі котрого необхідно значно применшити інтрузивні (нав‘язливі) практики, обмежити як працюють і споживаються соцмережі і ввести цілий ряд регуляцій, які б не тільки посилювали демократичні права індивіда, а й зводила до мінімуму шкоду соцмереж на формування індивіда, його функцій і ментального стану.

Для вирішення проблем з впливом інформації і технологій на політику, пропонують експертні комісії для боротьби з дезінформацією, інституціоналізовану медіа-демократію, надання відносно рівного доступу для інформації і її розповсюдження людям; контроль і можливість низових перевірок уряду громадянами; (інтер)націоналізація чи інші засоби державного чи комунального контролю за рекламними компаніями і соцмережами, тощо.

Проблеми 21-го століття мають перспективу абсолютно зруйнувати демократію і психологічний стан людства (хоч часто вони не сприймаються як серйозні), і лише ліві: (та деякі ліберальні) соціал-демократичні або демократично-соціалістичні, зелені та феміністичні рухи і організації тощо, мають наразі перспективу новаторських підходів і реформ, і багато в чому, формулювання відповідей на ці питання будуть в основі відродження прогресивної політики

Підкреслення засадничих основ народної політики і економіки повинно формувати і наші погляди на регуляцію технологій і контролю за інформацією. Ці проблеми не повинні бути ігноровані, інакше наслідки будуть (і вже є) руйнівними

​​Демократична фракція ОУН про економіку. Лист Петра Полтави

Соціальна державна власність, або комунально-кооперативна сфера економічного господарства безумовно має переважати над сферою приватної власності. Лише за таких умов можна зберегти соціально-національний характер планової економіки. Без цієї гарантії капіталістична система економіки незабаром запанувала б з усіма негативними соціальними та економічними наслідками.

Ставлення деяких наших друзів у ЗЧ ОУН, яке знайшло вираження у згаданій статті Сурми та інші натяки в різних листах і документах, вважаємо помилковими. Автор згаданої вище статті в Сурмі просто висловлює свою підтримку капіталізму, коли пише: «...основним принципом соціально-економічного ладу і відносин у державі має бути особиста та індивідуальна соціально-економічна цілісність кожної людини на основі власності на засоби виробництва і виробництва як такого...". Це відкрита пропагування капіталізму, в якому ОУН досі не була винна.

Ми визнаємо, що соціалізована економіка має деякі негативні чинники. Державі передається новий потужний інструмент тиску на суспільство, але через економічну зацікавленість людей у ​​діяльності держави в дійсно демократичних країнах, де державна економічна політика контролюється нацією, за таких умов не існує небезпеки того, що уряди зловживатимуть своєю владою для економічної експлуатації громади або намагатимуться здійснювати неналежний економічний тиск.

Звіт ЦРУ, 1952 р.

1. Українське питання все ще невідоме у світі, не зважаючи на визвольну боротьбу українців протягом багатьох років

2. Радянські росіяни і російська еміграція, а також велика частина поляків, які вороги України (...) спеціально розповсюджують неправдиву інформацію щоб дискредитувати український рух

У цьому ж звіті, ЦРУ підсумовує, що незмога Антанти підтримати УНР проти російської і польської агресії призвела до катастрофічних наслідків. Звіт підкреслює два шлях розвитку українського спротиву: націонал-комуністичний та повстанський, описує історію і досягнення обох.

Потім звіт зосереджується на історії ОУН і УПА.

От посилання, власне:

https://www.cia.gov/readingroom/docs/CIA-RDP83-00415R010100150006-6.pdf

Щоб перемогти олігархію, Україні потрібен сильний захист праці. Як трудові реформи вплинули на Україну і як американські профспілки і прогресисти можуть допомогти?


https://internationalpolicy.org/publications/to-defeat-oligarchy-ukraine-needs-strong-labor-protections-the-us-can-help/

Коли ми кажемо, як треба «вчитися у США», то краще вчитися на помилках — а саме помилках їх неоліберального курсу. От та риторика (на скріншоті), яка повинна домінувати в українському дискурсі, якщо ми хочемо справедливу і сильну країну. Всі ці олігархічно-лібертарні настанови і непропорційний наступ на трудові права разом зі зменшенням оподаткування частини бізнесу (одночасно не надаючи достойної і рівної підтримки малому бізнесу) — вже роками роблять Україну слабшими. То може брати приклад в США не в їхніх найбільших помилках?

Лідери ліволіберального крила Української революції (українська партія соціалістів-федералістів, радикальні демократи) відзначають захоплення українськими марксистами, зокрема Винниченком

Взято звідси. Джерело в коментарях

Перша з чотирьох статей на тему прогресивної спадщини Української Народної Республіки (німецькою, але добре читається з гугл перекладачем)

В першій частині я коротко розписую хронологію Української революції на Центрально-Східних землях, основні діючі фракції та умови, в яких опинилася революція.

https://www.fes.de/feshistory/blog/das-fortschrittliche-erbe-der-ukrainischen-volksrepublik-1917-1921

Сьогодні відзначається річниця загибелі трьох товаришів-інтернаціоналістів, які зробили останній постріл за свободу 19 квітня 2023 року під Бахмутом. Дмитро “Лєший” Петров, Фінбар “Чіа” Кафферкі та Купер “Гарріс” Ендрюс поклали своє життя заради захисту свободи українського народу проти російського імперіалізму.

Сьогодні товариші і товаришки з різних країн зберуться разом, щоб провести вечір пам’яті Лєшего, Купера й Чіа. Анархістські меми теж доєдналися і разом з товаришами намалювали невеличкий мурал на честь полеглих воїнів-інтернаціоналістів.

💔🏴🕯️

​​Сьогодні у 1891 р. народився Генерал-Хорунжий УНР та Червоний отаман Юрко Тютюнник

Походячи з сім'ї революціонерів-есерів, Тютюнник майже не бачився з сім'єю. Арешти царської влади розлучили їх, тоді ж як брат був застрелений при спробі втечі з тюрми.

Був одним з перших, хто приступив до українізації армії під час Української революції, командував в найбільш успішних боях проти Муравйова. З поваленням УНР, виступав проти Гетьмана, приймав участь у повстанні Григор'єва.

Служив разом з більшовицькими частинами, проте переконавшись в більшовицьких мотивах, доєднався до військ Директорії з гаслом "Влада радам народу України без комуністів".

Тютюнник став однією з головних фігур двох Зимових походів, і був найбільш відомою після Петлюри фігури спротиву російській окупації.

Проте згодом ГПУ піймала Тютюнника і розпочала значну кампанію з дискредитації повстанців. Тютюнника намагались показати людиною, що добровільно перейшла на радянську сторону і кооперувала із владою. Проте на правді, зараз ми можемо сказати що перехід до більшовиків був не добровільний, а ненависть до радянської окупації він провів через все життя, порівнюючи більшовицький режим з царським.

Іван Багряний натхненний досвідом та героїзмом Юрка Тютюнника написав пісню про нього. Націонал-комуністичні позиції Тютюнника були близькі Багряному

https://www.youtube.com/watch?v=LgqnDeamtVs

Цікаво про Чикаленка, одного з діячів Української революції

Чикаленко про ідеї більшовизму та консерватизму.
В нас дуже люблять цитувати його слова про те, що Україну треба любити до глибини власної кишені. А от його про його ставлення до консерватизму та більшовизму не люблять згадувати.
Євген Чикаленко. Щоденник. 8 квітня 1920 року.

​​Як могла б виглядати Прогресивна Республіка?

— Республіка, де влада належить народу, і існують інститути для політичної участі, протесту і контролю за обранцями і елітами.

—Де репрезентативна демократія не означає свавілля парламентарів, а джерелом суверенітету є народ.

— Де самоуправління є однією з найвищих політичних цінностей. Де муніципалітети мають значну автономію, а всі можливі локальні проблеми вирішуються локальними методами. Де взаємодопомога, самоорганізація, недержавні організації є легітимними, є заохочуваними практиками, замість підпорядкування всієї діяльності державі.

— Де економіка, як і політика, підпорядкована народу. Де підприємства керуються кооперативно, з урахуванням соціальних потреб спільноти, частиною якої вони є. Де індивідуальна, кооперативна, гібридна і державна власність поєднуються для виконання своєї ролі у соціальному ринку, можливо, навіть з прямими інструментами громадян для впливу на напрямок розвитку економіки, як через невідчужуваний пакет інвестицій.

— Де національні меншини мають персональну і територіальну автономію і спонсорування культури, компенсуючи ті зусилля, які потрібні, щоб зберігти свою культуру від асиміляції. Де культурний розвиток і захист культури є одним з обов'язків спільноти.

— Де влада децентралізована, і протест чи рішення однакової кількості людей в сільській місцевості будуть мати такий самий чи більший вплив, ніж в містах

— Де верховенство права є закріпленим принципом. Проте, де до демократичних прав підходять не лише формально, а враховуючи розстановку сил в суспільстві, структуру суспільства і існуючі умови і дискримінації

— Де держава виконує свої регуляторні функції у постійному зв’язку з народом і виходячи з загального блага (буквально - res publica)

— Де справедливо нагороджуються новатори і працівники, але жодна людина не має занадто багато грошей, щоб мати непропорційний вплив на політику і інших, і не має занадто мало, щоб змушувати продавати частину себе для виживання.

— Де окрім навчання наукам, громадяни будуть мати змогу отримати освіту, що применшує нерівність і можливості дискримінації (наприклад: багаті мають більше навичків фінансової грамотності. що зазвичай ще і передається з покоління у покоління. Тоді як бідні таких навичок не мають, тому навіть в умовах формальній рівності, можливості двох груп нерівні)

— Де існують міри проти популізму, домінації одної чи двох партій, закріплення певної еліти при владі та інших ситуацій, що в формальних умовах демократії, фактично створюють олігархію.

— Де соціальні мережі, інтернет і технології регулюються згідно демократичних принципів та для підтримки ментального здоров’я, розвитку і захисту спільності, на якій лише і можуть базуватися демократичні держави

— Де контроль за медіа суворо демократичний і підзвітний.

— Республіка, що забезпечує людську автономію і плюралізм, захищає і підтримує різні види і способи життя, різні цілі і бажання людей.

— Де кожен громадянин має справедливий і рівний вплив на свою спільноту, рівні можливості та рівні обов’язки, зокрема, обов’язок до захисту.

Грушевський, Винниченко та інші колядують. Карикатура, 1918 р.

Завтра буде 88 річниця з народження видатного українського соціалістичного дисидента з Закарпаття — Юрія Бадзьо. Бадзьо автор трактату "Право жити", він пройшов табори заради всебічного звільнення: політичного, національного і соціального.

В умовах, коли Перебудова загрожувала ще більшому укріпленню консервативно-реакційних, імперських поглядів, Бадзьо написав докладну програму Української партії демократичного соціалізму і державної незалежності. Партії, яка на жаль, ніколи не постала. Ця програма (хоч сайт пише про 80 хвилин для прочитання, насправді набагато менше) є найбільш детальним описом його поглядів.

У Прибалтиці великодержавний егоїзм некорінного населення, що організувалося у так звані "інтерфронти", дійшов до погроз Республіканській владі і до територіальних претензій на користь Росії.

В Україні російським націоналізм і великодержавний шовінізм завжди відзначалися особливою агресивністю. Перебудова, якій уже чотири роки, це також підтвердила.

У Росії великодержавним голос звучить виразко і з офіційних уст і з середовища інтелігенції, і зі стихії загалу

На такому історичному ґрунті, у відповідь на такі нагальні історичні потреби часу виникає Українська партія демократичного соціалізму і державної незалежності (УПДСДН)

Кооперативний часопис на Західній Україні. 1928 р.