Купив ці три чудові книжки. Нова — Київські адреси Української революції — путівник революцією в Києві

Публіцистика Гришка — революційного демократа, близького друга Івана Багряного, лівого ОУНівця та прихильника Махна

І Шевченкофобія — брошюра від шевченкознавця і соціалістичного дисидента Дзюби

Сподіваюсь напишу щось цікаве про це!

Коли наша черга?

​​❗️ПОТРІБЕН ВАШ ПІДПИС!

📝 Ми створили петицію до Верховної Ради України із закликом не допускати прийняття "грантового" законопроєкту 10399 у його поточній редакції. Про законопроєкт і його шкоду ми неодноразово писали в рамках кампанії #ГрантНеГарант.

🧐 Незважаючи на те, що деякі положення Проєкту суперечать Конституції України (ст. 43, ст. 53, ст. 22) і здатні поглибити вразливе становище студентства, він був прийнятий у першому читанні і наразі в очікуванні другого. Часу обмаль, але спільними зусиллями ми здатні чинити опір цим антисоціальним змінам у фінансуванні освіти.

🤬 Попри наші численні спроби, у реєстрації петиції до Президента з вимогою ветувати законопроєкт нам відмовляють без пояснення причин, тому наразі збираємо підписи до Верховної Ради, аби небезпечні положення законопроєкту були усунуті. Звертаємо увагу на те, що для підпису необхідно зареєструвати електронний кабінет громадянина, а також підтвердити підпис через пошту - трохи складніше, ніж зазвичай, проте забере у вас не більше 5 хвилин.

✊ Закликаємо підписувати, репостити, розповсюджувати у студентських чатах та серед друзів!

Новий законопроєкт реформи освіти зашкодить майбутнім і нинішнім поколінням. Частина студентів закликає підписати петицію і висловити своє небажання реформі освіти в такій формі

​​Читаю книжку «Систематична корупція: проєкти для анти-олігархічної конституції»

Авторка посилається на грецьких філософів, традицію Римської Республіки, Маккіявеллі з його проєктом напівдемократичної егалітарної республіки, Джеферсона у американській революції, Кондоркета у французькій і їх пропозиції до політичної реформи, Рози Люксембург та Ханни Арендт.

Основнии фреймворком для авторки стає поділення будь-якої системи на дві складові: меншість, що править, і більшість, якою правлять. На її думку, сучасні репрезентативні демократії, дають демократично обраним представникам всі права, без контролю більшості над їх реалізацією, таким чином, разом з економічною нерівністю, створюють простір для політики як чогось окремого від волі більшості.

Вона розглядає унікальні конституційні пропозиції контролю за елітами більшістю, в кожному прикладі знаходячи щось цікаве.

Від Кондоркета вона розглядає пропозицію мережевих ассамблей для всіх громадян для контролю за обранцями, від Люксембург і Арендт — радянську систему правління, від Джеферсона — право на спротив і необхідність змінювати конституцію регулярно з кожним новим поколінням.

Відразу варто відмітити, не зовсім збалансовану позицію авторки. Вона ігнорує авторитарні або догматичні нахили Маккіявеллі та Люксембург. Це не історична книга, але книга, що дає різні корисні оптики і перспективи.


Навіть з цим, ця робота — потужний інструмент нового мислення про політику, глибоко конституційного і інституціоналізованого, але новаторського, демократичного і прогресивного.

«Як можна визначити здатність індивідів бути політичними, якщо немає простору, в якому вони можуть користуватися свободою? Оцінка структурних умов панування, в яких маси атомізовані та позбавлені політичного простору, і того, як ці умови перешкоджають політичним діям, не є аргументом на користь внутрішньої нездатності мас бути політичними»

За думкою авторки, люди не є пасивними, проте знаходяться в просторах, що роблять нас пасивними, не мають інституційних рамок щоб висловити свою неатомізовану, колективну волю і протест.

Це поєднується з її основною тезою — непідконтрольністю еліт навіть в умовах демократичних інституцій. Замість елітарно-репрезентативної системи, де політичні еліти в основному контролюються лише виборами, вона пропонує змішану систему — де у всього організованого населення є інституційні способи контролювати, обмежувати, змінювати і слідкувати за реалізацією рішень парламента.

Вона розглядає декілька конституційних проєктів і описує свої пропозиції реформ. Хоч авторка і використову застарілу і часом догматичну мову, за нею є оригінальний і динамічний підхід до політики. Вкрай рекомендую до ознайомлення.

«Поєднання представницьких інституцій і індивідуальних прав, задуманих як обмеження влади уряду, створило структуру, в якій політика була зарезервована для небагатьох, тоді як багато хто насолоджувався «свободою» від політичної участі»

До частої дискусії про свободу від уряду і свободу через уряд

Андрій завжди має унікальну і варту уваги перспекииву. Лекції від нього вкрай цінні. Рекомендую всім сходити 3-го числа і послухати Андрія Здорова та Соціальний рух!

​​03.04. Більшовизм та Українська революція 1917-1921 років

🧐 Історія завжди була зброєю в ідейній та політичній боротьбі, зокрема і у воєнному протистоянні. Проросійська пропаганда зараз заявляє, що Україну створили більшовики. В той самий час можна почути, що Україна на початку ХХ ст. втратила державність завдяки лівим соціалістичним партіям.

❓Але хто ж у цьому правий та як розібратися в цьому?

▪️Як оцінювали революційні події 1917-1921 років в радянській історіографії та в українській еміграції?
▪️Якими були соціальні та національні причини Української революції 1917-1921 років?
▪️Яку роль грало право націй на самовизначення в програмі більшовиків?
▪️Як ставилися більшовики до Української Центральної Ради та Української Народної Республіки?
▪️Як було утворено совітський (радянський) український центр та Комуністичну партію (більшовиків) України?
▪️Як були вирішені земельне та робітниче питання?
▪️Компроміс більшовиків із українським національним рухом – перемога чи поразка?

✅ Всі ці питання будемо обговорювати 03 квітня разом на лекції Андрія Здорова, історика-марксиста, котрий фахово досліджує історію революційної доби в Україні першої чверті ХХ століття.

💫 Подія відбудеться о 18:00 у Соціальному хабі у Києві

➡️ Посилання на реєстрацію

Не можу достатньо прорекомендувати цю книгу.

Чудова книга, яка мені дуже сподобалася, вона значно змінила мій погляд на політичну реформу.

Тема книжки:

«Конституціоналізація влади тих, хто не править» — опис інститутів для невладної більшості задля контролю над обраними представниками. Антикорупційні інституції, ціль яких робити владу постійно підзвітною і відповідальною перед громадянами.

​​Чи можна мати занадто багато?

Повільно читаю книжку про «лімітаризм» — необхідність не лише боротися з бідністю, але і обмежувати занадте багатство.

У збірці «Having too much?» різні автори описують чому нам необхідно обмежувати занадте багатство. Виділяють цілий ряд аргументів:

Недовіру між людьми, конфлікт і атомізація з цього. При наявності різкої різниці у розподілі багатств, пропадає спільність.

Людське щастя. Щастя, унікальний досвід і можливості фактично доходять до плато після певної суми і підвищують добробут людини мінімально.

Наявність великої кількості грошей створює недемократичний розподіл влади. Багаті мають неправомірний вплив на політику і економіки, чим втручаються в життя інших і приймають за інших рішення. Люди перестають бути політичними рівними, так як вага економічних рішень і лоббізму, що можуть зробити багаті, зводить всі уряди до прото-олігархії.

Приводиться багато інших аргументів. Що важливо в цій книжці, і в багатьох інших зараз, це новий тренд на відхід від чисто утилітарного підходу до економіки. Замість обговорення «ефективності», , з‘являється політична дискусія: ефективності чого? Як зробити економіку, яка буде служити людям? Як політична структура пов‘язана з економікою, за якими принципами та повинна працювати? Тощо.

Рекомендую цю книжку

Навколо Крутів є величезна кількість міфології.

Під Крутами, соціалістичне студенство виступило проти російсько-більшовицьких військ, одночасно коли консервативне офіцерство відійшло.

Інша частина студентів на чолі з есером С. Довгалем була відправлена допомагати в Києві тримати порядок під час пробільшовицького повстання на Арсеналі

З прикладу цих студентів зараз часто роблять пропагандистську історію — про сміливих українців, що віддали своє життя і сили за країну. Це правда, проте ця правда часто зустрічається з перебільшеннями, міфами і неправдою.

Ця стаття розбирає вік студентів, поборюючи часті міфи, і біографію наймолодшого студента під Крутами. Дуже цікаво.

Посвідка члена Союзу Українських Ветеранів Всеволода Соколовського. Воював у Армії УНР. Його неповнолітній брат Андрій брав участь і загинув у бою під Крутами. Про нього можна тут прочитати - https://www.istpravda.com.ua/articles/2022/01/28/160854/

Після упадку самодержавного режиму в 1917 р. майже вся свідома національно молодь України пристала до соціялістичного руху, як у Юнацькій Спілці так і
в політичних партіях. Українська соціялістична молодь виступила збройно в обороні Української Народної Республіки проти агресії большевицької Росії. Багато членів Української Юнацької Спілки положили своє життя в боях у Харкові, в Катеринославі, у Киеві, під Крутами 29 січня 1918 року, і по всій Україні.

Боротьба молодих соціялістів за волю України і їх надії — забезпечити вільний розвиток і добробут своєму «народові селян, робітників, трудящого люду») в незалежній
Українській Народній Республіці — були нероздільні.

Панас Феденко, соціялізм давній і новочасний

Зараз українські радикальні студенти потрохи відроджують старі традиції. Неймовірні, молоді студенти зараз знаходяться в ЗСУ, обороняючи Україну від російського вторгнення так само, як сто років тому.

Традицію соціалістичного студенства відроджує зараз Пряма Дія

Виявляється, книга Івана Багряного "Сад Гетсиманський" на початку 1960-х вийшла у Франції. Може хтось надибає на тамтешніх аукціонах чи книжкових барахолках.

На Львівщині Багряний відновив зв’язки з бандерівським підпіллям. Йому вже було відомо про боротьбу підрозділів УПА: «…мені дуже імпонували чутки про українську національну партизанку, про «ліс», і вся моя увага заабсорбувалсь [була поглинута — І. Б.] тим, як би до того «лісу» добратися», але «мої друзі з націоналістичного підпілля, з якими (з деким) я встиг познайомитись тут, а декого знав ще «з дому», нічим не могли мені допомогти»

Іван Багряний і ОУН під час Другої світової війни