Знов про кіно. Хочу написати про недостатньо оцінений український фільм 1991 р «Капітан Крокус та Таємниця маленьких змовників» реж. Володимира Оніщенка.

Ця музична казка вразила мене в дитинстві і, мабуть, повпливала на формування світогляду. Це історія про те, як діти збираються на свою таємну січ у будиночку колишнього пірата і циркового артиста капітана Крокуса. У місті до влади приходить тоталітарне Чучелище (теж втікач з цирку), що, опираючись на традиційні еліти і не гребуючи новими технологіями, забороняє дитинство, радість, сміх, змушує дітей ходити задом наперед і здати усіх домашніх тварин у табір смерті чучельного комбінату. Себе ж воно проголошує Генерал-Кібернатором.

Діти під проводом капітана стають підпільниками, переховують на січі врятованих тварин та готують план повстання. Проти них бореться поліція, що після перевороту перейшла на службу набитому соломою фашизму.

Фільм знято у красивенному зеленому Києві рубежу епох, там можна побачити багато любих серцю локацій ще без «євроремонтів» і «покращень». Наприклад, внутрішній двір Гостинного двору на Контрактовій. Вживу я побачив його вперше лише у , коли ми боролися проти перетворення будівлі на ТРЦ (і за її відкриття і перетворення на публічний простір). Будиночок капітана розташовувався на одному з дніпровських островів під Дарницьким мостом. А арештованого героя молодого Богдана Бенюка везуть у клітці по Хрещатику з ретро-листівок.

Доречі про цього героя - клоуна Коко. Він відомий поліції і досить швидко попадає під репресії. Його пісня «Мені плювать» з першого погляду маніфестує свободолюбство, неприйняття тоталітарного порядку й індивідуалізм. Проте він не просто стихійний анархіст. Коко каже: «не потрібен вам манеж, той де ми дурманили всіх вас». Тут у ньому ще й марксист натякає на подолання ідеології і розвінчує апарати її відтворення. У пісні це цирк, проте в житті це не тільки нормалізуючі інституціі, а в першу чергу, я би сказав, медіа, пропаганда, культурні «норми» і «традиції». Грубо кажучи - блогери, політтехнологи, маркетологи зі своїми ботофермами, ньюстертейнмент 24/7.

Коко каже про свого вихованця Персика, що це єдине порося, яке виросло і не стало свинею. У самого народного артиста Богдана Бенюка так не вийшло. Він виріс і став одним з ініціаторів і керівників Комісії з суспільної моралі (вони хотіли забороняти фільми, книги тощо, якщо вони суперечили б «суспільній моралі», звісно за бюджетний кошт). Коротше повне падіння і деградація артиста.

Я думаю саме завдяки цьому фільму я прийшов до лівих поглядів)

А про теракт у «Крокус холі» почитайте, наприклад, у Комітеті спротиву. Хоча навряд ці події змінять ваше життя. Краще витратіть трохи більше години на цей фільм.

Їду до Львова. Як хто є з підписників зі Львову, то пишіть, зустрінемося

Все ще продовжуються протести на Кубі. Протестуючі скандують: «Геть Комунізм! Геть Діаса-Канель!».

Успіх протестів на Кубі буде означати часткову зміну світових трендів і демократизацію (світ з року в рік стає менш демократичним і більш небезпечним — цю статистику збирають на кожен рік)

Для України це теж важливо. Куба — один з найбільш лояльних союзників Росії. Послаблення чи демократизація режиму підірве путінізм — і можливо призведе до змін в інших пропутінських режимах.

І для лівих це важливо. Кубинський комунізм — це злочинний режим, який дискредитує лівий рух. Кастроїзм (контрреволюція проти Кубинської революції і народно обраного президента) свого часу був підтриманий великою кількістю авторитарних лівих і призвів лівицю до нових низів. А субкультурний вплив і ідеалізація авторитарних ватажків на Кубі дала поштовх розвитку «танкіз».

Вимоги кубинців — соціальні і демократичні. Вони хочуть економіку, що керується більшістю та заради більшості. Вони хочуть таку ж демократію. Вони вимагають відставку авторитарних лідерів і кубинської комуністичної олігархії. Якщо кубинці виграють — світ не тільки стане краще для них, але стане кращим для всіх.

https://espreso.tv/poyasnuemo-mi-golodni-shcho-vidbuvaetsya-na-kubi-ta-chomu-rozpochalisya-protesti?amp

Динамічна конституція

У 1776 р. у США і у 1793 р. у Франції, до цього у 1520-х у Флоренції видатні демократи пропагували конституцію, що в собі включає динамічні способи перегляду конституції.

«Нове покоління не повинно жити за законами старого, законами, що вони не обирали» — писав Джеферсон

Пропозиції включали перегляд конституції низовими зборами, парламентом при підтримки низових зборів, або ж через певну кількість років (пропонувалось 20) шляхом формування асамблей, методом голосуванням, жеребкуванням, делегацією від різних громадських організацій та спільнот чи змішаною формою.

Альтернативно, Джеферсон пропонував повстання проти уряду за утвердження нових конституційних порядків. Тоді як Конкордет у Франціі навпаки, розглядав можливість перегляду конституції таким чином як захист від надтого ентузіазму і популізму, що загрожує демократичній політиці і може перерости у насилля. Проте, вони приходили до однакових висновків

Цікаві інсайти з провідних політичних мислителів у часи, коли так звані «ліберальні демократії» формувалися. Проблеми з цим підходом лише дві, які не є фатальними: 1) часта зміна конституцій означає набагато більша відповідальність на інтерпретацію конституції, і ускладнює можливість опиратися на судову традицію 2) можлива проблема диктатури більшості — що обмежується, наприклад, сильнішим конституційним захистом права на перегляд конституції і базових прав — щоб вони не стали жертвою моментного популізму чи періоду слабкості для народу.

З іншого боку, ми бачимо наскільки багато плюсів може нести така система. Наскільки зламана американська система, що базується все ще на конституції, затвердженій біля 300 років тому; наскільки абсурдним є британський House of Lords, і як обмежує життя і політику, і дискусію, і участь людей у житті країни, коли зміна конституції це прерогатива лише парламенту чи референдуму.

25 березня 1918 р. Білоруська Народна Республіка прогосила Незалежність

«Тепер ми, Рада Білоруської Народної Республіки, скидаємо з рідного краю останнє ярмо державної залежності, яке насильно накинули російські царі на нашу вільну та незалежну країну. З цього часу Білоруська Народна Республіка проголошується Незалежною та Вільною Державою. Самі народи Білорусі, в лиці свого Установчого Сейму, приймуть рішення про майбутні зв'язки Білорусі».

БНР була сформована Білоруською Соціалістичною Громадою та іншими білоруськими, зокрема культурними, організаціями. Як і з випадком УНР, дії білорусів, білоруських соціалістів, у будуванні і охороні держави змогли закріпити Білорусь на мапі, і пронести білоруську державність через майже століття окупації у формі радянської псевдореспубліки, замість того, щоб стати «Южной провинцией России»

Соціалістична Громада розділилася на три партії. Вони стали проводом білоруської політики і формували дискурс:

Білоруська Соціал-демократична партія (марксисти)

Білоруська партія Соціалістів-революціонерів (плюралістичні, радикальні соціалісти)

Білоруська партія Соціалістів-федералістів (соціальні ліберали)

БНР проіснувала недовго, проте її визнали майже всі країни Східної Європи, найпалкішими сторонниками Білоруської державності міжнародно були українці.

Зараз, за захист інтересів білоруського народу і його свободу виступають анархісти, націонал-демократи і соціалісти, в тому числі і в збройних силах.

Вітаю всіх зі святом! І бажаю білорусам вільного, демократичного і соціального майбутнього.

​​25 років тому помер при загадкових обставинах В’ячеслав Чорновіл, український дисидент, який так багато зробив для української незалежності та національного відродження в умовах русифікації.

Президенство Чорновіла могло б стати шансом на національно-демократичні зміни. Варто відмітити, недостатня увага до соціальних проблем і соціальних прав українців, те що Дзюба описував необхдністю будування демократичної соціальної держави, зменшили можливий електорат дисидента.

Проте навіть поразка Чорновіла змотивувала позитивні зміни: вона організувала і скріпила свідому українську громаду, уряд змусила рахуватися з національними вимогами.

Його смерть стала національною трагедію. Наступні вибори виграв Кучма, який закріпив нову олігархічну систему в Україні. Альтернативою могла б бути демократична, гнучка, громадська Україна.

«Сила закону, а не закон сили, добробут народу, а не всенародні злидні, громадське порозуміння, а не громадська ворожнеча, демократія, а не диктатура»

Ми пам’ятаємо його спадщину разом з іншими дисидентами, що доклали так багато за волю, свободу України, розвиток українського народу та демократії.

Сьогодні ще одна трагічна річниця. 75 років тому, Радянський Союз депортував 20 тисяч Естонців до Сибіру

Радянський Союз у 30 і 40х здійснював неймовірні проєкти депортацій і геноциду, перемальовуючи цілі регіони і знищуючи практично цілі народи. «Березневі депортації» — були лише одними в ланцюгу геноцидів, колонізації і чисток.

Держава планує кампанію знищення освіти. Нова реформа освіти, про яку прочитати можна тут, стала ще гірше.

Тепер уряд пропонує закрити сільські школи, де менше ніж 45 учнів.

Доступ до базової освіти тепер буде нерівний, вмираючі або віддалені села будуть знаходиться не з діями для забезпечення достойного рівня життя, а активними його обмеженням.

Право на освіту є фундаментальним для реалізації людиною своїх демократичних прав та для реалізації свого людського потенціалу. Нова реформа активно протирічить як всесторонньому розвитку українців так і є антидемократичною.

Згадуючи Рух, не можу не казати про найбільшу помилку Рухівців — відмова від української традиції націонал-демократії — партій УНДП, Української Лейбористської партії та УНДО.

Закликаючи до значних змін, УНДП і УНДО орієнтувалися на ліво-прогресивну, соціальну програму. Тоді як Українська Трудова (Лейбористська) партія — на поступову побудову соціалізму.

Ось приводжу приклад з витримок УНДО:

«Згідно з постановами демократії і згідно з бажанням широких народних мас УНДО домагається щоб великі підприємства були націоналізовані»

«УНДО домагається справедливого розподілу податків і заступлення всіх інших податків прогресивно-доходовим»

«УНДО бореться за законодатну охорону рільних, провислових і умових робітників»

«УНДО як партія національної солідарності, піддержує кооперацію на всіх ділянках національного життя»

Жадан Мобілізувався.

Поки в інтернеті йдуть бурхливі обговорення, ви можете послухати його презентацію разом з Соціальним Рухом книжки "Український Троцький" (сама книжка заслуговує детального розбору та розвінчання міфів, що вона просуває. Але це величезний пласт роботи, тому навряд скоро)

Купив ці три чудові книжки. Нова — Київські адреси Української революції — путівник революцією в Києві

Публіцистика Гришка — революційного демократа, близького друга Івана Багряного, лівого ОУНівця та прихильника Махна

І Шевченкофобія — брошюра від шевченкознавця і соціалістичного дисидента Дзюби

Сподіваюсь напишу щось цікаве про це!

Коли наша черга?

​​❗️ПОТРІБЕН ВАШ ПІДПИС!

📝 Ми створили петицію до Верховної Ради України із закликом не допускати прийняття "грантового" законопроєкту 10399 у його поточній редакції. Про законопроєкт і його шкоду ми неодноразово писали в рамках кампанії #ГрантНеГарант.

🧐 Незважаючи на те, що деякі положення Проєкту суперечать Конституції України (ст. 43, ст. 53, ст. 22) і здатні поглибити вразливе становище студентства, він був прийнятий у першому читанні і наразі в очікуванні другого. Часу обмаль, але спільними зусиллями ми здатні чинити опір цим антисоціальним змінам у фінансуванні освіти.

🤬 Попри наші численні спроби, у реєстрації петиції до Президента з вимогою ветувати законопроєкт нам відмовляють без пояснення причин, тому наразі збираємо підписи до Верховної Ради, аби небезпечні положення законопроєкту були усунуті. Звертаємо увагу на те, що для підпису необхідно зареєструвати електронний кабінет громадянина, а також підтвердити підпис через пошту - трохи складніше, ніж зазвичай, проте забере у вас не більше 5 хвилин.

✊ Закликаємо підписувати, репостити, розповсюджувати у студентських чатах та серед друзів!

Новий законопроєкт реформи освіти зашкодить майбутнім і нинішнім поколінням. Частина студентів закликає підписати петицію і висловити своє небажання реформі освіти в такій формі

​​Читаю книжку «Систематична корупція: проєкти для анти-олігархічної конституції»

Авторка посилається на грецьких філософів, традицію Римської Республіки, Маккіявеллі з його проєктом напівдемократичної егалітарної республіки, Джеферсона у американській революції, Кондоркета у французькій і їх пропозиції до політичної реформи, Рози Люксембург та Ханни Арендт.

Основнии фреймворком для авторки стає поділення будь-якої системи на дві складові: меншість, що править, і більшість, якою правлять. На її думку, сучасні репрезентативні демократії, дають демократично обраним представникам всі права, без контролю більшості над їх реалізацією, таким чином, разом з економічною нерівністю, створюють простір для політики як чогось окремого від волі більшості.

Вона розглядає унікальні конституційні пропозиції контролю за елітами більшістю, в кожному прикладі знаходячи щось цікаве.

Від Кондоркета вона розглядає пропозицію мережевих ассамблей для всіх громадян для контролю за обранцями, від Люксембург і Арендт — радянську систему правління, від Джеферсона — право на спротив і необхідність змінювати конституцію регулярно з кожним новим поколінням.

Відразу варто відмітити, не зовсім збалансовану позицію авторки. Вона ігнорує авторитарні або догматичні нахили Маккіявеллі та Люксембург. Це не історична книга, але книга, що дає різні корисні оптики і перспективи.


Навіть з цим, ця робота — потужний інструмент нового мислення про політику, глибоко конституційного і інституціоналізованого, але новаторського, демократичного і прогресивного.

«Як можна визначити здатність індивідів бути політичними, якщо немає простору, в якому вони можуть користуватися свободою? Оцінка структурних умов панування, в яких маси атомізовані та позбавлені політичного простору, і того, як ці умови перешкоджають політичним діям, не є аргументом на користь внутрішньої нездатності мас бути політичними»

За думкою авторки, люди не є пасивними, проте знаходяться в просторах, що роблять нас пасивними, не мають інституційних рамок щоб висловити свою неатомізовану, колективну волю і протест.

Це поєднується з її основною тезою — непідконтрольністю еліт навіть в умовах демократичних інституцій. Замість елітарно-репрезентативної системи, де політичні еліти в основному контролюються лише виборами, вона пропонує змішану систему — де у всього організованого населення є інституційні способи контролювати, обмежувати, змінювати і слідкувати за реалізацією рішень парламента.

Вона розглядає декілька конституційних проєктів і описує свої пропозиції реформ. Хоч авторка і використову застарілу і часом догматичну мову, за нею є оригінальний і динамічний підхід до політики. Вкрай рекомендую до ознайомлення.

«Поєднання представницьких інституцій і індивідуальних прав, задуманих як обмеження влади уряду, створило структуру, в якій політика була зарезервована для небагатьох, тоді як багато хто насолоджувався «свободою» від політичної участі»

До частої дискусії про свободу від уряду і свободу через уряд

Андрій завжди має унікальну і варту уваги перспекииву. Лекції від нього вкрай цінні. Рекомендую всім сходити 3-го числа і послухати Андрія Здорова та Соціальний рух!

​​03.04. Більшовизм та Українська революція 1917-1921 років

🧐 Історія завжди була зброєю в ідейній та політичній боротьбі, зокрема і у воєнному протистоянні. Проросійська пропаганда зараз заявляє, що Україну створили більшовики. В той самий час можна почути, що Україна на початку ХХ ст. втратила державність завдяки лівим соціалістичним партіям.

❓Але хто ж у цьому правий та як розібратися в цьому?

▪️Як оцінювали революційні події 1917-1921 років в радянській історіографії та в українській еміграції?
▪️Якими були соціальні та національні причини Української революції 1917-1921 років?
▪️Яку роль грало право націй на самовизначення в програмі більшовиків?
▪️Як ставилися більшовики до Української Центральної Ради та Української Народної Республіки?
▪️Як було утворено совітський (радянський) український центр та Комуністичну партію (більшовиків) України?
▪️Як були вирішені земельне та робітниче питання?
▪️Компроміс більшовиків із українським національним рухом – перемога чи поразка?

✅ Всі ці питання будемо обговорювати 03 квітня разом на лекції Андрія Здорова, історика-марксиста, котрий фахово досліджує історію революційної доби в Україні першої чверті ХХ століття.

💫 Подія відбудеться о 18:00 у Соціальному хабі у Києві

➡️ Посилання на реєстрацію

Не можу достатньо прорекомендувати цю книгу.

Чудова книга, яка мені дуже сподобалася, вона значно змінила мій погляд на політичну реформу.

Тема книжки:

«Конституціоналізація влади тих, хто не править» — опис інститутів для невладної більшості задля контролю над обраними представниками. Антикорупційні інституції, ціль яких робити владу постійно підзвітною і відповідальною перед громадянами.