Український уряд намагається націоналізувати майно профспілок, щоб значно зменшити їх вплив. Для цього, уряд приводить легальний аргумент, і я цитую:

Ураховуючи зазначене, Комісія вважає за потрібне звернути увагу на таке:

1. 20.08.1918 на підставі Декрету Всеросійського центрального виконавчого комітету робітників, солдатів, кріпосних та козачих депутатів:

скасовано право приватної власності на усі споруди;

вилучені з приватної власності споруди передані у розпорядження органів місцевої влади.

Згідно з Конституцією СРСР від 05.12.1936:

економічну основу СРСР становить соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва (стаття 4);

соціалістична власність в СРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об’єднань) (стаття 5)

Одночасно з тим, український уряд, з розслідування опендемокрасі, намагається створити фіктивний профспілковий центр, щоб завдяки ньому ігнорувати думку справжніх профспілок.

Дякую Віталію Дудіну з Соціального руху за інформацію

Документ

Я тут уже писав, що ми подали до суду на мародерів Кличка, які хочуть знести будівлю Київського земства на Рейтарській. Так от, це буде не просто судовий процес. Радий повідомити, що про всю цю історію також постає документальний фільм, і що знімаю його не я, а Саша Плетенецька (на минулій "Молодості" мене дуже вразив її фільм "Коли буде тепло?"). Саша вже зробила трейлер, подивитися можна тут

Цей пост, і пост згори вкрай цікаві для ознайомлення. Ті, хто не прочитали через їх розмір, рекомендую переглянути

Після третього надзвичайного збору ОУН, та почала робити обережні кроки щодо залучення демократичної опозиції в організацію.

До того, ОУН активно винищувала всі організації-конкуренти, і зробила достатньо злочинів проти Бульбівців і їх прихильників, так і націонал-комуністів.

Як ОУН знищила всі альтернативні організації, вона почала активно нищити і себе. Можна спекулювати, що ОУН винищила більше бійців УПА ніж СРСР та Третій Рейх.

В цій нелегкій атмосфері формується "демократичне крило" ОУН, також часто підпадаючи під свої ж репресії. "Демократи" активно вкладають свої сили для залучення відомих активістів Центральної Ради та прихильників концепції демократичної і соціальної Української Народної Республіки. В цей період, до ОУН долучається велика кількість членів Української партії соціалістів-революціонерів, соціал та націонал-демократів.

У Маріуполі головою місцевої групи ОУН стає депутат Центральної Ради Микола Стасюк.

У компромісі між фашистською і демократичною частиною ОУН, реформісти і демократи створили передпарламент УГВР. Платформу парламенту складав відомий український лівий письменник Іван Багряний, а головою передпарламенту став соціаліст-революціонер Кирило Осьмак

Головними зірками ОУН стали молоді реформатори, такі як Петро Полтава та Євген Стахів, що були прихильниками посилення боротьби проти нацистів, прийняття соціалістично-демократичної програми, агітації російською мовою та пропаганди концепції мультикультурної України

Проте навіть серед реформаторів було достатньо нелюдяних вбивць чи агітаторів. Деякі (хоч і абсолютна меншість серед реформаторів) агітували за винищення "всього дорослого чоловічого польського населення" та "депортації всіх інших"

В одній статті з публіцистики ОУН можна побачити заклик до "взаємного проживання, взаємодопомоги і розвитку братських народів Польщі і України", а в іншій — заклик до геноциду. Найбільша трагедія українського руху під час Другої Світової війни, що ці два типи людей були об'єднані однією організацією.

Включення ветеранів-уенерівців значно покращило справи, проте це сталося надто пізно і надто повільно — перегляд програми і положень не став тою докорінною зміною, яка була потрібна, а лише запустив довгий процес, який ніколи до кінця завершений і не був. В ОУН завжди паралельно націонал-демократам і соціально-орієнтованими демократами існували і нелюдяні злочинці, що напевно найбільш драматично і трагічно відзначилося на інших людях і на українському рухові. Зараз існує велика тенденція до відбілювання цього

Трохи про більшовицький "антиімперіалізм" і його концепцію історії

​​Зрозуміло, що така система [сталінізму] із соціялізмом не має нічого спільного. Теревені про соціялізм потрібні Сталінові для прикриття власного імперіялізму. Теорія про “побудову соціялізму в одній країні” повинна була служити Сталінові як оправдання перед працюючими їх злиднів і нужди.

Працюючі СССР свідомі того, що тільки в упертій боротьбі за знищення нової експлуататорської системи, в боротьбі за знищення нової експлуататорської кляси сталінських вельмож здобудуть краще, справді вільне і щасливе заможне життя, побудують нове безклясове суспільство без експлуататорів і експлуатованих, побудують новий, справді демократичний лад, де права не будуть привілеєм однією кляси, а будуть власністю всіх працюючих.

Всі народи СССР знають, що тільки на руїнах сталінської імперії може справді вільно розквітнути дружба народів, що тільки в системі вільних і незалежних держав можлива справжня економічна співпраця між народами, що тільки така система, вільна від імперіялістів, від колоніяльного поневолення, забезпечить справжній політичний, економічний і культурний розвиток, що тільки при такій системі буде ліквідована постійна небезпека війн і перегини в озброюванні, а тим самим буде можливий справжній і трівкий мир і добробут працюючих.

Осип Горновий, один з основних теоретиків реформаторського крила ОУН, з його аналітичної праці про суть п'ятирічок в СРСР.

У лівого руху завжди були складні відношення з демократією, з лівих вийшли як найжорстокіші диктатори, так і найбільші демократи.

Рух нових лівих у своїй боротьбі за емансипацію іноді переходив від демократичних до авторитарно-популістських методів. Окремі представники вважали демократію «буржуазним конструктом», як і верховенство права.

Ленінізм намагався реалізувати соціалізм шляхом колоніалізму і авторитарно-тоталітарного режиму. Сучасний троцькізм відкинув більшість авторитарних і колоніалістичних рис Леніна і Троцького, але залишився вірний цій традиції

В таких умовах постає запит на справді динамічний, прогресивний соціалізм, який б поставив людину і права людини в центр, виступав з позицій демократії і персональної свободи, використовуючи сучасний аналіз.

Тому, прошу до читання. Ліберально-демократичний соціалізм. Що це? І як він відрізняється від названих течій згори

Що таке ліберальний соціалізм?

У рамках співпраці з liberalcurrents.com, публікуємо переклад тексту доктора Метью Макмануса "Що таке ліберальний соціалізм?" — дослідження та програмний текст, що спонукає випрацювати новий простір для діалогу поміж ліберальною та соціалістичною традицією задля єднання перед лицем загроз волі людини.

Поки на Кубі йдуть протести за соціальну і політичну свободу, деякі ліві знаходять аргументи для виправдання чи применшення злочинності тоталітарних та авторитарних режимів.

Після приходу Сталіна до влади, антисталінські проросійські рухи для виправдання тоталітарно-імперського режиму, що вони побудували, вигадали теорію "деформованих робітничих держав". Згідно з нею, за прямою мовою від Троцького, Радянські вторгнення відрізнялися від "капіталістичних", і їх, за невеликими вийнятками, треба вітати, а тоталітарна держава була прогресивніша "капіталістичних"

Цікаво, що з антиімперського трактування троцькізму, який спочатку відкинув підтримку російського імперіалізму і розійшовся з самим Троцьким через це, а потім відкинув і авторитаризм, з'явилася американська організація Демократичні Соціалісти Америки (яка зараз невпізнавана до тої ДСА) та унікальна, вкрай проукраїнська, гілка в британському троцькізмі, що представляє Alliance for Worker's Liberty.

Поки російські соціалісти перевинаходять теорії імперських ватажків 20-го століття з червоними прапорами, щоб применшити злочинність кубинського режиму, можна згадати як українські дисиденти відповідали на ті ж самі питання:

Можливо, демократичний соціалізм не витримає випробування практикою, і суспільству доведеться повернутися до економічної свободи на основі капіталістичної приватної власності. - Така перспектива не лякає соціалістів-демократів і не послаблює їхні зусилля в боротьбі за демократичний соціалізм. Не лякає, бо еволюція капіталізму і сучасний стан капіталістичного господарювання дають вагомі аргументи на користь приватно-власницької економічної свободи (порівняно з "реальним соціалізмом"), здатної бути гарантом свободи політичної та духовної. Для країн "реального соціалізму" така перспектива історично прогресивна.

(Дисидентський соціалізм Юрія Бадзьо)

​​О протестах на Кубе

Мы часто критикуем так называемые «страны социализма» — как существовавшие в прошлом, так и продолжающие заявлять о строительстве социализма в наши дни. Бюрократия, удушение рабочей демократии, нарушение политических, индивидуальных и гражданских свобод — всё это мы помним и никогда не закроем на это глаза ради мнимого самоуспокоения и создания иллюзий о «социалистическом рае».

Но вслед за Львом Троцким мы считаем, что даже деформированные рабочие государства заслуживают поддержки в тех аспектах, в которых они отличаются от капиталистических. То есть, «социалистические» страны — это своего рода переходная форма, которая может двинуться как в сторону реставрации капитализма, так и к обновлению социализма. Всё зависит от активности масс и ни одна ситуация не решена изначально.

Несколько дней назад массовые протесты вспыхнули на Кубе, которая романтизируется сталинистскими компартиями как «остров свободы» и едва ли не «бастион социализма». Люди выходят на улицы из-за отключения электричества и нехватки продуктов питания. В 2021 г. кубинцы уже протестовали, требуя демократических прав и улучшения социального положения.

Как три года назад, так и сейчас власти обвинили «врагов революции» и «внешние силы» во вмешательстве во внутренние дела Кубы. Хотя в 2021 г. имели место репрессии в отношении студентов и членов компартии, критиковавших кастроистский режим с социалистических позиций. Следует осознавать, что самые главные враги кубинской революции на сегодняшний день — это партийная бюрократия и аппаратчики, которые лишь по инерции прикрываются коммунистической ширмой и пойдут на реставрацию капитализма при первой возможности. Репрессиями против кубинских трудящихся они дискредитируют социализм больше, чем открытые антикоммунисты.

Куба сейчас находится на распутье: либо капиталистические реформы по китайскому образцу под руководством правящей «компартии», либо демонтаж существующей системы и «шоковая терапия» по образцу Восточной Европы. Оба варианта для простых людей будут хуже. Тот факт, что реалии «социалистических» государств не вызывают бурного восторга, вовсе не означает, что необходимо поддерживать тех, кто мечтает о замене существующий системы на очередную версию неолиберализма со всеми её «прелестями».

Нет сомнений в том, что реакционные внешние силы действительно попытаются воспользоваться ситуацией, но это совершенно не означает, что кубинцы должны броситься в объятия партноменклатуры.

В 1964 г. Эрнест Мандель писал: «В этой борьбе обязанность каждого социалиста состоит в том, чтобы без колебаний принять сторону социалистической революции на Кубе, защищать эту революцию от любого иностранного вмешательства». И с этим можно согласиться, но только с той оговоркой, что сегодня поддержка социалистической революции на Кубе означает солидарность с народом, отстаивающим свои социальные и демократические права в условиях не только империалистической блокады, но и бюрократической диктатуры.

В цей день у 1842 р. народився Микола Лисенко — один з найвідоміших українських композиторів, що збагатив культурний і духовний стан українського народу.

Він також написав музику на слова гімну Івана Франка «Вічний революціонер». Пісня згодом стала символом і кличем для всіх соціалістів-радикалів і націонал-демократів Західної України, "пішла в народ", і стала одним з визначних символів лівого руху.

https://www.youtube.com/watch?v=LDV9EGlMqsY

Невеликий спойлер того, що я зараз пишу:

"У «робітничому питанні» УНР однією з перших запровадила 8-годинний робочий день, ввела сильні колективні договори, свободу страйку та підтримку профспілок.

У вирі революції та війни, які завдали величезних руйнувань Україні, запровадження амбітних планів усуспільнення підприємств було неможливим. Натомість Українська Народна Республіка обрала тимчасову корпоративну модель, за якою робітничі комітети спільно з державою чи приватними власниками керували підприємствами зі значною автономію і впливом робітників на підприємство. Запроваджено активну інспекцію праці для збору статистики та постійного діалогу із працівниками та комісіями, інформування працівників про їхні права та навчання і просвіта у сфері захисту прав та самоорганізації. Цей підхід дуже відрізняється від поточної філософії інспекції праці як пасивного органу, який розглядає скарги"

​​" Лисенко прийшов до українства з привілейованої кляси, зробився гарячим прихильником демократичних мас народу і до смерти залишився вірний народницьким ідеалам, якими він, як шестидесятник, перейнявся в роки формування свого світогляду. При цьому активна його участь в громадсько-національному житті з роками дедалі більше зростала, і сам він в громадському розумінні ніби зростав.

Українські шестидесятники — це перше українське покоління, що видало з свого середовища цілий ряд визначних національних діячів, які взялись до пляномірного вивчення різноманітних сторін минулого й сучасного їм життя українського народу. В діяльності шестидесятників праця Лисенка посіла особливо почесне місце.

Лисенко-шестидесятник присвятив себе вивченню духової творчости українського народу, що знайшла свій вираз у пісні та музиці. Записавши старовинні пісні, він зберіг для нас, створені колективним творцем-народом мелодії, і дав можливість, за допомогою своїх записів та музичних обробок, пізнати й відчути душу народу в давні часи, відсунені від нас на цілі сторіччя".

Симон Петлюра, Пам‘яті М. Лисенка

В інтернеті (за гроші) тепер можна подивитись 2 достойних українських кіна.

«Бачення метелика» Макса Наконечного- болюча і незручна історія про травму і війну. Сьогодні таке навряд би випустили. І це означає, що фільм конче вартий перегляду.

«Нескінченність за Флоріаном» Олексія Радинського - документальний кінопортрет видатного архітектора (конструктора, розробника, музиканта, композитора - людини нескінченного горизонту творчості), автора «тарілки» на Либідській. Я згадував уже про протистояння навколо цієї памʼятки архітектури і неоднозначну в ньому роль сьогоднішнього Міністра освіти.

П.С. Обидва фільми на українській стрімінговій платформі, мені не платили і не просили рекламувати, не маю там знижок. Я знайомий з власниками і в особистій бесіді одна з них сказала, що віддає 10% прибутку на благочинність у користь армії.

Знов про кіно. Хочу написати про недостатньо оцінений український фільм 1991 р «Капітан Крокус та Таємниця маленьких змовників» реж. Володимира Оніщенка.

Ця музична казка вразила мене в дитинстві і, мабуть, повпливала на формування світогляду. Це історія про те, як діти збираються на свою таємну січ у будиночку колишнього пірата і циркового артиста капітана Крокуса. У місті до влади приходить тоталітарне Чучелище (теж втікач з цирку), що, опираючись на традиційні еліти і не гребуючи новими технологіями, забороняє дитинство, радість, сміх, змушує дітей ходити задом наперед і здати усіх домашніх тварин у табір смерті чучельного комбінату. Себе ж воно проголошує Генерал-Кібернатором.

Діти під проводом капітана стають підпільниками, переховують на січі врятованих тварин та готують план повстання. Проти них бореться поліція, що після перевороту перейшла на службу набитому соломою фашизму.

Фільм знято у красивенному зеленому Києві рубежу епох, там можна побачити багато любих серцю локацій ще без «євроремонтів» і «покращень». Наприклад, внутрішній двір Гостинного двору на Контрактовій. Вживу я побачив його вперше лише у , коли ми боролися проти перетворення будівлі на ТРЦ (і за її відкриття і перетворення на публічний простір). Будиночок капітана розташовувався на одному з дніпровських островів під Дарницьким мостом. А арештованого героя молодого Богдана Бенюка везуть у клітці по Хрещатику з ретро-листівок.

Доречі про цього героя - клоуна Коко. Він відомий поліції і досить швидко попадає під репресії. Його пісня «Мені плювать» з першого погляду маніфестує свободолюбство, неприйняття тоталітарного порядку й індивідуалізм. Проте він не просто стихійний анархіст. Коко каже: «не потрібен вам манеж, той де ми дурманили всіх вас». Тут у ньому ще й марксист натякає на подолання ідеології і розвінчує апарати її відтворення. У пісні це цирк, проте в житті це не тільки нормалізуючі інституціі, а в першу чергу, я би сказав, медіа, пропаганда, культурні «норми» і «традиції». Грубо кажучи - блогери, політтехнологи, маркетологи зі своїми ботофермами, ньюстертейнмент 24/7.

Коко каже про свого вихованця Персика, що це єдине порося, яке виросло і не стало свинею. У самого народного артиста Богдана Бенюка так не вийшло. Він виріс і став одним з ініціаторів і керівників Комісії з суспільної моралі (вони хотіли забороняти фільми, книги тощо, якщо вони суперечили б «суспільній моралі», звісно за бюджетний кошт). Коротше повне падіння і деградація артиста.

Я думаю саме завдяки цьому фільму я прийшов до лівих поглядів)

А про теракт у «Крокус холі» почитайте, наприклад, у Комітеті спротиву. Хоча навряд ці події змінять ваше життя. Краще витратіть трохи більше години на цей фільм.

Їду до Львова. Як хто є з підписників зі Львову, то пишіть, зустрінемося

Все ще продовжуються протести на Кубі. Протестуючі скандують: «Геть Комунізм! Геть Діаса-Канель!».

Успіх протестів на Кубі буде означати часткову зміну світових трендів і демократизацію (світ з року в рік стає менш демократичним і більш небезпечним — цю статистику збирають на кожен рік)

Для України це теж важливо. Куба — один з найбільш лояльних союзників Росії. Послаблення чи демократизація режиму підірве путінізм — і можливо призведе до змін в інших пропутінських режимах.

І для лівих це важливо. Кубинський комунізм — це злочинний режим, який дискредитує лівий рух. Кастроїзм (контрреволюція проти Кубинської революції і народно обраного президента) свого часу був підтриманий великою кількістю авторитарних лівих і призвів лівицю до нових низів. А субкультурний вплив і ідеалізація авторитарних ватажків на Кубі дала поштовх розвитку «танкіз».

Вимоги кубинців — соціальні і демократичні. Вони хочуть економіку, що керується більшістю та заради більшості. Вони хочуть таку ж демократію. Вони вимагають відставку авторитарних лідерів і кубинської комуністичної олігархії. Якщо кубинці виграють — світ не тільки стане краще для них, але стане кращим для всіх.

https://espreso.tv/poyasnuemo-mi-golodni-shcho-vidbuvaetsya-na-kubi-ta-chomu-rozpochalisya-protesti?amp

Динамічна конституція

У 1776 р. у США і у 1793 р. у Франції, до цього у 1520-х у Флоренції видатні демократи пропагували конституцію, що в собі включає динамічні способи перегляду конституції.

«Нове покоління не повинно жити за законами старого, законами, що вони не обирали» — писав Джеферсон

Пропозиції включали перегляд конституції низовими зборами, парламентом при підтримки низових зборів, або ж через певну кількість років (пропонувалось 20) шляхом формування асамблей, методом голосуванням, жеребкуванням, делегацією від різних громадських організацій та спільнот чи змішаною формою.

Альтернативно, Джеферсон пропонував повстання проти уряду за утвердження нових конституційних порядків. Тоді як Конкордет у Франціі навпаки, розглядав можливість перегляду конституції таким чином як захист від надтого ентузіазму і популізму, що загрожує демократичній політиці і може перерости у насилля. Проте, вони приходили до однакових висновків

Цікаві інсайти з провідних політичних мислителів у часи, коли так звані «ліберальні демократії» формувалися. Проблеми з цим підходом лише дві, які не є фатальними: 1) часта зміна конституцій означає набагато більша відповідальність на інтерпретацію конституції, і ускладнює можливість опиратися на судову традицію 2) можлива проблема диктатури більшості — що обмежується, наприклад, сильнішим конституційним захистом права на перегляд конституції і базових прав — щоб вони не стали жертвою моментного популізму чи періоду слабкості для народу.

З іншого боку, ми бачимо наскільки багато плюсів може нести така система. Наскільки зламана американська система, що базується все ще на конституції, затвердженій біля 300 років тому; наскільки абсурдним є британський House of Lords, і як обмежує життя і політику, і дискусію, і участь людей у житті країни, коли зміна конституції це прерогатива лише парламенту чи референдуму.

25 березня 1918 р. Білоруська Народна Республіка прогосила Незалежність

«Тепер ми, Рада Білоруської Народної Республіки, скидаємо з рідного краю останнє ярмо державної залежності, яке насильно накинули російські царі на нашу вільну та незалежну країну. З цього часу Білоруська Народна Республіка проголошується Незалежною та Вільною Державою. Самі народи Білорусі, в лиці свого Установчого Сейму, приймуть рішення про майбутні зв'язки Білорусі».

БНР була сформована Білоруською Соціалістичною Громадою та іншими білоруськими, зокрема культурними, організаціями. Як і з випадком УНР, дії білорусів, білоруських соціалістів, у будуванні і охороні держави змогли закріпити Білорусь на мапі, і пронести білоруську державність через майже століття окупації у формі радянської псевдореспубліки, замість того, щоб стати «Южной провинцией России»

Соціалістична Громада розділилася на три партії. Вони стали проводом білоруської політики і формували дискурс:

Білоруська Соціал-демократична партія (марксисти)

Білоруська партія Соціалістів-революціонерів (плюралістичні, радикальні соціалісти)

Білоруська партія Соціалістів-федералістів (соціальні ліберали)

БНР проіснувала недовго, проте її визнали майже всі країни Східної Європи, найпалкішими сторонниками Білоруської державності міжнародно були українці.

Зараз, за захист інтересів білоруського народу і його свободу виступають анархісти, націонал-демократи і соціалісти, в тому числі і в збройних силах.

Вітаю всіх зі святом! І бажаю білорусам вільного, демократичного і соціального майбутнього.