Сто років тому, українські феміністки закликали західних феміністок допомогти Україні

"Західні держави проводили безоглядну бльокаду України і не допускали навіть ліків, і народ, і військо масово гинув від тифу..."

"Союз Українок видав відозву до жіноцтва цілого світу з гарячим закликом допомогти [Україні]. На жаль ця поміч прийшла вже запізно"

Вже у 2022 р. українські феміністки так само виборювали право на спротив і вимагали визнання:

"Ми закликаємо феміністок з усього світу підтримати нашу боротьбу. Ми вимагаємо:

- Право на самовизначення, захист життя та основоположних свобод, право на самооборону (включаючи озброєну) українського народу – а також інших народів – проти імперіалістичної агресії"

Український дисидентський рух виник у 1959 році з націонал-комуністичної Української робітничо-селянської спілки, невеликої організації людей, які були незадоволені тоталітарною системою, оскільки вважали, що вона надто далеко відійшла від комуністичних ідеалів. Відтоді почався розквіт українського дисидентського руху.

Зазвичай дисидентський рух ділився на три окремішні категорії: націоналісти, які були організовані членами УПА або на основі їхньої ідеології; націонал-комуністи, які дотримувалися комуністичних або марксистсько-ленінських доктрин; і, нарешті, дисиденти демократичної або демократично-соціалістичної орієнтації.

В додаток, в українському дисидентському русі існували організації, які захищали соціальні права, такі як нелегальні профспілки, організації, які боролися за права національних меншин (зокрема, кримськотатарські, єврейські та українські організації) та релігійні організації.

У 1970-х роках було засновано одну з найважливіших дисидентських організацій – Українську Гельсінську Спілку, групу, яка опікувалася виконанням Гельсінських угод. Вагомі аналізи російсько-радянського колоніалізму та шовінізму написали дисиденти, зокрема Іван Дзюба з працею «Інтернаціоналізм чи русифікація», в якому він розглядає асиміляційну політику Радянського Союзу

https://www.fes.de/feshistory/blog/unbesungene-helden

Футбольна реформа: Час на зміни?

В новому матеріалі на Інституті Мазепи поговорімо про те, як Україна може, пішовши за прикладом Франції, Іспанії та Великої Британії, реформувати свій футбол.

Як стверджує доцент Лондонської Школи Економіки, доктор Ян Зґлінський, універсальний успішний шлях реформи — прийняття нового закону, що врегулює та демократизує управління цим спортом. В цьому випадку поступовці не можуть стояти осторонь: ми вважаємо, що реформа, щойно вона стане на часі, є необхідна, і ми маємо зробити все, щоби в її центрі стали спортсмени, вболівальники та громади. Такий шлях, переконані ми, поверне багатьом дух приналежності до спільноти та значно посприяє розвитку загальних демократичних та самоврядних цінностей.

Вводячи жінку в життя, природа не питала: "Чи се мужчина, чи жінка, щоби мені наділити їх відповідними здібностями?" Ні — природа казала лише: "Ось ти, і жий!" І тому скажу, що недостаточність тая, брак сили духовної не лежить у жінці яко людині вже з природи, а походить вона і виробляється з, систематично ограниченого виховання, яке одержує вона вже від колиски, котре виховання звертає більше увагу на розвій її чуття, аніж на духовні здібності, характер і силу фізичну, і заглушає, таким чином, усі інші голоси в її душі. Що однак жінка — людина, так само як і мужчина, і вимоги природи в неї такі самі, як її в нього, то її через те треба в таких самих умовах, як і його, виховувати до боротьби за існування, а озброївшися наукою, знанням законів, знанням різних галузей праці, зможе й сама боротись за життєві засоби.

— Ольга Кобилянська, промова у Чернівцях на зборах Товариства руських жінок на Буковині, 1894 р.

Я писала, коли любила, писала, коли терпіла, писала, коли не находила вдоволення знадвору бажань своїх особистих, коли бачила кривду, заподіяну так людям, як звірятам, цвітам і птахам, коли переймалася великими ідеями про визволення жінки, ідеєю соціялізму, ідеєю націоналізму, патріотизмом, які зміцняла в мені Леся Українка.

— Ольга Кобилянська

У мене була така дурна ідея — знайти «ліву складову» у всіх (актуальних за часом) особах на українських грошових банкнотах. Я знайшов. Сьогоднішній іменинник Вернадський був постійним читачем та жертвував на ліві газети Української Радикальної партії. За своїми словами ідентифікував себе як поміркованого соціаліста.

Хоч звичайно, не означає, що інші погляди Вернадського були ок.

Про філософію егалітаризму і принципи Джона Ролза, розповідає Майкл Сандел

https://www.youtube.com/watch?v=dhXc_qyuqPI

У цей день у 1883 р. помер відомий патріот Польщі і України:

“Варто зауважити, яких виняткових зусиль завжди докладала Московія так само, як тепер докладає сучасна Росія, щоб знищити держави з народовладдям. Новгород та його колонії були першими. Його традиції, політика та прагнення були настільки протилежні тим, які має сучасна Росія, що остання змогла забезпечити своє існування лише на його руїнах. Далі була Козацька республіка, а наприкінці Польща"

Мені здається можливість аристократам відкупитися від служби у Англії 13-го століття не є найкращою моделлю або прикладом для сучасної України.

https://suspilne.media/amp/704612-stefancuk-pro-privazku-bronuvanna-do-rivna-dohodiv-na-odnogo-voina-treba-visim-ludej-aki-zabezpecuut-jogo-utrimanna/

Олена Степанів-Дашкевич – перша в історії України жінка-офіцер на військовій службі, національна героїня, вчена, педагог, членкиня НТШ у Львові. В меморіальній бібліотеці-архіві історика Ярослава Дашкевича, її сина, зберігається 69 кондоленційних листів і телеграм, надісланих на його адресу влітку 1963 року родиною, друзями, знайомими, колишніми ученицями Олени Степанів і товаришками по табору, друзями і колегами. Цікаво, прочитайте - https://www.istpravda.com.ua/articles/2023/07/18/162910/

У той час, коли Східна Європа була найпрогресивнішим місцем у світі.

У 1925 році Естонія запровадила закон про національну автономію, надавши меншинам право на культурне та соціальне самоврядування, для захисту від асиміляції та активного розвитку культури та соціальної допомоги.

Перші закони про національно-персональну автономію були теоретизовані австрійськими марксистами, а реалізовані українськими соціалістами в УНР. Приклад наслідували країни Балтії, національно-персональна автономія також повинна була бути прийнята в Білоруській Народній Республіці, проте її реалізації не сталося через російсько-більшовицьку окупацію

Ознайомитися з естонським законом (перекладений англійською) можна за посиланням

У цей день у 1917 р. була сформована Украінська Центральна Рада — координаційний центр українського руху і згодом тимчасовий уряд українців.

Технічно, Рада була радянським урядом. Біля 65% представників були від рад селянських, робітничих і солдатських депутатів

Крім Рад, в УЦР були представлені громадські організації, представники муніципалітетів, жіночі і студентські організації, профспілки, кооперативи та організації національних меншин.

Головними партіями Центральної Ради стали марксистська Українська соціал-демократична робітнича партія і соціалістично-радикальна Українська партія соціалістів революціонерів

Рада справді феноменальними зусиллями, з мінімальним досвідом, змогла організувати функціонуючий уряд і проголосити Українську Народну Республіку — напевно найпрогресивнішу державу, що існувала в світі.

107 річниця від створення Української Центральної Ради - першого представницького органу Українського народу.

Народовладдя і парламентаризм - це наша історична та європейська традиція ухвалення найважливіших рішень. Як на рівні громади, так і всієї країни.

Діяльність Центральної Ради призвела до офіційного проголошення та міжнародного визнання незалежної УНР. А також запровадження всіх необхідних атрибутів державності: гімну, гербу та зрештою прийняття Конституції, в якій УНР ставала парламентською республікою.

Без цього важливого етапу державотворення, не постала б і сучасна незалежна Україна.

Віцеспікерка Олена Кондратюк

Telegram / Facebook / Сайт / Instagram / X

Пряма і репрезентативна демократія: чи їх можливо поєднати?

Репрезентативна форма правління з‘явилася і була аргументована як елітарна система, що б захищала вільне суспільство від занадтої демократії, диктатури більшості і некомпетентності.

В свою чергу, пряма та партисипативна демократія була ефективним засобом для керування лише невеликих територій, практична лише для управління малими республіками (що історично існували в Італії, Німеччині, Китаї та ін.) чи невеликими автономіями.

Ідея репрезентативної демократії була (і є) вибором між обмеженою кількістю людей з професійного класу політиків та пасивною більшістю з дуже обмеженою владою. Система вкрай елітарної форми демократії

Тоді ж як ідея прямої демократії — це відволікання громадян від їхніх соціальних занять і поневолення їх надмірною політичною участю, яка б забирала весь вільний час, що міг би йти для задоволення життєвих амбіцій, персонального розвитку і реалізації планів. Відкриття дороги до диктатури більшості і популізму, або ж, альтернативно, безкінечних дискусій і неефективного прийняття рішень

У 1793 р. французький революціонер Конкордет запропонував вихід: створення первинних ассамблей — партисипативних установ контролю і цензуруванням над парламентом з правом вето на закони, правом вибору конвенції для перегляду конституції, право на референдум і також можливості обговорення політики.

За цим проєктом, приблизно на кожні 400-1000 людей збирається постійна асамблея, що виступає як сила контролю проти непідзвітних рішень парламенту і корупції. Вона збирається з певною регулярністю (наприклад, раз на тиждень) і може запустити процес зміни або відкликання того чи іншого закону та цензури парламенту.

Якщо одна асамблея прийняла певне рішення, то всі інші повинні розглянути його на порядку денному та проголосувати за нього також. Як більшість асемблей підтримує певне рішення, воно вступає в силу.

Асамблеї потрібна більшість голосів тих, хто прийшов на збори, і разом з тим асамблея повинна бути достатньо малою, щоб всі могли приблизно знати один одного.

Таким чином, було пропоновано низовий, партисипативний інструмент для контролю над вибраними представниками, а також система балансу між індивідуальним проявом демократії (можливості віддати таємно свій голос за кандидата в парламент) і колективною (збиратися в асамблеях і голосуючи) — зменшуючи негативний вплив лише одного підходу (атомізація політики або диктатура і вплив більшості і подавлення голосу меншості)

Одночасно такі асамблеї були б «школою політики», роблячи роботу політика і потрібні для цього навички менше ексклюзивними

Паралельно з асамблеєю також повинна існувати муніципальна влада зі значними повноваженнями, щодо якої в асамблеях люди також можуть висловлювати свою волю і контроль.

Пропонується надати якомога більш прав, децентралізувати владу. Надати достатньо повноважень місцевій владі для того щоб звільнити національний парламент від «регіоналізму і локальної політики»

Для ефективного залучення громадян, в школах і університетах також планувалося включити уроки політики і громадянства.

Зараз, прийняття такої політики в обмеженій формі в університетах та у муніципалітетах для контролю за їх рішеннями (особливо це стосується надкорумпованої Київради) може бути вкрай важливим — в першу чергу для захисту від забудовників, корупції, необґрунтованих витрат, для підвищення фінансування армії, тощо.

Українська класово-колективна демократія: її позитивні і негативні сторони та уроки​​

Часто люди помилково вважають УЦР першим парламентом, тоді як насправді УЦР була передпарламентом, тимчасовим урядом, і мала специфічну форму колективної демократії

На відміну від парламентів, що вибираються таємним голосування, УЦР формувалася за рахунок делегування представників від організацій. В першу чергу це були селянські, робітничі і солдатські ради і депутати від них, кооперативний рух, представники від муніципальної влади, представники від організацій національних меншин та від політичних партій зі значним впливом.

Делегували до Ради представників освітні та культурні організації, студентські спілки. Також, існувало представництво жіноцтва у вигляді Українського Жіночого Союзу та Жіночої громади. Там же були і представники профспілок.

Таким чином, Рада представляла великі і різні сектори українського суспільства за рахунок такого колективного секторального представництва. УЦР фактично була Constituent power, силою, яка визначала політичні правила і правила функціонування держави, тоді як парламент вже функціонує у сформованих правилах.

Першим українським парламентом став Трудовий Конгрес — він прийняв змішану форму правління для України (радянсько-парламентська), вибирати та вибиратися до цього парламенту могли лише "працюючі класи" (тобто частина привілейованого населення була позбавлена фундаментальних політичних прав). Унікальним було, що цей парламент ввів професійно-класові курії і куріальні квоти: Загальна чисельність депутатів мала становити 593 особи. З них 65 мандатів належало представникам ЗУНР. Решта 528 розподілялась за куріально-професійним принципом: 377 — трудовому селянству, 88 — від робітництва, 20 — від залізничників, 10 — від працівників пошт і телеграфів, 33 — від трудової інтелігенції

Хоч ідея була провальною, і можна стверджувати, що антидемократичною (або обмежено-демократичною), це цікава можливість подумати про позитивну дискримінацію чи секторальну репрезентацію в політиці.

Як організувати політику так, щоб в ній був представлений сильний жіночій голос, та інструменти впливу непривілейованих груп суспільства над непропорційно репрезентованими привілейованими? Є різні варіанти: квоти в парламенті для певних груп (індивідуально, чи організаційно), створення малих парламентів, що відповідають за секторальні інтереси (таке пропонував соціаліст-радикал з Галичини Коберський), тобто не лише національного парламенту, а і "робітничого", "жіночого", тощо, які мають певні інструменти впливу щодо рішень, що стосуються саме їх сфери, і певні інструменти контролю і цензури над національним парламентом; описані в пості вище первинні асамблеї, тощо.

Хоч устрій УЦР і Трудового Конгресу мав занадто велику кількість вад, щоб його переймати, він ставить важливе питання репрезентації і надання конституційної сили певним непропорційно слабко представленим групам. Репрезентативна демократія в своїх інституціях не змінювалася з 18 століття, і можливо зараз як раз час задуматися над новими способами організації більш динамічної версії репрезентативного уряду.

Український уряд намагається націоналізувати майно профспілок, щоб значно зменшити їх вплив. Для цього, уряд приводить легальний аргумент, і я цитую:

Ураховуючи зазначене, Комісія вважає за потрібне звернути увагу на таке:

1. 20.08.1918 на підставі Декрету Всеросійського центрального виконавчого комітету робітників, солдатів, кріпосних та козачих депутатів:

скасовано право приватної власності на усі споруди;

вилучені з приватної власності споруди передані у розпорядження органів місцевої влади.

Згідно з Конституцією СРСР від 05.12.1936:

економічну основу СРСР становить соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва (стаття 4);

соціалістична власність в СРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об’єднань) (стаття 5)

Одночасно з тим, український уряд, з розслідування опендемокрасі, намагається створити фіктивний профспілковий центр, щоб завдяки ньому ігнорувати думку справжніх профспілок.

Дякую Віталію Дудіну з Соціального руху за інформацію

Документ

Я тут уже писав, що ми подали до суду на мародерів Кличка, які хочуть знести будівлю Київського земства на Рейтарській. Так от, це буде не просто судовий процес. Радий повідомити, що про всю цю історію також постає документальний фільм, і що знімаю його не я, а Саша Плетенецька (на минулій "Молодості" мене дуже вразив її фільм "Коли буде тепло?"). Саша вже зробила трейлер, подивитися можна тут

Цей пост, і пост згори вкрай цікаві для ознайомлення. Ті, хто не прочитали через їх розмір, рекомендую переглянути