​​«Жоден громадянин не повинен бути настільки багатим, щоб мати можливість купити іншого, і жоден не повинен бути настільки бідним, щоб продавати себе»
— Руссо

✒ Багато текстів написано на тему економічної нерівності. Загалом, більшість з них виступає з позиції соціальної справедливості і бідності.

🏛 Проте, окрім бідності і несправедливості, нерівність створює величезну загрозу демократії. Великі фірми дозволяють навіть в найбільших демократичних країнах впливати на політику шляхом так званого "економічного вето" — коли від компанії залежить економіка країни, і тоді демократично обраний уряд не має іншого виходу, як приймати рішення в яких зацікавлені компанії. Інтереси невеликої групи інвесторів таким чином можуть перекреслити інтереси багатомільйонних громад.

❗Так само є загрози пересування капіталу, лобізму, корупції, відкупу, тощо. Загально, гроші можуть використовуватися для підсилення політичної влади однієї людини над іншими, створюючи нерівність політичну

🔺Один з підходів, який дозволяє захистити демократію від політичної нерівності і впливу грошей, походить з "Прогресивної ери" - кінця 19 ст. у США. Це "стеля статку" — обмеження на максимальне багатство, яким може володіти людина.

✅Така "стеля" забезпечує значне посилення демократії і принципу не домінування грошей у політиці. Разом з тим, такий підхід може бути пов'язаним з екологічними політиками та стимулює більш жваву і збалансовану економіку.

#теорія

​​Аватар каналу — це символ Благородного і Святого Ордену Лицарів Праці — однієї з перших радикальних профспілок Сполучених Штатів Америки. Сформований після громадянської війни, орден об'єднував білих і чорних працівників у економічній і політичній боротьбі за більш демократичну республіку.

Сучасний політичний філософ А. Гуревич характеризує їх як «трудових республіканців». Він має на увазі способи мислення, винайдені робітниками, які засуджували найману працю як несправедливі відносини залежності, що суперечать народному суверенітету і ідеалу республіки.

Центральним у їхньому переосмисленні була ідея економічної незалежності з баченням кооперативної спільноти, в якій усі мали б «приблизно однакову міру контролю над своєю щоденною діяльністю». Рух "Лицарів Праці" об'єднав за собою майже мільйон людей і організував сотні кооперативних фірм. Вони вважали, що економічне самоврядування може підсилити політичну демократію, участь і здатність забезпечити гідне життя для кожного.

У своїй найрадикальнішій формі трудовий республіканізм передбачав не лише свободу від "найманого рабства", але й кооперативну самоорганізацію. Лицарі праці також кинули виклик домінуванню над жінками — пише Емі Дрю Стенлі для журналу Дисидент

#історія
#теорія

Маслосоюз — забута сторінка української кооперації

💹У 1938 році Маслосоюз мав 12 відділів, 26 оптових і 57 роздрібних магазинів. Його базу становили 136 районних молокозаводів. У Маслосоюз входило 205 тисяч фермерських господарств, що постачали молоко.

🥛Протягом усього міжвоєнного періоду українське молочне виробництво продовжувало зростати і стало поважною частиною економічного сектора. У 1937 році провідна польська газета Ilustrowany Kurier Codzienny писала: «Продукція Маслосоюзу добре відома в країні, а сама корпорація контролює всі молочні ринки колишньої Східної Галичини».

✅«Маслосоюз» став феноменальним успіхом в історії українського кооперативного руху. Зорганізований на демократичних і низових засадах, за принципом розподілу прибутку та виборності керівництва і системі «1 людина — 1 голос», кооперативний союз не тільки об‘єднував сотні тисяч людей в умовах окупації — а ще й зумів перебороти підтримане державою польське виробництво.

⚙️Українська кооперація в 20 ст. становила одну з опор українського життя, приймала участь у національно-визвольній боротьбі і організовувала український народ для соціальної «самооборони» — як проти експлуатації, так і проти пригнічення. Кооперативи активно фінансували культуру і освіту, а також створювали місцеву систему добробуту — яка захищала бідних під час злиднів і економічної нестабільності.

🇺🇦У розбудову кооперативного руху докладалися всі частини українського суспільства. У Західній Україні особливу, провідну роль в цьому процесі становили соціалістичні активісти Української Радикальної партії, заснованої І. Франко і М. Павликом та ліво-ліберальної Української націонал-демократичної партії

Діаспорянський журнал «Діялог», що протаскувався нелегально у Радянський Союз (у тому числі нашим другом Крісом Фордом). Підписаний «За демократію і соціялізм в самостійній Україні»

Нарешті, українська влада дозволила знести пам‘ятник Щорсу у центрі Києва — окупанту, одному з організаторів червоного терору у місті

З іншого боку, в Одесі хочуть знести пам’ятник революційним матросам панцерника Потьомкіна. Українські матроси тоді становили більшість, і приймали активну участь у першій революції проти царизму. Провідна роль у повстанні була за матросами, що були членами Революційної Української партії. За легендою, повстання почалося із фрази українця «Та доки ж ми будемо рабами?»

Аналіз прогресистського юриста 19-го століття під час «Прогресивної ери» у США. «Найбільша проблема, що стоїть перед американськими громадянами, це проблема поєднання нашої індустріальної системи з політичною демократією»

Democracy Against Domination, K. Sabeel Rahman

З брошюри «Політичні погляди І. Багряного».

Багряний разом з націоналістами групи Бульби-Мітринґи та націонал-комуністами (що до того мали в різний час симпатії до Мао та Тіто) навколо Івана Майстренка заснував Українську Революційно-демократичну партію у кінці 40-х в післявоєнній Німеччині.

Згодом, ліва група і частина націоналістів відкололася у УРДП-Соціалісти. Та розпалася згодом.

Хто залишилися по боці Багряного організовували формально «праву» фракцію. «Права» УРДП Багряного підкреслювала своє неприйняття і «опортунізму соціал-демократії» та «комунізму» запропонувавши визволення України на основі трудової демократії.

Програмово, УРДП виступала за відродження Української Народної Республіки на засадах вільного парламенту і економічного самоврядування державних фірм і кооперації

УРДП була однією з найбільших українських політичних еміграційних організацій. Приблизно такою ж по розмірам була радикально-соціалістична Українська Соціалістична партія, сформована зі "старих" українських лівих партій; ОУН(б), що під впливом Бандери повернулася назад до тоталітарних засад; та незмінна ОУН(м). Меншими були ОУН(двійкарі) — залишки реформаторської фракції ОУН. Та різні монархічні кола, які майже нікого не представляли. Крім цього, існували "центри" — УНРада — об'єднання націоналістичних, соціалістичних і ліберальних сил (монархісти не приєдналися до об'єднання через те, що воно для них мало занадто багато реверансів до УНР) та УГВР — загалом ліво-революційне об'єднання, що представляло УПА, яке воювало в Україні до 50-х. Згодом УГВР стало представляти само себе, втративши постійний зв'язок і репрезентативність вояк.

Зараз, з цих організацій залишилися лише дві ОУН — з незрозумілих причин, навіщось зберігаючи свої структури. Більшість саморозпустилося у 1991 чи до 1991.