​​​​
До річниці січового стрілецтва

Зараз, здається, виробився такий образ стрільців — нібито доволі аполітичних, стройово-«дисциплінованих», їй-богу навіть військової еліти.

Тоді ж як насправді, це був дуже колоритний, наскільки тоді відповідно бунтарсько-неформальний, рух. Це поети, це організатори театрів і руханок, спортивних виступів, з ультрадемократичною культурою, виборні офіцери — от це про них. Це вишивання костюмів по колориту регіону і часто буквальний косплей козацтва, включно з чубами і застарілою лексикою. Це солдати, які ходили з квітками.

Це також здебільшого все ж різні ліві. Якщо підшукати, я думаю, більшість перших перекладів Кропоткіна, Прудона і Бакуніна українською все ж були від січовиків.

Більшість з них не мало військової освіти. А все ж рʼяно пішли воювати, коли було треба, стали адміністраторами, послами, офіцерами, кооператорами, і прикладали всі свої навички і дух.

Січовики були ближчі до оповчення навколо Гарібальді, чи партизанів Ірландської Республіканської Армії, що відвоювали тій незалежність.

Січовий рух був чимось одночасно культурно-політичним, революційним, громадським, ну і все ж, і військовими героями також.

Сьогодні вкрай важлива річниця. Це сторінка української історії, про яку всі щось «чули», але ніхто нічого не «знає». А все ж значить дуже багато для нас.

Цікаво, що з цього вийде. Маркус постійно говорить про реформу (де-факто створення) сержантського корпусу. Загалом, візія слушна. Як воно піде, подивимось.

Історія відродження львівської соціал-демократії наприкинці 1980-х років від Леся Яковишина

«Врешті ми вирішили, що ми будемо “Союзом демократичних соціалістів”. І, значить, так вийшло, що я сам собі,  доручив написати щось на кшталт листівки-декларації намірів. Я вже не пам’ятаю, в кого я знайшов друкарську машинку. Тоді це була проблема… Я видрукував десь, напевно, листівок ну двадцять, може тридцять, щось такого. І пішов їх просто ввечері розклеювати по місту. Ось, в тому числі, на будинку Львівського обласного управління КДБ…

Дуже багато людей тоді збиралися у центрі Львова. Це була так звана “клумба”, де зараз там стоїть пам’ятник Шевченку. І потім, якимось чином, в якихось там загальних розмовах, я взнав, що у Львові вже існує соціал-демократична організація»

https://zirochka.media/article/lviv-social-democracy-revival/

Пам'яті січового стрільця — Трудова Україна, журнал Соціалістів-Революціонерів

"23-го травня ц. р. в Ротердамі ворогами українського визвольного руху підступно вбито одного з визначних українських воїнів-революціонерів Е. Коновальця, бувшого полковника Січових Стрільців, згуртованого за часів революції в Київі з бувших полонених українців-галичан.

Р. 1918, коли Україна була окупована німецьким військом, коли з його ласки німецька [нерозбірливо] почала забігати коло реставрації московського царя, спираючись на московську добровольчу армію та сили московських, польських і інших монархістів, [нерозбірливо] і фінансованих на Україні, [нерозбірливо]

[Нерозбірливо] дрібно-буржуазна інтелігенція [нерозбірливо] — Січові Стрільці в кількості 900 багнетів під проводом своєї Стрілецької Ради та обраного нею полковника Е. Коновальця й начальника штабу А. Мельника рішучо стали на сторожу Українського Національного Союзу, в якому провід мали соціялісти В. Винниченко, М. Шаповал та інші.
На заклик соціялістів Січові Стрільці підняли збройне повстання проти німецько-московської окупації, щоб [нерозбірливо] українського народу. Закінчили його честь — відродити самостійну державу.

Е. Коновалець, хоч і поміркований у політичних поглядах, одначе в трудних [хвилинах] своє ім’я в книгу відродження [боротьби проти] німецько-московського [поневолення] вписав навіки. Пішов разом з соціялістами."