​​Загалом революційні демократи (багряністи) доволі часто цитували нонконформістів-персоналістів, перекладали і публікували їх українською. От наприклад Дені де Ружмон у цитуванні М. Дального:

"«…Міщанська мораль уже не помагає, вона вже не може давати найкращі напрямні в житті.

Ні звичаї, ні принципи, ні релігійна віра на практиці вже не керують великим числом наших сучасників. Наша молода людина віддана болісному неспокоєві, моральній і матеріяльній небезпеці. Де вона знайде людський ґурт, який запропонує їй захист і боронитиме її інтереси? І як жити без мети, без будь-якого натхнення?

Муссоліні і Гітлер, під сильним впливом прикладу Леніна, перші зрозуміли, що нинішня людина приведена в такий стан, коли бажає, щоб її звільнили від свободи без змісту… Людина шукає керівника («дуче», «фюрера», «кавділльо», «батька народів»), який диктував би їй поведінку і який виправдав би її без будь-якої дискусії, без страху помилки та клопоту вільного вибору і каяття за той вибір.

Не через злосливість чи попсованість стільки людей стали фашистами і комуністами, а тому, що ці люди всією своєю істотою відчули неясно потребу єдности, зобов’язаности й безпеки, що їх тільки диктатури обіцяли дати. Доки західні демократії не оцінять свою ґрунтовну слабість у цьому, доти вони не зрозуміють природу тоталітарної спокуси. Їх полеміка проти диктатур, їх свободолюбна риторика залишаться без наслідків або викликатимуть протилежні наслідки, якщо західні демократії не запропонують людині заспокоюючого порядку…»

Хай не жахаються наші демократи старої марки цієї «єретичної» цитати. Вона належить не якомусь антидемократові, а кращому представникові революційної демократії, що глибше, ніж інші, вдумався в причини затяжної кризи ліберальної і соціялістичної ідеології й мав відвагу висловити свій критицизм уголос"

А ще мені дуже подобається, що в своїх журналах ОДУМівці крім постійних читань Еріха Фромма і екзистенціалістів, християнського ідеалізму, записів молодих ветеранів, публікували також щось дуже персональне і своє — свої вірші і фото, п'єси, якісь улюблені цитати. Навіть десь історію, що когось з них побили бандерівці — чи вони їх. Чи подружилися. Також по змозі рекламували якісь дружні чи просто цікаві ініціативи і організації (не обов'язково якісь, які ідейно однакові чи взагалі політичні). Це класно.

Насправді, дуже цікаво читати всі ці переклади і аналізи Фромма, персоналістів та екзистенціалістів, тексти про Фуко, про Маркузе, про споживацьке суспільство - аналітичні тексти, переклади. Критики і захоплення, текстів про Голівуд чи Французьку нову хвилю, глобалізм і альтерглобалізм. Воно іноді здається, що через Радянський Союз - українські покоління пропустили всі ці загальні дискусії і контекст. І мені здається, навіть, скоріше не цьому, а минулому поколінню, читати Фуко і Фромма, любити Лакана ітд, було певним новаторством, відкриття того, що було закрито залізним заслоном, всієї тієї "моди" (яка чесно вже моєму поколінню та і мені трохи піднабридла) - але ні, не пропустили! І це все були "живі" - а не постфактум віднайдені теми - для покоління української діаспори і еміграції.

Одні лише дискусії і сторінки з ОДУМівської преси чого варті. Це так цікаво і одночасно незвично читати це з української перспективи без оцього "тайм-лагу," і здавалося в контекстах максимально відмінних - боротьби за Українську незалежність і покоління, що виросли цим - і тогочасно модні, епохальні дискусії і натхнення. Їй богу, якщо я знайду в українській політичній публіцистиці того часу розбори "ЛСД-тріпів" і захоплення бітлзівською "Tomorrow Never Knows" - ці думки історичної виключеності з західної дискусії можна повністю закривати

Книжка, до якої я трохи приклав руку, доступна для передзамовлення: http://shorturl.at/zgDvL

Фото Пола Мейсона