«Один украй незручний факт переслідує всі спроби представити ринок як найвищу форму людської свободи: історично безособові комерційні ринки беруть свій початок із крадіжки».

У книзі «Борг: перші 5000 років» Девід Гребер ставить під сумнів загальноприйняте переконання, що гроші природним чином виникли з бартеру. Він стверджує, що системи боргу й кредиту існували задовго до появи монет і ринків, а економічні відносини завжди формувалися під впливом влади, моралі та суспільних зобов’язань, а не лише простого обміну. Гребер показує, що впродовж історії борг часто використовували як інструмент панування, прив’язуючи людей і цілі суспільства до систем нерівності, насильства та державної влади. Його головна теза полягає в тому, що борг — це не просто економічний договір, а політичні й моральні відносини, які глибоко вплинули на розвиток людської цивілізації.

Polsci

​​"Зараз найважливіше завдання для антиавторитарних і горизонтально організованих рухів — навчитися вступати в союз із тими, хто готовий діяти в межах політичної системи, не поступаючись при цьому власними принципами. — Гребер

"Саме це ми явно недооцінили під час Occupy: ми сподівалися, що нашим союзникам із Демократичної партії та інституційним лівим вистачить здорового глузду усвідомити свої стратегічні інтереси. Розумієте, вам потрібне власне радикальне крило, щоб вас самих сприймали як помірковану альтернативу. Праві та республіканці це чудово розуміють.

Якби демократи так само безкомпромісно захищали Першу поправку, як праві захищають Другу, рух Occupy, імовірно, існував би й досі. І ми сперечалися б не про збалансування бюджету, а про реальні проблеми людей.

Я все ж переконаний, що між радикальними та інституційними лівими необхідно налагодити плідну взаємодію. Ми не зобов’язані подобатися одне одному, але мусимо знайти спосіб взаємно посилювати одне одного. Самим радикальним лівим варто більше думати про перемогу, ніж гратися у власну моральну вищість"

Випуск газети білорусів в Україні «Вісник»

З цікавого, білоруські стежки Рівного, матеріал про Алоїзу Пашкевич, новини білоруського добровольчого руху, та мій матеріал про українські стежки білоруської революції.

Читать всім! Боротьба білоруського народу — це також і наша боротьба. Честь героїчним добровольцям і волонтерам, а також активістам.

Бабель — інтерв'ю з авторкою розслідування про 225.

Чесно, навіть я не міг уявити розмір проблеми. Було розуміння про тортури, про м'ясні штурми. Анна Калюжна розказує в своїх розслідуваннях про загороджувальні загони, «дезертири теж противники». Калюжна розповідає про батальйон "Шквал" — частина 225, яка складається з в'язнів, і використовується як штрафний батальйон для тих, кого піймали з СЗЧ, які попались ВСП чи недокучили командуванню, тощо. По суті штрафний батальйон штрафного полку.

Розслідування, опубліковане на Тексти, розповідає про два полка — 225 і вже відомий 425 (Скеля). Калюжна розповідає, що Ширяєв — командира 225 — має кримінальну справу (незакриту) за спробу рейдерського захоплення елеватору, а у 2021 р. перебував під вартою за підозрою в нападі на активістів. Як стверджує Калюжна, саме Ширяєв створив у 225 атмосферу нелюдяності і штрафбатства, з величезними втратами і низькою ефективністю.

У інтерв'ю до того ж Калюжна розповідає, що у 225 на штабі висіла намальований портрет (!!!) Сирського.

Окремо від цього текста, ще Ширшин (екс-комбат Маґури, якого зняли за критику Сирського, і потім проти нього виступили командири, такі як Ярош, Мадяр ітд, напевно з разнарядки вищого командування і через внутрішню політику) почав розповідати про артилерійський вогонь від дружніх підрозділів. Калюжна каже, що 225 робили скиди на своїх з дронів як показові каральні чи дисциплінарні дії.

Всі напевно вже чули про «Бегущие с позиций дезертиры — тоже противник». Власне, тяжка розмова. Особлива тема розстрілів. Я з легкістю можу представити тортури в підрозділах, чи побиття. Але розстріли це для мене було доволі шокуючим відкриттям. Рекомендую продивитися це відео інтерв'ю "Бабеля" з авторкою тексту. За ці дії і розслідування, величезна повага Бабелю і Текстам за смілість.

⚡️Командиру 425 полку «Скеля» Юрію Гаркавому за результатами розслідування комісії Генштабу оголосили найжорсткіше дисциплінарне стягнення в армії – неповну службову відповідність.

На жаль, під час воєнного стану за це не звільняють, але це може бути подальшою підставою для зняття з посади.

Гаркавого та його неадекватних підручних мали б судити. Але Державне бюро розслідувань тупо покриває банду злочинців у високих погонах в штурмових військах.

Сподіваюсь і про тітухана дружка Киви – Ширяєва з 225 полку не забудуть, особливо за його накази щодо розстрілу особового складу.

На командуванні цих підрозділів немає, де клейма ставити. Вихід тільки один – повністю виводити цих недокомандирів та передавати слідчим органам. Не можуть особи з такою репутацією командувати кимось.

У цьому блогпості на вебсайті Фонду Еберта я пропоную новий погляд на Російську революцію — як на Весну Народів цілого регіону від Східної Європи і до Камчатки.

Супроти традиційної історіографії, я починаю свій огляд з 1916 — масового повстання казахів супроти російського панування — важливість котрого і тенденцію, яку це повстання представляло — не змогли осягнути російські інтелектуали і революціонери.

Продовженням цієї «деколоніальної нитки» стала наша з вами рідна революція — що перевела цю Весну Народів у інституційну і державну форму, надавши приклад іншим рухам, народам і країнам.

Революція охопила безліч народів і породила їх перші держави і форми самоврядування. Про цей погляд на 1917 — читати за посиланням! (читається також і з гугл-перекладачем)

https://www.fes.de/news/nicht-nur-weisse-und-rote-der-fruehling-der-nationen-des-ostens-von-1917

За ким піде українська молодь? — з матеріалу доповіді УРДП (Багряного)

«При сучасному стані нашої самосвідомости більшість української молоді, як і молодь інших народів Заходу, трактує свою незалежну державу не як ціль саму в собі, а як першорядний засіб для осягнення цілі, не як лік на всі хвороби нашого часу, а як об'єкт лікування.

Зрештою, вже під час визвольних змагань 1917-21 рр. боротьба йшла не за абстрактну державу, а державу соціялістичну, гетьманську, комуністичну ... Це може нам не nодобатись, але це факт. ОУНівці, яким це найменше nодобалось, які в державі хотіли бачити не засіб, а саму основну· мету, для яких гаслами були «Нація - понад усе!» і «Насамперед держава», і вони вклали в поняття нації та держави все одно такий зміст, що перекреслював націю як певну органічну спільноту взагалі, а з держави робив не ціль, а таки засіб для експериментів вужчої оунівської ідеології.

Сучасна українська молодь сприймає ідею боротьби за незалежну українську державу може в більшій мірі, як молодь колишня, бо сучасна молодь національно свідоміша, не приділяє аж такої ваги різним партійним «ізмам» і, що найважливіше, позбавлена того комплексу меншевартости, що придавлюнав навіть кращу частину наших попередників.

Але одночасно з цим, сучасна наша молодь в далеко більшій мірі, ніж молодь колишня, усвідомлює, що держава - це не все, що можна мати свою державу, а не
мати цілі життя, можна мати свою державу і бути в ній рабом. Справа в тому, що в кожній державі, в кожній спільноті, застосовуються певні принципи, певні закони, певна життєва філософія, що є більш чи менш ідеальним ерзацом не відкритої ще абсолютної правди.

Не фашистського і не комуністичного оновлення потрібно нашій добі. Про це знали може й наші попередники, але закривали очі на нелюдяність обох цих Ідеологій, бо хотіли вірити в ... будь-що. Якого ж оновлення вимагає наша доба? Це питання, на яке післявоєнна молодь не знаходить ясної відповіді там, де мусїла б її знайти: в політичній організації, в книгах, у церкві

... А не знаходячи такої відповіді, ця молодь мимоволі упасивлюється й уміщанюється стремліннями сутопрактичного економічно-егоїстичного сенсу. Тут мають слушність представники старшого покоління, нарікаючи, що молодь тепер не така, як була у часи Драгоманова, Франка, Хвильового чи Донцова, але має слушність і молодь, нарікаючи, що їй бракує сучасних Драгоманових, сучасних Франків, Хвильових і Донцових»

ЗА КИМ ПІДЕ УКРАїНСЬКА МОЛОДЬ?
(З доповіді на lV-ому З'їзді Української Революційно-Демократичної Партії), М. Дальний

​​Загалом революційні демократи (багряністи) доволі часто цитували нонконформістів-персоналістів, перекладали і публікували їх українською. От наприклад Дені де Ружмон у цитуванні М. Дального:

"«…Міщанська мораль уже не помагає, вона вже не може давати найкращі напрямні в житті.

Ні звичаї, ні принципи, ні релігійна віра на практиці вже не керують великим числом наших сучасників. Наша молода людина віддана болісному неспокоєві, моральній і матеріяльній небезпеці. Де вона знайде людський ґурт, який запропонує їй захист і боронитиме її інтереси? І як жити без мети, без будь-якого натхнення?

Муссоліні і Гітлер, під сильним впливом прикладу Леніна, перші зрозуміли, що нинішня людина приведена в такий стан, коли бажає, щоб її звільнили від свободи без змісту… Людина шукає керівника («дуче», «фюрера», «кавділльо», «батька народів»), який диктував би їй поведінку і який виправдав би її без будь-якої дискусії, без страху помилки та клопоту вільного вибору і каяття за той вибір.

Не через злосливість чи попсованість стільки людей стали фашистами і комуністами, а тому, що ці люди всією своєю істотою відчули неясно потребу єдности, зобов’язаности й безпеки, що їх тільки диктатури обіцяли дати. Доки західні демократії не оцінять свою ґрунтовну слабість у цьому, доти вони не зрозуміють природу тоталітарної спокуси. Їх полеміка проти диктатур, їх свободолюбна риторика залишаться без наслідків або викликатимуть протилежні наслідки, якщо західні демократії не запропонують людині заспокоюючого порядку…»

Хай не жахаються наші демократи старої марки цієї «єретичної» цитати. Вона належить не якомусь антидемократові, а кращому представникові революційної демократії, що глибше, ніж інші, вдумався в причини затяжної кризи ліберальної і соціялістичної ідеології й мав відвагу висловити свій критицизм уголос"

А ще мені дуже подобається, що в своїх журналах ОДУМівці крім постійних читань Еріха Фромма і екзистенціалістів, християнського ідеалізму, записів молодих ветеранів, публікували також щось дуже персональне і своє — свої вірші і фото, п'єси, якісь улюблені цитати. Навіть десь історію, що когось з них побили бандерівці — чи вони їх. Чи подружилися. Також по змозі рекламували якісь дружні чи просто цікаві ініціативи і організації (не обов'язково якісь, які ідейно однакові чи взагалі політичні). Це класно.

Насправді, дуже цікаво читати всі ці переклади і аналізи Фромма, персоналістів та екзистенціалістів, тексти про Фуко, про Маркузе, про споживацьке суспільство - аналітичні тексти, переклади. Критики і захоплення, текстів про Голівуд чи Французьку нову хвилю, глобалізм і альтерглобалізм. Воно іноді здається, що через Радянський Союз - українські покоління пропустили всі ці загальні дискусії і контекст. І мені здається, навіть, скоріше не цьому, а минулому поколінню, читати Фуко і Фромма, любити Лакана ітд, було певним новаторством, відкриття того, що було закрито залізним заслоном, всієї тієї "моди" (яка чесно вже моєму поколінню та і мені трохи піднабридла) - але ні, не пропустили! І це все були "живі" - а не постфактум віднайдені теми - для покоління української діаспори і еміграції.

Одні лише дискусії і сторінки з ОДУМівської преси чого варті. Це так цікаво і одночасно незвично читати це з української перспективи без оцього "тайм-лагу," і здавалося в контекстах максимально відмінних - боротьби за Українську незалежність і покоління, що виросли цим - і тогочасно модні, епохальні дискусії і натхнення. Їй богу, якщо я знайду в українській політичній публіцистиці того часу розбори "ЛСД-тріпів" і захоплення бітлзівською "Tomorrow Never Knows" - ці думки історичної виключеності з західної дискусії можна повністю закривати