​​Усі також здають собі справу, яке значення для ідеї безклясового суспільства має націоналізація основних засобів і знарядь виробництва. Це широко обаргументували теоретики соціялізму, і вже хоч би з цих джерел наші люди обзнакомлені з цим питанням. Тому теж немає заперечень проти принципу національно-державної і громадсько-кооперативної власності в банковостві, промисловості і торговлі, зафіксованого в нашій програмі. З н а ч е н н я ждемократичного політичного устрою для реалізації ідеї безклясового суспільства багато н а ши х л юд е й ще не р о з у м і є .

Тимчасом це справа так само важлива, як і справа суспільної власности на знаряддя і засоби виробництва.
Про це дуже переконливо говорить приклад з большевиками. Як же це сталося, що большевики і все знаціоналізували, і навіть сколективізували і, незважаючи на це все, - сьогодні в СССР є суспільні паразити і експліуататори? Сталося воно так тому, що большевики, зліквідувавши капіталізм як економічну основу
творення паразитарних груп, не створили разом з цим в і д ­ п о в і д н и х п о л і т и ч н и х у м о в и н для того , що б не
в и н и к л и н о в і п а р а з и т а р н і і е к с п л у а т а т о р с ь к і групи.

— Головний ідеолог УПА, Петро Полтава, концепція Самостійної України, т.1 с. 417-418

"Вони [бандерівська організація] уважали К[оновальця] за людину "слабу" і "ліберальну", а одночасно висували на чільне місце в ОУН полк. Ріка Ярого. Пізніше продовжувалася та "акція" проти полк. Мельника"

— Б. Левицький, журнал Діялог 1979 р. ч.2 с. 17

14 липня (вівторок) о 10:00 буде акція проти підвищення тарифів на транспорт в Києві.

Закликаю всіх виходити! (КМДА, Хрещатик, 36)

На жаль, цього разу буду відсутній.

Посилання на чат для координації, створений організаторами:
https://t.me/narodnainitziatyva

За словами Б. Левицького, ОУН у лютому 1940 року переважно підтримала позицію «Разом з польською нацією, французами та народами СРСР за вільну Європу без Сталіна та Гітлера». Доповідачем був Іван Митринга, лідер лівого крила ОУН. Згодом він та його прихильники покинули ОУН(б), ймовірно, через співпрацю ОУН(б) з Третім Рейхом.

Іван Митринга та Б. Левицький створили Українську Революційну Партію Робітників і Селян (пізніше після обʼєднання з іншими групами перейменовану), а потім разом з Тарасом Бульбою-Боровцем, опортуністичним отаманом, створили повстанське партизанське формування, відоме як «Поліська Січ».

У 1943 році ОУН(б) прийняла багато гасел Івана Митринги, коли змінила свою платформу на програмно демократичну та соціально орієнтовану.

Сьогодні річниця народження Марка Черемшина, українського письменника і радикального лівого діяча, засновника товариства «Поступ» — в якому знаходилися такі видатні персоналії, як С. Вітик, М. Ганкевич та засновник Січового руху, К. Трильовський. Товариство діяло на Західній Україні з питомо лівою програмою.

Мій друг — капітан, член партії «Народовладдя» Ігор Токовенко — дає інтервʼю

Як людина з бекграундом захисту трудових прав пішла в армію, і як все це було. Дуже цікавий матеріал.

ПС: позивний нардеп?)))

Складно не пишатися. Якщо думаєте служити — йдіть в К2

К-2 — топ-1 серед підрозділів за поверненням на службу після СЗЧ.

Цифри не брешуть: понад 800 заявок на повернення. Кожного дня в середньому 40. Це цілий взвод людей, які щодня вирішують повернутися — саме до нас.

Чому? Тому що з нами реально норм служити.

Подавай рапорт через Армія+ або на сайті k-2.army.

Виступив на деколоніальній конференції «РУТА» з панеллю про егалітаризм і українську культуру. Я розбирав вірші Тараса Шевченка, і проблематиками та підходами піднятими ними, як вони вплинули на українське націєтворення. Як Шевченко в фактично кожній своїй праці розповідає її з перспективи найбільш вразливих у сцені.

Шевченко піднімав табуйованні теми, а також деконструював російські жанрові канони (Катерина — як реакція на фронтирну романтику — де солдат в чужих землях бореться і підкорює дикарів і в нагороду отримує місцеву жінку — в російській літературі зазвичай в контексті Кавказу)

Ми говорили про «Катерину» та «До Основʼяненка», але й також пройшли рядом віршів Шевченка з проблематикою класовою, національною, соціальною, політичною, проблемою домашнього насильства, які зазвичай розглядалися взаємоповʼязано.

Київ.

Я не поділяю того, щоб це був іменний мітинг, або на чиюсь персональну підтримку. З багатьох причин мені це не подобається.

Та зараз це не так важливо, основний меседж абсолютно правильний – люди не погоджуються з такою всратою кадровою політикою в Уряді. Це набагато важливіше, тому я в цілому вітаю протест людей і що їм не байдуже. Молодці.

Новим премʼєр-міністром назначили підприємця-директора «Укрнафта» та «Укртатнафта», а також голову правління «Нафтогазу». Минулий власник WOG, і нинішній власник кавової мережі «Ідеаліст».

​​В мене є свої резервації щодо Федорова, але резервацій щодо кадрової політики, і щодо Сирського нема — там все очевидно і відкрито. Таких серед білого дня розвалів уряду, зміни курсу МО, потакання консервативному (а точніше — її певній барсовій частині) генералітету — цьому місця бути не має.

Маючи свої резервації (і трохи тіпаючись від федоровоцентричних гасел), українці висловили свій однозначний вотум довіри Федорову. Він повинен бути міністром, а вся траєкторія розвитку штурмових (і особливо створення нових родів) військ повинна бути переглянута. Винуватці мʼясних штурмів і тортур, включно з Сирським — повинні бути розслідувані і заміщені. Гасло третього корпусу: ми тут, щоб жити — повинно розповсюджуватися на всі підрозділи, і в першу чергу на штурмові.

Виконувати задачі можливо з набагато меншими втратами при хорошому плануванні — як показує Азов. Одночасно, ми всі знаємо як працюють ці підрозділи - сточні труби - покарання. Тортурами і закиданням дисципліну не налагодеш, а ресурс зітреш в нуль. Ефективність таких штрафбатсько-дисциплінарних методів близькадо нуля. Перегляд системи покарань і дисципліни також необхіден для реформи підрозділів як Скеля.

Всі хто виходить — наснаги. Я долучаюся у Львові, поки я тут — так що може пересічемося!

​​Те, як і в Росії, і в нас почалося ниття про 1917 рік, звичайно, вражає. Для якогось Корчинського підхопити російську методичку нескладно — навіть попри абсолютну контекстуальну несумісність. Все ж таки, людина зі злим умислом, і кругозором сформованим НБП і околицями. Але інші?

Цікаво, кому буде добре від того, щоб робити головною асоціацією з нашою армією російську імперську армію, а головною «трагедією», яку треба «відвернути», — революцію, що відкрила Україні шлях до відновлення державності й різко прискорила формування модерної української політичної нації.

Солдатські ради, так ненависні деяким політичним коментаторам, разом з іншими інструментами подібного врядування створили українську армію, а частково і державність.

Російська імперія ж була автократичною монархією, яка вела несправедливу війну й трималася на політичному безправ’ї, становій та класовій нерівності. У 1917 році її змели. На її місці постала в тому числі і Україна.

Патріотично налаштованим громадянам боятися 1917-го ні до чого. Від протестів армія не розпадеться. А от коли зникає довіра до держави й командування, коли тягар війни розподілений несправедливо, коли самого процесу виправлення помилок не існує — тоді ж така загроза набагато сильніше підсилюється.

Берлінська нещодавно написала на цю тему допис, на мою думку, глибоко неадекватний — хоча слушна частина в ньому є.

Вона правильно заперечила карикатуру, нібито Федоров — великий інноватор, а Сирський — якийсь печерний «противник дронів». Це має мало спільного з реальністю.

Але замість оцінки нинішнього стану, нинішніх управлінських рішень і ситуацій, і на фоні розслідування Бабеля, що піднялу цілу хвилю про те, що всі і так знали, але колективно самоцензурували, Берлінська оминає практику в своєму пості, яку Сирський не просто не ламав, а дедалі більше закріплював: практику м’ясну, напівтюремну, засновану на безправ’ї рядового військового і майже необмеженій владі командної вертикалі.

І тут вже говори чи не говори про минулі заслуг, яка з цього різниця при створені такої ситуації? А спроби протягнути закон про підвищення відповідальності за СЗЧ і підрив механізмів повернення з СЗЧ в минулому році ми ж всі памʼятаємо? Власне, напрям мислення зрозумілий.

Розмовами про 1917 як ніяк дискурсивно відкривають дорогу руйнівнішим силам. Якщо маємо розмову про «разложение» 1917 — маємо і корнілівщину, маємо претензії на автократичний стилю управління і переконання, що будь-яка критика командування є ледь не заколотом.

Розвал дисципліни й паралізація ухвалення рішень, звичайно, є загрозою. Але яке це має відношення до нинішніх протестів?

Цивільний протест — це ніяк не відмова військових виконувати бойові завдання, чи, насправді, хоч якесь суттєве підваження державних інституцій чи можливості приймати рішення. Публічна вимога оцінити головнокомандувача — це все-таки не ліквідація командної вертикалі. Критикувати кадрову політику це не розвалювати армію.

Протести зараз відіграють роль якого-ніякого суспільного запобіжника щодо негативних рішень влади, а також хоч якоїсь легітимації влади, особливо в умовах централізовано-надзвичайного управління.

Конституційна та правова тяглість влади зберігається, але її популярний мандат не оновлюється.

Протести — чи не єдиний наразі способ легітимації влади і надання їй якоїсь народної суверенності. Коли влада пояснює рішення, виправляє помилки або змінює політику, вона відновлює частину політичної легітимності. Протести таким парадоксальним чином є інструментом посилення влади, збереження елементу демократизму та стабільності держави.

Головнокомандувача не обирають картонками — чи як там Берлінська пише. ГК назначає президент. Президент підзвітний народові, несе конституційні зобовʼязання і політичну відповідальність за свої рішення. Протести мають право вимагати таку відповідальність, підзвітність і зміну рішень.

Всі ж ці гарні «експертні» розмови про те, що головнокомандувача не обирають картонками, бо інакше почнеться 1917 рік і все повалиться, м’яко кажучи, контрпродуктивні.