​​Я виріс в атмосфері, забарвленій мілітаризмом, а згодом провів п’ять нудних років у місці, де постійно було чути сурми. До сьогодні, коли під час виконання «Боже, бережи короля» я не стаю струнко, це викликає в мені легке відчуття святотатства.

Це, звісно, дитяче, але я волів би мати саме таке виховання, ніж бути подібним до лівих інтелектуалів, настільки «просвітлених», що вони не здатні зрозуміти найзвичайніших людських емоцій.

Саме ті люди, чиї серця ніколи не здригалися при вигляді «Юніон Джека», злякають від революції, коли настане її мить.

Нехай будь-хто порівняє вірш, який Джон Корнфорд написав незадовго до своєї загибелі — «Перед штурмом Уески» — із віршем сера Генрі Ньюболта «У Клоузі сьогодні затамована тиша».

Відкиньте технічні відмінності, що є лише питанням епохи, — і стане видно, що емоційний зміст цих двох віршів майже цілковито однаковий.

Молодий комуніст, який героїчно загинув в Інтернаціональній бригаді, до мозку кісток був вихованцем привілейованої школи. Він змінив свою вірність, але не свої емоції. Що це доводить?

Лише можливість збудувати соціаліста на кістяку блімпа; здатність одного виду лояльності перетворюватися на інший; духовну потребу в патріотизмі та військових чеснотах, яким — хоч би як мало вони подобалися вареним кроликам із Лівиці — досі не знайдено жодної заміни.

Folios of New Writing, осінь 1940 року

Як же я насправді радий, що мені подарували цю книжку, ще давно. Завжди цікаво читати емоції і думки людей в той час. Орвелл був справді великою людиною.

Ситуація, коли польські депутати Європарламенту пропонують поправку до резолюції в якій описують «неспровоковану ескалацію» Зеленського, поширюючи дезінформацію про нещодавній польсько-український політичний конфлікт, і фактично не зустрічають спротиву, — це саме те, чому Україні потрібне повноцінне членство в ЄС.

Було ухвалено упереджену резолюцію, у якій польські представники практично намагалися змусити українських критиків замовкнути через засоби Європейського парламенту.

Хоча зараз це може здаватися незначним, згодом такі резолюції можуть використовувати для того, щоб заперечувати вступ України до ЄС або обґрунтовувати будь-яку іншу антиукраїнську політику, а самі ж створюють для Польщі можливості для політичного шантажу України я досягнення своїх геополітичних амбіцій і преференцій в культурних, дипломатичних, економічних та мілітарних справах за рахунок України.

Якщо такі політичні дії виносяться на європейський рівень для того, щоб закрити дискусію та просувати власну політику й перспективу замість української, то для протидії такій тенденції необхідно інформувати політиків про польсько-українські відносини протягом 2022–2026 років, репутацію ІНП/IPN, а також, власне, про саму історію — і про те, як історія сьогодні використовується в геополітичних торгах та антиімміграційній риториці.

https://www.euronews.com/my-europe/2026/07/08/european-parliament-condemns-zelenskyy-for-naming-military-unit-after-upa-heroes

Розбіглись ми по всіх світах усюди:
„Рятуйте нас, рятуйте нас, о люде!
Як небо наших сліз не чує,
Нехай земля рятує“.

І розказали ми по селах і в містах,
Як розпинають нас за правду на хрестах,
Які течуть у нас криваві ріки
І топлять наші зойки-крики.

Все розказали ми, всі вилили страждання,
І се була одна розпука і благання:
„Рятуйте нас, рятуйте нас,
В смертельний час, в останній час“.

Нас слухали, кривились, і зітхали,
І в відповідь нічого не сказали…
І бігли ми на гори з голосінням
І падали в сльозах перед камінням.

29.05.1919

Не все ще страчено… Ще сонцем світе
Жива мета…
Гремлять громами заповіти,
Гремлять уста,
І чують діти…

Народній Дух стоїть в тумані
З мечем в руках,
Проходять лицарі незнані,
Зовуть у снах.
Терпіть, кохані!

05.07.1919

Олександр Олесь зі збірки «на Чужині»

О дивний мент, о дивний час!
Весь Всесвіт дивиться на нас.
Сам Бог над нами став, здається,
І чуть, як Боже серце б’ється.

Сам Бог байдужість переміг,
І на похмурих хмарах ліг,
І звідти стежить за полками,
Готовий кинуть блискавками.

О дивний мент! О дивний час!
Нехай же він запалить вас
І вам сплете вінки лаврові
На полі честі, полі крові.

Хто спить тепер під грім гармат,
Той мрець для нас, злочинець, кат…
Всі друзі наші під стягами
В боях кривавих з ворогами.

Брати! За шаблю, за мушкет!
Всі за Республіку! Вперед!
Вперед, вперед — одна дорога!
А там за нею — перемога!

Один з останніх, якщо не останній вірш О. Олеся, написаний в Україні. В той час сусіда О. Олеся вбивають більшовики артилерійським снарядом, а брата дружини за підозрою розстрілюють петлюрівці. Вбивство брата «своїми», незалежник — соціал-революціонер переживає складно.

За підозрою, що такий розстріл готується і для нього, в кліматі політичного хаосу і військової отаманщини, О. Олесь вимушений виїхати за кордон, де він не пориває з соціалістично-революційним середовищем і публіцистично підтримує армію УНР.

https://day.kyiv.ua/article/poshta-dnya/o-dyvnyy-ment-o-dyvnyy-chas

Ти ж бачиш Сам небесними очами…»
 
 
Ти ж бачиш Сам небесними очами:
Не ми йдемо,- на нас ідуть з мечами,-
Чому ж мовчиш?!
 
Ти, що створив степи і гори
І неба мріючі простори,
Чому мовчиш?!
 
Хіба ж не Ти нам дав страждання,
Думки, надїї, поривання...
Чому ж мовчиш?!
 
Чому ж, коли в наш храм величний
Ввалився ворог наш одвічний,
Чому мовчиш?
 
Невже Ти хочеш знов страждання,
Ганьби, неволі і знущання?!
Чому ж мовчиш?..
 
Як Ти осліп, Небесний Пане,
За правду нашу пекло встане!!
Віки ж мовчиш!..
 
15.03.1919

О. Олесь, «на чужині»

О. Олесь чи не улюблений мій поет. Зараз іноді це опускають, але переконаний соціаліст-революціонер та незалежник з самого початку революції, автор справжньої революційноі поезії. Він має багато віршів, які нарочито ліві і національно-патріотичні — багато з них покладені на музику, і є неймовірним спадком нашої боротьби за незалежність.

Одночасно, О. Олесь неймовірно чуйний. Ми все ще згадуємо його «Європа мовчала», «живи, Україно» — стало певним гімном. В метафоричному, в чуйному плані, в плані конструювання і оформлення в наратив почуттів. Він Тарас Шевченко, але інших часів. Якщо Шевченко співав «на могилі», то О. Олесь був поетом революції(ій), програно-виграної, настільки ж героїчної, наскільки і трагічної.

https://youtu.be/a9CBtZZ1ffg?si=5DjXFiR_LI0XzQBY

Проти антимілітаризму зліва: ми повинні приймати участь в трансформації і переозброєнні — есе дискусія з європейськими лівими

Владислав Стародубцев

https://open.substack.com/pub/vladyslavstarodubtsev/p/against-anti-militarism-on-the-left

Я не знаю, чи ви слідкуєте, але крім пафосних фраз про зустріч у Москві і українські дрони, нещодавна зустріч з Трампом підтвердила українське індустріальне майбутнє. Україна, як казав Кучма, славиться своїм ракетобудівництвом. З того часу космічна і ракетна програма/, а також ядерна в Україні була приведена до повного занепаду олігархічно-неоліберальною політикою.

Проте наразі через армійське планування, ми посягаємо на виробництво Петріот. Щоб підкреслити важливість цього рішення: це високотехнологічний індустріальний ланцюг, який а) допоможе до виробництва своїх, дешевших альтернатив Петріоту, б) стає сильною індустріальною базою, яка може бути переорієнтована на цивільне виробництво. в) дає перспективу Україні стати головним торговим партнером з виробництва ракет. Європі наразі конче необхідно постійне виробництво протиповітряних ракет — і навіть в США — коли ті відстріляли свій запас в безглуздій війні у Ірані — тепер потрібні ці ракети. Ті самі потреби у Південної Кореї, Тайваня, тощо. Все це спасе сотні життів і забезпечить Україні простір для розвитку.

Далі — США погодилось для закупівлі українських дронів. Ситуація та сама — зараз ми маємо невеликий проміжок, коли український оборонпром вже намагаються задавити великі гіганти, як Рейнметал, але які ще не змогли виробити такі дешеві альтернативи, як ті, що має Україна. Якщо ми займемо цю нішу — ми зможемо бути конкурентоздатним виробником дронів, і забезпечити собі сталий економічний розвиток.

🟥Теплого вересневого вечора, у маленькій сільській хатині на околиці дніпровського села Степанівка, народився хлопчик. Батьки дали йому імʼя Симон. А більше нічого й не могли дати - бідні українські євреї ледве зводили кінці з кінцями. Закони російської імперії обмежували права євреїв - ні землі не купиш, торгувати в неділю не можна.

Довелося їхати в Катеринослав, пахати 14 годин на заводі. Саме така доля чекала на Симонового батька. Але малому теж довелося ковтнути ківш лиха: вже у віці 10 років герой цієї оповіді йде працювати помічником коваля.

І саме ця робота змінює його життя. Донька цього коваля була членкинею підпільної анархістської організації й вечорами, при свічках, розповідала малому Симону про героїчну боротьбу за права робітників, повстання, майбутні революції.

🏴Хлопець просто закохався в ці історії, а може в доньку коваля - то вже хто знає, але результат був незмінний: у свої 14 років юний Симон Радовицький працював на металургійному заводі, а паралельно - роздавав анархістські листівки та агітував людей до повстання за права робітників. І вже під час першої великої демонстрації сталося лихо: царська поліція прийняла рішення про силовий розгін робітничого мітингу й пустила в бій козаків на конях. Один з вершників вдарив малого Симона прямо шаблею в груди.

🧲Ця історія могла би на цьому й закінчитися, але Симон дивом вижив та сів у тюрму.

🏴Вийшовши з тюрми, Симон продовжив боротьбу і вже коли настала революція 1905 року, він був другим секретарем ради робітничих депутатів металургійного заводу. Він організував великий багатотисячний мітинг, присвячений памʼяті жертв кривавої неділі.

⚙️Поліція не спускала ока з молодого анархіста, однак здібний хлоп утік від царських копів.

🏴Покинувши рідний край, Симон Радовицький жив у Німеччині, де остаточно усвідомив себе анархістом, про що якось чесно зізнався своєму німецькому товаришу Августу Сухі:

«Я тоді дуже мало знав про різницю між революційними теоріями в робітничому русі. Більше інстинктивно, ніж з якоїсь іншої причини, своїми товаришами у боротьбі я вибрав найрадикальніших з усіх лівих рухів, я вибрав анархізм».

А пригоди то тільки починалися….

Симон влаштувався завод механіком та вступив до профспілки ФОРА - знаменитих аргентинських анархо-синдикалістів. Цей напрямок анархізму пропагував ідею, що замість держави та влади усі справи на себе переберуть профспілки.

І вже 1 травня 1909 року аргентинські анархісти вийшли на демонстрацію, яка змінила історію світового лівого руху. Мітинг та хода відбувалися мирно, ліві активісти з Буенос-Айресу поминали чиказьких робітників, аж тут поліція несподівано відкрила вогонь по мітингарях.

Загинули невинні робітники. Молодий Симон не міг пробачити аргентинській державі це звірство. Країну охопив страйк - й поки анархісти та ліві палали від люті, громили маєтки аристократів та відділки поліції, Радовицький готував вибухівку.

Вже через тиждень, вистеживши начальника поліції міста Буенос-Айрес, Симон без вагань кинув бомбу до ніг ката. Поліцай загинув, українського анархіста арештували і вже були готові його повісити, однак друзі та рідні вписалися за нього в буквальному сенсі - хтось із двоюрідних братів Симона мав доступ до метричних книг аж там, у російській імперії. Коли з Катеринославського земства у Буенос-Айрес прийшла довідка, аргентинські поліцейські офігіли: анархіст, який вбив їх боса мав усього 17 років і вчитися не хтів, як то кажуть.

Коли Радовицького арештовували, він вихопив пістолет в полісмена і з криком “Хай живе анархія”, вистрілив собі в груди.

Хлопець знову дивом вижив. Це ж було вже.

Він став героєм в Аргентині. Про нього писала преса, його імʼя знав кожен аргентинський робітник.

Сума цих факторів - вбивство топ-чиновника та медійний розголос призвели до того, що Симон став вʼязнем найбільш неприступної тогочасної вʼязниці Ушаї, яка знахолилася на архіпелазі островів Вогняна Земля.

🟥Чи зміг він утекти із вʼязниці? Як склалося його життя - про це і не тільки читайте на сторінках першого друкованого журналу “Артіль”, який вийде ось-ось незабаром.

Бандера хотів повертати назад до тоталітаризму, що було погано для українського народу. Отже той, хто хоче зводити пам'ятник Бандері, той бажає повертатись до тоталітаризму. Бандері, який не знав, що тут робиться - пам'ятники, а тим, хто тут воював, що? Шухевичу мають бути пам'ятники, а не Бандері! То є кривда для тих, хто воював та гинув, бо вони гинули не за Бандеру, а за Україну.

— Євген Стахів, вояк УПА

[проводили подію] Олег Вітович і Дмитро Корчинський. Останній більше мовчав, здебільшого говорив Вітович. Я послухав виступи і попросив слова також. Я вважав шкідливими деякі положення їхнього статуту і пропонував їх викинути.

Скажімо, про те, що в боротьбі за Україну, якщо треба, вони вживатимуть зброю — це не годиться в демократичному суспільстві. Я переконував також, що клич «Україна для українців» був викинений ще III Надзвичайним збором ОУН 1943 року;

і УГВР збирала в боротьбі проти німців і більшовиків усі нації. Але вони не дуже погоджувалися з моїми словами про необхідність проводити роботу серед української молоді на демократичних принципах.

Того ж дня на цю тему ми говорили з Михайлом Горинем. Мене неспокоїло таке екстремне, ультра-націоналістичне наставлення молоді під впливом донцовщини. Горинь вважав, і я з тим не дуже погоджувався, що то невеличка група людей і можна те проігнорувати

— Євген Стахів, вояк УПА, один з організаторів партизанського підпілля на Донбасі.