Продовжую читати всіляке з історії антифашистського руху. Італійська "Справедливість і свобода." Коаліція немарксистських соціалістів, радикальних лібералів та християнських демократів — стала одним з найбільш відомих прикладів італійського антифашистського спротиву.

Справедливість і свобода відрізнялась своєю стратегією, яка опиралася на максимальний спротив фашизму тут і зараз — тоді як Антифашистська концентрація (антифашистська організація навколо соціалістичної партії — до речі, однією з керівників котрої була уродженка Чернігова, яка навчалася в Харкові — Анжеліка Балабановна) і Комуністична партія зайняли вичікувальну і пасивну стратегію.

Через загалом ліву позицію, акцент на самоуправлінні і лівій економічній політиці, ліберал-соціалістична Справедливість і Свобода і анархісти в Італійському антифашистському русі групувалися разом супроти більш "пасивних" та авторитарних (комуністичний) частин антифашистського спротиву. Це також і доклало до того, що в Іспанії Справедливість і Свобода організували підрозділ спільно з анархістами, і воювали по боці каталонських націоналістів, республіканців та анархо-синдикалістів.

"Передусім ішлося про те, що «Справедливість і свобода» (Giustizia e Libertà, GL) постала як альтернатива — якщо не як відкрите заперечення — підходу та методів боротьби, яких дотримувалася Антифашистська концентрація (Concentrazione Antifascista). Від самого початку анархісти піддавали її найгострішій критиці за непродуктивну вичікувальну політику.
Натомість активістська спрямованість, що стала характерною рисою нового руху, виявилася відразу. Найпроникливіші представники лібертарного середовища, безперечно, помітили, що цей активізм ґрунтувався на відвертому запереченні марксистського детермінізму з боку Карло Росселлі — автора праці «Ліберальний соціалізм».

До цього додавалося й те, що волюнтаристська етика, якою були пройняті засновники «Справедливості і свободи», виявлялася не лише у визнанні першості дії. Виходячи за межі безплідних ідеологічних суперечок емігрантського середовища, вони також розуміли дію як сміливий показовий вчинок, здатний пробудити приспані сумління, відродити ентузіазм і спонукати інших до наслідування"

https://theanarchistlibrary.org/library/santi-fedele-giustizia-e-liberta-and-the-anarchists-prior-to-the-spanish-civil-war

Історія соціалізму на жаль занедбана, багато в чому через дуже неосвічений, танкізний підхід, існування таких організацій як DSA та інших, що викривлюють історію, та спадок СРСР — з ідеалізацією кубинської революції, та простими формулами розвитку лівого руху, з великою марксоцентричністю.

Зараз, на жаль, пошук простих відповідей і простого антикапіталізму веде до абсолютного нерозуміння і некомпетенції щодо як історії соціалізму, так і того, куди нам рухатися в цьому світі зараз далі.

Особливо важливим на мою думку є соціалізм часу зростання ультраправих рухів. На фоні цього, зовсім нещодавно вийшли важливі книжки і напрацювання, зокрема "Навчаючись у ворога" Марко Брешкіані про рух Карла Росселлі і "Порядок, авторитет, нація" Метью Хікару про колабораціонізм зліва.

Підсумовуючи нинішню історіографію і новаторські праці з теми, я коротко описую т. зв. "Другий ревізіонізм" — переосмислення європейського соціалістичного руху під загрозою фашизму — і як так сталося, що провідні персоналії цього переосмислення стали по дві сторони барикади — зрадники-колаборанти і найбільш відомі антифашистські партизани

Мій невеличкий матеріал "Соціалізм в епоху фашизму: другий ревізіонізм"

https://telegra.ph/Socіalіzm-v-epohu-fashizmu-drugij-revіzіonіzm-06-16

Чи є тут хтось з Запоріжжя?

До речі, важливо. Бачив це не тільки від Каліновців

Грамада “Каліноўцы” заклікае падтрымаць праўкі ў заканапраект аб ахове здароўя, якія прыраўноўваюць правы замежных вайскоўцаў да правоў грамадзян Украіны.

У чым праблема?

Цяпер замежныя дабраахвотнікі пасля звальнення са службы, у тым ліку па стане здароўя і ў сувязі з атрыманнем інваліднасці, губляюць статус вайскоўца і юрыдычна становяцца проста “замежнікамі, якія часова знаходзяцца на тэрыторыі Украіны”.

Яны ня маюць дзяржаўных правоў і гарантый на далейшае лячэнне, даўгатэрміновую рэабілітацыю і даступныя лекі, якія маюць украінскія вайскоўцы.

Чыннае заканадаўства аб ахове здароўя прыраўноўвае да грамадзян Украіны толькі тых замежнікаў, якія маюць дазвол на пастаяннае пражыванне, уцекачоў і тых, хто мае патрэбу ў дадатковай абароне.

Істотная частка замежных дабраахвотнікаў на момант звальнення не мае дазволу на пастаяннае пражыванне альбо знаходзіцца ў доўгатэрміновым працэсе яго атрымання. Такім чынам, яны апынаюцца ў пэўным прававым вакууме і вымушаны прыпыняць рэабілітацыю альбо выдаткоўваць уласныя сродкі на лячэнне, арганізоўваць зборы на сябе.

Як праблема можа быць вырашана:

Цяпер у Вярхоўнай Радзе Украіны рыхтуецца да другога чытання законапраект № 15015. Дэпутатка Таццяна Цыба зарэгістравала надзвычай важную праўку ў арт. 11 Асноў заканадаўства аб ахове здароўя, якая нарэшце прыраўнуе правы замежных ветэранаў, незалежна ад наяўнасці дазволу на пастаяннае пражыванне, да правоў грамадзян Украіны.

Грамада “Каліноўцы” разам з ГА “ЛАНКА” заклікае ўсіх дзейнічаць проста зараз:

• Дашліце ліст у падтрымку гэтай праўкі непасрэдна старшыні камітэта ВРУ па пытаннях здароўя нацыі: radutskyy@rada.gov.ua

• Пашырце гэтую публікацыю ці зрабіце ўласную, каб надаць гэтай справе максімальны разгалос.

Дзякуем!

Тэлеграм | Інстаграм | Фэйсбук | Твітэр | Ютуб | Трэдс

Про місця де живе місто — чому удар по Барахолці на Почайній, місце які кияни згадують як ринок на петрівці, де в дитинстві купляли комп'ютерні ігри, журнали, плакати, чи канцелярію до школи — такий же значний удар по український культурі?

Пам'ятаємо про живі місця. Культура живе не лише в усталених пам'ятках, визнаних гранд'є структурах, але в тих місцях, з якими в нас насичені спогади, повні дрібниць — зі старими книжками і розмовами з продавцями та колекціонерами.

Читайте нове есе Артема Ремізовського про Почайну, міську пам’ять і право людей на місця, де живе місто.

https://respublica.social/barakholka-na-pochainii-kultura-iaku-mi-ne-maiemo-zabuti/

​​Яшчэ адной з важных тэмаў лістоў Т.Грыба 1926 г. былі пытанні ўзаемаадносінаў з эміграцыйнымі арганізацыямі іншых народаў былой Расійскай Імперыі, якія знаходзіліся ў той час у Чэхаславакіі.

Найбольш цесна Т.Грыб супрацоўнічаў са сваімі ідэйнымі паплечнікамі — украінскімі эсэрамі на чале з М.Шапавалам і расійскімі эсэрамі на чале з В.Чарновым.

Апошні ліст Т.Грыба да В.Ластоўскага, датаваны 19 верасня 1926 г., прысвечаны тэме стварэння Сацыялістычнай лігі Новага Усходу, арганізацыі, якая, па меркаванні беларускіх, расійскіх і ўкраінскіх эсэраў, павінна была займацца каардынацыяй "вырашэння нацыянальнага пытання ва Усходняй Еўропе"

Як-жа расейскія эс-эры на гэта ўглядаюцца? Левыя эс-эры (Зн. борьбы86) стаяць на грунце новай рэвалюцыі — зварот на падзеі кастрычніка; правыя ("Рев. Р."87) імкнуцца да Уст. Сойму, але не адкідаюць і радаў, як пераходнай ступені. В.М. Чэрноў хоча пагадзіцца з Украінай, беларусамі, грузінамі, армянамі, з прыбалтыкай, Польшчай.

Яны пачынаюць станавіцца на грунт, які даўно ўжо быў угаданы М. Драгаманавым — вольны саюз вольных народаў. У апошнім нумары "Р.Р."90 надрукаваны артыкул …, у якім ідзе ўжо гутарка аб Саюзе народаў Ўсходняй Эўропы

Сьогодні в Італії відійшов з життя Карло Гінзбург — видатний історик, один із засновників мікроісторії. Його батько, Леон Гінзбург — був одним з лідуючих і найвідоміших італійських антифашистів; він народився і виріс в Одесі. Я здебільшого читав Карло Гінзбурга по відношенню до італійського антифашизму та його батька, і знайомий з його працею саме з цього кута.

Український журнал «Локальна історія» взяв інтервʼю у Карло Гінзбурга у 2022, і публікує його зараз — на трагічну подію. В інтервʼю — про батька, Одесу, антифашистську групу Карло Роселлі; але також про важливість національної ідентичності, про мікроісторію, про чаклунство і екстрасенсів, середньовіччя та суди над відьмами.

Неймовірне інтервʼю, яке я закликаю всіх прочитати з поваги до видатної людини

https://localhistory.org.ua/texts/interviu/karlo-ginzburg-natsionalna-identichnist-tse-zbroia/

Пропустив також іншу важливу персоналію — смерть видатного американського історика російської революції Олександра Рабіновича

Публікація на тему з каналу «Марксизм і історія» https://t.me/marx_and_hist/598

З вікіпедії:

Рабінович поставив перед собою дві взаємопов’язані цілі: пояснити, як більшовицька партія була відносно швидко «перетворена на одну з найбільш централізованих авторитарних політичних організацій у новітній історії», а також чому так швидко були спотворені низові егалітарні ідеали, які надзвичайно сприяли її ефективності в боротьбі за владу в Росії 1917 року.

Цікавий приклад як ультраправі отримують купу грошей, і як переносять гроші, що повинні йти на війну, на розбудову своєї політичної інфраструктуру.

В конфлікт не лізу — в мене внутрішньої інформації щодо подій в даному підрозділі нема, так само як всі ці слова можуть бути як правдою, так і ні.

Прикладаю лишень як можливість ознайомитися з однією точкою зору і з ситуацією

https://t.me/Zaliznyak14/6695

Якщо є якісь ілюзії — то вони і після війни нас в спокої не залишать. Буданов пропонує зробити повоєнну економіку «найбільш ліберальною» (читай: олігархічною) в Європі. Це їх план «відбудови».

в Могилянці запустили сертифікатну програму з ґендерних студій імені Соломії Павличко (на рівні бакалаврату). завдячуємо, звісно, Тамарі Марценюк.

курси, які пропонують:
- (ов’язковий) Вступ до гендерних студій
- Соціологія сексуальності (Надія Чушак)
- Квір студії (Дзвенислава Щерба),
- Гендер і політика (Тамара Марценюк)
- Фемінізм як соціальна теорія і суспільний рух (Тамара Марценюк)
- Маскулінність і чоловічі студії (Тамара Марценюк)
- Гендер, фінанси і економіка (співвикладається з кафедрою фінансів)
- Історія сексуальності (Катерина Диса)
- Жіноча історія у Центрально-Східній Європі 1648–1848 рр. (Володимир Маслійчук);
- Феміністична соціальна робота (Тетяна Ростовська)
- Міжнародний захист гендерних прав та прав дітей (Зоряна Скалецька)

докладніше

Промова Молдаван на Київському з'їзді поневолених народів (1917)

Представник молдаван Ф.Іонку вітає з'їзд від імені бессарабських румунів, бо назва молдаван принята ними тільки із тактичних мотивів. Молдавани вже колись мали свободу, але давній уряд ограбував їх і їм приходиться наново її добувати. Деякі бачили в руху молдаван сепаратизм, але це неправда.

Молдавани стоять за федеративні штати російські і вони просять
не відганяти їх від свободно! Росії на шлях сепаратизму.

В. Еженівський од імені національних молдаванських організацій заявляє, що їх стремління до націоналізації основується не на стремлінні мілітаристичного характеру, а на необхідності оборони своєї власної землі від ворога. Молдавани не повернуть своїх штиків проти волі других народів.

"Були, розуміється, розходження, — згадував М.Грушевський,— сіоністські, віленські (литовсько-білоруські) тощо; але вони якось відступали на другий план в тодішнім пошуку спільного грунту, порозуміння й одностайності. Пізніші події ненадовго зігнали з наших споминів сі настрої й надії й закидали їх всякою іншою "злобою дня"

Лейла з нашого підрозділу

«У цивільному житті можна зупинитись і не робити: зайнятися медитаціями чи поїхати на Балі. А у війську, вибачте на слові, поки не здохнеш. Немає в людей можливості сказати: все, я здувся, хочу звільнитись і висаджувати чорнобривці», — каже командирка роти дронів Лейла Абдуллаєва.

Дев'ять разів їй відмовляли у мобілізації. А тепер вона командує понад сотнею військових. Колись Лейла будувала кар'єру в ІТ та ганяла на мотоциклах. Сьогодні спить по 4-6 годин на добу, а у вільний час замість відпочинку читає книжки про Другу світову.

Чим військова карʼєра схожа на виховання дітей? Чому Лейлу називають бельгійською вівчаркою? Хто такі «горобчики» та в чому жіноче щастя командирки? Читайте в інтерв'ю Наталії Мазіної з військовою

Сьогодні в місті Стрикало, гуляю по вулиці Сталеварів.

О 15:00 на Соборному Проспекті 151 буду виступати

Тому запорожців, чекаю на події)

Паулина Мадзелка (Паулінка) була організатором дому для сирот в Києві, а також єдиним безпартійним представником Білорусі на конгресі поневолених народів в Києві.

Вона стала відомою своєю театральною постановою «Паулінка», яку грали в Білорусі, а особливо в Одесі.

Згодом вона вийшла заміж за Томаша Гриба, голову Білоруської Партії Соціалістів-Революціонерів. В цей період вона стала авторкою ряду пісень, в тому числі доступної для прослуховування історії про білоруських с-р в полоні Польщі і Росії

https://youtu.be/eOFl0SilIz4?si=g15Vi8kHgte2Z5hu

Знайомий попросив поширити матеріал про його близьку людину, документаліста, фотографа, репортером Ukrainer і військовим.

На жаль, талановитий Костянтин Гузенко вже не з нами. Вічна слава

https://nsju.org/novini/vin-pokazuvav-spravzhnyu-vijnu-istoriya-dokumentalista-ta-morskogo-pihotynczya-kostyantyna-krapky-guzenka/