​​


Акція проти підвищення тарифів на транспорт в Києві

Сьогодні пройшов протест проти підвищення цін на проїзд в Києві біля КМДА — прийшло біля 65 людей — що було одним з найбільших протестів під час воєнного стану, крім як протестів щодо ЦК і НАБУ.

На протесті зібралася широка ліво-соціальна коаліція з партії Народовладдя, громадських організацій Соціальний Рух, Пряма Дія, а також Українська Соціалістична Ліга — з кожної організацій було под декілька спікерів;

всі виступили неймовірно добре — зокрема виділилися промови Юрка Левченка, Віталія Дудіна (які я вже за 6 років можу наперед вгадувати!), активіста СР Громова, прекрасна промова Марії Соколової (я зараз передивляюся, у інших були підковані ідейно-фактично виступи, або ж підковані ідеологічно, Марія ж виступила з більш персональної точки зору і з апеляцією до ідентичності 'де ти можеш себе відчути киянином' і одночасно з хорошим і дуже зрозумілим описом нерівності в Києві).

У Дудіна і Левченка були промови підковані, фактичні (там фінансують Х, Y, значить і грошей вистачає на Z, аргумент А не правдивий, бо Б).

Громов додав певної енергічності своїм виступом, виступи ж Прямої Дії піднімали питання об'єднання проти антинародних законів Кличка, доступності, громадської активності і також були ідейно сильні і якісні. Додали 'молодості' (да пробачить мене моя аудиторія за такий вислів... Це духовна якість — а не вікова!) у подію.

Також вкрай позитивно вразила мала організація Українська Соціалістична Ліга — яка хоч і мала — я її регулярно бачу на всіх можливих подіях, завжди підготовлених. Вони там ще трохи граються у мірову революцію і червоні зірки — що мені звичайно око тіпає — але організація вкрай проукраїнська, ідейна і займається корисною справою. Також добре виступили всі.

На жаль так само як з Прямої Дією — імен я не знаю. Особливо сподобалося, що виступила людина достудентського віку — яка прийшла підтримати протест, займатися активізмом.

Я згадую себе, який починав включатися в лівий\соціальний\профспілковий активізм з 16 років.

Був також 'безпартійний' виступ мого друга-Артема Ремізовського — який м'яко нагадав про маршрутну мафію (які, я нагадаю, в 2021 спокійно собі влаштовували перестрілки під Києвом) — що контролює в нас значну частину пасажироперевезення — яка абсолютна бандитська, і на яку вже давно пора спустити меч правосуддя і регулювання.

Загалом вийшли дуже різні люди, був робітник метрополітену, який розповідав як перекладання всієї системи на подрядчиків тупо створює купу посердників, які з'їдають левову частку бюджету чисто як відсоток, час на пошук, мендеджмент ітд. (ліві повинні перехопити риторику про ефективність — 'неолібералізм' неймовірно неефективний.

Києві потрібна інституція подібна Комісії Державної Ефективності, яку організував Мамдані в Нью-Йорці фактично борючись з тією ж самою проблемою, закриваючи ці абсолютні bullshit чорні дири в бюджеті).

Прийшли люди всіх шляхів життя — і ветерани (включно зі мною — хоч мені все ще складно усвідомити цей статус), і протезовані люди — справжні герої, які вкрай надихають своїм активізмом — розмовляли про доступність міста і ті проблеми, які додатково для них створює міська політика, і молоді, і люди ще достудентського віку, і активісти, і люди для яких це напевно перша акція.

Був радий бачити читачів "Поступу," дякую всім хто прийшов! Як те водиться — далі більше. Постараюсь опублікувати промови для ознайомлення.

За народними проханнями, публікую українську версію своєї статті "Захист (і критика) Героїв УПА" у зв'язку з недавніми польсько-українськими історичними битвами.

"У своїй новій статті я стверджую, що насильство УПА походило не з її ідеології, яка, всупереч популярним міфам, не була ані інтегральним націоналізмом, ані фашизмом, ані націонал-соціалізмом, ані будь-чим правим.

Я пишу, що дії УПА можна порівняти з діями антифашистських рухів, які організовували відплатні акції й репресії, масові чистки проти тих, кого вони сприймали як ворогів, зрадників, колаборантів або загрозу для держави.

Кількість цивільних, убитих УПА, є співмірною з кількістю цивільних, убитих іспанськими республіканськими силами, — однак на території, де насильство було значно більш нормалізованим, у тому, що Снайдер описує як «пограниччя».

Це насильство краще трактується логікою громадянської війни та партизанських відплатних акцій у контексті боротьби за спірний західноукраїнський регіон, ніж логікою нацистського насилля чи етнічного націоналізму.

У документах УПА — навіть тих, які закликають до насильства проти поляків, — можна побачити, що «поляки на етнографічних землях» не розглядалися як загроза, як нація, яку слід знищити чи підкорити. Радше польське населення на Волині сприймалося як загроза українському контролю над регіоном. УПА боялася, що цей регіон стане не Західною Україною, а Східною Малопольщею — терміном, запровадженим у 1930 році, аналогом Малоросії чи Новоросії, який нині відроджують Навроцький і польські націоналісти.

Волинська різанина почалася — або принаймні виправдовувалася — як акція проти польських нацистських колаборантів і не мала етнічного обґрунтування. «Колективна відповідальність», так само як і «колективне покарання», накладалося не на національність загалом, а на представників цієї національності в регіоні, за контроль над яким боролися різні сили.

У статті я пишу, що італійці святкують День визволення й здатні відокремлювати злочинців від героїв — хоч лише в 1945 році, антифашистський рух Італії замордував 15,000 цивільних — а також змушені мати справу з багатьма «злочинцями-героями» — тими, хто зробив суттєвий внесок в антифашистську боротьбу, але водночас брав участь у чистках і відплатних акціях.

Ставлення до УПА не має бути іншим чи унікальним. Польська сторона помилково зображує УПА як «нацистські банди», тоді як це був антифашистський рух із багатьма героями, зі злочинцями й з людьми, які були і тими, й іншими. Саме так його й слід розглядати"


PS я не знаю чому картинка не підгружається. Але тоді будете дивитися на гарну заставну картину Республіки.
https://respublica.social/zakhist-i-kritika-geroyiv-upa/

Визнання окремості і унікальних вимог 'середніх класів' як основа антифашистської програми — Генрік Де Ман

Політична основа Planisme спиралася на неортодоксальне тлумачення де Маном походження фашизму — тлумачення, новаторське на той час, але відтоді вже майже загальноприйняте. Він заявляв, що вперше в історії «антикапіталістичне обурення обертається проти соціалістичного руху», і пояснення цього парадоксу слід було шукати в аналізі соціальних наслідків депресії.

Mittelstand — як «старий» середній стан, тобто незалежні ремісники, дрібні торговці тощо, так і «новий», тобто залежні службовці, працівники сфери послуг тощо, — був притиснутий до стіни силами важкої промисловості та фінансового капіталізму. Він реагував на загрозу пролетаризації спробою зберегти свій вищий, непролетарський статус; і ця спроба ставала тим відчайдушнішою, чим більше ці верстви стикалися з економічною нуждою.

Де Ман стверджував, що було б безумством не визнавати невідворотності цієї політичної реакції. З фашизмом можна було ефективно боротися лише через повне визнання легітимності непролетарського статусу в межах програми, покликаної заспокоїти страхи потенційних фашистів і залучити їхню підтримку.

Політика, спрямована на відновлення капіталістичної економіки, усунула б загрозу соціального приниження й дозволила б сформувати «Фронт праці» з боку тієї переважної частини населення, яка страждала від економічної кризи.

Я доволі часто згадую Де Мана. Феноменальний мислитель, який втопив весь свій нащадок колабораціонізмом. Все ж, я вважаю за потрібне кожному радикальному лівому, а особливо марксистському лівому прочитати «психологія марксистського соціалізму» — революційну працю.

Сам же Де Ман, до свого навернення до колабораціонізму — вважав що активна, динамічна кампанія соціал-демократії разом з реалізацією негайних реформ завдяки змішаній економіці разом з підтримкою середніх класів — могло б вибити землю з-під ніг фашизму та нацизму — швидко подолавши безробіття та найтяжчі наслідки депресії, відбиваючи «ультраправі» мобілізації мотивуючими і енергійними компаніями соціал-демократів.

Частково в Бельгії в 30-х це і спрацювало.

Тамаш Гриб — засновник білоруської партії соціалістів-революціонерів, один з лідерів антибільшовицького білоруського руху за кордону, член Українського Соціологічного Інституту (заснованого М. Шаповалом)

«Істнуе беларускі і ўкраінскі народ, які жыве і ў працэсе свайго рэв. вызвольнага змаганьня разьбівае іх розныя дагоды»

(в контексті Ризького договіру, за яким Польща і Росія поділили Україну і Білорусь)

"Цікаво, що чернігівські білоруси видали нелегальної літератури більше, ніж білоруські партії в Санкт-Петербурзі і на терені самої Білорусі. Звісно, що ця активна видавнича діяльність була можлива завдяки допомозі Революційної української партії. В білоруській історіографії панує думка, що у створенні білоруського політичного руху вирішальну роль відігравали польські партії. А український фактор майже не враховується. Тому і українським дослідникам треба працювати в цьому напрямі"

О. Ільїн, Білоруська Соціал-демократична Громада Чернігівщини