Успіх це коли твій текст якісь незрозумілі люди забирають і видають за свій, збираючи більше лайків і коментарів ніж оригінал.

Звичайно, ця безсовістлива людина не залишила посилання на оригінал.

Хто має фейсбук, напишіть в коментарях цій пані, що плагіат — погано. І зазначте оригінал. Це буде справедливо. Такі дії не можна залишати без уваги

https://www.facebook.com/share/1954BdkQAh/?mibextid=wwXIfr


PS. Вибачаюсь за різкість, це боляча тема. Людина таки після зауваження зазначила оригінал.

Ще раз вибачаюсь перед Наталією за таку різку оцінку і за «незрозумілих людей». На майбутнє: коли ви берете унікальні матеріали з «Поступу», навіть якщо ви видозміняєте декілька речень і додаєте свої роздуми на їх основі — будь ласка, просто зазначайте посилання на канал: Український поступ: https://t.me/LeftinUkraine

А також на сайт і ту конкретну статтю, з якої ви це взяли. В цьому випадку https://open.substack.com/pub/vladyslavstarodubtsev/p/the-defence-and-critique-of-the-heroes?

Якщо це наукова чи навіть публіцистична, наукова-популярна стаття, зазначайте тексти згідно з правилами цитування.

Також якщо ви набагато більше медіа, і передруковуєте мій текст, а авторство залишаєте малим шрифтом в кінці навіть без посилання на оригінал. Це особливо бʼє по малим медіа, як от «Республіка». Зазначайте в передмові, що ви передруковуєте текст звідти і залишайте посилання яке легко знайти і авторство.

Дякую за розуміння. Я ще раз вибачаюсь за різку реакцію. Можливо мої слова були зовсім несправедливі. Але все ж, які б не були інтенції авторки, це був відкритий плагіат — і мене як автора, особливо коли текст такий контроверсійний і емоційний — зачіпляє вкрай сильно.

Щоб ті пости не забирали увагу, ще раз нагадую — 11 го червня (четвер) у КМДА (хрещатик). Проти високих тарифів на транспорт

​​«Вона зійшла до моря. Хто вона...»
 
Вірш Євгена Плужника з музикою Мар’яна Пирога став композицією, яку виконує дует «Чистий четвер».
 
Послухати можна тут.
 
Автограф вірша, що ввійшов до збірки «Рівновага», зберігається в архіві УВАН у Нью-Йорку.
 
Євген Плужник
 
Вона зійшла до моря. Хто вона —
Навіть самій їй байдуже віднині...
...Хіба ж не всі ми — єдності луна
В скороминущій і пустій відміні?
 
Лінивий рух — і ось під ноги ліг
Прозорий вінчик — кинута намітка,
І на стрункім стеблі високих ніг
Цвіте жарка, важка і повна квітка —
Спокійний торс, незаймано-нагий!
 
Спадає вал... Німують береги...
І знову плеск... І затихає знову...
То пальцями рожевої ноги
Вона вгамовує безодню бірюзову.
 
І відкрива обійми їй свої
Ця велич вод, усім вітрам відкрита, —
Здається, повертає Афродіта
У білий шум, що породив її!
 
#наші20
#Плужник

ЮРІЙ БАДЗЬО — 90

Цього року видатному українському дисиденту, засновнику Демократичної партії — одної з перших лівих і екологічно свідомих партій в Україні — яка потім була перехоплена незрозумілими силами.

Юрій Бадзьо — феноменальна, фундаторська людина, автор трактату "Право жити" — гуманістичної праці з глибоким аналізом вад радянського суспільства; автор програми Української Партії демократичного соціалізму і державної незалежності; людина, що ще змалку пройшла крізь угорську окупацію, а в молодому віці через заслання та радянські тюрми.

До цього прикріпляю в першу чергу матеріал З УСІМ ТЕКСТОМ ЙОГО ПРОГРАМИ, який я ще до притомних тексторозпізнавачів вручну переписував; і передмовою від мене

https://respublica.social/disidientskii-sotsializm-proghrama-ukrayinskoyi-partiyi-diemokratichnogho-sotsializmu-i-dierzhavnoyi-niezaliezhnosti-iuriia-badzo/

Щодо Бадзьо я маю ще два матеріали. Запрошую до ознайомлення!

Кристофер Форд, Владислав Стародубцев "Спроба політичної ініціятиви. Документ"

https://krytyka.com/ua/articles/sproba-politichnoi-initsiiatyvy-dokument

Vladyslav Starodubtsev, "Yuriy Badzyo (1936–2018) — Ukrainian socialist dissident"

https://www.fes.de/index.php?eID=dumpFile&t=f&f=91346&token=073dccd4c30cad6b2e96edc0b4347e8a121f3d9c

Нагадую всім — завтра о 13:00 біля КМДА!

Всіх вітаю з нововведеним професійним святом — днем Сил Безпілотних Систем.

Коли я йшов в Армію, К2 був ще полком сухопутки. Виходив я вже з бригади СБС. У багатьох є схожі історії як їхні юніти трансформувалися у дронові, багато хто прийшов в армію з появою СБС — і зараз виконують бойові завдання, займаються логістикою, програмування та іншими завданнями.

Сили Безпілотних Систем стали важливою частиною структури ЗСУ, пілоти дронів ж сміливо виконують свої завдяни — роблять роботу, завдяки якій ми можемо продовжувати жити у вільній країні та у (відносній) безпеці.

Тому вітаю усіх з професійним святом! Сил та наснаги, витривалості та вдачі.

Він, ветеран війни з залізним хрестом, зіткнувся з підступними націонал-соціалістами і полемізував: «Просто запитайте пана Геббельса про його Залізний хрест першого класу. Пан Геббельс каже: Німеччиною мають правити націонал-соціалісти. Ні. Ми, ветерани війни, не ризикували своїм життям чотири роки заради цього. Не для того, щоб націонал-соціалісти перетворили Німеччину на божевільню», — з цими словами наймолодший член парламентської групи СДПН у Рейхстазі вийшов у центр демократичної уваги

На завершальному етапі Веймарської республіки Карло Мірендорф покладався на силу символів і емоційність політичних дебатів. Ще в 1930 році в його дослідженні «Обличчя і характер націонал-соціалістичного руху» було підкреслено важливість символічної політики для успіху на виборах. Як член рейхспрапора «Шварц-Рот-Голд» (Чорно-Червоно-Золотий) і «Айзерна Фронт» (Залізний фронт) — культурно-волонтерської республіканської та бойової антинацистської організацій, Мірендорф активно брав участь у повсякденній політиці. Разом зі своїм другом, мікробіологом Сергієм Степановичем Чахотіним, він розробив три стріли, які стали мінімалістичним символом «Ейщерн Фронту».

Після призначення Гітлера канцлером Карло Мірендорф втік до Швейцарії, але, незважаючи на благання друзів залишитися в еміграції, він повернувся до Берліна через два тижні та тримався тихо. 24 березня 1933 року він і його фракція в Рейхстазі проголосували проти Гітлерівського закону про дозвіл. Після того, як головорізи SA тягнули ненависного Карло Мірендорфа вулицями, він переховувався і на короткий час шукав притулку у свого друга, письменника Карла Цукмайера. 13 червня 1933 року Карло Мірендорфа було заарештовано в кафе у Франкфурті-на-Майні та публічно виставлено в Дармштадті, по суті, як трофей.

5 років потому нацисти неочікувано його випустили, після чого, коли він встановив, що за ним не ведеться нагляд, доєднався до Гуртку Крейсау, де був важливою ланкою між соціал-демократами, анти-нацистською буржуазією і армією.

4 грудня 1943 року Карло Мірендорф загинув під час нальоту британської авіації на Лейпциг. Швейцарська газета віддала шану людині, яка втілювала «ідею соціалістичної справедливості»

Статтю про групу навколо Мірендорфа, що стала останнім енергійним моментом спротиву до зайняття Гітлером позиції канцлера, я писав тут: https://open.substack.com/pub/vladyslavstarodubtsev/p/social-democracy-marxism-revisionism?r=2hbbuk&utm_campaign=post-expanded-share&utm_medium=post%20viewer

​​Новий акцент на іконографічних і ритуальних елементах пропаганди було розгорнуто, щоб надати соціал-демократичному рухові ентузіазм і мету. Результати перевершили більшість очікувань.

Відносно залишилася і нерухома організація СДПН почала перетворюватися на організацію, сповідуючи войовничий республіканізм і народний соціалізм. «Енергія охопила Округи СДПН усіх політичних крил партії». Результати виборів СДПН були найбільш сприятливі в тих районах чи містах, де нова тактика Залізного Фронту застосовувалася найсуворіше, що сприяло швидкому поширенню цього підходу

Але, на жаль, «Залізний Фронт» був одним із небагатьох інцидентів, коли ліворадикали та неоревізіоністи (праве крило, бернштейніанці) об’єднали зусилля, щоб обійти пасивних партійних функціонерів центру.

Навіть більш гнучкі прихильники Залізного фронту, однак, поставилися холодно до захисників механізмів економічного планування, які пропонували програму масових публічних робіт для подолання безробіття і соціальної реформи.

І, навпаки, адвокати економічного планування утримувалися від радикальних політичних дій. «Насправді, співчуваючий історик стає роздратованим саме тому, що так багато з частин головоломки були там, але загадку не вдалося вирішити».

Людина, яка ближче всього підійшла до вирішення головоломки, що була залишилена незавершеною — Глибоко стурбований зростанням фашизму в Німеччині, де Ман — почав робити висновки, які незабаром кристалізувалися в узгоджений економічний та політичного план, покликаного створити динамізм. Він скдажався з елементів, що спираюлися на найбільш інноваційні риси СДПН; на економіко-планувальні проекти; тактику єдиного фронту; новий підхід у методах пропаганди; створення позитивного, наступального іміджу соціал-демократії.

Його нещастям було те, що його проєкт так і не встиг по-справжньому розгорнутися аж до двох місяців перед кінцем Веймарської Німеччини. Тому він був змушений перенести поле боротьби до своєї рідної Бельгії, де менш ніж за рік йому вдалося цілковито змінити світогляд і напрям бельгійської соціал-демократії та захопити увагу значної частину нації.

Однак під тиском національних і міжнародних подій до 1935 року де Ман знову змінив фокус і втягнув свою партію в низку коаліційних урядів, фактично поклавши край короткочасній містиці та обіцянці «Плану де Мана».

​​Коли занадта опора на бюрократизм, легалізм та парламентські методи супроти вуличної мобілізації стали однією з причин падіння Веймару, зворотня історія спіткала Іспанію — все більш терористична соціал-демократична партія активно дестабілізувала Республіку в і так поляризований період, підваживши легітимність республіканських інституцій

Стенлі Пейн був лише одним із багатьох дослідників, які вказували на радикалізацію іспанської секції Другого Інтернаціоналу — PSOE — як на ключовий чинник розпаду Другої Іспанської Республіки. Частково реагуючи на зовсім недавню поразку німецької соціал-демократії в її спробі стримати наступ радикальної правиці, іспанські соціал-демократи, починаючи з осені 1933 року, стали на відверто революційний шлях дії — із таємними планами повстання, партійними міліціями, накопиченням зброї тощо.

Досягнувши першої кульмінації в Астурійській комуні жовтня 1934 року, значні елементи іспанської соціал-демократії й надалі відмовлялися підтримувати республіканські інституції та вперто трималися курсу на зіткнення, сприяючи подальшій поляризації й без того надзвичайно політизованої нації. Це був найразючіший відхід від детермінізму Другого Інтернаціоналу в історії європейської соціал-демократії (...)

Чи були роки «постмодерності» не роками «пізнього капіталізму», а роками зрілого капіталізму? Чи можливо, що роки «класичної модерності» були першими й останніми десятиліттями, коли ортодоксальний марксизм мав реальну здатність схоплювати соціальну дійсність?

Замість того, щоб подавати фрагментарні вказівки до попередньої відповіді, дозвольте мені завершити ще однією цитатою з Гендріка де Мана, чиє наступне твердження було так само слушним для останнього десятиліття XX століття, як і для 1933 року: «Я вірю, якщо сказати коротко, що соціалізм прийдешнього покоління буде — під загрозою повного провалу — настільки ж відмінним від соціалізму наших батьків, наскільки їхній соціалізм відрізнявся від “Комуністичного маніфесту”»

Останні пости є фрагменти з майже вже відносно культової статті з журналу "Історія Лівих" Класичні роки європейського марксизму, 1887–1936

Ґерд-Райнер Горн

«Ми всі маємо однакові права, незважаючи на упередження людей із XV століття» — Зеленський про ЛГБТ-спільноту

І це мінімум. Якщо популіст-корупціонер Зеленський може набратися смілості сказати що люди повинні мати РІВНІ права незалежно від того з ким вони будують сімʼї чи кого кохають — то для всіх інших це теж мінімальна вимога. Не якесь там особливе «лгбтк питання» (як якесь «єврейське питання») — а банально рівність. Всіх членів народу незалежно від того чи це робітник, багатий чи бідний, жінка, чоловік, небінарний, з синім волоссям, з дредами, маючий освіту чи ні, працюючий в кавʼярні чи в шахті. Людина наша, і повинна бути з тими самими правами, що і всі

https://hromadske.ua/suspilstvo/265653-my-vsi-mayemo-odnakovi-prava-nezvazaiuchy-na-uperedzennia-liudey-z-xv-stolittia-zelenskyy-pro-lhbt-spilnotu

​​


Акція проти підвищення тарифів на транспорт в Києві

Сьогодні пройшов протест проти підвищення цін на проїзд в Києві біля КМДА — прийшло біля 65 людей — що було одним з найбільших протестів під час воєнного стану, крім як протестів щодо ЦК і НАБУ.

На протесті зібралася широка ліво-соціальна коаліція з партії Народовладдя, громадських організацій Соціальний Рух, Пряма Дія, а також Українська Соціалістична Ліга — з кожної організацій було под декілька спікерів;

всі виступили неймовірно добре — зокрема виділилися промови Юрка Левченка, Віталія Дудіна (які я вже за 6 років можу наперед вгадувати!), активіста СР Громова, прекрасна промова Марії Соколової (я зараз передивляюся, у інших були підковані ідейно-фактично виступи, або ж підковані ідеологічно, Марія ж виступила з більш персональної точки зору і з апеляцією до ідентичності 'де ти можеш себе відчути киянином' і одночасно з хорошим і дуже зрозумілим описом нерівності в Києві).

У Дудіна і Левченка були промови підковані, фактичні (там фінансують Х, Y, значить і грошей вистачає на Z, аргумент А не правдивий, бо Б).

Громов додав певної енергічності своїм виступом, виступи ж Прямої Дії піднімали питання об'єднання проти антинародних законів Кличка, доступності, громадської активності і також були ідейно сильні і якісні. Додали 'молодості' (да пробачить мене моя аудиторія за такий вислів... Це духовна якість — а не вікова!) у подію.

Також вкрай позитивно вразила мала організація Українська Соціалістична Ліга — яка хоч і мала — я її регулярно бачу на всіх можливих подіях, завжди підготовлених. Вони там ще трохи граються у мірову революцію і червоні зірки — що мені звичайно око тіпає — але організація вкрай проукраїнська, ідейна і займається корисною справою. Також добре виступили всі.

На жаль так само як з Прямої Дією — імен я не знаю. Особливо сподобалося, що виступила людина достудентського віку — яка прийшла підтримати протест, займатися активізмом.

Я згадую себе, який починав включатися в лівий\соціальний\профспілковий активізм з 16 років.

Був також 'безпартійний' виступ мого друга-Артема Ремізовського — який м'яко нагадав про маршрутну мафію (які, я нагадаю, в 2021 спокійно собі влаштовували перестрілки під Києвом) — що контролює в нас значну частину пасажироперевезення — яка абсолютна бандитська, і на яку вже давно пора спустити меч правосуддя і регулювання.

Загалом вийшли дуже різні люди, був робітник метрополітену, який розповідав як перекладання всієї системи на подрядчиків тупо створює купу посердників, які з'їдають левову частку бюджету чисто як відсоток, час на пошук, мендеджмент ітд. (ліві повинні перехопити риторику про ефективність — 'неолібералізм' неймовірно неефективний.

Києві потрібна інституція подібна Комісії Державної Ефективності, яку організував Мамдані в Нью-Йорці фактично борючись з тією ж самою проблемою, закриваючи ці абсолютні bullshit чорні дири в бюджеті).

Прийшли люди всіх шляхів життя — і ветерани (включно зі мною — хоч мені все ще складно усвідомити цей статус), і протезовані люди — справжні герої, які вкрай надихають своїм активізмом — розмовляли про доступність міста і ті проблеми, які додатково для них створює міська політика, і молоді, і люди ще достудентського віку, і активісти, і люди для яких це напевно перша акція.

Був радий бачити читачів "Поступу," дякую всім хто прийшов! Як те водиться — далі більше. Постараюсь опублікувати промови для ознайомлення.