Звичайно нам треба займатися податками, земельним, на багатства — але ми повинні зробити так, що коли уряди про це говорять, вони не будуть "піддаватися буллінгу" — якщо ви зміните це, то ми підемо"

Уряду потрібно мати простір для помилок. Венчурні капіталісти обожнюють казати — я це робив, в мене не виходило, не виходило, але я зібрався, і після праці над помилками — це зробив. Вони позиціонують себе як ті, хто беруть ризики. Я пропоную робити такі "лабораторії" для урядів, в тому числі і для місцевих урядів — робити уряд, який має змогу ризикувати, ризикувати, помилятися і вчитися з помилок — бо лише так він покращується, лише так наше урядування стає кращим.

"Нам треба не виправляти "помилки" ринку, нам треба визначати для чого, для яких цілей, в який спосіб, як функціонує ринок. Ми повинні в першу чергу формувати, а не регулювати"

Подкаст з неймовірною Маріаною Маццукато, який розбирає як нам вийти з економіки безпоміччя в сторону економіки загального блага — і поставити наші економічні життя не під контроль випадку чи чиїсь венчурних амбіцій.

"IRA — програма Байдена про масивне збільшення стимулів і покращення економіки — найбільше вплинула на червоні штати. І тим не менше, вони проголосували за Трампа. Як так сталося, що формула "its the economy, stupid" не спрацювала, як місця, де було зосереджене зростання, одночасно не відчули визнання і валідацію, не повернули гідність, після того як вони були залишені позаду політиками?

Як ми можемо зробити так, щоб через співучасть, люди відчували важливість і приналежність, відчували себе часткою економіки, і відчували, але не лише чули згори високомірні фрази, як та чи інша політика буде хорошою для них — і можливо це навіть так — але в кінці без відчуття участі, власності, гідності в ході таких політик — як зробити щоб люди це відчували, були частиною економіки, відчували певну частку контролю, приналежності і гідності?"

П'ять принципів економіки загального блага від Маццукатто

— відкритість і відповідальність
— відчуття і наявність сенсу, направленості, мети
— співтворення та участь, т. зв. економіка участі, залучення людей в рішення, які їх стосуються
— колективна практика спроб і помилок, розділення нових знань, колективна діяльність
— доступність для всіх і розділення благ, достатку, 'винагороди' від економіки для всіх.

⚔️🔱5-10 червня 1917 року в Києві відбувся II Всеукраїнський військовий з'їзд.

В роботі з'їзду узяло участь 2308 делегатів, які репрезентували понад півтора мільйона вояків-українців російської армії. Таке широке представництво було досягнуте не лише завдяки організаційній діяльності Військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка, але й завдяки наказу про заборону з'їзду Олександром Керенським (з Тимчасового Уряду Російської імперії), який надійшов до кожної військової частини.

Головою з'їзду було обрано В. Винниченка. З'їзд прийняв ряд резолюцій політичного і військового характеру. Делегати зажадали, щоб Тимчасовий уряд визнавав розпорядження Української Центральної Ради і запропонував УЦР негайно приступити до організації самостійних державних і військових структур. З'їзд вирішив якнайшвидше розробити план українізації війська і вжити всіх заходів для негайного втілення його в життя. На з'їзді було обрано Тимчасову Раду Військових Депутатів у складі 132 чол., яка увійшла до складу УЦР.

З'їзд став демонстрацією українського національного руху. Спираючись на підтримку цього форуму, керівники УЦР на його засіданні 23 червня обнародували 1-й Універсал УЦР, що проголосив автономію України.

🌐 Історія України

"Ми б ніколи не полетіли на місяць, якщо б ми робили "бізнес френдлі" політики. Що зробило НАСА? Вони змінили як працюють закупівлі і держконтракти, працювали з 400,000 людьми в приватний сектор, повністю направленим НАСА. Опускаючись на низовий рівень, що це означає? Ми маємо брати ці великі плани і розбивати їх на малі завдання, які можуть бути зроблені на локальному, регіональному, національному рівні.

У випадку НАСА, науковці повинні визначати цілі для досягнення поставленої їм цілі. У більш 'земних' справах, ми повинні якомога сильніше залучити локальні і регіональні інституції, людей 'знизу' у взагалі визначення, що взагалі означає економічне зростання? зелений перехід?"

"В мене є друг, Дженіфер Пахка, він про це пише — Коли людей змушують розбиратися в документації і в новій діджітал інфраструктурі, щоб отримати свої базові права — це принизливо. Ми повинні робити кращі політики".

Книга про яку вона говорить:

Jennifer Pahlka, Recoding America: Why Government Is Failing in the Digital Age and How We Can Do Better

Короткий підсумок книжки від гугл:

Політика проти реалізації: законодавці й політики отримують винагороду за розробку масштабних політик, але приділяють мало уваги їхньому технічному впровадженню.

Тягар бюрократії: громадяни втрачають мільярди годин, намагаючись розібратися зі складними й заплутаними бюрократичними системами. Фактично американці щороку витрачають понад 10,5 мільярда годин — у середньому (42) години на дорослу людину — лише на державну паперову тяганину.

Жорстка бюрократія: замість того щоб довіряти кваліфікованим державним службовцям у розв’язанні проблем, установи покладаються на негнучкі правила та масштабні аутсорсингові IT-контракти, які в підсумку створюють непридатні до використання й застарілі системи.

Як ми можемо зробити краще

Дизайн, орієнтований на людину: держава має переосмислити свої відносини з громадськістю, проєктуючи послуги на основі реальних потреб громадян, а не ставлячи на перше місце адміністративні вимоги бюрократії.

Реалізація як стратегія: політику не можна відокремлювати від способу її виконання. Справжній успіх вимагає від лідерів тестувати, вимірювати й коригувати цифрові інструменти та послуги в режимі реального часу.

Розширення повноважень державних службовців: держава має довіряти своїм технологічним фахівцям і публічним управлінцям, надаючи їм простір для ухвалення рішень, щоб вони могли будувати компактні, сучасні й надійні цифрові платформи.

"Ми спостерігаємо зближення ультраправих і ультралівих біля порогу Кремля. У Німеччині зростання AfD віддзеркалюється рухом BSW Сари Вагенкнехт (...) Апеляція Вагенкнехт до «лівого консерватизму» є особливо небезпечною, оскільки вона пропонує прихисток тим, хто прагне соціального захисту, але боїться культурних змін.

Ця гібридна ідеологія фактично вихолощує демократичний дискурс, поєднуючи традиціоналістські соціальні тривоги з геополітичним світоглядом із нульовою сумою. Вона діє через відокремлення «соціальної справедливості» від «прав людини», переосмислюючи останні як західне нав’язування, що підриває національний суверенітет.

Подальший шлях вимагає фундаментальної зміни стратегії. Ліберальна демократія має припинити поступатися автократам територією «патріотизму» та «ідентичності».

Ми повинні довести, що між відданим патріотизмом і послідовною демократичною позицією немає жодної суперечності. Справжній патріотизм полягає не в параноїдальному ізоляціонізмі Віктора Орбана чи Роберта Фіцо. Він полягає в силі держави, яка захищає права своїх громадян і водночас шанує їхню спадщину.

Ми маємо вийти за межі «бюрократичного холоду» й запропонувати суспільству «теплий дім».

Цей «теплий дім» має спиратися на три стовпи:

по-перше, економічний патріотизм, за якого держава активно захищає місцевий ринок праці та систему соціального добробуту від потрясінь нерегульованої глобалізації;

по-друге, утвердження національної культури не як оборонного бар’єра, а як живої, динамічної спадщини, що органічно поєднується з європейськими цінностями; і,

по-третє, «політику присутності», за якої лідери безпосередньо взаємодіють із проблемами віддалених або занедбаних громад, зміщуючи діалог від абстрактних інституційних реформ до відчутних покращень у повсякденній безпеці та відчутті належності.

Ми маємо відповідати на страхи війни та тривоги глобалізації не зверхнім відмахуванням, а сильнішим наративом безпеки й належності. Якщо ми не повернемо собі національний наратив, то залишимо двері відчиненими для тих, хто готовий обміняти нашу свободу на порожню обіцянку «стабільності».

https://www.liberalcurrents.com/the-patriots-dilemma-can-liberal-democracy-reclaim-the-national-narrative/

«Тому, хоч на політичному небосклоні європейські дипломати вивісили білу хоругву миру, ми стоїмо дальше під знаком бойового кличу. Нарід такий, як наш, що бореться на всіх полях о право життя та розвитку, мусить все бути на чатах, бо не знає ні дня, ні години, коли столітний ворог зміриться завдати йому послідний удар. Але сей послідний змаг може вийти нам на користь. Не кожда хмара сипле град, не кожда блискавка вбиває — є хмари, що плодоносний дощ спускають на ялові поля, є блискавки, що розсвічують темряву і прочищують атмосферу. Ми ждемо такої рокової блискавки, що вкаже нам наш власний шлях, до власної поведе цілі».

— Олена Степанів, Жіночій організаційний кабінет, 1912.

Жінко! Вмієш слухати? Так.

Вмієш приказувати? Так.

Вмієш бути обовязкова, точна? Так.

Вмієш зрозуміти вагу і потребу хвилини? Так.

Вмієш зі затисненими зубами зносити злобу, погорду, терпіння, пониження, страх, голод і невпинну працю? Так.

Вмієш радіти хвилиною відпочинку, красою природи, усміхом вдячности, добротою людських сердець, довірям товаришів? Так.

Вмієш сміливо й рішуче ставати чоло невідомому, не жаліти життя та не дивуватися нічому?

Вмію… — Ходи!

Можеш бути вояком!
Чи ще далі бажаєте відповіди? Вона-ж проста…

1919 рік. Весна. Начальник штабу при Начальній команді У. Г. А. полк. Курманович взиває мене явитися негайно в Ходорові. Має для мене якесь припоручення. Цілу дорогу мучить мене думка, до якого діла буду йому потрібна.

— Приказую вам поїхати до села Н., бобрецького повіту і зорганізувати жіночий військовий відділ: — селянки зголосилися до війська.

— Пане полковнику, прошу комусь іншому припоручити цю місію, я є проти окремих жіночих частин у війську, а навіть і проти масової участи жінок на війні…

— Приказ треба виконати — а зрештою не можемо нехтувати воєнного запалу села!

До річниці Микити Шаповала, одного з лідерів Української Партії Соціалістів-Революціонерів — людини, що представляла популярну традицію української державності, співавтор одного з найважливіших документів нашої історії — 4-го Універсалу; друг Ольги Кобилянської, підривник памʼятнику Пушкіна, революційний соціаліст.

Ким був Микита Шаповал? Чому нам важливо памʼятати про його діяльність і персону не менше ніж про Симона Петлюру і інших борців за державність?

Дізнаєтеся в новому відео від Республіки:

https://youtube.com/shorts/qJDq0AiJzLc?is=UQCdLBqh4GN-wNja

​​“Тож я довго не затримався і повернувся. Мав з тим викладачем — господарем дискусії. Треба сказати, що саме то, на моїй думці, в моїм політичнім поступі, були дискусії про програму нашого руху, головно, якою має бути українська самостійна держава. Я не мав на це відповіді, а я не міг йому сказати, що Україна має бути на зразок гітлерівської Німеччини чи франківської Іспанії.”

Він каже: ви фашисти! Ми дискутували далі. Я йому: ‘Ми не такі’. ‘Звичайно, ви не фашисти, але ж ви хочете … систему, диктатуру’. І я таки бачив… що він має рацію.”

“Іван Павлович … порадив, що треба відректися від гасел, з яких найперше — від гасла ‘Україна — для українців’, що особливо там шкідливо. Казав: ‘Ви повинні говорити про національні права всіх національних меншин, і повинна бути демократична держава із свободою слова, сумління…’”

“Потім я поїхав у Дніпропетровськ і мав розмову з Лемішем, котрий підтримав мене, бо і його людям в Дніпропетровську боліло те саме. Отже, ідеї, з якими ми прийшли в Україну, зазнали змін.

“Ця наша переорієнтація мала великий успіх — до нас приставало все більше людей, а головне — з молодого покоління і робітництва. Ми пішли з народом, почали говорити з ним мовою, яку він розумів, — і він почав з нами співпрацювати. І це був найбільший успіх всієї нашої підпільної роботи.

Від цього часу в неї почали втягатися інші національності: росіяни, татари, греки. Бо тепер цілковито змінилася роль підпільників-націоналістів: не керувати народом (який має бути тільки виконавцем волі малої групи керівного складу націоналістичної партії), а служити йому, бути з народом і для народу. Отже, ми стали на демократичну базу, і це був наш крок вперед.”

“Робота над програмою, автором якої був Іван Павлович, йшла успішно. Її ще більше поглибили і розширили новими положеннями про економічну розбудову України. Ми стали на позиції, що важка промисловість, індустрія в Україні буде державною, середньої величини промисел — кооперативний, менший може бути інноваційним

Ми вважали, що земля повинна бути для приватного користування селянина — не роздана у власність — і управляти нею треба на добровільній основі: або одноосібно, або в колективі, але влада в ньому має бути обрана демократично. Дрібний промисел і дрібна торгівля — приватні, державна тільки міжнародна торгівля.

Ми також говорили, що будуватимем безкласове суспільство, бо фактично Україна не мала класів ще від 1917 року, і політика Центральної Ради й Директорії також базувалась на безкласовому суспільстві"

— Мемуари, Євген Стахів (річ йде про ОУН в 1942)

Захист (і критика) героїв УПА — відповідь на нещодавній польсько-український конфлікт.

Між культом і демонізацією є третій шлях: чесна історична памʼять.

У тексті я пояснюю, чому УПА не можна зводити до абсурдної історії про "нацистські банди" чи криміналів, тим паче не можна зводити УПА до інтегрального націоналізму та ультраправої течії. Але також не можна виправдовувати Волинську трагедію чи антиєврейське насильство. Героїзм і злочин іноді існують в одній історії.

УПА була антиімперською, антинацистською і часто соціально орієнтованою силою, яка включала людей дуже різного походження — від націоналістів до колишніх комуністів. Але її історія також містить масове насильство проти цивільних.

Це було емоційно важко і болісно, ​​у моєму розумі та серці промайнуло багато оцінок і суперечливих точок зору.

Запрошую вас читати, коментувати та обговорювати. Що важливо в дискусіях про історичні та культурні війни — не втратити людяності та емпатії, яка зазвичай стає першою жертвою політики.

Посилання.

В мене є дурна звичка — брати найскладніші теми і пертися туди лобом. В надії що я зможу показати іншу перспективу, або сказати щось несказане — що буде корисне іншим. Але це завжди повний кошмар.

І я також абсолютно не знаю як реагувати коли на мою безкоштовну роботу люди активно шукають спосіб її винагородити. А в мене навіть такої функції на субстаці нема! І поняття не маю, чи її взагалі в Україні можна підключити.

У своїй новій статті я стверджую, що насильство УПА походило не з її ідеології, яка, всупереч популярним міфам, не була ані інтегральним націоналізмом, ані фашизмом, ані націонал-соціалізмом, ані будь-чим правим.

Я пишу, що дії УПА можна порівняти з діями антифашистських рухів, які організовували відплатні акції й репресії, масові чистки проти тих, кого вони сприймали як ворогів, зрадників, колаборантів або загрозу для держави.

Кількість цивільних, убитих УПА, є співмірною з кількістю цивільних, убитих іспанськими республіканськими силами, — однак на території, де насильство було значно більш нормалізованим, у тому, що Снайдер описує як «пограниччя».

Це насильство краще трактується логікою громадянської війни та партизанських відплатних акцій у контексті боротьби за спірний західноукраїнський регіон, ніж логікою нацистського насилля чи етнічного націоналізму.

У документах УПА — навіть тих, які закликають до насильства проти поляків, — можна побачити, що «поляки на етнографічних землях» не розглядалися як загроза, як нація, яку слід знищити чи підкорити. Радше польське населення на Волині сприймалося як загроза українському контролю над регіоном. УПА боялася, що цей регіон стане не Західною Україною, а Східною Малопольщею — терміном, запровадженим у 1930 році, аналогом Малоросії чи Новоросії, який нині відроджують Навроцький і польські націоналісти.

Волинська різанина почалася — або принаймні виправдовувалася — як акція проти польських нацистських колаборантів і не мала етнічного обґрунтування. «Колективна відповідальність», так само як і «колективне покарання», накладалося не на національність загалом, а на представників цієї національності в регіоні, за контроль над яким боролися різні сили.

У статті я пишу, що італійці святкують День визволення й здатні відокремлювати злочинців від героїв — хоч лише в 1945 році, антифашистський рух Італії замордував 15,000 цивільних — а також змушені мати справу з багатьма «злочинцями-героями» — тими, хто зробив суттєвий внесок в антифашистську боротьбу, але водночас брав участь у чистках і відплатних акціях.

Ставлення до УПА не має бути іншим чи унікальним. Польська сторона помилково зображує УПА як «нацистські банди», тоді як це був антифашистський рух із багатьма героями, зі злочинцями й з людьми, які були і тими, й іншими. Саме так його й слід розглядати.

Посилання.

​​

АКЦІЯ ПРОТИ ПІДВИЩЕННЯ ЦІН НА ТРАНСПОРТ — 11 го числа (четвер) о 13:00 ПІД КМДА

У четвер, 11-го числа біля КМДА (Хрещатик) пройде акція проти підвищення тарифів на транспорт в Києві.

Я порахував, дівчині яка працює з моєю матір'ю в сфері послуг у складі і живе відносно недалеко — у Василькові — треба заплатити 110 грн щоб доїхати до Києва, і після підвищення цін, заплатити 30 грн щоб доїхати до метро, і 30 грн щоб проїхати на метро. До метро не так далеко, так що іноді вона ходить пішки.

Тому як порахувати — (110+30+30)х2 = 340 грн. Вона на роботі отримує 1300 в день. З підвищенням цін на проїзд у людини будуть такі втрати лише на те щоб добратися до роботи (!). А варто сказати, що доволі багато їдуть з прилеглих міст і селищ до Києва працювати кожен день.

Уявіть людину з дитиною. Їй же прийдеться фінансувати не лише свій проїзд, а і дитини. Якщо у людини є студентський, то це 50% знижка. Тобто по 15х2 грн мінімум додаткового фінансового навантаження на сім'ю.

Мене персонально ця тема не зачіпляє, в мене УБД — в мене проїзд і так безкоштовний, наступив транспортний комунізм. Але моєї матері стосується. Її подружок, батька.

Це вкрай важлива тема, і я вважаю що загалом основна задача зараз — крім перемоги у війні — спасти країну від неймовірної бідності і олігархічного хижацького економічного підходу. Боротьба з бідністю повинна бути темою, яка може обʼєднати як лівих, так і поміркованих правих, лібералів, активістів — бо стосуться всіх, хто вважає себе громадянином.

Тому — закликаю всіх моїх підписників приходити на акцію, брати картонки (бо влада в цій країні належить людям з картонками!). Це дуже важливо, і якщо ви в Києві — висловіть свою позицію.

Як водиться, я буду там — так що буду дуже радий зустрітися як з новими людьми, так і стврими знайомими.

Успіх це коли твій текст якісь незрозумілі люди забирають і видають за свій, збираючи більше лайків і коментарів ніж оригінал.

Звичайно, ця безсовістлива людина не залишила посилання на оригінал.

Хто має фейсбук, напишіть в коментарях цій пані, що плагіат — погано. І зазначте оригінал. Це буде справедливо. Такі дії не можна залишати без уваги

https://www.facebook.com/share/1954BdkQAh/?mibextid=wwXIfr


PS. Вибачаюсь за різкість, це боляча тема. Людина таки після зауваження зазначила оригінал.

Ще раз вибачаюсь перед Наталією за таку різку оцінку і за «незрозумілих людей». На майбутнє: коли ви берете унікальні матеріали з «Поступу», навіть якщо ви видозміняєте декілька речень і додаєте свої роздуми на їх основі — будь ласка, просто зазначайте посилання на канал: Український поступ: https://t.me/LeftinUkraine

А також на сайт і ту конкретну статтю, з якої ви це взяли. В цьому випадку https://open.substack.com/pub/vladyslavstarodubtsev/p/the-defence-and-critique-of-the-heroes?

Якщо це наукова чи навіть публіцистична, наукова-популярна стаття, зазначайте тексти згідно з правилами цитування.

Також якщо ви набагато більше медіа, і передруковуєте мій текст, а авторство залишаєте малим шрифтом в кінці навіть без посилання на оригінал. Це особливо бʼє по малим медіа, як от «Республіка». Зазначайте в передмові, що ви передруковуєте текст звідти і залишайте посилання яке легко знайти і авторство.

Дякую за розуміння. Я ще раз вибачаюсь за різку реакцію. Можливо мої слова були зовсім несправедливі. Але все ж, які б не були інтенції авторки, це був відкритий плагіат — і мене як автора, особливо коли текст такий контроверсійний і емоційний — зачіпляє вкрай сильно.